Перейти до вмісту

Південні території


Повідомлень в темі: 3

#1 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 05.04.2008 – 00:38

  • 3
Щось цей розділ "чахне" - або плач, або беззмістовні суперечки. Пропоную натомість зробити підбірку цитат з якогось одного приводу, які можна вивчити самому і якими можна оперувати в дискусіях з різного роду українофобами.
Питання південних територій України та Росії - одне з найбільш часто використовуваних українофобами, найголовніша зброя в руках різних політмаргіналів на зразок Вітренко і центральній хід в нашу країну для запускання лап спецслужб Росії. По ньому бажано бути гарно підготованим.

Отже, рекомендую для вивчення сьогодні знайдену підбірку статей обома мовами, особливо "Запорозька кіннота в російсько-турецькій війні 1768-1774 років" та "Запорозька флотилія в російсько-турецькій війні 1768-1774 років" - основний період для русофілів, які згадують лише Катерину ІІ та "русское войско", в якому українців ніби жодного і не було.
а також найцікавіші цитати зі статті "Фролов Б.Е. Национальный состав Черноморского казачьего войска (1787-1860 гг.) щодо Кубанського козацтва

визнаючи поліетнічний склад війська, ми цілком солідарні з Ф.А. Щербиною, що стверджував, що представники інших національностей просто «тонули» в масі чисто малоросійського населення. На кожен десяток приведених вище документів доводяться просто сотні інших з таким майже стандартним формулюванням - «... він породи малоруської. Звання козачого». Малоруське походження більшості чорноморських козаків побічно підтверджують списки куренів і полкових, де явно переважають українські прізвища. У 1808 і 1820 рр. послідували високі веління про переселення в Чорноморію малоруських козаків (фактично селян) (32). У 1848 р. відбулося третє і останнє масове переселення в Чорноморію. Перехід в Чорноморію більше ста тисяч малоруських переселенців з Полтавської, Чернігівською (і в незначній кількості - з харківської) губерній остаточно визначив етнічне обличчя чорноморського козацтва. В умовах Кубані відбулася уніфікація локальних варіантів загальноукраїнської традиційної культури.

Для сучасників і подальших поколінь дослідників етнічна ідентифікація чорноморців не викликала сумнівів. Один з перших істориків Кубані И.Д. Понко в 1858 р. писав «Весь військовий склад чорноморського народонаселення носить одну фізіономію, відображений однією народністю - малоруською... Чорноморці говорять малоруською мовою, яка добре збереглася. Настільки ж збереглися, під їх військовою кавказькою оболонкою, риси малоруської народності у вдачах, звичаях, повір'ях, в побуті домашньому і суспільному» (33). Короткий і категоричний І.І. Короленко: «Чорноморці були всі малороси» (34).

Утворення Кубанського козачого війська (1860 р.) викликало до життя нові етностимулюючі чинники, нові інтеграційні процеси, що завершилися, за думкою ряду дослідників, виникненням етносоциальной спільності - кубанського козацтва (36). Ряд заперечень прихильникам даної точки зору були висловлені А.Н. Малукало (37). Дійсно, факти наполегливого і тривалого збереження колишньої самосвідомості і самоназви достатньо численні і вагомі. У російський-турецьку війну 1877-1878 рр. сотні полків Кубанського війська комплектувалися окремо з лінейцев і «малоросів, синів Чорноморського війська» (38). Ф.А. Щербина, кажучи про появу «чогось середнього» між великоросами і малоросами, в той же час стверджував про ще дуже різку «племінну різношерстність» і про можливість зустріти в одній станиці як типового великороса, так і «завзятого хохла» (39).

Декілька цитат із статті анонімного автора «Чорноморці і лінійці», опублікованої у «Вільній Кубані» 16 грудня 1918 р. «Якщо ми лінійці і чорноморці, за 60 років сумісного життя не злилися так, щоб не було помітно і швів в нашому довголітньому союзі, то це означає щось недобре. Означає, що є якесь хворобливе протистояння крові в нашому кубанському козачому організмі, яке заважає остаточно зарости двом половинкам нашого війська, склеєним ще в минулому сторіччі... Чорноморська половина - прямі потоки запорожців і рідні брати нинішніх українців... Чорноморці говорять однією мовою з українцями, співають одні пісні, згадують одні перекази...


#2 Kirin

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 218 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львова

Відправлено 20.04.2008 – 00:18

Як на мене, то питань щодо підня України не повинно бути взагалі, а от можна поспоречатися за принадлежність Кубані до України.
  • 0

#3 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 21.04.2008 – 09:23

Перегляд дописуKirin (20.04.2008 01:18) писав:

Як на мене, то питань щодо підня України не повинно бути взагалі, а от можна поспоречатися за принадлежність Кубані до України.

Як на мене, то тут і сперечатись нема про що - потрібно вести політику на їх приєднання, та й по всьому.

Чудова стаття останнього номера "Українського тижня" на тему "Чому ми маємо такі проблеми з Кримом?".

Коли читаєш - просто волосся піднімається і ще більшим стає бажання декого з керівників країною від 1991 року і до сьогодні підвісити на гак за найболючіші місця на головній площі міста - просто для майбутніх поколінь політиків, аби пам'ятали, що їм їхня посада доручена для служіння народним інтересам, а не своїм власним, аби потім цьому народу їхнє недбальство не вилазило боком кілька десятиліть.

ХОЛОДНА ВІЙНА ЗА КРИМ
(с)Ярослав Мезенцев, ut_magazine

«Получить боеприпасы и быть готовыми к решительным действиям», — такий наказ отримала російська морська піхота, коли готувалося відокремлення Криму від України. Лорд Черчилль колись зауважив, що росіяни понад усе поважають силу. Спроби домовитися з ними, не підкріплені силою, сприймаються як слабкість. Тиждень згадує, як Україна домовилася з Кремлем про розподіл Чорноморського флоту. Показово, що в тій «битві за Крим» значну роль відіграли не тільки високі чини, а й звичайні українські моряки та військовослужбовці. Це вже тенденція — українські прориви відбуваються за ініціативою знизу.

ВІЙНА ЗА ПРИСЯГУ

Перші широкомасштабні дії проти України датуються 1992 роком. Завдання-мінімум для росіян — не ділитися Чорноморським флотом. Ось цитата із наказу Івана Капітанця, першого заступника Головкому російського ВМФ: «К офицерам, мичманам, прапорщикам, создающим нездоровую обстановку в воинских коллективах, склонных к измене Родине и принятию присяги на верность Украине, применять суровые меры воздействия вплоть до увольнения с занимаемой должности и увольнения со службы».

Багато ґвалту зчинило повідомлення від 22 лютого 1992 року. Тоді українську присягу склав 880-й окремий батальйон морської піхоти — найкращий у з'єднанні за результатами попереднього, 1991 року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон.

Після цього основні бойові з'єднання Чорноморського флоту почали комплектувати тільки росіянами — а за місяць командувач ЧФ Ігор Касатонов перейшов до рішучих дій. Головним аргументом адмірала була морська піхота. Наприклад, у квітні 1992 року поблизу школи прапорщиків, де розмістилася організаційна група з формування ВМС України, почала чергувати машина з комплексом радіо-електронного придушення. Російські радисти перешкоджали зв'язку й вели радіоперехоплення. Під охорону російської морської піхоти взяли штаб ВПС ЧФ і штаб Кримської бази у селищі Новоозерному — а тамтешній взвод охорони розформували внаслідок складання української присяги.

У ніч проти 8 квітня 1992 року у зв'язку зі складанням української присяги офіцерами штабу Кримської бази в Новоозерного ввели бойову техніку 361 -го полку 126-ї дивізії берегової оборони ЧФ: 4 БТР і 2 мотострілецькі взводи з Євпаторії. До озера Донузлав увійшли 2 ракетні катери й 2 корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав українську присягу. При цьому наказ штабу флоту передбачав узяти під охорону бронетехніку й будівлю місцевої ради (!) в самій Євпаторії, але командир 361-го полку його не виконав.

9 липня 1992 року склав українську присягу особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону — пункту управління Головної бази. Це був удар у самісіньке серце проросійських сил. 10 липня о 12.25 у 810-й бригаді морської піхоти зіграли бойову тривогу, яка перетворилася на бойову готовність «Повна»: особовому складу видали бронежилета й набої. Російська десантно-штурмова група з 25-ти осіб увійшла до комендатури.

21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112, піднявши український прапор, здійснив перехід з Кримської бази (зі згаданого вище Донузлава) до Одеси. Протягом 8-годинного переходу корабель переслідували спрямовані з командного пункту ЧФ кораблі, застосовуючи попереджувальний артилерійський вогонь і намагаючись висадити на бунтівне судно групу захоплення. На підтримку СКР-112 надіслали українські винищувач і прикордонні катери. Перед загрозою бойового зіткнення російські моряки не стали виконувати наказ штабу ЧФ зупинити корабель «в будь-який спосіб».

ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ

Українська сторона намагалась ігнорувати провокації, але не завжди це вдавалося. У вересні 1993 року відбулася сутичка між українськими піхотинцями й російською береговою охороною. Роздратовані українці атакували танковий підрозділ берегової охорони, троє росіян отримали поранення — у відповідь адмірал Касатонов заявив, що Україна хотіла «скористатися політичними проблемами у Москві (там радикально загострилося протистояння між Думою і президентом Єльциним — Тиждень) і забрати собі частину флоту».

З цього моменту до питання про розподіл ЧФ додалося кримське. Російська військова розвідка готувала в Криму операцію з відокремлення півострова від України за схемою, вже апробованою в Придністров'ї. Консульство РФ почало видавати російські паспорти громадянам України, які працюють на об'єктах ЧФ. Прес-служба штабу ЧФ перетворилася на засіб інформаційної війни проти України — її телецентр облаштували сучасною апаратурою, спеціально для того, щоб вести трансляції на весь півострів.

Розвідка флоту фактично діяла як штаб з координації зусиль усіх сепаратистських сил у Криму. її стараннями вже починалося створення незаконних збройних формувань, з'явилися російські козаки, етнополітичні організації на кшталт «Русского движения Крыма». Російський міністр оборони Павел Грачев ще влітку 1992 року оголосив про намір уводити війська до будь-якої республіки з метою «захисту російськомовного населення». На черзі була операція з подібного «захисту» Криму. Юридичний привід для цього дав і «президент» Криму Юрій Мешков, котрий під час свого виступу в російській Держдумі в січні 1994-го закликав приєднати Крим до складу Росії. Практично, Мешков із прибічниками відігравав роль Судетської німецької партії, яка свого часу виконала важливу місію зі знищення незалежної Чехословаччини.

«ВЫКИНУТЬ ИХ В ОДЕССУ»

Безпосереднім наслідком провокаційних заяв проросійських політиків виявилося те, що українським військовослужбовцям стало небезпечно ходити по Севастополю. Команди російських моряків називали своїх колег-прикордонників з Балаклави зрадниками, висаджували з міського транспорту. Одного з офіцерів 174-ї зенітно-ракетної бригади ППО України побили за кокарду з тризубом. Офіцери ВМС ходили містом з емблемами ВМФ СРСР і змінювали їх на українські вже на службі.

«Під час параду на честь незалежності України кілька покидьків з натовпу кидали в колону курсантів помідори», — згадує командувач ВМС Ігор Тенюх. — А в 1996-му, коли в Севастополі проводили спільні паради обох флотів, командувач Балтін разом зі своїми адміралами залишили трибуну саме в ту мить, коли урочистим маршем крокували українські моряки».
Дійшло до того, що група російських морських піхотинців уночі проникла в розташування зенітно-ракетного комплексу С-300 військ ППО України й закидала димовими шашками казарму з солдатами. Українці ледве не почали стріляти.
Командир 17-ї окремої бригади спеціального призначення капітан 1-го рангу А. Карпенко вдався до незвичної містифікації. Він одягнув камуфльовану форму з нарукавними емблемами ВМС України, авіаційний (!) шолом, бронежилет... А потім, озброєний ручним кулеметом Калашникова й пістолетом для безшумної стрільби АПБ, почав їздити по Севастополю на власному мотоциклі «Урал», пофарбованому в чорний колір. Ця демонстрація справила приголомшливе враження на севастопольців. Відреагувало навіть «Общественное российское телевидение» (ОРТ), повідомивши про появу в Севастополі «бойових груп українців, які мають досвід війни в Югославії». Цькувати українські підрозділи на деякий час припинили.

Наприкінці 1993 року відбулися перші спільні навчання ВМС України з нашими військово-повітряними силами. Флагман українського флоту — фрегат «Гетьман Сагайдачний», який повертався з навчань, виявив, що його не пускають на базу. Росіяни створили українським кораблям нестерпні умови, щоб примусити їх піти із Севастополя. «Выкинуть их в Одессу», — публічно вимагав Касатонов. Українці готувалися прориватися з боєм. На «Сагайдачному» відібрали команду з десяти чоловік, видали зброю і готувалися висадитися в баркаси, щоб, за потреби, захопити буксир і відчинити бонні ворота.

КУЛЬМІНАЦІЯ КОНФЛІКТУ: ВОГНЕМЕТИ Й ФУГАСИ

Тоді обійшлось, але з цього моменту в будівництві ВМС України з'явилися нові пріоритети. Замість кораблів головну увагу почали приділяти створенню та вишколу морської піхоти, щоб мати аргументи в суперечках із ЧФ. Штаб ЧФ негайно запровадив чергування озброєних патрулів, а на кораблях у гаванях наказали прибрати трапи на берег і бути готовими до нападу « українських націоналістів».

Одночасно Чорноморський флот розробив «задум застосування сил і засобів у випадку збройного конфлікту з Україною». Почалася підготовка до рішучих дій. Зокрема, 810-та бригада морської піхоти розгорнулася до штатів воєнного часу, збільшивши свою чисельність з 800 до 2,5 тис. чол. Готуючись до майбутніх вуличних боїв, вона отримала батальйон танків Т-64 та ручні вогнемети.

До погроз росіян поставилися цілком серйозно. 25 — 29 квітня 1994 року пройшли командно-штабні навчання за участю командувача Одеського військового округу Шкідченка й першого заступника міністра оборони Біжана — людей, які були в центрі подій довкола судна «Челекен» в Одесі |див. довідку «Гострий момент»|. Легенда навчань — «оборонна операція на Півдні України з залученням сил армії та ВМС, прикордонників, Національної гвардії та СБУ».

На цей час силами розвідки ЧФ уже було організовано прообраз «кримської армії» — загін «Скорпіон» у Сімферополі. Формально він підпорядковувався «президентові» Мешкову. Крім того, розгорнулася робота з підготовки захоплення ключових об'єктів військ ППО України в Севастополі. Готувалася справжня війна — невідомі копали ями, щоб закладати фугаси, перерізали телефонні дроти... У травні 1994 року на дорозі між КПП та казармами бригади ППО національні гвардійці влаштували засідку на групу з трьох осіб, які закладали фугас. Двоє втекли, покинувши 4 кг вибухівки. Третього, одягненого в чорну уніформу морської піхоти, затримали — перед арештом він викинув пістолет ТТ. Потім міліція встановила його особу — відставний капітан 2-го рангу, місцевий мешканець. 19 травня 1994 року було відбито ще одну спробу захопити той же об'єкт ППО.

ВСЕ ВИРІШИЛА НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ

Тобто російська розвідка ніби не брала безпосередньої участі в подіях, а діяла силами «помічників» із числа пенсіонерів ЧФ. Це було вимушеною імпровізацією, оскільки іншої агентури на той час у Криму вона просто не мала. «В 1991 році військова контррозвідка та спецназ Чорноморського флоту присягнули на вірність Україні — й уся агентура, кадрове забезпечення, матеріальна база не дісталися Росії, — зауважує тодішній начальник військової розвідки України, екс-заступник голови СБУ Олександр Скіпальський. — Таким чином ми уникнули збройних сутичок у Криму, що стало програшем проімперських сил».

Після спроб захопити військові об'єкти й закласти фугаси стало зрозуміло — від «оборонних» навчань час переходити до серйозніших дій. На виїздах із Севастополя поряд із постами міліції з'явилися співробітники СБУ в камуфляжі та з автоматичною стрілецькою зброєю. 22 травня 1994-го вулицями Сімферополя проїхали 28 бронетранспортерів Національної гвардії, які поверталися з ремонту. Юрій Мєшков за допомоги телеканала «ОРТ» одразу ж заявив, що український спецназ готується до штурму штабу ЧФ.

У Севастополі почалася справжня паніка — містом пішли страшні чутки про високу боєздатність та виняткову жорстокість «нациків». Так росіяни називали українську Національну гвардію. Дійшло до того, що — як стверджують офіцери гвардії, які перебували тоді в Балаклаві — до них підходили залякані пенсіонери з проханням «не вбивати хоча б дітей!» Про нервозний стан росіян свідчив і випадок з російським морським офіцером, який зупинив авто з національними гвардійцями. Моряк лише в процесі розмови зрозумів, що їде не з російськими військовослужбовцями, а з українцями — і на ходу вистрибнув з машини. До цього можна було б поставитися з іронією, якби не враховувати, що саме з такого психозу й починаються війни.

Зрештою ситуацію на півострові стабілізувало введення в Крим майже 60 тис. бійців прикордонних військ і Національної гвардії. Згодом провальний штурм Грозного остаточно зупинив кремлівських геополітиків. 10 червня 1994 року сторони досягай прийнятної для всіх угоди про поділ флоту.

А «президент» Мєшков втік до Москви — там мер Лужков подарував йому квартиру за проведену в Криму «роботу». Наразі він працює доцентом у Московській юридичній академії.

ГОСТРИЙ МОМЕНТ
Як боролися за Одесу
З початку січня 1994 року за наказом штабу російського ЧФ почали відключати навігаційні вогні й світлові знаки у північно-східній частині Чорного моря. Судноплавство до портів України стало неможливим. Одночасно вивозили гідрографічне обладнання. 8-го квітня 1994-го внаслідок цього стався конфлікт довкола гідрографічного судна «Челекен» в Одесі. Однак командування ЧФ прорахувалося. На цей момент уже вивели до Росії 98-му гвардійську повітряно-десантну дивізію - і баланс сил у південних областях України змінився. Українські десантники захопили 318-й дивізіон кораблів консервації в Одесі, який чинив збройний опір під час подій з «Челекеном». «Дивізіон застосував зброю і виступив проти української влади, тому його дні були скінчені», - говорив командувач ВМС Володимир Безкоровайний. За кілька тижнів на об'єктах флоту по всьому Північному Причорномор'ю підняли українські прапори. Росіяни відступили до Криму.

  • 0

#4 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 17.05.2008 – 19:30

Цитата

залякані пенсіонери з проханням «не вбивати хоча б дітей!»

- оця параноя росіян - така ж сама, як і параноя Сталіна. Вони так бояться жорстокості ворогів, тому що міряють її по собі. І страх перед ворогом створюється уявленнями, щоб сам би робив на його місці. "Кацап" - все таки не просто так придумано.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних