Перейти до вмісту

Фатерланд як нереалізована можливість України...


Повідомлень в темі: 83

#81 bamik

    салоїд

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2443 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 02.04.2008 – 15:50

Меморандум про цілі війни проти СССР

http://www.untp.kiev...?showtopic=1397
  • 0

#82 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6169 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 07.05.2008 – 19:33

От кажуть добро завжди перемагає зло. Ну і як в цьому відношенні ВВВ ? Як завжди переможця назначили добрим. А ще кажуть, що з двох "зол" вибирають менше. А от я вважаю, що сталінський режим таки гіршим був ніж гітлерівський. хоч як було погано простому населенню під час війни, але ж не так як в 33 і в 47. От Чехословаччина могла захиститися від вторгнення німців своєми силами, але не могли захиститися від СРСР. Я вважаю, що вони зробили правильний вибір, здавшися без бою, але всеодно врятуватись не змогли. І 1968 року знову не змогли врятуватись. Але то Чехословаччина, стосовно ж українського народу в німців були плани не кращі чим у більшовиків - використовувати рабський труд. Але методи провадження своєї політики у німців всеж кращі ніж у московитів.
  • 0

#83 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6169 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 09.05.2008 – 12:55

Якщо вже в цій темі обговорюють "що було б якби...", то і я теж пофантазую:
1. Чехословаччина вступає у війну проти фашистів, а за нею й Румунія. Пакт Молотова-Рібентроппа містить план захвату Чехословаччини. Германія робить гамбіт на чеському кордоні і захоплює Польшу. Радянські війська окуповують Чехословаччину. Відбувається перерозподіл територій згідно пакту. Значної різниці від реальності немає.
2. Чехословаччина вступає у війну проти фашистів, а за нею й Румунія. Пакту Молотова-Рібентроппа не існує. Германія у війні з Чехословаччиною втрачає багато ресурсів. Сталін вирішує, що вже час атакувати. Радянські війська швидким маршом проходять по Європі, із значними втратами, але всеж захоплюють Берлін, але контрулювати окуповані території не в змозі - повсюди партизанські антирадянські повстання. Швиденько потягами до сибіру вивозять все і всих. Проти радянського союзу у війну вступають країни Антанти. Майже тойже сценарій - радянські війська терплять поразки по всіх фронтах, аж поки в бій не вводять кримінальні резерви. І тоді вже не врятується ніхто.

Кримінальні засуджені в радянській армії - найефективніша бойова сила. У них матеріальний інтерес воювати - перед боєм горілку пити, після бою - шнапс трофейний з закусками, дівчат гвалтувати, та коштовності грабувати. всеж на війні бандитам і комфортніше, і безпечніше ніж в тюрмі. І до дому свого не привязані, для них чим далі в Європу, тим краще.
  • 0

#84 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 10.05.2008 – 20:29

Перегляд допису-=VJ=- (13.03.2008 19:06) писав:

А стосовно погляду на німців... Не збираюсь відбілювати ту чи іншу сторону, оскільки притримуюсь тої точки зору, що у війні переможців та янголів нема - війна це кров, лайно і ненависть. Звідти не виходять з білими крильцями.
Але мені згадалась одна історія - колись я розпитував родичів, які на жаль, зараз вже померли. але свого часу потрапили під німецьку окупацію.
Так от вони розповідали, що радянські війська відступаючи знищили або вивезли все, що могли. Прийшли німці - встановили коменданта, сувору дисципліну, обладнали громадські споруди на зразок лікарні і взагалі навели порядок - на вулицях не бачили жодного п"яного, на усіх вулицях з"явились ліхтарі і навіть дорогу відремонтували. Солдати, яких було розподілено на постій, ділились своїми продуктами, як побачили ті злидні.
Прийшла ж радянська армія, солдат відкрив ногою двері і конфіскував усі продукти та все, що могло знадобитись солдатові, розваляли все танками і поїхали далі, а у них знову настали ті самі колгоспні злидні.
Тому ще раз зауважу, аби ніхто не подумав, що я когось відбілюю - у війні чистих не буває, там забруднюються однаково усі, інакше програють і гинуть. Але і рівняти усіх під один гребінець, кажучи, що хтось був абсолютним злом - дурість.

Згадався цей міст пост, коли читав останній номер "Українського тижня". Там шість історій людей, які пережили війну - усі можна прочитати у мене в ЖЖ, бо завеликий текст для викладування тут, але одна історія неймовірно близька до тої, яку я колись чув від прабатьків, то вирішив додати до своїх слів для ілюстрації того, про що хотів сказати.

ТОРТ І НАГАН

Редактор відділу політики Анатолій Бондаренко пропонує до вашої уваги спогади своєї бабусі Гафії Михайлівни Андрунь

Христинівський район, Черкаська область, село Шукайвода. В 1941-му моїй бабусі було вісімнадцять. Пряма мова:

Батько втік від комуністів, але від німецької кулі втекти не зміг. В 1933-му йому було 29, один чоловік написав на нього донос, через заздрість. Але батька, який працював машиністом, попередив начальник станції. Він швидко записався на лісорозробки, що за 150 км від Москви, і не гаячи часу, в ту ж ніч виїхав. Після того я з ним бачилась уже в 1940 році, в Москві. Він працював бригадиром на залізниці. Призвали його в 1942-му. В 1944-му прийшло повідомлення про те, що батько помер під Ростовом-на-Дону від важкого поранення в живіт.

Перші німці з'явилися на чотирьох мотоциклах. Наша хата була якраз на в'їзді в село. Зупинилися й розбіглися по домах шукати їсти. Я вже зібралася тікати, а він — у сіни. І вінтовку до грудей: «комсомол, партизан?» Мама одразу його за плечі, плачуть: «нє, пан, нє». Він тоді — «дай яйка». Мама зразу щось там йому дали, а я хутко на вулицю, і подалась куди тільки видно. То я два тижні сиділа в сусідів, ховалася. Мені додому не можна було, тому що після перших почали потоком їхати танки, коні. Потім прийшли пішоходи. У нас у дворі стояли машини.

У нашому селі вони нікого не вбили, і хат не руйнували. Наказ знищувати хліб, що віддали Ще у радянському колгоспі, ніхто не виконував. Хліб збирали вже за німців, і вони чесно видавали весь наш хліб, і всі пайки.

Коли під Монастирищем йшов фронт, німці одразу за нашою хатою влаштували кухню. Тягнули туди і корів, і свиней, і курей. Приведуть корову, просто там на дереві повішають, облуплять, порубають на шматки і в котел. Тут же у них працювало ще й двоє наших дівчаток, яких німці по дорозі захопили. Плакали ті діти. Ще два хлопчики було, по 15 років, на кухні теж допомагали. Їден розказував таке — наші, коли відходили, всіх хлопчиків від 10 років зібрали, видали лопатки і послали рити окопи. «А ми що, — розповідали діти, — встали і риємо. Відпочиваємо, копаємо — а тут над нами хтось «гир-гир-гир» — німці! А де ж наші? А чого ми тут?» А вони тоді до них — «вилазьте», Вилізли, і вони їх теж із собою забрали.

Одної ночі повари зґвалтували тих дівчат, вони якраз у нашій хаті були. З фронту приїхали до нас ночувати чотири солдати. Солдати були на передовій троє діб, приїхали сюди, на відпочинок, і назад. Дівчата спали на ліжку, а інші — хто де бачив. Стелили мама солому, рядно, і хто як міг, солдати теж на такому спали в іншій кімнаті. Вночі прийшли повари. Світять ліхтариком. Я вже сиджу напоготові — мама мене торкнули. Двоє кинулося до тих дівчат. Я тим часом на двір, там сніг, кукурудзиння на городі. Я в нього залізла, уся в снігу, сиджу. Ті дівчата кричали-кричали — ніхто їм не допоміг. Зранку солдати дуже розсердились, коли дізналися від мами. Пішли всі четверо, встромили поварам нагани попід лоба, кажуть, розстріляють. Більше повари нікого не зачепили, хоч кухня і стояла ще декілька тижнів.

Хто його знає, чи лишився він живий. Наймолодший солдат, років двадцяти, трохи вмів розмовляти по-нашому. Розказав, що у батьків один. Батьки старі, по 60 років, взяли собі двох українців, які допомагають по фермі. Говорив мамі: «Сталін, Гіт-лер сидять, — показує круглий стіл, — за столом ром п'ють». Показує далі: «А наш брат і ваш брат — б'ємо їден другого — за що? Що ми кому винні? Нікому нічого не винні, ми ваших б'ємо, а ваші — наших». Йому дали відпустку на Різдво, і він літаком з Христинівки полетів на декілька діб додому. Коли повертався назад, по дорозі на фронт знову приїхав до нас. Мати у Німеччині йому спекли торт, у такому спеціальному чемоданчику, гарно прикрашений. Вона йому наказали — «віддай тим, у кого ти жив». Всі посходилися, він всім по шматочку нарізав. Була людина така, душевна.

Німці «добрі», але й серед наших були не кращі. Через село йшла радянська колона з пораненими. На підводах лежало по три, по чотири чоловіки. Баби їжу приносили, воду, неначе своїм дітям та чоловікам. Начальник не підпускав, сам їхав на коні. Один йде за возом, і вже так сильно збив ноги, одна кров — взуття, видно, порвалося давно. Він до того проситься: «начальник, дозволь мені на підводу, хоч метрів 50, хоч 100 провези, може, в мене ті ноги трохи одійдуть». І вже з останніх сил вчепився у воза, а ноги тягнуться по землі. Ми табуном стоїмо під дорогою, дивимось. Начальник, сволоч, на коні під гору їхав, витягає наган — бабах йому в голову! Люди тоді кричали, плакали, що страшне. А той його взяв за шинель, відтягнув убік у рівчак і кинув. Люди ж потім його і поховали.

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних