Перейти до вмісту

Євген Маланюк


Повідомлень в темі: 6

#1 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 31.01.2008 – 14:32

  • 6
Дуже люблю Маланюка. Щоразу перечитуючи, відчуваю в кожному рядочку, кожному слові реалії сьогодення. Митець як в воду дивився. Взяти хоча б "Друге посланіє"
(...Роздріблене дощенту крушить
Закон життя. І де ж - вогню
На вожденят вошині душі,
На лицедіїв метушню,
На їдь продажної безради,
На яди дідичної зради,
На віковий коловорот
Хохлацьких охів та глупот?
Актор чужі мавпує міни,
Крутій відсотки тне з легенд,
Нащадний дурень рота слинить -
І всіх їх продає агент....)
Так майже в кожному віршові можна побачити картину сьогодення. Театр залишився, змінились лиш актори...

#2 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 31.01.2008 – 21:31

Знаєм такого поета)...Любим...Мабуть, мої улюблені поезії "Із варяг у греки" та...Багато їх є... На третьому курсі я писала курсову про Маланюка і чеську літературу)
  • 0

#3 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 31.01.2008 – 22:23

Ось іще трохи реальності: "Чорна еллада":

Руїна. Руїна. Як фатум, як вирок.
Назавше. Навіки. Крізь вир поколінь.
І жадного сенсу, і жадної міри
На тричі покараній, клятій землі.

Пригноблені, вбогі, непевні будівлі,-
Розхристаний вітром зів"ялий барок.
Над простором квилить княгиня в Путивлі
Та небу кидає погрози пророк.

Вітрам на поталу - руїна, руїна.
Вікам на загладу - зомлілий простір...
Ні-ні, не Христос, не Христос, Україно, -
- Злочинець Варрава харчить на хресті!
  • 0

#4 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 16.02.2008 – 19:05

Дзвенить вода. Це він, це він синіє -
Балада хвиль - Дніпро. І на горі
Спить Київ - степова Олександрія -
Під злотом царгородських мозаїк.

Там обертав в державну бронзу владно
Це мудре злото кремезний варяг,
І звідтіля ж воно текло безвладно
Під ноги орд - на кочівничий шлях.

Гриміли десь козацькії литаври,
Віки несли не раз залізний дар, -
Він в холодку ж спочив у темній Лаврі,
Від мудрості знесилений Владар.

(Уривок з "Варязької балади")

Мені дуже подобається творчість Євгена Маланюка, існує низка поетичних книг, історичні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета один адресат і один герой — Україна. І то однаково стосується як творів, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і гнівом назве Україну "Пріською гетьмана Петра". Взагалі люблю письменників, які зображали рідну країну і робили це від щирого серця. Хоча, як на мене, Маланюка важко читати...
  • 0

#5 tulip

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 10 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:древлянського краю

Відправлено 18.02.2008 – 12:56

Вітаю всіх.
Багата мова, яскраві образи у віршах Маланюка. А загальний настрій - смуток. Навіть тоді, коли йдеться не про Україну, а про життя. Та навіть смуток може бути прекрасним. Мені особливо подобаються ось ці рядки:

Як завше, дні повиті крепом.
В кімнаті ще зимові сни.
Здається, зовсім і не треба
Цієї пізньої весни.

Ви мовчите. Я п'ю безсило
Міцну отруту самоти.
Життя всі мрії підкосило,
І більш нема куди піти.


або такі:

Так болісно, так хоро усміхнулись,
Промовили: прощайте. І пішли
В порожній сум передвечірніх улиць,
В прозору сутінь сизої імли.

А я, німий, завмер біля порталу,
Закутаний в готичну тінь століть...
Й здавалося, що серце раптом стало:
Так тихо вмерла та остання мить.


(коли набирала останній рядок, помітила, що на укр. клавіатурі вже складено слово "мить" <_< )
  • 0

#6 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 18.07.2008 – 11:57

Поезія Маланюка, це, як то кажуть, "іщьо ладна". Цікавіше - його публіцистика.
"Малоросійство" Маланюка, написане, якщо не поиляюся в кінці 50-их, розкриває принцип провінціоналізму, що притаманний не лише українському народові, а і усім, що перебували у складі СРСР.
Він визначає суть цього явища у байдужості, а то і нехтуванні українських національно-державницьких традицій та прагнень, та ативній підтримці російської культури і великодержавної політики.
Актуально і наразі, бо багато хто це хворіє на цю заразу.
  • 0

#7 Максим Залізняк

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 36 повідомлень

Відправлено 19.12.2009 – 15:57

Цитата

Пам'яті Куліша
1
Малоросам

Невже ж надії всі — пропащі?
Невже ж даремно одгорів,
Врятований з самої пащі
Нещадно хижих сих років?

Чом не загас під бунту бубни,
Під трубний галас голосів,
Коли історія свій згубний,
Кривавий засівала сів?

Чому зоставсь з тобою, хохле,
Безславно тліти на межі
Та чути тільки сморід здохлий
Твоєї мертвої душі?

Та тільки проклинать, та плакать,
Та пружить зламане крило,
Що здохле вже здола балакать,
Є переконаним хахлом,

Що вже носить краватку вміє
І слинить Маркса вже... А ти,
Малоросійський Єреміє,
Ще блимай відблиском мети!

Довершуй непотрібні вірші,
Віршуй вогнем останніх сліз,
Віршуй!.. Бо вже не буде гірше —
Ні там, ні тут: здихає скрізь.


2

Чим чорніш, чим кривавіш регоче
В моїм лютім безсиллі душа,
Тим простіш, тим страшніш мені в очі
Насувається шлях Куліша.

Він зміїться, протоптаний мукою,
Одкриває самотні сліди,
Він отруйно сичить гадюкою:
— Хочеш? — виведу. Стань — і йди.

...І даремно профіль Орлика
Схиляється наді мною,
І ввижаються ржаві когорти,
І стискається корчами горло...

— Дням не розквітнуть — весною,
Не бути юним і гордим.
Це про малоросійство.
Найбільше мені подобається "Варязька весна".

Повідомлення відредагував Максим Залізняк: 19.12.2009 – 16:09

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних