Перейти до вмісту

Заради чого варто жити?


Повідомлень в темі: 712

#121 pyrius

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 284 повідомлень

Відправлено 14.08.2006 – 19:20

Цитата

Сенс життя в самому житті.
Погоджуюсь - за останні 2 тижні сталося багато подій у моєму житті - які дали мені зрозуміти. що жити варто заради життя.
  • 0

#122 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 15.08.2006 – 00:39

Перегляд дописуzav (14.08.2006 00:08) писав:

А діти? :)Онуки залишаться! <_<

Які теж зникнуть. Просто поки вони цього не розуміють - трбе зробити їм подарунок. ПОДАРУВАТИ БЕЗТУРБОТНЕ ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ І СПОКІЙ :)))

Перегляд дописуmastdie04 (14.08.2006 00:23) писав:

Придумай собі якусь супер-круту теорію, типу: "після смерті людина повертається на землю через 100 років ... і т.д ". Тоді тобі буде заради чого жити, щоб через 100 років тобі жилось краще ...
Ну, а якщо ти зовсім скептик і песимістка, то живи так, щоб ти стала президентом, розпочни ядерну війну і знищи нафік нашу матінку-землю, разом з усіма людьми, тоді ні в кого не винекне питання навіщо жити :))))))

Я не песиміст. Просто я дійсно не бачу сенсу. Але його завжди можна для себе вигадати. Так ми, як правило, і чинимо :blush:

Перегляд дописуФАХ (11.08.2006 16:36) писав:

Можливо, це і занадто глобально, але мені здається, що жити, як би це для нас банально не було потрібно для збереження, вдосконалення і поширення нашого інтелекту у всесвіті, а як інакше? Що, просто так жити щоб наїстися і виспатись, закохатись, трохи понапрягатись, іноді подумати і все. Це не весь перелік, але важливий не перелік, а те, що він повинен у комплексі застосовуватись для досягення відповідної мети.
Звісно, кожен півень, як уміє - так і піє, тому розказувати комусь про якісь глобалні спільні інтереси деколи просто смішно, а особливо тоді коли та сама цивілізація ще ненавчилась цивілізовно вирішувати внутрішні свої проблеми.

Інтелект у всесвіті? Навіщо?

Короче, почитавши усе це, стає ясно, що кожен живе для свого сенсу і для себе. Це нормально і принаймні логічно. Чи нє?
  • 0

#123 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 15.08.2006 – 00:42

Можна. Так багато людей пливуть за течією. Доя когось берега та й приб"ються. А що їм ще треба - є що їсти і пити, де спати і зким. Для багатьох - цього достатньо. А мета? Навіщо? Прибило дівчину наніч - добре. Ні - і так похропить. Отримав роботу - непогано. Без роботи - теж норма. Жінка ж заробляє. Усе це гіперболізовано. Але так і є. Необов"язково мати мету,, аби інувати. А от щоб жити...
  • 0

#124 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 15.08.2006 – 12:30

Перегляд дописуОлесік (15.08.2006 01:39) писав:

Інтелект у всесвіті? Навіщо?

Короче, почитавши усе це, стає ясно, що кожен живе для свого сенсу і для себе. Це нормально і принаймні логічно. Чи нє?
Усе що ми бачимо, та і зрештою усе, що не бачимо і ніколи не побачимо, має свою будову, із чогось складається, тобто із якихось певних елементів, які у свою чергу також із чогось складаються, і так далі аж до самого початку. Де той початок ніхто толком так і не знає. Як воно насправді є в принципі дуже важливо, оскільки маючи необхідні знання можна математично змоделювати весь механізм, а разом із тим вияснити для чого той механізм. Особисто я навіть і приблизно не догадуюсь для чого воно все це. Той факт, що все матеріальне і таке, що не є таким, таке, що нас оточує і не оточує має відповідну будову, яка по своїй суті відображає зміст функціональних потреб тієї чи іншої частини всієї системи. Мабуть нас таких сильно мудрих ніколи б і не було, якби не було потреби у тому в нашого Батька. Я не говорю про релігію, яка в тому вигляді, в якому її нам пропонують „духовні отці” нажаль дуже далека від справжньої істини. Чомусь релігія завжди не любила науково-технічний прогрес, видумуючи іноді просто геніальні схеми його гноблення. Я поки що не знайомий із жодним носієм інтелекту, який би твердо вірив у існування такого Бога, що описаний у Біблії. Це дуже складна тема, зачіпати яку просто немає змісту. Не подумайте, що я є ворог релігії, кожен сам у межах свого світогляду обирає те, що йому потрібно, я не єретик, однак дозволяю собі мати власну думку на рахунок Вищої духовної сили.
Будь-яке життя основною своєю метою за будь-яких обставин прагне перш за все вижити. Звідси появляється егоїзм, який справедливо бореться за збереження життя.
Уявімо ситуацію, коли би наша цивілізація стала загрозою існування всіх інших цивілізацій, які існують у цьому світі чи пожертвували ми б собою? ХА! Я НІКОЛИ НЕ ПОВІРЮ, ЩО НАША ЦИВІЛІЗАЦІЯ ПОВНІСТЮ УСВІДОМЛЮЮЧИ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ СВОГО ПОДАЛЬШОГО ІСНУВАННЯ ДОБРОВІЛЬНО БИ САМОЗНИЩИЛАСЬ!!!!!! Не буває такого. Що таке добре, а що погано? Тут гуманність втрачає смисл. В даному випадку мабуть система сама втрутиться і внесе відповідні зміни у свій механізм. Все злагоджено, всі деталі у Всесвіті крутились і крутитимуться лише в той бік, в який йому потрібно, а нанесені йому рани загояться.
По різному можна розглядати той факт, що нічого ідеального не існує, із будь-якого правила можна витягнути виняток, однак користуватись тими винятками необхідно обережно, всесвіт мудрий, він є цілісна структура, яка задля власного збереження також уміє жертвувати. Врегулювання внутрішніх процесів відбувається на кожному інформаційному рівні його системи, це спостерігається у поведінці заряджених частинок, закономірностях математики, законах фізики, культурі нашої поведінки, логічно закономірних процесах, що відбуваються на міжгалактичному рівні і так далі. Мені здається, що шанс життя потрібно використати таким чином, щоб воно збільшило шанс на виживання наступних життів. Наше життя фізично є способом функціонування інтелекту в межах нашого тіла, у крайньому разі поки що. Наш інтелект це і є ми, нам потрібно навчитись жити для нас. Всі наші відчуття, це грубо кажучи, показники стабільності нашого функціонування, як цілісного механізму, а ми в сукупності із собі подібними утворюємо ще один механізм і так далі аж до цілого Всесвіту.

Повідомлення відредагував ФАХ: 15.08.2006 – 12:30

  • 0

#125 ZipСоване Дівчисько

    В сіданці - шило, в голові - запалення!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 601 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Qiev

Відправлено 17.08.2006 – 02:06

Знайти сенс життя-це щастя,
Знайти щастя в житті сенс життя!!!

  • 0

#126 Aneri

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 19 повідомлень
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 17.08.2006 – 23:19

Перегляд дописуІван Хелсінг (27.01.2006 15:36) писав:

Можливо що ми, люди, якийсь експеремент. І за нами спостерігають, и вивчяють.
знаєш я сама над цим якось задумувалась, можливо це і є правдою.........

Перегляд дописуPalik (12.02.2006 09:26) писав:

... думаю, шо що б ми не казали, але. в решті-решт ми живемо заради теперішнього моменту... давайте задумаємось, шо ми робимо заради майбутнього? Нічого! Ми думаємо лише про себе (причому тільки в даний момент), ми навіть не заморочуємось плануванням нашого майбутнього добробуту.
Отже сенс житяя (в ідеалі) можна звести до того, щоб прожити максимально комфортно теперішній момент з найменшими втратами в майбутньому.... <_<
абсолютно згодна, деякі люди просто живуть життя бо нічого в ньому незнаходять, а варто шукати, бо коли шукаєш то найдеш.

Перегляд дописуParsokon (19.02.2006 18:36) писав:

В радянському фільмі "В'язень замка ІФ", абат Парія говорить таку фразу: "- Людина створена для того, щоб взнати те, чого не знає Бог."

як вам така думка?........
на мою думку Бог знає все , а наврядчи людина взнає те що невідомо Богові

Перегляд дописуParsokon (26.02.2006 16:42) писав:

ага...
отримуєш...
розумієш...
але ніколи не віддасиш чи не відмовишся...
людина - егоїстична істота.
незнаю чи тільки тепер, але зараз люди стали занадто егоїстичними, мені здається шо раніше такого не було

Перегляд дописуКиря (16.03.2006 01:58) писав:

А жити мабуть варто заради того щоб гідно померти, щоб залишити слід на історії а не щоб історія залишила слід на тобі.
цілком згодна

Перегляд дописуKleo (27.03.2006 01:09) писав:

Якщо усе "є ВИПАДКОВІСТЬ" - тоді "що" залежить від нас, людей? Для чого ж ми живем? Тільки для того щоб - жити, просто так...?
звичайно ні, з кожним моментом нам дається вибір, обто два, в залежності від того який ти обереш, таким і буде твоє життя. от так

Перегляд дописуKleo (28.03.2006 22:46) писав:

до твого відома - в мене дуже цікаве життя..і таким і залишиться :blush: [/color]
ніколи не будь впевненим на 100%, життя непередбачуване, може повернути так на що ти й несподівався

Перегляд дописуViktor (13.04.2006 13:46) писав:

Жити за ради майбутніх поколінь- не завжди означає приносити себе їм в жертву!
Потрібно створювати їм кращі умови, можливості, ніж є у нас! Вдосконалювати середовище нашого існування і нас самих!
Берегти те, що у нас вже є- історію, природу тощо. ....
Влучно сказано, особливо природу, яка зараз і так знаходиться в кризі, історія помалу теж заходить в кризу, та й все треба від тої кризи берегти, бо потім і невідкопаєшся від неї

Перегляд дописуParsokon (19.05.2006 15:25) писав:

а якщо комусь не підходить жодний з чотирьох пунктів?
створюєш новий або ще якщо один мало

Перегляд дописуzav (14.08.2006 00:08) писав:

А діти? :)Онуки залишаться! :)
правда всеж таки щось залишиться.


А свою думку скажу таку, варто жити щоб пізнавати життя, навіть після смерті ми теж живемо тільки у іншому просторі
  • 0

#127 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.08.2006 – 22:49

Сподобався вислів, що якось боком, але стосується теми:

Цитата

Нада прожить жизнь так, чтоб там наверху после смерти сказали: Ану повтори!

Я, як і все інше в цьому світі, не маю сенсу, мети і т.д.
  • 0

#128 wizard

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Місто:Львів

Відправлено 27.08.2006 – 23:48

Я думаю що жити можна без мети... Просто живеш, живеш, а потым дивишся що з цього вийде...
  • 0

#129 Перекоти-поле

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 12 повідомлень

Відправлено 28.08.2006 – 06:21

Чи можна жити не маючи мети в житті? - Ну я ж живу, точніше існую.
  • 0

#130 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 28.08.2006 – 23:04

Жити - ні. Існувати - запросто
  • 0

#131 Kleo

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 232 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:замку Іф

Відправлено 01.09.2006 – 19:01

Aneri

ніколи не будь впевненим на 100%, життя непередбачуване, може повернути так на що ти й несподівався
Кожний сам творець свого життя. Насиченість від сподівань не залежить.

Повідомлення відредагував Kleo: 01.09.2006 – 19:07

  • 0

#132 KykyRyDZA

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 498 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 01.09.2006 – 21:14

Як на мене то краще поставити запитання не "Заради чого варто жити?" а "Заради кого варто жити?"
  • 0

#133 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 02.09.2006 – 10:25

так жити треба заради тих кого любиш...оце думаю все ж таки підійде до теми.

Цитата

Непоправимая ошибка...
Знаете, почему самоубийцы не попадают в рай? Нет, не оттого, что лишили себя
жизни, дарованную им Богом.
Их наказывают за чужие жизни… Жизни близких людей. За причиненное им горе…
Сколько прошло времени, с того дня я уже не помню. Время для меня больше не
существует. Здесь его нет…
Я считала причины, по которым сделала это - вескими. Мне казалось, что это
единственный выход. Но теперь я понимаю, что просто не пыталась найти другие
пути.
Я сделала так, как было проще всего… проще для меня…
Теперь что-то изменить не возможно. Одним легким движение я лишила шансов на
счастье не только себя. Но и тех, чью любовь я не сумела оценить вовремя.
И сейчас у меня нет оправданий…




* * * * *
Последнее, что я слышала пронзительный крик. Чей? Не знаю. Еще было ощущение
полета. Но такое короткое, что его практически не возможно уловить…
Больше ничего…
Вспышка света… Вдали промелькнули огни ночных домов. От них режет глаза.
Прихожу в себя. Попыталась встать – нестерпимая боль во всем теле. Еле сдерживая
крик, все же встаю.
Осмотрелась вокруг. Не понимаю! Где я?! Пройдя пару шагов, до меня доходит:
«Это парк. Но как я тут оказалась???»
Я не могла что-либо понять. Весь день как - будто выпал из памяти. Не помню
абсолютно ничего.
Идя по аллее, замечаю, что вокруг нет ни одного прохожего. Интересно, сколько
сейчас время??? Не припомню, чтоб парк был пуст.
Вдруг за спиной я услышала шорох. Обернувшись, вижу на скамейке маленького
кудрявого мальчика, лет пяти. Странно. Готова поспорить, что его только что тут
не было. С минуту я ждала, не появятся ли вслед за ним хоть кто-нибудь из
взрослых. Не может же ребенок быть один в столь позднее время. Но ничего такого
не произошло.
Тогда я осторожно подошла и села рядом.
- Привет, малыш. Ты потерялся??? – тихо спрашиваю я.
- Нет – ответил мальчуган, даже не посмотрев на меня.
- Где же твои родители??? Почему ты один???
- Я ждал тебя – сказал он и поднял на меня большие карие глаза.
Ответ меня слегка удивил, но я не придала этому никакого значения. Мало ли чего
могут сказать дети?
- Как тебя зовут???
- Не знаю.
- Но мама же тебя как-то называет??? – рассеяно спросила я.
- Никак. У меня ее нет. – грустно ответил малыш.
Наступила пауза. Я не знала, что же мне делать дальше. Оставить ребенка в такой
поздний час одного я не могла.
- Я хочу тебе что-то показать – внезапно сказал мальчик и вскочил со скамейки.

Я взяла его за руку, и мы пошли по парку. Спустя некоторое время мы оказались
возле моего дома.
- Ты здесь живешь? – снова спрашиваю я малыша.
- Нет.
- А где? – я присела перед ним на корточки. – Куда нам идти???
- Уже никуда – ответил он, вертя в руках игрушечную машинку.
Я хотела спросить еще что-то, но в этот момент раздался пронзительный крик. Я
посмотрела в ту сторону, откуда он донесся.
Кричала девушка. Она стояла в компании молодежи. На лице у нее застыл ужас. Она
указывала куда-то наверх, силясь сказать что-то.
Проследив за ее жестом, я оцепенела: в освещенном пролете окна на восьмом этаже
стояла девушка. Спустя мгновение она сделала шаг.
Мое сердце похолодело. Вокруг тут же поднялась суета: кто кричал, чтоб вызвали
скорою, кто кинулся оказывать первую помощь. А я не могла оторвать взгляд от
окна.
В эту секунду мне казалась, что я не слышу ничего, кроме бешеного биения
собственного сердца… и не видела ничего… кроме света из окна квартиры на восьмом
этаже… моей квартиры…
Каждая минута, каждая секунда того вечера стала для меня нескончаемым кошмаром,
память о котором не стереть никаким способом.
Окровавленное тело у отца на руках… мама и сестра в слезах… оглушительный вой
сирены скорой помощи…

Бегу по улице прочь от своего дома. По щекам катятся слезы. Бешеный ветер
безжалостно бьет по лицу.
Выбившись из сил, падаю на холодную землю. Задыхаясь, стираю слезы ладонью.
Вдруг рядом замечаю мальчика… того же мальчика…
- Что происходит??? – хриплым голосом спрашиваю я
- А ты разве не понимаешь – наивно говорит малыш.
Отрицательно качаю головой: не хочу понимать!
- Ты умерла.
- Что??? – становится еще тяжелее дышать – Это не правда!!! Ты все врешь!!! Так
не бывает… Слышишь?! Не бывает!!!
Срываюсь на крик, хочу убежать. Но вопрос за спиной заставляет остановиться.
- Разве ты не этого хотела??? Разве ты не для этого покончила с собой???!!!
В голову ударяет резкая боль и перед глазами проносятся картинки прошедшего дня:
школа, вопящая класснуха, насмешливые взгляды одноклассников, скандал с мамой,
слезы… карниз и ослепляющие огни ночного города…
- Почему…
- Почему ты здесь? А чего ты ждала? – рассмеялся мальчишка.
- Я не знаю… я думала, что больше не будет боли… я хотела прекратить это кошмар…

- Ты ошиблась.
- Но почему??? Разве я мало страдала??? За что мне это???
- За что??? – удивляется он – Хорошо. Я покажу тебе.

Мы молча идем по какой-то улице. Вскоре перед нами возникает серое здание. Это
больница.
- Зачем мы здесь.
- Так надо. Идем.
Входим и поднимаемся на второй этаж. Над входом весит табличка «Реанимационное
отделение».
Дальше ярко освещенный коридор. Белые двери с номерами палат. Возле одной из
таких дверей сидит отец, обхватив голову руками. Он плачет.
Я только однажды видела, как плачет мой отец. Тогда погиб его лучший друг. Мне
было больно видеть его таким. А теперь??? Теперь причиной его слез была я.
В следующую секунду из палаты вышел человек в белом халате. Папа поднялся ему на
встречу и что-то тихо спросил. В ответ тот покачал головой:
- Мы не в силах что-либо сделать. Ее мозг мертв. Вам остается решать: отключить
систему или нет.
Отец опустился обратно на стул. Его лицо стало бледным, как мел.
- Господи!!! За что??? – коридор наполнился рыданиями.
- Пойдемте – тихо сказал врач. – Вам надо успокоиться.
Он куда-то увел его. По моим щекам покатились слезы. В груди стало невыносимо
больно. Я хотела пойти за ними, но малыш меня остановил:
- Нам сюда.
Он ввел меня в палату.
На кровати лежала я. Рядом сидела мама и сестра.
Я просидела с ними до утра… В 10:15 все было кончено… мое сердце остановилось…
навсегда…

Похороны были на новом кладбище. Мы стояли в стороне от всей процессии.
Холодный осенний ветер бил в лицо. По телу пробежали мурашки.
Я посмотрела на пустырь вокруг. Не одного, даже самого маленького, деревца.
Здесь все было мертвым.
Подойдя ближе к месту, я рассмотрела среди толпы Алешку.
- Что он тут делает??? – в недоумении спросила я.
- Он пришел попрощаться с тобой. – ответил он.
- Но почему??? Почему он здесь???
- Потому что ты ему была дорога…
-Что??? Нет! Ты ошибаешься.
- Почему???- наивно спросил малыш.
- Потому что он ко мне ни разу не подошел!!! Потому что я ему не нравлюсь…
- Это не так. Человек не всегда способен понять другого человека. Здесь ошиблась
ты.
Ты боялась с ним заговорить. А почему ты думаешь, что он не боялся??? Ты делала
вид, что не замечаешь его. Так как он мог узнать, что нравится тебе??? Его
пугало то, что ты посмеешься над его чувствами.
- Это не честно! Я не знала… - я опустилась на холодную землю.
Ветер еще беспощадней хлыстал по лицу. Я смотрела на Алешку, который тихо стоял
в окружении людей. Все они пришли проститься со мной. Всем им сейчас было плохо.

Я читала на лице Алешки печаль, безграничную боль.
- Лешка, миленький… - тихо прошептала я. – Ну почему все так…
Очередной порыв ветра, в этот момент Он повернулся в мою сторону. На секунду мне
показалось, что он смотрит прямо на меня, мне в глаза… Полный отчаяния взгляд…
Он упал на колени рядом с могилой и по его щекам побежали слезы.
- Я отомщу.


Шёпот молитвы в каменных стенах,лезвие бритвы на тонких венах...
Омертвевшие листья плавно ложились под ноги. Странно, сейчас только начало
осени, а листья почему-то были какими-то черными и уже совершенно безжизненными.
Они мертво лежали под ногами.
Вдруг чей-то голос где-то неподалеку привлек мое внимание. На скамейках детской
площадке сидела компания молодежи. Я отошла в тень высокого дерева, хотя
понимала, что меня и без этого никто не увидит.
Он сидит в компании изрядно подвыпивших приятелей. Хотя сам мало от них отстал:
в руке полупустая бутылка водки.
Ярко раскрашенная малолетка вешается ему на шею, что-то пискляво сюсюкая.
- Отвали – грубо бросает он ей в лицо.
- У! Малыш сердится! – девушка видимо не из понятливых – Малыш не хочет
развлекаться???
- Оте**сь, сказал! – рыкнул парень и с силой толкнул от себя малолетку. Та с
визгом вскочила со скамейки:
- Ты ох…л!!!
Компания закатилась пьяным смехом. Лишь на его лице оставалось хмурое выражение.

Прямые черты красивого лица… карий затуманенный взгляд в одну точку… И бутылка
водки крепко сжатая в руке.
- Эй, Малый! – так его звали все вокруг. Лишь для меня он был просто Алешкой.
Самым любимым и родным. – Ты чего? Обкурился что ль?
Приятель хлопнул его по плечу. Малый сделал большой глоток и ничего не ответил.
- Да оставь ты его! – сказал Олег. – Не видишь, наш Малый в унынии!
- Это он из-за той серой мыши страдает. – ехидно прошипела девка и прижалась к
Олегу.
- Какой? – не впетрил парень сидевший рядом с Малым.
- Та, что с окна сиганула.
- Гонишь! – заржал тот. – Мал, ты че? Правда?
- Заткнись – прохрипел Малый.
- Чего? Ты на меня из-за этой сучки так?? Малый, не гони!
- Это все из-за вас! Вы ее довели!
Он ударил первым, завязалась драка… Кто-то достал нож… Но он не отступился…
Спустя несколько минут он медленно упал на холодную землю, покрытую мертвой
листвой. Подбежав к нему, я рухнула на колени.
- Нет… господи… что же ты наделал.
Я тщетно пыталась закрыть рукой рану возле сердца. Что может сделать призрак?
Ничего.
- Боже – дикие крики отразились от темного неба. – Оставь ему жизнь…
Я посмотрела в его глаза. Таких ясных глаз я не видела ни у кого. И как тогда на
кладбище, сейчас он смотрела на меня. И сейчас он меня видел.
- Алешка… - прошептала я. – Держись, умаляю тебя! Ты должен жить…
С его ресниц сорвалась кристальная слеза.
- Прости - еле слышно прошептал он. Больше не было ни слова.
Никто так и не пришел, не спас его. Бог меня больше не слышал.
Когда ночь начала становиться серой и появились первые лучи бесцветного
рассвета, ко мне подошел тот же малыш.
- Пойдем. Нам пора.
- Нет. Я не оставлю его.
- Ты не можешь остаться. Пойдем.
Через какое-то время мы услышали, как где-то за спиной раздались крики. Видимо
первые прохожие нашли его. Безжизненное тело на холодной земле. Того, кого я так
любила. Кого я больше никогда не увижу. Чья смерть – моя вина…

Прошел наверно уже ни один месяц, может даже ни один год.
Часто бываю дома. У мамы. Подолгу сижу в углу на кухни и смотрю, как она плачет
в темноте. Пока никто не видит.
Она очень состарилась. А глаза стали такими грустными, в них читалась усталость.
От слез, горя…
Но она все еще держится. Ради сестры. Она целыми днями бывает у Кати, помогая с
детьми. А потом приходит домой и плачет… каждый вечер.
А папы больше нет… Он не справился с болью. Он стал много пить, очень много. Он
винил маму в том, что она была со мной очень строга. Они стали постоянно
ругаться, потом он напивался, садился в машину и ехал, куда глаза глядят.
Однажды он не вернулся.
Был гололед. Машину занесло, и он не справился с управлением. Вылетев на
встречную полосу, он врезался в грузовик. Смерть наступила мгновенно.
После этого маму положили в больницу с сердечным приступом.
Малыш больше не приходит. Его забрали…
Однажды он пришел и сказал, что нам пора прощаться. Скоро ему дадут жизнь. И он
больше не может быть со мной.
Теперь я знаю его имя… Владик… Когда-то давно я мечтала, что у меня будет
ребенок… сын… и его обязательно будут звать Влад. Маленький кудрявый мальчонка,
с огромными карими глазенками…

Бесшумно иду по серому городу. Вокруг никого.
Иногда всплывают картинки моей жизни. Они как черно-белое кино. Тогда я и не
знала, что все это было со мной, не замечала тех счастливых минут.
Я тоскую по краскам. По чистому голубому небу… по стаям весенних птиц… по
пушистому новогоднему снегу… по всему, что я потеряла…
Скучаю по улыбке мамы… По ее материнской любви… Скучаю по сестре… Я иногда вижу
ее… вижу, как растут ее дочки, маленькие непоседливые… Как бы я хотела быть с
ними рядом.
Как бы хотела вернуть отца и Алешку… Но я не могу этого… Никто не может… Я
виновата в этих смертях и ничего не могу с этим сделать…
Я считала себя несчастной, я думала, что могу распоряжаться своей никчемной
жизнью как хочу, ведь она МОЯ. А она оказалась не только моей…
Каждая жизнь прочно связана с другими жизнями. Всех тех, кто нас любит. Как бы
мы не были убеждены в том, что безнадежно одиноки на всем белом свете, что всем
плевать, что с тобой будет – это не так. И их жизни мы ломать не в праве.

завжди думайте про тих кого любите
  • 0

#134 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 05.09.2006 – 20:52

Хіба примітивне існування - це абсолютне зло?
Не впевнена
Бо іноді його так потребуєш.
Це ж кльово - ні про що не думати. Плисти за течією і насолоджуватися...
От тільки не знаю, чим.

То як?
  • 0

#135 wizard

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Місто:Львів

Відправлено 06.09.2006 – 00:03

Зло починається тоді, коли починаєш шукати причину свого існування(Тільки не кажіть, що це ваша друга половинка, а то я розплачусь :( )!!!
  • 0

#136 Stuff

    Песиміст

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2670 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів..

Відправлено 06.09.2006 – 09:08

Чому одразу як ти тільки ні про що не думаєш, "пливеш за течією" - це одразу "примітивне існування"?І чому воно повинне бути аж "абсолютним злом"?Як хочеш собі, так і живеш..чому це повинно когось хвилювати..
  • 0

#137 Hirosima Nagasaki

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:7 верств до небес, в кінці лісу...

Відправлено 06.09.2006 – 10:54

в першу чергу жити треба заради себе (але не жити егоїстом). бо якщо не жити заради себе то й не житимеш заради когось...
  • 0

#138 Lady Of The Flowers

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 952 повідомлень

Відправлено 06.09.2006 – 11:03

Перегляд дописуHirosima Nagasaki (6.09.2006 11:54) писав:

бо якщо не жити заради себе то й не житимеш заради когось...
брехня цілковита й абсолютна.
  • 0

#139 Kleo

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 232 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:замку Іф

Відправлено 06.09.2006 – 11:14

Перегляд дописуICTV (1.09.2006 22:14) писав:

Як на мене то краще поставити запитання не "Заради чого варто жити?" а "Заради кого варто жити?"
Питання поставлено: "заради чого". Це само собою розуміється, що людина живе і для когось.

Перегляд дописуHirosima Nagasaki (6.09.2006 11:54) писав:

в першу чергу жити треба заради себе (але не жити егоїстом). бо якщо не жити заради себе то й не житимеш заради когось...
Не погоджуюсь.
  • 0

#140 Hirosima Nagasaki

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:7 верств до небес, в кінці лісу...

Відправлено 06.09.2006 – 11:36

Перегляд дописуParsokon (6.09.2006 11:03) писав:

брехня цілковита й абсолютна.
чому ти так вважаєш?
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних