Перейти до вмісту

Кризові моменти в нашому житті


Повідомлень в темі: 40

#21 Ласочка:)

    Сова всія Теревень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1002 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Славне місто Утопія

Відправлено 08.01.2008 – 11:55

а от у мене щось на перехолодження тягне. може то й не був особливо кризовий момент, але коли з мене намагалися зняти тоді черевики, то я кричала наче різали. і потім коли розтирали ноги, то кричала ще голосніше... боляче було:D
О. ще якосьзі сходів падала. Правда, тоді я не кричала, просто все життя перед обличчям промайнуло. о, ще падала з ескалатора. п"яний якийсь падав і мене з ніг збив. і я собі летіла і пищала щосили. Мене якась тітка за ногу схопила, а я шляпнулась на сходи "станція Хрещатик, вихід на театр Франка) Ще було, що кінь став дибки, а потім став гарцювати навколо стовпа (а коні вони такі, коли лякаються можуть на дерево налетіти) Я, слава Богу, не впала, ато затоптав би. самій якось не дуже страшно було... там інше... подивилася на свою маму, яка збоку стояла, а вона пополотніла, стоїть, труситься. От це страшно було.

за себе якось не дуже переживаєш. втрата рідної людини - ото кризовий момент, ото страх. нікому такого не побажаю. Бережіть своїх батьків, люди....
  • 0

#22 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.01.2008 – 12:05

Ще один момент. Але то скоріше екстремальний. Цього літа мого пса Діка (німецький вівчар - пять років) порізав косою сусід. Я привела до ветеренара. Той спочатку відмовлявся - рана виявилась складною, - а потім як почав зашивати - руки затряслись. Я забрала голку і шила сама, а він мені допомагав. Під кінець операції сказав, що є чоловіки, які при такому видовищі втрачають свідомість...
Не можу пояснити, але в мене вже було в житті кілька моментів, коли комусь іншому загрожує небезпека. Тоді в мене така ж реакція, як і до свого життя: боротись!
  • 0

#23 нявка

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 20 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 14.01.2008 – 21:32

Перегляд дописуFeMINIsto4ka (3.01.2008 17:51) писав:

в житті повинні бути злети і падіння, падіння для того - щоб ще вище злетіти
А мені здається,що з кожним падінням ми стаємо тільки сильнішими,ми стаємо більш стійкішими до удару!Раджу почитати Коельо"Вероніка вирішує померти",там якраз описується те,як спочатку дівчина хтіла померти,а потім,коли їй сказали,що в неї хвороба серця і їй недовго лишилось,як їй захотілось жити!!!

Перегляд дописуОлеська (8.01.2008 12:05) писав:

Ще один момент. Але то скоріше екстремальний. Цього літа мого пса Діка (німецький вівчар - пять років) порізав косою сусід. Я привела до ветеренара. Той спочатку відмовлявся - рана виявилась складною, - а потім як почав зашивати - руки затряслись. Я забрала голку і шила сама, а він мені допомагав. Під кінець операції сказав, що є чоловіки, які при такому видовищі втрачають свідомість...
Не можу пояснити, але в мене вже було в житті кілька моментів, коли комусь іншому загрожує небезпека. Тоді в мене така ж реакція, як і до свого життя: боротись!
Ти молодець,поважаю! :) Я б напевно розгубилась і почала плакати
  • 0

#24 bulbashka_aero

    Вівця-перевертень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1577 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кременчук

Відправлено 16.01.2008 – 15:31

коли загострилось бажання вижити? коли зрозуміла, що померти - найлегший і завжди доступний вихід з ситуації, а щоб вижити треба мати силу волі.
  • 0

#25 milochka

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 706 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кузнецовськ

Відправлено 21.01.2008 – 16:02

У мене також було декілька таких ситуацій : двічі летіла по сходах , а ще раз коли був шторм ми пішли купатись ( відпочивали в Одесі і був останній день відпочинку ) і мене знесло з ніг а плавати не вміла мама страшенно перелякалась але потім якось викарапкалась і вроді все нормально !!!
  • 0

#26 Aleph

    Профі

  • На перевірці
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 396 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 23.01.2008 – 20:19

Я два рази майже зривався зі скали, раз був під прицілом вогнепальної зброй, один раз під обстрілом, колись перевозив досить велику суму і врятувавсяід спланованого пограбування (під час якого мене навряд би щадили), проплив біля 50 м. з сильною судомою ноги, один раз був на карю у наслідок хвороби, уникав важких ДТП тільки за рахунок реакції. І ні разу ьне відчував загострення бажання жити. Весь ресурс був спрямований на те, що потрібно робити тут і зараз. Все інше на той момент не існувало.

А от у моменти "щастя" бажання жити загострювалось як ні у які інші моменти.

Повідомлення відредагував Aleph: 23.01.2008 – 20:19

  • 0

#27 Dema V

    404

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 23.01.2008 – 22:41

З кожним кроком до смерті жити хочеться все більше ;)
  • 0

#28 Julli Kryshtal

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 191 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Lviv

Відправлено 05.02.2008 – 17:12

Жага до життя...а я в вересні, поїхала на море...Все мало б бути добре...але я любила гуляти сама в ночі по берегу...пішла на пірс...там було дуже погане освітлення...було слизько, а я була боса...впала в глибоке море...я намагалась кричати але не могла...виявилось коли я гуляла за мною ходив якийсь охоронець,спостерігав...якби не він...я б не вижила...я вміла плавати...але саме в цей час мені мов зв"язали руки...було таке відчуття ніби я не супротивлялась...я це зрозуміла пізніше...адже 2 години перед тим в мене сталось нещастя...в цейчас мені не хотілось жити :) ...а зараз я рада що жива!
  • 0

#29 100000

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 350 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 14.02.2008 – 15:18

Не люблю коли життя перевіряє мене на людяність... Хоча звідки їй взятись, чи є вона в мені чи поза мною фіг знає. Там точно є дурні переконання про причини і наслідки, а вони мене, якось особливо ніколи не прикалували... сьогодні одні, завтра інші, але кожен сам для себе сам і його людяність то лише його територія особливо, якщо її немає. Сірі думки, що рояться у голові постійно, оглядаючись навколо, переконують викинь ту людяність, і йти буде легше, а душа кричить "не роби цього" однак вона звикла, що її ніхто не чує. А ніфіга воно їй це потрібно, хулі вона жертвує мільйонами вічнозеленої валюти щоб зберегти можливість дивлячись на зоряне небо замічати просту досконалості його краси? Виявляється видіти у простоті красу то не всім доступна розкіш, хто знає, що воно таке, той уже не дурно народився на цей світ. Але душа, її біда в тому що лише вона знає і розуміє, що викинувши людяність все рівно прийдеться по неї вертатись, бо то є штука, без якої наприклад я сам собі не потрібен. Ми можемо володіти усім світовим запасом золота, можемо мати офігенну владу але без людяності це все буде ще однією проблемою в житті.. Ті хто це зрозумів, краще як будь хто змають що таке благодійність, і вміють відрізняти її від інвестицій у розвиток бідності.

Ми живемо не лише в тунелі із світлом у його кінці, а ще і в театрі або я би навіть сказав у цирку, і знаємо, ми не винні в тому, що нам випало грати роль злого героя, зрештою такий сценарій. Ну от, звернімо увагу, ми не винні, а ще ми просто прекрасні бо ідемо на таку самопожертву за ради найдорожчих нам людей і пофіг, що насправді в історії людства не було жодної людини, яка би зробила щось заради когось. Те що ми прекрасні сумніву нема але винні чи ні то вже спроба поєднати непоєднуване і осягнути неосяжне. Як сказала одна велика людина "Я люблю тебе не за те хто ти, а за те хто я коли ми з тобою разом" ця ж сама людина сказала: "Можливо в цім світі ти лише людина, але можливо є люди для яких ти - цілий світ".
Коли я вперше зіткнувся із фразою, що є речі дорожчі за все то нічого особливого чи дивного у цьому не замітив, але тоді я навіть не здогадувався яку страшенну силу являють собою хоча б гроші. Можливо так відбувалось тому, що коли мені було років п'ять то необхідності думати про виживання не було взагалі. У мене в той час, як і в більшості таких, як я було все, і щось купляти або продавати не виникало необхідності. Не знаю чого, але тоді я намагався зрозуміти світ, у якому живуть дорослі, щоб помістити у своїй голові виправдання їх необхідності творити дурниці по відношенню до того, що для мене і до сьогодні залишається найціннішим.
Від тоді пройшов час, загадкових дурниць я так і не виправдав, а разом із тим, в моєму житті з'явились нові поняття, які всі ми дружно не задумуючись чомусь відносимо до переліку тих, які ніхто офіційно не продає і лише деякі безголові дозволяють собі заявляти, що все купляється і продається. Однак мало хто усвідомлює та й мені самому важко віднести себе до категорії тих хто розуміє у повному об'ємі суть того, що кожне обмеження власної чи чиєїсь волі взамін на матеріальні блага необхідно уникати в кожному окремому випадку. Але навіть дивлячись на все це, тим не менше, щодня приходиться спостерігати, а іноді і самому брати участь у доведеній до досконалості, а тому звичній для всіх примітивній грі людей у заміну суті понять. Я наголошую на цьому не вперше тому, що мені просто цікаво, навіщо люди ускладнюють і без того не просте життя. Досягненням для себе вважаю те, що уже всерйоз не задаю питання, для чого робиться виправдання дешевих понтів, які будучи насправді звичайнісінькими ілюзіями в результаті таких дій приймаються, як щось гігантсько дороге. Той хто отримує від цього справжню вигоду вважає нас торговців ілюзіями бидлом, а ми як несповна розуму йому посміхаємось і продовжуємо торги. Можливо в цьому дурнуватому смішку і є якийсь сенс але наше покоління скоріш за все про нього не дізнається.

Кожен сам собі режисер, але не продюсер, тому ми забуваючи про це завжди розчаровуємось, коли життя, обрубуючи шляхи до відступу, кладе нас перед фактом, який чітко ілюструє необхідність вдосконалення власних можливостей, щоб ми витрачаючи найцінніше, не гнались за тим щастям, яке розвіюється перед самим носом. Завжди десь є справжнє щастя і з самого народження ми знаємо де його шукати.
Хтось скаже можна вирвати себе із дурного, безнадійного сюжету, так можна але то завжди супроводжується неприємними відчуттями, а тому самостійно це зробити надзвичайно важко, а іноді зовсім неможливо, все рівно що брати себе за голову і витягувати з болота, як робив це барон Мюн Хаузен. Проста модель, яка ілюструє подібне є кінець подачі електрики в телевізор посеред дуже цікавого фільму. Відчуття не з найкращих але якщо вільний час використати щоб здійснити навіть хоча б якусь маленьку свою мрію, то висновок нехай кожен зробить сам. Звернімо увагу, що сама людина, як правило просто додивляється фільм до кінця, ігноруючи всі події, що відбуваються поза ним. Життя подібне але то не зовсім фільм, іноді навіть рекламні паузи виводять з ладу набагато більше ніж ми собі плануємо. Якщо розглядати сєйо явлєніє у зворотному порядку то можна безкінечно насолоджуватись дурними відчуттями виявивши причини, того чому нас іноді підсаджують на потрібні для досягнення чужої мети сюжети, але то вже інша тема.
Як не дивно але чим думають люди народжені, в результаті любові, які здатні обирати для себе театральний шлях життя у темному стилі зла. Для мене то страшна комедія. Я не маю на увазі зло в тій інтерпретації яку дає релігія чи щось подібне, а зло, яке є злом поза межами як релігії так і науки. Мабуть якби ми намагались усвідомити, а не розуміти що воно собою являє те зло, то змінили би багато у своєму житті. Аналогічна ситуація і з тими хто обирає для себе шлях добра не до кінця усвідомлюючи його суті, що призводить викривлення змісту очевидних речей. Такий розклад ситуації створює сприятливі умови для гри клоунів у жмурки без призів по її закінченні. На цьому безобразії збудовано гіперпотужну ілюзорну концепцію вини, яка заставляє кожного з нас забувати про себе в пошуках винних. Досить часто бувє так, що ми відмовляємо людям вважаючи їх недостойними але проходить час ми самі стаємо недостойними не лише їхньої, але і своєї уваги... а ще є воля, яку нам хтось дав і є час, і є ще хтось, який іноді нагадуючи про щось дає шанс згадати про себе щоб ніхто не читав поміж рядків чийогось єства байку про небезпеку нашого свідомого і відверто цинічного егоїзму і дійсних намірів, він же попереджує, що викликані цим його емоції помножені на тиск совісті здатні знищити всі наші плани. Важко признатись собі тепер, що під впливом сліпого натовпу я побудував багато справ користуючись тими дешевими пародіями на серйозне життя і навчився генерувати нові, ще більш досконалі понти, однак коли прийшов визначальний момент де можна називати їх ціну і переходити на вищий рівень понтів, я хочу зробити все щоб знищити ці нікому не потрібні дорогі прибамбаси, які все рівно колись кимсь будуть викинуті, як непотріб. За межею правил наших забав є ще правила набагато вищого порядку. Для створення спільного майбутнього не варто нікому, навіть найдорожчому для себе пропонувати щось більш важливе для нього ніж ми самі, лише тому, що в таких випадках нічого більш дорожчого ніж той хто пропонує просто не існує, інакше то буде просто банальний бізнес, від якого завжди вимагатимуть чогось іншого, дорожчого хоча він те найдорожче тільки поглинатиме. Коли я забравши чуже усвідомлюю, що воно мені не цікавo, то як правило просто викидаю, але можливо в цей час хтось викидає те, що повинно належати мені. Таких що викидають не так уже й багато та і добре коли викидають, бо не завжди вступає в силу витримка сили ВОЛІ і народжена в результаті нелюбов до себе породжує необхідність бути подібним до всіх і заставляє для конкурентоспроможності утримувати чуже, в цьому місці закривається шлях до щастя, через відсутність ресурсів на пошук свого. Тут прикол не у самому факті володіння чужим, а у отриманні задоволення від того що отримуєш можливість доказати для себе рівень своїх можливостей, які і справді є страшенно цінними в такій грі бо то дійсно не ілюзія і дійсно порівняно з понтами є серйозним козирем, уміння користуватись яким відкриває як мінімум доступ до шелесту власних купюр, а як максимум до життя за правилами вищого порядку які у своїй основі передбачають ще більше. Всі ми підсвідомо прагнемо позбутись лишнього, а тому процес відкриття своїх можливостей дає задоволення більші ніж сам приз, який зрештою викидається. Тут знову визначальною є віра. За правилами вищого порядку, поняття існування яких ми намагаємось доказувати на протязі всього життя, усвідомлюються завжди доступними можливостями і використовуються як інструмент для дійсно гідних справ. Це як руки і ноги, вони працюють не від того, що ми розуміємо, що вони можуть, а - усвідомлюємо їх як частину себе, тому доки не почнемо їх використовувати то так і будемо лиш розуміти, що вони можуть, а що ні, замість користуватись ними.

Цікаво спостерігати коли тебе дурять або використовують у власних цілях, особливо цікаво без лівих думок, всупереч сценарію спокійно полоскотати потім такому герою душу, навіть не із помсти хоча б тому, що проблема заключається не в тому щоб знайти винних і покарати, а в тому щоб дати зрозуміти такому кадру, що спасіння потопаючих справа самих потопаючих тому, що чомусь мені вигідно саме це.

Блискавиця: пане Стотисячний, читайте правила форуму : якщо тема, яка вас хвилює вже є на форумі, то дописувати треба туди. За такі порушення підвищують рейтинг.
  • 0

#30 Василь

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1505 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Софія

Відправлено 15.02.2008 – 11:38

На мою думку, однозначно – криза! Життя починається як життя ілюзіями, аж поки не почнете їх потроху втрачати. Перед тим як втратити чергову ілюзію, людина переживає кризу. Таке життя...
  • 0

#31 Блискавиця

    ωριμότητα

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 15.02.2008 – 11:51

Блискавиця: теми з*єднано
  • 0

#32 Атеїст

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:драстуй, рідне село!

Відправлено 20.02.2008 – 12:12

Шанси відкинути копита мав, але тільки одного разу все залежало від моїх зусиль. Теж у воді - вчився плавати, заплив далеко від берега, "потягло" ногу. А на ставку - сам. Ніякого екстриму не відчув, скорше нудьга якась найшла. Думка лише одна: "Це що, отак тупо здохну? Та ну нафіг, не може бути, допливу 100%." Після того з'явилася звичка час від часу плавати, не використовуючи одну руку чи ногу. На майбутнє, гггг.
  • 0

#33 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 20.02.2008 – 15:47

Цитата

Кризові моменти в нашому житті, коли особливо загострилось бажання вижити
.
Кризові моменти...Різні моменти бувають...в когось грань життя і смерті, в когось щось простіше..
Коли в моїй родині сталася подія, що перевернула все з ніг на голову...відчуття? Як би то сказати? Відчуття ніби ти жив у затишному світі і тут завалився мур, впала стіна, яка тебе досі захищала від всього...Спочатку не розумієш нічого...не знаєш як жити, а потім...оцінюєш реально ситуацію і просто вчишся ЖИТИ з цим! Не животіти, не існувати, а жити так, щоб і для інших бути підтримкою...А думки про смерть до мене навіть не приходять))) Я надто люблю життя, я невиправний романтик і реаліст. То як в мультику про Петрика Пяточкіна - "в цьому хлопчику заховано пружину". То про мене також)))
  • 0

#34 d^.^b

    убухана скотина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1206 повідомлень
  • Місто:ілюзії

Відправлено 20.02.2008 – 23:12

Цитата

Кризові моменти в нашому житті, коли особливо загострилось бажання вижити
коли десь за 30 сантиметрів від мене пролетів ”ЗиЛ” і кузовом зачепив голову дівчини.......... :)

Повідомлення відредагував Vepr: 20.02.2008 – 23:13

  • 0

#35 Вертипузо

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 607 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 20.02.2008 – 23:24

Ну не знаю кризовість для мене це якесь тривале явище у житті, у мене такий період був якихось два роки тому, я тоді просто замкнулась в собі, стисла зуби і старалась робити все що від мене залежало, але інколи втікала від усього... таке інколи буває коли не витримуєш напруги, але все пройшло і досить добре закінчилось... З небезпечних моментів, зовсім недавно коли був вибух у Львові я була напроти того будинку в якому стався вибух, як не парадоксально в лікарні, мені пощастило що вікно напроти якого ми з моєю подругою стояли було відкрите, бо всі інші вікна порозбивались і все скло летіло всередину... от так от
  • 0

#36 Катка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 84 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 21.02.2008 – 16:32

кризовим моментом в житті стала смерть подруги, яка любила життя більш за все на світі..тоді тільки до мене дійшло, що життя - це дар, і його потрібно берегти...
  • 0

#37 100000

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 350 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 28.02.2008 – 16:42

Уміння швидко мобілізувати свої матеріальні і духовні можливості після витриманого удару долі то є велике мистецтво.
  • 0

#38 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 28.02.2008 – 21:16

Перегляд дописуСтотисячний (28.02.2008 16:42) писав:

Уміння швидко мобілізувати свої матеріальні і духовні можливості після витриманого удару долі то є велике мистецтво.
скоріше талант :) а чьо мистецтво?
  • 0

#39 Crazy Bobik

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 639 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львув

Відправлено 28.02.2008 – 21:28

Перегляд дописуSergiy_K (28.02.2008 21:16) писав:

скоріше талант :) а чьо мистецтво?

а чо не мистецтво?
  • 0

#40 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 28.02.2008 – 22:36

Перегляд дописуRoma_G (28.02.2008 21:28) писав:

а чо не мистецтво?
гучно бздіти - мистецтво. а чо не мистецтво? :)
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних