Перейти до вмісту

Голодомор. 1932-33


Повідомлень в темі: 361

#21 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 18.11.2006 – 11:32

Зображення

Зображення

(с) Домівка
  • 0

#22 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 19.11.2006 – 12:23

Цитата

Український рахунок за Голодомор

Російська Федерація на офіційному рівні заявила про свою незгоду з намірами української влади визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом української нації.

Не секрет, що в Росії існує перелік “гуманітарних” питань, які час від часу “піднімаються на щит”, коли необхідно загострити українсько - російські взаємини. Донедавна до найгостріших належали: питання про надання російській мові статусу державної на території України та недопущення державного визнання боротьби ОУН і УПА. Віднедавна додалося ще одне: Російська Федерація на офіційному рівні заявила про свою незгоду з намірами української влади визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом української нації.

Зокрема з відповідною заявою вступило Міністерство закордонних справ Росії. Суть чергового “протесту” Кремля зводиться до двох тверджень: по-перше, Росія заперечує проти визнання Голодомору геноцидом українського народу; по-друге, як стверджується у заяві, “Голодомор навряд чи коректно розглядати лише стосовно до України, оскільки мова йде про похмуру сторінку в нашій загальній історії. Жертвами політики тих років стали громадяни багатьох республік колишнього СРСР”.

Характерно, що тема українського Голодомору стала предметом переговорів, які нещодавно відбулися у Києві за участю російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Так, у ході зустрічі з головою Верховної Ради Олександром Морозом пан Лавров констатував, що у стосунках між двома державами існують дві гострі проблеми: Голодомору і взаємного використання мов.

Ця ж тема піднімалася під час зустрічі російського міністра із Президентом Віктором Ющенком. На брифінгу для журналістів радник глави держави Сергій Чалий повідомив, що російський гість заявив про розбіжність у поглядах щодо Голодомору, яка існує в Росії та Україні. Він також наголосив, що Президент Ющенко висловив здивування з приводу нерозуміння російською стороною важливості для України питання Голодомору.

Що сталося? Чому офіційна Москва так несподівано гостро реагує на проблему, яка начебто її не стосується?

Щоб відповісти на ці запитання варто бодай коротко пригадати історію, пов’язану із кроками нашої держави та світової спільноти, спрямованими на визнання Голодомору.

Уперше на офіційному рівні це питання було піднято у стінах нашого парламенту в листопаді 2002 року, коли Верховна Рада ухвалила постанову “Про 70-ті роковини голодомору в Україні”. З того часу тема Голодомору не сходить із порядку денного.

Вже у травні 2003 року парламент прийняв “Звернення до українського народу” у якому Голодомор 1932-1933 років визнано актом геноциду. За відповідне звернення з другої спроби проголосувало 226 депутатів, “Голодомор 1932-1933 років, який став нелюдським способом ліквідації мільйонів українців, є підтвердженням злочинної сутності тодішньої влади, - зазначено у зверненні. – Ця трагедія протягом багатьох десятиліть замовчувалася”. Народні депутати наголосили, що Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським народом. Тоді в знак протесту парламент покинула найпослідовніша проросійська сила – фракція КПУ.

Але антиукраїнський демарш комуністів не спинив лавини міжнародного визнання однієї з найбільших катастроф людства. На сьогодні Голодомор визнали десять іноземних держав, серед яких Австрія, Естонія, Італія, Канада, Литва, Грузія, Польща, США, Угорщина, Аргентина. До голосу історичної справедливості приєдналася Парламентська асамблея ради Європи. За відповідне рішення проголосували 85 депутатів, які своїми голосами солідаризувалися зі згаданими країнами, що засудили злочин комуністичного режиму вчинений проти українського народу.

Тим часом Президент України Віктор Ющенко вніс до парламенту як невідкладний проект Закону “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, яким Голодомор кваліфікується як геноцид української нації, а також забороняється його заперечення; гарантується державна підтримка у проведенні досліджень та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору на основі державної програми, яка затверджується Кабінетом Міністрів. Крім того, у разі прийняття Верховною Радою цього проекту Закону буде встановлено адміністративну відповідальність за публічне заперечення Голодомору.

В ім’я правди треба сказати, що міжнародне визнання українського Голодомору не завжди було безхмарним. У свій час міністр закордонних справ України Борис Тарасюк намагався внести до порядку денного засідання ради міністрів країн СНД питання про визнання Голодомору геноцидом. Проте вимогу українського міністра більшість учасників наради проігнорували. Голосування показало, що лише три країни підтримали Україну, це, зокрема, - Грузія, Молдова та Азербайджан. Натомість “проти” голосувала Росія, Білорусь, Киргизстан, Таджикистан й Узбекистан. Утрималися Казахстан, Вірменія та Туркменістан. Іншими словами, “українську позицію” не сприйняли держави, які перебувають у прямій економічній й політичній залежності від Москви.

Наведена хронологія яскраво свідчить, що невпинно наближається час, коли Україна та світ визнають не просто Голодомор 1932-1933 років (це очевидний факт, підтверджений історичною наукою та свідченнями мільйонів жертв), але й іншу об’єктивну реальність: у страшному злочині проти українського народу винен комуністичний режим Радянського Союзу, спадкоємцем якого є Російська Федерація. Саме тому офіційний Кремль так наполегливо намагається всіляко протидіяти процесу визнання Голодомору, мотивуючи це тим, що від його наслідків постраждала не лише Україна, а й інші колишні сателіти Радянської імперії.

Можна легко спрогнозувати подальші кроки Росії у цьому напрямку, оскільки політика Кремля щодо України, ніколи не була оригінальною. Очевидно, що надійним союзником Москви у цьому питанні стане “п’ята колона”, яка останнім часом набирає сили. Скажімо, на переговорах С. Лаврова з О. Морозом, останній повністю пристав на позицію російської сторони, повторюючи за нею твердження, що голод торкнувся не лише нашої держави, а його “жертвами були як жителі України, так і жителі Поволжя й інших територій Радянського Союзу”. Таким чином український спікер у кращих традиціях доморощених хохлів, намагається прив’язати питання Голодомору до російської позиції, суть якої полягає в одному: уникнути міжнародного осуду за скоєний злочин проти України.

Чи може Росія чинити по-іншому? Так, якщо стане на шлях європейських підходів до вирішення подібних проблем, тобто вибачиться перед українським народом.

Однак, погодьмося, сьогодні у це слабо віриться. А тому не за горами той час, коли український рахунок за Голодомор таки буде пред’явлено Росії.
Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН
http://aratta-ukrain...t_ua.php?id=466
  • 0

#23 Andy

    Безкрилий Ангел

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 232 повідомлень
  • Місто:Львів

Відправлено 21.11.2006 – 16:05

Цитата

Голодомор. Люди мають знати, хто проти пам’яті та визнання Віктор УКОЛОВ Заява Сергея Лаврова про «так званий голодомор» – це політичний ляпас українцям. Прикро, що таку ж думку має Олександр Мороз: Трагедія була, але вона не може бути темою для спекуляцій”, - не змигнувши оком заявив він.
У селах на півдні Київщини до сьогодні залишився на перший погляд дивний звичай – коли гості встануть з-за столу, ніколи не прибирати тарілки з недоїдками. Їх лише накривають хустиною. Навіть якщо люди встали з-за столу, вони завжди можуть підійти і доїсти те, чим їх пригощали.
А на українському Поліссі вважається нечемним недоїдати те, що тобі подали. Особливо хліб. Кажуть, будуть снитися голодні старці.
Той вбивчий голод, який винищив мільйони у 30 роки, і досі відчувають живі нащадки. Ми все ще голодні. На рівні підсвідомості, набутих звичаїв, переказів. Страшно їхати по селах Полтавщини, і бачити на кожному подвір’ї поржавілі хрести на могилах тих, хто загинув тоді. Кого опухлі з голоду напівживі не мали сили донести навіть до кладовища.
Голодомор в Україні призвів до винищення корінної нації і навіки змінив етнічний склад українських земель. Матеріали перепису 1937 року сухо, без емоцій відзначають, що всупереч природному приросту населення, кількість етнічних українців в СРСР скоротилася від 31’194’976 осіб до 26’421’212.
Навіть під час другої світової війни українці зазнали менших втрат. У порівнянні з 1926 роком, у 1937-ому залишилось жити лише 84,7% українців. У той час, як кількість росіян у СРСР збільшилася на 20%.
В багатьох країнах світу факт, що голод 33 року був спрямований проти українців, доведення вже не потребує. Закриті раніше документи НКВС розповідають, як по кордону Української РСР стояли внутрішні війська, щоб відловлювати збожеволілих від голоду втікачів і спрямовувати назад до районів вимирання. Завдяки такій політиці у сусідніх з Україною областях Білорусії та Росії голоду не було взагалі.
Директива Сталіна і Молотова від 22 січня 1933 року до ГПУ прямо наказувала - тих, хто пробрався з території помираючої від голоду України, виявляти, арештовувати, і після розслідування контрреволюційної діяльності, відправляти „в місця попереднього проживання”.
Характерно, що окрім України війська оточили лише етнічні українські райони Кубані, де страшною голодною смертю загинули десятки тисяч людей. Збіжжя вилучили і на Поволжі, де до війни також було чимало українських козацьких станиць.
Ці та інші факти переконали парламенти 10 країн світу визнати голодомор 30-х років геноцидом проти українського народу. Дослідникам тих часів відомі слова тодішнього керівника Харківської ОГПУ, який заявив, що в результаті голоду на Україні „етнічний матеріал буде змінено”. Італійський консул у Харкові Серджіо Граденіго писав тоді послу Італії у Москву: „Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому ніхто більше не говоритиме про Україну або про український народ чи про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням”.
Але на щастя навіть мученицька смерть кількох мільйонів українців не дозволила у повній мірі втілити режиму Сталіна його задуми у життя і винищити увесь український народ. Наразі ми живемо в країні, де українці не вимерли, все ще складають більшість і разом з чисельною російською громадою та іншими національностями утворюють єдність – український народ.
Однак, останні політичні заяви міністра закордонних справ Росії пана Сергея Лаврова, які перегукуються з висловлюваннями спікера українського парламенту Олександра Мороза, знову роз’ятрюють старі незагоєні рани і можуть принести реальну шкоду міжнаціональному миру в Україні.
Адже незважаючи на те, що голодомор цілком свідомо був спрямований проти українців, а території з вимерлим населенням штучно заселені росіянами, треба визнати, що хоч і був народ-жертва, все ж таки не було народу-ката.
Якщо голодомор і задумували грузин Йосип Сталін (Джугашвілі) та росіянин Павєл Постишев, то на місцях його організовували етнічні українці, які виконували план хлібозаготовок. Свідки тих злочинів згадують, як потерпаючі від голоду райони особисто об’їздили українець-нарком Микола Скрипник та український єврей Лазар Каганович, вимагаючи активніше забирати хліб у людей.
Злочинними були не народи, а політична система, яка спонукала людей до таких дій, та ще конкретні виконавці злочинів, нащадки яких навряд чи можуть відповідати за дії своїх дідів.
Тому заява Сергея Лаврова про «так званий голодомор» є не просто нелюдською – це політичний ляпас не тільки всім етнічним українцям, але ще й усьому російському народу. Адже міністр закордонних справ РФ, за своїм статусом говорить від імені народу, якого до сьогодні ніхто не називав катом. Беручи поняття голодомор під сумнів і у лапки, Лавров мимоволі викликає хибні уявлення, що нібито злочин проти українців здійснили виключно росіяни. З іншого боку, заява соціаліста Олександра Мороза ще раз засвідчила, що у душі він почуває себе носієм аж ніяк не європейських соціалістичних традицій, а похмурої кривавої спадщини НКВД-КПРС. „Трагедія була, але вона не може бути темою для спекуляцій”, - не змигнувши оком заявив він на зустрічі з Сергеем Лавровим, поставивши під сумнів історичні факти і саму народну пам’ять. У рідному містечку Кагановичі, тепер Поліське на Київщині, українці і євреї, самі ледь живі від голоду, віддавали останні харчі тим, хто рвався втекти з України на близький білоруський кордон. Ні місцеве походження Лазаря Мойсеєвича, ні національність, - його землякам їжі не додавали. Не оминув голод і рідний для Миколи Скрипника Донбас. У ряді європейських країн заперечення голокосту євреїв вважається кримінальним злочином і переслідується по закону. В Україні до сьогоднішнього дня Верховна Рада не визнала голодомор етнічною чисткою і геноцидом проти українського народу. Причому за важають не росіяни, не українці або євреї – на перешкоді духовні та політичні нащадки тих, хто знищував свій народ у 30-ті роки.


До речі, 26-те листопада не за горами... до Українців прохання : приготуйте свічечку...
  • 0

#24 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 21.11.2006 – 17:52

Цитата

Нардеп Євген Гірник: Якщо до 1 грудня голодомор не буде визнано геноцидом – ми вийдемо до Президента з пропозицією оголосити всеукраїнський плебісцит
«В середовищі українських націоналістів визріла думка: якщо до 1 грудня голодомор не буде визнано геноцидом – ми вийдемо до Президента України з пропозицією оголосити всеукраїнський плебісцит, на якому український народ ствердить свою правду», – зазначив 20 листопада під час прес-конференції в Івано-Франківську народний депутат України Євген Гірник.

З його слів, «10 країн світу вже визнали голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Не зробила цього лише Україна. Антикризова більшість вперто не хоче визнавати український голодомор геноцидом».

Євген Гірник стверджував: «Поки що ініціатива Президента України про голодомор не знайшла підтримки. Це питання не розглядалося у п’ятницю у парламенті. Воно перенесене на наступний пленарний тиждень. Виглядає так, що під російським впливом, у всякому разі МЗС РФ заявило, що воно не визнає голодомор геноцидом, проросійськи налаштовані сили з антикризової коаліції також хочуть проігнорувати це рішення, або зробити його таким, що не матиме ніякого юридичного значення».

http://zik.com.ua/in...p?news_id=61608
  • 0

#25 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 24.11.2006 – 18:25

Цитата

АНТИУКРАИНСТВО
Наследники творцов Голодомора
Как ни странно, но нет никакого парадокса в том, что одни и те же политические силы с одинаковым рвением выступают против вступления Украины в НАТО, признания статуса ветеранов УПА и констатации факта, что Голодомор был именно геноцидом украинцев.

И если не брать во внимание совершенно политически невменяемую Наталию Витренко с ее ПСПУ, то основными противниками законодательного признания преступления против украинцев являются те, кто ныне в Украине олицетворяет власть, – так называемая «антикризисная коалиция» януковичей-морозов-симоненок.
При этом не важно, что пишет о Голодоморе мало адекватный коммунистический экс-нардеп Соломатин на Интернет-сайте «регионала» Шкири, или что произносит на эту тему растленная властью «совесть нации» Мороз, или даже менее «совестливый» субъект, - цель всех их умствований одна: доказать, что Голодомор, если и был, то не очень масштабный, а если и масштабный – то не только у украинцев, но и у всех других «братских» народов. А если у всех – то это не сознательное убийство украинцев, а трагическая случайность. И т. д., и т. п.

И странное дело, во всех СМИ, подконтрольных или сочувствующих коалиции КРС, в последнее время, как по команде, в массовом порядке стали появляться статьи о Голодоморе с наукоподобными аргументами, призванными «минимизировать» трагедию. При этом в наборе этих аргументов удивляет не их стандартность, а их противоречие даже элементарной логике.

Представляется вовсе не понятным, как можно списывать голод, разразившийся в Украине, России и Казахстане, на неурожай 1932-33 годов, если официальная статистика СССР свидетельствует, что в этот же период за границу были экспортированы сотни миллионов пудов зерна. Еще более кощунственным выглядит этот аргумент, если учесть, что казахи вовсе не зависели от урожая зерновых, занимаясь в то время преимущественно кочевым скотоводством. Но факт остается фактом, что в то время для того, чтобы поставить под контроль вольный народ азиатских степей, их насильно загоняли в колхозы, заставляя заниматься оседлым земледелием. С несогласными поступали просто и жестоко: специальные команды бойцов ГПУ травили в степях колодцы и пресные озера, чтобы стада скота не могли выжить в суровых условиях степного Казахстана. И утверждать, что это не было геноцидом казахского народа на том основании, что на Нижнем Поволжье был недород хлеба, само по себе является преступлением.

Но трагедия казахов, как оказывается, является оправданием и антиукраинского голода! Мол, не только украинцы гибли. Но с таким же успехом можно утверждать, что во время Второй мировой войны не только евреев уничтожали. И не только евреев гитлеровские идеологи объявили «недочеловеками»… Но для евреев это объяснение не проходит. Они с совершенно адекватным пониманием чувства национальной гордости посчитали и почитают свои жертвы, совершенно не интересуясь, сколько это составляет в процентном отношении от числа всех жертв войны. Украинцев же януковичи-морозы-симоненки призывают не вдаваться в детали национального самосознания, а считать себя до сих пор частью единого «советского народа», на долю которого выпали «победы и достижения».

Только трудно считать себя частью «единого советского» народа, когда знаешь, что те районы России, где был голод, не оцепляли войсками. А в Украине даже на вокзалах были посты ГПУ и милиции, снимавшие с поездов селян, пытавшихся пробраться в сытые города из умирающих от голода украинских сел. Более того, была заблокирована и граница с «братскими» Россией и Беларусью. А ныне спикер парламента призывает нас считать все это не геноцидом украинцев, но украинского НАРОДА. Дескать, чтобы никому обидно не было. Но дело в том, что у украинцев нет другой родины кроме Украины, и не нам считать, сколько украинцев погибло в разных катаклизмах в Канаде, Бразилии или где-то еще. Украинцев сознательно убивали на их исторической Родине. И именно поэтому украинству был нанесен тяжелейший ущерб на уровне генофонда. А потому считать, что пострадал народ, а не НАЦИЯ - то же самое, что отрицать Холокост на том основании, что евреи все-таки были гражданами Польши, Венгрии, Германии и прочих стран.

Кстати, о евреях. Нам есть чему учиться у них. Они сумели посчитать количество жертв Холокоста. Нам это сделать куда труднее: украинские архивы периода Голодомора практически уничтожены. Что в свою очередь дает раздолье для спекуляций. Тема украинской трагедии подвергается критике на том основании, что никто не может точно сказать, сколько погибло украинцев. А потому, стало быть, нет смысла из всего этого делать выводы о масштабности трагедии. Логика януковичей-морозов-симоненок понятна – миллион туда, миллион сюда… Да и кто когда в СССР считал жертвы? Сталин сказал, что в Великой отечественной войне погибло 8 миллионов советских граждан, Хрущев заявил, что 20 миллионов, Горбачев откорректировал – 27. Поэтому в порыве исторической «принципиальности» маргиналы призывают нас считать убийство 2 миллионов украинцев меньшей трагедией, чем, например, уничтожение 4 миллионов.

Но и это еще не самый большой абсурд в отрицании Голодомора. Газета «2000», славящаяся особой «любовью» ко всему украинскому, так раскритиковала сегодня, накануне Дня Памяти, законопроект Ющенко «О Голодоморе 1932-1933 годов в Украине»: «Так, в законопроекте Ющенко не предлагается ввести уголовную ответственность за отрицание нацистских преступлений, хотя Украина пострадала от них куда больше, чем Бельгия и Швейцария (?), а поклонники Гитлера и его методов у нас, увы, тоже попадаются. Отчего такой односторонний подход к трагическим страницам истории?»

И уже совсем нелепую аргументацию выдал все тот же спикер Мороз: «Не хотел бы, чтобы трагедия прошлая раскалывала людей в настоящее время. Принятие данного закона не должно настраивать украинцев против россиян». Как будто признание Германией ответственности за Холокост настроила евреев против немцев! Проблема же в отношениях между Украиной и Россией (и это очевидно) останется до тех пор, пока последняя как государство (а не народ) будет отрицать свою причастность к уничтожению миллионов украинцев. И от этого нам никогда и никуда не уйти.

Впрочем, именно последнее обстоятельство и сплотило коммунистов, социалистов и регионалов в отрицании трагедии украинцев. Откровенно пророссийская ориентация этих политических сил не дает нам никакой надежды на то, что внутренняя и внешняя политика в Украине будет вестись в интересах Украины, а не ради финансового благополучия представителей КРС. Конечно, до тех пор, пока украинцы будут согласны терпеть эту маргинальную власть.

Василий СКИБА

24 ноября 2006. 12:53





http://obkom.net.ua/...1/24.1253.shtml
  • 0

#26 Гатило

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Місто:Запоріжжя

Відправлено 25.11.2006 – 10:25

Я уважно переглядав передачі та документальні фільми присвячені голодомору, але всюди було випущено суттєву деталь, що доповнює страхітливу картину геноциду. Після того, як вимерли українці - їх ареал проживання частково був заселений етнічними росіянами. Цей факт може поставити крапку в дискусії про геноцид-негеноцид. Саме систематичне переселення народів у межах імперії є інструментом знищення національних культур, а отже геноцидом. Вкупі з фізичним знищенням мільйонів українців імперія закладала фундамент теперішньому внутрішньому простистоянню в Україні. Ми маємо визнати, що всі є нащадками не лише тих, хто вмирав з голоду, але і тих, хто відбирав останнє у голодних. Визнання факту геноциду - перший крок до усвідомлення себе як народу. Доки існує точка зору, що геноциду не було - він триває. Сьогодні українці не вмирають з голоду. Але голодує українська душа - голодує від недостатньої кількості української інформації. Українців продовжують нищити, але тепер не фізично, а ментально. Дійсно, навіщо нищити тіло, коли можна підмінити душу? Сьогоднішній внутрішній конфлікт в Україні є прямим наслідком національної політики СРСР. Ми народ, що страждає на шизофренію, бо в нас уживається кат і жертва. Якщо до сьогодні суспільство не готове визнати факт геноциду голодом, значить у свідомості суспільства переважає кат.
І ще, Табачник (с**а) має нахабство говорити про те, що в Україні був голод і в грецьких, німецьких, болгарських селах, таким чином опонуючи проти визнання національного геноциду. Але це недолуге теля не хоче визнати, що на час вчинення цього злочину всі перелічені вище нації становили політично український народ. Вони були інтегровані в систему українських цінностей і становили органічну частину українців. Натомість переселенці радянської доби стали носіями ворожої до уккраїнців ідеології і ніколи вже українська нація не подужала асимілювати нових громадян України. Подивіться на сучасних нелегалів - якою мовою вони говорять? Мені не потрібні ніякі рішення ВР про визнання геноциду - якщо таке рішення не буде прийняте, це означатиме одне: у Верховній Раді переважають ті, хто і сьогодні з ненавистю дивиться на все українське. Геноцид триває. У нас немає іншого вибору ніж чинити опір.

І останнє. Намагання довести росіянам, що ми не маємо на меті притягувати до відповідальності чи звинувачувати російський народ, а наполягаємо на визнанні злочину з боку системи не дає жодних наслідків. Росіяни продовжують заперечувати очевидні факти. Який може бути з цього висновок? Вони бажають довести справу до кінця і остаточно вирішити "украінскій вапрос"? Своєю поведінкою сучасна кремлівська влада вчергове дискредитує братній нам російський народ. Я переконаний в тому, що покладання вини за геноцид в Україні повною мірою на російську націю немає підстав, але чи не вважають все ж таки себе самі росіяни нащадками нелюдів, що вигадали і втілили такий злочин?

Повідомлення відредагував Гатило: 25.11.2006 – 10:37

  • 0

#27 Lady Of The Flowers

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 952 повідомлень

Відправлено 25.11.2006 – 10:38

Перегляд дописуГатило (25.11.2006 10:25) писав:

Я уважно переглядав передачі та документальні фільми присвячені голодомору, але всюди було випущено суттєву деталь, що доповнює страхітливу картину геноциду. Після того, як вимерли українці - їх ареал проживання частково був заселений етнічними росіянами. Цей факт може поставити крапку в дискусії про геноцид-негеноцид.
по перше не частково, а майже повністю замінений...
а по друге ніхто цю деталь не випускає. це власне і вважається причиною винищення - ослаблення і згодом асиміляція нації.

Перегляд дописуГатило (25.11.2006 10:25) писав:

Натомість переселенці радянської доби стали носіями ворожої до уккраїнців ідеології і ніколи вже українська нація не подужала асимілювати нових громадян України. Подивіться на сучасних нелегалів - якою мовою вони говорять?
чому ніколи?.. ще з десяток поколінь і правильна політика держави з цього приводу..
які нелегали? про що пан веде мову?.. я щось пропустила чи незрозуміла?

Перегляд дописуГатило (25.11.2006 10:25) писав:

Мені не потрібні ніякі рішення ВР про визнання геноциду - якщо таке рішення не буде прийняте, це означатиме одне: у Верховній Раді переважають ті, хто і сьогодні з ненавистю дивиться на все українське. Геноцид триває. У нас немає іншого вибору ніж чинити опір.
це не вам потрібне, а нації вцілому і крім того це потрібно для світової спільноти.
а чинити опір треба мати з чим. і ким.
  • 0

#28 Гатило

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Місто:Запоріжжя

Відправлено 25.11.2006 – 11:40

Перегляд дописуParsokon (25.11.2006 10:38) писав:

1по перше не частково, а майже повністю замінений...
а по друге ніхто цю деталь не випускає. це власне і вважається причиною винищення - ослаблення і згодом асиміляція нації.

2чому ніколи?.. ще з десяток поколінь і правильна політика держави з цього приводу..
3які нелегали? про що пан веде мову?.. я щось пропустила чи незрозуміла?

4це не вам потрібне, а нації вцілому і крім того це потрібно для світової спільноти.
5а чинити опір треба мати з чим. і ким.
1.Її тактовно замовчують. Я ще раз говорю, що переглядав уважно все, що стосується голодомору. Взагалі то, варто говорити про голодомори. Бо якось забуваються 22 та 47.
2. Я говорю в минулому часі. Але відверто кажучи, сьогодні самі українці є об'єктом асиміляції. Скажіть відверто кого більшає щодесятиліття: російськомовних у Львові чи україномовних у Донецьку?
3. Нелегали, які лишаються в Україні. Вони як правило говорять російською (точніше сказати намагаються говорити).
4. Коли я говорив що мені не потрібно - я мав на увазі, я і без того розумію і свідомий того, що геноцид був. А так звичайно потрібно - я ж про те весь допис зробив.
5. Я не думаю, що справи такі вже кепські, що немає чим і кому.
  • 0

#29 Lady Of The Flowers

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 952 повідомлень

Відправлено 25.11.2006 – 11:59

Перегляд дописуГатило (25.11.2006 11:40) писав:

1.Її тактовно замовчують. Я ще раз говорю, що переглядав уважно все, що стосується голодомору. Взагалі то, варто говорити про голодомори. Бо якось забуваються 22 та 47.
2. Я говорю в минулому часі. Але відверто кажучи, сьогодні самі українці є об'єктом асиміляції. Скажіть відверто кого більшає щодесятиліття: російськомовних у Львові чи україномовних у Донецьку?
3. Нелегали, які лишаються в Україні. Вони як правило говорять російською (точніше сказати намагаються говорити).
4. Коли я говорив що мені не потрібно - я мав на увазі, я і без того розумію і свідомий того, що геноцид був. А так звичайно потрібно - я ж про те весь допис зробив.
5. Я не думаю, що справи такі вже кепські, що немає чим і кому.
хм.. справа в тому, що я це питання теж досліджувала багато.. і схильна думати, що 22 і 47 роки - це всетаки більше справа погоди ніж керівництва країни.. хоча їх рука і там була.. але всетаки.

таке питаня цікаве... я тому і вказала вище правильну політику держави.. ще би було кому її виконувати просто.

а про це... ну що ж зробиш, так трапилося, російська в країнах снд - англ у європі.. треба з цим миритися.

ясно.. перепрошую.

та справи кепські... треба владу нову.. а хто дасть її оновити мирним шляхом.. а шляхом революції вже ніхто не піде. бо нема стимулу.. може помаренчеві ідеали і не зникли, зате зникли помаранчеві символи.. крім того, якщо навіть допустити таке, що відбувся переворот і владу повністю замінили на молодих, політично свідомих людей, то це - молоді політики, без досвіду.. без практики.. самого "хочу" мало.. треба ще вміти могти. про це я говорила...
  • 0

#30 Гість_sy__marina_*

  • Гості

Відправлено 25.11.2006 – 22:53

Голодомора не было. Был голод. Голод организованный отнюдь не Сталиным (т.к. если бы Сталин хотел устроить геноцид, то Украина бы загнулась ко второй 5-летке, образно говоря), а украинскими социалистами, теми самыми "серыми шинелями" ОГПУ-НКВД, но - коренными украинцами! А вообще - наверно, большинство из вас знает з-н народонаселения Р.Мальтуса, по которому любой избыток населения должен регулироваться естественными (или не очень) силами. В данном случае голод - средство избавления черезмерного кол-ва крестьян, которые тормозили индустриализацию и развитие "города". На Западе (в период 1890-1908 гг.) промышленность развивалась таким образом, что город вбирал из села рабочую силу и численность сельского населения сокращалась. Село не беднело, а богатело, в Советском Союзе ни о каком бурном росте промышленности не могло быть и речи, промышленный город был анклавом капитализма, окруженным морем беднеющего крестьянства. Примерно так. А уж совсем не злобный Сталин, вкладывающий огромные средства в развитие промышленности Украины, но вместе с тем уничтожающий народец, хе-хе.
Кстати, россияне не должны "извиняться", ибо к 1939 году большинство из парт.аппарата УССР пошло к стенке...кажется, современная Россия не имеет к этому никакого отношения.
Извиняюсь за свой русский, но если здесь плохо знают русский, то я могу разок перевести на укр. :yes:
P.S. тут где-то было про цвет нации...это крестьянство что ли? :cool1: С каких пор? Это, случаем, не связано с тем, что нынешний президент Украины из села?

MrGALL: порушення мовних правих, +10% попередження
  • 0

#31 Гатило

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Місто:Запоріжжя

Відправлено 27.11.2006 – 17:40

Перегляд дописуParsokon (25.11.2006 11:59) писав:

1хм.. справа в тому, що я це питання теж досліджувала багато.. і схильна думати, що 22 і 47 роки - це всетаки більше справа погоди ніж керівництва країни.. хоча їх рука і там була.. але всетаки.

таке питаня цікаве... я тому і вказала вище правильну політику держави.. ще би було кому її виконувати просто.

2а про це... ну що ж зробиш, так трапилося, російська в країнах снд - англ у європі.. треба з цим миритися.

ясно.. перепрошую.

3 та справи кепські... треба владу нову.. а хто дасть її оновити мирним шляхом.. а шляхом революції вже ніхто не піде. бо нема стимулу.. може помаренчеві ідеали і не зникли, зате зникли помаранчеві символи.. крім того, якщо навіть допустити таке, що відбувся переворот і владу повністю замінили на молодих, політично свідомих людей, то це - молоді політики, без досвіду.. без практики.. самого "хочу" мало.. треба ще вміти могти. про це я говорила...

1. Перегляньте джерела... Погода в 47 була не гірша за звичайну, просто знову вилучили все їстівне. У мене в селі (мої батьки родом з Розумівки) в 1947 році від голоду загинуло більше людей ніж за всі роки війни! А коли ми в неділю пройшлися цвинтарем, то у багатьох родичів була дата смерті 22 рік, 33, 34, 47.
2. Я би не сказав, бо* нелегали у Франції говорять французькою, а у Німеччині - німецькою, щось тут не так... Більше того, у Польщі - польською, до чого тут англійська? Винищення українства має негативні наслідки в тому числі й у вигляді неможливості асиміляції українцями нових мігрантів...
3. Треба підтримувати нинішню владу у правильних починах, бодай. А то не встиг Ющенко внести проект Закону, як "друзі" всіх мастей (Юлі та інші) заволали про те, що він не так зробив, замість того, щоб підтримати Закон. Щодо відсутності досвіду - вчос розрахований на бульварні газети. Той хто має бажання щось робити, може скористатися послугами професіоналів у будь-якій царині. Це у будь-якому випадку дешевше ніж тримати на держ службі людей, що свідомо ненавидять все українське.
  • 0

#32 Гатило

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Місто:Запоріжжя

Відправлено 27.11.2006 – 19:18

Перегляд дописуsy__marina (25.11.2006 22:53) писав:

1.Голодомора не было. Был голод. Голод организованный отнюдь не Сталиным (т.к. если бы Сталин хотел устроить геноцид, то Украина бы загнулась ко второй 5-летке, образно говоря), а украинскими социалистами, теми самыми "серыми шинелями" ОГПУ-НКВД, но - коренными украинцами!
2.А вообще - наверно, большинство из вас знает з-н народонаселения Р.Мальтуса, по которому любой избыток населения должен регулироваться естественными (или не очень) силами. В данном случае голод - средство избавления черезмерного кол-ва крестьян, которые тормозили индустриализацию и развитие "города". На Западе (в период 1890-1908 гг.) промышленность развивалась таким образом, что город вбирал из села рабочую силу и численность сельского населения сокращалась. Село не беднело, а богатело, в Советском Союзе ни о каком бурном росте промышленности не могло быть и речи, промышленный город был анклавом капитализма, окруженным морем беднеющего крестьянства. Примерно так. А уж совсем не злобный Сталин, вкладывающий огромные средства в развитие промышленности Украины, но вместе с тем уничтожающий народец, хе-хе.
3.Кстати, россияне не должны "извиняться", ибо к 1939 году большинство из парт.аппарата УССР пошло к стенке...кажется, современная Россия не имеет к этому никакого отношения.
Извиняюсь за свой русский, но если здесь плохо знают русский, то я могу разок перевести на укр. :)
P.S. тут где-то было про цвет нации...это крестьянство что ли? :unsure: С каких пор? Это, случаем, не связано с тем, что нынешний президент Украины из села?
1. Пан з Місяця? Етнічних українців на той час навіть у керівництві УСРР були одиниці, не говорячи вже про те, що сплановано акцію було з Москви... Проте, питання про етнічну належність організаторів геноциду не впливає на факт його впровадження.
2.Яким чином селяни могли заважати індустріалізації? Що за маячня? Надмірна чисельність селян - фактор, що сприяє збільшенню кількості людей готових кинути сільську працю і перейти до роботи в промисловість, через природню обмеженість земельних ділянок, що могли бути розподілені між селянами. І чому не підрегулювали надлишок населення Росії?
3. Ніхто поки ще не веде мову про вибачення, хоча, горде звання правонаступника СССР зобов'язує, чи Ви так не думаєте?

ЗІ Паралельно з голодомором було репресовано майже всю українську інтеліґенцію. Крім того, селяни становили потужний культурний моноліт, що періодично видавав із свого середовища достойних чільників нації, просякнутих ідеями, які гармонували з цінностями прадавньої землеробської цивілізації. Зара селяни знищені, а "цвіт нації" заледве може два слова допасувати. Звертав уже увагу на бабусь та дідів, що переживши голодомор, розповідають про нього. Побудова речень і спосіб передачі інформації межує з досконалістю форми та змісту. Я не у кожного сучасного літератора знаходжу подібне багатство думки та виразність форми її викладу. Так: "селяни - це людство" (Н. Махно, цитата не дослівна, але зміст такий).
  • 0

#33 Chukcha

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 117 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 28.11.2006 – 19:15

Перегляд дописуsy__marina (25.11.2006 22:53) писав:

Голодомора не было. Был голод. Голод организованный отнюдь не Сталиным (т.к. если бы Сталин хотел устроить геноцид, то Украина бы загнулась ко второй 5-летке, образно говоря), а украинскими социалистами, теми самыми "серыми шинелями" ОГПУ-НКВД, но - коренными украинцами! А вообще - наверно, большинство из вас знает з-н народонаселения Р.Мальтуса, по которому любой избыток населения должен регулироваться естественными (или не очень) силами. В данном случае голод - средство избавления черезмерного кол-ва крестьян, которые тормозили индустриализацию и развитие "города". На Западе (в период 1890-1908 гг.) промышленность развивалась таким образом, что город вбирал из села рабочую силу и численность сельского населения сокращалась. Село не беднело, а богатело, в Советском Союзе ни о каком бурном росте промышленности не могло быть и речи, промышленный город был анклавом капитализма, окруженным морем беднеющего крестьянства. Примерно так. А уж совсем не злобный Сталин, вкладывающий огромные средства в развитие промышленности Украины, но вместе с тем уничтожающий народец, хе-хе.
Кстати, россияне не должны "извиняться", ибо к 1939 году большинство из парт.аппарата УССР пошло к стенке...кажется, современная Россия не имеет к этому никакого отношения.
Извиняюсь за свой русский, но если здесь плохо знают русский, то я могу разок перевести на укр. :)
P.S. тут где-то было про цвет нации...это крестьянство что ли? :unsure: С каких пор? Это, случаем, не связано с тем, что нынешний президент Украины из села?
Голод 1932—1933 рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод
травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить досьогодні. Кинув він і чорну тінь на методи й досягнення
радянської системи. Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував 1931 р.» Як указують Р. Конквест і Б. Кравченко, врожай 1932 р. лише на 12 °о був меншим середнього показника 1926—1930 рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфісковувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 °о. Це рішення й та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним. Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалася
його політика, свідчив ряд заходів, проведених у 1932 р. В серпні партійні активісти отримали юридичне право конфіскації зерна в колгоспах, того ж місяця в дію
було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». За пом'якшуючих обставин такі «антидержавні злочини» ка-
ралися 10 роками виснажливої праці. Для того щоб не дати селянам кидати колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена система внутрішніх паспортів. У листопаді
Москва видала закон, що забороняв давати селянам колгоспне зерно, доки не буде виконано план державних заготівель.
Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали під-
логи, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у
переховуванні зерна. Повертаючись до цих подій, один партійний активіст так пояснював мотиви, що тоді керували ним: «Ми вірили, що Сталін мудрий керівник... Нас
обманули, бо ми хотіли бути обманутими. Ми так вірили в комунізм, що були ладні піти на будь-який злочин, якщо його підмальовували хоч крихтою комуністичної
фразеології».
Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоло-
вік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли
котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянсько-
го автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство».
Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. Один із них, Віктор Кравченко, згодом писав: «У бою люди гинуть швидко, вони борються, їх підтримує товариська солідарність і почуття обов'язку. Тут я бачив, як люди вмирають на самоті, поступово, вмирають страшною смертю, без усякої думки виправдати свою загибель самопожертвою в ім'я справи. Їх загнало в пастку і лишило там вмирати з голоду, кожного в своїй хаті, політичне рішення, ухвалене в далекій столиці за столами конференцій чи бенкетів. У цьому не було навіть втіхи чогось неминучого, що полегшило б страхіття. Наймоторошніше було дивитись на маленьких діток, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар; і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства».
Сталін та його поплічники, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із
гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості.
Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Відомо, наскільки малодостовірною є радянська статистика того часу (роздратований результами перепису і 937 р., що виявив страхітливо високу смертність,
Сталін наказав розстріляти керівників програми перепису). Радянські архівні матеріали, що стосуються сталінської доби, залишаються в основному недоступними.
Тому важко остаточно визначити кількість померлих з голоду. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число його жертв на Україні коливається в межах 3—6 млн чоловік. У той час як на Україні й особливо в південно-східній її частині та на Північному Кавказі (де жило багато українців) лютував голод, більша частина власне Росії ледве відчула його. Одним із чинників, що допомагають пояснити цю особливість, було те, що згідно з першим п'ятирічним планом «Україна ... мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу». Про значення України для радянських економістів-плановиків писалося в передовій статті «Правди» від 7 січня 1933 р. під заголовком «Україна — вирішальний фактор зернозаготГвель». Відтак перед республікою ставилися непомірне великі вимоги. Як показав Всеволод Голубничий, Україна, забезпечуючи 27 % загальносоюзного врожаю зернових, проте, виконувала аж 38 % плану зернозаготівель. Б. Кравченко стверджує, що українським колгоспникам платили вдвоє менше, ніж російським.
З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював
свою політику — з усіма її страхітливими наслідками — швидшими темпами, ніж в інших республіках. Як писав Василь Гроссман, радянський прозаїк і колишній партійний активіст: «Було ясно, що Москва покладає на Україну великі сподівання. А результатом стало те, що найбільший гнів вона спрямувала проти України. Нам казали, що на Україні приватновласницькі інстинкти сильніші, ніж в Російській республіці. І справді, на Україні справи йшли набагато гірше, ніж у нас».
Інші вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність націоналізму з селянством не оминуло пильності радянського керівництва. Сталін казав, що «селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання... По суті, національне питання є селянським
питанням». У 1930 р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: «спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в
тому, щоб ... знищити соціальну базу українського націоналізму — індивідуальне селянське господарство». Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін
вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині
його імперії.
Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Ще до зовсім недавнього часу радянська позиція зводилася до заперечення
самого факту голоду. Якби стали відомими всі масштаби трагедії, то, цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити
Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.
Хоч деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в
той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно обставлені режимом
подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Еріо, поверталися, захоплено оповідаючи
про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети «Нью-Йорк Тайме» Уолтер Дуранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн чоловік). «За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів з СРСР у 1932 р. Дуранті нагородили Пулітцерівською премією.
Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: «Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії,аналогічної тій, що з'являлася в пресі... Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам з ним». До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р. Конквест, «ганебним було не те, що вони виправдовували дії Рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитися фактам в обличчя».

Орест Субтельний "історія України"
  • 0

#34 Nomad

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3581 повідомлень

Відправлено 29.11.2006 – 20:49

почитайте "Жовтого Князя" Василя Барки і зрозумієте що це за страшне слово голодомор
  • 0

#35 Перевертень

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 9 повідомлень

Відправлено 16.11.2007 – 17:01

Що ж ви так наївно вірите в націоналістичну брехню? Чомусь до 90-х років ніхто не казав ні про який Голодомор. Колективізація відбувалась не завжди мирно, але тільки у кінченого брехуна повернеться язик називати це "геноцидом" чи "національною трагедією". Селянам пропонували вступати до колгоспів, куди вони масово вступали, а ті, хто не хотів цього робити, порушували тодішні закони, тому, цілком логічно, до них ставились як до злочинців. Розкуркулювали лише непокірних, але вони самі були винні, тому не треба їх називати жертвами. Вони були жертвами хіба що власної дурості.
  • 0

#36 Selena

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 212 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 16.11.2007 – 18:45

Сварус , додаю ще сухих фактів... Мене зацікавали ось така стаття, де міститься виступ
Джеймса Мейса (англ. James Mace) (18 лютого 1952 - 3 травня 2004) — історика, політолога, дослідника голодомору в Україні. Завдяки його дослідженням світ дізнався про голодомор в Україні.

"Чверть століття тому 30-річний американський історик Джеймс Мейс із трибуни міжнародної конференції з голокосту та геноциду в Тель-Авіві першим серед західних дослідників публічно назвав Голодомор-33 актом геноциду проти української нації.

Те, що українці називають штучним голодом (the man-made famine) [ці слова Джеймс Мейс вимовив українською мовою. — Авт.] чи навіть українським голокостом, забрало від 5 до 7 мільйонів людських життів. За критеріями смертності й масштабами скоєного його можна співставити з єврейським голокостом. Але це зовсім інший вид геноциду: його спонукою не було ані прагнення чистоти раси, ані спроба фізично знищити кожного українця. Метою, наскільки ми в змозі її зрозуміти, було знищення української нації як політичного фактору й суспільного організму...

Проти селян використовували драконівські заходи. Закон про недоторканність соціалістичної власності, ухвалений на союзному рівні 7 серпня 1932 року, передбачав страту, а за пом'якшуючих провину обставин — 10-річне ув'язнення в ГУЛАГу кожному, хто підібрав на прибраному полі колосок зерна або надкусив корінь цукрового буряка. Друга частина закону передбачала ув'язнення від 5 до 10 років у концтаборі для колгоспників за спробу змусити інших вийти з колгоспу. Упродовж 1932 року радянські суди виносили вироки згідно з цим декретом приблизно 20% засуджених. Сталін називав його у той час «основою соціалістичної законності». "

Взято тут... На сайті наведено скорочений переклад виступу з англійської Аркадія СИДОРУКА, за виданням: Toward the Understanding and Prevention of Genocide: Proceedings of the International Conference on Holocaust and Genocide, ed. Israel Charny. Westview Press Boulder&London, 1984
  • 0

#37 zav

    зрадник

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 9565 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 16.11.2007 – 18:58

Зауважу, пане Сварус, що більшовики були надзвичайно воєнізованим угрупованням: повставати проти чималої кільскості озброєних людей важкенько...
Крім того, більшовики тримали у своїх лавах доволі нездорових людей: людей, що прийшли з фронту першої сівтової війни і не ніяк не гидували вбивати - на відміну від селян. Це зараз усі такі смілі - виховані атеїстичним радянською владою, а тоді не так було...
Коротше, пізно було боротися - хіба в якості самогубства: суцільний контроль держави за інформацією, транспортом, жорстка /і непохитна - десять років укріплювали/ вертикаль влади - тільки УПА в кращих традиціях партизанщини досяглала успіху в таких умовах. Але відмінність УПА - вільний обіг зброї під час другої світової війни. Таке от.
  • 0

#38 bamik

    салоїд

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2443 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 16.11.2007 – 20:53

Болюча сторінка історії. Настільки болюча, що можна порівняти із загибеллю своїх рідних.
Нечуване винищення української нації, її основи - селянства! Гірко, особливо переглянувши документальний фільм Меморіалу. Це не люди - це звірі! Кинути на прозволяще мільйони життів - Бог їм кара. Стріляти на кордоні за втечу на Західну Україну, реалії того часу це гірше за все.
Написані томи тих жахливих подій із свідками очевидців, не пам’ятати та пасивно відноситись до тих подій для нашого покоління це ганьба.

Зараз жваві дискусії, знаєм думку КПУ, ПР, ін. Потрібно елементарну совість мати, а не політікус розігрувати.
Дякую богу, що такого не трапилось на моїй землі.
  • 0

#39 Блискавиця

    ωριμότητα

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 21.11.2007 – 13:05

Про голодомор знаю від своєї бабусі. Одна наймолодша дитина померла з їх сім*ї у голодомор, з хати "продразвьорстка" забрала все, що було, навіть з печі повимітала все. Готували соі "галетки" з висушеного листя липи та перемеленої кори дерев - оця страва застрягала в горлі буквально, було важко її проковтнути.
Та ще багато жахіть було в їхньому селі у часи голодомору.

Бабуся говорила, що влада те все влаштувала, бо українці не хотіли вступати до колгоспів.
Зараз бачимо, як за роки радянської влади винищено було хазяйновитих українських господарів, як тепер нема кому вирошувати городину на нашій жирній землі.

Повідомлення відредагував Блискавиця: 21.11.2007 – 13:10

  • 0

#40 phobos

    Дивний незнайомець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2601 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Павутина

Відправлено 21.11.2007 – 14:08

Мій батько був дев'ятим в сім'ї з 10-ти дітей. Вижило лише троє..
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних