Перейти до вмісту

Вірші про кохання


Повідомлень в темі: 386

#81 Їжачок

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 93 повідомлень

Відправлено 17.07.2006 – 21:52

Перегляд дописуЗимова Дівчина (17.07.2006 18:14) писав:

Manfred
щодо пацюків.(там таки не вони малися на увазі, а ті люди, яких зважаючи на їхні моральні якості(або скоріше навіть їх відсутність), важко назвати людьми, проте...) так вже склалося, що вони в мене ні з чим гарним не асоціюються. це моє особисте уявлення світу(погодьтесь маю на це право). нехай в їхньому такому становищі винні люди, я не сперечаюсь, проте навряд вони розділяють Ваше добре до них ставлення (навіть якщо мають на те право). лякає значно більше, коли людина до людини ставиться гірше ніж до взагалі живої істоти, а як до речі, а то і гірше.


так...тепер я зрозуміла...таки ти права.
  • 0

#82 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 18.07.2006 – 18:26

Казочка.

Хмаринка.

Хмаринка прокинулась вранці, розплющила очі, потягнулася і позіхнула. Сонце вже було близько і яскраво світило, зігріваючи її. Раптом вона помітила, що всі хмари вже давно спустилися, а тільки вона тут на самому верху. Хутко набрала швидкість і приєдналася до решти. Привітавши усіх з новим днем, полетіла вперед.


От і літачок. Улюблене заняття хмаринки – дражнити пілотів, літати у них перед очима туди-сюди закриваючи собою обрій. Вона як завжди підлетіла зверху і тільки заглянула в кабіну, розраховуючи на розсерджені гримаси істот з дивними штуками на головах, аж ні…До неї хтось весело посміхався. „Дивно!” – подумала хмаринка і облетівши літак повторила все вдруге, але вже залетівши знизу. Знов посмішка. Така тепла і щира. Вона навіть відчула, як її бочки вкриваються білими пухнастими кучериками від задоволення. Вона посміхнулась у відповідь, помахала ручкою і ще кілька хвилин пролетіла поруч з літачком. Він блимнув їй кілька разів на прощання і полетів далі.

Зовсім спантеличена, проте задоволена, хмаринка полетіла до своїх друзів пташок. Як раз саме в цей час вони мали пролітати неподалік. Точно. От і вони. Вона розповіла їм про ранковий інцидент з літачком. Ті заспокоїли її, і запевнили, що в цьому немає нічого дивного, що є такі істоти які здатні посміхатись. Пташки запропонували їй показати таких істот. Хмаринка була сьогодні цілковито вільною і погодилась.

От пролетівши кілька годин вниз, вони опинилися на подвір’ї дитячого садочка. На ньому бавилося безліч діточок. Вони бігали і дзвінко реготали на весь двір. Пташки вмостилися на гілочках, а хмаринка заховалась у листі. Вона придивилася до їхніх облич, вони були щасливі, очі світилися якимось особливим світлом і теплом. Раптом одна з тих маленьких істот помітила хмаринку в листі і підійшла до дерева. Вона дивилась на неї своїми великими блакитними очима і посміхалась. Хмаринка знов відчула кучерики на собі, вилетіла з-під листя і облетівши дитину посміхнулась і полетіла вгору. Дівчинка і далі стояла й посміхалась та весело махала ручкою хмаринці.

Коли хмаринка долетіла до неба було вже пізно. На шляху вона зустріла Сонце побажала йому Доброї ночі і полетіла відсипатися. Засинаючи вона думала про ті сяючі очі і усмішку. Дивно, бо старі хмари розповідали їй зовсім інше про людей. Казали, що вони не люблять хмари, запускають у них різні штуки, щоб розірвати на шматки, кричать на них і дуже радіють, коли хмарки зникають. Але завтра вона обов’язково розкаже їм про інших людей, людей які усміхаються хмарам.

  • 0

#83 Їжачок

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 93 повідомлень

Відправлено 18.07.2006 – 21:44

Я думала,що все то гра
Я думала,що все буде як завжди
Але сказав ти,що це все не так
Що ти кохаєш мене,як-не-як!
Що я для тебе все життя і буде це назавжди...
І грою це тепер не назовеш
Тепер і Я навік Твоя
І разом ми. Одним ми цілим є
Я знаю,що кохаю й я тебе
І дійсно ми вже є назавжди
І смерть,як кажуть нас не розлучить
Та і життя-тепер це вже не мука
Про тіло я своє вже не хвилююсь
Тепер Ти є...Тепер Я є...
Хіба ще Щось вже спинить?

Може й не дуже рифмується,але.... Тепер немає для мене нікого, окрім Нього...того,хто так кохає мене....І я Його. :lol: :cry: ;) :angry1: :angry1:
  • 0

#84 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 20.07.2006 – 09:04

Manfred
Що ж...дякую за конструктивну критику (я серйозно, це не образа).
Спробую більше не лякати своїми асоціаціями і не розчаровувати своєю писаниною.
Хоча і в професійні письменники я не лізу, це звичайне (як каже один мій друг) графоманство, воно мине...колись...
  • 0

#85 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 20.07.2006 – 09:41

а це так...для закінчення

death of the hope

Коли тобі боляче
Коли тобі страшно
Коли ніжності хочеться
Коли дихати важко

Коли не бачиш світла
Коли сонце не гріє
Коли зламані крила
Коли просто дурієш

Коли не можеш сказати
Коли цього не пояснити
Коли хочеш стрибнути
Коли тебе не спинити

Коли серце не б‘ється
Коли сліз вже не має
Коли жити не хочеться
Коли надія вмирає...
  • 0

#86 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 20.07.2006 – 11:54

Що стосується Доктор Лівісі, то особисто моя думка про нього є позитивною. По-моєму - хороша людина із непересічним складом розуму, звісно, якщо його дуки не є уривками із сильно мудрих книжок. Я схильний думати, що все те прочитане мною що він писав на цьому форумі не є плагіатом, і заслуговує на визнання. Разом із тим, чесно кажучи, я не до кінця зрозумів суть нижченаведеного:

Перегляд дописуСлавік (19.07.2006 12:01) писав:

поважаю, але йому (Доктор Лівсі) можна пробачити, він ще не зрозумів куди попав (маю на увазі форум), один в один повторює мої помилки, хоча деякі думки заслуговують поваги
...ногами на пинати...

А тепер по суті:
Ось це моє останнє творіння станом на сьогоднішній день:

Пролітають мов хмари у небі
Думки в свідомості моїй про Тебе
Чіпляючи у пам’яті ті солодкії миті
Що серцем відчуті, душею прожиті
Десь там, на фоні давно відомих відчуттів
Лунає крик нікому непотрібних почуттів
Які шукають сенс свого буття
В холоднім лабіринті прокляття
  • 0

#87 Гість_Andr__*

  • Гості

Відправлено 21.07.2006 – 19:47

Перегляд дописуЗимова Дівчина (20.07.2006 10:41) писав:

а це так...для закінчення

death of the hope

Коли тобі боляче
Коли тобі страшно
Коли ніжності хочеться
Коли дихати важко

Коли не бачиш світла
Коли сонце не гріє
Коли зламані крила
Коли просто дурієш

Коли не можеш сказати
Коли цього не пояснити
Коли хочеш стрибнути
Коли тебе не спинити

Коли серце не б‘ється
Коли сліз вже не має
Коли жити не хочеться
Коли надія вмирає...

…зупини те шаленство!
Помолися до Бога
Стане добре, спокійно
Та пропаде тривога
  • 0

#88 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 10.08.2006 – 16:17

Щось давно тут нікого не було, треба поравити ситуацію :unsure:

І ще дещо:

Коли я бачу очі Твої карі
Дурний стаю і ніц не шарю
Якийсь шаман мене закалдував
Аби Тебе я мордував
І хочу ще тобі признатись,
Люблю на Тебе витріщатись
  • 0

#89 Гість_Lesya_*

  • Гості

Відправлено 21.08.2006 – 09:17

Привіт усім, я новенька, але дивним чином знайшла свого вірша у Теревенях. Вирішила приєднатися.
Тема кохання хвилює до болю. Вірші - всплиск душі. Це останній
***
Мовчать тоді - я добре розумію? -
Мовчать, коли нема про що сказати
Мовчать, коли не хочеться брехати,
А правду говорити так не вміють
Мовчать тоді, коли немає сили,
На поступ, рух, чи людяну розмову
Мовчать також, коли мотають жили,
З надією, що все ж відніме мову.
З мовчання звикли будувати стіни,
Що зводять поміж душами, тілами
Мовчанням також ставлять на коліна…
Скажи, мій любий, що то буде з нами?

і ще
***
Спалив… усе в мені до краю,
Неначе степ по засусі страшній.
Я вже не плачу, сліз уже не маю,
Тебе не бачу навіть уві сні.
В коротких снах, в безмежно довгих ночах
Блукаю я по вулицях одна.
Я все ще хочу, чуєш, любий – ХОЧУ!
Тебе – найбільший мій обман.

ВЗАЄМНОСТІ УСІМ! інакше нема радості в кохання, у житті
  • 0

#90 Гість_FaLL3N_*

  • Гості

Відправлено 29.08.2006 – 12:57

ось., трошки від мене креативу... реально пережита життєва ситуація, звідси і вірш...

"Крах ідеалів"
Ніколи незнаєш що буде в житті,
тримайсь до кінця ти кажеш собі
і ти йдеш до кінця, докладаєш зусиль
й нерахуєш потрачених на це сил.

Всеосяжності почуття наповняє тебе
Як ніколи до того - ти знаєш себе,
Ти знаєш чого все це варто
І без вагань віддаєшся азарту.

Тобі повезло ти знайшов ідеал,
...і бачиш як заздрить загал...
Але тобі на все це начхати
Ти знаєш кого варто кохати...

Але як сліпець не бачучи грані
Ти вкотре сліпо віриш коханню,
Коханню що є ідеалом для тебе
Котре так недавно відкрив ти для себе.

Але за все прийдеться платити
Процес вже пішов і його не спинити
Біль від утрати - пройде сам собою,
Крах ідеалів - покінчить з тобою.
  • 0

#91 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 30.08.2006 – 11:49

Сиджу під сонцем
Вмираю з туги
Лечу у мрію
Лечу до Бога
Ховаю серце
Ховаю очі
Не можу більше
Чекаю ночі
Настане нічка
Поплачу з горя
Погасне свічка
Повіє морем
Я можу згодом
Втекти у небо
Одне не можу
Втекти від тебе

Олеся Коваль

Восени 2005 року



Минає час, біжать години,
А я чекаю, що прийдеш,
Бо пам’ятаю ті хвилини,
Як ти по берегу ідеш.

Бредем, всміхаєшся, питаєш:
“Чого хотіла б у житті?
Чи є хоч щось, за що караєш
Свою ти душу у бутті?”

А я іду, відводжу очі,
Бо знаю вже – люблю тебе,
І знаю я, чого я хочу –
Тобі віддати всю себе.
(З тобою бачу я себе)

Минув той вечір, вже і другий
Зникає в темені ночей.
Вбиває знов смертельна туга
За блиском тих твоїх очей.

А я сиджу, не розумію,
Чого ти так себе ведеш?
Твоєю бути я волію,
(з тобою бути я волію)
А ти від теми знов ідеш.

Тікаєш, кажеш, що “не треба,
Так буде краще для обох”.
А в мене є в душі потреба,
Щоб ти і я були удвох.

Ти знову кажеш: “Я не знаю.
Потрібно думати мені.
І знов мовчиш. А я страждаю.
Не сила втримати в собі

Ті сльози, біль, що породили,
Твій страх, любов і сум’яття.
Так Бог зробив, що полюбила
Тебе на все своє життя.

...І знов одна. Чекаю знов,
Що час настане і хвилина,
Коли ти скажеш: “Це – любов.
І ти для мене... Ти – єдина”,

Попросиш: “Сонечко, не плач.
Я так люблю тебе, ти чуєш?
Пробач мені, за все пробач.
Я бачив те, як ти сумуєш.

Та я не міг, я воював
Зі світом, страхом, із собою.
Та все минулось, час настав,
Тепер навіки будемо з тобою!”



13 липня 2004 року
Олеся Коваль
  • 0

#92 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 30.08.2006 – 12:03

Перегляд дописуОлесік (30.08.2006 12:49) писав:

...І знов одна. Чекаю знов,
Що час настане і хвилина,
Коли ти скажеш: “Це – любов.
І ти для мене... Ти – єдина”,

М-да... якби життя творилось так просто, як вірші.

Хоча я не вважаю себе песимістом але:

Умерло кохання, пропало бажання
Вірити в щастя, дивитись у очі
І смисл шукати у суті прощання
У хаосі правди безсонної ночі

Смак правди гіркої у страві життя
У променях сонця, в краплині води
У вічній утечі від себе і каяття
У бажанні перестати іти не туди
  • 0

#93 wizard

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Місто:Львів

Відправлено 30.08.2006 – 22:53

Я так тоді хотів дощу!
Дощу - кричу! Нема дощу.
Немає більше тут тебе.
Ти там залишила мене!
А я завмер, лише на мить,
І колить серце, бо болить!
Душа ридала у цю мить,
Та щось іще в мені горить.
Не дав я впасти ні сльозі!
Зжимало серце у ті дні,
Все повернулось, як тоді,
І я не чув вже у собі,
Не чув нічого! Я помер?!
І я побіг. Побіг туди,
Де немає суєти! Де тільки я!
Де мить моя, де простір мій,
В країні мрій, дивних подій.
Там падав дощ, там була ніч!
Я розбудив холодну ніч,
Я погасив коханя піч!
Здається вже спокійний я,
І чую лиш серцебиття,
В тривожній тиші.
Це ж життя, подумав я,
Я не помер, я зупинився,
В обіймах страху я спинився,
В порожній долі опинився,
Без шляху в даль, - я один!
І я спитав себе – чому?!
Куди біжу, чому кричу?
Чому не чую що кричу?!
Чому не бачу, що живу?!
Чи це не сон все, не обман?
Оцей густий життя туман!
А відповідь десь є в мені,
Вона далеко у пітьмі.
Я йду до неї у ці дні,
І гублю роки молоді!

Copyright by Mastdie04

Віршик написаний два роки тому, мене тоді покинула одна дівчинка... і все було через релігію...
  • 0

#94 Гість_Sun®_*

  • Гості

Відправлено 02.01.2007 – 03:05

Душа щасливу мить боронить.
І хай у нас всього одне життя,
Та завжди в серця у полоні
Горить вогонь, що дарували почуття...

Думки, неначе вартові
Остерігають від шалених вчинків.
Так хочеться від них втікти,
Втікти далеко й без причини.

Летіти в темряві, блукати,
І за дверима власних мрій,
В безодні очі скрізь твої шукати,
Та відчувати подих твій...

Пройде крізь тіло до душі
Лиш почуттів твоїх проміння.
І болю місця не знайти,
у тому серці де живе надія...

Повідомлення відредагував Sun®: 02.01.2007 – 03:06

  • 0

#95 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 27.01.2007 – 15:51

У тому райському саду,
Що розцвітає зорепадом
Найкращу квітку украду
Прикинувшись пекельним гадом
На мить загляну в очі щиро
Найкращій дівчині віддам
Той світ я через силу
А далі піду сам...
Через життєві сірі коридори
Через любові стоптані шляхи
В неспокою її простори
Творить інтриги та гріхи
  • 0

#96 4esterfielter

    вже не чайнік - самоваррр

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 615 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рівне - Київ - Рівне - Київ (туди-сюди їжджу:)

Відправлено 26.02.2007 – 12:04

В альтанку задувало снігом
Із Лаври срібний передзвін,
Довкола все було чарівно,
І я посмів пишатись цим...

Був тихий вечір листопада,
Вже для кохання був не час,
Вільготним холодом сніг падав
На все навкруг, та не на нас.

Не знаю, чом я так кохаю,
Не знаю, чому це кажу,
Не знаю, чому ти мовчала,
Коли тобі казав люблю...

Вільготним холодом сніг падав
Про очі київських огнів,
Одна з моїх, можливо, вада:
Не вмію я любить без слів,

Не вмію зір я дарувати,
І скільки того не проси,
У серці сумнів буду мати,
Якщо ти не відповіси,

Чи любиш...Може тільки граєш
Зі мною у приємну гру?
Ти моє серце не розкраєш,
І я так просто не помру,

Коли ти скажеш все, що маєш
На думці в себе замість слів,
Що, вголос сказані, постали б
Чорнотою сліпих круків...

Дізнатись хочеш все ж причину,
Чом замка тобі не зведу?
Ти збудувала міцну стіну,
Поставивши мені мету.

Не вмію я, не хочу навіть
Хапати з неба ні зорі,
Бо лише та умови ставить,
Що не кохає взагалі...

(с) листопад-грудень 2005
  • 0

#97 Розчарована

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 3 повідомлень

Відправлено 26.02.2007 – 23:55

даааа, у вас класно получається, а я вмію писати лише прозу своєї душі

1. Сидиш ти і не зважаєш на мене. Серце розривається і плаче душа. Але тільки вони знають як тебе я люблю. Вот дивишся ти на мою фотографію і серце рветься до тебе, а ти не не надаєш цьому ніякого значення. Може, підійдеш ти до мене, і ми поговоримо, але про що? А може я почну розмову, і що я тобі скажу? Що люблю тебе, що не можу без тебе? Це ж ти можеш не так зрозуміти. Подумаєш погане і поморозиш мене, а мені буде ще гірше, і сереце розірветься на 1000 кусочків, і один кусочок попаде до тебе і лише тоді ти зрозумієш який ти мені дорогий!
  • 0

#98 Buffoon2002

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 64 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Місто-Герой Київ

Відправлено 27.02.2007 – 02:58

Котёнок, в этот день прекрасный
я насладится хочу страстно
улыбкой нежной на устах
узреть любовь в твоих глазах

хоть целый мир я обойду -
нигде такую не найду
ты знай я вучно буду твой
так как живу я лишь тобой!!!


Цє невеликий уривок з мого віршика, який я написав для моеї кохоної Наталі!!!




А це ще один віршик - мій улюблений, який я склав на парі Цивільного процесу!!!


Я в жизни много натворил,
Я пил, гулял и не любил.
Курил тихонько за углом,
Я врал и рвался на пролом.

**********************
**********************(не очень помню)
не видел блеска я в глазах -
в глазах, что были все в слезах

пришел вот час и я стою
я понял всё таки люблю
я сделал шаг и полетел
прости, я это не хотел

Пришла весна, стоят цветы!
Но их принес не я, а ты!
У ног ты молча ложишь их!!!
КАКОЙ ТО ГРУСНЫЙ ВЫШЕЛ СТИХ!!!!!! :D

Повідомлення відредагував Buffoon2002: 27.02.2007 – 02:59

  • 0

#99 Tabletk@

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 328 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ:)

Відправлено 28.02.2007 – 12:49

Що краще вічність чи секунда?
Що ліпше мить чи безлік часу?
Звичайно краще існування
У мить коли народиться кохання
Що подарує сподівання..
..на вічність..
..вічність без кохання?.. :)


P.S. всі авторські права захищені!!!!!! :D
  • 0

#100 GaMMi.

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 114 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Дрогобич

Відправлено 02.03.2007 – 14:35

Я не знаю тебе,
Але заходь.
Мій сон щойно
Був про тебе.
Ти вдягав
Мені на шию
Ланцюг.
І кидав мене
У море.
В тебе зовсім інше
Обличчя.
Але то був ти
Ти висів прибитий
До перекладини
На висохлому
Дереві.
Птахи клювали
Твої очі
І комахи
Виссували з тебе
Кров.
То був ти.
Ти залишився єдиний
Хто знає мене.
В тебе зовсім інші
Руки.
Ти пестив моє тіло
У вечірньому житі
Цими руками
Ти залишився один
Хто пам'ятає мій
Запах.
В тебе зовсім інше
Серце.
Ти кинув його у полі
Щоб легше
Виколювати очі
Ворогові.
В тебе зовсім інша
Пам'ять.
Але заходь.
Я щойно бачила сон
Про тебе.

не я писала)))

Ото мій любимий:[i]

Читаючи з губ, читаючи з вій,
Наважуюсь... Поглядом в очі.
На зустріч, крізь погляд нескорений твій,
Питання поставлене: “Хочеш?”

Це виклик. Спокуса красою одвік
У душах здіймала пожежі...
Питання поставлене: “Гей, чоловік!
Подужаєш втримати межі?”

Не можу дивитися більше, як ти
Сталеві викручуєш ґрати...
Та я – інквізитор, і мушу іти.
До зустрічі, сонце, до страти...
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних