Перейти до вмісту

Вірші про кохання


Повідомлень в темі: 386

#321 Елегантний

    Писар

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 402 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 23.02.2012 – 19:20

Перегляд дописуAquarius-ka (23.02.2012 – 18:50) писав:



Ооуу, як мені подобались Брати Гадюкіни і Сестриця Віка !!!!

Яка ж ти зрадлива.

Повідомлення відредагував шпіц: 23.02.2012 – 19:21

  • 0

#322 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 24.02.2012 – 02:07

Воно ніби про що, пардон май іґноренс??? Чи то з опери "На городі бузина, а у Флориді тітка"?
  • 0

#323 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.02.2012 – 10:49

***
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання - то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та сумний, -
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви,-
І спогад любих літ повік не згине.

***
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слові,
і плачу я, й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.


Леся Українка

Повідомлення відредагував Маківка: 24.02.2012 – 10:52

  • 3

#324 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.02.2012 – 15:17

***
Я писала тобі на затертому вічністю камені,
Я виймала перо із чорнильних і димних небес,
Я молилася снам і гукала словами сакральними,
Проклинаючи ніч, проклинаючи всесвіт увесь.


Як блукальник, закинутий часом і долею,
Як безсмертник зі скринею мертвих імен,
Я стояла з граніту, я стояла із льоду і холоду
В білій магії рун, в таїні пірамід і дольмен.


Я була скрізь і всюди, я бачила рай і могилу.
Я висіла, прибита цвяхами до духів дерев.
І згоряли в мені моя Віра, Надія і… Сила,
А Любов залишалась горіти, як німб у старих королев.


Ти мене не почув, ну а бачитись нам не пристало,
Тільки погляд із подивом тихо повз мене минув.
Я — німа, бо про щастя ми тільки мовчали,
Я — сліпа, бо ніколи ти зрячим не був.


Розлилася загублена ніжність в чужому світанку.
В кожній чаші для мене — єдиний маленький ковток.
Я, напевно, — твоя чергова і смішна забаганка,
Ну а може — якийсь необдумано-впевнений крок.


Зупинитися варто і трохи побити поклони,
Певно, десь за горами захований вічності храм.
Це — мені. А тобі — трохи щему в безсонні
І тупу меланхолію ще не розіграних драм.

Навіть зорі, здається, лишились придавлено-давніми,
І на небі життя, мов застигло в чеканні орбіт.
Я писала тобі на затертому вічністю камені.
Я любила тебе, як повітря, як сонце, як світ…


Анна Багряна

  • 3

#325 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.02.2012 – 20:10

***
Біжи од мене, медяний коханцю,
В холодне місто, в крижані думки,
У плач зимовий сірих вікон вранці,
У пил книжок, в сучасність маячні;

Відкрий незнане, підкоряй вершини,
Біжи од мене в німотінні стріч;
У вітрі долі надривай вітрила,
Щоби зі мною душу відігріть.

М. Дудар
  • 1

#326 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 01.03.2012 – 10:41

***
Стояли поруч. День спливав осінній,
Світило сонце з жовтої імли.
І раптом поєднались наші тіні,
А душі поєднатись не змогли…

Стояли поруч на краю розлуки.
І на порозі довгої зими.
І раптом поєднались наші руки,
А душі поєднатись не змогли…

У диво вірить тільки той, хто любить,
Невже усе на світі – до пори?
І знову поєднались наші губи,
А душі поєднатись не змогли…

Гірка образа стала поміж нами.
І тихо гасне полум’я свічі…
Як легко поєднатися тілами,
Як важко поєднати дві душі…

Володимир Шинкарук

П. с. Цей вірш визнано кращим у Всеукраїнському конкурсі "Коронація слова" 2010 в номінації "Пісенна лірика про кохання".
  • 2

#327 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 02.03.2012 – 17:40

Мені подобається вірш Ліни Костенко.

***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
  • 2

#328 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.03.2012 – 18:48

Вочевидь, ці вірші вже публікувалися тут. Тоді даруйте. Просто гарні...

***
Десь проходила ніжність між нами
І спинилась, і кликала нас.
І не вміла стати словами,
Бо не знала для себе назв.
Звалась дружбою, звалась приязню,
Вміла ждати і чатувать.
Ми тримали її, мов на прив'язі,
Щоб не сміла нас чаклувать.
І вона ставала незграбною,
Наче той циганський ведмідь,
Лиш боялась на людях раптом
Ланцюгом своїм прогриміть.
Чи були ми занадто гордими,
Що й слова були крижані?
Так лишилась вона кросвордом,-
Може, ніжність, а може, ні.

***
В дні, прожиті печально і просто,
все було, як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. –
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває – спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.

/Ліна Костенко/

Ще гарні рядки Василя Стуса.

***
Не любити тебе не можна.
Володіти тобою - жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись.
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих трансмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе - не можна,
то й любитись з тобою - жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Повідомлення відредагував Маківка: 05.03.2012 – 18:49

  • 1

#329 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.03.2012 – 19:48

* * *
Я нічого,
Нічого,
Нічого у Вас не прошу,
Ви потрібні мені,
Як потрібен
Вітрилові вітер,
З Вами я -
Вже не я,
А без Вас -
Починаю сивіти,
Тільки серце,
Як камінь
У лівій кишені ношу.

Я давно вже нічого,
Нічого не знаю про сон,
Це вже більш, ніж любов,
Ви - моя найшкідливіша
Звичка:
Завжди хочеш іще,
Хоч заповнена вщерть
Попільничка...
...Залишаю печаль,
Як останній
Для себе
Патрон.

***
Причаруй мене, примовчи,
Нам залишилося так мало,
Орють мозок холодні рала,
Перековані на мечі.

Засніжило і замело
І заблискало,
Наче криця...
Полюби мене,
Чарівнице,
Полюби мене всім назло.

Захисти мене, схорони,
Я молюся твоїй любові,
Я від істини - напівслові,
А від смерті -
На півструни.

Я одвіку такий нічий,
Я од вітру такий шалений...
Подивися ще раз
На мене...
Причаруй мене,
Примовчи.

/Олексій Бик/

Автора цих рядків не знаю. :)

***
Ще трохи я хворію Вами...
Тону в бажаннях і тривогах,
Думки розважую на грами: безглузді, дивні і гріховні.
Ще трохи я хворію Вами...
До безконечності, напевно.
Молюся довгими ночами,
Непередбачена й стражденна.
Ще трохи я хворію Вами...
Ще трохи, зовсім небагато.
Та так, що й не сказать словами...
Хоча навіщо Вам це знати?

Повідомлення відредагував Маківка: 05.03.2012 – 19:50

  • 2

#330 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 10.03.2012 – 17:00

З поезії моєї улюбленої Софії Кримовської.

***
Забудь мене. Із пам'яті зітри,
мов сон, який до півдня не розкажеш,
як випадкову дівчину на пляжі,
давно колись, либонь, у двадцять три.
Зітри мене, неначе ес-ем-ес
про послуги та акції. Я зайва.
Твоє життя для вибуху і сяйва
таке тісне і сіре – краще без.
Затисни згадки файлами в архів.
Чи видали мене, як дикий вірус.
Не знаю, хто між нас із кого виріс
і хто кому із нас додав гріхів.
Зітри мене. Ти майже відболів…

***

Зеленими були мої слова.
Їм дозрівати б, щоб тобі медами
вони ставали. Кругом голова
від цвіту і кохання поміж нами...

Спинався червень бігти по траві
і розганяти зграї ластівчині.
А я зі словом ще була на «ви».
(Чи вже воно на «ти» зі мною нині?)

Палало літо вишнями в саду,
губило сонце в зелені проміння.
Ти думав – я без тебе пропаду.
Ти був правий, бо пропадаю нині

у літі, у листві та у літах,
хоча тебе згадати вже несила.
Мої слова достигли на гілках
і падають, і котяться по схилу.

І зовсім не медові – гіркота.
Ну що візьмеш з покрученої дички
у передосінь?..
Тільки сивий птах
видзьобує в гіллі малі кислички.



  • 1

#331 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 15.03.2012 – 13:30

***
Я — вітер шалений і вільний
З душею самотньої пташки,
Нестримний і часом всесильний
Із подихом болю і ласки…

Я — сонце чарівне і ніжне,
З промінням сумним, та прекрасним.
Я — сонце, нехай, може, грішне,
Та вічно п’янке і незгасне…

Я — небо без меж за плечима,
Щасливе, хоч трішки з журбою,
Весь світ зігріваю очима,
Весь світ напуваю любов’ю…

Я — ангел з усмішкою ночі,
Я — ангел з сльозами печалі,
Цілую у снах твої очі
Крізь відстаней й часу вуалі…

Я — мрія, що дихає щастям,
Що лиш доторкнеться до серця —
Й в очах іскри вмить заіскряться
І серце скоріше заб’ється.

Я — вітер, я — сонце, я — небо,
Я — ангел, я — мрії казкові…
І все це — лиш тільки для тебе,
І все це — заради любові!


(хто автор - не знаю)
  • 1

#332 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 17.03.2012 – 14:52

***

Повітря знов подібне кришталю.

Дзвенять у ньому неопалі вишні.
І я молюсь. І я тебе молю
нарешті стати всім, але колишнім.
У мене світла вистачить на двох!
Тобі віддам і їй я стану ніччю.
Лише б мене почув нарешті Бог.
І ти почув. Мені любити нічим.
Я випалена спекою чуттів.
Я викошена словом. Я зів’яла.
Ми, зрештою, завжди були чужі.
Вона, своя, між нами вчасно стала.


Софія Кримовська

***
Прийду до тебе променем у ліжко,
не дам доспати, додивить сон.
Читай мене, гортай мене, як книжку…
І хай тобі сигналять у клаксон,

а нам нема коли – вчимо напам’ять
вуста, коліна, пальці, голоси…
Прийду до тебе променем, що спалить.
А ти, здається, й душу віддаси.



Повідомлення відредагував Маківка: 17.03.2012 – 14:53

  • 3

#333 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 21.03.2012 – 22:27

***
У сутінках живуть напіввідтінки,
В словах твоїх іскрить напівлюбов,
А сенсу буде лиш на півсторінки
Від цих напівпустих напіврозмов.

На півдуші розлився напіввідчай,
На другій половині – напівжаль
Напівсльоза застигла на узбіччі
Моїх повік, мов крихітна вуаль.

Напівродина і напівцілунки,
На півдороги вистачило сил.
Напівоскома від напівстосунків, –
Єдиним ми не стали, не змогли.

Напівзима без снігу і морозу,
А зигокактус на вікні розцвів...
Я ріжу по живому, без наркозу
Нас навпіл, і без будь-яких напів.

Ю. Калашник
  • 5

#334 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 21.03.2012 – 22:34

Перегляд дописуМаківка (21.03.2012 – 22:27) писав:

***

Ю. Калашник
гарно..зачепило
  • 1

#335 Елегантний

    Писар

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 402 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 22.03.2012 – 14:58

Цікавлюсь
Пишу тобі лиш вірші,
Складаю тобі пісні,
Кохаю твоє обличчя,
Кохаю очі твої...
Кохання - воно на вмирає,
Виживає в тенетах віків.
Кохання - не тільки слово,
Це вияв моїх почуттів.
Дивлюся здалека на тебе,
Не відводжу від тебе очей,
Тобі я складаю ці вірші
Годинами літніх ночей.
Шкода, що мене не кохаєш,
У тебе багато як я...
Я зовсім інша людина!
У мене інше життя!
Ти лиш зверни на мене увагу,
Ти лиш в очі мені подивись,
Ти зразу помітиш, як мені шкода
Як мені шкода, що ми не зійшлись....
Miguel


Halka - http://tereveni.org/user/10441/
  • 1

#336 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 22.03.2012 – 15:13

Це Мігель Галці написав?
  • -1

#337 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 22.03.2012 – 15:19

Андрій Любка

ти прийшла несподівано наче полюція
але стала жаданою як алкоголь
ти була так нестерпно жагучою
-наче кров-

ти прийшла заборонена як мастурбація
але стала кайфовою як конопля
заважала твоя менструація
-бля-

ти прийшла дуже впевнено наче ерекція
і читала тексти а я пив чай
ти стала набридлива наче лекція
-бай-

  • 1

#338 Елегантний

    Писар

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 402 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 22.03.2012 – 15:29

Перегляд дописуМаківка (22.03.2012 – 15:13) писав:

Це Мігель Галці написав?
Стоїть же підпис - Halka.
  • 1

#339 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 22.03.2012 – 15:35

Не вірю. Ти гониш. ))

Перегляд дописуЧортеня (22.03.2012 – 15:19) писав:

Андрій Любка
ти прийшла несподівано наче полюція
...
Це із "Вісім місяців шизофренії"?

Повідомлення відредагував Маківка: 22.03.2012 – 15:37

  • 2

#340 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 22.03.2012 – 15:43

Перегляд дописуМаківка (22.03.2012 – 15:35) писав:


Це із "Вісім місяців шизофренії"?
так.)
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних