Перейти до вмісту

Походження прізвищ


Повідомлень в темі: 147

#101 Manfred

    Гуманітарій

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5807 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 22.10.2009 – 12:49

Перегляд дописуNеmesis (22.10.2009 13:47) писав:

Це просто прийнялося. Раніше прізвища приймалися за конкретними правилами, тобто за характерною рисою, фахом, по батькові, тощо. Польська шляхта приймала за прикметниками і це дослідники давно вже довели. Річ у тому, що потім багато хто міняв прізвище при переїзді в інше місце проживання (ги, писала роботу на цю тему - люди просто переїжджали та у новому місці представляли себе як колишню шляхту, що втратила майно, бо так гарніше звучало, що розсердило справжню шляхту, що провела список тої "фальшивої" шляхти). Але після історичних поділів Польщі до 1918 року шляхта просто зникнула і це якось вимішалося. Але загалом прикметникові прізвища з -ський, -цький, -зький, приймала польська шляхта.
Я на жаль десь загубив одну статтю де докладно розтлумачувалася теза про цілком імовірне українське походження прізвищ на -ський, -цький, -зький. Щодо польської шляхти — жодних заперечень немає, але там ішлося про те, що подібні мовні процеси, що народжували прізвища такої форми ішли у різні часи у багатьох слов'янських культурах і українська серед них не вийняток, хоча звісно з огляду на відчутний історичний вплив Польщі зараз відрізнити які серед них власне українські, а які польські за походженням вельми складно.
  • 0

#102 Amarok

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2350 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дубно -> Нетішин -> Київ -> New York
  • Т-Папараці 2012

Відправлено 22.10.2009 – 22:17

Перегляд допису-=VJ=- (22.10.2009 04:24) писав:

НМД, як багато українських прізвищ утворене від імені Стець - це зменшена форма імені "Степан". Закінчення -юк, що вказує на походження, характерне для Західної України.
Тому "Син Степана".

О, досить цікава інтерпретація. Дякую.
Не знав що Степанів Стецями називають...
  • 0

#103 Manfred

    Гуманітарій

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5807 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 27.11.2009 – 14:33

Nеmesis,
Знайшов обіцяну статтю про походження українських прізвищ взагалі і на -ський зокрема. Оскільки стаття невеличка зацитую майже всю з деякими скороченнями:

Цитата

В'ячеслав Васильченко

старший викладач кафедри стилістики української мови
Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, - якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов/-ев, - можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом -ов/-ев, у сербохорватів -ич, -ови, у поляків -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, ще становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на -ук, -чук, займаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

...

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). (Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Проко/п/ Степанови/ч/ ГулА/л/ни/ц/ки/й/ ... Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степановський (Степан), Івашковський (Івашко), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (а в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецький), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ- при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк- та -цьк-. Вибір одного з них зумовлюється кінцевим приголосним основи: [а], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ-, що виникли в результаті його поширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськовський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду, протиставляючи їх носіїв усім іншим, "нижчим" верствам суспільства. Доходило навіть до того? що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Одним з прізвищ, що розглядались як варіанти для зміни немилозвучного "мужицького" прізвища Мазайло головною дійовою особою комедії Миколи Куліша "Мина Мазайло", було Сіренський (поряд з Алмазовим, Сіренєвим, Розовим, Де Розе, Тюльпановим, Мазєніним, Фон Лілієн). Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

...

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові. © http://etno.us.org.u...asylczenko.html

  • 0

#104 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2469 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 27.11.2009 – 15:01

Перегляд дописуNеmesis (22.10.2009 10:47) писав:

Це просто прийнялося. Раніше прізвища приймалися за конкретними правилами, тобто за характерною рисою, фахом, по батькові, тощо. Польська шляхта приймала за прикметниками і це дослідники давно вже довели. Річ у тому, що потім багато хто міняв прізвище при переїзді в інше місце проживання (ги, писала роботу на цю тему - люди просто переїжджали та у новому місці представляли себе як колишню шляхту, що втратила майно, бо так гарніше звучало, що розсердило справжню шляхту, що провела список тої "фальшивої" шляхти). Але після історичних поділів Польщі до 1918 року шляхта просто зникнула і це якось вимішалося. Але загалом прикметникові прізвища з -ський, -цький, -зький, приймала польська шляхта.


Перегляд дописуManfred (27.11.2009 13:33) писав:

Nеmesis,
Знайшов обіцяну статтю про походження українських прізвищ взагалі і на -ський зокрема. Оскільки стаття невеличка зацитую майже всю з деякими скороченнями:

Цитата

В'ячеслав Васильченко

старший викладач кафедри стилістики української мови
Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, - якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов/-ев, - можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом -ов/-ев, у сербохорватів -ич, -ови, у поляків -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, ще становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на -ук, -чук, займаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

...

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). (Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Проко/п/ Степанови/ч/ ГулА/л/ни/ц/ки/й/ ... Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степановський (Степан), Івашковський (Івашко), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (а в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецький), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ- при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк- та -цьк-. Вибір одного з них зумовлюється кінцевим приголосним основи: [а], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ-, що виникли в результаті його поширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськовський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду, протиставляючи їх носіїв усім іншим, "нижчим" верствам суспільства. Доходило навіть до того? що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Одним з прізвищ, що розглядались як варіанти для зміни немилозвучного "мужицького" прізвища Мазайло головною дійовою особою комедії Миколи Куліша "Мина Мазайло", було Сіренський (поряд з Алмазовим, Сіренєвим, Розовим, Де Розе, Тюльпановим, Мазєніним, Фон Лілієн). Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

...

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові. © http://etno.us.org.u...asylczenko.html
Ну, коротше кажучи, нічого нового мені не сказав :P .
Про древність суфікса -ськ- та йому подібних я не буду сперечатися, бо про те я теж знала надовго до статті. Вистачає глянути у будь-яку грамоту чи літопис з XI-XII століття, що переконатися у цьому, що такі слова існували вже, а про національність як таку не можна навіть говорити, бо тоді народ не розглядався за якоюсь мовною чи емоційною ознакою, а за суспільними шарами. І так було довго, тому шляхті це питання прізвища не було байдужим.
Я смію твердити, що вислів:

Перегляд дописуManfred (22.10.2009 10:29) писав:

Насправді закінчення на -ський або -цький ще зовсім не означає польського походження прізвища. Воно може бути цілком українське.
мало ймовірний. Воно може бути суто українське, але це можуть (та й мусять) довести всього тільки два докази: 1. етимологічне дослідження всього прізвища (тобто разом з коренем слова, а не тільки суфікс) та після здобуття інформації з якого слова створилося прізвище досліджувати далі з якого регіону, який діалект, який ґатунок мови. 2. Дослідження в історичних документах, чи предки носія конкретного прізвища просто не піддалися тодішній моді змінювати прізвища з суфіксом "ський" задля підвищення суспільного статусу, про що писала я у вищезгаданому пості та про що писав Васильченко в останньому абзаці. І обидва докази мають з"явитися паралельно. Тоді виявиться, що з цих "цілком українських" цілком українських буде всього 20%. Може й 30%. Але не думаю, що більше, знаючи про розповсюдженість тенденції змінювати прізвища (бо я про це колись писала роботу, як вже казала).
Щоб бути об"єктивним, скажу, що те саме стосується поляків. Вони (під "вони" я розумію народ, який спілкувався західнослов"янським діалектом над Віслою) теж змінювали прізвища задля підвищення суспільного статусу. Тому поширеність таких прізвищ в обох державах. Тільки знаєш, в чому прикол? Прикол в тому, що цю тенденцію почала польська шляхта. Під її впливом тоді залишалася також і руська шляхта, що не хотіла бути гіршою за неї та змінювала прізвища (рідше, але й таке бувало) та віросповідання (це вже частіше за прізвища). Тому такий міф, що це суто польське прізвище, не зважаючи на те, що як слушно зауважив Васильченко, префікс -ський та інші древніший за цю тенденцію. Вона просто прийнялася.

Повідомлення відредагував Nеmesis: 27.11.2009 – 15:06

  • 0

#105 Manfred

    Гуманітарій

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5807 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 07.12.2009 – 16:11

Перегляд дописуNеmesis (27.11.2009 16:01) писав:

Ну, коротше кажучи, нічого нового мені не сказав :happy1: .
Про древність суфікса -ськ- та йому подібних я не буду сперечатися, бо про те я теж знала надовго до статті. Вистачає глянути у будь-яку грамоту чи літопис з XI-XII століття, що переконатися у цьому, що такі слова існували вже, а про національність як таку не можна навіть говорити, бо тоді народ не розглядався за якоюсь мовною чи емоційною ознакою, а за суспільними шарами. І так було довго, тому шляхті це питання прізвища не було байдужим.
Я смію твердити, що вислів:

мало ймовірний. Воно може бути суто українське, але це можуть (та й мусять) довести всього тільки два докази: 1. етимологічне дослідження всього прізвища (тобто разом з коренем слова, а не тільки суфікс) та після здобуття інформації з якого слова створилося прізвище досліджувати далі з якого регіону, який діалект, який ґатунок мови. 2. Дослідження в історичних документах, чи предки носія конкретного прізвища просто не піддалися тодішній моді змінювати прізвища з суфіксом "ський" задля підвищення суспільного статусу, про що писала я у вищезгаданому пості та про що писав Васильченко в останньому абзаці. І обидва докази мають з"явитися паралельно. Тоді виявиться, що з цих "цілком українських" цілком українських буде всього 20%. Може й 30%. Але не думаю, що більше, знаючи про розповсюдженість тенденції змінювати прізвища (бо я про це колись писала роботу, як вже казала).
Щоб бути об"єктивним, скажу, що те саме стосується поляків. Вони (під "вони" я розумію народ, який спілкувався західнослов"янським діалектом над Віслою) теж змінювали прізвища задля підвищення суспільного статусу. Тому поширеність таких прізвищ в обох державах. Тільки знаєш, в чому прикол? Прикол в тому, що цю тенденцію почала польська шляхта. Під її впливом тоді залишалася також і руська шляхта, що не хотіла бути гіршою за неї та змінювала прізвища (рідше, але й таке бувало) та віросповідання (це вже частіше за прізвища). Тому такий міф, що це суто польське прізвище, не зважаючи на те, що як слушно зауважив Васильченко, префікс -ський та інші древніший за цю тенденцію. Вона просто прийнялася.
Давно помічено — що вродливіша людина, то більше націй знаходить у ній щось своє, думаю, що і з цією формою прізвищ те саме. Але за 20 - 30% Тобі дяка, і то хліб <_<
  • 0

#106 Kapitoshka

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 74 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Україна, Запоріжжя

Відправлено 17.12.2009 – 17:36

А я чому Каплею стала, цікаво мені?
  • 0

#107 Гість_Кагарлицький Лівша_*

  • Гості

Відправлено 27.02.2010 – 06:15

Перегляд дописуKapitoshka (17.12.2009 17:36) писав:

А я чому Каплею стала, цікаво мені?
Насамперед, капля і крапля - синоніми. Щоб зрозуміти, звідки капля - досить пригадати: капля/крапля в морі, як про щось надто мале. У переносному значення капля означає дрібний заробіток. У якості прізвиська, яке згодом стало прізвищем, можна припустити, що людина була мала зростом. Або навпаки - велетнем. Козаки, коли нарікали товаришів, часто так жартували, "приклеюючи" прізвисько-антонім. На сьогодні в Україні живе понад 1700 осіб з прізвищем Капля. Це вказує на його давне походження :ggggg: . Пізніші, які утворилися від патроніму Капля, звучать як Каплун або Капленко.
  • 0

#108 minkovec_ch@meta.ua

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 08.03.2010 – 20:39

Перегляд дописуLoNeLy RoMaNtiC gIrl (6.03.2009 11:38) писав:

Люди , допоможіть знайти походження прізвища Дворецький , якщо буде якась інфа звертайтесь в аську або приват
Як виникло прізвище Дворецький?
Це прізвище у 60% випадків має чисто українське походження і походить або з самої України, або з країн, що граничать з нею (Польща, Росія, Білорусія). Майже всі представники таких прізвищ відносилися до польської або української шляхти. У 10% відсотках носій такого прізвища міг бути нащадком стародавнього руського княжого або боярського роду. У обох випадках прізвище указує, як правило, на місце, де жили дальні предки людини чи на те місто або село, звідки, за легендами, походить цей рід, але може походити і від імені далекого предка людини. Крім того, в 30% випадках таке прізвище було одержане предком священнослужителем, коли він випускався з семінарії. У цих випадках прізвище давалося по волі керівництва семінарії.
Збірник законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що знаходиться в країні. Найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням було доглядати за княжим двором і всім княжим майном.
З II половини XII ст. Київ уже не відігравав тієї визначної політичної ролі, яка була притаманна йому здавна. До цього спричинилася боротьба за київський стіл, яка точилася між представниками різних ліній князівського дому. В 1169 році суздальський князь Андрій Боголюбський (син Юрія Довгорукого) втрутився в усобиці українських князів і вчинив нечувану жорстоку розправу над Києвом: “Кілька день грабували місто, церкви, монастирі, не жалуючи нічого… людей убивали і забирали в неволю”.
Із зовнішніх факторів, що спричинилися до занепаду Києва, слід назвати зруйнування в 1240 р. Києва татаро-монголами.
Таким чином, осередком політичного і державного життя України з того часу до середини XIV ст. стає земля Галицько-Волинська.
Галицько-Волинська держава мала розвинену державну організацію. Тут раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірсько-вотчинне управління. В системі цього управління провідне місце посідав дворецький, який заступав князя в управлінні, війську, суді. Як “суддя князівського двору”, він входив до Боярської ради. В його обов’язок входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.
Серед чинів двору згадується печатник, стольник, оружник, отрок, ловчий, конюший, ключник. Печатник відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами з їх складання, зберігав князівські грамоти та інші державні документи, керував князівською канцелярією. Стольник відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Оружник відповідав за князівське військо. Отрок супроводжував князя в військових походах.
В системі адміністративного управління територія князівства поділялася на воєводства і волості, які очолювали відповідно воєводи і волостелі. Воєвод і волостелів призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Містами управляли тисяцькі та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податків. Усі названі посадові особи мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Так, в апараті посадників були биричі (збирачі податків), мостники (збирали платню за проїзд через мости), митники (збирали мито) та ін.
Місцеве управління будувалося за системою “кормління”. В общинах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами.
Якщо за найдавніших часів перше місце в урядовій ієрархії займав тисяцький (начальник округи), якого призначали з найвпливовіших бояр, то за часів короля Данила провідне місце серед урядовців займає двірський або дворецький. Дворецький очолював увесь апарат управління князівського двору і в разі необхідності заступав князя в управлінні, війську, суді («суддя княжого двору»). Канцелярією князя керував печатник, тобто канцлер. Печатник зберігав печатку і прикладав її до княжих документів, зберігав документи і розсилав їх за призначенням.
Впливовою посадовою особою того часу вважався стольник, який займався фінансовими справами та управляв княжими землями-маєтками. Військове керівництво здійснював збройник, судовими справами відали дитячі, охороною князя - отроки. Особисті доручення князя виконував сідельний. Зразки урядових документів писалися латиною, печатки воло¬дарів вживалися західного взірця. На князівському дворі були ще особливі двірські урядовці: покладник, ключник, які охороняли княже майно та виконували різні адміністративні доручення.
Велике князівство Литовське, під владу якого попала Україна, зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Українські історики навіть твердили, що по суті Україна стала відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.
Підпорядкування поляками земель і населення України було важливим поворотним пунктом в історії обох народів. Для поляків це означало сталу орієнтацію на Схід, на відміну від західної, що переважала раніше; ця зміна несла далекосяжні політичні, культурні та соціально-економічні наслідки. Для українців це було більш ніж просто заміною своїх правителів чужими: воно означало підпорядкування чужій нації з іншою релігією й культурою. Незважаючи на певні позитивні наслідки такого симбіозу, згодом із

нього виріс гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, що тривав близько 600 років і поширився на всі царини життя України.
Якщо великі князі литовські не дуже турбувалися тим, щоб зберегти прихильність своїх українських підданих, то великі князі московські, навпаки, плекали їхню прихильність. А вони були тепер силою, з якою належало рахуватися. Протягом поколінь, запобігаючи ласки своїх володарів — ханів Золотої Орди, князі московські посіли провідне місце серед руських князівств. Із часом свою першість вони перетворили на владу: відтак у 1474 р. Москві підкорилося князівство Ростовське, в 1478 р.— Новгород із його багатими й неозорими володіннями, а в 1485 р.— останній серйозний суперник — Тверське князівство. Маючи під своєю зверхністю майже весь Північний Схід, Москва в 1480 р. скинула вікове монголо-татарське іго. Поширення експансії Москви викликало необхідність виправдовувати її. Так постала бандитська доктрина так званого «третього Риму». В ній проголошувалося, що після падіння Риму й Константинополя Москві було призначено стати третьою вічною, священною і всесвітньою імперією. Водночас князь московський Іван III прибрав собі титул «государя всієї Русі» й проголосив, що всі землі колишньої Київської Русі мають тепер належати Москві.
Скликаний у 1569 р. в Любліні королем Сигізмундом Августом сейм проходив у драматичній та гострій боротьбі. Незадоволені перебігом переговорів, магнати Великого князівства на чолі з протестантом литовським князем Кшиштофом Радзивіллом та православним українським князем Костянтином Острозьким, у якого дворецькими були наші предки,залишили їх. У відповідь на це поляки за підтримки дрібної шляхти на Волині, у Підляшші та Києві оголосили про приєднання цих земель до Польщі. Це змусило норовистих магнатів повернутися за стіл переговорів, і 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія.
Внаслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.
Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.
Між XIV і XVI ст. на авансцену вийшли країни, які в наступні століття визначатимуть долю України. Спочатку вражаючих успіхів на Україні добилася Литва, правління якої виявилося найбільш прийнятним для українців. Але більш численна й агресивна польська шляхта поступово витіснила литовців з України. Вдаючись до військового тиску на Литву та дипломатичних угод, вона визначила найбагатші українські землі як головний об'єкт своєї експансії. На задньому плані вимальовувалися інші держави, котрі впливатимуть на Україну. Це — царство Московське, яке швидко зростало, й Кримське ханство, пов'язане із всемогутньою Оттоманською імперією. Очевидно, що за таких обставин перспективи досягнення Україною незалежності були малообіцяючими.
Знать окремих українських земель кілька разів робила спроби стати на захист своїх інтересів. Найвизначнішими з них були захоплення влади в Галичині Дмитром Детком у 1340-х роках, коли згасла місцева династія князів, підтримка українцями Свидригайла у 1430-х роках і литовське повстання Глинського у 1508 р. Але чужоземне й насамперед польське панування породило нове явище — культурну асиміляцію української знаті

панівною державою. Поступово ототожнюючи власні прагнення з потребами держави, що виявила готовність іти їй назустріч, українська шляхта втрачала здатність боронити місцеві інтереси.
До речі, за прикладом України в Росії з”являється дворова людина московських царів-дворецький. З розвитком приказного ладу боярин-дворецький в XVII ст. стає начальником приказу Великого палацу, у віданні якого знаходилися господарські двори. З 1473 по 1646 рік був завжди тільки один дворецький; з 1646 це звання мали одночасно 12 бояр; потім майже щорічно його надавали то одному, то кільком боярам відразу. В результаті посада боярина-дворецького перетворилася на почесний титул, тому що приказом Великого палацу продовжував керувати тільки він один.
Дворецькими стали називати керуючих господарством в поміщицьких садибах і міських особняках в Росії, з цього моменту розпочалось поширення прізвища Дворецький в Росії та інших державах світу. Так у Англії, Італії, Німеччині, посада-прізвище Дворецький вимовляється як Вutler, у Іспанії - Мajordome, Мaître d'hôtel, у Іспанії - Мayordomo, Мaestresala тощо.
Цікаво, що сучасний світ визнає посаду дворецького як дуже важливу.
Нещодавно в київському п’ятизірковому готелі «Прем’єр Палас» відбулася презентація служби дворецьких (або батлерів). Небагато готелів у світі можуть дозволити собі утримувати службу дворецьких. П’ятизірковий готель «Прем’єр Палас» представив усім гостям зібрання 14 досвідчених фахівців (7 леді-батлер та 7 батлер-менів) віком від 22 до 43 років, освічених, які володіють багатьма мовами (до 6 мов, серед яких, окрім англійської, ще французька, німецька, італійська, голландська, японська та грузинська).
Кастинг, який пройшли дворецькі-кандидати, був доволі жорсткий: із 200 претендентів вибрали 20, а після другого туру на піврічне навчання у Швейцарію запросили лише 14 осіб. Нині до Києва для подальшого навчання дворецьких запросили зі Швейцарії представників компанії Luxury Hotels & Spa Management Ltd – Андреаса Мадера та Френка Мітчела, які є дійсними членами Міжнародної гільдії дворецьких, членами Міжнародного інституту сучасних дворецьких. Відтепер дворецькі обслуговуватимуть гостей люксових номерів готелю «Прем’єр Палас». Тобто в кожного гостя буде персональний дворецький, причому вартість номера не змінилася. Гість може за бажанням вибирати чоловіка-дворецького чи жінку-дворецького. Як зазначило керівництво готелю, підготовка та впровадження цього сервісу були вкрай необхідними для «Прем’єр Паласу», оскільки цей готель вважають найкращим серед столичних готелів і він увесь час упроваджує нові ексклюзивні послуги.
На сьогоднішній день людей з прізвищем Дворецький, як повідомили статистики , налічується в Україні -9 тисяч, в Російській Федерації-1050, в Білорусі-730, в Казахстані-300, в Польщі-270 тощо. Однак, ці дані потребують перевірки, через тиждень.
Необхідно удосконаливати і уточнити родовідне «дерево», але самому це важко робити. Необхідно знайти більше родичів, щоб кожний про свій рід написав усе, що знає. Я знайшов багато однофамільців в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Польщі, але, чи ми з ними родичі, достеменно невідомо. Може, десь роди й перетинаються.
Переконливо прошу усіх вас допомогти мені у вивченні історії нашого роду. Розкажіть якомога більше про своїх родичів, довідайтесь про своє коріння, про сімейні та родинні звичаї, традиції, особливості. Коли дізнаєшся, як раніше жили люди, чим займалися, чому надавали перевагу в житті, кого любили і в що вірили, тоді зовсім по-іншому сприймаєш й історію України в цілому.

Повідомлення відредагував minkovec_ch@meta.ua: 08.03.2010 – 20:58

  • 0

#109 Гість_Alex77_*

  • Гості

Відправлено 13.03.2010 – 10:28

Всім привіт
Зацікавився походженням свого прізвища, але пока зовсім тяжко, можливо Ви допоможете
Моє прізвище Єдімент (рос. Едимент)
P.S. (мій прадід помер, коли діду було лише 4 роки, тому запитувати в діда немає сенсу)
  • 0

#110 minkovec_ch@meta.ua

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 13.03.2010 – 14:46

Перегляд дописуSvensson (6.03.2009 11:46) писав:

В Україні з таким прізвищем (чоровічої форми) близько 1500 осіб.
Очевидно походить від населених пунктів або Двірці (тепер є 2 в Галичині), або Двірець (є 4 на Волині).

. Виникнення і поширення прізвища Дворецький
Як свідчить VІІІ том Словника української мови: прізвище - це "найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість". Отже, найголовніша ознака найменування, що виступає як прізвище, - його спадковий характер і перехід у єдиній незмінній формі від попереднього покоління до наступного.
Поява прізвищ - родових найменувань - пов'язується із задоволенням потреби у найточнішій ідентифікації особи, чого вимагала адміністративно-юридична практика суспільства.
Українське прізвище чи не найстаріше в Європі. У всякому разі до 17 століття мало чи не всі українці носили прізвища. Деякі українці мали прізвища, які дали їх предкам ще в князівські часи. Для порівняння французькі простолюдини отримали прізвища лише на початку 19 століття завдяки указу імператора Наполеона Першого. Російські селяни отримали прізвища лише після Реформи 1861 року. Тому то у росіян так багато прізвищ Іванов, Петров, Сідоров…Відомо, що виписуючи «вольну» вчорашнім кріпакам їм давали прізвища за ім’ям батька. Імена Іван, Петро, Сидір на той час були найпоширенішими в російських дєрєвнях та селах. Принагідно, хочу зазначити, що єдиним народом Європи в якого немає до сих пір сталих прізвищ є ісландці. У них ім’я батька автоматично стає прізвищем для дитини. Тому чоловіки мають прізвища на кшталт Петерсен (син Петера), а жінки Петердоттір (дочка Петера).
Як виникло прізвище Дворецький?
Це прізвище у 60% випадків має чисто українське походження і походить або з самої України, або з країн, що граничать з нею (Польща, Росія, Білорусія). Майже всі представники таких прізвищ відносилися до польської або української шляхти. У 10% відсотках носій такого прізвища міг бути нащадком стародавнього руського княжого або боярського роду. У обох випадках прізвище указує, як правило, на місце, де жили дальні предки людини чи на те місто або село, звідки, за легендами, походить цей рід, але може походити і від імені далекого предка людини. Крім того, в 30% випадках таке прізвище було одержане предком священнослужителем, коли він випускався з семінарії. У цих випадках прізвище давалося по волі керівництва семінарії.
Збірник законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що знаходиться в країні. Найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням було доглядати за княжим двором і всім княжим майном.
З II половини XII ст. Київ уже не відігравав тієї визначної політичної ролі, яка була притаманна йому здавна. До цього спричинилася боротьба за київський стіл, яка точилася між представниками різних ліній князівського дому. В 1169 році суздальський князь Андрій Боголюбський (син Юрія Довгорукого) втрутився в усобиці українських князів і вчинив нечувану жорстоку розправу над Києвом: “Кілька день грабували місто, церкви, монастирі, не жалуючи нічого… людей убивали і забирали в неволю”.
Із зовнішніх факторів, що спричинилися до занепаду Києва, слід назвати зруйнування в 1240 р. Києва татаро-монголами.
Таким чином, осередком політичного і державного життя України з того часу до середини XIV ст. стає земля Галицько-Волинська.
Галицько-Волинська держава мала розвинену державну організацію. Тут раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірсько-вотчинне управління. В системі цього управління провідне місце посідав дворецький, який заступав князя в управлінні, війську, суді. Як “суддя князівського двору”, він входив до Боярської ради. В його обов’язок входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.
Серед чинів двору згадується печатник, стольник, оружник, отрок, ловчий, конюший, ключник. Печатник відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами з їх складання, зберігав князівські грамоти та інші державні документи, керував князівською канцелярією. Стольник відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Оружник відповідав за князівське військо. Отрок супроводжував князя в військових походах.
В системі адміністративного управління територія князівства поділялася на воєводства і волості, які очолювали відповідно воєводи і волостелі. Воєвод і волостелів призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Містами управляли тисяцькі та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податків. Усі названі посадові особи мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Так, в апараті посадників були биричі (збирачі податків), мостники (збирали платню за проїзд через мости), митники (збирали мито) та ін.
Місцеве управління будувалося за системою “кормління”. В общинах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами.
Якщо за найдавніших часів перше місце в урядовій ієрархії займав тисяцький (начальник округи), якого призначали з найвпливовіших бояр, то за часів короля Данила провідне місце серед урядовців займає двірський або дворецький. Дворецький очолював увесь апарат управління князівського двору і в разі необхідності заступав князя в управлінні, війську, суді («суддя княжого двору»). Канцелярією князя керував печатник, тобто канцлер. Печатник зберігав печатку і прикладав її до княжих документів, зберігав документи і розсилав їх за призначенням.
Впливовою посадовою особою того часу вважався стольник, який займався фінансовими справами та управляв княжими землями-маєтками. Військове керівництво здійснював збройник, судовими справами відали дитячі, охороною князя - отроки. Особисті доручення князя виконував сідельний. Зразки урядових документів писалися латиною, печатки воло¬дарів вживалися західного взірця. На князівському дворі були ще особливі двірські урядовці: покладник, ключник, які охороняли княже майно та виконували різні адміністративні доручення.
Велике князівство Литовське, під владу якого попала Україна, зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Українські історики навіть твердили, що по суті Україна стала відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.
Підпорядкування поляками земель і населення України було важливим поворотним пунктом в історії обох народів. Для поляків це означало сталу орієнтацію на Схід, на відміну від західної, що переважала раніше; ця зміна несла далекосяжні політичні, культурні та соціально-економічні наслідки. Для українців це було більш ніж просто заміною своїх правителів чужими: воно означало підпорядкування чужій нації з іншою релігією й культурою. Незважаючи на певні позитивні наслідки такого симбіозу, згодом із нього виріс гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, що тривав близько 600 років і поширився на всі царини життя України.
Якщо великі князі литовські не дуже турбувалися тим, щоб зберегти прихильність своїх українських підданих, то великі князі московські, навпаки, плекали їхню прихильність. А вони були тепер силою, з якою належало рахуватися. Протягом поколінь, запобігаючи ласки своїх володарів — ханів Золотої Орди, князі московські посіли провідне місце серед руських князівств. Із часом свою першість вони перетворили на владу: відтак у 1474 р. Москві підкорилося князівство Ростовське, в 1478 р.— Новгород із його багатими й неозорими володіннями, а в 1485 р.— останній серйозний суперник — Тверське князівство. Маючи під своєю зверхністю майже весь Північний Схід, Москва в 1480 р. скинула вікове монголо-татарське іго. Поширення експансії Москви викликало необхідність виправдовувати її. Так постала бандитська доктрина так званого «третього Риму». В ній проголошувалося, що після падіння Риму й Константинополя Москві було призначено стати третьою вічною, священною і всесвітньою імперією. Водночас князь московський Іван III прибрав собі титул «государя всієї Русі» й проголосив, що всі землі колишньої Київської Русі мають тепер належати Москві.
Скликаний у 1569 р. в Любліні королем Сигізмундом Августом сейм проходив у драматичній та гострій боротьбі. Незадоволені перебігом переговорів, магнати Великого князівства на чолі з протестантом литовським князем Кшиштофом Радзивіллом та православним українським князем Костянтином Острозьким, у якого дворецькими були наші предки,залишили їх. У відповідь на це поляки за підтримки дрібної шляхти на Волині, у Підляшші та Києві оголосили про приєднання цих земель до Польщі. Це змусило норовистих магнатів повернутися за стіл переговорів, і 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія.
Внаслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.
Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.
Між XIV і XVI ст. на авансцену вийшли країни, які в наступні століття визначатимуть долю України. Спочатку вражаючих успіхів на Україні добилася Литва, правління якої виявилося найбільш прийнятним для українців. Але більш численна й агресивна польська шляхта поступово витіснила литовців з України. Вдаючись до військового тиску на Литву та дипломатичних угод, вона визначила найбагатші українські землі як головний об'єкт своєї експансії. На задньому плані вимальовувалися інші держави, котрі впливатимуть на Україну. Це — царство Московське, яке швидко зростало, й Кримське ханство, пов'язане із всемогутньою Оттоманською імперією. Очевидно, що за таких обставин перспективи досягнення Україною незалежності були малообіцяючими.
Знать окремих українських земель кілька разів робила спроби стати на захист своїх інтересів. Найвизначнішими з них були захоплення влади в Галичині Дмитром Детком у 1340-х роках, коли згасла місцева династія князів, підтримка українцями Свидригайла у 1430-х роках і литовське повстання Глинського у 1508 р. Але чужоземне й насамперед польське панування породило нове явище — культурну асиміляцію української знаті

панівною державою. Поступово ототожнюючи власні прагнення з потребами держави, що виявила готовність іти їй назустріч, українська шляхта втрачала здатність боронити місцеві інтереси.
До речі, за прикладом України в Росії з”являється дворова людина московських царів-дворецький. З розвитком приказного ладу боярин-дворецький в XVII ст. стає начальником приказу Великого палацу, у віданні якого знаходилися господарські двори. З 1473 по 1646 рік був завжди тільки один дворецький; з 1646 це звання мали одночасно 12 бояр; потім майже щорічно його надавали то одному, то кільком боярам відразу. В результаті посада боярина-дворецького перетворилася на почесний титул, тому що приказом Великого палацу продовжував керувати тільки він один.
Дворецькими стали називати керуючих господарством в поміщицьких садибах і міських особняках в Росії, з цього моменту розпочалось поширення прізвища Дворецький в Росії та інших державах світу. Так у Англії, Італії, Німеччині, посада-прізвище Дворецький вимовляється як Вutler, у Іспанії - Мajordome, Мaître d'hôtel, Мayordomo, Мaestresala тощо.
Цікаво, що сучасний світ визнає посаду дворецького як дуже важливу.
Нещодавно в київському п’ятизірковому готелі «Прем’єр Палас» відбулася презентація служби дворецьких (або батлерів). Небагато готелів у світі можуть дозволити собі утримувати службу дворецьких. П’ятизірковий готель «Прем’єр Палас» представив усім гостям зібрання 14 досвідчених фахівців (7 леді-батлер та 7 батлер-менів) віком від 22 до 43 років, освічених, які володіють багатьма мовами (до 6 мов, серед яких, окрім англійської, ще французька, німецька, італійська, голландська, японська та грузинська).
Кастинг, який пройшли дворецькі-кандидати, був доволі жорсткий: із 200 претендентів вибрали 20, а після другого туру на піврічне навчання у Швейцарію запросили лише 14 осіб. Нині до Києва для подальшого навчання дворецьких запросили зі Швейцарії представників компанії Luxury Hotels & Spa Management Ltd – Андреаса Мадера та Френка Мітчела, які є дійсними членами Міжнародної гільдії дворецьких, членами Міжнародного інституту сучасних дворецьких. Відтепер дворецькі обслуговуватимуть гостей люксових номерів готелю «Прем’єр Палас». Тобто в кожного гостя буде персональний дворецький, причому вартість номера не змінилася. Гість може за бажанням вибирати чоловіка-дворецького чи жінку-дворецького. Як зазначило керівництво готелю, підготовка та впровадження цього сервісу були вкрай необхідними для «Прем’єр Паласу», оскільки цей готель вважають найкращим серед столичних готелів і він увесь час упроваджує нові ексклюзивні послуги.
На сьогоднішній день людей з прізвищем Дворецький, за моїми підрахунками, налічується в Україні -9 тисяч, в Російській Федерації-1050, в Білорусі-730, в Казахстані-300, в Польщі-270 тощо.Це ще не перевірені дані. Через тиждень направлю істинні.На сьогоднішній день Я МАЮ ВІДОМОСТІ ПРО 3500 ДВОРЕЦЬКИХ З 150 МІСТ КРАЇН КОЛИШНЬОГО СРСР З АДРЕСАМИ І ХАТНІМИ ТЕЛЕФОНАМИ.
Необхідно удосконаливати і уточнити родовідне «дерево», але самому це важко робити. Необхідно знайти більше родичів, щоб кожний про свій рід написав усе, що знає. Я знайшов багато однофамільців в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Польщі, Литві, Латвії, Естонії,але, чи ми з ними родичі, достеменно невідомо. Може, десь роди й перетинаються.
Переконливо прошу усіх вас допомогти мені у вивченні історії нашого роду. Розкажіть якомога більше про своїх родичів, довідайтесь про своє коріння, про сімейні та родинні звичаї, традиції, особливості. Коли дізнаєшся, як раніше жили люди, чим займалися, чому надавали перевагу в житті, кого любили і в що вірили, тоді зовсім по-іншому сприймаєш й історію України в цілому.

Повідомлення відредагував minkovec_ch@meta.ua: 13.03.2010 – 14:55

  • 0

#111 minkovec_ch@meta.ua

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 22.03.2010 – 15:12

Скільки Дворецьких у світі: дивізія чи армія?

На сьогоднішній день я зібрав адреси і хатні телефони 2446 Дворецьких в 150 містах країн на території колишнього Радянського Союзу. Інформацію про кількість мешканців з прізвищем Дворецький (Дворецька) у містах надаю на російській мові.
Айзраукле-1, Александрия-9, Алтуша-6, Ангарск-6, Астана-1, Барановичи-10, Бахчисарай-9, Белая Церковь-9,
Бендеры-1, Бобруйск-7, Борисполь-9, Борисов-4,
Братск-5, Брест-5, Бровары-6, Бучач-3,
Васильков-15, Вилейка-5, Витебск-11, Владимир-6,
Волгоград-13, Волжский-8, Воложин-2, Воронеж-14,
Вышгород-3, Гагарин-1, Головановск-3, Гомель-16,
Горки-2, Даугавпилс-4, Десногорск-4, Джанкой-6,
Днепропетровск-51, Докшицы-1, Донецк-42, Дорогобуж-1,
Евпатория-3, Екатеринбург-7, Ельня-1, Иваново-10,
Иркутск-11, Житомир-54, Заславль-2, Запорожье-120,
Ирпень-15, Ичня-6, Казань-13, Калуга-10,
Керчь-9, Киев-210, Киево-Свят.-3, Кировоград-9,
Климовичи-1, Короп-3, Корюковка-6, Кострома-7,
Красичи-3, Краснодар-6, Красноярск-7, Кременец-12,
Кривой Рог-15, Кричев-1, Ленингр.обл.-10, Ленинск-Кузн.-3,
Лиепая-1, Лида-3, Луганск-9, Львов-33,
Макаров-3, Минск-100, Могилев-32, Мозир-3,
Молодечно-31, Москва-350, Нежин-3, Нижнегородский-5,
Нижн.Новгород-17, Никополь-15, Новополоцк-2, Новосибирск-17,
Одесса-21, Омск-17, Осиповичи-3, Пинск-4,
Подволочинск-3, Полтава-3, Починок-5, Резекне-2,
Речица-2, Ровно-12, Рыбница-1, Самара-7,
Санкт-Петербург-580, Саки-3, Сафоново-3, Саянск-2,
Севастополь-24, Серирсный-6, Симферополь-12, Славгород-2,
Славутич-3, Слуцк-5, Смоленск-29, Сморгонь-1,
Солигорск-6, Сосница-21, Ставище-6, Ставрополь-2,
Столин-3, Талалаевка-3, Талси-2, Тетиев-3,
Тюмень-2, Ульяновка-3, Усолие-Сибирское-1, Усть-Илимск-5,
Фастов-3, Феодосия-3, Хабаровск-2, Харьков-60,
Херсон-27, Хиславичи-2, Чаусы-1, Челябинск-15,
Череповец-15, Чернигов-18, Шумячи-1, Яготин-12,
Ярославль-16.

Переконливо прошу учасників і друзів повідомити про Дворецьких, які мешкають у вашому населеному пункті. Цікаво, скільки ж Дворецьких є у світі.


Перегляд дописуminkovec_ch@meta.ua (22.03.2010 14:51) писав:

Скільки Дворецьких у світі: дивізія чи армія?

На сьогоднішній день я зібрав адреси і хатні телефони 2446 Дворецьких в 150 містах країн на території колишнього Радянського Союзу. Інформацію про кількість мешканців з прізвищем Дворецький (Дворецька) у містах надаю на російській мові.
Айзраукле-1, Александрия-9, Алтуша-6, Ангарск-6, Астана-1, Барановичи-10, Бахчисарай-9, Белая Церковь-9,
Бендеры-1, Бобруйск-7, Борисполь-9, Борисов-4,
Братск-5, Брест-5, Бровары-6, Бучач-3,
Васильков-15, Вилейка-5, Витебск-11, Владимир-6,
Волгоград-13, Волжский-8, Воложин-2, Воронеж-14,
Вышгород-3, Гагарин-1, Головановск-3, Гомель-16,
Горки-2, Даугавпилс-4, Десногорск-4, Джанкой-6,
Днепропетровск-51, Докшицы-1, Донецк-42, Дорогобуж-1,
Евпатория-3, Екатеринбург-7, Ельня-1, Иваново-10,
Иркутск-11, Житомир-54, Заславль-2, Запорожье-120,
Ирпень-15, Ичня-6, Казань-13, Калуга-10,
Керчь-9, Киев-210, Киево-Свят.-3, Кировоград-9,
Климовичи-1, Короп-3, Корюковка-6, Кострома-7,
Красичи-3, Краснодар-6, Красноярск-7, Кременец-12,
Кривой Рог-15, Кричев-1, Ленингр.обл.-10, Ленинск-Кузн.-3,
Лиепая-1, Лида-3, Луганск-9, Львов-33,
Макаров-3, Минск-100, Могилев-32, Мозир-3,
Молодечно-31, Москва-350, Нежин-3, Нижнегородский-5,
Нижн.Новгород-17, Никополь-15, Новополоцк-2, Новосибирск-17,
Одесса-21, Омск-17, Осиповичи-3, Пинск-4,
Подволочинск-3, Полтава-3, Починок-5, Резекне-2,
Речица-2, Ровно-12, Рыбница-1, Самара-7,
Санкт-Петербург-580, Саки-3, Сафоново-3, Саянск-2,
Севастополь-24, Серирсный-6, Симферополь-12, Славгород-2,
Славутич-3, Слуцк-5, Смоленск-29, Сморгонь-1,
Солигорск-6, Сосница-21, Ставище-6, Ставрополь-2,
Столин-3, Талалаевка-3, Талси-2, Тетиев-3,
Тюмень-2, Ульяновка-3, Усолие-Сибирское-1, Усть-Илимск-5,
Фастов-3, Феодосия-3, Хабаровск-2, Харьков-60,
Херсон-27, Хиславичи-2, Чаусы-1, Челябинск-15,
Череповец-15, Чернигов-18, Шумячи-1, Яготин-12,
Ярославль-16.

Переконливо прошу учасників і друзів повідомити про Дворецьких, які мешкають у вашому населеному пункті. Цікаво, скільки ж Дворецьких є у світі.


. Походження нашого роду Дворецьких

Досліджувана родина з роду Дворецьких та її землеволодіння на Житомирщині – вперше стає окремою темою дослідження. Дана родина може стати прикладом у дослідженнях про “збирання земель” українською шляхтою, яка в працях сучасних українських так і польських дослідників має бути більш активною. Періодизація накопичення земельного фонду родини має розпочатись з часу остаточного розриву Гетьмана Зиновія Хмельницького з Речпосполитою (Польщею).
Наприкінці XVI – п. п. XVII ст. одна з гілок роду Дворецьких змогла піднестись за рівнем економічної могутності до магнатського статуса. Цей процес пояснюється тим, що ще в середині XVI ст. представники старовинного шляхетського роду Дворецьких, які знаходились на посадах дворецьких у князів Острозьких, Корецьких і Горностаїв, просувалися з району Володимира до Житомира і Остра. Так, у 1592 р. Григорій Холявичів-Дворецький згаданий у Володимирі. Богдановичі-Дворецькі зафіксовані уже в межах Київського воєводства. 1 березня 1619 р. жовнір (найманий державою вояк) Адам Дворецький отримав привілей на добра Трибушів (городище Біліковці, Прежов, Прежовку) в старостві Житомирському. Він же у 1620 р. склав декрет з Олізарами на маєтності у с. Біловичі (Біловежі) на Київщині (що було підтверджено в 1622 р.), а з Прежовським на село Трибусів чи городище Прежов і Прежовку на Житомирщині.
За історичними документами видно, що з 1583 року Іван Голуб виконує у Білилівці обов’язки підстарости князя Корецького, з 15 квітня 1629 р. ці землі за Королівським універсалом передаються Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630 р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людвіг Олизар-Волчкович.
Правдоподібно, що землі, про які йшла мова вище, постійно діставали нападу орди. Ще за дуже давніх часів стояло тут місто Білилів, який вміщав у собі сорок сороків(усі храми за рішенням Стоглавого собору (1551 р.) були розподілені на староства або благочиння, які називалися «сороками») і багато рицарства, але орда дуже часто нападала на Україну і знищила цей город. В церквах татари тримали коней. Коли це було невідомо, але може бути, що це відбулось у 1483 році, під час наїзду татарів, коли Менглі-Гірей хан Перекопський запустив мародерські загони по всій Київщині і знищив все до щенту і тут запанувала пустеля.
Тільки наприкінці 16 століття Білилів, на місці давно знищеного міста, почав заселятись знову під назвою Білилівка чи Роставиці.
Якось в 1607 році один з наїздів татарських, застав тут коронні війська, які звели з ними битву, але були розгромлені, а Білилівка і ціла околиця повторно знищена. Поліг у цьому бою Ярош Вільга Гадзімірський, досвідчений військовий муж, лицар, захисник цього краю.
З давніх актів відомо, що вже 1608 року прибрала ці маєтності Анна з Ходкевичів, княжна Іоахімова-Корецька, дідичка містечка Корець, уроджена сестра великого Кароля Ходкевича. Не встигла однак набути ці маєтності, як в 1612 році знову напали татари і Білилівка тільки що по-новому заселена обернулась в пустелю. Та незважаючи на те, ці місця знову були заселені людьми. Окрім Білилівки, неподалік виникли ще інші села: Сестринівка, Махаринці, Огіївка і Голубівка. Засновниками цих сіл стала шляхта, яка була на службі князів Корецьких (в тому числі і Дворецькі). Це Сестринець, Махаринський, Огій і Голуб. В Білилівці Анна Корецька збудувала замок тут же монастир східного обряду і другий банний недомурований. Також збудувала дім для подорожніх.
Її син Самуель, князь Корецький, був узятий в полон у битві під Цецорою і в Стамбулі був задушений у вежі. Мати його пережила. По її смерті маєтність Білилівська перейшла до дочки Самуеля Анни, яка була замужем за Андрієм Ліщинським зреклась своєї частки з Білилівських володінь на користь Кароля.
Князь Кароль Корецький був фундатором в Білилівці костьолу римського обряду. Помер він у 1623 році. По його смерті володіння волинські і українські перейшли у спадок до його єдиного сина князя Самуеля Кароля. Той син помер у 1651 році останній нащадок сестер князя Самуеля і Кароля, а дочок князя Іоахіма Корецького, Чарторийських, Сапігів, Радзівілів і Санечушків.
Князі Самуель і Кароль Корецькі мали великі борги. Білилівку і інші села ще за життя свого роздали під застави. Тому володарем Білилівки вже в 1644 році був якийсь Павло Янковський.
Щодо дальшої долі роду Дворецьких, то повідомляю таке.
Наш родовід на Житомирщині безпосередньо зв”язаний з ім”ям Василя Федоровича Дворецького, з періодом діяльності Богдана Хмельницького.
За часів Б.Хмельницького козацька старшина складала менше одного відсотку Війська Запорізького (0,94 %). Виходячи з класифікації її за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду, внутрішньо-традиційних регіональних підходів, зовнішньо-політичної орієнтації, слід відзначити неоднорідність. У зв’язку з цим відзначимо, що головним джерелом формування старшини була покозачена шляхта, за часом отримання урядів вони розподілялись на шляхти дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, за регіональними особливостями на старшину центрального (корінних полків), західного (козацько-шляхетських полків), північно-східного (полків Чернігівського воєводства), південно-східного (полків січової орієнтації і впливу) регіонів. За зовнішньо-політичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялась на самостійницьку, пропольську, промосковську, протурецьку і протатарську.
Василь ФедоровичДворецький – військовий та політичний діяч, полковник Війська Запорізького. Він народився в 1609 році в Києві в родині українського православного шляхтича. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Брав активну участь у національній революції 1648–1676, з 1649 року-сотенний старшина Київського полку, у 1650-1656 роках – виконуючий обов”язки київського наказного полковника, наказний полковник київський у 1656-1659 роках, повноправни у 1659-1668 роках.
Його син Іван Дворецький обіймав посаду остерського сотника у 1680-1690 роках, а посаду київського полкового судді у 1692-1694 роках.
Василь Дворецький був послідовним прибічником орієнтації на Російську державу. Активно виступав проти політики гетьмана Івана Виговського, в 1658 році проголосив себе київським полковником замість П.Яненка-Хмельницького, активно допомагав російським воєводам у відбитті наступу гетьман.ських військ на чолі з Виговським на Київ. В 1659 році претендував на гетьманську булаву. Восени 1660 року у битві під містечком Чуднів (нині селище міського типу Житомирської області) потрапив до польського полону. Після повернення в Україну на Чорній раді в 1663 році підтримував кандидатуру Івана Брюховецького на гетьманство. В наступні роки в ранзі київського полковника виконував різноманітні політичні, дипломатичні та військові доручення гетьмана.
У 1665 році гетьман Іван Брюховецький з групою старшин (в тому числі був Київський наказний полковник Василь Дворецький) поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові, так звані Московські статті 1665, які позбавляли Україну значної частини незалежності і суверенітету.
Царський уряд пожалував Брюховецькому боярський титул, а старшині, що прибула з ним,- дворянство. Отже, наш прадід у 12 поколінні став дворянином.
Через 2 місяці Василь Дворецький одержав у довічну власність землі на території Київського полку, в тому числі і на Житомирщині.
Коли гетьман Іван Брюховецький виступив проти російського царя, Василя Дворецького було ув’язнено. Після падіння Івана Брюховецького Василь Дворецький більше року провів під арештом у гетьмана Дорошенка в місті Чигирині, звідки втік на початку травня 1669 року. У середині того ж року Василь Дворецький відвідав Москву, де був щедро обдарований царем Олексієм Михайловичем-йому було підтверджено дворянський титул і подаровано нові багатства, землю і майно.
Однак після повернення в Україну був знову заарештований київським полковником Солониною за підозрою в організації безпорядків у полку. Наприкінці 1671 – початку 1672 року Василь Дворецький керував укріпленням Києва та прилеглих до нього околиць. Був убитий агентами польського короля у 1672 року. Василь Дворецький був ініціатором укладення рукописного «Збірника Дворецьких», ядро якого становлять оригінальні пам’ятки: «Навіти», «Пам’ять», «Пересторога України» та «Літописець», автором яких, найімовірніше, був він сам.
Дуже цікаві документи знаходяться у Свято-Михайлівському золотоверховому монастирі м. Києва, де знайдені цікаві факти з історії нашого роду.
Є можливість уточнити родовід Дворецьких – нащадків київського полковника Василя Дворецького. Тут згадується “товариш” Київського полку Остерської сотні Іван Петрович Дворецький, що був онуком Івана Дворецького (сина чи брата Василя Дворецького), зафіксований у 1714 р. з дружиною (Христина Іванівна) та його дядьком (Тимофій Губка). Наведений нижче документ № 11 свідчить, що Тимофій Павлович Губка (“товариш полку Киевского, а обивател острицкий”) насправді був чоловіком тітки: він був одружений із Марією (уродженою Дворецькою). Документ свідчить, що ця Марія Дворецька у першому шлюбі була за Максимом Юшкевичем і мала від нього сина Данила (внук Івана Дворецького, видно, правнук полковника Василя). У цьому ж документі згадується ще один з Дворецьких (Федір Антонович), котрий, видно, не обіймав якоїсь значної посади і навіть не вмів писати. У документі № 26 згадується остерський городовий отаман Іван Дворецький

Ось копії витягів з цих документів.

“Выпыс з кныг міскых ратуша острицког(о).
Року тысяча семъсот четвертогонадцят июня первого надцят дня. На враді нашом зуполным войсковом и міском острицком перед нами, Сергыем Солоныною, сотныком острыцкым, Иваном Опушным, атаманом городовым тамошным, Павлом Боровыком, войтом острицким, Хведором Комарецкым, бурмыстром, Афанасием Илленком, Сергием Кузменком и Максимом Коравым, раднымы, сполне в дому ратушовом засілимы, ставшы персоналне Иван Дворецкый, товарыш полку Киевского, з жоною своею Хрыстиною, сознал явне, ясне а доброволне в тые слова мовячы: Міючы мы млын о трох колах, двома мучнымы, а третім ступным на реці Острі на греблі слободской середный под городом Острем стоячый, по небожчыках блженной памяти Ивановы, дідусевы, и родычу нашем Петру Дворецкым, нам позосталый, нікому ні в чом не пенный, ані теж заведенный розділенный частю едною, то ест коло едно заднее мучное дядковы моему Тымофею Губці, а другую передным колом мучным, а другым ступным нам, якую мы част, а именно коло переднее мучное, а другое ступное, з своей власной доброй волі продалы обытелисто_Мыхайловской Золотоверхой киевской высоце в Бгу превелебному его милосты гспдыну отцу Иоаныкыю Сенютовычу, игумену, и всей братыї за певную суму и юж цале моими руками отобранную, лычбы и монеты доброй лытовской тысячу зол.//(арк. 340 зв.) и пятсот зол., которым то млыном волно ест и будет отцу игумену и посессором его з братиею моею стыя обителы, яко власным монастырскым купленым добром владіт, продат, дароват и ко найліпшому пожитковы ведлуг волі и сподобаня обытелы стой обернут, а я, прерочоный Иван Дворецкый, жона, діти, кревные мої, близкые и далекые и прочые посполитие люде весма себе отдалывшыс, варуем, если бы хто колвек з кревных моїх близкых и далекых жадную и найменшую трудност в том спокойном владіныї того млына, мною добровлне проданного, важился отцу игумену и поссессором его братыею чыниты таковый неомылне выны на его мылост пана полковныка киевского тысячу зол., а на уряд нш войсковый и міскый острыцкый талярей сто заплатыт, з нагороженем идучых правных накладов оправданной стороні. Прето мы, вышмянная старшына, так добровлную куплю отца игумена з братыею на обытелстую и Ивана Дворецкого продажу, усмотрівшы по прошеныю обох сторон велілисмо в кныги нашы міские острицкые прынят, а екстракт из оных слов в слов вписавши, потребуючой стороні высоце в Бгу превелебному его мылости гсдну отцу Иоаныкию Сенютовычу, игумену з братыею во лучшое достовірство и защыщеные з подписом власных рук и притесненем звыклих печатый наших ствержаем
Сергей Солонина, сотник остерский.
Иван Опушной, атаман городовий тамошний.
Павел Боровик, войт острицкий з магистратом.
Корыкговал з кныгамы Даныло Дадзінскый, пысар острицкий.”
(НБ. _ ІР. _ № 535 П./1763. – Арк. 340_340 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано три кола, у котрих написано: “місто печати”.).
№ 6

1714, липня 1(червня 20). – Остер.
36 Сіверянський літопис
“Року тисяча сімсотъного четвертогонадцят мсця июля 22 дня.
Я, Тимофей Губка, товариш полку Киевского, а обивател острицкий, з женою моею Марею Дворецковною, явно, ясно и доброволно //(арк. 345) сим нашим рукодайним записом сознаем всякому суду и праву тепер и на потомние часи, что міючи мы коло едно мучное заднее у мълині, стоячом на реці Острі на греблі слободской середном под городом Остром, по небожчиках блаженной памяти Иоаннні, дідусеви и родичу нашом Петру Дворецких, жоні моей Мари наданъное, якое мы коло, яко свое власное и нікому ні в чому не заведенъное и не пенъное, продали до обители сто_Михайловской Золотоверхой киевской игумену висоце в Бгу превелебнему гсдну его млсти отцу Иваникию Сенютовичу и по нем будучим игуменом и братиї за певную сумму коп триста доброй монети, а отобравши оную сумму власними нашими руками, подаем помянутое коло задное мучное в середном млині, котрий купили их честност у кревного нашого Иоанна Дворецкого, обытели виш спеціфикованной в вічное владіние, зрекаючися всіх з того кола пожитков и владіния, якое ціле мілисмо, отдаляючи нас самих, кревних наших близких и далеких вічними часы, а преречоной обители належит пожитки и приходы як з власного своего оного кола, от нас проданного отбирати и як хоотя, владіти, я теж сам, жона моя и потомство и жаден близкий и потомство и жаден близкий и делекий не повинен их, честних отцев, и обытели стой ні в чом турбовати под зарукою на ясне велможного добродія его млсти пана гетмана тисячу золотих и во всяких турбациях если бы хто мів у тое помянутое коло интересоватися До жнисмы у кождого суду и права //(арк. 345 зв.) отвітовати, заховуючи обителстую без всякоя ея турбациї и кошту при спокойном и навсегда ненарушном от нас проданном владінию.
Діялося в Острі в дому чест. гспдна отца Иосифа Винокградского, священника церкви стого Иоанъна Предитечи, року и дня виш писанного. А для лучшого и спокойнішого в потомние часи уживаня подписуюся рукою моею власною Тимофій Павлович Губка.
Сюю доброволную продажу так пана Тимофія Губки и жони его Мари и сина их Даниїла Максимовича Юшкевича, унука пана Иоанна Дворецкого, чуючи ми, нижей менованниї особи подписуемъся:
Я, упрошоний о подпис руки Иосиф Винородский, сщеннник сто_Иоановский остранский, подписуюся рукою моею власною.
Леонтий Котъляр, бивший войт, устне прошоний от его млсти гспдина иконома и Тимофія Павловича, печантар Захарий Петруха.
Я, Феодор Антонович Дворецкий, не уміючи писати, крестом стим подписуюся рукою моею +”.
(НБ. _ ІР. _ № 535 П./1763. – Арк. 344 зв. _345 зв. Копія.).
№ 12

1714, жовтня 4 (вересня 24). –Остер (?).
“Року тисяча сімсот тридцят первого мсця марта четвертого дня.
Перед нами, ниже подписанними старшинами, в дому ратуша остерского ставши очевисто пн Игнатий Вербицкий, Киевского полку знатний товариш, жител остерский, презентовал річ таковую:
Міючи двор свой, прошлого 1730 году в мсці ноевр. 10_м дні, за сумму русскую добрую рублей сорок купленний от Агафиї Артемовой, жени бившой Войнички, а теперешной Красноперского, писаровой, жителки остерской, на слободі в Подолі стоячий близ греблі тамошной, сторони ему от едного шляху, з другой от води Остра зовемого, з третей от волного оболоня низового по дорогу зимъную, а сего вишше изображенного року, мсця и дня, единоутробному брату старшему своему, честному отцу Григорию Вербицкому, презвитерові слободскому сто_Троецкому пн Игнат Вербицкий во вікуистое владіние по благости своей даровал с таким словом, иж я отцу Григорию тим двором тепер и впред,так самому, гспжі и наслідником их волно як хотя владіт, дат, дароват, заминят, //(арк. 361) продат ику найліпшому своем пожитку обернут, а он, пн Игнат, себе от того двора зрікае и чужда творит, и нихто з дхугих его, пна Игнатия Вербицкого, кром отца Григория, гспжи и наслідников их, з близких и далеких кревних втручатися, также и зо всякого чина людей и жадних трудностей чинити не важился под зарукою на властей пна полковника нашег(о) киевского з старшиною его полковою рублевста, а до зобополной городовой остерской старшини рублев пятдесят без иних ходячих з турбатора интрат.
Потребуючой же стороні с подписом его пна Игната Вербицког(о) и наших старшинских рук при обиклих печатех екстракт з книг ратушних остерских видати веліли року и дня вишшше писанного.
Игнат Вербицкий, товариш полку Киевского.
Михайло Солонина, сотник остерский.
Иван Дворецкий, атаман городовий.
Феодор Комарницкий, войт.
Семен Бородавка, бурмистр, з маестратом.
Павел Записоцкий, писар майстратовий остерский.//(арк. 361 зв.)”
(НБ. _ ІР. _ № 535 П./1763. – Арк. 60 зв. –361. Копія. Наприкінці документа,
після слів “полку Киевского” намальовано три кола, у котрих написано: “місто
печати”.)
№ 28
1731, травня 14(3). –Остер (?).

За Брюховецького зафіксовано 199 старшин з 186 родин. Із 12 родин, які мали по кілька представників на старшинських урядах у попередній період на керівних посадах фіксуються лише три – Дворецьких, Донців, Бурих. Із 141 родин, які зафіксовані з прізвищами повернули уряди 13 родин ( 9,2 %), зберегли 56 ( 39,7 %), нові 72 ( 51 %), не фіксуються 137 на Лівобережжі .
  • 0

#112 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 22.03.2010 – 15:25

Перегляд дописуminkovec_ch@meta.ua (22.03.2010 15:12) писав:

Скільки Дворецьких у світі: дивізія чи армія?
Переконливо прошу учасників і друзів повідомити про Дворецьких, які мешкають у вашому населеному пункті. Цікаво, скільки ж Дворецьких є у світі.
Зображення
Зображення
середній рід незарєстрований :cry:
  • 0

#113 minkovec_ch@meta.ua

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 22.03.2010 – 17:00

Генеалогічне дерево Дворецьких

Безцінним набутком для нашої родини є знання своїх коренів. Ким би не були наші предки –дворянами, шляхтою,однодворцями,козаками, селянами, купцями, міщанами,колгоспниками чи солдатами. Цінний подарунок для людини з сімейними цінностями – як утворилося наше родове ім’я, які його історичні та культурні корені.
Не кожна людина знає, як називається його прабабця або прадід. А вся справа у тому, що в його предків не було можливості або бажання складати генеалогічне дерево. Але ми з вами будемо розумніші і надамо нащадкам всю потрібну їм інформацію.
Генеалогія, або сімейна історія, є захоплюючим хобі мільйонів людей в усім світі. MyHeritage.com поставила своїм завданням забезпечити нас найкращими інструментами для генеалогії й вивчення сімейної історії, незалежно від того, хто ми – досвідчений дослідник, або новачок, що бажає вперше познайомитися з генеалогією.
Family Tree Builder, наше безкоштовне програмне забезпечення для створення нашого сімейного дерева. Це програма не тільки майже безкоштовна і не містить ніяких рекламних оголошень і програм-шпигунів, але також це одна із кращих існуючих генеалогічних програм. У ній використаються оригінальні, легкі у використанні сторінки, які дозволяють візуально будувати сімейне дерево за наочною схемою. Програма підтримує 34 мови і дозволяє створювати й роздруковувати сімейне дерево кількома мовами. Я уже створив сімейне дерево, насичене фотографіями й документами! Використана унікальна технологія розпізнавання облич, щоб додати інформацію до фотографій й, нарешті, впізнаємо родичів на старих сімейних фотографіях, зовнішність яких нам незнайома. Усього кілька кліків мишкою – і ми зможемо опублікувати наше сімейне дерево на власному сімейному веб-сайті в Інтернеті й поділитися цією інформацією із друзями й близькими! У мене є такі власні сайти в Інтернеті:
-Дворецький Web Site-My Heritage.com
-Дворецький Web Site-My Heritage.com
-Rid Web Site-My Heritage.com
Програма призначена для збереження історії та побудови генеалогічного дерева родини. З її допомогою ми створимо детальний перелік членів родини, додамо їх життєписи, фото- та відеоматеріали. Програма проста та легка в освоєнні, має зрозумілий та гарний інтерфейс.
Функції програми:
• складання життєпису кожного члена родини;
• збереження історії родини;
• побудова загального генеалогічного дерева по чоловічій або жіночій лінії;
• побудова персональної генеалогічної гілки;
• складання загального та персонального фотоальбому родини;
• складання загального та персонального відеоархіву родини;
• зберігання копій документів;
• нагадування про День Народження членів родини та родичів;
• роздрук генеалогічного дерева, життєписів та фотографій членів родини;
• збереження даних в архіві.

На сьогодні наше Дерево роду Дворецьких об”єднує 318 осіб з 136 родин за період 1564-2010 років, тобто за 14 поколінь. В ньому розміщено до 800 світлин (фотографій) , на яких зображено до 3 тисяч осіб.
  • 0

#114 Гість_donsio_*

  • Гості

Відправлено 17.05.2010 – 09:27

Доброго дня. Мене звати Ігор Содомора, народився на Тернопільщині, в Теребовлянському районі. Дуже цікавить мене походження мого прізвища, допоможіть будь ласка, наперед дякую....

Крихітка: теми з"єднала. автор, схожа тема вже існувала, користуйтесь пошуком.

  • 0

#115 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2756 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma
  • Т-Акула пера 2012

Відправлено 17.05.2010 – 13:46

це поєднання содом і гомора.
прошу
  • 0

#116 Самотня

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 483 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Раша

Відправлено 17.05.2010 – 14:11

мені чомусь здається, що тут немає філологів, і окрім підколів, в цій темі нічого не буде...

Крихітка: усне попередження
  • 0

#117 Гість_Lesss_*

  • Гості

Відправлено 18.05.2010 – 15:15

Вибачте шановні,потрібна ваша допомога - може хтось знає походження прізвища БЕЗСОННИЙ ?
Де вже тільки не шукав - немає жодної інформації.
  • 0

#118 Самотня

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 483 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Раша

Відправлено 18.05.2010 – 15:19

Перегляд дописуСамотня (17.05.2010 15:11) писав:

Крихітка: усне попередження
за що??

Крихітка:10% за порушення пункту правил 2.14 Публічне обговорення дій модераторів

  • 0

#119 :-)

    Пам'яті Помаранчевої Каски

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1199 повідомлень
  • Місто:витверезника

Відправлено 18.05.2010 – 15:48

Перегляд дописуLesss (18.05.2010 16:15) писав:

Вибачте шановні,потрібна ваша допомога - може хтось знає походження прізвища БЕЗСОННИЙ ?
Де вже тільки не шукав - немає жодної інформації.
Напевне не спав, чатував, або взагалі хвороба така є, коли люди не сплють. :(

Крихітка: 10% за офтоп

Повідомлення відредагував Крихітка: 19.05.2010 – 00:21

  • 0

#120 Amarok

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2350 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дубно -> Нетішин -> Київ -> New York
  • Т-Папараці 2012

Відправлено 18.05.2010 – 16:10

Перегляд дописуСамотня (18.05.2010 09:19) писав:

за що??

за оффтоп

вибачаюсь, за оффтоп, Крихітка :(

Крихітка: усне попередження
на перший раз.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних