Перейти до вмісту

Готи і гуни на території України. Загадка гунів


Повідомлень в темі: 14

#1 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 03.07.2007 – 02:14

  • 14
Готи і гуни на території України. Загадка гунів


Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха в 370 р.

В ІІІ столітті н.е. на територію Причорноморських степів України з території південного узбережжя Балтійського моря та нижньої течії Вісли прийшли племена готів. Їхня окупація почалася з 230 р., коли вони зруйнували державну організацію пізньоскіфського царства в Криму і на Нижній Наддніпрянщині, протримавшись на цих землях до 375 р.

Племена готів з’явилися на території України в епоху черняхівської археологічної культури, яка сформувалася в кінці ІІ ст. на етнічній базі скіфо-сарматів і слов'ян на Верхньому Дністрі та Волині і швидко поширилась: на південь – до гирла Дунаю та Чорного моря і на схід – до басейну Дінця, інтегрувавши в єдину спільноту фракійців басейнів Пруту та Серету і численні сарматські племена Надчорноморських степів.

Черняхівська культура розкинулася на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон (в межах сучасної України, Молдови і Румунії) і була близькою до культури римських провінцій. Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи.

Наприклад, такі споруди знаходяться в селі Башмачка Дніпропетровської області, Олександрівка і Городок – у Миколаївській області. На сьогодні відомо близько 5000 пам’яток цієї культури, розкопано і досліджено близько двохсот поселень і більше 50 могильників. Черняхівська культура, яка набула найбільшого розквіту у ІІІ-ІV ст., складалася з різних етнічних груп, а державним утворенням черняхівців був знаменитий Антський союз племен, про який йтиметься пізніше.

В кінці І - на початку ІІ ст. з Мазовії на південний схід у Західне Полісся, на Волинь і далі долиною Південного Бугу у Надчорномор’є просуваються готи. За деякими дослідженнями, волинські слов’яни тікають від них на південь у Подністров’є і навіть далі на Нижній Дунай.

У своїй праці “Гетика” готський історик VI століття Йордан описав важку мандрівку готів від Вісли на схід через безкраї болота (очевидно, поліські), де втопилося багато людей. У мандрівних сагах Йордан пише, що готи перебували у постійній війні, з жінками і дітьми рухались у Скіфію і, перемагаючи, досягли частини Скіфії, що межує з Понтом – тобто з Чорним морем.

У другій половині III ст. н. е. вони розділилися на дві групи: остготи (остроготи) розселилися на Нижньому Дніпрі та Надазов’ї, а вестготи (візіготи,везиготи) зайняли терени між Дністром, Карпатами та Нижнім Дунаєм. З середини ІІІ ст. готи здійснюють численні напади на римські провінції у Подунав’ї, а наприкінці ІІІ ст. під римським впливом постає готська держава, яку під назвою імперії Германаріха описує готський історик VI ст. Йордан. Хоча, на думку М. Грушевського, Йордан перебільшує її розміри, включаючи до неї велетенські обшири від Балтії до Чорного моря.

Готська держава досягла найбільшої могутності саме за правління остготського короля Германаріха (350—375) в другій половині IV ст. н. е. Йордан, прославляючи його успіхи, писав про підкорення ним майже всіх племен Східної Європи, в тому числі й слов’ян-венедів.

Відомо також, що роксолани в IV ст. мусили платити данину Германариху і що вони брали участь у повстанні проти готів під проводом свого великого князя Болемира. За свідченнями Йордана, роксолани вчинили замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участь у війні з гунами і незабаром помер.

Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха біля 370 р.

Готи були повністю розгромлені гунами і антами близько 375 р., після чого частина остготів влилася до гунських військ і пішла з ними на захід, частина перейшла Дунай і приєдналася до вестготів, а невелика частина залишилися в Криму, де вони проіснували до кінця І тис. н. е. Згодом вестготи під натиском тих самих гунів змушені були переселитися в межі Римської імперії. Тоді готи вперше повідомили римлян, греків та інші народи Європи про гунів.

Отже завдяки готам в історії “з’явилися” гуни. Хто ж вони такі і що про них відомо? Найпершу звістку про гунів, що жили між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах), ми дістаємо від давньогрецького географа Птолемея, який жив у II ст. На своїй мапі Птолемей помістив їх в околицї Днїпра. Інший ґеоґраф II ст. (т. зв. Діонісій Періеґета) поміміщає “Уннів” (Ού̃ννοι) на західному березі Каспійського моря. Вірменські письменники знають гунів під іменем “Гунк”.

Михайло Грушевськи пише, що “найповніші вісті про Гунів з’являються тільки після їхнього нападу на Ґотів: письменники уміщують тодї Гунів уже недалеко Дону, на північнім сходї і просто на сходї від нього. Десь коло 370 p. Гуни знищили Алянів, що сидїли коло Меотиди і на лівім боці Дону, силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись на Остроґотів”.

В останніх сучасних дослідженнях (особливо, в англомовних) впевнено заявляють, що намагання знайти етнічні і географічні корені гунів залишаються безплідними.
Поки що вважалося, що це тюрко-монголо-фіно-угорсько-єнісейсько-тунгусько-кавказько-іранська суміш народів центрально-азійського походження, яка якось повязана з кочовою імперією Хунну (Xiongnu) і проти якої китаці збудували Велику Китайську стіну. Буцімто гуни є залишками Хунну, яких було розгромлено імперією Хань і витіснено на захід.

З тих пір, як французький вчений Жозеф де Гуінь (Joseph de Guignes) у 18 столітті ототожнив гунів з Хунну, гунів розглядали (і тепер часто розглядають) лише як азійських нащадків.

Але цьому немає твердих обгрунтувань, так само, як і тому, що гуни з’явилися зразу ж після того, як зникла Хунну. І навіть якщо це так, до імперії гунів входили найрізноманітніші народи зі своїми культурами. Але всі вони були під тоталітарним управлінням однієї аристократії. Припускається, що мовою гунів була тюркська мова, але існують також свідчення, що вказують на використання германських мов, які були рідними на тих землях, що завойовували гуни.

Цікаво, що за 150-літній проміжок часу, який минув відколи гуни покинули Китай і прибули в Європу, немає жодних записів і згадок того, що з ними за цей час відбулося. The Columbia Encyclopedia, Sixth Edition (2001-05) так і каже, що походження гунів – справжня таємниця. Енциклопедія пише, що етнологічна якость гунів невідома, але повторює традиційні уявлення істориків про гунів: це кочовий і скотарський народ, який географічно походить з Центральної Азії, а в Європі з’являєтся в IV столітті і створює там могутню військову імперію. При цьому зауважує, що гунів безпідставно пов’язувати з мадярами та тюрками.

Поява на дунайських обріях «нового» народу — гунів — примусила тодішніх істориків шукати їхні корені повсюди. Зокрема, Філосторгій, який народився приблизно 365 року, писав: «Ці гуни — напевно, народ, якого давні називали неврами»? Євстафій, який жив в XII ст. пише, що «унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів».

Інший пізньоримський історик Амміан Марцеліан, хоч і жив у ці часи (IV ст.) про походження гунів нічого конкретного також не знає: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом біля Льодовитого океану і переважає всяку міру дикості».

Принагідно відзначимо, що для римлян всі неримські народи були дикими і називалися ними варварами.

А Візантійська імперія, як будь-яка імперія, використовувала хитрість і підступність в своїй політиці. Для боротьби проти одних варварських народів, вона натравлювала на них інші народи, з різними народами укладала різні угоди, використовувала підкуп правлячої верхівки. Згадайте, як русичі на чолі зі Святославом в X столітті воювали з болгарами.

Як відомо, політико-економічне життя в Римській імперії протягом IV століття перемістилося у східні області: в 326 році імператор Костянтин переніс столицю із Риму до Візантії, а в 330 році перейменував її на Константинополь. Візантійська імперія стала спадкоємицею Римської імперії. Ромеї Візантії часто називаються в історичних джерелах також греками, а Візантійська церква – Грецькою.

Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів можна відшукати у грека Прокопія Кесарійського. Прокопій з Кесарії, автор книги "Війна з готами", брав безпосередню участь у візантійських військових акціях, які проводилися в різних кінцях імперії. На той час у візантійську армію досить часто брали найманців з північних країв, серед яких було немало й антів. Стикаючись з вихідцями із слов’янського середовища, Прокопій дуже добре вивчив їх побут і звичаї, і ось, описуючи антів і склавінів, він зауважує, що і ті, і другі у всій чистоті зберігають гунські звичаї (!).

«Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників, більшість із яких були гуни, склавіни і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю», – пише він про слов’яно-сарматські племена Антського союзу.

У Прокопія є ще один твір – «Таємна історія». Ось дві цитати звідти, гл. 18: «...майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавіни і анти». Глава 23: «... мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями».

Прокопій, характеризуючи антів і склавінів писав, що «... вони зберігають гунський норов, і ім’я в склавенів і антів було одне й теж». Якщо гуни належали до кочівників-тюрків, то яким чином анти мали триматися їхніх звичаїв? Але найголовніше, що за Прокопієм, анти зберігають гунські звичаї також у військових звитягах - під час кожного нападу антів на імперію (а ці напади здійснювались щороку) бувало перебито і забрано в полон до 200 тисяч ромеїв.

У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів і склавінів на Балкани в 551-552 рр., коли вони страшенно розорили Іллірію та Фракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описаних подій, він називає учасників походу ... гунами.

Цікавим видається те, що пише Йордан про похорон Аттіли, ватажка і правителя гунів: «Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають це вони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом...» Як зазначає Г. Василенко у «Великій Скіфії», слово «страва» збереглося лише в українській та словацькій мовах. Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називати частину похоронної процесії чужим словом?

Істориків також дивує, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Деякі дослідники вважають, що анти — це осілі слов’яни, а гуни — кочові.

Чи могла б існувати більше 150 років спільнота гунів, склавінів, антів, якби у них не було спільних коренів?! Якби різниця в звичаях, побуті, мові цих народів була великою — вороги давно б це використали для розвалу цього союзу. Геродот, пишучи про скіфів, виділяв серед них скіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочівників. Може щось подібне було з антами і гунами?

Як пише в своєму дослідженні Олесь Бабій, гуни сприймалися як “уни”, тобто “союзники” (від “унія”, “уніон”, що означає “союз”), гуни – це “союзники”.

Отже виходить, що гуни і анти (представники Антського союзу) – слова-синоніми, різні назви того ж самого поняття. Так само, як руси і тавроскіфи – назви того ж самого народу, який атакував Візантійську імперію в 10 столітті і який візантійськими істориками називався по-різному: в одних джерелах – читаємо “тавроскіфи”, в інших – “руси”, хоча описується той самий історичний період.

Відомо, що до гунської армії, яка атакувала Римську імперію в середині V ст., входили сарматські і слов’янські племена - ті самі анти, які входили до Антського союзу. За повідомленнями істориків Прокопія та Йордана, основним населенням Дунайського регіону є слов’яни. Вони заселили цю територію як раз в кінці ІV і протягом всього V століть.

І ще такий цікавий факт. В історії традиційно вважається, що в Дунайському регіоні велика зміна і переміщення народів були пов’язані із завойовницькими походами гунів. Але коли у II-й половині V століття остроготи, які раніше були васалами гунів, покинули береги Дунаю і вирушили до Італії, то домінуючою силою тут залишилися ... анти та склавіни(!). Куди ж тоді поділися гуни?

У Олеся Бабія є ще друга версія походження слова “гуни”: гуни могли означати те ж саме, що й куни. “Куна” на древньоскандинавській мові означає “дружина”. Отже назва військової верстви та правлячої еліти слов’янських племен для північних германців поширювалось на весь народ. Тим більше, що у Середньовіччі скандинави вживали щодо України назву Кунагард.

Князівська дружина більшу частину свого життя проводила у походах, на конях. В суспільній ієрархії ж стародавньої України це була категорія "кінних людей". Тоді куни або гуни - це "кінні", тобто - соціальна верства, яка оточувала українського володаря.

Надзвичайно цінним матеріалом є записи візантійського посла Пріска Панійського, який у 448 році їздив до Аттіли і залишив після себе спогади. І хоча з цих записів до нашого часу дійшли тільки фрагменти, вони будуть дуже красномовними. До речі, його записами користувався також Йордан.

Пріск повідомляє, що гуни пригощали посольство медом і напоєм, виготовленим із ячменю, а народ Аттіли і його воїнів називає скіфами. Цікаво, що в усій його розповіді немає жодного слова «гун» або «гунський», а опис «гунського царя Аттіли» та його «бенкет» нагадують князівську Русь.

Ось як описує Пріск свій похід на зустрічі з Аттілою: «прибули два скіфи з наказом іти до Аттіли. <...> Коли ми зупинились, де вказали скіфи, до нас прийшли Едекон, Орест, Скотта та інші знатні у них особи спитати, з якою метою з’явилось наше посольство». В селах їм давали харчі, Пріск зауважує, що замість пшениці давали просо, «а замість вина – так званий по-тубільному мед; слуги, що були з нами, теж одержували просо і напій, добуваний з ячменю; варвари звуть його «камос». Може це «квас»? Слово було неправильно записане римським мандрівником, як часто буває, коли іноземці вимовляють якесь слово по-своєму, а потім по-своєму це слово записують.

Під час грози і бурі, яка застала ромеїв в дорозі до Аттіли, вони загубилися і налякалися, почали кричати. «Скіфи, що вискочили на шум, запалили очерет, який вони вживають як горючий матеріал, освітили місцевість і питали, чого ми кричимо. Коли варвари, що були з нами, відповіли, що ми злякалися бурі, вони покликали нас до себе, виявили гостинність і обігріли, запалюючи багато очерету... Переправившись через якісь річки, ми приїхали у величезне селище, де, як казали, були хороми Аттіли, більш показні, ніж у всіх інших місцях, збудовані з колод і добре виструганих дощок і обнесені дерев’яною огорожею, що оточувала їх не для безпеки, а для краси».

А ось, що пише Пріск про Аттілу: «І у всьому іншому він виявляв помірність: так, наприклад, гостям подавали чаші золоті й срібні, а його кубок був дерев’яний. Одяг його теж був скромний і нічим не відрізнявся від інших, крім чистоти; ні меч, що висів у нього збоку, ні перев’язі варварського взуття, ні вуздечка його коня не були оздоблені, як у інших скіфів, золотом, каменями або чимось іншим коштовним. Кожний з присутніх з скіфською чемністю вставав і подавав нам повний кубок, потім, обійнявши і поцілувавши того, хто випив, приймав кубок назад».

За словами Пріска, у палаці досить часто відбувалися гучні банкети. А з оповіді зрозуміло, що народ Аттіли живе поселеннями і займається хліборобством, і це ще раз свідчить, що вони є осілим землеробським населенням, яке не могло мати нічого спільного із кочівниками тюркського походження, якими важають гунів. Про будинки Пріск говорить, що вони були мистецьки оздоблені дерев’яною різьбою – хіба це не вказує на давню українську культурну традицію? А традиції і культура – це той стрижень, завдяки якому народ залишається в історії.

#2 Гетьман

    I am forsaken (c) Sylvanas

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2480 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Leopolis novus

Відправлено 09.07.2007 – 23:01

Роман Івана Білика "Меч Арея" містить післяслово, в якому ця теорія гуни=скіфи=праслов'яни поширеніше викладена. А взагалі, історія дохристиянської Русі зараз надзвичайно незрозуміла та побудована на вигадках. І розібратися у цьому до снаги лише історикам з навичками криміналістів...
  • 0

#3 Archon-ua

    Літають тут всякі...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 998 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Земля і біля неї...

Відправлено 09.07.2007 – 23:06

Вони теж нерозберуться... Історію дохристиянських слов"ян витерли/знищили спеціально і з конкретною метою...
  • 0

#4 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 10.07.2007 – 00:43

Перегляд дописуГетьман (10.07.2007 00:01) писав:

Роман Івана Білика "Меч Арея" містить післяслово, в якому ця теорія гуни=скіфи=праслов'яни поширеніше викладена. А взагалі, історія дохристиянської Русі зараз надзвичайно незрозуміла та побудована на вигадках. І розібратися у цьому до снаги лише історикам з навичками криміналістів...
Наша історія, та що офіційна в світі, написана західними і радянськими істориками. Яка тут правда? Зараз знаходять НАШІ записи, арабські і візантійські літопи та по крихтах складають картину. Але світові історики не квапляться визнавати. Атже виходить, що коли вони жили в печерах у нас держави будували :).
У світовій версії нема доказів і фактів. А у тому ж «Мечі Арея» їх повно.
  • 0

#5 Kirin

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 218 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львова

Відправлено 07.05.2008 – 20:46

Є книга І. Калинець під назвою "Гуни - нащадки Ізраїлю" як вам.
  • 0

#6 Dana

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 475 повідомлень
  • Місто:Київ

Відправлено 07.05.2008 – 21:12

Перегляд дописуKirin (7.05.2008 21:46) писав:

Є книга І. Калинець під назвою "Гуни - нащадки Ізраїлю" як вам.
Ну це так сам як Трипільці -то семітські племена , а точнійше жиди.
З їхнього світогляду що вони були першолюдьми це і не дивно.
  • 0

#7 Kirin

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 218 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львова

Відправлено 09.05.2008 – 21:31

Та страх що пишуть. Видумують історію з пальця, лиш би дисертаю захисти.
  • 0

#8 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 10.05.2008 – 00:24

Сподобалося? То почитайте ось це:

«Меч Арея» і «Похорон Богів»

Походження назви держави Україна

Життя і смерть князя Святослава

Князь Аскольд

УКРАДЕНЕ ІМ'Я, чому русини стали українцями

Русь з оселедцем, у шароварах і без матюків

Символіка рідних імен
  • 0

#9 Sotnik

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1905 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.05.2008 – 00:46

Перегляд дописуБілий Дракон (10.07.2007 01:43) писав:

Наша історія, та що офіційна в світі, написана західними і радянськими істориками. Яка тут правда? Зараз знаходять НАШІ записи, арабські і візантійські літопи та по крихтах складають картину. Але світові історики не квапляться визнавати. Атже виходить, що коли вони жили в печерах у нас держави будували :angry12:.
Слід додати, що до нищення нашої історії доклали руку не тільки християни...
Те, що не винищили вони, донищили Рюрики.
Все, що було до вкняжіння їхнього клану, було ретельно вилучено і знищено.
Наче до Рюриків тут дикі мавпи жили...
Західні та радянські історики лише "причесали" християнсько-рюриковську версію.
Шукати історичну правду вони були дуже не зацікавлені...
  • 0

#10 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 10.05.2008 – 00:54

Думаю Рюрикам було байдуже, що було до них.
  • 0

#11 Sotnik

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1905 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.05.2008 – 02:15

Перегляд дописуБілий Дракон (10.05.2008 01:54) писав:

Думаю Рюрикам було байдуже, що було до них.
Тим Рюрикам, що княжили в Києві - так.
А тим, що вокняжилися згодом в Москві - не байдуже. Вони таким чином пов'язують походження Русі тільки із своєю династією і стверджують правопреємність Московії на Русь.
  • 0

#12 Kirin

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 218 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львова

Відправлено 13.05.2008 – 21:01

Та то основна риса москалів: присвоювати чужі заслуги. Оце вони роблять майстерно, сам пересвідчився.
  • 0

#13 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6602 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 16.05.2008 – 12:48

А мені подобається версія: Гуни - Куни - коні - кіннота тобто кавалерія. Рід військ а не окремий народ. Так всім і казатиму.
  • 0

#14 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 16.05.2008 – 16:20

Перегляд дописуDarkLordVillis (16.05.2008 13:48) писав:

А мені подобається версія: Гуни - Куни - коні - кіннота тобто кавалерія. Рід військ а не окремий народ. Так всім і казатиму.
Ти статтю прочитав? Наше уни і унія по грецьки буде гуни. Антський союз (а по нашому унія) був якраз тоді, коли в римо-грецькій історії з’явилися гуни.
  • 0

#15 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 19.11.2010 – 12:28

З вікі

Цитата

Гунны и древние славяне

Рассказывая о своей поездке по землям за Дунаем, в составе византийского посольства к Аттиле, Приск Панийский пишет:

Вместо пшеницы теперь нам давали просо, а вместо вина — мёд; именно так и называли его в этих местах. А провожавшие нас получали также просо и напиток из ячменя, называемый по-варварски «камос» [2].

Это необычайно интересное свидетельство, так как здесь зафиксировано, что в языке гуннов присутствовали слова славянского происхождения. Мёд в данном случае не вызывает сомнения относительно происхождения . Зато вокруг второго напитка — «камоса» — было немало дискуссий. Этот напиток некоторые посчитали кумысом, однако у Приска сказано, что этот «камос» изготавливался не из кобыльего молока, а из ячменя. Это дало повод учёным предположить, что «камос» — это славянское «квас». Интересно, что, ставшее по-видимому обычным употребление указанных блюд и напитков, подразумевает наличие у гуннов земледелия. Это несколько не соответствует представлению о гуннах как о кочевниках.

Историк Иордан, в своём сочинении использовавший не дошедшие до наших времён известия Приска Панийского, приводит ещё одно слово, происхождение которого связано со славянами — «страва», называя так поминальный пир по умершему гунну: «После того, как его [умершего] оплакали с такими причитаниями, они справили на его могиле страву (так это у них называется), сопровождая её большим пиром.»[3]. Любопытно, что слово «страва» и сегодня употребляется во многих славянских языках (например, белорусском, польском, украинском, чешском) в значении «пища, еда, блюдо». Таким образом, историками установлено протославянского влияние в V веке на быт гуннов. В то же время, зафиксированное обозначение важной части погребального обряда вождя гуннов славянским словом, означает, что протославянский элемент как минимум занимал важное место в культе гуннов. Сомнительно, что завоеватели переняли часть культа погребения своего вождя у завоеванного народа, тем более за такое сравнительно короткое время. Следует также напомнить, что в письменных источниках отсутствует какое-либо упоминание о славянах до VII века н. э.

Прокопий Кесарийский в VI веке, описывая славян и антов, повествует:

… по существу они не плохие люди и совсем не злобные, но во всей чистоте сохраняют гуннские нравы.

Тем не менее, большинство историков считает, что указанные факты свидетельствуют лишь о том, что часть славян была подчинена гуннами и входила в состав державы Аттилы. Мнение ряда учёных (в том числе, Юрия Венелина[4]) о том, что гунны являлись одним из славянских племён, большинство современных историков отвергает как ошибочное.

Цитата

Археологія не підтверджує переселення великих мас азійських хунну до Поволжжя. На так званому шляху гунів із-під до Волги гуни мертвих не ховали, оскільки «залишків палеосибірського типу майже ніде не було знайдено, за виключенням Алтаю» [8]

Прихильники слов'янського походження гунів, пов'язують їх Черняхівською археологічною культурою. «Черняхівська культура — одне з найбільш яскравих історико- культурних явищ у археології України і всієї Південно-Східної Європи. Розповсюдження на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон однорідної культури, близької до культури римських провінцій, піднесення в усіх сферах виробництва, розповсюдження передових методів ведення сільського господарства, нова ідеологія і вірування — все це виділяє її з ряду традиційних східноєвропейських культур і привертає особливу увагу дослідників»[9].

Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить і відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи. Зокрема, така споруда знаходиться в селі Башмачка Дніпропетровської області, яка повністю досліджена археологами. На сьогодні відомо близько 5000 пам'яток цієї культури в Україні, розкопано і досліджено близько двохсот поселень і могильників.[10]



Слов'янське походження гунів може пояснити, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Гуни цілком органічно виглядають серед переліку слов'янських племен. Ось, що пише історик VI ст. Прокопій Кесарійський у «Війні з готами»: «Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників. Більшість із яких були гуни, склавени і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю»[11].

У Прокопія є ще один твір «Таємна історія» (яку він писав таємно від тодішньої влади), де ця влада зображена в дійсному, без прикрас, світлі. Ось дві цитати з «Таємної історії» «…майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавени і анти». «… Mідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями».[12]

У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів і склавінів на Балкани в 551—552 рр., коли вони страшенно розорили Іллірію та Фракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описаних подій, він називає учасників походу … гунами.

З оповіді Пріска зрозуміло, що народ гунського царя Атили живе поселеннями і займається хліборобством, що свідчить про осілий землеробський характер народу. Про будинки Пріск говорить, що вони були мистецьки оздоблені дерев'яною різьбою.[13]




Очевидно, що розглядаючи союз племен різного походження важко говорити про єдину мову. Можна говорити лише про мову міжплемінного спілкування, про пануючу мову. Дослідники минулого часто нехтують цим фактом, намагаючись відшукати гунську, скіфську, булгарську та інші мови. Тому такі дослідження слід сприймати з обережністю.


Гунська мова

Пріск повідомляє, що гуни пригощали посольство медом і напоєм, виготовленим із ячменю, а народ Аттіли і його він воїнів називає скіфами. В усій розповіді Пріска немає жодного слова «гун» або «гунський». В селах скіфів посольству давали харчі: замість пшениці давали просо, "а замість вина — так званий по-тубільному мед; слуги, що були з нами, теж одержували просо і напій, добуваний з ячменю; варвари звуть його «камос».

Ось, що пише Йордан про сам похорон Атили, д258: „Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають це вони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом…“[13] Як зазначає Г.Василенко у «Великій Скіфії». Cлово «страва» збереглося лише в українській та словацькій мовах. Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називати частину похоронної процесії чужим словом?


Німецька мова

Німецьке Hune (хюне чи гюне) — богатир, велетень[14]. За повідомленнями німецьких вчених, це слово виникло задовго до появи історичних гунів і засвідчено в германській та готській мовах. Йордан називає остготського короля Гунуїла, короля Гунімунда та вандальського короля Гунеріха, які отримали імена до гунської навали у Європі. А давні автори повідомляють, що слов'яни були дужими і високими на зріст: «Вони дуже високого зросту й величезної сили», писав Прокопій. У ті часи фізична сила часто була вирішальною у суперечках і викликала повагу. Не дивно, що cлов'ян давні германці могли називати Hunen=Гуни=велетні. Про це пише також М. Грушевський із посиланням на німецького дослідника Крека.

У VII—VIII ст. в пониззі річок Ельби та Одера на германців тиснуло плем'я, яке мало назву лютичі або велети. Дані назви могли відповідати їхній вдачі та статурі (отже, для германців вони були Hunen — Гуни).

Від германців назва слов'янського племені — Hunen — потрапила до К. Птолемея (швидше за все, через купців), а через його «Географію» — до всього культурного греко-латинського світу.


Скандинавські мови

«Куна» на древньоскандинавській означає «дружина». Не виключено, що для племен північно-германської групи найменування правлячої еліти в Україні поширювалось на весь нарід. Тим більше, що у Середньовіччя скандинави вживали щодо України назву Кунагард («Країна гунів»).[10]

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних