Перейти до вмісту

Рецензія на останню прочитану книгу.


Повідомлень в темі: 48

#41 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 21.06.2009 – 22:35

Флуд видалено.
  • 0

#42 Paula

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 13 повідомлень

Відправлено 27.04.2016 – 00:29

"Роман з містом" - книга Світлани Горбань і Наталі Лапіної, що одержала ІІ премію "Коронації слова" 2015
На перший погляд, це українські "Віднесені вітром". Спочатку драматичне кохання й веселі пригоди небідної львівської сім'ї наприкінці 30-х років. Потім жах війни, репресій та окупації. Головна героїня, досить егоїстична й здатна виживати будь-що.
Але крім людей, в романі є ще один помітний персонаж – Львів. І автори, і герої закохані в нього. Він не може бути віднесений вітром, і львів'яни – також. Вони мають повертатися до рідного міста навіть через три покоління, це ніби українська "земля обітована". Отже, виходить щось на зразок полеміки з романом Мітчел.
Книга читається напрочуд легко (як і все у цих авторів). Після неї дуже хочеться до Львова.

Повідомлення відредагував Paula: 27.04.2016 – 00:30

  • 0

#43 Алёна Кальницкая

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 15.11.2016 – 17:05

Вивчаючи літературу періоду першої половини XIX століття, не можливо не звернути увагу на перлину цієї епохи – роман Стендаля «Червоне та Чорне». Саме цей роман, написаний у 30-х роках XIX, став перехідною ланкою від романтизму до реалізму. Тобто ми сміливо можемо сказати, що цей твір увібрав у себе риси цих двох течій, отже є в певній мірі самородком своєї епохи. Не даремно роман Стендаля також називають хронікою XIX століття, адже в ньому так багатогранно і чітко зображено буденні людські проблеми на тлі справжньої картини Франції того часу.

На мою думку, головною, а можливо і навіть наскрізною, темою у творі є прагнення головного героя Жюльєна Сореля домогтися того, що він більш за все бажав у своєму житті. Всі, хто прочитали роман, можуть побачити, що все, про що мріє герой, – це слава, признання та швидкий кар’єрний ріст. Не дарма він захоплюється персоною Наполеона, що в такий швидкий період зміг піднятися з самих низів до вершин. І звичайно, ці амбіції та проблеми є надзвичайно актуальними і в наш час. Адже зараз ми можемо спостерігати стільки знущань, несправедливостей, війн та конфліктів, що в більшості випадків виникають через амбіції однієї людини, яка готова на все заради досягнення своїх цілей. Так трапилося і з головний героєм, який можна сказати досягнув всього, що він прагнув на початку свого шляху, але врешті-решт ці прагнення просто пересили його і, на жаль, Жюльєн Сорель не зміг впоратися з ними. Тобто ми можемо говорити про звичайне лицемірство, коли людина маючи все, користується ним лише заради власних інтересів та цілей. Це все підтверджують слова, сказані самим героєм: «Дайте мені жити моїм ідеальним життям. Всі ці ваші дрібні турботи, всі ці подробиці буденності, більш або менш образливі для мене, тільки зведуть мене з небес на землю … Що мені до інших?»

Говорячи про сам роман, то можу сказати, що читати його одне задоволення. Твір написаний досить простою та зрозумілою мовою, але в той же час він повністю наповнений тим шармом та вишуканістю, що притаманні французькій літературі. Також досить цікавими у Стендаля є описи, які на відміну від інших романів не займають об’ємну частину твору, а лише в певних моментах з’являються і дають невелике поняття про цю місцевість чи приміщення. Для цього твору характерно, що іноді автор продовжує опис в зовсім не звичному для нас місці, наприклад через пару розділів від його початку.

Стендаль досить влучно приковує увагу читачів тим, що не робить цілісних міркувань, а лише представляє готові висновки. Цим самий автор дає змогу читачеві самому поміркувати чому герой вчинив саме так, що підштовхнуло його до цього і які наслідки цього можуть бути. Тобто таким способом автор наче змушує читача бути самому учасником цих подій та вирішувати, що для нього правильне, а що ні. Також можна відміти особливі заголовки розділів. Майже кожен розділ роману починається з досить точного та повчального епіграфа, що теж певною мірою приковує увагу читача.

Що ж до аудиторії, для якої призначений цей твір, то мені здається, що майже кожний зможе знайти щось своє. З перших сторінок може скластися враження, що це один із тих типових жіночих романів, де молодого, бідного, невинного хлопця пов’язують любовні відносини з заміжньою, забезпеченою жінкою. Але далі ми можемо побачити, що це лише зав’язка всіх наступних подій і що саме цей невинний юнак і є маніпулятором доль багатьох інших людей. Також ми можемо спостерігати і розвиток дружніх відносин Жюльєна Сореля з іншими юнаками, що з’являються протягом роману. І звичайно, тема падіння головного героя по суспільній ланці також може зацікавити багатьох читачів. Але все ж, на мою думку, це роман для тих людей, які й самі знаходяться в досить невизначеній ситуації і саме цей роман може допомогти їм зробити певні висновки для свого власного життя.

У нас час досить актуальними є екранізації відомих романів і звичайно роман «Червоне та чорне» не став виключенням. Існує досить велика кількість фільмів та серіалів, що так чи інакше беруть за основу роман Стендаля. Але насправді досить невелика кількість цих робіт можуть претендувати на те, щоб називатися справді гарною та повною екранізацією шедевру світової літератури. На мою думку, найбільш схожим є однойменний фільм «Червоне та чорне» режисера Жана-Даніела Верхака 1997 року. У фільмі досить вдало підібрані актори і, звичайно, те, що зйомки проводили французи зіграло дуже гарну роль. Весь фільм досить чітко та вірно відображає сюжет та основні проблеми роману. Але особисто для мене, людини яка спочатку прочитала роман, не вистачило розкриття характерів головних героїв, що так майстерно зобразив Стендаль. Але все ж для людини, яка не має часу для прочитання досить масштабного роману, ця екранізація виявиться досить цікавою та захоплюючою.

Підсумовуючи все вищесказане, я можу стверджувати, що роман Стендаля «Червоне та чорне» – це, справді, шедевр світової літератури. І нехай дехто говорить, що в творі не вистачає більш закрученого сюжету, батальних сцен та перипетій, але він наскрізь пропитаний шармом, вишуканістю та елегантністю французької літератури. Це роман, який потрібно читати для власного задоволення, просто і невимушено, насолоджуючись можливістю поринути у вир французького будення.


  • 0

#44 Донська Віта

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 16.11.2016 – 19:20

Кожен, хто коли-небудь читав літературу першої половини XIX століття, не міг не відмітити роман «Дон Жуан» Байрона. Перші декілька пісень мене не покидало відчуття, що я читаю щось дуже знайоме. І справді, в поемі відчувається "тонкий англійський гумор", властивий тому ж Шекспіру. Проте байронівський Дон Жуан разюче відрізняється від фольклорного, бо в ньому немає нічого надлюдського. Герой вийшов позитивним красенем, чутливим і шляхетним, просто ідеал. В усьому образі героя, при всій його легковажності, безпринципність завжди з'єднується з моральністю. Він майже не проявляє активності по відношенню до жінок, властивий йому магнетизм служить об’єктом тяжіння, - ініціатива в руках у прекрасної статі. Такий він - байронівский Дон Жуан, який має так мало спільного з героєм класичної іспанської легенди. Творчість Джорджа Гордона Байрона заснувала новий етап у духовному розвитку європейського суспільства та літератури, породила таке явище як байронізм.
Я вважаю, що цей роман не залишить нікого байдужим, адже майже усім відоме почуття кохання. Сердечні муки, зльоти і падіння, навіть ті, до кого ще не доторкнулось чарівне крило кохання мріють пережити це відчуття хоч раз. Текст підходить для будь-якого читача, для досвідченого і не дуже, для того хто уважно вчитується у кожен рядок і для того хто більше концентрується на загальному сенсі. Перш за все роман піддійте для тих хто полюбляє пригоди і кохання, і тим кого не можна збентежити відвертими сценами вираження почуттів. Але «Дон Жуан» Байрона це не тільки любовні пригоди головного героя. Звичайно, без них не обійшлося, але це лише мала частина сюжету. Підкорювач жіночих сердець служить сполучною ланкою, що з'єднує картини іспанської, турецької, російської і англійської дійсності. Первинними стають соціально-політичні характеристики європейської дійсності, на тлі історичних замальовок вигляд головного героя тьмяніє. Морська подорож, піратський острів, гарем турецького султана, взяття Ізмаїла, двір Катерини II, ось перелік епізодів, що низкою проходять перед читачем, початком всього цього служить дитинство і юність героя в Іспанії, кінцем дипломатична кар'єра в Англії.
Для істориків і літераторів ця праця несе особливу цінність, тому що Байрон відгукується про своїх сучасників вельми відкрито і навіть зухвало. І саме тому можна з легкістю скласти певну думку про людей і звичаї тієї епохи. Однак, особисто для мене, як для простого читача, ці відступи від основного сюжету іноді здавалися зайвими. Проте роман захоплює, й не тільки тому, що Байрон прагнув надати своєму оповідання достовірність і дуже колоритно та докладно все характеризує, а й тому, що в Байрон майстерно описував соціальні шари суспільства. Також текст приковує читацьку увагу тим, що змінюється жанрова тональність. Від еротичної напруги до майже військових дій, а потім знову затишок і певна пікарескність, жвава зміна декорацій. Привертають увагу й сильні емоцій героїв, які змушують читача співчувати герою й проживати з ним кожну мить уявляючи себе на його місці.
У цього чудового роману є не менш цікава екранізація. Незважаючи на те, що вона досить стара, фільм знятий 1995 року, вона перевершила всі мої сподівання. Фільм можна назвати справжнім шедевром, він не тільки допомагає розставити акценти у романі, а й майстерно вплітає і адаптує Дон Жауна під наш час, режисеру вдалося зробити це навіть не відступаючи від основних подій тексту. Здається, що й справді можна зустріти десь такого Дон Жуана і пам'ятати цю мить усе своє життя. Я впевнена, що перегляну цей фільм ще раз і рекомендую зробити це тим, хто його ще не бачив.
Роман залишається актуальним і до наших часів, адже підіймає багато важливих проблем. Я вважаю, що нам усім не завадив би келих кохання, а не сокира війни, яку ми безуспішно намагаємося зарити, взяти хочу б нестабільну ситуацію в Україні. Байрон не приймав антигуманну практику кровопролитних і безглуздих війн, що складали значиму частину зовнішньої політики всіх європейських держав, він обожнював свободу і незалежність, саме тому його герой такий легкий для розуміння.
Отже, книга залишає тільки позитивні емоції, а її екранізація взагалі змушує почати вірити в дива й жити моментом. Якщо ви ще не читали цей шедевр то обов’язково знайдіть час прочитати. Бо навіть найвибагливіший читач знайде у цій книзі щось, що втамує культурний потяг його душі.
  • 0

#45 Єгор

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 17.11.2016 – 17:16

Творчість Джейн Остін припадає на кінець XVIII – початок XIX ст. в час панування в літературі передромантчних та романтичних тенденцій. Хоч письменниця померла молодою, вона встигла подарувати світу кілька чудових романів, серед яких її улюбленим був «Гордість та упередження», який побачив світ саме в період розквіту романтизму, однак в ньому переважають риси реалістичної естетики. Творчість письменниці знаходиться на перетині трьох традиції – просвітницької, романтичної, і реалістичної. Відмитимо, що реалізм в романі має особливий характер: це реалізм перехідного періоду, вже не просвітницький, але ще не критичний.
Роман розглядає людей різного соціального статку, із різним вихованням, у різних життєвих становищах. Проблематика людських стосунків є актуальною у будь-який час. У романі «Гордість та упередження» кожен читач може побачити приклад гідної та негідної поведінки в соціумі та зробити для себе певні висновки.
Письменниця застосовоує в тексті довгі діалоги, але вони не роблять книгу нудною, ці діалоги та описи, завдяки свому вишуканому стилю та тонкій, всепроникаючій іронії розважають читача. Такі прийоми можуть здаватися застарілими, але вони дають нам змогу відчути смак епохи. Іронія забарвлює всі події, характеристики і домисли в особливі тона; вона розлита повсюду, але невловима, її гостро відчуваєш, але вона не піддається аналізу.
Перипитії роману глибоко розкривають характер кожного персонажа. Письменниця ставить своїх героїв в складні життєві ситуації, щоб потім вивести їх з них з успіхом. Через це ми розуміємо механізми роману, автор показує нам багатогранність персонажів щоб уникнути буденної клішованості. У цьому романі Джейн Остін іде далі, вона змушує персонажів здійснювати психологічний аналіз одне одного. Ми можемо побачити як Елізабет маніпулює Дарсі і Вікхемом влучними діалогами, вона милується довірливим характером своєї старшої сестри, розчаровується відсутністю такту у своєї матері. Діалоги є найбіль захоплюючою частиною розповіді незважаючи на свою удавану простоту. Справжні теми розмов приховані під маскою світського етикету. Кожен персонаж намагається приховати свої емоції ти справжні наміри.
Роман варто почитати усім молодим людям, бо він у яскравій манері відображає великий спектр типів характерів та поведінки людей у соціумі, у світлі багатьох зовнішніх чинників, таких як гроші, спадкоємство, високе дворянське походження, тощо. Також цей роман дає змогу читачу поринути у світ провінційного англійського міста початку 19 ст.
Також варто зазначити що існує 2 екранізації роману (1995 і 2005 років). Прискіпливому читачу звісно варто дивитись екранізацію 1995 року від BBC, адже вона складається з 5 частин в яких яскраво відображено і розкрито кожну деталь творіння Джейн Остін.
  • 0

#46 Іванова Ірина

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 17.11.2016 – 18:45

Роман «Чрево Парижа» був написаний Емілем Золя у 1873 році. Роман став третім твором в літературному циклі «Ругон-Маккари», що складається з двадцяти самостійних великих історій. При виборі роману для написання рецензії я керувалась перш за все тим, щоб він був актуальним і в наш час, незважаючи на рік написання.
У назві роману одразу ж бачимо метонімію міста − Центральний ринок. Він же стає в романі символом «щастя». Проте цей символ змушує подумати, чи дійсно щастя. Ринок є і наскрізною метафорою цивілізації розвиненого капіталізму. Сюжет розгортається навколо долі Флорана, що мріяв стати хорошим юристом. У 1851 році під час заворушень він був помилково прийнятий за противника нового режиму і засуджений на каторгу в Каєнні. Відбувши кілька років покарання, Флоран із ризиком для життя вибрався з заслання і зміг дістатися до Парижа, де ледве намагається знайти собі засоби для існування. Головний герой постає перед нами романтиком, адже він прагне змінити навколишній світ. Далі на Центральному ринку Флоран зустрічає знайомого художника, який допомагає нещасному хлопцеві. Конфлікт полягає у протистоянні героя суспільству. У романі висвітлюється протистояння «товстих і худих». Товсті − ситі, заможні торговці, і худі – Флоран та гурток революціонерів, які прагнуть змінити життя. У романі дано дуже яскраві характеристики дрібних буржуа − тих, хто крутиться навколо ринку: торговки, крамарі. Період первинного накопичення якби розквітає в метафорі ринку − цього черева. Паралелі можемо провести із нашим сучасним світом, де існує конкуренція і де все продається та купується. Звідси актуальність для нас.
Вирізняє ж роман, з-поміж інших у контексті літератури ХIX століття, накладання натуралістичних та навіть імпресіоністичних тенденцій. Золя, як завжди, розкриває живописний Париж (роман відомий своїми "натюрмортами") і люто звинувачує так званих "чесних людей" і їх моральний порядок, як Другої імперії. Еміль Золя в до найменших подробиць описує епізоди ринкового життя – приготування кров’яної ковбаси, крабів, сморід м’яса і рибного павільйону, і на противагу − милий запах квіток та овочів. Е. Золя описує «симфонії сирів», де роль звичних звуків грають запахи. Дуже часто зустрічаються описи ковбас та м’яса: «То был лакомых кусков, мир сочных, жирных кусочков. На первом плане, у самого стекла витрины, выстроились в ряд горшочки с ломтиками жареной свинины, вперемежку с баночками горчицы. Над ними расположились окорока с вынутой костью, добродушные, круглорожие, желтые от сухарной корочки, с зеленым помпоном на верхушке. Затем следовали изысканные блюда: страсбургские языки, варенные в собственной коже, багровые и лоснящиеся, кроваво-красные, рядом с бледными сосисками и свиными ножками; потом − черные кровяные колбасы, смирнехонько свернувшиеся кольцами…» [1, 47]. Саме такими натуралістичними описами, на мою думку, роман приковує увагу читача. Окрім, натуралістичних описів, автор робить акцент на портретах. Особливістю портретів Е. Золя є те, що вони не гальмують оповідь. Вони є невід’ємною частиною роману, що дозволяють читачу слідкувати за подіями. Особисто мені ці портрети хочеться уважно прочитати, а не пропускати. Кожен із описів та портретів постає зовсім новим. Іноді портрет набуває натюрмортного характеру. Прикладом цього може слугувати такий опис героїні Лізи: «Белизна ее передника и нарукавников как бы продолжала белизну фарфоровых блюд, сливаясь с белизной ее полной шеи, а розовеющие щеки повторяли нежные тона окороков и прозрачную бледность жира.» [1, 67]. Дана цитата може слугувати прикладом застосування імпресіоністичного прийому, як колір відтворює миттєві почуття та асоціації.
Мова роману характеризується і термінами, і жаргонними словами, і просто народними зворотами, та навіть лайкою, що надає героям право висловлюватися в звичних для них виразах.
Варто згадати ще один не менш важливий елемент у романі. Це − казка, що Флоран розповідав дитині, яку звали Поліна. Вона уособлює та передає історію самого Флорана, як казка про бідняка, який не може знайти себе у цьому світі і досягти того, чого так прагне: «У него была лишь одна мысль: бежать, переплыть море, добраться до берега; в хорошую погоду удавалось разглядеть его белую кромку на горизонте, но побег оттуда — дело нелегкое.» [1, 90]. Ця історія передає читачеві всю долю головного героя та його романтичні настрої.
Читачі не будуть мати труднощів у розпізнаванні теми, які збагачують сюжет: голод, революція, французьке суспільство, несправедливість. Ця неоднозначність створює напругу і очікування, що змушує читача перегортати сторінки і прочитати роман від початку до самого кінця. Роман закінчується словами художника Клода, єдиної людини, яка підтримувала Флорана: «Ну и сволочи же эти "порядочные" люди». Цей вислів підсумовує весь сюжет та сенс цього роману. Особисто мене цей роман дуже вразив своїм захопливим сюжетом і багатим візуальним стилем, так що читач, бачить і відчуває всі події та образи ринку.
Таким чином можемо дійти висновків, відповідно до яких, роман Е. Золя «Чрево Парижа» глибокий, що змушує замислитися, непростий і не залишає читача байдужим. Він висвітлює реальні проблеми несправедливості і боротьби суспільних прошарків. Цей роман про суперництво, про політичні змови, який претендує на роман про настрої народу того часу.

Повідомлення відредагував Іванова Ірина: 17.11.2016 – 18:56

  • 0

#47 Аня Смірнова

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 17.11.2016 – 20:35

Відомий роман Шодерло де Лакло «Небезпечні зв′язки» являється дуже відомим епістолярним французьким романом. Роман цього жанру має переконати читача в достовірності викладеного оповідання, допомагає повністю зануритись в атмосферу того часу.
Актуальність роману полягає у декількох аспектах. По-перше, у творі присутня проблема нероздільного кохання. Весь роман сповнений розбитими серцями та втраченими надіями на любов. Віконт де Вальмон разом з маркізою де Мертей ведуть дуже негідну гру, у якій калічать багато людських судеб просто заради розваги. Можна побачити, що у результаті герої мають великі проблеми та зіпсований авторитет саме через те, що піддалися власним почуттям, дехто навіть гине. Це являться не просто актуальною, а вічною темою нашого світу, адже доки існує любов – будуть існувати і проблеми через неї.
Також є актуальним те, що зовнішність може бути оманливою. Особливо добре це демонструють знову ж таки маркіза де Мертей та віконт де Вальмон. Ця жінка завдяки своєму статусу та грошам вигрядає досить чудово, але внутрішній світ її просто мерзенний. В кінці твору її зовнішність відповідає тому, що всередині, адже через оспу вона стала гидкою. Хтось з її знайомих досить влучно сказав: «Хвороба вивернула її навиворіт, і тепер її душа в неї на обличчі». Також, беручи до уваги кількість так званих «жертв» віконта, можна зроби висновок, що і він був досить гарним. Але якщо ми зазирнемо глибше, то побачимо, що насправді Вальмон обмежений і вбогий духовно, він не знає в житті нічого, крім зваблювання і помсти. В наш час, на жаль, досить багато людей концентрується тільки на зовнішньому вигляді та власному авторитеті, забуваючи, що в тій самій мірі потрібно дбати і про внутрушній світ. Тема конфлікту краси і потворності до сих пір залишається актуальную та непідвладною часу.
Роман яскраво вирізняється з-поміж інших, адже він епістолярний, тобто складається з листів різних людей. Протягом твору ми бачимо все очами того, хто на той момент цей лист пише. Ми переживаємо його емоції, спостерігаємо за його еволюцією, якщо вона є, страждаємо і радіємо разом з ним. Через це з′являється дуже тісний контакт між героєм і читачем. Є також і той аспект, що у листі ми завжди пишемо про події, які відбулися та власні почуття щодо них. Через це часто бракує опису місця, де все відбувається, адже ця інформація у повідомленні не є важливою. Опис частіше за все згадується тоді, коли деталі оточуючого середовища відіграють роль у подіях.
Коли починаєш читати цей роман, то дуже швидко поринаєш у ті події та інтриги, що в ньому присутні. Адже нам показується життя людей іншого часу, їхні цінності та вподобання. Особливо цікаво спостерігати як герої бачать себе самі і як їх бачать інші. Маркіза де Мертей – з першого погляду чарівна вдова з чудовою репутацією в суспільстві, розумна і доброчесна. Але справжня маркіза проявляє себе тільки в листах до Вальмону. Вона фальшива, а її образ як диявольська головоломка, де продумана кожна найдрібніша деталь. Вона відчуває слабкі місця Вальмона і Сесилії, тому вдало маніпулює обома. Ще один цікавий жіночий персонаж – це пані де Турвель Лакло, на прикладі якої автор показує нам інший світ, заснований на доброчесності, вірності принципам, відповідальності і служінню чомусь більшому, ніж особистий інтерес. Жінка намагається подолати свої почуттія, але це не робить їх менш щирими і повними. Саме тому вона довго і наполегливо намагається бореться зі спокусою, яка присутня до Вальмона, її лякає навіть думка зрадити себе і свої принципи.
Цей твір створений для тих, хто любить спостерігати та поринати у життя аристократії минулих століть, за соціальними змінами та за змінами епох. Книга Лакло увійшла в історію літератури через розуміння не тільки людської психології, а й системних процесів, що відбуваються у французькому суспільстві XVIII століття. При цьому роман не вичерпує себе як розповідь про цей період, його можна розуміти більш глобально, він завжди продемонструє свою актуальність.
Також хочеться зазначити наявність фільму. Це той самий випадок, коли в екранізації намагалися не упустити нічого, що було в романі. Відкритість і яскравість почуттів привернула увагу аудиторії. Фільм «Небезпечні зв′язки» заслужив 7 номінацій на «Оскар». Гра акторів, декораціі і костюми чудово передають атмосферу того часу. Після книги фільм доповнює нашу уяву та допомагає краще уявити всю атмосферу, адже в романі зустрічається мало описів інтер′єру, а фільм чудово демонструє їх.
  • 0

#48 Ruslana.g

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 17.11.2016 – 23:43

Роман «Небезпечні зв'язки» актуальний в наш час, на мою думку тим, що в ньому головним елементом оповіді є листування. Листування надзвичайно актуальне і в сучасному суспільстві, але не за письмовим столом з пером в руці, а в соціальних мережах.
Ми також приховуємо свої почуття за екраном комп'ютера, як і головні герої роману за пером, особливо маркіза де Мертей, яка давно виробила чіткі рамки своєї поведінки, за якими ховає своє справжнє «Я» разом зі своїм «помічником» - віконтом де Вальмоном. Листи – це вдалий метод маніпуляції, який ці двоє застосовували до інших. Вони вдало вибирали жертв, які легко піддаються маніпуляціям. Це і Сесіль зі своєму мамою, і Дансені, і президентша де Турвель.
Загалом, якщо ми листуємося з кимось в соціальних мережах, наш співбесідник вірить тому, що ми пишемо хоча насправді все може бути не так. Так відбувається, тому що ця людина не бачить наші емоції, вираз обличчя чи можливо схвильований голос, а бачить лише друковані літери за якими може ховатися справжня істина. Маркіза де Мертей, віконт де Вальмон і президентша де Турвель вміло приховують свої справжні почуття, а маркіза і віконт ще й наміри. Потрібно бути дуже уважною і розумною людиною, щоб викрити брехуна. Маркіза вважала, що президентша повинна вже була давно зрозуміти, що її дурять по спланованій послідовності написання листів. Хоча бачила, що насправді віконт закохується в неї і заздрила цьому. Вона вважала, що може підкорити собі будь-якого чоловіка і віконта в цьому ж числі. Але скромна і справедлива дівчина «втерла їй носа». Маркіза насміхалася в листах до віконта над цією любов'ю, але насправді приховувала інші почуття.
Щодо відмінних рис цього роману від інших романів є те, що в ньому немає описів. При написанні листа ти не вдаєшся до деталей таких як: де ти сидиш, що за вікном, в чому ти одягнений і т.д. Це недоречно і не важливо, так як нас цікавить сама ситуація, а не описи. Ще однією відмінною рисою є свобода почуттів і поведінки. Шлюб вважався формальністю, потрібен був лише для економічних або інших цілей. Дівчина рано «входила» в суспільство і пізнавала всі його спокуси. Саме такою маркіза і хотіла зробити свою наївну, невинну і юну родичку Сесіль де Воланж і через що сама і постраждала. Так як вчинки персонажів цього роману і поведінка відрізнялись від прийнятих в той час норм, цей роман і спричинив такий скандал. Жінка могла кокетувати і крутити романи з ким завгодно. Мене здивував момент з роману в якому віконт розповідав як його приятелька мешкала в кімнаті між кімнатами свого чоловіка і коханця.
Роман приковує читацьку увагу своєю незвичайністю оповіді, манерами і вчинками персонажів. Ми можемо пізнати героя з декількох сторін, тобто як різні герої розповідають про одного певного героя. З цього ми можемо зробити висновки про недоліки і переваги героя. Також ми можемо подивитись на ситуацію по-різному. Наприклад, з листів маркізи до Сесіль ми можемо подумати, що вона хоче щиро допомогти своїй родичці бути щасливою зі своїм коханим Дансені, але з листів, які маркіза пише віконту стають зрозумілими її наміри. Взагалі, цікаво як вона довго залишалась непокараною за те, що в потрібні хвилини, користувалася чоловіками так, щоб надалі не стати приводом пліток в суспільстві. Дивує, яким для цього потрібно бути поміркованим стратегом.
Також захоплює правдоподібність з якою автор створив цей роман. Він заперечує своє авторство, натомість стверджує, що просто знайшов ці листи і склав разом і тільки деякі моменти виправив для кращого сприйняття. Читаючи, дивуєшся, як автору вдалося передати характер кожного героя, манеру його письма. Читаючи лист, відразу без підпису стає зрозумілим кому він належить. Це вселяє довіру в нас, ми задаємось питанням «А раптом це справжня історія?». Від цього читання стає ще цікавішим.
Роман не залишить байдужим поціновувачів класики, тих, хто полюбляє різні інтриги і приголомшливі розв'язки. Роман був неодноразово екранізований. Шодерло де Лакло, думаю, і не очікував, що його роман стане таким відомим. Екранізація, яку я переглянула - мені сподобалась. Вдало підібрані актори, які майстерно в потрібний момент проявляють емоцію, яка відповідає роману. Також приголомшливі костюми, зважена мова і інші деталі. Дивлячись фільм, я подумки зіставляла героїв і гру акторів і всі вони впорались на відмінно.
  • 0

#49 ol7777

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 18.11.2016 – 07:38

Роман «Страждання молодого Вертера» – це один з найкращих і найвищих творів Гете. Німецький поет зумів, як ніхто, розповісти про суперечливі неспокійні настрої бунтуючої молоді, можливості і життєві вимоги якої зумовили її конфлікт з існуючим суспільством. Йому вдалося визначити її психологічний стан і втілити суспільні переживання та прагнення в образі Вертера. Автор зумів торкнутися проблеми нещасливого кохання Вертера і Шарлотти, навколо якого і вибудовується весь сюжет роману. Ця проблема є надзвичайно актуальною, оскільки глибоко хвилювала тогочасне молоде покоління і сьогодні не втрачає своєї популярності в культурі будь-якого народу. Адже справжнє, взаємне кохання виступає у ролі порятунку людини від морального занепаду, і саме це почуття робить людину духовно багатшою, добрішою, мудрішою, благороднішою.
Розглядаючи названий роман з жанрової та стилістичної точки зору, варто зазначити, що його написано у вже відомій для того часу формі – «роман в листах». Можна сказати, що роман не вкладається у звичні рамки цього жанру. Гете сміливо виходив за межі прийнятих тоді літературних теорій. Оскільки всі листи героя призначені одному адресатові, роман нагадує скоріше ліричний щоденник. Важливо вказати й те, що в «Стражданнях молодого Вертера» не «зовнішній сюжет», заснований на перебігу подій, а головний герой, особистість Вертера виступає організуючим центром твору, і саме потік його думок, почуттів, переживань вибудовує дійсний сюжет. А в цьому полягає основна ознака ліричної прози.
Сюжет роману надзвичайно захоплює. Неможливо відірвати свою увагу, адже дуже цікаво, що буде далі. Кохання юнака, яке не може вбити ні час, ні розлука. Не часто у літературі можна зустріти настільки глибоке і болюче чоловіче переживання і плач, що просто не може не привернути увагу чутливого жіночого серця, та викликати жаль, співпереживання. Також надзвичайно несподіваною знахідкою стає остання частина твору. Заключні, вирішальні сторінки роману, написані від імені «видавця» листів і витримані в зовсім іншій, об’єктивній і стриманій манері. Хоча до цього герой сам переважно не вимушеним способом правдоподібно розкривав читачеві (особливо читачеві його листів, другові) свій внутрішній світ, зі всіма його особливостями.
Прихильники особистості Гете просто не можуть оминути увагою даний роман. Адже він і сам був в певний період свого життя захоплений настроями, які оволоділи Вертером і довели його до відчаю, тому, зрештою, він і написав роман, щоб внутрішньо визволитися від них. Автобіографічний елемент особливо посилює інтерес до даного твору. Варто додати, що даний роман вдарив по релігійній моралі, що негативно настроєна на самогубство. Тому у її носіїв він може викликати негативну реакцію.
В ХХ столітті було реалізовано чимало екранізацій роману, в тому числі і короткометражок. На жаль, більшість з них так і не були перекладені українською мовою, а перегляд мовою оригіналу створює деякі проблеми. Тому для мене фільм так і залишився недоступним.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних