Перейти до вмісту

Екзамен з Історії України 11 клас 2007рік


Повідомлень в темі: 35

#21 ЧиНеЗанадтоДовгийвМенеНік

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 258 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 14.06.2007 – 20:33

Перегляд дописуN@tsioN@list (14.06.2007 21:31) писав:

Ага треба вміти майстерно списувати!
Ти це називаєш майстерно списувати????? :ggggg:
  • 0

#22 СОНЬКА

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 75 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:$ майже КИЇВ $

Відправлено 14.06.2007 – 20:41

Ага, ага....

А взагаліто людина питала, чи не знає хтось "ссилку" на білети з відповідями!!!


ТАК ХТОСЬ ЙОМУ НАПИШЕ, тому що я не знаю!!! :ggggg:
  • 0

#23 Shoni

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 251 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Жидачів, Львівська обл.

Відправлено 14.06.2007 – 20:53

Перегляд дописуадуфанчік (14.06.2007 20:59) писав:

самий страшний екзамен був в мене в 11 класі це Історія) 16 білєтів прочитав) і всьо...на 9 здав)
Прикиньте я ніодного непрочитав (неврахуючи 14 білета, який прочитав на екзамені), а здав на 12 :wub: :yes:

Перегляд дописуСОНЬКА (14.06.2007 21:41) писав:

Ага, ага....

А взагаліто людина питала, чи не знає хтось "ссилку" на білети з відповідями!!!
ТАК ХТОСЬ ЙОМУ НАПИШЕ, тому що я не знаю!!! :ggggg:
Я також незнаю, маю книжку, але там 14 нема.

Повідомлення відредагував Shoni: 14.06.2007 – 20:53

  • 0

#24 Ярий

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1734 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 14.06.2007 – 21:27

Перегляд дописуЧиНеЗанадтоДовгийвМенеНік (14.06.2007 21:33) писав:

Ти це називаєш майстерно списувати????? :ggggg:

І не це тільки, якщо вміти, то можна такі штуки придумати. шо фіг хто догадається що ти списуєш, наводжу приклад, я списав контрольну з геометрії, зі мною сидів однокласник який теж намагався списати. і я так списав що не те що вчитель навіть однокласник не помітив що я це роблю!

Перегляд дописуShoni (14.06.2007 21:53) писав:

Прикиньте я ніодного непрочитав (неврахуючи 14 білета, який прочитав на екзамені), а здав на 12 :wub: :yes:
Я також незнаю, маю книжку, але там 14 нема.

А ми книжчки не зберігаєм, робим після кожного екзамену "Вогнище Знань" ))

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  14062007610.jpg   68.82К   59 Кількість завантажень:

  • 0

#25 Shoni

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 251 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Жидачів, Львівська обл.

Відправлено 14.06.2007 – 21:34

Перегляд дописуN@tsioN@list (14.06.2007 22:27) писав:

А ми книжчки не зберігаєм, робим після кожного екзамену "Вогнище Знань" ))
В нас точно таке саме, то просто з історії залишив для друга з паралельного класу в нього екзамен завтра. :ggggg:
  • 0

#26 Evil Avenger

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень
  • Місто:м.Шепетівка Хмельницької обл.

Відправлено 15.06.2007 – 14:17

Тепер я розумію чому сайт називається теревені :cry: :cry: Люди киньте ссилку на питання з відповідями чи хоч просто на питання з історії :) :) бо це буде простот завал. У нас директор голова комісії.....................................НАРОД ДОПОМОЖІТЬ!

Перегляд дописуСОНЬКА (14.06.2007 21:41) писав:

Ага, ага....

А взагаліто людина питала, чи не знає хтось "ссилку" на білети з відповідями!!!
ТАК ХТОСЬ ЙОМУ НАПИШЕ, тому що я не знаю!!! :yes:
Дякую за підтримку :) :D
  • 0

#27 СОНЬКА

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 75 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:$ майже КИЇВ $

Відправлено 15.06.2007 – 19:54

Evil Avenger :yes: , ну а ти не пробував якось в інтернеті пошукати, може там десь знайдеш!!!
  • 0

#28 donAvrelin

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 44 повідомлень
  • Місто:made in China

Відправлено 15.06.2007 – 21:26

хе.... а мені цього року взагалі екзамен з історії автоматом зарахували)) дванадцятку поставили) :yes:

Я таке вперше в житті побачив, щоб екзамен автоматично здавали.... Сказали, мовляв, за твої заслуги в галузі історії - я три роки їзив на обласні олімпіади, а цього року став призером обласного конкурсу захисту науково-дослідних робіт Малої Академії Наук.

Отак буває)) :D
  • 0

#29 Боривітер

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 803 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 15.06.2007 – 21:57

цікаво, хто перший отримає бан від адміна за створення теми про білети і відповіді до шкільних екзаменів? :yes:
  • 0

#30 Євген

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 116 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 15.06.2007 – 21:58

нє
мені пощастило
я тестування гарно написав
так шо свою придурковату і навіжену вчительку з історію не побачу :yes: :D :)
  • 0

#31 MrGALL

    Старійшина

  • Адміністратори
  • 2545 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:San Diego, CA || Kyiv, UA

Відправлено 15.06.2007 – 22:23

Боривітер
цього року вже ніхто (ну хіба тобі по блату можна влаштувати) :D
а от наступного року за тему про екзамен з української мови почнемо банити

Перегляд дописуБоривітер (15.06.2007 23:19) писав:

тільки за мову? чи мо' за будь-який іспит?
Теревені упали через екзамен з української мови.
Хоча й по решті можна, за компанію :yes:
  • 0

#32 СОНЬКА

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 75 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:$ майже КИЇВ $

Відправлено 16.06.2007 – 15:25

Перегляд дописуDonAvrelin (15.06.2007 21:26) писав:

хе.... а мені цього року взагалі екзамен з історії автоматом зарахували)) дванадцятку поставили) :)

Я таке вперше в житті побачив, щоб екзамен автоматично здавали.... Сказали, мовляв, за твої заслуги в галузі історії - я три роки їзив на обласні олімпіади, а цього року став призером обласного конкурсу захисту науково-дослідних робіт Малої Академії Наук.

Отак буває)) :)
В моїй школі така система вже є традицією:
якщо ти їздив на обласні олімпіади з того предмета, або ж писав ті роботи МАН, о тобі автоматично зараховують екзамен, я так в свій час з географії здавала екзамен та і взагалі, в нас таких учнів люблять і навіть можуть дати білет, який ти захочеш!!! ОСЬ ТАКА У НАС КЛАССНА СИСТЕМА!!! :D :yes: :)
  • 0

#33 Evil Avenger

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень
  • Місто:м.Шепетівка Хмельницької обл.

Відправлено 16.06.2007 – 18:36

Хууууууууууууууууууууууууууууууу ЗДАВ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! І без підготовки. І після цього я поняв одну істину...: НАвіщо вчити білети) екзамен і так здати можливо.......і без підготовки) головне я було сказано в якомусь фільмі (ловкость рук и никакого мошенничества) СПИСУВАТЬ ТРЕБА ВМІТИ)
  • 0

#34 Лапочка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 75 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Золочів

Відправлено 16.06.2007 – 21:40

ААААААААА!!!!!!!!!!!! Мене цей жах чекає в понеділок!!!!! Пробую щось вчити, на випадок, як списати не дадуть (ловкость рук в мене трошки шкутильгає), але мені в голову нічого не лізе! тільки-но сяду за білети, як починаю думати про щось зовсім не по історії! Якби той екзамен пошвидше здати і продовжити нормальне життя!?!?!! :angry2:
  • 0

#35 Диана

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 31.05.2011 – 21:54

У меня есть ответы на вопросы :) , но не на школьные экзамены :) , а в техникуме после (9 класса) ;)

:yes: Вот все ответы))))) :)

1. Кочові народи в історії України
З прадавніх часів територія України була ареною вічного конфлікту між осілими і кочовими племенами.
Перші кочові племена з’явилися у епоху бронзи, яка вирізнялася дуже посушливим кліматом, у тому числі на території України. Природньо-кліматичні умови дозволяли займатися лише кочовим скотарством. Кочовими племенами можна назвати такі археологічні культури Бронзового віку: зрубна культура, сабатинівська культура, катакомбна культура, бондарихинська культура та ін. Вони займалися переважно кочовим скотарством і дуже рідко землеробством.
У ІІІ ст. до н.е. скіфське панування в Північному Причорномор’ї пішло у небуття під натиском груп кочових племен, яким дали загальну назву — сармати (роксолани, сіраки, аорси, язиги, а з І ст. н.е. і алани).
Греки - колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво,
чинбарство і кушнірство, гончарство. Чи не перше місце в житті колоністів посідала торгівля з метрополією та іншими грецькими містами, з місцевими племенами. Греки здійснювали торгові виправи і в мало знані

північні та північно - східні краї, створюючи там свої торгові факторії (докладні записи таких подорожей подали Арістей та Геродот).
Торгові шляхи, що сходились у причорноморських містах, пов'язували Європу та Азію. Основним предметом грецького експорту з теренів України була пшениця, її вивозили до Греції у величезних кількостях. Вивозили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, бурштин, будівельний ліс а також рабів. Стосунки з "варварами" були в основному добрими - одні одним були потрібні.
Велика Грецька колонізація, яка розпочалася у VІ ст.. до н.е. включно, була у різних місцях і на різних хронологічних етапах обумовлена різними причинами: війнами, внутрішніми політичними поразками певних груп населення, пошуком ринків збуту виробів розвинутого грецького ремісництва, а також джерел отримання сировини зокрема металів: заліза, міді, олова, свинцю, золота, срібла тощо. Проте найголовніша причина масової колонізації Vст. до н.е. полягала в стрімкому зростанні кількості населення, що примушувало надмір жителів окремих полісів і навіть цілих регіонів шукати вільні землі. 2. Трипільська культура
Виникла на початку 4 – кінця 3 ст. до н. е. Від назви села трипілля Київської обл. де археолог Хвойка знайшов перше таке поселення . Трипільці були вихідцями з Балкану та Подунав'я , що розселились полісостеповій зоні Румунії, Молдови, Правобережної та частково Лівобережної України. Вони були хліборобськими племенами на теренах України, займались також скотарством. Високого рівня розвитку у трипільців досягли ремесла – гончарство та ткацтво. Основні вироби знарядь праці були з каменю, кременю, кісток та міді. Селились в басейнах річок. Трипільське суспільство перебувало на межі переходу від матріархату до патріархату.

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи і прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли Північну та Північно-східну Україну. Трипільська культура- це виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства, мистецтва, ремесел, перших металевих виробів з міді.Наші далекі предки вже в 4 тис. до н.е. володіли культурою, яка мало в чому поступалася раннім цивілізаціям на Стародавньому Сході.ІІринесена трипільцями ідея мальованого посуду і спірального орнаменту через Китай поширилася в Індії та Японії, і навіть за океаном- в Центральній Америці.з 4 тис. до н.е. Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового Степу, трипільська культура зникла внаслідок інвазій агресивних племен, котрі прийшли з північного заходу та сходу.


3. Слов'яни — східна група індоєвропейських народів, які розмовляють слов'янськими мовами.
За доби бронзи існували деякі культури (білогрудівська, комарівська), які, можливо, належать давнім слов'янам.У ранньому залізному віці великий вплив на формування слов'ян справили кочовики зі сходу (кіммерійці й скіфи) та греки. Зарубинецька культура. Наприкінці III ст. до н. є. - II ст. н. є. на території Середнього Подніпров'я, де в ранній залізний вік жили скіфи-орачі, та на території Полісся. Для зарубинецьких мешканців

характерні невеликі укріплені городища; будинки вони зводили з дерева, потім обмазували глиною та білили. Численні археологічні знахідки (ножі, серпи, коси та залишки пшениці, ячменю, кісток свійських тварин) свідчать про хліборобський та скотарський характер цієї культури.
У II ст. великий вплив на місцеві племена справила Римська імперія, яка на той час панувала на території Північного Причорномор'я та на Подунав'ї.У кінці II - на початку III ст. внаслідок злиття культур різних за походженням племен у межиріччі Західного Бугу, Дністра та Південного Бугу утворилася черняхівська культура. Саме з черняхівською та київською культурами деякі вчені пов'язують початок становлення праукраїнців.
4. Держава східних слов'ян мала назву «Київська Русь», або «Русь-Україна». Щодо походження та дефініції назви «Русь» дослідники не мають єдиної думки. Версії походження назви:
-Русе волосся; -Річка Рось; -Одяг який русочив на сонці;
- назва Київської держави починаючи з IX ст.
Виникнення Київської Русі. Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:
а) східнослов'янські племена- предки українців - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;
б) східнослов'янські племена - предки білорусів - дреговичі, полочани;
в) східнослов'янські племена - предки росіян - кривичі, радимичі, словени, в'ятичі.Основні передумови утворення східнослов'янської державності:

- на початок VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов'ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен;
- наявність у східнослов'янських союзів племен певних локальних відмінностей у культурі й побуті;
- поступове переростання союзів племен у племінні князівства - додержавні об'єднання більш високого рівня, що передували появі східнослов'янської держави;
- формування на зламі VІІІ-ІХ ст. навколо Києва першої східнослов'янської держави, яку фахівці умовно називають Київським князівством Аскольда.
Можно виділити такі головні етапи процесу об'єднання східних слов'ян в одну державу:
а) створення князівства (держави) із столицею в Києві; до складу цієї держави ввійшли поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани;
б) захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом (882 р.), під владою якого до цього перебувала частина слов'янських племен;
в) об'єднання майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь.
5. Олег (пом. 882-912). Мало що відомо про цього першого історично засвідченого правителя Києва. Не підлягає сумніву те, що Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його.Ігор (912—945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину.Ольга (945—964) — дружини Ігоря й регентки у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру і передусім мудру правительку. У 955 р. вона прийняла християнство, але навіть без цих прихильних оповідей Ольга лишилася б видатною правителькою. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором — переговори виявилися не дуже вдалими.Святослав (964—972).

Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі.
У 964 р. двадцятидворічний честолюбний Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення вятичів — східнослов'янського племені.Володимир Великий (980—1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини.
Ярослав Мудрий (1019—1054). Ярослав із Новгорода, у 1019 р. за допомогою великого варязького війська розбив Святополка. Проте перемога ця не дала йому повної влади. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уникнути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. У 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі.

6. Галицько – Волинське князівство
1199р. -- Галичина і Волинь обєдналися в князівство за Романа Мстиславича.
1202р. -- до Галицько-Волинського князівства приєднались київські землі.
1199 – 1205 рр. -- розвиток держави за Романом Мстиславичем.
1205 – 1238р. -- тимчасовий розпад Галицько – Волинського князівства.
1238р. -- друге обєднання Галичини і Волині .
1239р. – друге приєднання київських земель до Галицько -- Волинського князівства.
1238 – 1264рр. – розвиток Галицько –Волинського Князівства за Данила Романовича Галицького.

Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організацію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, і тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також возвеличувало владу князя.
Перші літописні звістки про наш край, що колись мав назву Пониззя, та про його тодішню столицю - місто Бакоту - належать до 13 століття. І пов'язані ці звістки з діяльністю князя Галицько-волинської землі Данила Романовича(1201 - 1264), який увійшов в історію ще й під іменем Данило Галицький. Це був, за одностайною думкою істориків, один з найвидатніших українських князів. А Галицько-Волинський літопис навіть називає Данила Романовича другим Соломоном.
7. Культура Київської Русі..
Культура цього періоду досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку схід них слов'ян, розквітом Київської держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи . Величезне значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов'янську азбуку створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій . Поширення писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях. Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним з найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази . Виникнення писемності створило передумови для перетворен ня усної народної творчості в

писемну літературу. Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі . Значного розвитку набув іконопис. На досить високому рівні знаходилось музичне мистецтво. Найвідомішим музичним виконавцем XI ст. був Боян. До моменту прийняття християнства русичі вже були знайомі з десятичною системою рахунку від одного до десяти тисяч, дробами . Основними продуктами харчування в раціоні руських князів були хліб та м'ясо. У свята подавався здобний хліб з медом і маком. 8. Становище Українських земель у складі Литви і Польщі у 14 –16 ст.
Стан феодальної роздробленості Русі, характерний для попереднього
періоду, не міг тривати вічно. Навіть в умовах економічної і політичної
відокремленості князівств відбувався, хоч і поступовий, але неухильний
розвиток феодального способу виробництва. В його основі лежали такі
фактори, як подальший розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного
розподілу праці, розширення економічних зв'язків між окремими регіонами
і областями. Припинялося дроблення окремих земель, з'являлися умови для
їх об'єднання.

Першим в цьому регіоні політику об'єднання феодально роздроблених князівств намагалися здійснити галицько-волинські князі. Захищаючи свої
землі від домагань з боку феодальної Угорщини, Польщі і Литви, вони
наполегливо домогалися об'єднання підлеглих їм територій. Однак сил для
цього було недосить, і у середині XIV ст. Галицьке-Волинське князівство
було загарбане і поділене між Польщею, Литвою і Молдовою. Таким чином,
процес консолідації та об'єднання, що розпочався, був припинений і не
дістав подальшого розвитку.
Що стосується другої частини Південно-Західної Русі, до складу якої
входили Поділля, Переяславщина, Київщина і де влада золотоординських
ханів була більш сильною, то тут процес об'єднання взагалі був
малоефективним.
9. Кревська унія та її наслідки.
До влади прийшов його молодший син Ягайло (1377 — 1392). З самого початку він зіткнувся з цілою низкою проблем, які постали перед Великим князівством Литовським: внутрішньою нестабільністю в державі, викликаною в значній мірі порушенням ним принципу родового старшинства в успадкуванні великокнязівського престолу; виснаженням державного організму внаслідок широкомасштабної експансії на сході. У такій ситуації Ягайло змушений був шукати зовнішньої підтримки. У 1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія передбачала: 1) об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2) обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім'я Владислава II та одночасно залишався великим князем литовським; 3) перехід у католицтво язичницького населення Литви.

Після Ольгерда, внаслідок міжусобної боротьби, до влади прийшов його молодший син Ягайло (1377 — 1392). З самого початку він зіткнувся з цілою низкою проблем, які постали перед Великим князівством Литовським: внутрішньою нестабільністю в державі, викликаною в значній мірі порушенням ним принципу родового старшинства в успадкуванні великокнязівського престолу; виснаженням державного організму внаслідок широкомасштабної експансії на сході; посиленням агресивних сусідів — Тевтонського ордену та Московського князівства. У такій ситуації Ягайло змушений був шукати зовнішньої підтримки. У 1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія передбачала: 1) об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2) обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім'я Владислава II та одночасно залишався великим князем литовським; 3) перехід у католицтво язичницького населення Литви. 10. Становище українських земель у складі Речі посполитої
У цілому події 1918—1920 рр. в Україні розгорталися в загаль¬ному контексті громадянської війни на території дореволюційної Росії.
У надзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж у інших регіонах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їх швидкій змінюваності біля керма влади, у поєднанні гасла соціального визволення з гаслом національно-державного суверенітету та ін. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 р. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 р. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 р. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України,

починаючи з листопада 1918 р., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 р. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.
Переворот 29 квітня 1918 р. і утворення гетьманської держави.
Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду, до якої вступило багато старшин 1 -го Українського корпусу та козаків з Вільного козацтва.
29 квітня у Києві відбувся хліборобський з'їзд, організований з ініціативи "Союзу земельних власників", на якому генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на ЗО квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об'єкти.
Як відомо, плани Скоропадського лишилися нереалізованими, а постать гетьмана й досі викликає гарячі дискусії.

11. Винекнення запорізького козацтва. Запорізька січ .
Гніт , що поширився у заселених західних районах , породжував численних утікачів , які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом . Унаслідок цього з’являється новий стан – козацтво , що селилося на порубіжних землях .
Слово „ козак “ прийшло зі сходу . Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар , сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн . Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію , здобуваючи щораз переконливіші перемоги над татарами. У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів . Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало

козацьких слобод і хуторів . Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . Особливу групу становили міські козаки , складаючи значну частку населення міст Подніпров’я : Чигирина , Канева , Корсуня , Черкас . Їх ще звали „ непослушними “ , оскільки вони , займаючись торгівлею та промислами , не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей . На нових землях склався своєрідний козацький лад . Козаки об’єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах . Тут же обирали старшину : отаманів , осавулів , суддів . Кожен козак мав право брати участь у радах , користуватися землею , ловити рибу , полювати на звіра . Однак влада в громадах поступово зосереджувалася в руках заможних козаків .
12. Козацькі повстання кінця 16 ст.
Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан . Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цей же час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь Януш Острозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєстровці під проводом Косинського у
кінці 1591 р. підійшли до Білої Церкви, взяли її, а потім Переяслав. Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському замку. У травні 1593 р.

повсталі обложили Черкаси . У 1594 р. вибухнуло нове козацько-селянське повстання, викликане обмеженнями і утисками козаків та посиленням кріпосницького і національно-релігійного гноблення. Керівником його був Северин Наливайко, виходець з міста Гусятин (Поділля). Влітку 1594 р. Наливайко, повернувшись з війни у Молдавії, свої загони не розпустив, а закликав запорожців спільно виступити проти Польщі. Січ вислала загін козаків на чолі з гетьманом Лободою. У березні 1596 р. під Києвом повстанці об´єдналися, однак, маючи, значно менші сили, ніж польська армія, відійшли до Дніпра. Весною 1597 р. сейм проголосив українських козаків «ворогами держави», а коронному гетьману Польщі було доручено використати всі сили і методи, необхідні для їх повного знищення .

13. Козацькі повстання першої половини 17 ст.
У 1604 р. почалася довголітня війна Польщі з Московським царством, де вів боротьбу за царський трон польський ставленик псевдо-Дмитрій. Великі ватаги козаків переходили до його війська. Одночасно козаки майже щороку здійснювали успішні походи проти татар і турок. Це підносило авторитет козацтва . У 1614 р. на Подніпров´я прибуло польське військо на чолі з польським коронним гетьманом Жолкевським. Однак «покозачення» продовжувалося . У жовтні 1617 р. в урочищі Суха Вільшанка під Білою Церквою між козацьким керівництвом Січі і Жолкевським була підписана угода, названа Вільшанською: козацький реєстр відновлювався у складі 1 тис. чоловік. Усі інші козаки мали повернутися під владу старост і панів. н з´явився вчасно, вирятував польського королевича і взяв участь у безрезультатному

штурмі Москви. Частина істориків вважає, що Сагайдачний і не хотів взяття Москви і перемоги Польщі, бо як далекоглядний політик розумів, що це значно погіршить становище України . Польща і Росія підписали перемир´я на 14 років. А козаки, повертаючись в Україну, знову попадали під ярмо польських феодалів і урядових чиновників. Тому в цей час знову поширюються козацько-селянські повстання, які вже у 1618 р. охопили Київщину та Волинь. А вже у 1621 р. війна з Туреччиною та Хотинська битва знову зміцнили становище козаків, відновили керівну роль Петра Сагайдачного. Слід зазначити, що Петро Сагайдачний у 1620 р. вислав до Московського царя Михайла, таємно від поляків, делегацію з пропозицією зміцнення зв´язків. У 1637 р. розпочалося нове козацько-селянське повстання, яке очолив Павлюк (Павло Буг), гетьман нереєстрового запорозького козацтва. Повстання 1630-1638 pp. не знищили національного гніту та кріпосницького ладу в Україні. 14. Національно - визвольна війна Українського народу в середині 17 ст. під керівництвом Б. Хмельницького.
Навесні 1648 р. в Україні розпочалося народне повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке стало подією переломного значення в історії українського народу.
Причинами повстання, яке переросло у Національно-визвольну війну 1648—1657 pp., були зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини (5—6 днів на тиждень), закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти. Значно погіршилося становище козацтва, особливо після придушення повстань 1637—1638 pp. Очолив повстання Б. Хмельницький — видатний політик, полководець, державний діяч. Б. Хмельницький .Навесні 1646 р. підстароста Д. Чаплинський захопив хутір Суботів, який Хмельницький отримав від короля за службу, захопив жінку Богдана, до смерті забив молодшого сина.
Наприкінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорожцями розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстровці перейшли на бік повстанців.
Гетьман на початку квітня 1648 р. вирушив у Бахчисарай, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про надання повстанцям допомоги.
18 квітня гетьман повернувся на Січ, 22 квітня виступив з військом (5 тис. осіб) проти поляків.

Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва.
У травні 1648 р. помер король Речі Посполитої Владислав IV.
На початку червня 1648 p., порушивши умови перемир'я, на Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Вишневецького.
У червні — липні були здобуті Умань, Бар, Тульчин, Рівне, Луцьк. Б. Хмельницький також направив загони Кричевського, Голоти в Білорусію, що сприяло розгортанню визвольного руху білоруського народу.
Наприкінці листопада Б. Хмельницький зняв облогу Замостя, повівши армію у Придніпров'я, а у грудні 1648 р. увійшов у Київ.
У лютому 1649 р. у Переяслав прибуло польське посольство, якому вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель.
У травні 1649 р. 200-тисячне польське військо посунуло на Україну, захопило Галичину та вторглося на Поділля.
У середині серпня 1649 р. Б. Хмельницький з татарами вирушив назустріч Яну Казимиру в напрямку Зборова (тепер Тернопільська область) і нав'язав бій полякам.

15. Б. Хмельницький як історична постать
Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Батька Богдана звали Михайлом. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка почали нові виступи проти існуючої влади. Їхнім поводирем був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачти її людей. Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан

повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю погиб Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни . Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.
16. Люблінська унія та її наслідки .
- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників; б) прагнула до полегшення своєї військової повинності .
- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території . Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.
Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.
Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту .
Негативні наслідки. Ця угода сприяла:
а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;
б) полонізації (ополяченню) української знаті;
в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.
До позитивних наслідків унії можна віднести:
а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;
б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

17. Берестецький собор 1596 р.
18. Національне відродження в Україні в 19 ст.
Остання чверть ХІХ і початок ХХ ст. ознаменувалися
переростанням капіталізму “вільної” конкуренції в монополістичний
капіталізм, що дістав назву імперіалізм. На географічних картах
початку ХХ ст. України не існувало. Її землі входили до складу
двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Україна не
становила єдиної територіальної цілісності. Східна
(Наддніпрянська) Україна входила до складу Російської імперії.
Західна Україна — Галичина й Буковина — входила до складу Австро-
Угорщини. На території Східної України проживало 17 млн українців,
у Галичині — 3 млн, на Закарпатті — 0,5 млн, на Буковині — 300
тис. Східна Україна була одним з найрозвиненіших економічних
регіонів Росії. Тут сформувалися такі великі промислові центри, як

Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний та
Нікопольський марганцевий басейни, Південно-Західний цукровиробний район . На початку ХХ ст. у Східній Україні утворилися політичні
партії. В Україні поряд із соціал-демократичними організаціями, що
стояли на марксистських позиціях, діяли й інші соціал-
демократичні, соціалістичні політичні організації. Найвідомішими
серед них були Революційна українська партія (РУП); Українська
соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); Українська соціал-
демократична спілка (“Спілка”); Народна українська партія (НУП);
Товариство українських прогресистів (поступовців) (ТУП);
Українська партія соціалістівреволюціонерів (УПСР) та інші
політичні угруповання.


19. Декабристський рух в Україні
Посилення реакції після війни 1812-1814 рр. сприяло зростанні в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відігравали дворянські опозиціонери-декабристи. Вони не тільки висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царату. Як наслідок, в Україні виникають перші гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства.
Одним із них було "Малоросійське товариство", засноване 1819 р.Мета товариства - здобути незалежність України.
У 1821 р. декабристи організували свої об'єднання і створили два осередки - Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у м. Тульчині. членами

товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні.
У 1823 р. у Новограді-Волинському засновують третю таємну організацію - Товариство об'єднаних слов'ян.
У програмних документах товариства висувалася ідея добровільного єднання слов'янських народів у формі федеративної республіки.Головна причина невдачі виступу декабристів в Україні полягала в тому, що його мета була незрозумілою для народу, вузькою залишалася соціальна база повстання.
Для наступних поколінь декабристи були взірцем мужності, героїзму, самопожертви і відданості визвольній справі. Дворяни за соціальним походженням, декабристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу суспільства.
20. Кирило – Мефодіївське Графство.
Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Членами братства, очолюваного істориком, ад'юнкт-професором Київського університету М. Костомаровим, були полтавський учитель В. Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернатора М. Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом студента Петрова його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т. Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.
На поглядах членів Кирило-Мефодіївського братства дещо позначалася програма Товариства об'єднаних слов'ян. Новою тут була ідея

месіанізму українського народу. М. Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на
засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т. Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М. Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т. Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.
Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним . створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.


21. Становище Українських земель в першій половині 19 ст.
Україна в російсько-турецькій віиш 1806-1812 рр. Як і в попередніх війнах Росії з Ту- реччиною, Україна була найближ-чим тилом російської армії. Українське селянство змушене було
постачати для неї велику кількість транспортних засобів, фураж для кінноти, провіант для солдатів. Апробованою формою поповнення російського війська був набір українців у земське ополчення, який проводили у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській та . Катеринославській губерніях.
У складі російських військ, які з 1806 р. вели військові зперації під проводом М. Кутузова і розгромили на Дунаї зсновні сили Туреччини, були українські ополченці та козаки. Внаслідок перемоги на Дунаї у 1812 р. було підписано Бухарестський мирний договір, за яким до Російської ;
імперії відійшла частина Молдови - Бессарабія. Участь українських ополченців солдатів, козаків у Вітчизняній війні 1812 р Вторгнення наполеонівських
військ пробудило в українського населен- патріотичні почуття. Плани Наполеона щодо України не справдилися. Йому не вдалося підняти українців

на партизанську війну проти Росії. Наштовхнувшись на опір народного ополчення, його військам не вдалося захопити Київ, прорватися в глиб України і захопити великі запаси продовольства, фуражу, військового спорядження. Під час контрнаступу в діючій армії Росії перебувало понад 20 тис. українських козаків.
У багатьох населених пунктах України молодь прагнула потрапити в діючу армію, . щоб боронити свою землю. Протягом 1811-1858 рр. міське населення України зросло в 2,5 раза. Збільшувалася чисельність людей, які були зайняті в обробній промисловості.
Розширювалися посівні площі під технічні культури:
коноплю та тютюн у Полтавській і Чернігівській губерніях, льон у Катеринославській та Херсонській, цукровий буряк - на Правобережжі та Лівобережжі. Збут і закупівля сільськогосподарської та промислової продукції в Україні здійснювалися через розгалужену мережу торгів, базарів, особливо ярмарків.
22. Наддніпрянська Україна в другій половині 19 ст.
У середині XIX ст. російський уряд висунув ідею розділу Туреччини, претендуючи на Чорноморські протоки. На боці Туреччини виступили Англія і Франція, що призвело до війни, яка дістала назву Східної, або Кримської (1853—1856). Основні бойові дії цієї війни точилися у Криму, де було висаджено англо-франко-турецький десант з метою захопити базу російського чорноморського флоту Севастополь. Оборона Севастополя тривала майже рік — з вересня 1854 до серпня 1855 р. Незважаючи на мужній опір російської армії, він був узятий штурмом. 1856 р. Росія змушена була підписати тяжкий для себе мирний договір. Поразка у цій війні була зумовлена політичною і економічною відсталістю Російської імперії . Важливим наслідком поразки у Кримській війні стало піднесення антифеодального селянського руху як в усій імперії, так і в Україні зокрема. Одним із проявів цієї боротьби став рух під назвою «Київська козаччина». Коли серед селян кількох

повітів Київської губернії поширилися чутки, що цар нібито створює для участі у війні козацьке ополчення, учасникам якого давалася воля з наданням землі, почалися масові заворушення . У лютому 1855 р. цей рух охопив 8 із 12 повітів Київської губернії. На придушення «козаччини» були кинуті війська.
Селянські заворушення не припинялись і в подальшому. Активізувався і суспільно-політичний рух, особливо серед молоді. З'явилися численні таємні студентські організації, члени яких вели антиурядову пропаганду серед народних мас. Однією з них була Харківсько-Київська, що складалася із студентів університетів цих міст. Її учасники намагались вести революційну пропаганду шляхом створення недільних шкіл для селян, поширення творчості Т. Шевченка, який 1857 р. повернувся із заслання.

23. Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії в 2 пол. 19 ст.
У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці . Ситуація, в якій опинилися мешканці українських земель в Австрійській імперії, серйозно гальмувала й духовний поступ українців, розвиток національного руху. І все ж ці процеси і тут набирали сили. Активну участь у них брало уніатське духовенство. У 1816 р. І. Могильницький, каноник із Перемишля, створив так зване «Клерикальне товариство», що ставило за мету поширення релігійної літератури українською мовою. У 1820-ті роки в Перемишлі виник новий гурток, який об'єднав навколо себе єпископ І. Снігурський. Члени гуртка збирали й пропагували український фольклор, історичні матеріали . Одним з найважливіших результатів революції 1848— 1849 рр. було скасування кріпосництва. Це сталося 23 квітня 1848 р., тобто на п'ять місяців раніше скасування панщини в усій імперії.

2 травня 1848 р. у Львові українське духовенство створило «Головну Руську Раду» на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик «Зоря Галицька». Влітку 1848 р. вперше проводилися вибори до австрійського парламенту, в якому українцям удалося здобути 39 депутатських місць.
Найбільші досягнення в 1848—1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію «Галицько-руська матиця». Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій.
. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах «Зоря». Після придушення національних рухів австрійська монархія влітку 1851 р. ліквідувала «Головну Руську Раду». У 1867 р. Австрія під тиском Пруссії змушена була визнати Угорщини на самоврядування і віддати їй Закарпаття. Українські національні здобутки тут знову були втрачені.




24. Економічний розвиток наддніпрянської України на поч. 20 ст..
Розпочався інтенсивний розвиток промислового виробництва. Наприкінці 60-х і особливо на початку 70-х років розпочався розвиток Донбасу. У 1871 р. англієць Джон Юз відкрив у Катеринославській губернії металургійний завод, поблизу якого виникло селище Юзівка (тепер Донецьк). З 1861 по 1900 pp. видобуток вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 раз. У Донбасі в 1900 р. видобувалося понад 2/3 загальноросійського видобутку вугілля. Тут зосереджувалося майже все виробництво коксу. У 1881 р. засновано іноземне акціонерне товариство, яке розпочало розробку залізної руди на Саксаганському руднику в Криворізькому басейні. На кінець XIX ст. Кривбас давав 57,2% видобутку залізної руди в Російській імперії. У другій половині 80-х років на базі руд Кривого Рогу та коксівного вугілля Донбасу розпочалося будівництво великих металургійних заводів у Подніпров'ї . На Правобережжі і Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова, легка промисловості. На початку 80-х років, у зв'язку з посиленим впровадженням парової енергетики, цукрова промисловість України досягла значного розвитку. Виробництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло у 15 раз. У цій галузі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські. На

середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн. пудів цукру.
У 90-х рр, Україна давала більше половини сільськогосподарських машин. У 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в наступному році — Луганського машинобудівного заводів. Уже 1900 р. ці заводи випустили 233 паровози (23,3% загальноросійського виробництва). Промисловий розвиток супроводжувався інтенсивним залізничним будівництвом. Перша залізниця довжиною 196 верст — Балта-Одеса — була збудована в 1865 р. Протягом 1866—1879 pp. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії; залізниці вже зв'язали всі головні міста України між собою та з чорноморськими портами і з промисловими центрами Росії. По річках України ходило 220 пароплавів.

25. Україна в роки буржуазно – демократичної революції 1905 – 1907р.
Поразка Росії у війні з Японією 1904-1905 рр. глибока економічна криза, зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість у вирішенні важливих державних проблем, національний гніт, та політична безправність народів привели до першої в імперії буржуазно-демократичної революції. Безпосереднім приводом до її початку став розстріл за наказом уряду 150-тисячної мирної робітничої демонстрації 9 січня 1905 р.- "кривава неділя". Хвиля протестів прокотилася й по Україні. Протягом січня - березня 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Маріуполя, Юзівки, Горлівки, Житомира. Упродовж трьох місяців революції страйкували 170 тис. працівників на 320 заводах і фабриках України.
Селяни також підтримували робітничі виступи, вони громили поміщицькі маєтки, підприємства, самовільно захоплювали землю. До літа 1905 р. відбулося близько 1300 селянських виступів. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.

14 червня 1905р. відбулося повстання матросів на броненосці "Потёмкин" під керівництвом Г. Вакуленчука і О. Матюшенка, а в листопаді ще на 12 кораблях Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Їх підтримали сапери у Києві на чолі з Б. Жаданівським й солдатами харківського гарнізону. Це свідчило про поширення революційних настроїв серед солдат і матросів.
Головні події в Російській імперії, зокрема в Україні, почали розгортатися у жовтні 1905 р. Загальний політичний страйк змусив Миколу II підписати маніфест 17 жовтня, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту - законодавчої Державної думи із залученням до виборі усіх верств населення. Однак після 17 жовтня протистояння в країні зростало. У грудні 1905 р., в деяких містах України відбулися збройні повстання. Найзапекліші бої відбулися у Горлівці, Катеринославі. Після поразки повстань революційна хвиля почала спадати. 26. Історичне значення Київської Русі .
Історичне значення Київської русі перш за все полягає в тому, що вона:
– вперше об’єднала всі східнослов’янські племена в одну могутню державу, а також поклала початок державності у багатьох неслов’янських народів (угро-фінських і тюркських народів-сусідів). Не випадково М.С.Грушевський вважав, що „Київська Русь є першою формою української державності“;
– сприяла прискоренню економічного розвитку (високопродуктивного землеробства і скотарства, ремесел і промислів), створенню багатої матеріальної і духовної культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т. п.);
– відіграла важливу роль у міжнародній торгівлі. У Київській Русі перехрещувалися торговельні шляхи, що йшли із Півночі (Скандинавії) на південь – у Візантію і Середземномор’я, а також із Сходу на Захід (Індії, Китаю, Арабського халіфату товари поступали до Центральної і західної Європи). Багаті руські купці були відомі майже в усьому тогочасному світі;
– зміцнила обороноздатність східнослов’янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочівників;
– захистила Європу від азіатських орд;
– підняла авторитет східних слов’ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв’язки Київської Русі з Візантією і Германською імперією, Польщею і Угорщиною, Литвою, скандинавськими країнами, які часто були скріплені династичними шлюбами;
– Київська Русь і її спадкоємиця – Галицько-Волинська держава стали основою формування української народності .


27. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914 р. на українських землях.
1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків:
Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);
Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).
На 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною та Росією. Найтиповішою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Ост» - «Схід», що передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на

території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича. Під час проведення бойових операцій у західноукраїнських землях загострилася обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт. Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни».
28. Нацистський «новий порядок» в Україні .
Захопивши Україну, нацисти, перш за все, знищили її цілісність. Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.
- Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії нацисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.
- Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого округу за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства.
- Чернігівська, Сумська, Харківська області та Донбас як прифронтові зони безпосередньо підкорялися німецькому військовому командуванню.
- Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Рівне.
Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.

Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах. Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.

29. Вплив першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
З початком війни український народ опинився між молотом і ковадлом: 3,5млн. українців було мобілізовано до російського війська, а 250 тис. одягнули австрійські однострої. Провідні українські політичні сили не забарилися з обнародуванням свого ставлення до війни. Створена у Львові Головна українська рада вже 3 серпня звернулася до галицьких українців із маніфестом, в якому закликала їх стати на бік Австро-Угорщини. Також за підтримку Троїстого блоку агітував створений у серпні 1914р. у Львові групою емігрантів з Наддніпрянщини Союз визволення України. Натомість заснований у Києві галицькими москвофілами "Карпато-русский освободительный комитет" ратував за підтримку Росії. Початок війни негативно позначився на становищі

українців. Австрійська влада утискувала українське населення, вбачаючи в ньому потенційних симпатиків росіян. Російський уряд під приводом боротьби проти "мазепинства" повів боротьбу проти українства в цілому. У Києві було закрито всі україномовні часописи. Активних українських журналістів і видавців висилали до Сибіру. Після окупації росіянами Галичини, було закрито "Просвіти", заборонено українську пресу, закрито всі українські культурницькі установи. Було завдано удару по освіті: вводилися обмеження на вживання української мови, робилися спроби запровадити у школах вивчення російської мови, висилалися провідні діячі науки й освіти. Трагічні події 1914-1915 рр. змінили ставлення українців Наддніпрянщини до російського уряду. Стало очевидно, що перемога Росії у війні принесе Україні нові кайдани. Внаслідок поразки 1915 р., російський уряд став ліберальнішим щодо українців з Наддніпрянщини, визнавши, що головна причина поразки російських військ полягає в кепській підготовці, царський уряд дозволив громадську допомогу. Український народ опинився в жахливому становищі, мусячи гинути за імперські інтереси й суперечки між іншими державами.
30. Результати та історичне значення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.
Сприйняття різними політичними силами проголошення незалежності України. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. було сприйнято різними політичними силами в Україні й у Росії неоднозначно:
- більшість громадян України, що представляли всі соціальні версти, вікові групи, народи, що проживали в Україні, усі національно-демократичні сили України і союзних республік з великим ентузіазмом і повною підтримкою сприйняли цю подію;
- багато представників центральних і республіканських органів влади, партійно-державної еліти негативно поставишся до проголошення незалежності України.
Проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму про ставлення громадян України до Акта проголошення незалежності України стало епохальною подією, що у корені змінило історичну долю
українського народу.

Право брати участь у референдумі і виборах Президента України мали 37 млн 885,6 тис. громадян, прізвища яких виборчі комісії внесли до списків для таємного голосування. До бюлетеню з референдуму були включені текст Акта проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 p.
Значення Всеукраїнського референдуму. Референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив Акт проголошення незалежності України, проголошений Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. Якщо рішення Верховної Ради могла скасувати Верховна Рада іншого скликання, то рішення референдуму скасувати не міг ніхто.
Рішення референдуму дозволили Україні затвердитися на міжнародній арені як незалежній державі. До 1 грудня 1991 р. формально незалежну Україну не визнала жодна держава. Протягом тільки грудня 1991 р. вона була визнана понад 40 державами світу.
Всеукраїнський референдум перекреслив рішення березневого референдуму про збереження Союзу РСР, його підсумки створили правову основу для перетворення декларованої незалежності в реальну.



31. Українські землі в 1915 – 1917 рр.
Воєнні дїї на території України в 1915-1917pp. На початку весни 1915 р. після багатомісячної облоги російськими військами припинила опір і була зруйнована фортеця Перемишль. До цього часу російські війська вийшли на основні перевали Карпат.
Через становище, що склалося на Східному фронті, Німеччина була змушена на допомогу своїм австро-угорським союзникам перекидати в Галичину все більше своїх дивізій. У період травня-червня 1915 р. німецькі війська здійснили Горлицьку операцію. 3 червня до кінця вересня 1915 р. російська армія відступала зі Східної Галичини і Північної Буковини. На початок жовтня 1915 р. росіяни втратили завойовані землі: Східна Галичина, Північна Буковина, Підляшшя, Холмщина, Берестейщина, Західна Волинь. Навесні 1916 р. австро-угорські війська провели успішні наступи в Італії. Щоб врятувати

становище, союзники вимагали від Росії активізувати воєнні дії. У травні-серпні 1916 р. російські війська в результаті наступу Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова оволоділи значною частиною території Північної Буковини, Східної Галичини, Західної Волині. Росіяни просунулися вперед на 80-120 км.
3 початком 1917 р. німецькі й австро-угорські війська знову почали наступ в районі Львова-Галича-Станіслава-Чернівців. Лінія фронту стабілізувалася. Переважна більшість території Західної України знову опинилася під австро-угорською та німецькою окупацією. Полк повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Aecmpo-Угорщини, за визволення підвладних їй українських земель. Наприкінці 1917- на початку 1918 pp. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.
32. «Косигінські реформи» та їх наслідки для України.
Необхідність і цілі реформ. Після усунення від влади М. Хрущова в жовтні 1964 р. економіка країни продовжувала перебувати в стані кризи для подолання було два можливих шляхи:
- радикальні реформи; - часткові реформи.
Передбачалося, що реформи забезпечать подолання традиційних для існуючої моделі радянської економіки недоліків, основні з який зводилися до такого:
- поглиблення диспропорцій у розвитку галузей господарства;
- збільшення капіталовкладень при їхній низькій віддачі;
- неефективне використання виробничих фондів;
- наявність великої кількості незавершених об'єктів у промисловому і цивільному будівництві;
- низька ефективність сільськогосподарського виробництва, значне відставання за темпами розвитку від промисловості всього аграрного сектору;
- невідповідність між зростанням зарплати і продуктивності праці; "
масовий випуск товарів, що не знаходили збуту;

Реформи в сільському господарстві.
- збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;
- розвиток матеріальної та соціальної бази села;
- зменшення планів з обов'язкового постачання основних видів с\г продукції;
- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
- уведення надбавок до> цін на надпланову продукцію;
- уведення гарантованої оплати праці колгоспників;
- скасування обмежень стосовно особистих підсобних господарств.
У другій половині 60-х pp. економіка України розвивалася порівняно високими темпами. Виробництво промислової продукції за цей період зросло на 50%, продуктивність праці в промисловості - на 28%, національний доход збільшився на 30%. Підприємства здобули відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці стали відчувати зв'язок між якістю своєї праці та рівнем заробітної плати. Незважаючи на деякі позитивні тенденції, стрімко зростали проблеми в сільському господарстві України. Щорічний приріст продукції аграрного сектору в 1976-1980 pp. становив тільки 1%, замість запланованих 20%. Як і раніше, пересічні колгоспники і робітники радгоспів були мало зацікавлені в результатах своєї праці. У 1970-х pp. почався масовий відтік сільського населення України до міст.
33. Початок Української революції, утвр. Центральної Ради . М. Грушевський.
Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу.
Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик.

Основні напрямки політичної програми УЦР
• Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.
• Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.
• Співпраця з Тимчасовим урядом.
• Надання національним меншинам рівних політичних прав .
Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917—1920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.
1 квітня УЦР провела свою маніфестацію, що стала першою українською маніфестацією в новітній історії України. 19—21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних. Головою з'їзду було обрано М. Грушевського. 34. Освіта, наука та культура України в 70 – 80 рр. 20 ст.
Освіта
Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. Активно діяло добровільне товариство «Геть неписьменність!», до початку 1930 року в Україні було близько 30 тисяч пунктів ліквідації неписьменності з контингентом 1,6 мільйона учнів. У 1923—1924 роках зростали асигнування держави на освіту, що сприяло розширенню шкільної мережі. Тоді в Україні працювало майже 16 тисяч початкових і семирічних шкіл, в яких навчалося понад 1,5 мільйона учнів. У 1926—1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл — фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в школах фабрично-заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Трохи раніше були організовані трирічні загальноосвітні школи сільської молоді.
Наука

Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський. Медична наука в Україні розвивалася організаційно, якісно і кількісно. У 1921 році в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медицини з кабінетом профілактичної медицини.
Культура
У 1929 році був заснований інститут мікробіології та епідеміології, в 1930 у Києві став працювати великий науковий центр з вивчення проблем патологічної фізіології. У 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль.

35. 1 універсал центральної ради та його історичне значення.
Рада 10 (23) червня ухвалила свій Перший універсал та проголосила його на Другому Військовому з’їзді. У відповідь на прийняття Першого Універсалу, до Києва 28 червня 1917 року завітала на переговори делегація в складі М. Терещенка, О. Керенського та І. Церетелі. Занепокоєні таким розвитком державотворчості в Україні, вони мусили прийняти всі умови Центральної Ради і визнати її як крайовий орган влади. Три міністри на знак невдоволення російською політикою в цьому делікатному питанні вийшли зі складу Тимчасового уряду. А ось більшовики стали на бік Центральної Ради. Переслідувані опозиціонери знаходили будь-яку причину для того аби покритикувати російську владу і заручитися підтримкою інших опозиційних сил, що могли допомогти їм у боротьбі за владу. 36. Прихід до влади Горбачова. Розгортання нацыонально – демократичного руху в Україні.
Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (покращання матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом шестирічного періоду висунути будь-яку практичну

концепцію реформування радянського суспільства .
Як наслідок в умовах політики гласності (започаткована 1987 р.) в Україні виникли групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації (1987 р. у Львові — «Товариство Лева», 1988 р. у Києві — клуб «Спадщина» та студентське об'єднання «Громада»). їхня діяльність одразу вийшла за межі суто просвітницької діяльності й набула політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук'яненко, який мав 26-річ-ний «стаж» політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ.

37. Проголошення Української Народної Республіки. Ш Універсал Центральної Ради.
У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний більшовицьким переворотом у Петрограді 25 жовтня {7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918 p.). Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В. Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв два важливі документи: Декрет про мир та Декрет про землю. Перемігши у Петрограді, більшовики намагаються взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії. 27 жовтня (9 листопада) Генеральний Секретаріат виступив з відозвою "До всіх громадян України", в якій заявляв, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на Місцях. Раду народних комісарів — уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії. Ця відозва загострила відносини між УЦР та більшовиками.

Таким чином, у листопаді 1917 р. у Києві сформувалися три ворогуючі табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військового округу (10 тис. озброєних прихильників). Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників.
ІІ Універсал проголошував широку програму перетворень:
— скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу;
— Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;
— проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;
— скасовувалась смертна кара;
— впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом;
— підтверджувалось право національно-територіальної автономії.
Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави. 38. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
У 1996 р. виповнилося 100 років від часу відкриття французьким вченим Беккарелем явища радіоактивності.
Відкриття радіоактивного розпаду атомів, якій супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком переходу людства до атомного віку. Але ядерна енергія, яка виявилась, несла людству небезпечні біди.
У 1923 році утворюється Чорнобильський район. Його центром стає місто Чорнобиль. У районі – 64 населені пункти.
В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.

О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.
За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.
Чорнобильська катастрофа призвела до опромінення ~4 млн населення України. Доказові дані щодо медичних наслідків катастрофи для різних категорій потерпілих, отримані протягом 19 післяаварійних років, можна узагальнити наступним чином.

39. Проголошення незалежності УНР: передумови та значення.
На початку 1918 р. на території УНР існували два уряди, які однаково наполегливо заявляли про те, що вони — українські і робітничо-селянські. Відразу після утворення в Харкові вищих органів радянської влади почалася війна декретів. Одним із перших Народний секретаріат видав декрет про скасування заборони на вивіз хліба з України в Росію. Відтак він опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального секретаріату.
Універсал декларував низку принципово важливих положень:
— проголошувалася незалежність, суверенність УНР;
— на уряд покладалося завдання «цілком самостійно» довести до кінця переговори з Центральними державами та укласти з ними мир (після укладення миру планувалися демобілізація армії, заміна її робочою міліцією; переведення
заводів і фабрик з воєнного на мирний стан, збільшення продукції народного
споживання тощо);

— гарантувалася передача землі селянам без викупу ще до початку весняних робіт;
— констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багатств краю;
— було взято курс на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і встановлення державно-народного контролю над усіма банками;
— ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.
28 грудня 1917 р. розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції у Брест-Литовську. Вже наступного дня було офіційно визнано повноправним учасником переговорного процесу делегацію України, до складу якої входили В. Голубович (голова), М. Левицький, М. Любинський, М. Полозов, О. Севрюк. 40. .Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
24 грудня розпочався загальний наступ на Правобережній Україні. Дуже важливою за воєнно-політичними результатами була Корсунь-Шевченківська операція (25 січня - 17 лютого 1944 p.). Були створені передумови для вигнання німців з території Правобережжя. 26 березня радянські війська перейшли державний кордон з Румунією, a8 квітня - із Чехословаччиною. Успішно розгортався наступ і на півдні республіки. 10 квітня ворога вибили з Одеси, a9 травня 1944 p., після кровопролитного штурму, було визволено Севастополь.

Нових успіхів в очищенні території України радянські війська досягли у другій половині 1944 р. 27 липня від ворога було визволено Львів. Під час Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операції був очищений від військ противника Ужгород. 28 жовтня завершилось визволення Закарпатської України. Битва за визволення України, що тривала 22 місяці й складалася з ряду великих операцій, в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських збройних сил, стала одним з найважливіших етапів на шляху до перемоги.
41. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави. П.Скоропадський.
Внутрішня політика П. Скоропадського. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.
У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.
- Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.
Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.
При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.
Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:
- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;
- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;
- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);
- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;
- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.
Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу. 42. Проголошення державної незалежності України.
24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла важливий документ державотворення - Акт проголошення незалежності України. Керуючись Декларацією про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України. За актом проголошення незалежної України її територія є неподільною і недоторканною. На території України з цього дня мають чинність виключно Конституція і закони України. Акт набрав чинності з моменту його схвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 року.
Київ, 21 січня 1990 року. Мітинг на площі Богдана Хмельницького
(тепер - Софіївська площа).

24 серпня 1991 року. Під час підняття національного жовто-блакитного прапора над куполом Верховної Ради України – Будівля ВРУ.
Київ, 1 грудня 1991 року. Всенародний референдум та вибори Президента України.
Київ, 5 грудня 1991 року. На сесії Верховної Ради України Леонід Кравчук приймає присягу на вірність народу України .
Акція стимулювала розвиток організованого молодіжного руху, сприяла формуванню у молодих людей громадянської свідомості та патріотизму. На фото: голодуючі студенти, жовтень, 1990 рік.


43. Радянсько-польська війна і Україна.
21 квітня 1920 року голова дипломатичної місії УНР д. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський з метою створення єдиного антибільшовицького фронту підписали політичну та торговельно-економічну конвенції. До цього кроку главу польського уряду Ю. Пілсудського підштовхнуло бажання зняти бодай тимчасово проблему польсько-українського протистояння, спробувати відновити Польщу «від моря до моря», сконцентрувати увагу та зусилля польського населення на розв´язанні зовнішніх проблем і цим загасити наростаючу соціальну напруженість у державі.
Підписані документи стосувалися широкого кола питань:
— Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С.
Петлюрою як верховну владу в державі;

— польський уряд зобов´язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України;
— українському населенню в Польщі, як і польському — в Україні гарантувалися національно-культурні права;
— УНР офіційно погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель (під польським контролем залишалися Галичина, Західна Волинь, частина Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщина).
24 квітня 1920 року між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об´єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща мусила забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування — продовольством, фуражем тощо).
Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки Перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.


ПРОДОЛЖЕНИЕ))))))))))



44. Опозиційний рух в Україні (1965-1985 рр.).
У 1960—1980-ті pp. було закладено організаційні основи дисидентського руху: зріс його інтелектуальний потенціал, громадянська активність частини інакодумців стала набувати рис суспільного руху, виникають елементи координації цього руху.
У 1965 р. в УРСР за вільнодумство були заарештовані понад 20 осіб. Проти цього необґрунтованого акту виступили І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, І. Драч, М. Стельмах та інші. Багатьох з них було звільнено з роботи.

У 1970—1972 pp. в Україні самвидавом друкувався «Український вісник», заснований В. Чорно-волом, де подавалася інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні, про різні акції протесту.
На нараді з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. М. Руденко створив у Києві групу сприяння виконанню Гельсінських угод — Українську Гельсінську спілку — першу організовану структуру в українському визвольному русі.

45. Україна в 1919-1920 рр. “Воєнний комунізм”.
Xристиян Раковський. Після реорганізації на початку 1919 р. він став називатися Радою народних комісарів (Раднарком).
10 березня 1919 р. на III Всеукраїнському з'їзді Рад була прийнята Конституція УСРР. Вона затвердила вищі органи влади держави і проголосила, що:
- УСРР є суверенною республікою у складі РСФРР;
- форма державного правління - радянська республіка у формі диктатури робітничого класу;
- УСРР готова у разі перемоги світової соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.
Обмеження суверенітету України. УСРР на практиці не була суверенною державою. Державний апарат УСРР створювався як продовження відповідних структур радянської Росії.

ув установлений контроль РСФРР над економікою України:
- на неї поширювалася російська грошова система;
- УСРР не мала свого бюджету;
- Українська Рада Народного Господарства стала частиною ВРНГ;
- були об'єднані залізниці, поштово-телеграфний зв'язок тощо.
Політика «воєнного комунізму». Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».
Суть, зміст і мета політики «воєнного комунізму. «Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою, що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні).
Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт тощо; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.
46. Прийняття Конституції України 1996 р. та її історичне значення.
Прийняття Конституції України. Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України.
Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.
Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти.
Історичне значення Конституції 1996р. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему.
Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.
Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.
Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

47. .Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Злука УНР і ЗУНР.
18 жовтня 1918 р. у Львові виникла Українська Націонольна Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини. Вона ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, Української держави. 28 жовтня у Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у всій Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складались з поляків, присягнути на вірність Польщі. В січні 1919 р• перша сесія Української національної ради у Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. До Галичиии

прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемир'я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район. 1 листопадо 1918 р. перемогло національне повстання у Львові. Лідери повстання відразу зіткнулися з проблемою відсічі польській агресії, яку підтримали держави Антанти. 1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР та УНР уклали "Передвступний договір... між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті цього договору містили основи майбугньої злуки обох держов. Західноукраїнські землі повинні були отримати територіальну автономію у складі об'єднаної держави. 22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз'єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу («акст злуки»)• Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу.
48. Політична ситуація в Україні у 1985-1991 рр.
Смерть Л. Брежнєва 1982 р. поклала край його «ері», але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов, що помер у лютому 1984 р. Ю. Андропова змінив К. Черненко, також тяжко хворий, який помер у березні 1985 р.
В Україні, як і в цілому у Радянському Союзі, сталося багато змін: у галузі економіки — розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності і кооперативного руху, зменшення кількості міністерств і відомств. 1990 р. розпочався новий етап демократизації і розмежування політичних сил — почали виникати політичні партії. Серед них особливо впливовими виявились Українська республіканська партія, очолена колишнім політв'язнем Левком

Лук'яненком, Партія демократичного відродження України, яка об'єднала у своїх лавах тих, хто вийшов з лав КПУ, Конституційно-демократична партія, що домагалась ненасильницького реформування радянської системи, Українська селянська демократична партія, дві соціал-демократичні (СДПУ і об'єднана СДПУ).
Одночасно відбувалося послаблення політичних позицій КПУ. На тлі політизації суспільства 1989 і 1990 рр. відбулися перші, альтернативні вибори відповідно до з'їзду Народних депутатів СРСР та Верховної Ради УРСР, де антикомуністичній опозиції вдалося посісти приблизно третину місць. Але більшість комуністів в парламенті не віддзеркалювала справжньої розстановки сил у суспільстві, оскільки була забезпечена недосконалістю передвиборного законодавства та слабкою політичною свідомістю сільського населення.

49. Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР. С.Петлюра.
Перемога Директорії привела до відновлення Української Народної Республіки. В самій Директорії, як і в цілому в УНР, значним впливом користувалися українські соціалістичні партії, серед яких найбільшу роль відіграли УСДРП і УПСР. Був створений уряд УНР із соціалістів на чолі з соціал-демократом В. Чехівським. Однак чіткої соціально-економічної та політичної програми вони не мали і через розбіжності в багатьох питаннях остаточно виробити її не змогли, хоча й намагалися. Він не враховував досвіду 1918 p., коли його політична пасивність спрацювала проти нього, бо з поразкою УНР і перемогою гетьманату в село повернулися поміщики і забрали свої землі. Знову ж, як і в 1917 p., мляво розв´язувалися й інші соціальні питання, а також формування регулярної армії і державного апарату. Це й призвело до політичної пасивності селян, розпаду партизанських загонів або перетворення їх в отаманські з´єднання, котрі нікому не підкорялися, порушували громадський порядок та спокій і завдавали шкоди українській державності. А зовнішньополітична ситуація все ускладнювалася. На початку

грудня 1918 р. в Одесі висадилися французькі війська. Це пояснювалося рішенням західних держав розпочати боротьбу з більшовизмом, не допустити його поширення. Держави Антанти надавали допомогу антибільшовицькій білій армії, яка готувалася на Дону під керівництвом генерала Денікіна до походу на Москву за відновлення «єдиної неділимої Росії» та монархічного режиму. На півночі велася підготовка більшовиків до нового походу на Україну. УНР не могла протистояти обом цим силам. Директорія і основні політичні партії України мали вирішити, з ким їм вступати в союз: із західною демократією проти більшовиків, чи з більшовиками проти Антанти. Таким чином, уряд УНР, його керівник Степан Петлюра (а він себе проголосив керівником Директорії, «головним отаманом», і діяв як диктатор після виходу у відставку і від´їзду в еміграцію В. Винниченка) не спромоглися виробити політику, на основі якої б усі українські політичні сили змогли об´єднатися і захистити та утвердити українську державність. Петлюра, по суті, відмовився від підтримки свого народу і вдався до пошуків зовнішніх союзників, що не раз уже приводило Україну до поразки та національних трагедій. Навіть введення Центральною радою німецьких військ в Україну нічому не навчило деяких лідерів УНР. Не було здійснено серйозних кроків до переговорів з РСФСР та пошуків компромісу в цьому напрямі. 50. Наш край у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн .

51. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.
Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло. Українська революція показала, що ідея незалежності України живе у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Історичне

значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття. Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції. 52. Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації. “Шістдесятники”.
Через прагнення будь-що втримати суспільство під своїм контролем та проводити десталінізацію тільки у визначених межах, тоталітарний режим вступив у конфлікт з інтелігенцією. Результатом цього стала поява наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. руху українських інакодумців - дисидентів.
Чесні, талановиті письменники, поети, художники, юристи, представники інших категорій інтелігенції, незалежно мислячі робітники та селяни гостро відчували наростання неблагополуччя в суспільстві, засилля центру, його дискримінаційну політику щодо України. Вони відкрито висловлювали свої погляди, вимагали від властей зміни політики.

Помітний вплив на формування інакодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосуєть­ся антикомуністичних виступів у країнах так званого «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині, розпаду світової колоніальної системи на рубежі 50-60-х рр., розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні «Загальною декларацією прав людини».
Дисидентський рух в Україні неминуче набув національно-демократичного забарвлення. Він заявив про себе ще в середині 50-х - на початку 60-х років, навіть раніше, ніж у Ленінграді, Москві та інших містах Росії . У 1962 і 1963 рр. М.Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячами літератури і мистецтва. На них він роздратовано, сердито, вживаючи навіть нецензурну лайку, засудив як «відступи від соціалістичного реалізму», так і «прояви формалізму і абстракціонізму».
53. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.
Суперечливість нової економічної політики. В умовах встановлення тоталітарного режиму неп був приречений: нова економічна політика базувалася на двох несумісних елементах:
- ринкових відносинах в економіці, плюралізмі форм власності та господарського укладу;
- монополії більшовиків на владу, жорсткій адміністративно-командній системі в політичній організації суспільства.
Кризи непу. Незабаром протиріччя, які поєднував у собі неп, призвели до ряду криз. Першою стала криза цін. Після скасування жорстокого контролю держави ціни на продовольство різко підвищилися і стрімко зростали у порівнянні з цінами на промислову продукцію.

Влітку 1922 р. країну охопило безробіття. На деяких підприємствах заробітна плата продовжувала видаватися продуктовими пайками, але в перерахунку на ринкові ціни. Інколи платня не видавалася через те, що підприємство не могло знайти готівки
У результаті вже в 1930 р. було продано значно менше промислових товарів, ніж у попередні роки. Виник дефіцит (нестача) товарів широкого споживання, що відразу викликало невдоволення широких верств населення. Ліквідація приватного підприємництва призвела до збільшення кількості безробітних у країні.
Для виправдання погіршення економічної ситуації радянське керівництво розпочало активний пошук внутрішніх і зовнішніх «ворогів», яких звинувачували у шкідництві народному господарству. 54. Державотворчі процеси в Україні у 1991-2005 рр.
Державотворчі процеси в Україні у 1991—2005 рр.
Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.
Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання, а саме:
— будівництво власної суверенної держави;
— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;
— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;
— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

— встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. 9 жовтня 1993 р.— військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози.
Особливості державного будівництва в Україні:
—становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;
— важке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті й приховані противники незалежності.
Висновок. Отже, із проголошенням незалежності в Україні розпочався державотворчий процес, який передбачає створення всіх атрибутів державності та їх конституційне оформлення. Це завдання в основному було успішно виконане.

55. .Політика “українізації” (коренізації), її наслідки. О.Шумський, М.Скрипник. Принципово важливою складовою культурних процесів в Україні у 20—30-х роках була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним у СРСР, певної «культурно-національної автономії» — реальної можливості розвивати свої національні культури і мови. Ці ідеї покладені в основу рішень XII з’їзду РКП(б) (квітень 1923 p.).
Їхня українізація, — казав один з героїв п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» дядько Тарас, — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб духу не було». На жаль, репресії, що дедалі більше посилювалися, та голод 1932—1933 pp. в Україні робили ці слова печально пророчими.

Отже, впроваджуючи політику коренізації на початку 20-х років більшовицьке керівництво СРСР мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток радянських республік; знайти спільну мову з багатомільйонним полінаціональним селянством; зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою; поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах; частково компенсувати республікам СРСР втрату політичного суверенітету наданням прав «культурно-національної автономії». Коли ж у 30-х роках національне відродження, яке було одним з безпосередніх наслідків політики коренізації, почало виходити за межі міцніючої командно-адміністративної системи, цю політику було згорнуто. 56. Досягнення сучасної української науки і освіти.
27-29 лютого 2008 року у Київському Палаці дітей та юнацтва відбулась Одинадцята міжнародна виставка навчальних закладів “Сучасна освіта в Україні – 2008». Вкотре в столиці України зібралися фахівці освіти, що щедро ділилися досвідом, демонстрували найновіші розробки, презентували учням та майбутнім абітурієнтам навчальні заклади. Для студентів зі спеціальностей образотворчого мистецтва і архітектури 29 лютого 2008 р. було проведено Восьмий міжнародний конкурс на кращу студентську роботу (малюнок академічної постановки), переможці якого нагороджені річними стипендіями від виставкової фірми «Карше» та

заохочувальними преміями. Для участі в конкурсі були запрошені студенти архітектурних та художніх спеціальностей. Конкурсним завданням було малювання протягом короткого проміжку оголеної натури. Зазначимо, що це доволі складне завдання для художника. Успішний характер проведення виставки "Сучасна освіта в Україні - 2008", підвищений інтерес до її фахової спрямованості дозволяє передбачити, що і наступний освітянський форум буде таким же широкомасштабним та ефективним, корисним як для викладачів і науковців, так і для майбутніх абітурієнтів та учнів в цілому для динамічної модернізації освіти.
57. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
У 1924 р. уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Також була проведена шкільна реформа, що перетворила більшість українських шкіл на двомовні з переважанням польської мови. У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього. Забороненими стали слова «українець», «український»; замість них реанімувався термін «русин», «русинський». Польська влада проводила політику колонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині. Активація політичної боротьби українського населення Польщі. Міжвоєнний період характеризувався гострою політичною боротьбою, у якій брали участь різні верстви українського населення. Українські землі у складі Румунії. Ще в гіршому становищі були українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю до національних меншин перевершувала навіть Польщу. У межах країни мешкало близько 790 тис.

українців. Вони проживали на теренах Північної Буковини, Бессарабії, повіту Марамарош. Політична боротьба. Інтереси українського населення Північної Буковини захищала Українська національна партія (УНА; заснована у 1927 p.), на чолі з В. Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. УНП діяла легально, здебільшого займалася культурно-просвітницькою діяльністю і прагнула компромісу з румунськими властями. Проголошення об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. 8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і пряшівської народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами. Проголошення незалежності Карпатської України й угорська окупація. 15 березня 1939 р., одночасно з окупацією Чехії та Моравії, А. Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття. На оборону Карпатської України стали військові формування «Карпатської Січі» (організації, яка була створена для оборони краю), які не в силі були захистити країну проти вдесятеро переважаючого угорського війська (близько 40 тис). Але цього ж дня, 15 березня 1939 p., Закарпаття було окуповане військами Угорщини. Угорська окупація Закарпаття була зв'язана з терором та репресіями проти українських політичних і громадських діячів. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст.
иникнення неформальних груп й об'єднань громадян в Україні е середині 70-х - середині 80-х pp. Підписання в 1975 p. у Гельсінкі Заключного акта з безпеки і співробітництва в Європі, узяті СРСР у зв'язку з цим зобов'язання стимулювали подальший розвиток політичного плюралізму, хоча відбувався він в умовах безпрецедентного тиску з боку КПРС і державних органів.
У другій половині 70-х, а також у 80-ті pp. виникли неформальні групи й об'єднання громадян, які можна умовно розділити на два основних типи: дисидентські і культосвітні. Так, у середині 70-х pp. у Києві активно діяла «Українська суспільна група сприяння виконанню Гельсінських угод» (згодом - Українська Гельсінкська спілка).
У березні 1988 р. на базі Української Гельсінської групи, створеної в листопаді 1976 p., була утворена Українська Гельсінська спілка (УГС), яка вийшла за рамки правозахисної організації та набула політичної спрямованості. УГС проголошувала необхідність відновлення української державності (але не відкидала ідею конфедерації незалежних держав). УГС стала безпосередньою базою для створення

Української республіканської партії.
Становленню багатопартійності в Україні сприяли демократизація і гласність, що почалися в роки «перебудови». Стало можливим утворення політичних партій і суспільно-політичних організацій, що відстоювали політичні погляди різних верств населення.
3. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х pp. Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.
Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:
- історичний досвід багатопартійності в Україні;
- розширення демократизації суспільного життя, гласність;
- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;
- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.
Формування політичних блоків. В умовах подальшого загострення соціально-економічної та політичної кризи політичні партії для вирішення спільних питань стали утворювати союзи і блоки. На весну 1993 р. в Україні існувало 5 основних політичних блоків:
- консервативно-комуністичний (СПУ, КПУ та ін.);
- націонал-демократичний центр (РУХ);
- націонал-державний блок (УРП, ДемПУ);
- соціал-ліберальний («Нова Україна»);
- націонал-радикальний блок (УНА-УНСО, ДСУ тощо).
59. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
Паризька мирна конференція - скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918 років. Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18.1.1919 по 21.1.1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Одним із найпікантніших питань конференції було питання визнання держав, що перебували на початку процесу творення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з

Прибалтики, Закавказзя і України. Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. На їхню думку, протистояти цьому могли великі територіальні держави. Це привелодо прийняття 25.6.1919 рішення, згідно якого Антанта визнавала за Польщею право окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. На їхню думку, протистояти цьому могли великі територіальні держави. Це привелодо прийняття 25.6.1919 рішення, згідно якого Антанта визнавала за Польщею право окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд».






60. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
Етапи відбудови в УРСР:
- 1943-1945pp. - відбудова найбільш життєво важливих об'єктів в міру визволення території від німецько-фашистських загарбників;
- 1945-1950pp. - широкомасштабна відбудова згідно з IV п'ятирічним планом.
Прийняття Закону «Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства». У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про п'ятирічний план відбудові і розвитку народного господарства». Це був IV план п'ятирічки. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла аналогічний закон, що передбачав таке:
- відбудову виробничих потужностей України;
- доведення валової продукції промисловості у 1950 р, до 113% від рівня
1940 р.;

- першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів;
- відбудова легкої промисловості і сільського господарства;
- відродження культурно-освітньої сфери.
Підсумки відбудови економіки України в 1946-1950pp. Відбудувати економіку УРСР в рекордно стислі терміни вдалося насамперед завдяки героїчній самовідданій праці мільйонів робітників і селян, учених, інженерів, службовців, працівників культурно-освітньої сфери України. За 1946-1950 pp. було відбудовано зруйновані в роки війни промислові підприємства, шахти, електростанції. Повністю були відновлені основні галузі економіки УРСР - металургія та енергетика.
У грудні 1947 р. завдяки зростанню виробництва сільськогосподарської продукції були скасовані продовольчі картки, зникла погроза голоду. Україна знову стала житницею і тваринницькою базою СРСР. До 1950 р. був досягнутий довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.

61. Культура і духовне життя України в 1917-1920 рр.
У 1917—1920 pp. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводились навчальні програми, які передбачали обов'язковість вивчення української мови, історії та географії України. У добу гетьманату було створено Українську академію наук. її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати. омітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Гнат Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих

виконавців О. Мар'яненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки. У роки революції і визвольних змагань в середовищі українських віруючих і духовенства зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська православна церква намагалась не допустити втрати контролю над єпархіями колишньої царської імперії. Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі у січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Храми і монастирі закривались, віруючі і духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення УАПЦ стала частиною українського національно-визвольного руху. 62. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-х – у першій половині 60-х рр. М.Хрущов.
Стан промисловості України. У 50-х pp. XX ст. Україна мала значний економічний потенціал. Вона стала одним із центрів машинобудування. На перший план висувалася металургія, енерго- і електромашино-будування. Нарощували потужності Харківський тракторний завод і Харківський завод транспортного машинобудування, Краматорський завод верстатобудування. Збільшився видобуток нафти і вугілля (у західній частині республіки було утворено Львівсько-Волинський вугільний басейн). Розвивалася газова промисловість. У 1956 р. почалося використання природного газу Щебелинського родовища на Харківщині. ажливими факторами виконання цієї економічної програми вважалися:
- безупинний технічний прогрес;
- швидке зростання продуктивності праці;
-подальший розвиток усіх галузей промисловості;
- підвищення матеріального і культурного рівня життя народу. Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить вирішення головного економічного завдання СРСР - у стислий термін наздогнати і випередити економічно найрозвинутіші країни світу.
Значення хрущовських реформ. Реформи М. Хрущова мали як

позитивні, так і негативні результати. 3 одного боку, 50-ті pp., особливо їхня друга половина, виявилися найбільш успішними за довгі роки в розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР у цілому. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи. Відбулася деяка децентралізація управління народним господарством, регіонам було надано обмежену господарську самостійність. Україна почала проводити більш самостійну економічну політику. Поліпшилася кооперація та поділ праці в регіонах, покращилися умови праці трудящих, зросли доходи населення, підвищився рівень його життя.
3 другого боку, реформи М Хрущова не торкалися політичної сфери (тоталітарного режиму, основ командно-адміністративної системи, зберігалася монополія компартії на владу). Унаслідок половинчастості і непослідовності реформ в економіці кардинальних змін не відбулося. У промисловості реформи обмежилися реорганізацію управління. У реформуванні народного господарства перевага віддавалася розвитку важкої промисловості, куди направлялася більшість коштів державного бюджету, а легка і харчова промисловість розвивалися за залишковим принципом. Послабшали господарські зв'язки між окремими регіонами. Реформування в економічній, суспільно-політичній, соціальній сферах відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно. Народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним шляхом.
63. Особливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні.
Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни. Причини проведення індустріалізації
• Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції.
• Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу.
Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи.
Складові індустріалізації

• Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової.
• Примус населення до придбання облігацій державної позики.
• Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів.
• Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами.
• Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках).
• Широке використання праці в'язнів.
• Жорсткий режим економії бюджетних коштів. ідсумки індустріалізації
Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.
Зміцнилась обороноздатність країни.
Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості.
Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку).
Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки.
Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну. 64. Визволення України від нацистських загарбників. Герої-визволителі України.
Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі. Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня

1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.
Марія Боровиченко (1925-1943)
Народилася в селищі Мишоловка, що перебувало в межах Києва. До початку війни встигла закінчити восьмирічну школу та курси медичних сестер. У Червоній армії з 1941 р. У липні 1943 р. в бою під м. Обоянь Курської області підірвала гранатою танк ворога, який намагався знищити поранених. Загинула, рятуючи життя пораненого офіцера. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно.
Микола Ватутін (1901-1944)
Генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно). У 1920 р. вступив до Червоної армії. 1922 р. закінчив 14-ту піхотну школу в Полтаві, 1926 р. — Київську вищу об'єднану військову школу. Навчався у Військовій академії ім. Фрунзе, Академії Генштабу. Служив заступником начальника та начальником штабу Київського військового округу. Під час Великої Вітчизняної війни командував військами Воронезького, Південно-Західного та І Українського фронтів. Брав участь у Сталінградській битві та битві на Курській дузі. Його війська визволяли Бєлгород, Харків, Київ, форсували Дніпро. Загинув під час бойових дій. Похований у Києві, де йому встановлено пам'ятник.
65. Голодомори ХХ ст. в Україні: причини і наслідки.
Всі голодомори в Україні — це події, коли був штучно організований голод, а всі дії влади були зосереджені на погіршення наслідків цього лиха. Найстрашніши дати в пам’яті всіх українців: 1921 - 1923 рр., 1932 - 1933 рр., 1946 – 1947 рр. 1921-22 рр. та 1946-47 рр. хоча і значно поступалися розмахом страшних наслідків, але були дуже значними, і, головне, не відрізняються принципово від подій 1932-33 рр. ні за метою організаторів, ні за «механізмом» втілення.
Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР поставила в Парижі.

Голодомор 1932-1933 рр. (за межами України відомий як Famine Genocide, Ukrainian Genocide) — навмисно організована шляхом штучного голоду масова загибель українців. Дослідженнями (Джеймс Мейс, Роберт Конквест та інші) було доведено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому (резолюція про геноцид, ухвалена ООН
у 1948 р.) визначенню геноциду. Факт гeноциду українців сталінським рeжимом
у 1932—1933 р. офіційно визнаний урядами України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучeних Штатів Амeрики, Іспанії та Перу. 66. .Повсякденне життя українців у 1964-1985 рр.
Повсякденне життя українців у 1964— 1985 рр.
Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя у країні. Період в історії СРСР і, відповідно, України з 1964 до 1985 р., що отримав назву «застій», відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.
Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.) на всіх високих партійних форумах підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою тощо. Складною залишалася житлова проблема, хоча для її

розв'язання виділялися міліардні суми. На початку 1980-х рр. черга на квартири становила 1,5 млн осіб і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракува¬ло коштів і матеріалів.
У 1970—1980-ті рр. почала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів, призначених виключно для номенклатури.
Крім того, «верхи» створили закриту систему медичного обслуговування та відпочинку. їхні діти навчалися у престижних школах і вузах, як правило, працювали за кордоном.
З кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою і простими громадянами зростав. Висновок. У роки «застою» повсякденне життя характеризувалося стабільністю і передбачуваністю, у той же час рівень життя неухильно знижувався. Партійно-державна номенклатура створила для себе систему приві¬леїв, які забезпечували їй значно кращі умови існування. Ш Дати: 1977 р., 1978 р.

67. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально-економічні наслідки.
Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. ЇЇ соціально-економічні наслідки.
Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був проголошений курс на кооперування сільського господарства.
Хлібна криза 1927—1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за /кордон, мо¬гли зірвати форсовані темпи індустріалізації. Керівництву держави був потрібен механізм безперервного постачання хліба. Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи).
Більшовики вже мали досвід організації колгоспів (радгоспи й комуни у 1918 р.). До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств. Основні причини голоду в Україні:

виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запровадження паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності розстріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.
Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на загибель. Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ¬ливо дітей і старих. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб. Таким був наслідок колективізації в Україні. У 2003 р. у зв'язку із 70-річчям голодомору в Україні були проведені поминальні заходи.
Висновок. Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору 1932— 1933 рр., який забрав життя мільйонів людей.
Дати: 1929 р., 1932—1933 рр.
68. Возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР та їх радянізація у 1939-1941 рр.
Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяло кілька факторів:
- радянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону військами Червоної армії прагненням запобігти окупації краю нацистами; в умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект;
- поляки, відступаючи під натиском німецьких і радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенні, не зупиняючись перед убивствами мирних жителів;

- західні українці споконвіку прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала більшість західноукраїнського населення.
26-27 жовтня 1939 р. у Львові відбулося засідання Народних зборів Західної України. Народні збори, виражаючи «одностайну волю визволеного народу», проголосували встановлення радянської влади на території Західної України і ухвалили декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На основі звернення Народних зборів Західної України V позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. 15листопада III позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.
У цілому, об'єднання майже всіх українських земель у складі УРСР мало позитивне значення. Однак установлений за допомогою багнетів Червоної армії тоталітарний режим завдав страждання жителям західних областей України й остаточно переконав населення цих регіонів, що своє майбутнє потрібно шукати у створенні незалежної Соборної Української держави.
69. Розвиток культури в 30-ті рр. “Розстріляне” відродження.
Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного й духовного прогресу. Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалась членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрились нові середні

навчальні заклади. Однак недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної і моральної спадкоємності української інтелігенції. Наступ адміністративно-командної системи нівелював творчу особистість, породжував повне безсилля перед сталінщиною. Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" творчість митців підпадала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана, прозаїків А. Головка, Н. Рибака, П. Панча, Ю. Яновського та багатьох інших. 70. .Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор ставить за мету проаналізувати фактори "європейського вибору" України, зупинитися на найважливіших сторінках взаємовідносин "Україна - ЄС: 1991 - 1999" та спрогнозувати можливі варіанти подальшої співпраці. По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями.

По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.) Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. По-четверте, це "євростандарти" економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, "євростандарти" виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України. У березні 1997р. в Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру - сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Одним із прикладів є впровадження в дію Постанови Кабміну України. Таким чином вже можна відчути "присутність" ЄС в нашій державі. 5 вересня 1997 року в Києві відбувся Перший Саміт Україна - ЄС, на якому дві сторони підтвердили свої наміри щодо подальшої співпраці та наголосили на якнайшвидшій ратифікації УПС між Україною та Євросоюзом.

71. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр.
До середини 1930-х pp. ціною неймовірних зусиль народу було досягнуто успіхів у розвитку народного господарства. У політичному житті суспільства спостерігався дедалі помітніший відхід від демократичних принципів. Проголошена Й. Сталіним теорія «загострення класової боротьби» на тлі перемог соціалістичного будівництва вела до поширення репресій на все більше коло людей. 1930-ті pp. в історії культури СРСР і УРСР були часом «культурної революції» — складової частини соціалістичних перетворень у радянській державі. Було ліквідовано неписьменність, створювалися нові школи, фабрично-заводські училища (ФЗУ), технікуми й вищі заклади освіти.

У 1933 р. було відновлено діяльність університетів. Радянська влада поставила за мету сформувати нову інтелігенцію із середовища робітників і селян. Апогеєм винищення української інтелігенції та передових діячів науки й культури стали 1937— 1938 роки. Сталінський терор не тільки позбавив волі й життя маси людей, він розтлівав тих, кого минала трагічна доля. У людей гинули віра в добро, рушилися авторитети, тьмяніли ідеали. І навпаки, заохочувалися ганебні вчинки — доноси, наклепи, провокації. Світле й бажане майбутнє, якого прагнули люди, зіткнулося в ті роки із соціальною незахищеністю, жорстокістю, скаліченими долями мільйонів людей.
72. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні.
дповідь на це питання необхідно розділити на чотири частини.
1. Рух Опору на окупованій території.
На початку війни Україна упродовж 13 місяців стримувала наступ фашистських орд і тільки наприкінці липня 1942 р. була повністю окупована загарбниками.
Після окупації території України розпочався масовий партизанський рух, який завдав німецьким військам відчутних втрат. Невеликі партизанські загони, а також цілі партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, С. Наумова, П. Вершигори вели "рейкову війну", створювали навіть зони, визволені з-під німецької окупаційної влади.
На початок 1944 р. визволена партизанами територія становила майже 12 тис. км. квадратних. Внесок українців у перемогу на фронтах війни.
На фронтах Вітчизняної війни у складі радянських військ було близько 6 млн українців; кожен другий із них загинув, кожен другий із тих, хто залишився живим, став довічним калікою. 2072 українці було удостоєно

вищого звання в СРСР - Героя Радянського Союзу, із них 32 - двічі, а І. Кожедуба - тричі. Перебазування на схід країни величезних матеріальних цінностей, переведення народного господарства на рейки воєнного виробництва за надзвичайних умов і в найкортші сроки стало дійсно всенародною, героїчною трудовою епопеєю. Євакуація заводу "Арсенал" з Києва розпочалася 27 червня 1941 р. Всього було демонтовано й вивезено 1110 вагонів обладнання. Втрати України.
Загальна чисельність утрат цивільних і військових українців становила 7 млн. осіб (16,7% від усього населення Україна).
Війна вогненним смерчем прокотилася містами й селами України. Повністю або частково було знищено 714 міст і 28 тис. сіл, 2 млн будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік.
Було знищено 16150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трлн крб.
Величезні людські та економічні втрати українського народу у роки Другої світової війни були оцінені світовим співтовариством як вагомий внесок у перемогу над фашизмом. Україна, яка входила до складу СРСР, стала членом ООН і разом з делегацією СРСР та Білорусії взяла участь у роботі її структур від дня заснування в 1945р.

73. Входження УСРР до складу СРСР.
Входження УСРР до складу СРСР.
Установлення радянської влади в Україні наприкінці 1919 р. поставило питання щодо врегулювання міждержавних відносин РСФРР і УСРР, яка формально зберігала ознаки незалежності. 28 грудня 1920 р. УСРР і РСФРР уклали союзний робітничо-селянський договір, що визнавав незалежність і суверенність обох республік, передбачав створення воєнного та господарського союзу, об'єднання комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, шляхів, пошти, телеграфу. Об'єднані комісаріати входили до складу Уряду РСФРР і мали в українському уряді своїх уповноважених. Народний комісаріат закордонних справ УСРР зберігав свою формальну незалежність. 6 жовтня 1922 р. було визнано необхідність укладення договору між Україною, Білорусією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Росією про об'єднання їх у федерацію під назвою «Союз Радянських Соціалістичних Республік».

Народні комісаріати поділялися на загальносоюзні (злиті), союзно-республіканські (об'єднані) та республіканські (автономні), 10 грудня 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд у Харкові прийняв Декларацію про підтримку утворення нової держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
ЗО грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд рад, який затвердив Декларацію про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. До складу новоствореної держави увійшли УСРР, БСРР, Закавказька РФСР (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Цими документами проголошувався принцип добровільного і рівноправного утворення СРСР, закріплювалося право вільного виходу республік зі складу СРСР. Конституційне оформлення статусу СРСР відбулося протягом 1923— 1924 рр. «конфедералізмі».
31 січня 1924 р. II Всесоюзний з'їзд рад прийняв Конституцію СРСР, яка затверджувала об'єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Висновок. Входження УСРР до складу СРСР привело до остаточної втрати нею своєї формальної незалежності. На території СРСР встановлювалося повновладдя комуністичної партії . 74. Суть та соціальна значущість Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.
Прийняття 28 листопада 2006 року Закону України “Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні” має надзвичайно важливе суспільно-політичне та морально-політичне значення, особливо напередодні 75-х роковин Голодомору 1932 – 1933 років, сприятиме відновленню історичної справедливості, глибокому усвідомленню громадянами причин і наслідків геноциду Українського народу, консолідації Українського народу навколо ідеї утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства, підвищенню авторитету України у світі.

Тема українських голодоморів почала відкрито звучати у суспільстві з часів демократизації і перебудови в СРСР. Вона вже тоді виступила потужним об‘єднавчим чинником, завдяки якому у відкритті правди про Голодомор 1932-1933 років об‘єднали свої зусилля і національно-демократичні сили, і навіть частина Компартії України. Першим кроком офіційної влади у цьому питанні стала Постанова ЦК Компартії України 26 січня 1990 року “Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов’язаних з ним архівних матеріалів”, у якій було визнано факт Голодомору.
Після здобуття державної незалежності українська влада на підтримку ініціатив громадськості прийняла низку рішень щодо вшанування пам‘яті жертв голодоморів та, зокрема, визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом.
75. Наш край на початку ХХ століття. 76. Національно-визвольний рух 60- 80-х років.
Переслідування учасників національно-визвольного руху в умовах кризи тоталітаризму (1976-1984pp.). Переслідування учасників національно-визвольного руху продовжилися й особливо посилилися після створення у листопаді 1976 р. Української Гельсінської групи (УГГ) на чолі з М. Руденком, діяльність якої була спрямована на виконання документів Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Члени УГТ прийняли декларацію і підписали цей документ своїми іменами, щоб підкреслити намір діяти виключно на легальних засадах. Однак КДБ переслідував їх, не зупиняючись перед мерзенними провокаціями. Зокрема, їм підкидали під час обшуків долари СІІІА, порнографічні листівки, зброю, нацьковували на них хуліганів і карних злочинців. У грудні 1977 р. один з фундаторів УГТ Л. Лук'яненко був заарештований і дістав по суду як «особливо небезпечний рецидивіст» 10 років таборів і 5 років заслання. Одного за одним заарештували також інших членів УГГ.

Численні арешти також відбулися у 1980-1982 pp. С. Хмару, лікаря з Червонограда, було заарештовано за відновлення видання журналу «Український вісник», Д. Мазура, вчителя з Житомирщини, - за усні і письмові заяви про голод 1932-1933 pp., за виступи проти русифікації. 2 жовтня 1980 р. на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання було засуджено В. Стуса. Його звинувачували в написанні листів до інших дисидентів і передавання інформації за кордон. У серпні 1984 р. було заарештовано старшого лейтенанта ЗС СРСР Г. Куценка за «наклепницькі заяви про пригноблення України Росією і за націоналізм».
Однак змусити дисидентів замовкнути властям не вдалося. Організована тоталітарною державою інформаційна блокада навколо них раз у раз різними способами проривалася. Учасники національно-визвольного руху пробуджували громадянську думку, національну свідомість, людську гідність. Вони наближали час створення незалежної Української держави.
77. Наш край у 50-70-х роках ХХ століття. 78. Позачергові вибори до Верховної Ради України.
  • 0

#36 DavidPiedy

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 3 повідомлень

Відправлено 02.04.2017 – 20:02

заливы на карту telegram:@mr_jonson2013 гарантии
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua