Перейти до вмісту

Улюблені цитати з літературних творів


Повідомлень в темі: 250

#101 Selena

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 212 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 15.11.2007 – 22:10

"Глянь. Він ні про що не здогадується. Не помічає, що нас торкнулось диво. Дивиться на нас і не бачить, що ми змінились. Який божевільний світ: ти можеш обернутись в архангела, в блазня, в злочинця, і цього ніхто не помітить. Та коли в тебе відірветься гудзик - помітять усі..."
  • 0

#102 Selena

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 212 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 27.11.2007 – 11:30

"Бути людиною - це якраз і означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні, хоч вони, здавалось б, і не залежать од тебе. Пишатись перемогою, яку здобули твої друзі. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти помагаєш будувати світ.

І таких людей прирівнюють до тореадорів чи картярів. Вихваляють їхню зневагу до смерті. А мені смішно, коли я чую про зневагу до смерті. Якщо коріння тієї зневаги не в усвідомленій відповідальності, то вона є тільки ознакою духовної убогості або надмірної молодості....

Цей безглуздий кінець нагадав мені іншу, справді людську смерть. То був садівник, він казав мені:

<<Знаєте... іноді, бувало, копаю заступом землю, а сам обливаюсь потом... Ревматизм крутить ноги, і я просто кляну цю каторгу. А ось тепер я так хотів би копатись і копатись у землі. Це так гарно! Почуваєш себе таким вільним! І потім, хто ж обрізатиме мої дерева?>>

Він залишав по собі оброблену землю. Він залишив оброблену планету. Любов зв'язувала його з усією землею і з усіма деревами землі. Ось хто був її великодушним, щедрим господарем! Ось хто був істинно мужньою людиною, бо в ім'я Творення він боровся зі смертю."

А. Екзюпері :prapor3:

Повідомлення відредагував Selena: 27.11.2007 – 11:37

  • 0

#103 Sergv

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 43 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:м.Вінниця

Відправлено 27.11.2007 – 11:36

"В моих глазах - конец земного праха,
В моих глазах - судьбы топор и плаха,
И вновь пьянит украденная жизнь
И манит терпкий дым чужого страха...
  • 0

#104 Sergv

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 43 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:м.Вінниця

Відправлено 27.11.2007 – 14:38

То, что мы испытываем, когда бываем влюблены, быть может, есть нормальное состояние. Влюблённость указывает человеку, каким он должен быть.
***
Любовь уничтожает смерть и превращает её в пустой призрак, она обращает жизнь из бессмыслицы в нечто осмысленное, из несчастья делает счастье.
***
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее.
***
Жизнь - игрушка настолько глупая, что её дарят только младенцам.
***
То, что мы называем жизнью, - обычно всего лишь список дел на сегодня.
***
Тот кто не разбирается ни в чём, может взяться за что угодно.
***
Каждый мечтает получить такю любовь, которой он не заслуживает.
***
Слово "НЕТ" по-прежнему остаётся самым надёжным противозачаточным средством.

Быть чем-то одним неизбежно означает не быть всем другим, и смутное ощущение этой истины навело людей на мысль о том, что не быть - это больше, чем быть чем-то, что в известном смысле это означает быть всем.
  • 0

#105 ERIS

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 76 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 29.11.2007 – 10:56

Епіграф до Майстра і МаргаритиB)взято з Фауста)
...тож хто ти нарешті?
- я частина тієї сили,
що вічно хоче зла і вічно творить благо..
  • 0

#106 Wild_Rain

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 169 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:м.Полтава

Відправлено 02.12.2007 – 19:44

"Суеверие питается недостатком знания." А. Стругацкий, Б. Стругацкий.

"Любовь- это все, любовь все побеждает, любовь всеобъемлюща...." Кліффорд
Саймак

"Не можна вірити людині, що вважає себе звичайною." Скотт Фіцджеральд.
  • 0

#107 Малинка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 207 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 03.12.2007 – 17:33

Перегляд дописуSergiy_K (15.11.2007 21:35) писав:

Це звідки?
Якщо не помиляюсь, то з "Роздумів".
Але не сперечаюсь, цитати давно виписувала, могла попутати
  • 0

#108 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 03.12.2007 – 23:47

"Дослідниками встановлено, що людина мислить так, як вона чує - звукова інформація розгортається у свідомості лінійно. Це один із базових гештальтів нашого звукового сприйняття, і він, як гадають учені, перебуває в тісному взаємозв"язку з домінуючим у нас лінійно-дискретним типом мислення (...) Складна, а то й надскладна організація звукового простору в сучасній експерементальній музиці дає підстави вважати, що при її створенні та адекватному прослуховуванні повинні задіюватися нові типи мислення. Тільки за такої обставини слухач може привести себе у відповідніст до прослуховуваного матеріалу і відчути поразуміння з музикою. Інакше музика залишається закритою для нього, а отже, сприймається як нецікава і втомлююча."

Любко Дереш "Психоактивна музика: коли? як? чому?"
із збірки "Трициліндровий двигун любові".
  • 0

#109 Selena

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 212 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 29.12.2007 – 13:06

Для любителів літа :D Щоб трошки зігрітись (хоч подумки) холодною зимою...

"День був літній і святковий. Усе на світі сяяло, цвіло, дихало пахощами, співало. Тепло і радість лилися з блакитного неба і золотого сонця; радість і щастя били джерелами над ланами зелених хлібів; радість і золота свобода хорами птахів, бджіл, джмелів та іншої комашні виспівували в гарячому повітрі над рівниною, над невеликими пагорбами, в кронах листяних і хвойних дерев, що вкривали їх." :P

Еліза Ожешко "Над Німаном" :(
  • 0

#110 Хельга Полянська

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 02.01.2008 – 20:18

"Что ж, если я и впередь не буду ослаблять своих усилий, то, быть может, когда-нибудь сумею понять: там, где нас ждут, мы всегда оказывамся точно в срок" П. Коельо

...це єдина цитата, яку я колись виписала... а потім зрозуміла, що якщо виписувати цитати з книжок, які я читаю, доведеться переписувати книги повністю і цей процес займе більше часу, ніж саме читання)) зокрема це стосується Коельо і Ремарка!!!
  • 0

#111 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 19.01.2008 – 18:41

Якщо, заглянувши спершу в зміст, ви зауважите там дивні назви на кшталт «Дикий кабан як чинник незалежності Корсики» чи «Галушка та її місце у вічності», будьте певні — в тексті ви знайдете аналіз і вепра, і гордих нащадків Бонапарта, і полтавської галушки в часі та просторі.
А хто ту книжку читав, а може хтось має електронний варіант... :blink:

Ось така та книга на вигляд.

Маю вже один есей. Насолоджуймося разом.

Сьогодні – шніцель, завтра – котлета
Як і кожній живій людині, мені хочеться подобатися. Часом щастить, і я натрапляю на якісь відгуки про свої тексти, від яких хочеться скликнути: о, ось ця людина розуміє мій тонкий сарказм і вишуканий смак у маленьких життєвих радостях. Але часом натикаєшся на коментарі на кшталт: де філософія? Де катарсис? Де глибинний аналіз особливостей національного гламуру?
Ну, аналіз гламуру в мене короткий: в Україні його немає. Чому свистопляска вульгарності отримала назву «гламур», для мене загадка. За катарсисом пошлю далеко – до Аристофана, а за філософією – ближче: читайте Камю.
Навіть Джордж Буш читав Камю торік і з погордою цим хвалився. Аналітики дивувалися: чого раптом президент Сполучених Штатів звернувся до літератури Франції, яка різко протестувала проти війни в Іраку. Але цікавіший, на мою думку, той факт, що з усього творчого доробку великого французького екзистенціаліста пан Джордж обрав твір «Сторонній» – про те, як білий чоловік без жодної причини, просто з нудьги, вбиває на пляжі араба, а потім не розуміє, за що його судять. Шукав історичні паралелі чи просто сподобалося, що книжка нетовста?
Ну, а я пишу про кухню егоїста, вкладаючи в це поняття все, що мені на даний момент болить. І сьогодні це – питання економії, тобто як пережити кризу на світових фондових ринках і американський крах ризикованих іпотек за допомогою старої доброї англійської thriftiness (економності).
Британці, колись прославлені вмінням мужньо зносити нестачу продуктів під час бліцу і післявоєнної відбудови, зараз болісно прокидаються від протилежної крайності – марнотратного розгулу, коли до сорока відсотків продуктів на тиждень люди просто викидали. Останніми роками ціни на житло та нехарчові продукти зросли так стрімко, що країну захопила хвиля бережливості, а фінансова криза останніх тижнів перетворила цю хвилю на цунамі.
Колись ми з кумою в середині 1990-х читали книжку для гарних господинь, де було багато маразму, зокрема й такий розділ «Как дать клеенке вторую жизнь». Клейонку треба було розрізати по центру, а потім розвернути і склеїти скотчем, щоб менш витерті краї стали серединою. :) Ми тоді знизали плечима і домовилися зробити все етично можливе, аби ні нам, ні нашим дітям не доводилося давати «клеенке вторую жизнь». Але поради, які зараз дає британська преса, часом б’ють за безглуздістю своєю і клейонку. Беремо «Дейлі Телеграф» за середу і насолоджуємося.
Із не кухонних подам лише одну: перед тим, як одягати капронові колготки, вдягніть бавовняні рукавички, аби не робити затяжок. Решта буде зі сфери харчування. Нагадаю ще раз: ми говоримо не про засилля совка, а про Британію двадцять першого століття.
Наливайте оливкову олію в перечницю, щоб її трусити на салати, а не лити цівкою (хоча при цьому вам треба купити ще одну перечницю);
Зберігайте хліб у кульочках з-під хрумких пластівців – тих, що всередині картонної коробки (чим інші кульочки гірші, цікаво?);
Не викидайте корки від вина: надіньте їх на кінці спиць, і ви сплетете светра куди швидше (цікаво, що порада спробувати не киряти вино і купити светра на зекономлені гроші мені не зустрілася);
Білком від яйця можна клеїти папір (так що підгадайте виготовлення домашнього майонезу до дня, коли дитині в школу загадали зробити аплікацію);
Якщо салат прив’яв, поріжте й киньте його в суп (видно, що буржуї: у нас якщо салат вважається в’ялим, то він уже в кондиції сіна);
Щоб зробити підставку під гарячі каструлі, приклейте фетр до плитки (фігня, що двадцять квадратних сантиметрів фетра вам ніхто не продасть);
Дешево прополоскати рот можна, розвівши білий винний оцет у воді (і до чудового винного перегару, який ви здобули, полюючи за корками для спиць, додасться пікантна кислинка). Ну, і так далі.
Чи можна у такий спосіб подолати наслідки біржового краху – судіть самі. А я знаю, що єдиним дієвим способом зекономити в кухні є старий радянський принцип їдальні: сьогодні – шніцель, завтра – котлета, а післязавтра – суп із фрикадельками. Бо він економить не лише гроші, а й ваш безцінний час.

http://glavred.info/society/ego/
  • 0

#112 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 27.01.2008 – 23:01

Проснувшись однажды утром после беспокойного сна, Грегор Замза обнаружил, что он у себя в постели превратился в страшное насекомое. Лежа на панцирно-твёрдой спине, он видел, стоило ему приподнять голову, свой коричневый, выпуклый, разделенный дугообразными чешуйками живот, на верхушке которого еле держалось готовое вот-вот окончательно сползти одеяло. Его многочисленные, убого тонкие по сравнению с остальным телом ножки беспомощно копошились у него перед глазами.

Франц Кафка, «Превращение».
  • 0

#113 Tagona

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 11 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Христинівки

Відправлено 28.01.2008 – 00:29

"Люди не более способны изменить ход истории, чем птицы — небо. Все, что они могут, — это воспользоваться моментом и вставить свой небольшой узор..." (Террі Пратчет)

"Весь этот дизайнерський проект жизни строется все усердней и веселей. Уже 2007 этаж и 7 миллиардов акционеров, а пямять о прошлом уходит, как осевший фундамент..."
  • 0

#114 Мельпомена

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 67 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 04.06.2008 – 22:37

"Неспокійні нині часи! Невже я ніколи не зможу помріяти про музику і поезію?"
Дж.Мак-Келей "Знак Зорро"
"Найголовнішого очима не побачиш. Добре бачить тільки серце"
Сент Екзюпері "Маленький принц"





"Слухай безгоміння, слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті - тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім, яким тебе винагороджено. Я вже бачу венеційське вікно і виткий виноград, він піднісся до самого даху.Ось твій дім, твій вічний дім. Я знаю, що ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, до кого лежить твоя душа і хто не скаламутить твою рівновагу. Вони будуть тобі грати, вони будуть співати тобі, ти почуєш яке світло в кімнаті коли горять свічі. Ти будеш засинати, натягши свій затертий і вічний ковпак, ти будеш засинати з усміхом на устах. Сон міцнитиме тебе, ти навикнеш міркувати мудро. А прогнати мене ти вже не зуміеш. берегти твій сон буду я."
М.Булгаков "Майстер і маргарита"


"Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати - не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту нема. Як почнеш про це думати - ноги зупиняться... Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди... А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй.. Сил не шкодуй. І боятися нема чого.
Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним... Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити...
Поки звічть музика - танцюй!"

[i]Харукі Муракамі "Танцюй, танцюй, танцюй"
  • 0

#115 Трям

    шопопало

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:планети КВН

Відправлено 04.06.2008 – 22:46

Не знаю чи це можна назвати цитатою, але ось(знаю, що довге, але просто не міг скоротити... Читайте, будь ласка):

Їх усiх прирекли до розстрiлу. Закритий Ревтрибунал судив їх. Але не на
пiдставi зiзнань, лише на пiдставi "свiдчень" сексотiв i провокаторiв та
на пiдставi прокурорського пафосу... А головне - на пiдставi того, чого
"суддi" не знали, лише вгадували та тямили, на що цi люди здiбнi.
Нiхто пiдсудних не захищав i не намагався, рiвно ж як i не давав нiхто
захищатись та виправдуватись їм самим, їх взяли не для тога, щоб
виправдати, а щоб засудити. Це був "шемякiн суд", де зовсiм вiдсутнiй
iнститут захисникiв, бо при тому настановленнi, яке всi цi "суди" мають,
iнститут захисникiв зайвий. А тим настановленням є - тiльки засудити.
Пiдсуднi це знали i навiть не збиралися захищатись. Єдине, що вони
могли протиставити цьому "пролетарському судовi", цiй розгнузданiй
опричнинi, - це iгнорацiю й презирство.
Андрiй погано слухав комедiю, що розiгравалася, як по нотах, - його
мучило iнше. Вловивши вiдповiдний момент i ледве проштовхуючи слова крiзь
горло, Андрiй запитав Миколу:
- Миколо... А... Пiдпис? Твiй пiдпис?.. А?
- Бог з тобою! - посмiхнувся Микола, вгадавши з самого тону, що десь
надужито його пiдписом. - Мiй пiдпис?! А втiм, ця сволота мала досить моїх
пiдписiв у моїй валiзi, в тiм числi й чистi бланки з моїм пiдписом.
Тягар, найстрашнiший тягар остаточно сповз з серця...
Їх усiх прирекли до розстрiлу.
В числi приречених була низка осiб, а мiж ними й зовсiм юна сестра їх -
Галя. Галя Чумакiвна... Нiхто з приречених не просив помилування.

Але "помилування" прийшло... Невiдомо хто з волi подав апеляцiю, й т.
зв. "верховний суд" вироку не затвердив через "неоформленiсть справи".
Розстрiл було замiнено... двадцятилiтньою каторгою.
Лиш не замiнили нiчим Катриного божевiлля...
...Ось так скiнчилася зустрiч чотирьох братiв рiдних ще й сестри їхньої
- дiтей старого Чумака, добрих, i вiрних, i в рiд свiй залюблених,
нащадкiв славного роду ковальського.
Ось так скiнчилася зустрiч i тих, що до того роду прив'язанi серцем.
Багато дорiг пройшли вони, з багатьох рiк пили вони, багато могил
полишали вони, багатьох друзiв розгубили вони в землi й по божевiльнях, i
багато ще їм iти, багато ще їм проб приготовила доля,
Але всi дороги сходимi, й всi могили зчислимi, i кожна нiч - навiть
полярна нiч! - кiнчається ранком... I вони йдуть... Зцiпивши зуби, вони
йтимуть через нiч злоби й зненавистi, не здаючись, доти, доки її не
перейдуть.
I в одного з них завжди звучатиме в душi "Мiсячна соната" Бетховена,
яка не мала нiчого спiльного з болючою емблемою, вирiзьбленою на
вогненному щитi далекого мiсяця, що на нiй брат пiдняв брата на вила.
Соната така, як її наповнило собою вiрне серце тiєї, що знала цiну любовi:
соната про дружбу, про вiрнiсть, про любов велику й непереможну, -
незалежно вiд того, чи про це думав той, хто її творив.

Іван Багряний "Сад Гетсиманський"


Повідомлення відредагував Мій_Травень: 04.06.2008 – 22:59

  • 0

#116 Sink

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 192 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.06.2008 – 23:05

Якщо дозволите, мовою оригіналу, бо й читав я в оригіналі:
"We have a task before us which must be speedily performed. We know that it will be ruinous to make delay. The most important crisis of our life calls, trumpet-tongued, for immediate energy and action. We glow, we are consumed with eagerness to commence the work, with the anticipation of whose glorious result our whole souls are on fire. It must, it shall be undertaken to-day, and yet we put it off until to-morrow; and why? There is no answer, except that we feel perverse, using the word with no comprehension of the principle. To-morrow arrives, and with it a more impatient anxiety to do our duty, but with this very increase of anxiety arrives, also, a nameless, a positively fearful, because unfathomable, craving for delay. This craving gathers strength as the moments fly. The last hour for action is at hand. We tremble with the violence of the conflict within us, – of the definite with the indefinite – of the substance with the shadow. But, if the contest has proceeded thus far, it is the shadow which prevails, – we struggle in vain. The clock strikes, and is the knell of our welfare. At the same time, it is the chanticleer-note to the ghost that has so long over-awed us. It flies – it disappears – we are free. The old energy returns. We will labour now. Alas, it is too late!

We stand upon the brink of a precipice. We peer into the abyss – we grow sick and dizzy. Our first impulse is to shrink from the danger. Unaccountably we remain. By slow degrees our sickness, and dizziness, and horror, become merged in a cloud of unnameable feeling. By gradations, still more imperceptible, this cloud assumes shape, as did the vapor from the bottle out of which arose the genius in the Arabian Nights. But out of this our cloud upon the precipice's edge, there grows into palpability, a shape, far more terrible than any genius, or any demon of a tale, and yet it is but a thought, although a fearful one, and one which chills the very marrow of our bones with the fierceness of the delight of its horror. It is merely the idea of what would be our sensations during the sweeping precipitancy of a fall from such a height. And this fall – this rushing annihilation – for the very reason that it involves that one most ghastly and loathsome of all the most ghastly and loathsome images of death and suffering which have ever presented themselves to our imagination – for this very cause do we now the most vividly desire it. And because our reason violently deters us from the brink, therefore, do we the more impetuously approach it. There is no passion in nature so demoniacally impatient, as that of him, who shuddering upon the edge of a precipice, thus meditates a plunge. To indulge for a moment, in any attempt at thought, is to be inevitably lost; for reflection but urges us to forbear, and therefore it is, I say, that we cannot. If there be no friendly arm to check us, or if we fail in a sudden effort to prostrate ourselves backward from the abyss, we plunge, and are destroyed.

Examine these and similar actions as we will, we shall find them resulting solely from the spirit of the Perverse. We perpetrate them merely because we feel that we should not. Beyond or behind this, there is no intelligible principle. And we might, indeed, deem this perverseness a direct instigation of the Arch-Fiend, were it not occasionally known to operate in furtherance of good."
Edgar Allan Poe "The Imp Of The Perverse"

Ці рядки мене дуже вразили, оскільки ті всі речі, що тут описуються, я знайшов у своїй душі, особливо що стосується першого абзацу)
  • 0

#117 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 04.06.2008 – 23:21

Доротка,
всего несколько строк: запомни раз и навсегда - ты работаешь,
потому что не умеешь жить. Если бы ты умела жить, то не работала
бы и никакая наука для тебя бы не существовала. Но все учили нас
только работать, и никто - жить.
(цитата з "Хозарського словника"М.Павича)


Хорхе Луїс Борхес.

ЛЕГЕНДА

Авель та Каїн зустрілися після смерті Авеля. Вони йшли пустелею і здалеку впізнали один одного, бо обидва були високі. Брати посідали на землю, розпали ли багаття й поїли. Помовчали, як зморені люди на схилі дня. На небі з'явилася зірка, яка тоді ще не мала назви. При світлі полум'я Каін помітив на чолі Авеля рубець від каменя і впустив шматок хліба, який збирався піднести до рота. Почав благати брата, аби той простив його злочин.

Авель відповів:

— Ти мене вбив чи я тебе? Я вже й забув, і ми сидимо тут поряд. Як колись.

— Тепер я бачу, що ти й справді простив мене, — мовив Каїн,— бо забути — і значить простити. Я теж спробую забути. Авель тихо проказав:

— Авжеж. Доки тривають докори сумління, доти триває і провина.
  • 0

#118 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 22.06.2008 – 00:20

Якось уночі, лежачи без сну, я раптом почав проказувати вірші, надто гарні й дивовижні, щоб мені спало на думку їх записати, а вранці я їх уже не пам'ятав; і все ж таки вони десь зберігаються в мені, наче тверде ядро горіха в старій ненадійній шкаралупі. Іншим разом щастя навідувало мене, коли я читав якогось поета, кола розмірковував над Декартом, Паскалем, а якось воно знов спалахнуло й згубило свій золотий слід далеко в небі, коли я був у своєї коханої. Ох, важко знаходити цей божистий слід у житті, яким ми живемо, в нашу добу, таку вдоволену, таку міщанську, таку бездуховну добу, серед цієї архітектури, цього ділового світу, серед цієї політики й цих людей! Як же мені не бути степовим вовком, жалюгідним пустельником серед цього світу, коли я не можу ділити з ним жодної його мети, і жодна його радість мене не зачіпає! Я не можу довго всидіти ані в театрі, ані в кіно, майже не читаю газет і рідко коли сучасну книжку, не можу зрозуміти, якої втіхи й радості шукають люди в переповнених вокзалах, готелях і кав'ярнях, під чадну, набридливу музику, в барах, вар'єте розкішних міст, на всесвітніх виставках, на карнавальних гуляннях, на лекціях для тих, хто прагне освіти, і на великих стадіонах. Я не можу ані зрозуміти, ані розділити всіх цих насолод, хоч мені вони приступні, а тисячі інших людей тільки прагнуть їх скуштувати! І навпаки — те, що я зазнаю в рідкісні години радості, що для мене було і є неземною втіхою, великим переживанням, екстазом і захватом, те світ знає, шукає і любить щонайбільше в поезії, а в житті вважає божевіллям. І дійсно, коли світ має слушність, коли ця музика в кав'ярнях, ці масові розваги, ці американізовані люди, яким треба так небагато, мають слушність, то я помиляюся, то я божевільний, я справді степовий вовк, як я себе часто називаю, звір, що заблукав у чужому, незрозумілому світі і вже не може знайти ні своєї домівки, ні радості, ні поживи.

Герман Гессе "Степовий вовк"
  • 0

#119 Вертипузо

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 607 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 22.06.2008 – 17:35

Так подивилась і подумала, що у мене якісь короткі цитатки будуть)) ну що ж..
1. Страх вбиває розум. (Дюна. Френк Герберт)
2. Книги - це скарбниці, в яких ми зберігаємо те, що боїмося забути. ("451 градус за Фарангейтом" Рей Бредбері)
Потім додам .. і не тільки фантастів))
  • 0

#120 Гість_Ейфорія_*

  • Гості

Відправлено 03.07.2008 – 08:32

- А не треба ніяких точок зору. Просто він [Ісус Христос] існував, і більше нічого. І доказів ніяких не треба
- Людина смертна, та це було б іще півбіди. Зле те, що вона іноді нагло смертна, ось у чому штука! (Булгаков)

- Істинне - все велике і прекрасне, бо все істина
- Які страшні трагедії творить з людьми релазім!
- Який відчай, яка смерть довкола! (Достоєвський)

У мене є вибір: стати жертвою цього світу, або авантюристкою, яка шукає клад. Все залежить від того, якою я сама себе бачу (Коельо)

А ще мені дуже подобається епітафія Печоріна з "Героя нашого часу". Але це трішки не в тему
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних