Перейти до вмісту

9.05 - Дєнь Побєди


Повідомлень в темі: 785

#281 werwoolf

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 6 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 05.06.2008 – 13:12

Я мав на увазі те , якщоб не ці люди то у нас було б таке жіття , тому ми маемо пам*ятати про них .


Пробачте за помилки , я ненароком )
  • 0

#282 bamik

    салоїд

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2443 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 08.05.2009 – 21:07

Ап, можливість новим форумчанинам дописати в цій темі.

Йа, як і раніше дотримуюсь, що нам ні холодно, ні жарко від того. Війна двох імперій за свої інтереси!




Вже викладав:
Зображення
  • 0

#283 Ulrick Stahlbehr

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Звенигородка

Відправлено 08.05.2009 – 22:09

Є свято перемоги над комуністичним режимом - День Незалежності. А чому не можна святкувати день перемог над нацистським режимом? Що, було б краще, якби замість Сталіна був Гітлер? У мене прадід острабайтером був. Я можу святкувати цей день хоча б тому, що він повернувся.

Перегляд дописуDarkLordVillis (28.05.2008 19:29) писав:

- радянські командири дуже добре уміли воювати. СРСР воювали без зупину протягом 27 років, тож досвіду вистачало. Японцям таких чортів дали, що вони більш і не думали нападати. потім Фінляндія та інші... навіть цивільні здавали норми ГТО. Але задача в них була інша - аж ніяк не рятувати солдат. Та і як рахували ті втрати? солдати тікали, здавалися в полон, партизанили чи просто переховувалися. Деякі просто невстигли відступити. Їх записали в "безвісті зниклі", а потім додали до загальних втрат. І вже після війни кількість справжніх жертв доводили до записаних. Дарма ти думав, що німці знищили 11 млн. чол. Вони б ніяк не справились. Хоч би до 1 млн. дотягнули. Проти кого воювали НКВД? Хіба це секрет? Проти внутрішніх ворогів, а ними були всі. І НКВД не воювали проти німців. Тому і бігли солдати вперед, в полон здаватися, бо позаду їх кулементні черги косили значно частіше, ніж попереду. А чи НКВД брали в полон? Ну, може не в полон, а інакше називається..
Так - так, вміли воювати... А також допомагали осадженому Ленінграду... Ікру жерли і вином запивали, тоді, коли люди гинуть від голоду! А Червона армія не змогла перемогти навіть Фінляндію! Що вже говорити, щоб перемогти Німеччину?
Літом 41 року на кордонах Німеччини було 3 млн. солдат ввермахту і 4 млн. червоноармійців. Останні знищені були вщент. Це про щось говорить? СРСР не могло воювати.
А святкувати чи ні - діло людини. Скажіть спасибі, що Гітлер не переміг. Ніхто б це тоді не писав...
  • 0

#284 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6661 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 08.05.2009 – 22:26

Перегляд дописуKing Oni (8.05.2009 23:09) писав:

....
Літом 41 року на кордонах Німеччини було 3 млн. солдат ввермахту і 4 млн. червоноармійців. Останні знищені були вщент. Це про щось говорить? ....
те що 1млн солдатів відразу здалися в полон, а інші тікали як могли свідчить про те, що солдати не хотіли воювати, а хотіли врятуватись
  • 0

#285 FT232BM

    私は人々嫌い

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3435 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ->НТУУ "КПІ"

Відправлено 08.05.2009 – 22:36

Я святкую. Все таки з німцями воювали близькі нам люди. Те що вони воювали в червоній армії — справа десята, в них була конкретна благородна мета — захистити СВОЮ землю.
  • 0

#286 ZoomerMan

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 667 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 08.05.2009 – 22:53

Перегляд дописуDarkLordVillis (28.05.2008 19:29) писав:

- радянські командири дуже добре уміли воювати. СРСР воювали без зупину протягом 27 років, тож досвіду вистачало. Японцям таких чортів дали, що вони більш і не думали нападати. потім Фінляндія та інші... навіть цивільні здавали норми ГТО. Але задача в них була інша - аж ніяк не рятувати солдат. Та і як рахували ті втрати? солдати тікали, здавалися в полон, партизанили чи просто переховувалися. Деякі просто невстигли відступити. Їх записали в "безвісті зниклі", а потім додали до загальних втрат. І вже після війни кількість справжніх жертв доводили до записаних. Дарма ти думав, що німці знищили 11 млн. чол. Вони б ніяк не справились. Хоч би до 1 млн. дотягнули. Проти кого воювали НКВД? Хіба це секрет? Проти внутрішніх ворогів, а ними були всі. І НКВД не воювали проти німців. Тому і бігли солдати вперед, в полон здаватися, бо позаду їх кулементні черги косили значно частіше, ніж попереду. А чи НКВД брали в полон? Ну, може не в полон, а інакше називається..

Абслютно з вами не погоджуюсь щодо того що ті командири які залишишились після репресій НКВД вміли воювати. Вони всі були бездарями (крім декількох нам відомих персон -Жукова і Тмошенко наприклад), битви виграні СРСР не вважються зразком військової тактики (на відміну від німецьких)...Гріх було не виграти Велику Вітчизняну війну для СРСР - в військовій справі є беззаперечний факт - той хто зпхищається - той виграє навіть якщо в нього менше ресурсів...СРСР - найбільший людський і сировинний "запапас" в всвіті на той час, така велика кількість втрат щераз жоказує безжарність рос командування - так що я святкую поминаючи пам"ять тих простих солдат які через ідіотизм своїх керівників поклали голову за свою країну!
  • 0

#287 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6661 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 09.05.2009 – 10:42

Перегляд дописуZoomerMan (8.05.2009 23:53) писав:

Абслютно з вами не погоджуюсь щодо того що ті командири які залишишились після репресій НКВД вміли воювати. Вони всі були бездарями (крім декількох нам відомих персон -Жукова і Тмошенко наприклад), битви виграні СРСР не вважються зразком військової тактики (на відміну від німецьких)...Гріх було не виграти Велику Вітчизняну війну для СРСР - в військовій справі є беззаперечний факт - той хто зпхищається - той виграє навіть якщо в нього менше ресурсів...СРСР - найбільший людський і сировинний "запапас" в всвіті на той час, така велика кількість втрат щераз жоказує безжарність рос командування - так що я святкую поминаючи пам"ять тих простих солдат які через ідіотизм своїх керівників поклали голову за свою країну!
Ви просто забуваєте, за що воювали німці, і за що воювали більшовики. Більшовицькі командири добре вміли воювати проти своїх простих мирних людей, і війну з німцями вони добре використали для продовження війни проти українців. І їм це гарно вдалося, тож нетреба ля-ля! Мета більшовиків - не перемогти німеччину, а підняти світову революцію - і в німеччині також. Сталін не був радий перемозі, бо реально то була поразка. Сталін навіть не приймав парад переможців. За життя Сталіна день перемоги не святкували. Отож - хто за що воює...

По закінченню війни всі добре розуміли, хто є переможець. А зараз переплутали. По закінченню війни ясно було хто програв - в програші і Німеччина і СРСР. Сьогодні американці майже нічого не знають про війну, але твердо впевнені, що перемогли США. І це правда. Головним здобутком перемоги вони вважають утворення країни Ізраїль, а найбільшою трагедією війни - вбивство 6 млн жидів.. (я не уявляю, як вони могли так розплодитися, скільки їх було до війни, і скільки стало після? гойство в розквіті)
Отож близько 100 млн жертв по всій планетіпомерли задля того, щоб тепер, на протязі вже більше 60 років, відбувався постійний геноцид палестинців.

Як відомо, Сталін планував Крим зробити землею обітованною для жидів, для цього були депортовані татари. Але на конференції в Тегерані було вирішено створити Ізраїль, і це буле реальна поразка Сталіна в війні дипломатичній.

Після війни дві найбільші імперії конкурують, але не є ворогами насправді. В чому ж вони конкурують? В методах виховання гоїв! Різні методи, суперечливі результати, але суть не в перемозі - суперечка їм в тому допомагає.
  • 0

#288 ZoomerMan

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 667 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 09.05.2009 – 10:53

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (9.05.2009 11:42) писав:

Ви просто забуваєте, за що воювали німці, і за що воювали більшовики. Більшовицькі командири добре вміли воювати проти своїх простих мирних людей, і війну з німцями вони добре використали для продовження війни проти українців. І їм це гарно вдалося, тож нетреба ля-ля! Мета більшовиків - не перемогти німеччину, а підняти світову революцію - і в німеччині також. Сталін не був радий перемозі, бо реально то була поразка. Сталін навіть не приймав парад переможців. За життя Сталіна день перемоги не святкували. Отож - хто за що воює...

По закінченню війни всі добре розуміли, хто є переможець. А зараз переплутали. По закінченню війни ясно було хто програв - в програші і Німеччина і СРСР. Сьогодні американці майже нічого не знають про війну, але твердо впевнені, що перемогли США. І це правда. Головним здобутком перемоги вони вважають утворення країни Ізраїль, а найбільшою трагедією війни - вбивство 6 млн жидів.. (я не уявляю, як вони могли так розплодитися, скільки їх було до війни, і скільки стало після? гойство в розквіті)
Отож близько 100 млн жертв по всій планетіпомерли задля того, щоб тепер, на протязі вже більше 60 років, відбувався постійний геноцид палестинців.

Як відомо, Сталін планував Крим зробити землею обітованною для жидів, для цього були депортовані татари. Але на конференції в Тегерані було вирішено створити Ізраїль, і це буле реальна поразка Сталіна в війні дипломатичній.

Після війни дві найбільші імперії конкурують, але не є ворогами насправді. В чому ж вони конкурують? В методах виховання гоїв! Різні методи, суперечливі результати, але суть не в перемозі - суперечка їм в тому допомагає.

Пане я знаю що біл хотіли провести велику револ в європі (за планами гген штабу наступ на європу мав початися 1942), а захищалися СРСРлише тому що нім їх опередили!...Але суті це не міняє - російське командування, яке залишилось після репересій (Сталін також), крім декількох персон (які ще й до того вивчали військову справу в Німеччині - як наприклад Жуков) були бездарями - тому це не велика перемога (не перемогти було тоді практично не можливо) це велика скорбота за простими солдатами які померли практично за ніщо!
  • 0

#289 bamik

    салоїд

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2443 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 09.05.2009 – 11:17

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (9.05.2009 11:42) писав:

Сталін не був радий перемозі, бо реально то була поразка. Сталін навіть не приймав парад переможців. За життя Сталіна день перемоги не святкували.

Приймав Сталін парад, cамі можете переконатись: http://hai-nyzhnyk.mylivepage.com/file/161...0%B8_(1945).flv
  • 0

#290 Галина 77

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 71 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м.Калуш Ів.-Фр.обл.

Відправлено 09.05.2009 – 11:29

Починають в інтернеті публікувати листи тих солдат,які не поділяли думку вищого керівництва Сталіні і Жукова,ось декілька листів,що відбувалося під час війни і після війни.

«ТОЛЬКО ПРЕСТУПНИКИ МОГЛИ ТАК СОРИТЬ СВОИМ НАРОДОМ!» ("Новая газета", РФ)
Письма Виктора Астафьева о войне, Сталине и Жукове, «генеральской правде», криках «ура», непохороненных героях и о том, как на самом деле погиб Александр Матросов. Публикуется впервые.
» Натисніть, щоб показати спойлер - натисніть ще раз, щоб приховати... «
«ТОЛЬКО ПРЕСТУПНИКИ МОГЛИ ТАК СОРИТЬ СВОИМ НАРОДОМ!» ("Новая газета", РФ)
Письма Виктора Астафьева о войне, Сталине и Жукове, «генеральской правде», криках «ура», непохороненных героях и о том, как на самом деле погиб Александр Матросов. Публикуется впервые.

"Новая газета" (№42) писала о том, что выходит в свет книга писем Виктора Астафьева «Нет мне ответа… Эпистолярный дневник. 1952—2001 годы». Ее составитель и издатель — Геннадий Сапронов — предоставил газете право выбрать для публикации несколько писем из 800-страничного тома. Накануне 9 Мая мы публикуем те, которые даже в радостный День Победы не позволят забыть, какой ценой она досталась нашему народу.

28 декабря 1987 г., Красноярск.
В. Кондратьеву

Дорогой Вячеслав!

Прочитал в «Неделе» твой отлуп «наследникам». Зря ты их и себя утешаешь — все мы его «наследники», и, если бы не были таковыми, у него и у его сторожевых псов основы не было бы. Мы и жертвы, и претворители его. Я тоже только раз, перед нашей первой артподготовкой, видел на снарядах, приготовленных к заряжению, написанное «За Сталина», а «ура» вообще ни разу не слышал, хотя воевал в более благоприятные времена, на фронте, бестолково наступавшем, но это ничего не решает, Вячеслав. Все мы, все наши гены, косточки, кровь, даже говно наше пропитаны были временем и воздухом, сотворенным Сталиным. Мы и сейчас еще во многом его дети, хотя и стыдно даже себе в этом признаться. Слава богу, что уже не боимся, а лишь стыдимся.
Я совершенно сознательно не вступил на фронте в партию, хотя во время нашего стояния 1944 года политотделы, охваченные бурной деятельностью, махали после боя руками, клацали зубами и болтали своими языками, загоняя всех в партию, даже целые взводы делая коммунистическими. Не миновало это мероприятие и наш взвод, наполовину выбитый, а мы делали работу за целый взвод — война-то никуда не делась. Делали хуже, чем укокошенный взвод, копали уже и неглубоко, разведку вели тяп-ляп, связь была вся в узлах, радиосвязь полевая вообще не работала. Спать-то ведь и нам часок-другой надо было, и есть хоть раз в сутки требовалось. Как я увернулся, одному богу известно!
Но видевший расстрел людей в Игарке, знавший о переселении «кулаков» такое, что и во сне увидеть не дай бог, ведавший о строительстве Норильска и не всё, но достаточно много получивший объяснений о книге «Поднятая целина» в пятнадцать лет от очень «осведомленных» бывших крестьян, с которыми лежал долго в больнице, и там, хихикая от восторга, прочитавший этот штрейкбрехерский роман, особенно вредный и «нужный» в ту пору, сам понимаешь, я, «умудревши», созрел, чтоб не иметь дел с той, которая поименовала себя сама — «умом, совестью и честью эпохи»! Совесть — это, надо полагать, Сталин, ум — это, несомненно, Хрущев, ну а честь — это уж, само собой, красавчик чернобровый Брежнев.
Кстати, его преемник, о котором Миша Дудин так точно написал: «Извозчик выбился в цари и умер с перепугу», не стыдился писать, что в 1944 году учился в высшей партшколе, этак тоже, оказывается, шкуру спасали, и кто-то помогал ее спасать! А мы той порой, мальчишки, съеденные вшами до костей, делали работу один за пятерых, а то и за десятерых. Нам не до Сталина и не до «ура» было — ткнуться, упасть, уснуть. От усталости, недохватов, от куриной слепоты много погибло, выходило из строя бойцов. Не тебе говорить, когда отупеешь и обессилишь до того, что одна-единственная мысль в голове шевелится: «Скорей бы убило. Отмучился бы».
А в это время росли тыловые службы, комиссары имели по три машины: легковушку для выезда на всякого рода руководящие совещания, «виллис» у большинства так и остался новым, у нашего бригадного комиссара даже краска американская, качественная, на нем не сносилась, третья машина — грузовая, «студебеккер». Там стояли только заправленные «простынями» пишущие машинки и всякого рода вдохновляющие тексты и бумаги, и при них секретарши не старше восемнадцати лет, менявшиеся по мере употребления и отправляемые в тыл для «лечения».
Ох, много, много есть чего скрывать «наследникам»! И я «наследник», да еще какой!
Вот ты помянул Сашу Матросова, а ведь у меня где-то (где-то!) в бумагах лежит вся история его страшной жизни, не по его вине страшной, а по жизни всей системы. Он ведь был перед отправкой на фронт не в РУ, а в исправительной колонии, которая до недавнего времени носила его имя, и только потом пришло кому-то в голову, что нехорошо тюремному предприятию носить имя героя. Воистину героя! Грудью на дзот он, конечно, не бросался. А попавши на верх дзота, пытался вырвать руками или наклонить ствол пулемета к земле, но в дзоте-то сидели не те болваны, коих нам показывают в кино, и кормлены они были получше, чем Саша в штрафной роте, и они его за пулемет стащили сверху и в амбразуру, которую, ты знаешь, даже сытой комиссарской жопой не закрыть, изрешетили парнишку. Но и этой заминки хватило пехоте, чтоб сделать бросок и захлестнуть дзот гранатами. И добро, что борзописец тут скумекал, а не будь его, кто бы узнал о Сашином подвиге. Борзописец тот всю жизнь сулился написать о Матросове правду, да не умел он и не хотел жить правдой!
Но, может, я такой прыткий и «правдивый», у которого были и есть все нравственные данные, чтоб рассказать о своем одногодке правду и написать о ней, да так, чтоб ясно было, что не благодаря Сталину, а вопреки его системе и воле, не глядя на всю угрюмую псарню и велеречивых мехлисов, народ и его истинный сын Саша Матросов шел на фронт и воевал на передовой с честью, подлинной храбростью и достоинством, написал о нем?
Сперва мне жрать нечего было, а когда стало чего жрать, потерять уже жратву не хотелось, потом у меня появилась «лирическая струна», потом нахлынули более «важные» экологические дела, потом я стар и болен сделался, тему Сашину мне уже не по силам поднять и одолеть, а последователи наши пишут о «бичах», проститутках, наркоманах и заворовавшихся продавщицах. Это теперь так важно! А вот о Матросове вроде бы еще нельзя. «На святое замахиваетесь! Мало вам Сталина! Так и до Жукова доберетесь!..»
А между прочим, тот, кто «до Жукова доберется», и будет истинным русским писателем, а не «наследником». Ох, какой это выкормыш «отца и учителя»! Какой браконьер русского народа. Он, он и товарищ Сталин сожгли в огне войны русский народ и Россию. Вот с этого тяжелого обвинения надо начинать разговор о войне, тогда и будет правда, но нам до нее не дожить. Сил наших, ума нашего и мужества не хватит говорить о трагедии нашего народа, в том числе о войне, всю правду, а если не всю, то хотя бы главную часть ее.
Черчилль говорит в своей книге публицистики, что победители в войнах непременно оставались побежденными, и ни одна страна, ни один народ не терпел такого поражения в войне, как Россия и русский народ. Ее, России, попросту не стало. Страшно произносить, но страна-победительница исчезла, самоуничтожилась, и этому исчезновению и самоуничтожению и продолжающемуся неумолимому самоистреблению шибко помогли наши блистательные вожди, начиная со Сталина, и однопартийная система, спохватившаяся спасать страну и народ во время уже начавшейся агонии <…>.

1 апреля 1990 г., Красноярск.
Адресат не установлен

Уважаемый Александр Сергеевич!
Ах, как жалко мне Вас огорчать на старости-то лет, да никуда от жизни не денешься.
Я понимаю и Вас, и всех других генералов наших, хвалящихся, ибо никто больше не похвалит. Не за что… И Вы, и полководцы, Вами руководившие, были очень плохие вояки, да и быть иными не могли, ибо находились и воевали в самой бездарной армии со времен сотворения рода человеческого. Та армия, как и нынешняя, вышла из самого подлейшего общества — это и в доказательствах уже не нуждается. Теперь всем уже известно, кроме Вас, конечно, что потери наши на войне составляют 40—50 миллионов, и я повторял и повторяю Вам и на этот раз: не Вы, не я и не армия победили фашизм, а народ наш многострадальный. Это в его крови утопили фашизм, забросали врага трупами. Первая и единственная пока война из 15 тысяч войн, происшедших на земле, в которой потери в тылу превышают потери на фронте — они равны 26 миллионам, в основном русских женщин и инвалидов, детей и стариков. Только преступники могли так сорить своим народом! Только недруги могли так руководить армией во время боевых действий, только подонки могли держать армию в страхе и подозрении — все особые отделы, смерши, 1-е, 2-е… -надцатые отделы, штабы, напоминающие цыганские таборы. А штрафные роты, а заградотряды? А приказ 227? Да за одно за это надо было всю кремлевскую камарилью разогнать после войны. Боясь этого, боясь прозревшей армии, Ваши собратья, понукаемые Верховным, начали расправу над народом. Спасли мы шкуры ублюдкам — больше не нужны.
Сбивши внука Бисмарка, побивши шестую армию немцев, что ж Вы не похвалитесь, что немцы тут же округлили эту цифру и разбили под Харьковом (заманив в явный мешок) шесть наших армий? Только одних Ваших доблестных сотоварищей-лампасников под Харьковом одновременно было взято в плен 19 штук, потому что они привыкли наступать сзади и отступать спереди, вот и угодили в полосу сомкнутого кольца сами. В 1943 году! Или о таком позоре: любимец Сталина Мехлис взялся командовать тремя армиями в Крыму, забыв, что редактировать «Правду» и подхалимничать перед Сталиным, писать доносы — одно, а воевать — совсем другое. Манштейн «танковым кулаком», из двух танковых корпусов состоявшим, подчинив себе по пути на Керчь несколько полевых дивизий, не побоявшись бросить в тылу осажденный Севастополь, так дал товарищу Мехлису, что от трех наших армий «каблуков не осталось», как пишут мне участники этой позорной и кровавой бойни. Мехлис-то ничего, облизался и жив остался. Удрапал, сука!
Я мог бы Вам рассказать, как целую зиму самый крепкий фронт — 1-й Украинский — уничтожал первую танковую армию противника, и сам товарищ Жуков к весне занялся этим делом. А остатки армии, без техники, без боеприпасов, потерявши большую часть боевого состава, вышли из окружения под Каменец-Подольском, и… в 1944 году первая танковая воскресла, преградила путь нашим войскам в Словакию. С нею, с 1-й армией, воевал 4-й Украинский фронт, состоявший из двух армий, в том числе из доблестной 18-й армии (надо ж так бездарно организоваться, чтоб держать штаб фронта ради двух армий!). Им помогал левый фланг 1-го Украинского и правый фланг 2-го Украинского фронтов, но, положив 160 тысяч советских воинов, лавина эта так и не выполнила своей задачи, двинулась на Сандомирский плацдарм, где снова нас ждала неудача…
Ах, как мне тоже хотелось бы похвалиться и похвалить Вас! Да за что? За то, что, борясь за свою «генеральскую» правду, Вы забыли похоронить павших бойцов, и косточки их по сию пору валяются по русским лесам, полям и болотам (за границей-то все они прибраны, и я видел не в ГДР, а в ФРГ бережно хранимые могилы наших солдат), или хвалить за то, что, жируя в послевоенные годы, наши мудрые старшие товарищи вспомнили о вояках через двадцать лет, когда их большая часть уже отстрадалась и лежала в земле?
Не надо трогать и прижигать наши раны, генерал! А правды Вам уже не спрятать, как не спрятать и того, что сейчас творится в доблестной сов. армии. А ведь пытались и пытаются спрятать изо всех сил и такие вот блюстители «чистоты мундира», как Вы, изо всех оставшихся сил помогают творить преступление. Еще одно. Да и одно ли? В мирные дни наша армия несет потери большие, чем граф Чернышев, возглавлявший русскую армию в блистательном походе на Париж. Во время Семилетней войны они равнялись тогда шести процентам. Ну если учесть, что от недогляда отвратительной бесплатной медицины, плохого, часто вредного питания у нас умирает двести тысяч детей в год, так что уж говорить о солдатишках, которые и всегда-то при советской власти были вроде соломы, годной лишь для того, чтобы гноить ее и бросать в костер. Чувствую, что Вы мало читали и читаете, так вот, был такой князь Раевский, который на Бородино вывел своих сыновей на редут (младшему было 14 лет!), вот я уверен, что князь Раевский, и Багратион, и Милорадович, и даже лихой казак Платов не опустились бы до поношения солдата уличной бранью, а вы?!
Ох-хо-хо-ооо, всё же из грязи в князи — никогда ничего не получалось. Я в День Победы пойду в церковь — молиться за убиенных и погубленных во время войны. И Вам советую сделать то же — уверяю Вас, поубудет в Вас злобства, спеси и не захочется Вам подсчитывать «напрасные обиды», нанесенные нашим генералам. Нет таких слов, нет такой молитвы Божьей, которая бы даровала им прощенье за мерзко прожитые дни (хотя бы брежневские), но если все вы, снявши мундиры, не бренча медалями, вышли б в русское поле, окруженное пустыми деревнями (одна из причин их опустошения — война), если вы встанете на колени и, опустив сивые головы, попросите прощения у Всевышнего, может, он вас и услышит. Это единственный путь к спасению вашей генеральской души, иначе вам смердеть на свете и умереть с темной злобой в сердце. Вразуми Вас Бог!
Кланяюсь. В. Астафьев

Лето 1995 года

Товарищ Куликовский!
Я благодарю Вас за письмо и прежде всего за то, что Вы подписали его, а то ведь эти храбрые коммунисты подписываются словами — «участник ВОВ и труда», боясь за свою шкуру и здесь, в мирной жизни, где писатель, ими отчитываемый или обматерённый, в лучшем случае может наплевать оскорбителю и поучителю в глаза. Благодарю за то, что не унизили звание фронтовика и седины свои каким-нибудь псевдонимом или подписью — «ветераны».<…>
Я пишу книгу о войне, чтобы показать людям, и прежде всего русским, что война — это чудовищное преступление против человека и человеческой морали, пишу для того, чтобы если не обуздать, так хоть немножко утишить в человеке агрессивное начало. А Вам надо, чтобы воспевалась доблесть на войне и многотерпение, забыв при этом, что, чем более наврёшь про войну прошлую, тем скорее приблизишь войну будущую. И те писатели, которых Вы перечислили, продукцию, Вам потребную, поставляли для души Вашей, жаждущей победных радостей, эту радость и преподносили. И… постепенно, победно шествуя, сочинили угодную таким, как Вы, героическую войну. А я и сотоварищи мои, настоящие-то писатели и страдальцы, восприняли войну как отвратительную, подлую, в человеке человеческое убивающую. Список Ваших любимых писателей потрясающ, эти покойнички, за исключением Симонова, ничего уже, кроме вздоха сожаления, часто и насмешки, не вызывают. В Вашем списке нет мной уважаемых писателей, есть беспомощные приспособленцы, елеем мазавшие губы советскому читателю. Константин Воробьёв, покойный мой друг, Александр Твардовский, Виктор Некрасов, Василий Гроссман, Василь Быков, Иван Акулов, Виктор Курочкин, Эммануил Казакевич, Светлана Алексиевич — вот далеко не полный перечень тех, кто пытался и ещё пытается сказать правду о войне и кого за это согнали в ранние могилы такие вот, как Вы, моралисты, присвоившие себе право поучать всех и объяснять «неразумным» правду да выгонять их за границу, как Солженицына иль того же прекрасного писателя — Георгия Владимова. <…>
Есть закон у Вашей любимой партии, согласно которому за войну расстреляно миллион человек на фронте, так необходимых в окопах, да ещё двенадцать миллионов в лагерях медленно умерщвлялись и столько же их охраняло в ту пору, о которой всуе упомянутый Вами писатель Богомолов писал, что «на фронте был катастрофический недокомплект». Так вот есть и у писателя свои законы, согласно которым он и пишет, даже свою пунктуацию сотворяет. Уже с первой повести, наивной, простенькой, ущучили меня дотошные читатели, подобные Вам, что на «казёнке» (сплавном плоту с домиком) бригада бывала до двадцати человек, но не менее одиннадцати, у меня же в повести бригада состоит всего из семи человек. А мне так надо, мне удобнее подробно написать семь человек, а не согласно «правде» соцреализма бегло упомянуть двадцать. И если я написал всего двух медичек на переправе, значит, мне так надо. Если написал, что был иней (а он в ту осень был на самом деле) в конце сентября на Украине, то так оно и должно быть. Вот если я схематично, неубедительно это сделал — другое дело. Тут мне надо «всыпать», я и сам себе «всыплю» как следует, ибо сам себе есть самый беспощадный критик. Кстати, мой командир дивизиона Митрофан Иванович Воробьёв, <…> с которого во многом списан Зарубин, никогда, ни в одном письме не сделал мне ни единого замечания насчёт калибров, расположений и количества орудий, ибо понимал, что такую малость, как 1 + 2 — я знаю и без него, и оттого ещё, что был он читатель и человек огромной культуры. И вообще читатель стоящий, человек воспитанный, а больше — самовоспитанный, не подавляет никого самомнением, и если сделает замечание — не превращает его в обличение, в суд, не сулится послать на Соловки иль расстрелять, четвертовать, «как только мы придём к власти».<…>
Степень нашего одичания столь велика и губительна, что говорить о правомерности того или иного суждения уже и не приходится, и я, говоря «нашего одичания», имею в виду не только своё и соседа моего пьяницы и разгильдяя, но и Ваше тоже. Я свое «одичание» сознавал и сознаю постоянно и стыжусь его. Вам и этого не дано. И тут уж не знаешь: завидовать Вам и Вам подобным или нет. Вы так здорово и правильно прожили жизнь (живя семьдесят лет в бардаке, остались целками, как ехидно заметил один современный поэт), что и каяться-то Вам не в чем. Иисусу Христу было в чём покаяться, а владимирскому обывателю Куликовскому не в чем! Один отставной полковник — графоман, осаждавший редакции, написал в своё время бессмертный стих. Дарю Вам его на прощанье, потому как он наиболее других произведений соответствует Вашей бодрой морали и нравственным критериям:
Наша родина прекрасна
И цветёт, как маков цвет,
Акромя явлений счастья,
Никаких явлений нет!
Ну, а если всерьёз, то запомните слова поэта Виктора Авдеева, бывшего пулемётчика, умершего от ран ещё в сороковые годы: «Победой не окуплены потери. Победой лишь оправданы они». Почаще их вспоминайте, когда упоения от победных маршей и блудословия победного Вас снова посетят. Не знаю, сколь раз ранены Вы, а я трижды, и заключительная книга романа будет называться «Болят старые раны». У Вас, если верить Вашему письму, ничего не болело и не болит — ни раны, ни душа. <…>
Прозреть не желаю, бесполезно — уже не успеете, да и мучительно прозревать у нас, а здоровьишка, хоть относительного, пожелаю, хотя бы для того, чтоб подумать ещё и вокруг ясным взглядом посмотреть.
Кланяюсь. В. Астафьев

  • 0

#291 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6661 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 09.05.2009 – 11:49

Перегляд дописуbamik (9.05.2009 12:17) писав:

Приймав Сталін парад, cамі можете переконатись: http://hai-nyzhnyk.mylivepage.com/file/161...0%B8_(1945).flv

Цитата

Парад принимал Маршал Советского Союза Г. К. Жуков.
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%...%B5%D0%B4%D1%8B

Я підозрував, що так і буде, та вирішив поставити експеремент.
Справді - Україна є імперією... Бо в україні не дозволено публікувати діючі закони України. Громадяни України не мають права знати діючі закони України, а порушники будуть покарані :)
http://911.lg.ua/index.php?showtopic=21386...mp;#entry814034
Я забанений на місяць.
  • 0

#292 sovist

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 122 повідомлень

Відправлено 09.05.2009 – 13:40

Усiх форумчан Теревень - з Днем Перемоги над фашизмом.
  • 0

#293 Богун

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 162 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 09.05.2009 – 15:31

Перегляд дописуsovist (9.05.2009 14:40) писав:

Усiх форумчан Теревень - з Днем Перемоги над фашизмом.
Я вітаю всіх форумчан з цим славним днем, Днем перемоги.
  • 0

#294 Amili

    сама по собі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1458 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 09.05.2009 – 15:33

для мене то більш особисте свято, мій дід був безпосереднім учасником бойових дій, дійшов до Угорщини, а потім його поранили...тому і святкую цей день, як дань перед дідусем, якого вже давно немає в живих. Як день пам’яті за бабусею...вони пережили цю війну, щоб дати життя моїм батькам.
  • 0

#295 Зварич

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1056 повідомлень
  • Місто: перерви між допитами

Відправлено 12.05.2009 – 20:24

На жаль, Україна програла другу світову війну :)

Бо інакше був би здійснений план "Ост" і знищена вщент клята п"ята колона москалів і жидви, та 70% несвідомих українців... Лишилися б тіко здорові і роботящі, які би гідно представляли українську націю серед інших рабів Третього Рейху!!! :D
  • 0

#296 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 12.05.2009 – 22:09

Перегляд дописуЗварич (12.05.2009 21:24) писав:

На жаль, Україна програла другу світову війну :)

Бо інакше був би здійснений план "Ост" і знищена вщент клята п"ята колона москалів і жидви, та 70% несвідомих українців... Лишилися б тіко здорові і роботящі, які би гідно представляли українську націю серед інших рабів Третього Рейху!!! :D
Можна подумати прям рабів!..
Що одні (червоні), що інші (фашисти) були загарбниками на нашій землі. Хто-зна, як би ми жили "під Німеччиною"?.. Та думаю, що далеко не гірше, ніж в союзі. Принаймні, українці не пережили б ще один голодомор та численні політичні репресії.


Інша справа - святкування 9-го травня ветеранами, що воювали. Їм прикро усвідомлювати, що сенсу їх геройствам нема, що наступні покоління не те, що не кланяються за все, пережите ними, ветеранами, - а ще й засуджують їх дії. Важко на схилі літ переосмислювати власні вчинки.
Тому я сприймаю факт святкування перемоги, але мені прикро, просто прикро за цих людей.
  • 0

#297 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 13.05.2009 – 09:35

Перегляд дописуОлеська (12.05.2009 23:09) писав:

Інша справа - святкування 9-го травня ветеранами, що воювали.

Вони його не святкують.
Скільки я спілкувався зі справжніми ветеранами - вони намагались швидше забути про страхіття війни. Недарма майже десять років після 1945 не було й мови про якесь там свято - 9 травня з'явилось при Брєжнєві, як можливість дати згасаючій ідеології "нової крові", і не більше.
Щодо самих ветеранів - навіть тим, хто потрапляв в 1944 році під мобілізацію в 14 років, зараз вже "стукнуло" 80, що вже казати про тих, кого забирали у 18 в 1941-му - тим вже під дев"яносто. Середня тривалість життя чоловіків в Україні - 62 роки. А якщо врахувати, що з тої м'ясорубки практично жоден не виходив без поранень, контузій і з шалено підірваним умовами, в яких воювали радянські солдати, здоров'ям - то й поготів вже практично ніхто не вижив. Тому будьмо чесними - 99% так званих "ветеранів" на парадах та всяких тусівках - це "підробки", в кращому випадку - сини ветеранів, які вирішили примазатись до слави батьків, начіплявши їх медалі, в гіршому - це ті, хто примудрився війну десь просидіти в теплому і безпечному місці - "тиловики", "енкаведисти", "снабженці" та інше сміття, яке не має жодного стосунку до реальних бойових дій.
Тому: знати - треба, і чим більше - тим краще. Пам"ятати - треба. Але святкувати тут давно нема чого. Не кажучи вже про те, що територія України, та й СРСР в цілому, була звільнена в жовтні 1944, а далі пішло загарбання Східної Європи, якій принесли лад набагато гірший для них за гітлеризм.
  • 0

#298 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 13.05.2009 – 09:44

Перегляд допису-=VJ=- (13.05.2009 10:35) писав:

Вони його не святкують.
Скільки я спілкувався зі справжніми ветеранами - вони намагались швидше забути про страхіття війни. Недарма майже десять років після 1945 не було й мови про якесь там свято - 9 травня з'явилось при Брєжнєві, як можливість дати згасаючій ідеології "нової крові", і не більше.
Щодо самих ветеранів - навіть тим, хто потрапляв в 1944 році під мобілізацію в 14 років, зараз вже "стукнуло" 80, що вже казати про тих, кого забирали у 18 в 1941-му - тим вже під дев"яносто. Середня тривалість життя чоловіків в Україні - 62 роки. А якщо врахувати, що з тої м'ясорубки практично жоден не виходив без поранень, контузій і з шалено підірваним умовами, в яких воювали радянські солдати, здоров'ям - то й поготів вже практично ніхто не вижив. Тому будьмо чесними - 99% так званих "ветеранів" на парадах та всяких тусівках - це "підробки", в кращому випадку - сини ветеранів, які вирішили примазатись до слави батьків, начіплявши їх медалі, в гіршому - це ті, хто примудрився війну десь просидіти в теплому і безпечному місці - "тиловики", "енкаведисти", "снабженці" та інше сміття, яке не має жодного стосунку до реальних бойових дій.
Тому: знати - треба, і чим більше - тим краще. Пам"ятати - треба. Але святкувати тут давно нема чого. Не кажучи вже про те, що територія України, та й СРСР в цілому, була звільнена в жовтні 1944, а далі пішло загарбання Східної Європи, якій принесли лад набагато гірший для них за гітлеризм.
Та знаю. У нас, в Немирові, зі справжніх ветеранів війни залишились буквально кілька чоловік, а з тих, хто був в підпіллі, - жодного. Та щороку їх, ветеранів, приходить на святкування все більше і більше. Думаю, що тим людям або самотньо на старості і хочеться уваги, або просто цінічна неповага до загиблих.
  • 0

#299 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 13.05.2009 – 09:52

Стосовно "знати": раджу поповнити знання, у кого їх ще нема, описом того, що в результаті "отримала" Європа - http://shiropaev.liv....com/29142.html (також рекомендую хоч трохи погортати коментарі до допису - побачите "обличчя" російської нації, якщо у когось ще є сумніви)
і як виглядала ця війна очима звичайного рядового солдата - http://www.belousenk...kulin_vojna.htm
Стосовно того, хто зараз святкує день перемоги він теж гарно написав, не можу не процитувати:

На війні особливо чітко проявилася підлість більшовицького ладу. Як у мирний час проводилися арешти та страти найбільш працьовитих, чесних, інтелігентних, активних і розумних людей, так і на фронті відбувалося те ж саме, але в ще більш відкритій, огидній формі. Наведу приклад. З вищих сфер надходить наказ: взяти висоту. Полк штурмує її тиждень за тижнем, втрачаючи безліч людей в день. Поповнення йдуть безперервно, в людях дефіциту немає. Але серед них опухлі дистрофіки з Ленінграда, яким щойно лікарі приписали постільний режим і посилене харчування на три тижні. Серед них діти 1926 року народження, тобто чотирнадцятирічні, які не підлягають призову в армію ... «Вперрред !!!», і все. Нарешті будь-то солдат чи лейтенант, командир взводу, або капітан, командир роти (що рідше), бачивши це кричуще неподобство, викрикує: "Не можна ж гробити людей! Там же, на висоті, бетонний дот! А у нас лише 76-міліметрова гарматка! Вона його не проб'є !»... Відразу ж підключається політрук, СМЕРШ і трибунал. Один з стукачів, яких повно в кожному підрозділі, свідчить: «Так, в присутності солдат засумнівався в нашій перемозі». Зараз же заповнюють вже готовий бланк, куди треба лише вписати прізвище, і готово: «розстріляти перед строєм» або «Відправити в штрафну роту!», Що те ж саме. Так гинули найчесніші, ті, що відчували свою відповідальність перед суспільством, люди. А решта - «Вперрред, в атаку!» «Немає таких фортець, які не могли б взяти більшовики» А німці врилісь в землю, створивши цілий лабіринт траншей і укриттів. Піди їх дістань!

Війська йшли в атаку, рухомі жахом. Жахлива була зустріч з німцями, з їх кулеметами і танками, вогненними м'ясорубками бомбувань і артилерійського обстрілу. Не менший жах викликала невблаганна загроза розстрілу. Для того, щоб тримати в покорі аморфну масу погано навчених солдатів, розстріли проводилися перед боєм. Хапали яких-небудь чахлих доходяг або тих, хто щось зайве сказав, або випадкових дезертирів, яких завжди було достатньо. Ставили дивізію буквою «П» і без розмов розстрілювали нещасних. Ця профілактична політробота мала наслідком страх перед НКВД і комісарами - більший, ніж перед німцями. Звідси й боєздатність наших доблесних військ.

Щоб не йти в бій, спритники прагнули влаштуватися на тепленьке місце: при кухні, тиловим писарем, комірником, ординарцем начальника і т. д. і т. п. Багатьом це вдавалося. Але коли в ротах залишалися одиниці, тили прочісували залізним гребенем, віддираючи тих, хто присмоктався, і направляючи їх у бій. Залишалися на місцях самі пронирливі. І тут йшов теж природний відбір. Чесного завідувача продовольчим складом, наприклад, завжди відправляли на передову, залишаючи ворюг. Адже чесний все сповна віддасть солдатам, не приховавши нічого ні для себе, ні для начальства. Але начальство любить пожерти пожирніше. Ворюга ж, не забуваючи себе, завжди догодить вищестоячим. Як же можна втратити такого цінного кадра? Кого ж посилати на передову? Звісно, чесного! Складалася своєрідна кругова порука - свій підтримував свого, а якщо який-небудь ідіот намагався домогтися справедливості, його топили всі разом. Іншими словами, явно і неприкрито відбувалося те, що в мирний час завуальовано і менш помітно. На цьому стояла, стоїть і стояти буде земля руська.

  • 0

#300 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6661 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 13.05.2009 – 13:07

Заборонити святкувати звісно не можна. Але можна відмінити державні вихідні дні, і не виділяти з держ-бюджету кошти на святкування. Хоча й так на свято кошти з місцевих бюджетів ідуть - забороняти місцевим бюджетам виділяти кошти на свято - це імперіалізм, а мені це не подобається. Але стягувати податки на організацію свята мені теж не подобається.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних