Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#501 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 15.04.2012 – 15:16

Похмура елегія

Ніч виглядає напрочуд граційною,

місяць уповні нашіптує правила…

сп’яніла від холоду, меланхолійно

цілує пітьму наречена Диявола.


Атомний вибух яскравого мороку

в срібних зіницях безсонних зірок,

відповідь тиші втомленим помахом...

сон підкрадеться - суворий пророк.

Монотонна елегія чорного гомону

через серце проб’є первісний ритм,

темноока володарка піде до скону

...та небо ще чорно-пречорно горить.

  • 3

#502 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 18.04.2012 – 16:27

* * *

Вечір фліртує з твоєю гітарою,

закохує струни до психоневрозу,

волає душа в екстазі примарою,

одягнена в колір нічного наркозу

- сріблястою хмарою передозу -

Подихом вітру торкає обличчя,

тишу вбивають роз’ятрені фрази,

шепоче на вушко ніжні дурниці

отруйна примара пустої образи


- доводить гітару до сказу -

Ноти симптомами недієздатності

роздягнуть небо до чорного тіла,

вечір прикрасить до елегантності

зорепадом свічок пітьму розімлілу

- пікантним уроком галантності -

(він зробить це вміло)

  • 4

#503 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 20.04.2012 – 22:56

Під монотонний перестук коліс
Я ніби знову повертаюся додому.
Цей поїзд, що в майбутнє мене ніс
Сьогодні лишить в серці тільки втому

Крізь призму вікон споглядаю усе те,
Що залишила я, покинувши хатинку.
А поїзд все хуткіш мене несе
На ту останню, неминучую зупинку.

Що там за нею, може, лиш пітьма?
Хто його зна…От взнати б, де тут гальма,
Рвануть стоп-кран і крикнути чимдуж
"Агов, кондукторе! Вертай назад негайно!"

Та коли в решті-решт вриваюся в кабіну
Щоби побачити - нікого тут нема,
Що розбираючи життєву павутину
Кондуктор тут і пасажир лиш я сама

№2
У штучних трунах, у пластмасовому тілі
Живуть закуті у міцний бетон серця
Це майже звірі, душі в них закриті
Вони всі рівні, хоч і різні всі з лиця

Все їх життя звелось до ритуалу -
Щоденно моляться і моляться грошам
Фанатики, ці хворі "неформали"
Заради грошей жертвують життям

Забуті старі цінності й моралі
Забуте все, що важило в житті
Це все повільно в’януло, вмирало
Поки в кінці-кінців не зникло в забутті

У сірій масі мертвих інтелектів
Ти став моїм промінчиком душі
Нехай вони хоч світ залиють своїм брудом
Ти, головне, зі мною залишись
  • 2

#504 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 30.04.2012 – 22:30

часом моє життя нагадує цитати з пісні "Спліна"
де герой на героїні і героїня під кайфом чи то від героя чи то від вина
в майже порожній кімнаті заміть повітря - червона напівпітьма
і як би не танув від дотиків лід а спати все ж буду сама

місцями моє життя схоже на дивний артхаузний фільм
довгі плани мигтіння облич на екрані білий шум жовтий дим
цілунки в зап'ястя вгризання у шию твій гроул мій скрім
і коли закінчиться наше кіно чи залишишся - ти - живим?

твоє серце звучить як джембе розламує ребра відшукує новий ритм
зганяє чорних метеликів з вух у зіницях полохає риб
і тепер щоб зібрати себе докупи мабуть варто летіти на Крит
бо коли ти стоїш у центрі мого життя воно нагадує лабіринт
  • 1

#505 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 01.05.2012 – 08:45

* * *

Толерантно очікуєш помсти

- запросив ще учора на чай

на годиннику майже шоста

(на рахунок один - видихай)

Елегантно опуститься сонце

пофарбований в темряву рай

подаруй ту пітьму незнайомці

(а пізніше в пітьмі покарай)

Нетактовно викрикують кроки

в перифразах спокусу хмелять

цілуватимеш помсту у щоки

(запізналась хвилинок на п’ять)

Безтурботно домислюєш тактику

помсту обмежує брак прямоти

перейдіть від теорії в практику

(від сьогодні ви з нею на "ти")

  • 3

#506 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 06.05.2012 – 14:09

* * *
Вінтажний сон. Похмуро. Ніч у трансі

відкинула у дощ порожній сміх…

Холодна тінь. Яскраво. Ми в пасьянсі

в анархії розкладених утіх…

Ритмічний шал. Роздвоєна сонливість

п’янкий декор пішов на задній план…

І тільки щось (грайлива справедливість?)

розказує, що день – еротоман.

Всміхаюсь їм (тунельним чорним дірам)

в анестезії роздягаєш душу…

Моїм думкам (голодним диким звірам)

розтерзані слова кидаєш…мужньо.

Вслухаюсь в крик (моральна мазохістка)

шукаю в райдугах краплини чорноти…

Чекаю від пітьми двозначних вісток,

в кривавих літерах видніються хрести…

І п’ю гармонію. І розмовляю з небом,

в голодний сум перевдягнувся морок…

Жорстокий ранок поламає ребра:

і буде дев’ять днів, тринадцять...сорок.

  • 1

#507 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 15.05.2012 – 16:37

ось вам літній, наповнений позитивом віршик
(таких у мене давно не було)

P.S.: закохана у літо
Липневе сонце затанцює рок-н-рол,
зберу в гербарій пересохлі фрази…
рожеве небо в поцілунках матіол
пробуджує серця ранковим джазом

Гарячий дощ у міжпланетній грі,
сліди помади на обличчі в світу,
мільйони сонць заблукані в траві…
тебе люблю...закохана ж – у літо.

Повідомлення відредагував Чортеня: 15.05.2012 – 16:38

  • 2

#508 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 15.05.2012 – 17:36

а як вам щось таке?..:


Сімнадцятим літом вчорашньої ери
сонливо блукають граційні стихії
усміхненим світлом окупована стеля
по артеріях сонця біжить ейфорія

чи не мрійно?..

Бутафорія щастя залізла під ліжко
улюбленим блюзом озвалося радіо
краплі дощу розкуйовджені й ніжні
переплелись в неземній канонаді


мрійно, і справді...

Перегляд дописуxTANATOSx (15.05.2012 – 17:35) писав:

Нрод напишіть вже хтось оповіданнячко бо ці вірші вже отут сидят
пізніше спеціально для тебе запощу)

Повідомлення відредагував Чортеня: 15.05.2012 – 17:37

  • 2

#509 Друг Бобер

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1966 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 15.05.2012 – 19:25

Пишу два в одному - оповідання, тобто притча і вірш одночасно. ))
Це насмперед наука про те, що усе, що би не сталося, потрібно вміти сприймати спокійно, виважено розважно, про те, що не потрібно хвилюватися, адже що станеться, то станеться, а своїм переживанням ми нічого не змінимо.
Я думаю, що з нього для себе зможе щось взяти як віруюча, так і невіруюча людина, це не має значення. І це не є спроба переконати у правдивості якоїсь віри, чи невірства, агностицизму, чи ще чогось. Головне - душевний спокій, ось це та цінність, на яку звертається тут увага. Ідея змісту не моя, але мені вона дуже припала до душі, тому і написав я цей вірш.


Притча про амфору
З мирним тихим серцем, у самій пустелі,
Де завжди навколо є лише пісок,
Жив один пустельник у своїй оселі,
І ніхто до нього не топтав стежок.

Вже давно на нього полював шалений,
Та беріг пустельник спокій у душі,
Був на перший погляд ніби ослаблений,
Хоч велику силу мав він у собі.

Жив хоча нелегко, завжди був веселий,
Всьому милувався, цінував життя,
Мав одну одежу, і віз надщерблений,
Та над головою скромне укриття.
***
Усі звичні блага полишив пустельник,
Амфори для себе тільки дві купив,
З чистого джерела (поряд жив священик),
Кожен день для себе воду привозив.

Кам’янистим шляхом важко добирався
Зранку-до світанку він до джерела,
Там бо благодаттю завжди причащався,
Де вода цілюща вдалечінь текла.

Довгий час надійно амфори служили,
Згодом одна з амфор тріщину дала,
Не зронив пустельник жодної сльозини,
Через те що з неї вже вода текла.

Далі до джерела брав її з собою
І води все менше у ній довозив,
Навіть уже в неї не було спокою,
Адже дивувалась,що він так робив.
***
Я уже не годна, зовсім не придатна, -
Мовила до нього амфора таке, -
Ти ще маєш іншу, яка є принадна,
А я вже розбита, викинь ти мене!

Скільки сили тратиш тільки через мене,
А води у собі не тримаю я,
Це твоє діяння зовсім не збагненне,
І також у ньому логіки нема.

Ніжно посміхнувшись, відповів пустельник:
Чи ти пам’ятаєш, як було колись?
Не було ніколи квіточок чисельних
Тут, лише піщинки цілий день пеклись.

Сонце все спалило, а дощу немає,
Тільки лиш каміння мали тут буття,
А ти щедро воду свою проливаєш –
І моїй стежині тим дала життя.
  • 1

#510 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 17.05.2012 – 14:15

ще одна нудна пара.

Дзвінкі переливи фіалок і конвалій
І тихий гомін заклопотаних хрущів
Мене відносять від набридливих реалій
Туди, де мене вперше ти зустрів.

Це місце - свідок зустрічі й прощання
І тут живуть мільйони людських мрій,
Повільні миті нетерплячого чекання
І час тут то завмерлий, то наче живий.

Якби ж ці стіни могли бачити і чути,
Якби ж вони могли мені розповісти
Всі ті історії, яких нам не забути,
Про тих людей, котрих віднесли поїзди

Одного дня ця площа знову нас побачить.
Коли це буде - невідомо навіть їй.
І сподіваюсь, що вона мені пробачить
Цей день, що буде і веселий і сумний
  • 0

#511 Равлик2011

    Частий гість

  • Заблоковані
  • PipPipPip
  • 58 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Одеса

Відправлено 10.06.2012 – 14:12

Пропоную……. спробувати писати……. продовження до чужих віршів……
Чортеня, у Вас гарні вірші…..)
Ось зараз спробую написати…… продовження до Вашого вірша……. Сподіваюсь в мене вийде…..)

Перегляд дописуЧортеня (15.05.2012 – 16:37) писав:

Гарячий дощ у міжпланетній грі,
сліди помади на обличчі в світу,
мільйони сонць заблукані в траві…
тебе люблю...закохана ж – у літо.

А літо розгоралось і цвіло,
Проміння сонця цілувало квіти,
Танцюючи, кружляло і вело
І вже ніхто не зможе це спинити.

Засяяли вечірні зорі
Духмяність ночі пестить душу,
Як класно все ж таки на морі!
Але додому їхать мушу...

Чортеня, спробуйте це продовжити……. зможете?.......може так вийде ціла поема….)

Повідомлення відредагував Равлик2011: 10.06.2012 – 14:22

  • 1

#512 Равлик2011

    Частий гість

  • Заблоковані
  • PipPipPip
  • 58 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Одеса

Відправлено 16.06.2012 – 00:09

Спробую тут писати оповідання.

Зоряний шлях


Капітан вперто намагався в ручному режимі вирівняти траєкторію польоту міжзоряного дослідницького розвідувального корабля. Але всі спроби були марними. Автоматичне керування кораблем вийшло з ладу, центральний комп'ютер не відповідав, прилади показували хтозна що. Резервні системи відмовили. Чотири двигуни корабля вимкнулися, а п'ятий ще й палав. Гравітаційне поле невідомої планети захопило корабель і активно почало притягувала до своєї поверхні. Увійшовши в щільні шари атмосфери, поверхня корабля сильно розжарилася і палала вогнем, але над стійкий супер термічний матеріал обшивки тримався добре. З далеку корабель був схожий на яскраву, палаючу зірку, яка падає на поверхню невідомої планети...
- Тримайте всі важелі максимально на себе! - гукав капітан. - У нас ще є шанс нормально сісти!
- Швидкість надто велика! - гукнув помічник, перекрикуючи шалений шум.
- Нічого, за моїми підрахунками, ми повинні потрапити в якесь озеро! - дер горлянку капітан.
- Будемо сподіватися, що те озеро наповнене чимось на зразок води... - тихо крізь зуби прошипів сам до себе помічник, міцно тягнучи з усієї сили на себе важіль ручного керування...
За мить корабель, сполохавши мертву тишу невідомої планети, шалено хлюпнувся в озеро, здійнявши вгору велетенські хвилі невідомої прозорої рідини. І водночас ця рідина аж вскипіла від розпеченої поверхні корабля, і все це накрили гігантські, потужні клуби пари. Поверхня корабля миттю охолола... Капітан і помічник з полегшенням видихнули і поглянули на єдиний працюючий індикатор. Це був сканер навколишнього середовища. На екрані висвітилася інформація, що рідина, яка наповнювала озеро - це вода, а атмосфера планети містить кисень. Температура за бортом була 25 градусів за цельсієм... Капітан з помічником радо з полегшенням переглянулися...

Продовження буде...)

Повідомлення відредагував Равлик2011: 16.06.2012 – 00:19

  • 0

#513 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 31.08.2012 – 19:08

so, трішки необарокового(?) від мене ^^


Мімічними зморшками сонця

(бо жмурилось)

струмки вулканічної лави

сповзали молюсками

зрештою гуснули

Екватор згортався у трубочку

(аркушем А-4)

ховався за ширмою кисню

у листя одягнений

занурював голову в Антарктиду

і в разі чого судмедекспертиза

визнала би пана за неадекватного

а ще

золотавились груші

з делікатною усмішкою

стрибали Ведмедиці

(великі й малі)

через нічної фіолеті ватру

і на одній нозі

плювалося небо дощем

(виноградною кісточкою)

сонцезахисні окуляри

якийсь естет пенсійного віку

на бордюрі

і навстіж вікна

  • 1

#514 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 01.09.2012 – 11:28

[ex]Офтоп видалила. Народ, не тупіть, бо це вже починає діставати. Хоч цю тему не засирайте.[/ex]
  • 0

#515 Мервей

    Абориген

  • Заблоковані
  • PipPipPipPip
  • 83 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 01.09.2012 – 12:59

Вона була його мімікрічною зморщеною вулканічною лавою
Він же був її антарктичним неадекватним екватором
Вони сиділи біля загаслої ватри при світлі посмішок вемедиць
Жеручи виноград. Естети в окулярах пенсійного віку
  • 0

#516 Кеп

    Місцевий

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 09.09.2012 – 00:40

Закидано скрізь і шепочуть змирись…

Нехай тобі це не здається дивним,
Залазь в багнюку і починай гнити.
Життя – це порево не будь наївним,
Ми теж колись хотіли це змінити.

Тече по венам сто грам розслабону,
Нахабний мужик обнімає дівчинку.
Ей дєтка, давай додай ще самогону,
Тримає за ручку оту дурачінку.

Закидано скрізь і шепочуть змирись…
Береш каменюки і з дороги скидаєш.
А потім зухвало їм кажеш брись!
Начхати на те, що з безсилля здихаєш…

Легко так рюмсати хникати нити,
Оптиміст не лише тому, що не плачу.
Легко просто за течією плити.
Оптиміст тримає за хвіст удачу!

Повідомлення відредагував Кеп: 09.09.2012 – 00:49

  • -2

#517 Кеп

    Місцевий

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 11.09.2012 – 09:58

Класний настрій!


Ранкове сонце прохолодно сяє,
Цілує чорнобривців квіти.
Яскравим відблиском на листі грає,
І настрій гарний не спинити!

Свіже повітря вдихаєш ритмічно,
Лишає кросівок відбитки.
Поруч песик стрибає комічно,
Грається листям квітки.

Сірий асфальт алеї парку,
Лишаєш позаду дерева.
Це краще ніж випити з ранку чарку,
І гарний настрій форева!

Повідомлення відредагував Кеп: 11.09.2012 – 09:59

  • 0

#518 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 11.09.2012 – 21:17

***

він вірив у Санта Клауса

у Бонда

Шварценегера

Хауса

і з вірою в двіжі на Марсі

крізь пальці дивився повз сонечко

такий собі Андеґраунд

такий собі хлопчик-донечка

в мережі розгублював геніїв

коханих холодних затемнених

таких собі вічних Орфеїв

він вірив в крилатих

фейок

із милими гострими вушками

він вірив…

свідомість гуснула

ховався від монстрів у шафах

від зомбі і рук з-під ліжка

а Час чатував на маленького

а Час все тримався за ніжку

розчепить колись на молекули

як інків

атлантів

ацтеків

(махають з небесних лав)

на кухні горітиме печиво…

*бо в моді сьогодні сумний фінал


я цього разу навіть копірайт поставлю:

Olesya V
:lol:

  • 1

#519 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 24.10.2012 – 17:00

і знову ж, чергова нудна пара

Пелюстка спокою зірвалась й полетіла
За нею затишок розправив свої крила
По шкірі пробіжить так ніжно-ніжно
Твій погляд мовчазний і білосніжний

Перо щось шкрябає старанно на папері
В момент коли натхнення стука в двері
Слова народжуються як роса уранці
Поки так швидко стигне кава в філіжанці

Запах малини помаранчеві шпалери
Це атрибути світанкової печери
Спокій вмостився знову на канапі
Мабуть пора вже й нам збиратись спати
  • 3

#520 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 24.10.2012 – 17:25

майже ніжний

Ввіткнула осінь голову в подушку
намокли дреди і потік мейк-ап
їй шепотітиме на вушко
вульгарний грім

кусючі «бум» перетворились в «кап»

гудки гукали згублених гульвіс
і без закручених мотузок з милом
висіли хмари мертвотою міст
коріння снів повідбирало сили
у тих що у долонях сонця сильні

і сміх душив червоний листопад

думки були як однорічні квіти
думки ховались під бетон і скло
ти знаєш що осінні діти
у подихах відшукують тепло

холодна осінь у потертих джинсах...
і вітер був
і був він майже ніжний.

Повідомлення відредагував Чортеня: 24.10.2012 – 17:25

  • 2



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних