Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#381 КаваНеПийПивоЇжБорщ...

    Т Чарівне Гімно 2009

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3018 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:мами

Відправлено 15.09.2009 – 00:00

а банально як...
тіпа "kill you mother rape your dog", ґ.


-
Пролітаючи через тягучий забутий метал,
Очима не кліпає прогресивно думаючий ліберал.
В голові відриваються шматочки думок,
А його душа просто виривається з кишок.
  • 0

#382 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 15.09.2009 – 21:48


Так беззвучно спадають краплинки,
І душа моя знову летить
До Британії, хоч на хвилинку,
До Британії, ще б одну мить…

Парасольок розмай на дорозі,
Перехожі квапливо ідуть,
З неба падають крапельки-сльози…
Чом не можу я теє забуть?..

Я б охоче назад повернулась
До минулого того життя…
Я нічого таки не забула,
Те, до чого нема воріття…

І гіркий біль ударив у серце,
Згадки впали з дощем на вуста…
А душа крізь кордони ще рветься
До Британії, в любі міста…

Я натруджені очі закрила,
Щоб не бачити Данії стін.
І душа моя знов полетіла
До британських яскравих картин…


22. 07. 2006.
Tǿndering, Danmark
  • 0

#383 Ulrick Stahlbehr

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Звенигородка

Відправлено 16.09.2009 – 18:30

Важкий випадок

Стояв вогкий осінній вечір. Небо здавалось вугільним через гігантські викиди смогу зі заводів Граппа. Накрапував дощ, перетворюючи і без того погані грунтові дороги на непрохідне болото
Але погода не цікавила двох, які перебували в великій будівлі. Вони пильно дивились один на одного.
Кімната була обставлена просто – тумбочка зі древнім торшером, в якому не міняли лампочку другий місяць, люстра, в якій горіла одна лампа з чотирьох, книжкова шафа біля вікна та два крісла, одне біля вікна, інше – посередині кімнати. Темні шпалери зменшували і так невелику кімнату.
Біля вікна сиділа людська дівчина років двадцяти. «Красна дівиця» - так би її назвали в якомусь гірському селі. Вона мала довге світле волосся, ніжну шкіру, голубі очі та тонку статуру. Одягнена вона була в довге плаття, яке чимось нагадувало саван.
В іншому кріслі сидів гном, якому на вид було років 40-50, хоча йому йшла 132-га осінь. Чорне волосся було коротким, а борода підстрижена під «еспаньйолку». Одягнени він був у вовняний піджак, брюки, світло-сіру сорочку і туфлі з дешевої шкіри гоблінського бика.
Довгий час вони дивились один на одного. Дівчина з інтересом оглядувала гнома. Той же з повною байдужістю спостерігав за нею.
Пройшла хвилина. Дві. П`ять. Десять. Дівчина встала і мовила:
- Я... Я більше не можу терпіти...
- Що? – з байдужими нотками в голосі мовив гном.
- Пане Фархбах.... Я... Я... – запнулась панна.
- Що? – все з тою ж інтонацією сказав Фархбах.
- Ви не зрозумієте...
- Дійсно?
- З першої секунди, як я Вас побачила... – знову запнулась дівчина.
- Що?
- Розумієте... Я люблю Вас!
Її співбесідник мовчав. Він знав, що вона це мовить.
- Подібні речі ви говорили як мінімум десятьом особам – трьом ельфам, двом людям, двом гномам, орку, вампіру і навіть троллю.
- Я не розуміла... Ви дійсно той, кого я хочу...
- Дійсно?
- Візьміть мене! – з цими словами дівчина скинула одяг і пішла до гнома.
Той крикнув:
- Санітари!
В кімнату ввійшли двоє кремезних орків, один із них стискав гамівну сопрочку. Вони швидко натягли її на дівчину, не зважаючи на потік лайки, від якої б затулив вуха навіть торгаш на чорному ринку, та укуси дівчини. Санітари схопили її та понесли геть з кімнати.
Після того, як санітари покинули кімнату, туди зайшов високий ельф с сивим волоссям.
- Німфоманка, докторе Фархбах?
- Саме так, колего. Важкий випадок, розумієте... Загострений шизофренією. Знаходиться в маренні, елементарні рішення може приймати, але слова – рефлекс на статевий потяг.
- Давно подібних не зустрічав... З часів Емми Рімд, пам`ятаєте її?
- Хіба можна таке забути? Думали, що звичайна арахнофобія, а виявили ще й парафренію! Їй здавалось, що вона – Афродіта! Вона згвалтувала семеро чоловік! Добре, що її не посадили у в`язницю... Це викликало б сильний стрес, який би ще погіршив стан хворої.
- Все-таки більшість створінь, що можуть думати, хворі...
- Любов, пане Мервоаде?
- О так. Це важка шизофренія...
- Згоден. Давайте сходимо вниз, поп`ємо кави з коньяком?
- Не відмовлюсь! – мовив його співбесідник.
Обидва доктори покинули кабінет і направились униз трохи відпочити.

15 вересня 2009 р.
  • 0

#384 Torry

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Димер

Відправлено 17.09.2009 – 19:48

Які ж ви всетаки молодці! Я в захваті від деяких віршів!!!! Тим, хто писав власні вірші-низький уклін! Розвивайте свій талант!!!!


Хочу розмістити свій вірш! І хотіла б почути,що ви про нього думаєте.



Все минає...і сум, і кохання,
Тільки слід залишає в душі.
Обіймаємось,ніби в останнє...
Вже не рідні,але й не чужі.

Ти приснишся мені, я це знаю!
Рідні очі побачу у сні.
Я так хочу сказать,що кохаю
Та боюсь не повіриш мені.

Я смілива,я дуже смілива.
Перешкоди для мене ніщо!
Лиш з тобою я дуже вразлива...
Не забуду тебе нізащо!!!

Нас лиш гріє думка єдина,
Що зустрінемось хоч один іще раз.
На дворі уже пізня година
І мені вже додому йти час...

Обіцяй, що мене не забудеш...
Будеш згадувать в щайсті й біді!
Ти для мене завжди янголом будеш
Хоч далеким, але дорогим!
  • 0

#385 ФіStaШkА

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олександрія

Відправлено 21.09.2009 – 17:15

незнаю чи має це право на існівання..але я спробую..це оживити..
якщо не тяжко висловіть свою думку...незважаючи позитивна чи негативна вона!


*****
я так сумую,
я без тебе.
Без тебе....
хто ти?
я й сама незнаю.
Що буде далі?
може скажеш?
Що буде далі з нами?
З нами обома.
Чи будем разом,ми?
Чи розійдемся по своїх стежках?
Та ні!такого я не хочу!
Я хочу бачити тебе щодня,
Щоб ти кохав мене...
Та загортав в обійми
Щоб пристрасно цілував мої вуста.
*****

Я зараз сиджу
й пишу вірші,
Вірші про все моє життя.
Про смуток той,який загнав мене в куток.
В куток,той білий та безлюдний
В такий де розмовляв ти,а не я..
А смуток заганя все більше й більше
Чого йому від мене треба?
Чи крові?чи життя віддать?
******

Так хороше з тобою бути наодинці,
З твоїма очима бачити зірки,
Зірки всі ті,які незнають таємниці..
Тієї,що ховається в грудях.
Тієї,що подарувало мені літо.
Тієї,ща дала мені та ніч.
Та ніч проведена з тобою..
Той перший раз мені забути буде тяжко..
Ту мить,яку мені ти дарував,
Назавжди залишиться у серці.
У серці моїм і твоїм...
*****

Сейчас мне грустно на душе,
и кошки скрёбаются в серце,
И разве ты прийдёш ко мне?
Почуствуеш ты боль разлуки?
Любил,любил и где же делся?
Тебя нестало в один миг...
В душе моей взорвалось серце,
Лишь только мысли о тебе.
  • 0

#386 Янгол з чорними крилами

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 28 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 27.09.2009 – 09:01

МАРІОНЕТКА
Я в кімнаті, де не видно стін
Я сама, ненече та бездушна тінь,
Взяла я свічку, яка ледь горіла
Нічого з цього вже не розуміла.
Почула я страшні шиплячі звуки,
Немов штовхали вдаль, чиїсь холодні руки,
Ішло само моє бездушне тіло,
Та підійшло до столу воно так несміло,
Дивна книга на столі лежала,
Що робити з нею, я не знала.
Побачила своє життя на сторінках,
І свічка задрижала в крижаних руках,
Шиплячі голоси ніяк не затихали,
"Спали, спали, спали", вони кричали,
І руки опустились, свічка впала,
І дивним полум'ям та книга запалала.
Я стояла, немов замерзла враз,
Подумала:"Прийшов мій час".
Та тут в душі з'явилося тепло,
Воно мене з собою повело.
Стояла книга, і вона була пуста,
І хтось сказав;"Почни все з нового листа"
  • 0

#387 Янгол з чорними крилами

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 28 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 27.09.2009 – 17:54

ПРОЗОРА КРОВ
Сьогодні я проснулася від крику,
В очах виднілися якісь вогні,
Те що кричало, і не мало лику,
Здавалось, наче те, було мені!
Воно кричало, наче навіжене,
Ні не потрібно думать ні про що,
Ти відпускаєш відчуття шалене,
Тим і терзаєш ти мене, за що?
Для чого убиваєш мене силу,
Для чого відчаєш проткнула знов,
Для чого звожиш ти мене в могилу,
Я хочу знові відчути ту любов.
Ви з розумом стаєте ворогами,
Будь-ласка, я прошу, лише не муч,
Мене закрили дивними думками,
І від дверей тих викинули ключ.
Ти думаєш:"А хто це дико стоне?"
Надія, віра,а може і любов,
Та ні, це твоє серце тоне,
З ТВОЇХ ОЧЕЙ ТЕЧЕ МОЯ ПРОЗОРА КРОВ!
  • 0

#388 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 01.10.2009 – 15:24

Квітка

Емоції, думки і мрії білокрилі –
Усе приспала я в собі давним-давно…
Лиш тільки вітерець стиха повіє,
І донесе той любий спомин крізь вікно…

Ось ніжно так колишеться за вітром
Осіння квітка – жовта і бліда,
Мов бореться вона із цілим світом,
Гойдається і гнеться, але не обліта…

Дощем прибитая лиш клониться додолу,
З хоробрістю чекає на лютую зиму,
Я підіймаю квітку змучену і кволу,
У руки пелюстки живі беру…

І не зриваючи вдивляюся у неї,
Змарнілі фарби, мокрі пелюстки…
Та серце б’ється квітчине живеє,
Й листочками торкається руки…

І я всміхаюся до неї, а вона
Усмішкою мені відповідає,
І хоч на дворі зимно, в ній весна
Яскравим теплим сяєвом палає.

І хоч утрачена надія на життя,
І надломилася душа тонка і ніжна,
Тривке у квіточки любові почуття,
Немов роса осіння, чиста й свіжа.

Живи, дитинко сонця, не марній!
Гори! Борись з негодою і вітром!
Ще прийде щастя в миті весняній!
І забуяєш із наступним літом!

вересень-01.10.2009
  • 0

#389 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 05.10.2009 – 21:23

Недописано, й навряд коли-небудь буде дописано.

Давно позаду роки ластовиння
І материна всмішка клопітка;
П'ятнадцять, двадцять, тридцять у торбині
За спиною в старого юнака.

Давно позаду роки - та не мрії:
Лиш в вуса пишні вбралися вони;
Ікарові пориви молодії
Лиш залягли десь там, на глибині.
  • 0

#390 Sone4ko

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 12.10.2009 – 21:53

А що повинно відтворити дух людський
Той дух що піднімав на крилах Дедала із Ікаром,
Що з Мікеланджело твоворив у лад,
Що сперечався з Емпедоклом проти Фаларида,
Що вів у бій війська,
Що сцілював людей,
Що дарував життя малям…

Той дух — аристокрак по своїй суті,
І як казав не безвідомий Емпедокл
Він вище всі,
Він лиш суддя
Над світло й тьмою,
Він вище боротьби добра і зла,
Життя і смерті, ненависті і злості.

Лише любов йому подібна,
Він любить кожного із нас
Однаково як матір сина.
Ніхто його не бачить,
Та лиш не сумніваєтеся
Він є — усюди!

У хмарах, квітці, у травинці,
У небі з вітром він ширяє,
Ми удихаємо його і видихаєм.

Ніхто його не бачив
Та кожен чує його в мелодії кохання,
У помасі метеликових крил,
У капельці роси на павутинці,
У цвіті сакури весною рано,
У веселці вранці після дощу,
В заході сонця на Голгофі,
В кривавім сході поблиз Дарданел,
В бурхлий й небезпечній Амазонці,
У життєдайнім Нілі,
В безодні моря,
І навешині світу у Тибеті.

Він серед нас,
У мене на долонці, як пух тополі,
Як пух кульбабки розсіюєся по землі
І у серцях він наших проростає
Йому не важко показати нам шлях до зір!
А наш то буде шлях?
Тому він такий і неухильний:
"Учітеся самі на своїх помилках,
Із своїми сам якось розберуся
Шукайте свою долю ви самі,
А я лиш буду дороговказом на шляху.
Тихесенько він шепче нам вушко…"

*******
Однієї душі на двох не буває!
Не буває і край у жита!
Як зоря серед поля засяє,
так я кохаю тебе.

Місяця без сонця не буде,
радості без горя нема,
небо без хмар безхмарним не стане,
і життя без смерті не буде життям.

Мені так холодно коханий,
Прийди зігрій мене.
Серце моє з тобою буде завжди
Боже як я кохаю тебе.

Сонячної ранньої днини
Я зустрічаю тебе
По серед неба у безкраїм світі
А ти любиш мене?

Вітер у полі гуляє
Ласкавими обіймами вітає мене
І звісточку від тебе шле:
”Так! Я кохаю тебе!”

Повідомлення відредагував Sone4ko: 12.10.2009 – 21:54

  • 0

#391 Torry

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Димер

Відправлено 21.10.2009 – 14:51

Сьогодні писала вірш,який будуть відправляти на конкурс. Цікаво дізнатися вашу думку. Але хочу додати,що на такі тами я раніше ніколи не писала.

УКРАЇНА


Ми можем вирішувать де нам прожить,
Та де народитись-не можем!
Свою Батьківщину ми маєм любить,
Захищать від чужинців ворожих.

Моральними цінностями славиться скрізь.
Її не підкорять ніколи.
У слабших країн викликаємо злість.
І здавна виборюєм волю.

Вкраїно,до тебе вся шана й любов,
Ти в нас неповторна,єдина.
За тебе,Вкраїно,проллємо ми кров
І сльози на братських могилах.

Понесемо у світ твою мужність,твій дух.
Ти достигнеш того,чого гідна!
Щоб прокинулась ти,ми створимо рух
Проти болю й насильств,моя рідна!
  • 0

#392 Хтось_дивний

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1037 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна, Тернопіль

Відправлено 21.10.2009 – 22:16

Флуд видалено. Критику писати в приват!
  • 0

#393 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 21.10.2009 – 22:25

* * *

Я прокинулась і вперше я збагнула,
Що мені потрібен тільки ти один.
Ти знаєш, я таки нічого не забула,
Тоді життя походило на сизий дим.
Неначе я в тумані заблукала,
І вперше він розвіявся в цей день.
Пробачення просити? Цього мало.
Тобі віддам усіх своїх пісень.
Й цього замало буде. Я збудую
Міцну фортецю, щоб тебе вона
Закрила від біди. Хай всі почують
Мойого серця щирії слова!
Давай полинемо з тобою в новий світ,
У світ нової долі, спільної мети.
О, скільки маю плакати я літ,
Щоб хоч на мить всміхнувся мило ти?..
О, скільки маю я проїхати доріг,
Щоб хоч одна мене до тебе привела?..
Якщо, мій друже, ти любов зберіг,
Дай відповідь на ці слова...


9. 05. 2006
Tǿndering, Danmark


* * *
Цей лист – останній лист до тебе,
Що невідправленим зостанеться, як інші.
Згадай, коханий, сонце, Юнгет*, небо,
І моря шум, і поцілунки в повній тиші.
Згадай весну – квітки в моїм волоссі,
І щастя мить, і сльози на обличчі.
Все, чого прагнули, повір, таки збулося,
І зустрічі ставали наші звичні.
Ми звикли до кохання, й не збагнули,
Як з часом біль зростає від розлуки.
Що то є біль – забули ми, забули!
О, що то є безсоння муки!
І зараз, пишучи листа в пустій кімнаті,
Я відчуваю холод голих стін.
Скажи, хіба такі страждання варті
Чужого горя сліз, чужих хвилин?
Я вкрала час, (і я за те не каюсь),
У іншої, що долею судилася для тебе.
І я лише на теє сподіваюсь,
Що знову нас з’єднає данське небо.
Я вірю у повернення в країну,
Де ми були щасливими без краю.
Нехай побачу я тебе хоч на хвилину,
Я знаю, я скажу про все, я знаю…

Вже третій день пишу тобі листа я,
І думки линуть чайками до тебе.
Сьогодні я сміюсь, я з долей граю,
І більш мені нічого вже не треба.
Спокійна і усміхнена – такою певне
Колись хотів мене побачити, і мріяв
Затиснути в обіймах. Та даремно
Виношував на зустрічі надію.
А я сміялася і гралася з тобою
У піжмурки – ховалась і з’являлась,
Я у собі відчула вперше дику волю,
Лише твоїх пасток тоді боялась.
Ти пастки завжди розставляв уміло:
Один дзвінок, чи зустріч випадкова,
Й звичайне слово, мов кохання, гріло,
І зігрівала дружняя розмова.
Жорстока гра – і серце розривалось,
Солодке слово болем віддавало.
Та я безпечно вірила й купалась
В словах отих… Хіба я теє знала,
Що ти струни торкнешся потайної,
Що квітка щастя взимку забуяє?..
І стала квітка битися з зимою…
Й зима перемогла, і квітка помирає…

І скільки б слів я не сказала зараз,
В душі моїй їх буде ще багато.
Там, усередині панує дикий хаос
Тих слів. Це – все, чим я тепер багата.
Там білим снігом жаль спадає тихо,
Думки – пташки, поранені, заслаблі;
Кохання вкрите льодяною кригой,
Слова кохання – сліз гарячих краплі.
Ні, ти не збагнеш ніколи слів отих,
Моїх слів – щирих, як любов моя, гарячих.
Я бачу, ти не віриш більше в них…
Не чуєш… Ну й нехай… Пробач же,
Що я не стала проти нашої недолі,
Й пішла, залишивши тебе на самоті,
Що підкорилася чужій лихій сваволі…
І вибач за слова, такі прості…
Любов моя, ти заблукала певно!
Коханий мій, прийди до мене, любий…
Невже листи оці пишу тобі даремно?
Невже любов моя приречена на згубу?
Й вірші мої до тебе, любий, линуть,
Й слова у них – природні і відверті.
Якщо любов твою відчую я хоч на хвилину,
То знай, я пам’ятатиму її до смерті…

*Юнгет – маленьке датське містечко, що розкинулось на узбережжі Північного моря
5 – 14. 11. 2006
Tǿndering, Danmark
  • 0

#394 Amarok

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2350 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дубно -> Нетішин -> Київ -> New York

Відправлено 21.10.2009 – 23:12

I used to love you
While our acquaintance was new,
When we were merely known to each other,
While we enjoyed our conversation with one another.

But everything that was so pleasant had burned,
And now I've got some lessons that I've learned.
My love has turned to nothing else than mere disgust,
And all memories I will bury with dust.

шось таке :ggggg:
  • 0

#395 Sone4ko

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 32 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 22.10.2009 – 00:45

Здавалось вже кінець,
Надії знову постають -
Як фенікс з попелу
Мене женуть в заклання,
Душу продають у рабство долі,
Щоб не пручалася уже ніколи!

А борюсь з собою
Борюсь…
Але зачім?
Моє життя уже закінчилось…
О Господи чому?
Що я наробила!

Повільно сідаю в ванну,
Занурююсь і не спливаю,
Сил уже немає…
І світла в переді немає…
Лиш вдох і кану навіка.
Пропаде біль, нещастя, горе, каліцво і життя

Я випливаю, вдох і я жива,
Усе змінилося там під водою,
Моє життя сенс знайшло,
Якого я не бачела допоки,
Невже для нас існує майбуття
І щастя і любов, й розрада…

Для нас нещасних і стражденних
Світло є?
Ще вдох, і мрії появились,
Весна в душі цвіте,
Й до осені ще так далеко,
А зима, уже не навіка!

І ще один на повні груди,
І кольоровим світ постав,
А не пастельним,
І все цвіте й буяє,
А я у центрі цього,

Я учасник, не споглядач, я лицедій вистави,
Що називається життям…

________________________________________________________________________________
Написала десь в 2008 році, і знаєте недавно перечитала сама аж здивувалася як гарно вийшло...
  • 0

#396 Хтось_дивний

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1037 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна, Тернопіль

Відправлено 22.10.2009 – 13:43

Офтоп видалив. Останнє китайське! Чобі, Катод - критику пишіть будьласка в приват.
WTF? - 10% за порушення п.п. 2.5.2

  • 0

#397 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 23.10.2009 – 11:22

Минуле не повернеться ніколи,
Ця істина відома всім,
Пропали ночі кольорові,
І зачинився старий дім.

Було це, справді, дуже гарно,
Ті миті згадую весь час,
Та часто згадувати марно,
Вони є там – та нема нас.

І знову стаючи на ноги,
І протираючи чоло,
Не шукаю назад дороги,
Мені, мабуть, вже все одно.

Відквітнули весняні квіти,
Згорів уже той старий дім,
Тепер ми не маленькі діти,
Та чи варто журитися в тім?
  • 0

#398 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 01.11.2009 – 17:38

щукав одну свою писанину, назнайшов, бо вона була не в лоітературі, тому кидаю її сюди, для того щоб бочком протиснутись в Т-Митці

******************

паропланом в небо злетіти
хмари нюхать слюні пускаючи
бачити зверху як квітнуть квіти
і нікому проце не казати

ти ж заставиш вдягнутися в шкіру
будеш звати мене диким звіром
щоб вкусив дуже сильно попросиш
аж до крові, бо ти того хочеш

а як кінчиш, то сильно у спину
ти нагайкою в мене кинеш
і ще будеш мене довго бити
і казати що я твій мущина
  • 0

#399 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 05.11.2009 – 23:59

Сонні розмисли

Гудіння кулера і тихий, майже непомітний дзвін у вухах – аскетична симфонія чергової ночі. Очі ще не злипаються, та все йде до того. За монітором утримує звичка та ще небажання втрачати час. Ет!.. Що втрачати? Лінивий я є. Бивши байдики вдень, звинувачуваю в цьому брак часу вночі. Та навіть якби в добі було б 26, а то й 30 годин, - чи змінилось би що-небудь?..

А до біса його! Завтра новий день, нова ніч і, звичайно, нові байдики. Так, завтра я знову вдома. Хоча з цих моїх байдиків удома користі набагато більше, ніж із нидіння в нашій дещо авторитарній школі. Але авторитарній – не (обов’язково) значить - поганій. Свої плюси, свої й мінуси…

А до біса його! Моя натура рветься, нидіє на самоті, хоче до наготи розкрити себе собі та й іншим, хоче довести всьому світові ліричність, оригінальність, непересічність моєї (сирої) душі. А світ каже: дзуськи – малий ще!..
Може й справді малий? Може варто набратися досвіду, спробувати своєї долі життєвого лиха, солі, цукру й перцю?..
Нічого, прийде й мій час. Усім відміряно. А як ні, то сам відміряю.

Маячня! Поганий з мене мислитель. Нехай за мене помислить моя підсвідомість. Уві сні. Спати…

Навіщо стільки трикрапок? Навіщо? А щоб було! І замінників тим трикрапкам не знаю… і ще раз три крапки… добра все-таки штука – розділовий знак… На добраніч.
  • 0

#400 Гість_Женьчик_*

  • Гості

Відправлено 06.11.2009 – 17:46

Привіт.....я вкину деякий міні твір з свого життя......можливо вам сподобається.....:rolleyes:

Це була люта зимонька, якої український народ давно вже не бачив.
Але її це не засмучувало, тому що з початком цієї пори в її серце влилось морозне повітря, яке скувало його….. Можливо, на це були свої причини, можливо вона забула, що десь далеко ходить в формі і чоботях її солдат. Той солдат , який клявся у вічному коханні, будував рожеві мрії, але дзвонив дуже рідко.
Вона жила тільки спогадами , постійно дивилася на їхню фотографію і запевняла себе , що все буде добре………надіялась на світле майбутнє.
Та цей зимній вечір був одним із тих самотніх вечорів, які не залишали її протягом довгого періоду часу.
ЇЇ коханий не дзвонив і навіть не відповідав на месиджі. Це було важко,чекати, заспокоювати себе , і в той же час ,коли на душі скреблись кішки , посміхатись…. Та пристрасть, яка грілась тільки минулим повільно зникала. Було б боляче тоді подумати, що майбутнє кардинально зміниться, що на далі вони не гулятимуть темними алеями свого міста, що він не проводитиме її до дому, що лавка біля двору буде пустою.
Та саме того вечора вона сиділа і мріяла. Було чутно потріскування дров у камінні, тихенько за вікном падав сніг. Але вона не звертала на це уваги………була вже десь дуже далеко з відси…..
Думки були зайняті тільки ним…….його обличчя постало перед нею, як в останню зустріч……голос звучав так реалістично, ніби він сидів тут у цій темній кімнаті. Але цього всього було замало для повного щастя……..і заспокоєння душі…….її тривожили думки……..: « Швидше б той от пуск! Який він? Про що будем говорити?» Але вона не могла передбачити всього…….все що вона приготувала сказати виявилось марним……..це був перший жахливий вечір, який став тріщинкою всього.
Але сьогодні жаркого-літнього вечора вона вже тільки згадувала, і аналізувала, що було не так…..!!! Згадувала ту наївну дівчину в рожевих окулярах…….що дуже пасували до її поглядів на життя…… і зрозуміла, що тільки він був винний…….. він винний , що змінився………!!! Але все ж таки колишні спогади тільки іноді гріють її льодяне серце, коли вона сама того хоче……)))) Вона стала іншою……знайшла більше часу для друзів, рідних і своїх улюблених занять. а головне зрозуміла ,що……життя не тільки рожеве…….. або чорне………. воно має багато кольорів………і ми маємо це пам*ятати. Хоча вона змінилась …...десь далеко в душі вона хоче залишитись тією………..наївною, вірною дівчиною……….з минулими почуттями…………. Тільки сьогодні вона радується життю але…………і десь подумки літає над Лондоном , як у пісні Земфіри ….))) Хоче виконати найзаповітнішу мрію……..)))
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних