Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#361 SHYTTJAMRIJI

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 11 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 22.04.2009 – 17:10

літала ангелом у небі
зламала крила об серця
упала пригорнула вітер
пізнала щастя
і людське життя
  • 0

#362 Сакура

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 28 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано - Франківськ

Відправлено 10.05.2009 – 11:20

О творчі люди, що літають десь під раєм
натхненні духом моря та землі,
на вас молюся і таємно зневажаю
за ваш талант...за душу..за вірші...

Слова натхненні духом Аполона
вкладаються рядками за рядком,
із уст німих зриваються як грона.
і на землі впадають в вир думок.

Натхненні Музами безвимірного краю
слова складаються за покликом творця,
у них прихована незрозуміла драма
узята з почуттів його життя.

Із болем в серці виривається надія
і заривається навіки у слова,
у них його життя,прокляття, мрія...
а між рядками нерозгадана душа митця.

О Ангели, що линуть серед неба
лиш вам дано пізнати ці труди,
лиш ваша ласка розкриває у людині
таланти геніяй й душевної краси.

О творчі душі, вічні в'язні проясніння
на вас лежить надія на життя,
словами прориваєте коріння
і засіваєте промінням майбуття.
  • 0

#363 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 17.05.2009 – 15:32

:unsure: Твої ясні очі
Сиділи навпроти мене
І дивилися несміло
Твої вуста мовчали
А я шаріла від твого
проймаючого погляду

Чи читав мої думки
Де тільки ти і я
Де ти тільки мій
Назавжди …


В ту ніч я дозволила
собі тебе любити
Любити очі голубі

І усмішку красиву
Твоє волосся світле
Твої ніжні руки
І голос тихий…


Жаль що ти не розписався
під угодою кохання

Повідомлення відредагував Psihopadka: 17.05.2009 – 15:33

  • 0

#364 Olenka_Zelenka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 162 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Золочів

Відправлено 19.05.2009 – 14:02

Горю..... все про що думала - перетворюється на попіл, все чого хотіла - летить за вітром.... Чому б то просто не вивільнити усе надумане назовні і не тримати того в собі, не мучити себе....

Так буває.... буває, що ти просто тримаєш емоції в собі, а потім.... потім відбувається вибух всього накопиченого.... ніби вибух реактора... але він приносить шкоду не всьому світові, а лише тобі, лише світу, який є в твоїй душі.

Не розумію логіки життя.... а може то життя не розуміє мене..... а може в ньому взагалі немає логіки, тому так важко....

Задумуюся над багатьма речами.... і чомусь все одно не можу знайти їм пояснення.... мабуть, не дано.... а хотілося б знати все.... хотілося б багато чого: знати де тебе чекає небезпека, кому вірити, а кого остерігатися.... кому можна відкритися, а з ким варто взагалі не спілкуватися...

Сиджу, розмірковую.... а в той же час життя помало зменшує свої обороти, і втікає від мене незвіданою дорогою.... частина його вже позаду, а частина ще біля мене... майже в моїх руках.... я хочу обхопити його руками і притиснути міцно до серця.... але не можу - воно велике.... воно є тут - і водночас його немає.... тримаюся за нього, стараюся не випустити щоб не втратити....
  • 0

#365 SHYTTJAMRIJI

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 11 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.05.2009 – 13:30

мемуари на папері
сльози на душі
всі краплини серця
зібрані в одній руці
за вікном літають хмари
гачком сплетені із мрій
біла чайка чорний лебідь
пролітаючи кричать
"не стій"

ніколи не приковуй погляд
важким залізом до землі
ніколи не тримай в собі
яскраві спогади і радісь
важніш для тебе
завжди буде хтось
і він
завжди людина
тож будь людиною і ти
  • 0

#366 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 12.06.2009 – 16:52

Можливо це і є кохання…Або закоханість…Закоханість, яка втратила свою пристрасть. А без пристрасті життя перестає бути життям. Не без кохання. Без кохання можна жити. Неможливо жити без пристрасті. Саме вона визначає наші бажання, наш шлях, наше все. Пристрасть і безумство – дві сторони одної медалі. Але не кохання…Кохання і смерть – це все одно, що подушка та Лувр. Я не можу погодитися з тим, що кохання здолає смерть. Бо смертні всі. А кохання дістається лише небагатьом. Куди легше бути божевільним…Куди легше ходити голим по вулицям Великого Міста, палити на заправках, пити горілку при язві шлунка…Божевілля…Але виправдане….Бо один із плюсів смерті це її наявність. Неможливо від неї втікти, заховатися, поскаржитись на неї…Вона була, є і буде.
Так само і Софі.
Інколи, коли нема чого втрачати ти здатен зробити щось божевільне. Спробуй…Якщо ти не чинив божевіль то ти мало що знаєш про справжнє життя. Як казала Софі: «Життя це не твій комп’ютер, не твій телевізор та твоя квартира. Життя дається один раз. Нема ніяких реінкарнацій. Якщо ти загинув молодим – то дякуй, що зміг прожити бодай скільки. Чому всі думають, що потрібно жити довго? Жити до тих пір, поки ти не будеш відчувати своїх ніг від болі, яка їх паралізує. Жити до тих пір, поки ти не станеш глухим та немічним. Піти в туалет – вбивство. Пісяй під себе. Ти ж хотів жити довго?»
Я не кажу що вона має рацію. Я просто передаю її слова. Так само як ти цитуєш Фрейда, Арістотеля, Карнегі. Так само як ти повторяєш слова кумирів.
Живи…
Навіщо тобі далося життя? Щоб сидіти в чотирьох стінах, слухати тупі американські пісні і дивитися їхні ж тупі американські серіали? Дурень! Одягнись, вийди на вулицю заволай матюка щоб всі чули. Щоб всі бачили що ти живий. Розбий телевізор, викинь телефон…Ти хочеш з кимось порозмовляти? Піди до нього і порозмовляй. Ти хочеш сказати дівчині «Я тебе кохаю»? піди і скажи…І нехай вона тебе пошле! Знай, що вона втратила такого хлопця, про якого інші тільки мріють. Так, я до тебе кажу! Ти – центр Всесвіту. Навколо тебе обертається Земля!
Софі погодилася б зі мною. О так, вона б погодилась. Та, хто в 14 років переспала з першим зустрічним хлопцем, бо вона ХОТІЛА відчути себе добре! Вона не чекала принца на білому мерседесі. Вона зробила те, що хотіла.
«Так, хтось таки його і дочекається, - казала вона, - Так…В років сорок, коли вона буде гарною, але цнотливою. І буде кричати на всі сторони, що вона ЦНОТЛИВА і їй це в кайф. Вона буде відшивати всіх чоловіків, яким вона подобається бо вона чекає ЙОГО! ЙОГО! Проте вона, загравшись у свою гру, пропустить повз себе невисокого білявого чоловіка, який щодня дарував їх шоколад та квіти і готовий життя віддати за неї. Чому? Бо вона чекає ЙОГО! Кого, запитаєш ти. Запитай це в неї. Правда, вона і сама не знає?»
- А що трапилося з цим чоловіком? – якось запитав я, коли ми вдвох сиділи на даху якогось столичного будинку.
« Він вкоротив собі віку. Після того, як вона кинула його квіти йому в обличчя»
А через кілька днів я дізнався, що ця жінка потрапила під колеса авто, після того, як поверталася з цвинтарю.
Вона загинула.
«Лише деякі з нас знають, що їм потрібно. Всі інші граються в гру, яку називають Життям. Чому ти вдягнув чорні штани?»
- Вони зручні. І подобаються мені.
Вона вилила на них свою колу.
Софі…
В 19 років вона одружилася на бізнесменові. До речі, він був не зовсім гарним. Товстий, із запрілим чолом та мишиними очима.
- Що ти в ньому знайшла?
«Він дає мені те, чого не дасть принц на мерседесі. Дає відчути себе повноцінною»
- Тобі так важливо бути гарнішою за чоловіка?
«Гарна та повноцінна – різні речі. Якщо ти гарна – всі хлопці твої. Тільки от чого той, який тобі справді подобається не звертає на тебе увагу? Гм. Ну добре, нехай через кілька неділь ти таки заманила його до себе і переспала з ним. Ти ж гарна, правда? Ти завагітніла. І тоді, о диво, хлопець каже, що закоханий в тебе! Так, він тебе кохає! Ти народжуєш йому дитину, ви купуєте квартиру, заводите собі кішку та папугу, виростає ваш син…він так схожий на батька…У нього тепер своя сім’я, свої діти, своя квартира, свій папуга…І тоді ти раптом прокидаєшся. І розумієш, що в тебе не було нічого. За все своє життя ти не мала нічого. Ти тішиш себе ілюзіями про сімейне щастя, якого НЕ БУЛО. Ти кажеш собі, що в тебе є кохана людина, яка тебе не кохає, що в тебе є квартира, яку купувала не ти, що в тебе є машина, на якій ти не вмієш їздити, що в тебе є робота, яку ти ненавидиш, що в тебе є син, який покинув тебе. Ти думаєш, чому так? Ти ж гарна!»
- Але не повноцінна, - додаю я, засумувавши.
Смерть…
Загадка. Бог? Диявол? Ангели? Ви їх бачили? Так. На картинках та в церкві на стінах. І як? Непогано, тільки всі малюнки різні. Чому? Не знаю, можливо так треба.
Так треба.
В 26 років Софі загинула. Я не знаю як. В той день, як це сталося вона мені зателефонувала.
«Ти знаєш чому люди ходять в церкву?»
- Вони там моляться.
« Я запитала не що вони там роблять, а чому вони туди ходять»
- Ну…ем…вся справа в гріхах. Людям потрібна надія і вони знаходять її в церкві. Там вони позбуваються гріхів.
«Цікаво…Може й собі піти? Ти кажеш гріхи…Гріх – це не те, що здається. Багато хто каже, що гріх – це щось неправильне. Те, що комусь не подобається. Ти маєш відчувати себе ПОГАНО, бо це КОМУСЬ не подобається! Хтось вважає це невірним. А ти? Запитай в себе. Зрада – це гріх?
- Так.
«Тобто ти відчуваєш себе погано, зрадивши когось. О ні, любий мі. Ти відчуваєш себе ЧУДОВО! Бо ТИ зрадив, а не тебе. От та людина, яку зрадили, вона має гріх, бо ЇЙ погано»
- Це різні речі, - кажу я.
«Це взагалі не речі. Церква та публічний дім – це бізнес. Священник та олігарх – бізнесмени. Скільки в наш час існує церкв?»
- Безліч.
« А Бог? А Бог один. Навіщо йому багато церкв?»
- Щоб всі люди, де б вони не були, могли потрапити туди.
«Дурень! Щоб отримати побільше грошей! Ти знаєш багатьох людей, які ходять в церкву? Отож бо й воно. Прийди в церкву…глянь на людей…Що ти відчуваєш? Що ти відчуваєш, коли до тебе вдесяте підходить баба з кошиком в руках і просить грошей «на храм» ? А це бізнес. Священники люблять гарні автомобілі. І люблять нас вчити»
- Тобто Бога нема?
«А це ти сам собі скажи. Скажи…не бійся…Отримай від цього задоволення. Вигукни! Кинь виклик! Запитай у нього чи він любить нас! Запитай! Чому ми тут? Що нам потрібно робити? Чому він не показується простим смертним. Чи не легше тоді було б ? Чи не легше знати?...Я сама запитаю це у нього»
І гудки.
З тих пір я її не бачив. Її тіла так і не знайшли.
Кохання…
Його нема. Нема його. Я кохав Софі? Так. Але кохання нема. Вона знала, що я її кохав? Так. Але кохання нема. Є близькість. Подивись на свого дідуся на свою бабусю. Запитай, чи було у них кохання. Вони скажуть: так. Але його нема. Запитай у друзів, які ходять та трясуться над своїми коханцями/коханками. Вони скажуть: так.
- А що таке кохання?
Софі казала:
« Це все те, що кажуть. Так. Повір їм. Якщо вони кажуть, що це чудово – нехай. Якщо вони цитують чиюсь фразу про кохання – нехай. Якщо вони кажуть ,що це не пояснити словами – нехай. Зрозумій, що для кожного найважливіша ЙОГО срака. Нема самопожертви заради кохання. Є вибух! Вибух, який спалахує між двома! І все життя цей вогонь тліє…Віддати за когось життя…Це не складно. Варто перебороти себе і кинутися з 20 поверху заради КОХАННЯ. І все. Це не складно. Помри і дай життя іншому – маячня. Зрозумій, всі люди гинуть. Нема різниці сьогодні чи завтра. Це РЕАЛЬНІСТЬ. Варто відчути її…Пощупати пальцями…торкнутися своїм тілом…Прокидайся! Не спи! Кохай! Кохай, навіть якщо кохання не існує! Живи, навіть якщо життя нема! Вір, навіть якщо Бога нема!»
- До чого ця розмова?
«Та так…Це лише мої божевільні думки. Не звертай уваги»
  • 0

#367 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 21.06.2009 – 21:32

Теми об"єднано.
  • 0

#368 AKSIома

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:шоколадної хмаринки

Відправлено 24.06.2009 – 21:44

Перший раз спробувала ТАКЕ написати. Оцініть, коментуйте!

Право першості

Тьмяне світло ліхтарів заливало вулицю.. Було на диво тихо, як для такого великого міста, чути лише стукіт її каблуків. Вона йшла часто осмикуючи спідницю, не звикла до таких коротких, але сьогодні їй конче треба справити враження на свого колишнього. У свої 16 вона вважала себе досить мудрою і досвідченою в амурних справах, тому метою цього вечора було завдати болю тому, хто колись так неочікувано покинув її. Ну ось „їхнє” місце, ось той, хто завжди штовхав її на необдумані поступки, той кого вона, як тоді здавалося, любила.. Він дивився на неї своїми глибокими синіми очима, і вона ,ніби загіпнотизована цим поглядом, ловила кожне його слово і готова була знову довіряти йому.. Після того, як колишні розповіли один – одному про те, як вони щасливі з теперішніми і про те, що ніколи не варто ображатися на минуле, він взяв її за руку і впевнено повів. Вона пізнала ці вулиці, сквери, будинки. Ось і його квартира. Вона щиро раділа : „Він ще кохає мене і хоче провести вечір так, як колись : з поцілунками , обіймами і зізнаннями.” Задзвонив телефон, (ах, Коханий телефонує, і нащо він їй в цю мить? довго натискаєш на червону кнопку, і ніхто тебе більше не турбує..) Так, ось і перші обійми, але якісь не такі ніжні.. ні, це і не обійми зовсім, він просто боляче стискає її.:”Я маю бути в тебе першим, чуєш,Я”. „Будь-ласка не чіпай мене, я мабуть, піду, не ображайся”. Рвучко вирвавшись, вона побігла до дверей.. Зачинені! дивно, вона навіть не помітила, як він їх замкнув. Раптом він підняв її на руки, і з чітко вираженою люттю жбурнув на ліжко. Він просто рвав на ній одяг і намагався поцілувати. Вона ж пручалася з усіх сил. „Не треба, прошу не треба, мені боляче..”. Він засміявся якось дико і надто голосно : „Усім перший раз боляче”. Він взяв її за руки , марно було пручатися. „Страшно, Господи, як страшно.. Треба тікати..” Вона зібрала до купи мізерні залишки останніх сил спробувала звільнитися.. За це отримала болючий удар по обличчю.. Далі пам’ятає лише різку пронизливу біль і його слова : „Я завжди отримую те, що хочу. Переконалася? Тепер іди геть, ти мені більше не потрібна.. ТАКОЮ ти більше не треба і йому.. Сама знаєш, прекрасно знаєш.”.
А далі та сама дорога залита тьмяним світлом ліхтарів. Тільки тепер вона йшла боса, не осмикуючи спідницю, до болю принижена. Все тіло пекло, кожна його клітинка відчувала відразу до самої себе . Йти було боляче.. сіла на лавку постійно спльовувала кров змішану із слізьми .. Боже, за що? Ні, так вона не зможе жити.. Щойно зґвалтували не її тіло, а її душу, принципи і надію на право першості Коханому.. Ні, вона ненавидить себе, а його жаль, він – тварина, яка не в силах контролювати свої пориви. Боляче запекла розбита губа, знову кров... Не хочеться жити. І нема вже ніякого страху перед смертю. Все вирішено.. Зараз тільки останній дзвінок. Ввімкнула телефон :”Ви пропустили 11 дзвінків від Коханого ”. Турбувався, золотий мій.. Гудки.. :”Алло”.. А далі сльози.. Через кілька хвилин він був поруч.. Крізь її плачевні захлинання він зумів зрозуміти, що сталося.. Цілував її побиті коліна, руки, гаряче обіймав, і тепер уже дійсно боявся відпустити.
P.S. А цілуватися з розбитою губою виявляється зовсім не боляче....
  • 0

#369 Amarok

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2350 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дубно -> Нетішин -> Київ -> New York

Відправлено 10.07.2009 – 03:57

Love Is A Curse

I am cursed by love
That's why I'm writing this poem now
Among all ages that's the sweetest curse
Which stimulates me to express my feelings in a form of verse

I am cursed therefore I'm destined to be with you forever
I cannot and won't forget you ever
As of this curse I feel some remorse
That I can't be with my love's source
©Maksym Stetsyuk

Heaven

My soul flies away
To the land where peace and harmony lay
Where angels walk the earth
Where Creator gives everyone birth

The land where my ancestors rest
It's like the eternal nest
Where neither time nor space matters
It's the place for never-ending chatters
©Maksym Stetsyuk

The Deadliest Enemy

The ominous disease struck the Earth
The first human deaths set its birth
The society starts to be covered with panic
People behave like they are manic

Chaos of the disease paralyzes all city duties
The city has lost its famous beauties
Streets are deserted like abandoned barrens
Even the greatest people are looking for help like humble barons
©Maksym Stetsyuk

Falling in Love

My hot blood is streaming through my veins
Because you are the cure for all my pains
I feel in love with you
And your image appears in my view

I can't think of something else
Because you are all my wealth
Every part of my mind is busy with thoughts about you
Nothing takes us apart: neither blizzard nor dew
©Maksym Stetsyuk

Before the Apocalypse

The world is trembling
The devil is laughing
Humans are rushing to save the planet
Before it will fall under the dark blanket

The clock is ticking the last years
People are fighting like furious bears
They are eager to find their happiness
But all they get is the endless hopelessness

The legions of the pit are approaching
The hellhound is howling
The reality looks like a nightmare
Everyone and everything feels the approach of despair

The sky turns from blue to red
The air tastes like a bitter lead
The wind carries an odor of death
Humans take their last cadence of breath
©Maksym Stetsyuk

Решта моїх поетичних спроб тут...
Просто дуже багато копі/пейстити... :)))
  • 0

#370 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 10.07.2009 – 07:27

...

Повідомлення відредагував Олеська: 20.01.2011 – 08:17

  • 0

#371 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.07.2009 – 08:55

Останній телефонний дзвінок
Лиш один крок і все мине
Сплету із квітів я вінок
Нехай до тебе він пливе

Відбиток місяця в воді
А я сижу і зволікаю
В останнє бачились тоді
В останнє ти сказав "кохаю"

На те признання я змовчала
Тепер ти знаєш вже чому
Я просто дійсно не кохала
А була віддана йому

Твій тихий голос на прощання
Луною вітер ледь доніс
Немає в серці вже кохання
Віночок вітер десь поніс
  • 0

#372 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 10.07.2009 – 09:12

А шо можна тільки українською писати? Бєспрєдєл.
-----

Я затыкаю ваши рты военным кованным ботинком.
Я разрываю вашу плоть в неравном нервном поединке.
Я есть повсюду и нигде: внутри,снаружи,сверху,снизу.
Я липкий ужас,в горле ком.Я капли крови на карнизах.
Я лезвие,что режет плоть,я- кровь,что капает из вены.
Я ужас,что приходит в ночь.Огонь,что проживает стены.
Я режу души.Пью мозги.Из вен натягиваю струны.
Я вышиваю на груди другим неведомые руны.
Я прижигаю лбы клеймом.Я заражаю вашу кровь.
Питаюсь страхом ваших душ.Я не убийца.Я- любовь
-----

Серые тучи нависли над миром,
Гонимы незримым своим конвоиром.
То быстро,то медленно.Еле плетутся.
Взъерошены,порваны,жмутся все,жмутся...
А ветер жестокий их гонит,пинает,
из стороны в сторону рвет и бросает.
Нет боли и жалости,чувств и сомнений...
Он делает то,что другой не посмеет

(це мені якийсь Лєрмонтов згадується гг)
-----
а ваще я люблю дерьмо-стіхі. Тобто ті, які і віршами не назвеш,просто рифми,іноді навіть і не вдалі.Обов"язкова умова таких віршів- спонтанність.
Наприклад:

Старий місяць аж занадто вилупляв очиська,
Й носа свого пхав куди не треба.
Він би пригорнув оте дівчисько,
Але вона впритул дивилася на тебе.
Щось магічне було тої ночі,
Щось незвідане в душі її творилось..
Перестали бути дзеркалом душі
Для тебе ті зелені очі.
Брехня місце правди затупила.
Ви не мали бути зараз,тут,
На цьому місці,разом;
Ти хотів щоб все за планом було,
Чиєсь тіло вихиляло викрутаси тазом-
Її очі не приставили до нього дула.
Дура.
-----

Если женщина поет про себя тихонько в кухне,
Эта женщина уйдет. Этот дом сегодня рухнет.
Почему-то почему вспоминается при этом
Темное,перед рассветом, море где-нибудь в Крыму..
Безрассудно и темно
Море ходит в тусклом свете
Мы умрем, утонут дети. Морю будет все равно.
---------

Хоча ваще вони мають бути коротенькими "чєтвєрастішиямі".
Перший зараз написала,а другий жуючи вранці котлети гг


Надихнула ща Олеська ))

Крізь часопростір космосу
Проникнула нестерпна туга-
Страшна самотність вже комусь приїлась!
Я прийняла послання- теж шукала друга.
Ця ніч зловісна і похмура
Таїла небезпеку.
Куди поділась твоя пильність?
Дивний танець зірок
Й нездоровий блиск повного місяця...
І тваринні інстинкти,
Замасковані під любов з першого погляду,
Ти воліла не помічати,
У всьому покладаючись на інтуїцію.
Але таку ж як у себе,хворобливу пристрасність,
Ти все ж таки вгледіла у проблесках
Неясного здогаду...
----
не шукайте рими,не шукайте змісту. їх там не має бути)
  • 0

#373 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 10.07.2009 – 16:24

Артьомка сьодні молодець, тому настрій в мене абалдєнний))
Продовжуючи тему "дєрьмо-стіхоф" гг
-----

Получа-поливаю, поливаю-расточаю,
Смехом, игрищами драю
Душу черствую свою.Постепенно замечаю,
Когда разум отключаю,что бездушной быть могу.
Наблюдение пугает,сердце болью обливает
Прошлым сущность наполняет
Как и прежде осуждает боль свою.
Слухи ходят! Что мне слухи!
Бородаты и глупы,после прошлой бормотухи,
Нестерильной показухи
Как оскомина они!
Быт и бытность.Разный смысл.Мелодрамы.Вешены.
Дарим свет.Таков каприз.Бешена.
-----

Ангелы на крыше,если видишь- знаешь:
Даже и без крыльев многие летают
Задохнуться в прозе не дано поэту
И в осенних грозах есть частичка лета..
Так стучат колеса. В такт больному сердцу.
И в осенних грозах не дано согреться.
Уходя по краю за пределы смысла,
Многие летают только бы резвиться
-----

Мне хочется неба!Мне хочется снега!
Мне хочется свежего белого хлеба!
Мне хочется в море с с утеса сорваться!
Мне хочется в поле..и мчаться,и мчаться,и мчаться!
Мне хочется крыльев!Простора!Свободы!
Мне хочется в реку не ведая брода!
Мне хочется жить!Мне хочется петь!
Мне хочется просто чего-то хотеть!
-----

Скажите,почему луна смеется?
Зачем мышонку длинный хвост?
И от Земли до самого до Солнца
Когда построят люди мост?
И как найти цвета в тумане?
О чем шумит листва в лесу?
Зачем пятак живет в кармане?
Какими красками нарисовать лису?
Как мне спасти от муравья травинку?
И замерзает ли гроза?
Когда рождаются песчинки?
И почему живет во мне слеза?
-----
:beer: :) :8:
  • 0

#374 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.07.2009 – 17:16

ваша творчість гавно, ви нічого не розумієте в творчості. ©

Олеська: Порушення правил за п.2.2. та 2.5.2.
  • 0

#375 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 01.08.2009 – 00:03

Його худа кустаста фігура завжди пірнала в темряву міста і розчинялась в ній, як сіль в снилі, в міста від того трішки зводило м"язи, але воно витримувало.
Нервов смалячи цигарки він дивився в блакитний екран і думав про те як зробити так щоб було добре всім, і як же без нього.
Зранку на 8 на роботу, ввчері в 22 додому, і так кожен день, він знав що без нього ніхто незможе.
А вночі він брав, обнуляв всі паролі, і переглядав листуваня, в нього був такий екстаз, що боліли навіть труси, хоча вони ще боліли від того, що він їх нечасто міняв. Облизуючи сальні губи він читав листування своїх віртуальних жертв, подумки щось їм кричав, звивався добиваючист в пошуках True накладаючи вето на існування тих в кого було False.
В цьому був весь він. Коли закінчувалася ця інтлектуальна факханалія, він здригаючись засипав під столом тихенько попискуючи прокольонами до своїх віртуальних жертв. І тоді було добре всім, було пізно, всі спали і бачили 7 сон, і незнали, що є такий хтось, який дбає про всіх, і від кого нічого не залежить
  • 0

#376 Реалістка

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 7 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 15.08.2009 – 17:43

Мойри не ткали полотно,
І закрилось за нею вікно.
Пегас подарив їй крила свої.
А невдячна подалась у повії тоді.
  • 0

#377 Natali93

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 194 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 17.08.2009 – 15:05

Чомусь здавалося мені,
Що ти той самий і єдиний
І усвідомила я що
Любов так душу охопила.

Усі думки були про тебе,
Літала в мріях , наче птах,
І посміхалося нам небо
Й від щастя нам зривало дах.

Та швидко все чомусь змінилось
І знову я сама
Нічого вже не залишилось
Любові вже мабуть нема.

Помилкою було кохання.
Ти вибач мене і прости.
Марні надії й сподівання
Мені вже треба далі йти.
  • 0

#378 Vitalek

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 28 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 26.08.2009 – 16:33

декілька віршиків
01
Я уявляю як воно тобі,
бо й самому є так само,
коли чекаєш і шукаєш його(її),
рахуєш дні, хоч їх є немало.

Коли зявляється людина,
яка така знайома тобі,
ти бачиш у ній саме ту єдину,
ти хочеш перестати рахувати дні.

Нажаль, помиляємось ми часто,
незнаємо причини всім речам,
бажаєм незавжди того що треба,
не надаємо змісту іншим думкам.

Ми хочемо вірити в те що ми хочем,
стараємся бачити, навіть там де нема,
бо просто закохані в тих хто підходить нам.
Переживше це все, такі ось слова.

02
Важко інколи, коли обставини недуже,
і думаєш ти , що і чому.
Здається що краще аби цього небуло,
нажаль нарікаєш на долю свою.

Та є слова що в Біблії написані,
про теперішнє горе і для чого воно.
Для того щоб ми навчились на ньому,
і щоби навчились вибирати добро.

Як метал у вогні загартовують люди,
так людину гартує негода в житті.
Просто треба любити і вірити Богу.
Він ніколи поганого не хоче тобі.

Бо коли все чудово ми Бога забуваєм,
ми тішимось тим, в чому смислу нема.
А терпіння нас вчить і воно заставляє,
любити й просити, і прагнути Добра.

Коли тобі погано робиться на серці,
згадай скільки всього дано тобі.
Не всі захотіли вирватись від світу,
не хочуть всі просто заглибитись в собі.

03
Ми не вибираєм, нас вибрають,
ми лиш виконуємо волю Божу.
Від нас залежить вибір при цьому,
не варто казати навіть слово неможу.

Бо все є можливо, все є доступно,
аби тільки бажання й віра у це.
Надія на Бога -- вона робить диво,
тож вірити треба понад усе.

04
Для щастя ми на світ прийшли,
щоб мудрість й істину знайшли,
і повна радість щоб з нами була.
Віра наша, щоб творила дива.

Щоб спокій іншим уміти віддати,
злагоду в душі уміти тримати.
Для любові жити, і іншим сказати,
про те як прекрасно вище щось знати.

Як легко і просто коли ти розумієш,
і спокійно на серці, коли відчуваєш,
що завжди є з тобою Той, хто не покине,
і любов Його до тебе ніколи не загине.

І хай нам важко інколи буває,
настрій поганий і серце скучає.
Та є на кого покластися в цей час,
Бог є Любов, яка любить всіх нас.

І жити треба, з вірою в думках,
якщо говорити -- з надією в словах.
І в покорі молитися щодня:
"...Нехай буде воля Твоя....".

05
Скільки можна помилятись?
Скільки можна жити для гріха?
Що повинно статись такого,
щоб повністю змінилась думка твоя?

Ти ж усвідомлюєш що життя не у цім,
і дорога така веде у тупік.
Ти бачиш наслідки цього в усім,
чому ж не хочеш звернути на бік?

Прокидаєшся щодня, -- невже для гріха?
Дано мудрість й життя, -- точно не для зла.
Вибір у тебе, щоб вибрати добро.
Майбутнє залежить від кроку твого.

Чим далі ти йдеш, тим дальше заходиш,
заходиш в тупік, або в напрямку Бога.
Твій вибір врятує, або душу погубить.
Життям житеме той, хто мудрість полюбить.
  • 0

#379 Купава

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 114 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:The country of dreams

Відправлено 10.09.2009 – 16:35

Не грайте «Фугу соль-мінор»
Моє життя змінилось знов.
Тепер нарешті розумію Баха.
Прошу, не грайте «Фугу соль-мінор»!!!
Погляньте, Вересень завмер в очікуванні світового краху.

Не сподівайтесь! Про любов вам не скажу:
Впустила я її на дно криниці.
Я більш не вірю у Ассоль,
Чекаючу на свого принца…

Тебе очима поїдали різні дами,
А я не розуміла свого статусу.
Тепер хоч знаю, що для тебе я формальний запах кави!
Ти надіслав мені відвертого й гидкого ляпаса.

Не бався мною, я не лялька…
Але від тебе так і не діждатися відвертості.
Ти по натурі «власник»,
Та я з тобою не ділитиму своєї незалежності.

Вода сточила камінь в гальку.
А я іду вперед, залишивши тебе позаду.
Тобі немає місця в моїх спогадах.
Не думай, що не зможу! Я в творчості знайшла собі розраду…

Звучав старий романс,
Він будував з думок моїх каркас.
Я вірила, що падали зірки, а то були окурки.
В сусідньому будинку хтось вправно бив серця:
Їх покарали, а вони не дочекалися рятунку.

Отой дивак щовечора виходить на балкон.
І викида серця, у сигаретах заховавши злість свою.
Вони летять і впавши на асфальт,
Ридають звуком розбиваючогось кришталю…

П.С. не судіть строго, дякую!

Повідомлення відредагував Купава: 10.09.2009 – 16:37

  • 0

#380 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 14.09.2009 – 21:14

kill me slowly please

when I will be alone

I know you kill my soul

and rape my body

please don*t touch me,


my bloody heart

cut my brains now

please take my life....
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних