Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#321 FT232BM

    私は人々嫌い

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3435 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ->НТУУ "КПІ"

Відправлено 24.11.2008 – 00:10

Написано під впливом економічної кризи.

Підстава

Совок вже пройшов залишились люди
Змінилось нічого, етикетка нова
Ніхто вже незнає, як же нам бути
Парламент в столиці—купа лайна

Наша країна — прокляття народу
Кого не поставиш — всі зіпсуються
Пора вже вбивати у Раді уродів
Може тоді вони звідси попруться

Від розпачу люди просять совка
Очі сліпі, усе зашибісь
По три аж копійки бідон молока
Кругом тут халява, хоч подавись.

Свобода, свобода! За це тре пллатити
Ми заплатили, при тому сповна
Але чи готові ми ось так жити?
Демократія, кров, громадянська війна!

Не час жалкувати про що-небуть, брате!
Усе вже пройшло, його вже не буде
Краще в легені повітря набрати,
зціпити, зуби та йти як всі люди
Разом всі ми— покірна товпа ;)

Повідомлення відредагував FT232BM: 24.11.2008 – 00:11

  • 1

#322 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 27.11.2008 – 15:31

Вітер коси білі розвіває
І б'є безжально по обличчі
Сльози ллються із очей
Чому? За що? Навіщо?
Ти стала немов примара
Сама себе уже не впізнаєш
Нічо не бачиш навкруги
Прохожі оглядаються від жаху
Ти - … прокажена
Ще трішки і зіб'є тебе,
Якийсь крутий автомобіль
І дядько вилізе з машини
І роздратовано промове:
«Мала ти заляпала мені капот,
Я тільки-но її помив»

Повідомлення відредагував Psihopadka: 27.11.2008 – 15:33

  • 0

#323 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 27.11.2008 – 22:05

Жахи

Знов ти прокидаєшся
В холодному поті
Вже третю ніч не спиш –
жахи
Замучили тебе ,бідолаху
страхи,
Страхи – що ти одна…
Стоїш над безвістю німою
Не відаєш куди іти
І що робити,
Що коїться з тобою
Хтось зве тебе,
Кличе за собою
У рай чи пекло?
Сама іще не знаєш

Повідомлення відредагував Psihopadka: 27.11.2008 – 22:06

  • 0

#324 FT232BM

    私は人々嫌い

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3435 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ->НТУУ "КПІ"

Відправлено 28.11.2008 – 23:22

Іванко бачив як танцюють гноми на його настінному килимі, його це веселило. Злий дракон потім відкусив йому голову. Задзвонив телефон: Вони скоро з‘являться. Хто вони?... ламав Іванко нову голову. Коли Вони прийшли, зламався годинник з зозулею. Так.. зозуля — вона у всьому винна, зрадниця!!! Ненависть! Він побачив браму телепорту на килимі, де недавно танцювали гноми, уввійшов у неї, і вийшов в трьох метрах від обідньохо стола. Це переміщення забрало багато часу. "Довше ніж вічність, довше ніж вічність!"—кричав, він виколупуючи свої очі, з очиць тікла багряна кров. Гноми зґвалтували Іванка. Хвора фантазія, таргани, це все Вони. Ніхто їх не відчуває, але знає, що Вони поряд!
  • 0

#325 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 02.12.2008 – 21:23

Чергова спроба потоку свідомости під впливом різножанрової музики:

8-бітний смайлик..

Чи існує світ? Це питання сповнює роздумів і розваг чималу частину людства. Деякі дебелі особистості прагнуть збагнути сенс свого існування, пожираючи смажену бульбу-фрі. Дехто тікає з насиджених місць і під звук гітари відлітає до самого Місяця, де скоро, через брак кисню, перетворюється на понуру тінь самих себе в дитинстві, коли кольорів веселки було 16, а посмішку сприймали не як вимушену данину пошані, а як природній та щирий акт кохання - чистого й незайманого, як рання весна, що приходить у світ по-коліно у собачому лайні, смітті і трупах замерзлих бомжів. Хтось ховається до ящика, де бачить квадратні стіни піксель-арту. Ги-ги. Дехто в океані, але більшість на землі. І це лякає полохливих вальдшнепів далеко-далеко в очеретяних нетрях хворої підсвідомості. Глобальна мережа охоплює всі сфери людської діяльності, сенс якої вже давно забутий і перетворився, як паління, на згубну звичку. Дані, дані, дані, дані, дані!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Тттттттттттттттт. Хробаки вилазять з очей брехливих покидьків, локальні збоченці пхають свої цюцюрки в різні отвори навколишнього світу. Вони є неадекватними пасіонаріями, які мусять якимось чином виживати в ці жорстокі часи, коли думка тих, чиєї думки зазвичай не питають, гуртуються і колективно не роблять нічого. Маніфестація=мастурбація. Тебе ніхто не почує, ти нікому не потрібен, ти - один. Ти - черв, що вночі вилізає зі сраки, аби відкласти на постіль свої яйця. Сайту 4 роки, а мені - все одно, адже люди, все-одно, відвідують цей сайт, а значить він живе і це погано, адже будь-яке життя - потворне за своєю сутністю. А смерть - вона ще потворніша. Тому ми обираємо менше зло і живемо. Суспільство змушує нас жити і обирати не дає змоги. Інтернет! Оце так диво!

Ніколи не піду я від тебе. Кривавою рікою розпливуться світом люди, а я завжди буду поруч, обіймати тебе. Я тебе не покину. Ніколи не піду я від тебе. Які б обставини не змусили мене піти, я ніколи не залишу тебе одну. Ти не одна! Пам'ятай! Ми будемо разом, я завжди буду з тобою. Не бійся, бо і мені страшно, не плач, бо і мені на обличчя навертаються сльози. Я буду поруч, я ніколи тебе не покину!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

В тихому холодному гроті зі сталактитів крапали джерельно-чисті краплі і, де-не-де, кричав кажан. Кричи, кажане, кричи! Бо завтра буде ще гірше і щоб не з'їхати з глузду ти кричатимеш ще дужче, з більшою силою і ніщо, чуєш, ніщо не зможе тебе зупинити, бо ти - володар ситуації, ти є все, а вони - ніщо...

Голодні китайці на джонгах перетинають протоку Дрейка і пливуть на Схід, аби висадитись десь на глибині моря і знайти там волю. Все скінчиться, а вода тектиме вічно...

Дим йшов із димаря веселими білими хмаринками. Пін-ап дівчата танцюють свій кривавий канкан, здобрюючи його великою кількістю власної сифілістичної сечі. Попливло! Труби ревуть, місто в полоні вогнів! Тааак! Хвороба вже тут, вже нема нічого, що б вона не з'їла...
  • 0

#326 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 02.12.2008 – 22:05

Альтер-его

Присвячується своєму другому "я"...

Моє альтер-его живе не зі мною.
Рветься до тебе, бути з тобою
Хоче, не може. Забороняю.
Хочу забути – не забуваю.
Інколи мертве. Часто згасає
Те, що моє друге „я” відчуває.
Часто спокійне. Більше не може.
Жити без тебе ніщо не поможе.
Моє альтер-его. Його б я забула
І може я слів твоїх більш не почула.
І ночі би стали тихі й спокійні.
Та хіба в цьому другі „я” винні?
  • 0

#327 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 08.12.2008 – 21:55

Я колись знайшов доісторичну сокиру з креміню, якій було понад 1 мільйон років!!!!
Я її ще знайшов коли мені було 8 років, я нею тішився!!! Це був мій талісман!!! Кошутвала вона понад 10 000 доларів, так в музеї казали, коли зробили експертизу і її хтось вкрав з моєї кімнати!
Оскільки до мене приїжав мій дворідний брат, і тільки він був у моїй кімнаті, то я думаю шо він її взяв, бо він мені дуже за неї завидував, бо коли ми її знайшли ми були разом, але я перший її побачив!!!
А тепер я не знаю що робити, бо якщо брата звинувачу в крадіжці, і виявиться шо він не брав, то він образиться на мене до кінця життя, а він може вже її продав десь...не знаю шо робити, це просто жах, таке враження що частину мого життя вкрали!!!((((((((((((

Повідомлення відредагував Weber: 08.12.2008 – 21:58

  • 0

#328 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 09.12.2008 – 01:26

...

Повідомлення відредагував Олеська: 19.01.2011 – 12:27

  • 0

#329 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 09.12.2008 – 10:49

Допис переміщено
  • 0

#330 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 16.12.2008 – 13:53

Загублена дитина

Великі, холодні краплі дощу капають на важкі повіки і стікають по маленькому дитячому обличчі пронизуючи найдальші закутки серця.

Хлопчикові десь років 7-8 . Він уже п’яту годину сидить на брудній холодній бруківці простягнувши руки і просить копійчини, щоб дожити до завтра аби знов мати змогу прийти на це саме місце завтра і просити на кусень черствого хліба. Лише так він буде існувати, це його останній шанс знайти її ..ту, яка покинула його на цьому місці уже як 1 рік тому.

Лише остання краплинка надії, любов до матері, яка ще десь можливо є у цьому великому світі і не знає про тяжке життя своєї дитини, допомагає йому жити і не замерзнути на цьому холоді. Його легенька курточка менша на два розміри вже давно не зігріває, руки уже посиніли від холоду, а по очах продовжують безжально капати краплі дощі не шкодуючи малого. Але він нікуди не йде, сидить на тому місці і чекає коли прийде його дорога мама і забере додому .
  • 0

#331 AKSIома

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:шоколадної хмаринки

Відправлено 23.12.2008 – 19:18

adultery

Купив букет троянд біля метро
Кому їх понесеш? Невже дружині?
Хотіла б вірити у це так, як ніхто,
Але виходить вірність з моди нині.
Так, я вгадала, ось вона іде
Така струнка , й молодша літ на 20.
Вона тебе збанкрутить , й пропаде,
А ти і далі будеш сподіваться.
Подумай сам, ну хто вона така,
Що зарплатні на неї йде третина?
А вдома буде ждать тебе донька,
Й не ляже спать розгублена дружина.
На кого проміняв свою сім’ю ?
Осмислить все це важко,так здається
Ти долю поламав, та не свою
І це тобі у пеклі обізветься.






Мій спадок

Що лишу після себе на землі?
Життя без репетиції прожите,
Зусилля марні, хоч і не малі
І горе по краплиночці допите.
Залишу трохи щирості віршів
Й сторінок кілька із сумної прози
Лишу я на столі ключ від душі
А між рядків давно забуті сльози
Оце і все. Оце весь спадок мій..
Кому віддать? Нехай бере хто схоче
В додаток подарую кілька мрій
І зорі зачарованої ночі.












Пуста алея....Ти і вітер..
Ідете вдвох , як під вінець
Не знаєш плакать , чи радіти
Чи це початок ,чи кінець
Ти плачеш, він легенько віє
У серці біль вогнем пече
він заспокоїти не вміє,
Але обійме за плече
На вушко щось прошепче ніжно
І горе зникне десь на мить.
З обличчя витре сльози грішні
Та всього болю не приспить
Пуста алея....Ти ідеш
Вітру немає, він сховався.
Десь раптом дівся, але все ж
Він, мабуть, в тебе закохався..

Дорогі форумчани, мені цікава ваша думка щодо моєї творчості.

Взагалі, для мене вірші це частинка моєї душі, яку далеко не кожному відкриваєш. Вам я її відкрила....

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  adultery.doc   25К   3 Кількість завантажень:

Повідомлення відредагував AKSIома: 23.12.2008 – 19:16

  • 0

#332 Христинка_мандаринка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 150 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 29.12.2008 – 22:07

Як боляче
Як боляче дивитися на губи
Які поцілувати ти не можеш
Як боляче дивитися у очі
В яких ти потонути дуже хочеш

Як боляче тебе не відчувати
Не бачити тебе поряд зі мною
Як боляче тебе вже не кохати
І залишатися в самотності з собою

Як боляче мені тебе забути
Забути все, і твої поцілунки
І почуття всі твої повернути
Хоча не повернути подарунки

***
Не смій дивитися у очі мої
Не маєш права ти цього робити
Ти вибрав походеньки до чужої
Тепер у мене нічого просити

І не кажи мені слова прощання
І не проси пробачення у мене
Ти просто йди, забудь про всі зізнання
Живи для себе і лише для себе

Мені ж пробач за те, що я кохала
Хоча мабуть це й не було кохання
Тоді я цього точно це не знала
Я просто говорила ці зізнання

Я просто говорила, що кохаю
Можливо й те, що я тобі брехала
Тепер я знаю що я відчуваю
Ці почуття – це точно не кохання

Тепер прощай, надіюсь ти забудеш
Про свої й мої почуття назавжди
Я знаю те, що з іншою ти будеш
Мене не будеш вже ніколи ти кохати


***
Ти відвертаєшся, ідеш,
Не кажучи мені нічого
Я знаю іншу ти знайдеш
І не повернешся до серця мого

А я чекатиму тебе
У мріях свої пурпурових
Любов моя звичайно що мине
Хіба залишиться у снах казкових

Кохатиму тебе у снах моїх
А на яву – ненавидіти буду
Холодна і жорстока наче сніг
Я обіцяю я тебе забуду

Хоча не в моїх силах почуття
Ці побороти, слід мені триматись
У моїм серці твого серця вже нема
І знаєш що? Не треба нам прощатись

Ти просто йди, забуду я тебе
Я обіцяю, навіть не згадаю
А я чекатиму коли той сніг впаде
Й зітре то слово що ти шепотів…Кохаю…

це три моїх останніх віршів)))
  • 0

#333 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 04.01.2009 – 16:48

Ти усміхаєшся до неба,
Ти бачиш ангелів весь час
Ти... Тільки ти... Так треба...
Так треба ангела й для нас.

Ти бачиш зорі,як світає
Ти віриш в чудо і казки
Ти знаєш... А ніхто немає
Таких очей як маєш ти.

Ти лілії знайшов знайшов у морі
Ти ніжно руку цілував
Ти знаєш... Я люблю ці зорі
Неначе ти їх дарував.
  • 0

#334 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 09.01.2009 – 12:01

Постійно кава
у моєму горняті
мріє раптово
пожовкнути
од самотності, котра
кожному трапляється.
Щоразу, коли кава
має твердий намір
таке вчинити –
під пожовклими
пелюстками
квітів
сідаєте ви.
Просіть
зварити вам каву,
просіть щодня.
Адже тоді
вона залишиться
лише не гіркішим
за жовч
напоєм любого
товариства.
  • 0

#335 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 10.01.2009 – 17:03

Вже другий ніж ввійшов під серце,
Та не тече із серця кров.
Бо я вже звик до цього болю,
Бо кидаєш мене ти знов.

Скажи лиш, ким я був для тебе?
Навіщо грала в почуття?
Чому клялась мені в коханні?
Чому ридала як дитя?

Та відповідь я не почую,
Колись її почуть хотів...
Сьогодні я живу без тебе,
Тобою я перехворів...

Я стер твій номер телефону,
Я увійшов в нове буття,
Лиш в пам'яті ти залишилась
Частинкою мого життя.

Ти не цінуєш те що маєш,
Ти завжди лиш чуже брала,
Для когось ти - остання сука,
Для мене ж ангелом була...

Ти врешті-решт зробила вибір,
Щоб інший хтось тебе втішав.
Ти вдруге вбила ті стосунки
Які я довго воскркшав...
  • 0

#336 Фата Моргана

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 42 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:живу всюди потрошки)

Відправлено 10.01.2009 – 20:23

Білий віршик..)
Я сиділа в кріслі і просто перегортала сторінки,
шукала епіграфи,якими хотіла пояснити поведінку людей,
тих,які причиняли біль тобі і мені,
тих,які переступали через образи,і,не спотикаючись,
бігли до фінішу...
прибігали першими.
Вони малювали тебе повністю оголеною перед суспільством,
повністю чистою і брудною водночас...,
але вони були творцями..
творцями твого образу.
Вони могли продавати його за копійки,але вони все-таки його продавали,
а ти просто йшла на ринок і купляла його знову...
Але це не міняє суті,
Ти просто продаєшся....
  • 0

#337 Halka

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2314 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 12.01.2009 – 01:11

А знаєш як воно буває?
Не треба слів, не треба пафосних розмов.
Тільки щоб просто хтось посидів поруч,
Тільки б не залишали мене знов.

А зараз, ніби нікому ти й не треба -
Бо в людей справи – робота, депресняк
І всім з них по фіг шо в тебе на серці
Їм зле і в тебе має бути так.

А я не хочу так, я ще жива і хочу жити
Не хочете зі мною – тоді буду сама,
Занадто захопились своїми ролями,
І вихід звідти Вам нелегко вже знайти.

Ховатись в панцирі – погана перспектива,
Як хочеш жити далі, то нехай минуле відійде
І хай то було краще ніж сьогодні,
Іди не обернувшись, бо життя піде.
  • 0

#338 Волошка

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 10 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 12.01.2009 – 01:32

Хочеться ...
так хочеться інколи просто людського тепла
щоб десь зрозуміли й можливо десь дали руку
та люди - жорстокі, а прірва - глибока й вузька
я падаю... падаю...
з схожістю на каменюку
так хочеться інколи чаю й зігрітись до слів
і щоб поверталась до дому і знала: ЧЕКАЮТЬ
та чайник холодний, як й більшість моїх сірих днів
що лічасть самотність, а ліку від неї не знають
так хочеться гамору свята і щоб серпантин
доводилось довго і весело всім прибирати
за вікнами вечір, мій чай - перекисший полин
так хочеться інколи цукру до нього додати...
  • 0

#339 St@gest

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 41 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Ternopol, БАМ

Відправлено 15.01.2009 – 11:23

"Щасливі мрії"



«Так тяжко є чекати
Ще можна задавити вас катком
Я хочу бути добрим
Я тільки трохи сам на себе злий»
Скрябін «Нікому то не треба»


Таке складалося враження, що я і вона – це якісь береги, які щоразу при поцілунку і сварці, виходили з себе. Все складалося доволі і поволі артистично. Вона – темна і водночас віддана фанатка готики, я – простий музикант, і трішки «неймовірно талановита людина»(вона любила говорити це мені), писав групі тексти, трошки віршів, бувало створював щось на подобі Пруста, але мені ще далеко до нього.
Ми все одно, чомусь раз по разу бачили одне одного, довго переписувалися SMS-ками вночі. Розуміли, що хоч нічого між нами серйозного немає – все ж таки робили те, що нам подобалось. Після декількох її вчинків, я хотів, мріяв, про щось більше - про те, щоб справді мені допомогло вийти з стану самотності. Вчинки її, були різного роду, як негатив, так і позитив. Я вже не знав що діяти, коли бачив як вона цілувалась з…ним. Чорне завідування по інакшому не скажу. Я не раз хотів дати відсіч своїм почуттям до неї. Та наша дружба збереглась довше ніж я думав.

«You keep your distance
I can't deny you
I've got the feeling
Can't satisfy you»
Limp Bizkit «Hold On»


В темному під’їзді сиділо пару хлопчаків. Вони дивилися на мене, поглядом звірів. Не перший раз я в неї бачу їх. Напевно настільки хлопці прокурили свій мозок травою, що не в змозі запам’ятати мене. Немає злості, лиш би ліфт робив. Я чекаю, поки хтось з’їде вниз. Ліфт, який я пам’ятаю від нашого першого знайомства з «готесою». Сильно сказано. Все одно люблю її таку така яка вона є. Напевне ніколи я не забуду, як на «Нівроку» грала львівська «Оратанія», а я стояв і думав, а що, якби все вийде в мене із нею? Відповіді я не знайшов, хіба що ляпас, який вона мені підсунула на 2-гий день фестивалю. За то на черговому концерті коли приїжджали львів’яни і грала «Божевільна» , мені дуже хотілося з Нею, заринутись у вир поцілунків. В мене навіть тоді серце вибивало ритм спареної педалі до бочки барабана і тихо боліло, напевне від того що вона з ним, а не зі мною. Романтики мало, але хіба тільки нею живуть і кохаються люди?
Нарешті ліфт вільний, спокійно заходжу і спираюсь на стінку кабіни. Люблю ліфти. Це щось таке, ну не знаю. Ніяк не похоже на авто чи літак , але все ж, засіб пересування з нижнього поверху на верхній. Багато чого можна на них почитати і дізнатись. Та її ліфт чистий, немов би підкреслює охайність і бережливе ставлення до всього. Чого не скажеш про перший поверх, який обписаний «HIM» та значками цієї групи. Навіть HATE напис є. Мене це не вразило, бо теперішня молодь, має де і звідки дізнаватись про молоді гурти. Чим раз тим далі з лампочки робиться інтимне світло. Її таке заводить…а кого не заводить, ледве погашена лампочка в маленькому приміщенні? Не пам’ятаю щоб мені таке не подобалось. А вам?
- Привіт! – настрибує прямо на мою шию вона. Ги-ги. Бачу що настрій класний. Прийдеться розщедритись на щедрість. Затяжко написано. Все одно, мені потрібно чимось здивувати її. Примочки та гітари з моїм «Limp Bizkit» треба відкинути, вона так того не розуміє.
- Привіт! – цілую її в щоку. Вона сподівається що сьогодні ми проведемо вечір цей разом. Я на це теж сподіваюсь, якщо звичайно не поприходить народ, який вмію нарубати дров в самий непідходящий момент.
Мені здавалося, що той момент, коли серце моє, не витримає того що зі мною коїться, то вона все одно заставить мене напівмертвого встати(не фізично звичайно, а все ж таки я про це тільки і думав) і задовольнити її хорошим настроєм, а не гнилими прогонами, що я вмираю. Я не жалію себе, я не жалію своїх рідних. А чому зразу рідні? Я про себе говорив. І так завжди. Навіть знаючи, що тобі рано чи пізно наплюють на лице, все одно до чогось тягнешся, бо впертий як телець, будеш вставати на граблі доти, поки їх не поламаєш.

«And I'm only here
To bring you free love
Let's make it clear
That this is free love
No hidden catch
No strings attached
Just free love
No hidden catch
No strings attached
Just free love»
Depeche Mode «Freelove»


Дивлюся фільм «Азартні ігри» де грає не такий вже класний актор як Бен Афлек. Я поважав його хіба шо за те, бо його зачіска нагадувала мені мої дитячі роки, коли ходив такий невинний хлопчик. Та не тільки із-за того…В фільмі він грає Руді…Руді – Рудя….Йолки-палки, якщо дивитись, то в нас з ним однакові аналізи в житті спіткали…В нього гірше, та він хоч полюбив свята, а я ненавиджу своє день народження.
Ешлі…ги. Деколи мені хочеться порівнювати їх двох, одну блондинку, другу брюнетку!!! Моя нічим не відрізняється від Ешлі. Такий самий характер, поведінка з хлопцями(чоловіками), правда «готеса» молодша за акторку фільму, та це її не оправдовує. Дівчата тільки привикли іти туди, де пахне або грішми, або поганими манерами, а романтикам залишається тільки те, що вже залишилось серед дівчат.

Хай так, хай серця я не маю
та я тебе,так сильно, так кохав.
Ти була з другим, це я знаю,
і не прийшла коли я помирав...
С.С.

«Зачем топтать мою любовь?
Её и так почти не стало.»
Смысловые галлюцинации «Зачем топтать мою любов»


Яке б нещастя зі мною не ставалось, мені не хочеться казати, що винний втому не я. Бо нам не хтось ті проблеми створює, а ми самі собі, хоча цього не помічаємо. Я тривожно деколи дивлюся на неї, бо в її словах видно щось таке, чому хочеться вірити. Не ризикую говорити напряму, а може навіть і навскоси. А потрібно? 100% не знає, чим я займаюсь, а може я кіллер, чи навіть якийсь сексуальний маніяк. З мене не вийшов би ні той, ні той. Я дивний тим, що не можу себе стримати, а вона, тим що занадто відкрита для всього світу. Можливо, це добре. Але як може все бути добрим, коли ти відкритий для світу, але задниця підсувається тоді, коли ти не очікуєш нічого поганого. Вона майже міс самотність, і депресія. Та я її люблю не за пишну фігуру, чи її причаровані оченятка, а за те, за що мало кого люблять!!!

* * *
На початках, точніше продовження інтриги між мною і нею, здавався сам собі нетерплячим хлопчиськом. Та хоч єдиний +, що я бачив коли в її карих очах світилась блискавка хорошого настрою. Я навчився це помічати. Навіть у самий відповідальний момент, я востаннє дивився на її оченята, які мене приманювали, ковтали мої думки до себе і пошепки говорили «Віддайся їй». Напевно ще не було в мене такої «жорсткої» тяги до осіб протилежної статі, але вона – це ХТОСЬ!
Я не знаю чому я це роблю? Помічав помічати і задавати собі ці питання тоді, коли Павєл (мій драмер) на одинці зі мною і великого смороду від чергової пачки «Winston», тлумачив що так неможна! «Не існує такої дружби, в якій є поцілунки, стосунки нарівні закоханості, та майже секс». У чомусь я його підтримував, та головне що мені це пояснював той, в кого приблизно в 10 разів було менше стосунків з дівчатами! Та я особливо тим не переймався. Таку як вона, зараз знайти мені недуже легко. Це тобі не на дискотеці: напитися під гучний звук попси, виціловуватись нахабно з якоюсь брюнеткою чи блондинкою, а потім ходити і казати що ти щасливий. Все настільки змінено, але я досі не знаю, чи щаслива вона зі мною чи ні?


«Без обличчя сиджу на руїнах,
В тілі тримаю думку одну.
Небо віддай мені крила.
Небо без них я пропаду!»
. Анна «Мовчи»


Хочеться полетіти туди де б знайшов свою душу, яку зумів загубити, десь там, за горизонтом. А що я можу вдіяти? Що я можу зробити, коли депресія настільки б’є в груди що хочеться крикнути « А ЗА ЩО МЕНІ ТАКЕ?». Страждання від чогось чужого, яке ще не було, щоб переживав так. Все вона «Міс Готичність», яку я так люблю, заради якої я хочу віддати життя, від якої мене дико рве на шматки. Не передати нікому того всього. Можливо в мене настрій під «АННУ», та все одно, чого б не коштувало мені все це, я хочу щоб вона була щаслива, щоб я зрозумів який я є, і що я можу зробити корисне для когось , а не тільки для себе. Зневіра яка мене зараз переслідує на кожному кроці, просто об’єдналась з депресією, із самотою, та злом. Вони вкрали в мене душу, вони відбирають і помалу «готесу», скоро заберуть мене туди, або залишать тут щоб знущатись наді мною, час від часу показуючи, що вони нічим не керують, що життя саме по собі підсовує моє тіло в болото. Що душа в мене є, але я її не відчуваю, що «готеса» зі мною - та я сліпий і дивлюся повз неї. Безліч нюансів, які можна описувати годинами….через які хочеться пустити сльози, та я не можу, в мене вже перейшла та тяга до сліз. Та і не личить хлопцям плакати – це дико, принизливо, та із-за цього, просто смішно. Вбийте мене, та зробіть когось щасливим!!! Перерубайте все що на мені є, хай не поїдають мене фактори мого життя, які налазять тоді коли не потрібно. Я б так хотів її побачити, та мені не хватає смілості щоб подивитися в її невинні оченята, з моїх брудних очей.

«А за вікном майже весна!
Знає слова майже несказані вона
І у моїх жилах присутня!
А за вікном майже весна
І, Боже мій, як несподівано вона
Змінює все моє майбутнє,
Моє майбутнє і моє життя!»
Океан Ельзи «Майже весна»


Вийшло те, що найбільше мене гризло. Ми зрозуміли суть одне одного, чого варті, та чого не варті. Ми спокійно дали зрозуміти одне одному що потрібні, але створити стосунки чи щось інше на подобі них ми не можемо. Точніше скажу не бажаємо. Вона знає що Я ЇЇ ЛЮБЛЮ, А Я ЗНАЮ ЩО ВОНА МЕНЕ!!! Хоча я від неї цього вживу не чув, але нам обом добре разом проводити час, де ми можемо розказувати про свої колишні стосунки, про життя, роздумувати про релігію, музику….можемо цілуватися, щіпатися, битися. Все дуже і дуже класно. Та є один нюанс. Я НЕ ЗБОЧЕНЕЦЬ. Вона таких любить більше ніж як я. Якщо чесно дивитись, то я не хочу щоб вона думала, що головним досягненням або ж метою є те, щоб переспати з нею. Більшість дівчат думають що в хлопців роки дозрівання і всі думають про одне. «Готесса» мені є подружка - є та людина з якою мені добре, з якою мене не розуміє мій драмер(думаючи що я дурак, бо другий пацан на місці мене давно послав би її), та я радуюсь тим що в мене є ВОНА.
Останні поцілунки видались такими прозріючими, що в мене голова закрутилась. А Вона справді дика штука, ВОНА це цілий кавал м’яса, який просто роздирає мене. Я настільки можу насолоджуватись нею, що деколи хочеться втрачати голову в її устах, які так м’яко цілуєш, та водночас не знаєш, що тебе чекає від них. Хочеш чим раз тим більше проковтнути її, та не можеш. Вона - це не я .
Вона є той період, якому я присвячую свої вірші та тексти. Вся лірика та муза іде від неї. Я знову пишу лірику, значить знову закохався. Знову відчув смак любові, ласки, доброти, в деякій мірі солодкого страждання, та отримання більшого від «чорної сили», від самої героїні. Мені варто було б колись сказати їй дещо, та я не можу, а точніше забуваю. Ми настільки з нею привикли до віртуального спілкування, що вже не знаємо що вживу говорити, як витратити той час, який ми втрачаємо. Приходиться іти потроху на інтим.
Я ЛЮБЛЮ ЇЇ…


«Три звичних слова, три крапки у кінці…»
Ані Лорак « Три звичних слова»


Я сказав що люблю її. «Готеса» точно не чекала такого від мене, та таких слів. Напевно надіялась, що СмСками це були тільки прості слова. Та якби не було, я дав їй зрозуміти, що все не формується на чомусь одному, точніше на одному слові з 4-ох букв, в яких вона розчарувалась почути від мене фразу «я не хочу щоб вона думала, що головним досягненням або ж метою є те, щоб переспати з нею»..вона її не зрозуміла так, як я хотів їй зобразити.


«Якщо навколо тебе колір рожевий
Значить ти влюбився і ходиш веселий!»
Скрябін «Кольорова»

Це був зовсім не сон…Стільки емоцій, у мене не було навіть у дитинстві, коли потайком дивився порно вночі, де зі мною сідали разом: Страх, Відчуття Дозрівання, та Азарт від того, що бачиш голих дівчат. Моє збочене дитинство пройшло, хоча я за ним трохи і скучив. При зустрічі з «готесою» я згадав що мої журнали десь валялись в коробці з під взуття. Там був «Penthouse» 2 випуски, та «грайливого хлопчини» приблизно стільки ж, також фото які я вирізав із преси «Пан+Пані», та «Интересная газета». Я радий що пройшов через ту дитячу школу дозрівання, воно мене дещо навчило, що я собі намотав на вус і зрозумів.
Емоції настільки переповнили душу того дня, що я курив цигарку і думав за щось таке, про яке перші хвилини прощання із нею, не подумав. Що було на умі, згадати не можу. Ми настільки в цей перший день після посту, відчували одне одного, де я думав про те що лечу, а вона зі мною. Ні, сексу не було, кому не цікаво, прошу не читати далі!!! Гарячі обміни поцілунками з «готесою», здавалося мені настільки приємним явищем, що я відчував як п’янів на декілька секунд від того довгого задоволення – того, чого не дали мені попередні «баришні», ніякі там Насті, Олі(не готеси), Наталочки, Уляночки, Іри, одним словом це все було настільки вибуховою сумішшю, словами не передав би, а ще раз би напевно не вийшло.
Я відчував її всім чим можна було. Її рухи настільки мене заводили, настільки пробивали в мене енергійність, я був майже у другому світі, або ж мені відкрили очі у хорошу і приємну безодню щастя. Доволі драматичний початок, з постановкою і крутими декораціями холодного поверху. Збоку бляшанка для окурків, трішки далі – шприци, на які вона вже звикла дивитись на своїй площадці. Серед того, стояли ми – цілуючи одне одного по обличчю. Далі – чим раз тим більше інтриги у поцілунках, більше драйву. Я розчухав те, що в неї досить ніжна шкіра, що її шия така оригінальна, напевно, якби дівчатам не набридала одноманітність кожного разу, то не відпускав її від своїх поцілунків. Ми вже спокійні…спокійні час від часу, де сусіди постійно заважають нашій трупі виконати свої ролі, з цими ще живими поки що декораціями та нами.)
Помалу романтика переростає фактично в екстрім…Тут уже все не по правилах. Ми вже рвемо один одного, правда не жорстоко аж так, але помалу з’єднуємося в одне ціле…Як тут не хватає якогось покидька, який слухав Before The Dawn досипаючи жару у постановку. Та це була тільки середина. Середина того, що я вже не знав, майже, де я. В голові крутилась тільки Вона, така якою я хотів би бачити. Від того я ще більше заводився, я заводився від того як вона дихала, як вона мене цілувала, як доторкалась до мене.
Вона тягне мене вниз. Ми змінюємо сцену, або по іншому, розпочинаємо свій антракт. Ніхто не розходиться крім нас 2-ох. Ми тихо тікаємо зі сцени обережно спускаючись з неї. Чекаємо на звільнення переодягальні, щоби змінити костюми, хоча 2-є знаємо, чого ми туди тиснемся. Солодко дивимося одне на одного, де в наших очах протікає якась хвиля, або ж вогник, напевне ЛЮБОВІ!!!
Все, ми 2-оє там, де ще тиждень тому знову були. Тепер ми тут зовсім в іншому стилі. Тут я вже просто був роздертий. Я відчував кожну частину її тіла, глибший подих, вишукані поцілунки, та волосся, яке мене ще більше вводило в азарт, після кожного дотику до нього. Ми перекидались у злосному ліфті що стояв на 9 поверсі. Уже все було забуто, за сусідів і простих гостей які вирішили на Великдень навідати рідню. Господи, який вона ідеал! Це просто неможливо розказати, чи описати що там було. Ніколи не думав, що без сексу може бути так зворушливо та приємно, саме тут, у цьому пустому кубику, який возить невдячних пасажирів.
Я був уже приємно розчавлений, та прощатись не хотілося, а потрібно було. Я ще був в стані сп’яніння, або ж азарту, який добряче заставив подригатись моїй лівій нозі, згадати пісеньку Star Of Fire тієї ж групи що не включив нам покидьок, та прикурити цигарку, яка вела мене просто додому. Мене вона несла, бо я вже чув як голова ще в «готесі», як я ще біля неї, цілую її, доторкаюсь по її тілу своєю ледь теплою рукою. Мене просто дре і видирає від всього того що було. Я ще довго сидів під під’їздом, та хотів написати як «СИЛЬНО ЇЇ ЛЮБЛЮ» , але мене зрадив рахунок. Все одно я її люблю!!! Незважаючи те, що вже було, могло все бути по іншому з цією цікавою особою!

«Хочеш спокійно, спати не знати
Ти - Божевільна!»
Оратанія «Божевільна»


Вся насолода у ній. Тепер сумніви про те що я був зайвий поруч із нею, були тільки в минулому. Принаймні Мої всі так вважали. Дехто казав що я далеко зайшов і потрібно зупинитися, дехто спонукав на такі вчинки, що гм…гм. Якщо чесно, то такі вчинки зовсім там не ідіотські. Вона розбудила в мені те, що так заснуло. І це добре. Поруч із нею я почував себе вільним, знав що можу загнатися в любий момент, але Вона мене розуміла, показувала що я їй не байдужий. Після неабиякої депресії яка наросла після чергової пиятики але уже на дачі, в мене з того часу в голові все змінилося. Головне що я не доторкався її губ, не торкався ніжного її тіла, не цілував спокусливу шию, + до того почував себе ініціатором того, що зіпсував настрій і їй, і її «сестрі» нерідній, послав басиста, також можна перерахувати те, що було ще причетне до мене. Мені зовсім не хотілося розбиратися, я знав на що ішов, що маю чекати. Дочекався… Не стільки образливо було те, що вона була з Ним, а не зі мною, як те, що у її очах я бачив себе пустим місцем. Вона зовсім байдуже реагувала, таке враження що я прозорий, або мене немає зовсім.
Через пару днів все знову стало на свої місця. Ми помирились, я пообіцяв її не ображати, вона не дала ніякої обіцянки. Ми просто мали залишитися друзями. Я чекав моменту…


«This aint no game of kiss and tell
The implications how you know so well
Go looking for the summer»
Chris Rea « Looking For The Summer»

Мій початок літа був настільки вдалим, що я не знав що може нам помішати. Після мого дня Народження, Вона стала зовсім іншою. Він поїхав на практику, поблизу моря, тепер я мав шанс заполонити її до кінця. Ще в перший день літа, подарував збірку віршів про кохання, а чим раз тим далі, почав бачити, що я домігся свого. Ми дуже часто мріяли, я про групу, Вона про майбутнє, Барселону і вивчення іспанського. Чим міг, тим би зарадив. Я уже навіть був почав складати гроші на квиток до Барселони, хотів щоб вона все ж таки зуміла здійснити хоч одну із своїх мрій. За цей рік немало її спіткало. 3 похорони не дуже часто бувають особливо до часу півроку серед близьких людей. Єдине чим я міг зарадити їй – це своєю присутністю, та те що для неї робив. Вона не розуміла за що квіти на перший день весни, за що збірка на перший день літа? Таке було враження, що мають бути вагомі причини, щоб дарувати подарунки.


«Why did I have to go and meet somebody like you
Why did you have to go and hurt somebody like me
How you could do somebody like that?
Hope you know that i´m never coming back)»
Limp Bizkit «Boiler»

Після декількох місяців нашого «роману» про який знало багато, вона зрозуміла дещо, коли поїхала в Херсон на море до нього. Перші дні тривали ще романтично смсками. Чим раз тим далі вона байдуже відписувала, лиж би написати. Заспокійливо мене переконували, що вона приїде і все владнається. Як зараз я пам’ятаю її, на вокзалі коли проводжав. Такою я її не бачив. Може то мені здалося, але її шалена енергія кипіла, та те що вона залишила мені на душі – це надовго.
Так, звичайно! Початок літа ми провели дуже і дуже романтично. На концертах спокійно обмінювалися поцілунками і думали про те, як одне одного шалено любим. Чи може це мені так здається? Можливо не було ніякої любові її до мене, а лиш нікчемний флірт, щоб утішити себе поки не буде його?
Все так і сталося. Вона не пояснивши нічого толком, дала зрозуміти що між нами немає уже нічого. Ні поцілунків, ні романтики, напевно навіть дружби не може бути. Я ніколи не вірив, що може одна поїздка поміняти наші стосунки, але догадувався, що нашим стосункам прийде кінець і не тільки він. За той час весь, поки вона залишалась на морі, я думав тільки про неї, мав реальні нагоди бути з іншою, тою від якої шаленів. Та я мав надію, що буде справедливість і вона вибере когось між мною і ним. Справедливості немає навіть і в любові. Отримавши поразку, не наважуюсь спокійно дивитись на неї. Не від сорому, чи від боягузності, а від того, хто вона для мене зараз. Я не можу уявити ту «готессу» яка ще кілька місяців стояла і так бездоганно тремтіла від кайфу. Я пожертвував самим ціннішим, музикою, яка на той момент була у мене в душі, в голові, але ж любов ніколи не буває без болю! Музика дико мене опановувала і стоявши на першому місці у моєму житті, чомусь витісняла дівчисько. Так можливо чимось я і заслужив біль, хоч і втратив надію на те, що в житті справді є ті, які люблять по-справжньому та оцінюють те, що для них роблять і за що борються.


Лютий – Липень 2007
  • 0

#340 Гість_Романтик С._*

  • Гості

Відправлено 16.01.2009 – 02:29

Грусть
Грусть - как облако в ночи
Хочешь вой, хочешь кричи
Не услышит никто пусть
Состоянье это - грусть.
Кировоград, 6.11.2008

Кстати, недавно открылся сайт, где можно опубликовать свои стихи и прозу. Там даже персональную страницу делают!! Мои стихи читайте тут - http://slova.net.ua/...romantik_s.html
А сам сайт - тут - http://slova.net.ua/
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних