Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#301 ~new~

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 188 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 06.11.2008 – 21:34

мост. страсть.

По мосту поразмазав грязь, всласть.
О перила опёршись, играем в страсть.

Я играю, кусая губу. Страсть.
На губе выступает кровь. Впасть.
В полоумье, целуя шею, впасть.
Мочки уха касаясь, понять – в страсть.

Но не нужен ты мне такой,
Поискусанный весь… Хоть и мной.
  • 0

#302 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 06.11.2008 – 23:40

Теми об"єднано
  • 0

#303 bulbashka_aero

    Вівця-перевертень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1577 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кременчук

Відправлено 07.11.2008 – 01:32

Уві сні я літала.
Розкинула руки долонями до неба – і полетіла. Наче навіть і не птаха, а ефірна хмаринка. Не потрібно навіть змаху рука-ми. Я легша за повітря, легша за легкість. Наповнююсь легкіс-тю, радістю, світлом – і ноги відриваються від вогкого ґрунту. Серце і розум палають вогнем. Я досконала. Я лечу. Я вже не Я. Я – понадЯ. Що мені до важких птахів і незграбних вітрів?
Під дією сили тяжіння на землю осідають атоми. Я їх добре бачу. Але хіба то мої атоми? То лише атоми мене. Що мені до них?! Нащо вони мені?!
Летіння – то стан не лише мого тіла. То відчуття мого духу і жага мого розуму.
Я не прикута ногами до пороху, я душею пов’язана з легкістю.
Моє буття прекрасне, бо я дозволила собі звільнитися.

Коли я прокидаюсь, то маю відчуття, що все ще легка і вільна. Наче імла, марево. Потім повільно – атом за атомом – осідаю на простирадло.
Але в мені відчуття лету, краси і волі.
Я зву себе Літавиця.
  • 0

#304 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 07.11.2008 – 09:25

Осінні мотиви

(приблизно 22 вересня – 6 жовтня 2008 р)

Холодним подихом повіяло навколо,
Туман спустився, я іду одна…
Кохання в серці швидко охололо.
А під ногами листя і вода…

Я йду самотня, бачу - перехожі
Ідуть назустріч, сумно так стає,
І темно-сірим перевертнем у калюжі
Осінній клен перед очима постає.

Похмуре місто дихає туманом,
Життя завмерло, тільки лиш тремтить
Береза жовта з витонченим станом,
І ключ пташиний високо летить…
  • 0

#305 Lady Erato

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 882 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 07.11.2008 – 12:04

Два сплячих ангела… один в раю, інший – в пеклі… Спи безпечним сном.. а я питиму зневагу, як воду, що втікає з моїми слізьми… нема співчуття, нема вічності… тільки світло для кожної невисохлої сльози…. Як я можу думати, що твердо стою на ногах і при тому відчувати під ними повітря? Як щастя можу бути таким неправильним? Як страждання може бути таким солодким? Я ніколи не була так близько до безумства.. почуваючись на 24, я дію як 14річна.. тепер я знаю, що є зв'язок між двома речами: бути близькою до безумства і бути близькою до тебе… Серце так легко розбити і так легко закрити очі…
Мрії щезли.. я всього боюсь… Чи завжди я знаходитиму ліки? Навряд чи.. і я чекаю, коли нарешті упаду… Любов зникла.. Чи правда це? Мене переслідують… Я така зранена.. Сльози наповнили мою душу.. Я загублена в своїх же ж небесах….
  • 0

#306 P@ndora

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень

Відправлено 08.11.2008 – 14:49

вибчте, але здебільшого вірші на російській мові....

Открой глаза, проснись скорей мой друг.
И сноведений пелена растает.
Под лунным светом оглянись вокруг.
Прислушайся, что мир тебе вещает.

Услышь ночи такой манящий зов.
Не бойся, хоть покажется ужасным.
Впусти в себя и ты поймешь без слов
Лишь этот мир и может быть прекрасным!

Верни себе, чего ты был лишен.
Узри все то, что у тебя украли.
Поверь. ты будешь просто поражен,
Поняв, как много от тебя скрывали.

Я дам тебе чего захочешь сам.
Дам денег, власть. Ты только попроси.
Дам мощь, по силе равную богам.
Ты только меня в сердце запусти.

Пускай понять не сможешь все сперва.
Доверься и поверь мне лишь в начале.
Я доведу тебя до божества.
Окажешься и ты на пьедестале!

Открой глаза пока ночь не прошла.
Пока луна в заре не растворилась.
Лишь только в сказках ночь - обитель зла.
А я так что? Я просто в ней родилась.

Повідомлення відредагував P@ndora: 08.11.2008 – 14:50

  • 0

#307 P@ndora

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень

Відправлено 08.11.2008 – 16:15

Ничто не вечно...
Ни любовь, ни страх, ни холод.
Ни дождь, что за окном идет.
Я молода, ты тоже молод,
Но это тоже все пройдет.
Не вечно светит тепло селнце,
Не вечно радует судьба.
Все в мире временно, и то что в жилах
Протекает крассная вода.
Он думал жизнь не кончится так бысто.
Он думал, что успеет сделать все.
Ведь он хотел творить добро.
Уже не хочет, все прошло.
Жизнь затянула в злые сети,
И разыграла партию свою.
Так рано он дождался смерти,
Так рано оказался на краю.
Он был хорош мальчишка-
Очень смел.
Он мог смеяться над бедой,
Или вообще он мог быть не удел.
Хорош был парень, но матушка судьба,
Для него решила все сама.
И он исчез, забыт.
Никто й не вспомнит где в земле зарыт.
А я жива, я все цвету.
Пытаюсь воплотить свою мечту.
Я выросла давно, перевоплотилась.
Из девушки однажды, превратилась,
В "ниче так" женщину, и знаю,
Однажды, стану я и мамою.
Я проживу всю эту жизнь красиво.
Й умру в глубокой старости - счастливой.
Да, я умру, всем это ясно, ведь конечно,
Ничто не вечно...
  • 0

#308 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 10.11.2008 – 21:00

Вірш написала я, хоча від імені свого прототипу.

Cповідь підлітка
Присвячується Олі П., яка і стала прототипом.
Мамо, вибач, я не можу більше так терпіти,
Ти, мабуть, ніколи вже не зможеш зрозуміти
Тієї болі, що живе в моєму серці та душі,
Так важко мені сказати все це тобі.
Так, мамо, я твоя мала дитина,
Але в своєму існуванні я ніяк не винна.
НЕ можу бути я тобою – ніяк не зрозумієш
І визнати цей факт болючий ніколи не зумієш.
Мабуть ти хочеш, щоб я чогось навчилась,
Але від знань твоїх я же давно втомилась.
Згадай, мамусю, я не є мала дитина
І керувати хоч собою вже повинна.
Я знаю, що ти хочеш мене захистити
Від прикрощів життя, та зрозуміти
Не можу я тебе, кого ти в мені бачиш?
Чому мене ніколи - ніколи не пробачиш?
Чому ненавидиш мене, як не рідну дитину?
Хіба я не твоя кровинка рідна-рідна?
Ти лиш кричиш і жодної до мене ласки,
А я б хотіла хоч ще раз почути казку.
Я знаю, що не хочеш бачити в мені погане,
Я розчаровую тебе і це прекрасно знаю,мамо.
Та я не буду ідеальною, ти зрозумій!
Я хоч не дуже добра, та й не злодій!
Моя душа болить і ниє, коли кричиш на мене,
А серце б’ється – б’ється і біжить до тебе.
Ти, мамо, вибач, я вже не та, що була,
Себе колишню я давно забула.
Бо я – твій раб. Твоя боксерська груша.
І мою душу щохвилини душиш.
Ти вибач, мамо, я тебе лиш прошу:
Згадай, що я твоя кохана дочка.
  • 0

#309 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 16.11.2008 – 14:10

Я вже писала на форумі, що останнім часом відчула біль від розлуки зі справжнім другом, який повертається в США.
Я присвятила йому наступний вірш.

***
Холодний подих з дерева зірвав кленовий лист,
Й летить за вітром він – все далі й далі…
І зовсім хутко полетиш від нас і ти,
Усміхнений, щасливий, без сумнівів, печалі.

Листок летить – ти стрімко йдеш в майбутнє,
Тебе не зупинила чужа країна вбога,
Щось в пам’яті твоїй лишиться незабутнє,
Та кличе вже тебе незвідана дорога.

Й коли поринеш ти в буденщину, роботу,
Ти не забудь людей, яких зустрів в минулім,
Що доброту дали тобі, любов свою, турботу.
А лист летить все далі – крізь вітер і крізь бурі…

І образ в пам"яті лишиться назавжди.
І сподіваюсь, ти писатимеш листи...
Лети ж, листочку, в світ новий! Лети!...

13-14. 11. 2008
Дніпропетровськ
  • 0

#310 black sky

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 85 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:з файної Львівської обл.

Відправлено 16.11.2008 – 14:31

"Забуду!"
Знов ніч темніє за вікном,
а я сумую знов і знов,
а я ридаю і кричу,
ввісні до тебе я лечу,
мов чорний ангел я в пітьмі,
але моя душа ввогні,
горить, палає та іскриться...
та вже сильніш не загориться,
бо вбив ти віру у мені,
вона була, тепер вже ні,
Та знай ридати я не буду,
навіки я тебе забуду.
  • 0

#311 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 16.11.2008 – 17:40

Історія не вигадана...

«Психлікарня. Приймальня слухає!», - можна почути в трубці, коли дзвониш до Герман-Магдалени. Маю великі сумніви, що ім’я це справжнє, але власниця стверджує, що в уже далекому Радянському Союзі так її назвали мама-інженер і тато-механік. Зовні ця 25-річна дівчина нічим не вирізняється поміж натовпу. І тіло її не пробите новомодними пірсингами, а волосся має природний світлий колір. Лише видають Магдалену руки: вздовж плеча і до фаланг пальців лівої руки чоним фломастером записані імена усіх людей, з якими її випадково звело життя. «Я боюся, що одного разу прокинуся і не згадаю, як звати того п’яницю-сантехніка, квартира якого поверхом нижче. Життя мені дарує людей - я мушу пам’ятати кожного».
Вона відчуває себе на 100% Герман, з 12 до 17 години дня. Не раніше – адже принципово ставить будильник на 11.59, і вже точно не пізніше – адже з першою миттю по 18-ій в ній прокидається Магдалена. Енергія Герман може вилитися у багатогодинне підгодовування безпритульних песиків, у в’язання шарфів на наступний сезон холодів, у знервоване обдзвонювання усіх приятелів, аби дізнатися, чи все у них добре зі здоров’ям. А вечірня Магдалена, закривається від усього світу, заглиблюється у себе і говорить лише з пам’ятниками та монументами на старовинних київських вуличках.
Друзів і приятелів у Герман-Магдалини дуже багато. Нові знайомства зав’язуються у найнесподіваніших місцях: туалетах на столичному автовокзалі, радіо ринку чи Інтернет-кафе. Раз побачивши, люди не хочуть випускати її з життя. Вулкан емоцій, дитяча щирість, широка посмішка на молодому обличчі і самовіддача заради інших сплітаються у клубок симпатій. І ніхто їх не дивується, і не ставить недоречних питань. Просто у Геман-Магдалили злоякісна пухлина в мозку, і скільки їй лишилося жити – невідомо.
А я часто телефоную за її номером лише аби почути жарт про психлікарню, бо здається, які катаклізми не відбувалися б у світі, а вона завжди сидітиме по той бік дроту. Я так боюся одного разу почути довгі гудки…
  • 0

#312 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 17.11.2008 – 21:28

Цей дріб’язок, міраж, омана –
Мої юнацькі стреси, висмоктані з пальця сльози п’яні
Псевдо-зневіра в людях і в собі;
Якісь істерики, психози, плач – а потім вже – стидання
Думок нікчемних і безглуздих… каша манна.
  • 0

#313 ~new~

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 188 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 17.11.2008 – 21:43

на даху.
сидіти на даху. гріти руки в кишенях твого пальто. гріти губи твоїми губами. гріти себе думкою, що це не в останнє.
сидіти на даху. гріти руки власним диханням. гріти губи, кусаючи їх від образи і спустошення. мерзнути, бо думки не гріють.

Повідомлення відредагував ~new~: 17.11.2008 – 21:43

  • 0

#314 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 18.11.2008 – 01:59

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:29

  • 0

#315 Блискавиця

    ωριμότητα

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 19.11.2008 – 02:42

Засмічений Космос на скалки розбитий,
Безжальний, далекий, імлою сповитий;
Розжарені плями, розпечені жерла,
і чорне ніщо, там, де зірка померла.

Глибока пітьма у крижанім полоні,
Бездонна криниця - аж серце холоне,
Небесні тіла відпливають самотньо -
одне від одного...невідворотньо...
  • 0

#316 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 22.11.2008 – 19:43

Не вирізняюсь вродою,
Та не у тому суть.
Була з тобою гордою -
Як хочеш, то забудь.

У самоті - й під ковдрою
Зігрітися дарма.
Була з тобою гордою,
Мов льодяна зима.

Тож не жартуй з свободою,
Я жертви не прийму,
Бо залишилась гордою.
І не питай чому.

За ночі прохолодою
Дні сонячні прийдуть...
Якби не була гордою,
Була б із ким-небудь.

  • 0

#317 FT232BM

    私は人々嫌い

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3435 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ->НТУУ "КПІ"

Відправлено 23.11.2008 – 01:00

Війна-любов

Вже місяць пройшов, на фронті—без змін
Страх і розгубленість снують навкруги
Нема вже нічого ставить на кін
Жахіття в очах Курської дуги

Відбиті атаки послаблюють дух
Бійці вже тікають, здаються в полон
Кричать вони в страхі: "Розіб‘ють нас в пух!
А сам генрал — повний бідон"

Вночі підірвали постачання канал
Остання то крапля терпіння була
Хто винен—не знаю, мабуть— генерал
Все добре було б, але він і є я.

Не знаю чому написав. Причини не було, все забуто. Просто захотілось. Може не так майстерно, як попереднє, але це потік свідомості.

Повідомлення відредагував FT232BM: 23.11.2008 – 01:01

  • 0

#318 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 23.11.2008 – 11:47

Спроба потоку свідомості..

Помилка

Перемелюючи кістки на порох, йде людськими оселями страх того, що завтра може і не настати через неймовірні чинники, які впливають на хід думок різних людей у ту чи іншу історичну епоху, які зумовлені змінами у свідомості та раціональному мисленні клятих індивідів...
Було холодно. Слабке осіннє проміння ледве нагрівало його душу. Цього було замало. Б***ь, та всього було замало!!! Самотній баскійський терорист Сігор вчинив найбільшу помилку у своєму нікчемному житті і зістрибнув із вершину крутого піринейського схилу вниз, у пащеку огидної морської тварюки. Летючи вниз, він усвідомлював, скільки лиха він накоїв і скільки чужої крові пролив. Серце його краялося і самогубство було єдиним способом зупинити це. Зупинити все. З кожною миттю Сігорові все більше і більше відкривалися приховані таємниці та істини. Свобода - найвища цінність. Заради свободи свого народу не гріх віддати життя. Та не чуже...
Море стихало, і, стихаючи, викинуло на берег понівечене Сігорове тіло. Все скінчилося. Навколо нього рештки крабів та водоростей догнивали у безшелесній самотності. Хробакам буде свято! Де ж він? Де світло? Де свобода? Де правда? Правдо-мати, де ти? Хто скаже? Горіть у вічному вогні всі брехуни і пройдисвіти та хай пробачать вам ваше зло наступні покоління!..
  • 0

#319 Past

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 650 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 23.11.2008 – 19:35

Я - звичайнісінький метелик, що тільки вміє літати...

Ти - далека і яскрава зірка

все решта – тільки тьмяні лампи

...лампи....їх так багато, всі до них летять, адже це так просто... просто пурхати навколо чогось неживого, що тільки обпікає крила і навіть не гріє…

А я не хочу! Не хочу просто обпалити крила і знати що все це надарма!!! Я буду летіти до тебе – день і ніч, день і ніч, все одно, але я знаю... що ти є.... що колись не тільки побачу твоє сяйво, але й зігріюсь ним, і нехай це буде коштувати мені крилами, волею, життям… Але це тепло, тільки воно заспокоїть мою душу, а я посміхнусь і подумки тебе обніму… свою далеку зірку, своє безмежне щастя, своє сяйво надії.

але я знаю… що ти є… ти тільки світи мені і я прилечу…)
  • 0

#320 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 23.11.2008 – 20:03

Пишу я текст і сам не знаю нащо. Але це ж творчість - тут немає жодних меж. Будь-які слова, уривки речень чи сірої речовини мозку, яку розпатлано на клавіатурі - це все творчість. Причому високого зразка.

головне побільше мудрих слів...
всілякого роду Відступів і незрозумілих літер..
...і чим більше дво-трьо-шестикрапок - тим краще й неординарніше

.Писати - просто, важче - оцінити в повній мірі. Діти. Кого подіти? А, валянки під снігом валяються - зрозуміло.

Привіт, покатчик, давно не хотів тебе бачити. Шкода що не вийшло взлетіти червяку_
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних