Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#261 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 05.09.2008 – 23:16

Несподіванка



В нашому житті трапляється дуже багато несподіванок. Здавалося б, ніщо не змінюється, але ось з’являється вона, неждана й негадана, справжнісінька собі несподіванка, яка перетворює буденне життя на театральну сцену, головні герої якої – почуття, а всі інші діючі особи – посмішка, невпевнений дотик, погляд, який постійно слідкує за кимсь, а також найрізноманітніші думки, мрії, сподівання… І ти навіть не помічаєш як опиняєшся у центрі подій, не владний стримати власні почуття, які керують тобою не залежно від того хочеш ти цього чи ні. А чому ж не хотіти, коли всесвіт обертається навколо тебе, і тобі хочеться то сміятися, то плакати, то навіть не знаєш, чи плакати крізь сміх чи сміятися крізь гіркі-прегіркі сльози, які іноді готові задушити, а виною тому – всього лиш несподіванка, яка раптово перевернула твоє життя догори дном. І ти вже не пам’ятаєш що було з тобою колись давно, коли ця несподіванка не з’явилася на горизонті твого життя.
І ось… Ти у центрі подій своїх почуттів, у виставі настає кульмінаційний момент… І, притамовуючи дихання, ти чекаєш, що ж станеться далі. На сцені лише два головних герої – твоє серце і твоя душа, і чи виживуть вони, чи буде щасливим кінець, ніхто не знає. Але ти не бійся поразки. Ти хочеш кохати і бути коханим, заради цього ти живеш, і якщо ти цього справді бажаєш – то ж вперед, без перешкод, життя – це череда несподіванок, які ведуть за собою різні емоції та почуття.

P.S. Присвячується тим, хто зрозумів, що ми зустрічаємо своє кохання саме тоді, коли на нього не чекаємо.
  • 0

#262 Єжік_UA

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 749 повідомлень

Відправлено 11.09.2008 – 06:05

Ось одна з моїх статтей... на яку мене надихнув не хто інший як покійний Покальчук... :D І доречі вона була опублікована у 3 газетах...

Маленький райський куточок
Кажуть, що раю на землі не буває…
Спускаючись униз, дух перехоплює невимовна краса, яка розстеляється в підніжжі Василівської гори. У Семенівському районі, в затишному куточку, знаходиться мальовниче село Чаплинці. Увесь пагорб, який височіє над селом, укритий густою травою, у якій де-не-де чути спів солов’я. Вдалині видніється біла хатина. Здається, ніби вона одна-однісінька у цілому просторі. Хоча саме село невелике і налічує близько 100 мешканців, проте сюди приїжджають люди з різних міст і сіл, щоб відпочити в цьому справді мальовничому куточку.
Тут промайнуло моє дитинство, у цьому селі я виріс, чим і пишаюся. Хоча я вже і студент Кременчуцького Державного політехнічного університету ім. М. Остроградського, але мене всеодно «тягне» туди, бо приваблює своїм бурхливим потоком річка Хорол, яка протікає через село; золоті лани пшениці, які здаються такими просторими та нескінченними; ліс, у якому таке чисте повітря і такі високі сосни…
Пам’ятаю, коли ще був зовсім малим, дідусь Олексій Кирилович Костенко возив мене в рожевому візкові до води по осоку, дикі півники, рогіз. Зранку і до пізнього вечора увага дідуся і бабусі Марії Михайлівни була мені. Вони вклали в мене все тепло своєї душі, усю ласку, любов, доброту, ніжність, розуміння, доброзичливість. Невблаганні роки уже повністю покрили їхні голови сивиною мудрості, але вони назавжди залишаться в моєму серці як ідеал справедливості, чесності та впевненості в собі.
Схиляю голову перед Вами, мої рідненькі, дякую за науку, за те, що навчили любити життя. Нехай зозулі кують Вам ще многії-многії літа…

Повідомлення відредагував MAXIM_UA: 11.09.2008 – 06:15

  • 0

#263 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 11.09.2008 – 22:26

на диво, в мене теж є вірш в кожного своє

в кожного своє життя
в кожного своє буття
в кожного своя нога,
руки ноги голова
в кожного свої помиї
шиї, шила, попи, спини
в кожного своя робота
всіх люблю я на світі я

ха ха ха, пишіть вірші, комради:ggggg:
  • 0

#264 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 13.09.2008 – 12:12

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:20

  • 0

#265 фройляляйн

    Частий гість

  • На перевірці
  • PipPipPip
  • 41 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 13.09.2008 – 19:51

Інший інтелект - інвалід. Іронічно іде інтернатом. Іскра ізольована ідіотизмом...
  • 0

#266 фройляляйн

    Частий гість

  • На перевірці
  • PipPipPip
  • 41 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 13.09.2008 – 20:36

Зараза.
Зашморг заради затишку. Засихаю, засинаю, заслуговую забуття...
Завдання заяче завбільшки з загадку, заввишки з завірюху. Засмаглий зімбабвієць заграє з зеленою загибеллю зайчихи. Заглушує, закладає, забудовує, заклеює, закидує закон.
Зраділи зайці - зоопарк зрівняно з землею! Зупинились.. Зуби зламані забули! Зморщились зайченята - змогли здогадатися... Запізно здогадалися зуби забирати...
Зникнення, знищення закоханих зайців...
  • 0

#267 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 17.09.2008 – 15:17

Світло

Знов крапає гидота за вікном,
Знов сонця світло у захмаррі зникло.
Лежать калюжі знов сумним ставком,
Знов мряка шкірить свої сірі ікла.

І де ж те літо, запитаю я
У сонечка ясного, де ж поділось
Тепло та спека тая золота,
Куди втекла вона, де зачаїлась?

Коли вже промінь сонечка ясний
Мене від сну розбудить рано вранці,
Коли вже скінчиться цей дощ рясний,
Що вільних перетворює на бранців?

Набрид цей дощ, набридла метушня
Й чекання сонця теж мені обридло.
Настане день, змететься вся лушня
І знов на світі запанує світло

22.07.08
[Львів]
  • 0

#268 Катка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 84 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 18.09.2008 – 17:03

деперсивно...песимістично...та все ж таки...



Вбий мене…
Поріж мої вени
Холодним лезом ножа
Своєї байдужості…
Або ні…
Дай мені отрути
Свого лже-кохання.
Я вип’ю
Я довіряю…
Або просто стій ось так,
Як ти зараз стоїш – навпроти
І я зроблю тобі назустріч крок
З вікна…
В польоті я буду вільною…
Там я буду вільною.
Звільни мене від себе…
Вбий мене….
  • 0

#269 bulbashka_aero

    Вівця-перевертень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1577 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кременчук

Відправлено 18.09.2008 – 23:03

За моїм вікном – сонце. За моїм вікном – весна. То ж що мене змушує? що мене тримає всередині тісної, ганебної для людини кімнатки, яка і є житло мого тіла – житло житла мого духу.
Ніщо. Я мене тримаю. Я тримаю мене в тій в’язниці аж так міцно, що ніхто не в змозі мене порятувати. Я коваль, який скував собі кайдани, прикував себе міцними і надійними ланця-ми, обгородив себе високим муром.
І хто мене порятує?
Ніхто. Коваль сам мусить розірвати пута. Хто створив – най поруйнує. А на руїні зведе нову стіну і скує нові кайдани. Бо ж чи можна жити вільним? Чи ж можна не належати комусь, не підкорятися чомусь і усього не боятися? Ні. Того не буде. Страх нами рушить, страх нас творить. Аби не той страх – чи були б ми в світі? Чи не погинули б давно? – чи ж не наймуж-ніші гинуть перші?
Так, наймужніші гинуть перші. І давно вони вже полягли у різних боях, битвах і побоїщах. Не залишилося жодного. І не ма-ємо ми в кого навчитися хоробрості. Нема де брати снагу до бо-ротьби. Бо і боротьба полягла з борцями. А ми поклали їх у труну і поховали. Таку ми собі обрали долю. Така вона – обрана нами доля. Чи ж сподіваємось ми на іншу?
  • 0

#270 Єжік_UA

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 749 повідомлень

Відправлено 22.09.2008 – 17:56

І знову дощ нагонить смуток,
І знову сам я і один...
І знову думку проганяю...
І знову мушу з нею жить.
І знову я питаю Бога:
"Навіщо в світі треба жить?"
І знову чую лиш мовчання
І знову продовжую жить...
Нема ані сонця, ні вітру,
Немає кохання й тепла,
Немає одвічного щастя,
Немає добра або зла.
Нема людей вже на світі
Одні лиш раби й палачі...
Навіщо у світі так жити....
Коли ти падаєш в низ?
  • 0

#271 kitty_bon

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 625 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кривий Ріг

Відправлено 03.10.2008 – 11:40

Пробач мене, за те що люблю,
за те, що плачу від розлуки
і лиш вві сні тебе голублю,
і відчуваю катування муки...

Спустошена... одним лиш словом
твоїм, що кинув не подумав:
"Ти прагматична" - стало болем
і вилилось бескрайнім сумом...

Не дощ, а сльози омивають
вікно твоє осіннім днем,
опам'ятатися благають
і не палити все вогнем.

Тихенько ріжиш на шматочки
моє серденько, ледве диха,
і часу лине знов пісочок
лікує тохи - одна втіха...

Пробач мене, бо я вмираю
одна - у повній самоті,
вже врятувати не благаю
пробач лишень усе мені...
  • 0

#272 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 07.10.2008 – 21:36

Чому я не вмію писати так гарно, як ви??
Взагалі все класно, молодці)
  • 0

#273 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.10.2008 – 22:54

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:23

  • 0

#274 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 10.10.2008 – 18:22

Кронос

Не вір ні в що, не слухайся нікого,
Кажи, що геній ти і атеїст.
Ти можеш і не дослухатись цього,
Та не тікай від мене потім, підібгавши хвіст.

Я - Час, Енергії й Матерії владар!
Незмінний і постійний суверен
Усього сущого! Життя єсть мій вам дар!..
Або прокляття...

Не має значення! Я стою вище нього!
Я володію ним, тобою, всім!
Всім, всім!!....

Та тільки не собою!
А значить.. я не абсолютний властелин!
  • 0

#275 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 11.10.2008 – 16:06

Сонце... Місяць... Сніг... Життя...
Гріх... Молитва... Каяття...
Лід... Весна... Вогонь пала...
Промінь... Хмари... І гроза...
Радість... Сміх... Кохання...
Сльози... Розтавання...
Біль... Журба... Кричу...
Радість... Сміх... Лечу...
Я... Тебе... Кохаю...
Я це точно знаю!
  • 0

#276 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 18.10.2008 – 23:29

Мої роздуми в формі хаотичного верлібру..)

Потрібність

Недоспані ночі і червоні очі
Змушують мене задумуватись над
Потрібністю існування ранків...
Хто придумав годинник?
Це цілковите обмеження для мене.
Хочу заритись в землю і жити там,
Не бачачи ні дня, ні ночі.
Зарила би все.До себе.
І не віддала би світу.
Де той геній, що врятує мене від безсоння?
Нема. Хоча всі ми по своєму геніальні.
Тільки ніхто не хоче рятувати світ.
Бо кожен хоче бути кращим за інших.
Але ми не можемо змагатись,
Коли ходимо за крок від могили.
Бо це просто безглуздо.
Але хіба весь світ не є цілковитою
Безглуздістю?
  • 0

#277 Hirosima Nagasaki

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:7 верств до небес, в кінці лісу...

Відправлено 19.10.2008 – 01:05

Спільно з Morrighan

Прикріплені файли


  • 0

#278 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 22.10.2008 – 14:18

***

Велике місто , небо, сонце, трафік…
Осінній подих холодить кленовий лист.
Й вітає знов мене старий Хрещатик
І сірим велетнем постав Патонів Міст.

Згадала знов жагучий погляд твій,
Твої обійми – теплі і глибокі,
І вихор молодих хоробрих мрій
Наповнив наші душі одинокі.

Їх обірвав безлюдний враз вокзал,
Холодна темна ніч, невпевнені слова.
Прощальний потяга почула я сигнал,
Без тебе доля розпочалася нова.

І здався світ великим і пустим,
Це відчуття – сама й серед громади.
І потяг віддалявся - й разом з ним
Столичні стали вогники зникати.

Щось там, в душі, приречене на страту,
З останніх сил боролось за життя.
О! Як тебе хотілось обіймати!
Відчути, що є ти, а поруч тебе я…

І знову почуття, що їду я від тебе,
Й бажання зупинити потяг і розлуку.
І посміхається мені столичне небо,
А я в останній раз беру тебе за руку.

А я в останнє зазираю тобі в глибокі очі,
І ніжний поцілунок холодний на прощання.
Й відлунюється в серці чарівне слово «хочу»…
Й біжить від нас назавжди утрачене кохання…

21 – 22. 10. 2008
Поїзд Київ-Дніпропетровськ
  • 0

#279 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 23.10.2008 – 14:27

Будь ласка не дзвоніть мені більше – оператор повідомить, що абонент вже не зможе прийняти ваш дзвінок, не стукайте в асю – не достукаєтеся, не звертайтеся з тупими питаннями – у відповідь почуєте тишу. Від сьогодні мене немає, я мертва…мене вбили…Вбили жорстоко – морально.
Якийсь придурок просто взяв і запхав кухонний ніж прямо в серце, а потім пошматував мою душу. Гг… та хто він такий, хто дав йому право розпоряджатися чужим життям? Він один із тих хто ввійшов в моє життя а потім тупо пішов із нього, забравши собі на згадку як сувенір моє серце..серце, яке тепер вже не подає ніяких ознак життя.
Та й що тепер казати я не опиралася … Просто терпіла, стояла і слухала як тихо струмує кров на сиру, брудну підлогу. Кап..кап..кап..ціла калюжа крові з домішками бруду. І мене нема і я пливу кудись, кудись далеко, можливо в кращий світ.
Я давно вже цього чекала – смерті…та вона прийшла так несподівано, я не чекала гостей.
Наступного разу попереджуйте
Боляче помирати, коли ти ще існуєш, коли ти мусиш існувати. Та зрештою діло зроблено... мне похуй я одуванчік ...я мертва
  • 0

#280 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 24.10.2008 – 18:30

Хотіла все забути – не змогла
Хотіла піти – та не впустили
Хотіла тихо вмерти – не дали
Стала пустим місцем – не зреагували
Навчилася ненавидіти – дали в ігнор
Намагалася любити - не зрозуміли
хотіла дати – відкинули
Коли нарешті здохла…
Що згадали суки…
ага пізно пішли всі нах…



О, який ти був тоді мені нестерпний
Ненависний такий і усі ці твої слова
І дотики як я не любила їх
Та з часом втюрилась дурепа
Що не могла й прожити ані хвилини
Без думок про тебе…
Тебе, що ти мене образив
Образив мої почуття
А погравшись викинув в сміття
Сказавши, що мол мала дурна
Скільки сліз тоді я пролила
Кров’ю серце обливалось
Та я забула все і тепер
Непотрібний ти мені

Повідомлення відредагував Psihopadka: 24.10.2008 – 18:32

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 3

0 користувачів, 3 гостей, 0 анонімних