Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#241 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 07.08.2008 – 11:00

* * *
До мене ти прийшов з весняною росою,
Й кришталики води тремтять в твоїх очах.
В ту мить я забажала зостатися з тобою,
І ти зостався жити навічно в моїх снах.

До тебе я прийду з осіннім ніжним вітром,
І листя залоскоче до сміху наші ноги.
Для тебе стану я новим безмежним світом,
О тільки б нам здолати розлучниці-дороги.

Та хоч між нами довгі кілометри-милі,
Я не боюсь іти назустріч сонцю і весні,
Мене ведуть до тебе мрії легкокрилі,
Й слова твої яскраві, вогники ясні.

Як добре жити нам безмежним сподіванням,
І вогники надії горять десь за кордоном,
І не таким сумним здається нам кохання,
І гріється воно із кожним ніжним словом…

19 – 29. 06. 2008
Дніпропетровськ
  • 0

#242 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 11.08.2008 – 21:58

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:16

  • 0

#243 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 11.08.2008 – 22:24

Пяні маріонетки( сповідь для ручки і паперу)
всі вони пяні маріонетки
що рухаються під музику
яка складається з трьох нот.
о так вони себе вважають крутими
хоч їм до крутості як до Києва рачки.
вдаючи ніби щасливі
рухаються собі під музику
і думають
коли
це
закінчиться?
бо це танці пяних маріонеток
які танцюють під пяну музику
наївні і смішні.
і ніхто їм не скаже
досить вдавати щасливих!
Бо навколо всі такі як вони
наївні і дитячі.

п.с. То лиш мої думки в хаотичному порядку. Критика приймається)
  • 0

#244 Банzай

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рівне

Відправлено 11.08.2008 – 22:47

Я збожеволів...Навіщо стіна
Я не втечу.Навіщо кайдани
Заберіть свої душі повні лайна
Виключіть реквієм і барабани

Нащо приходити до моєї стіни
Жадібні хліба і до видовищ
Душі в ломбарді у сатани
Вже не викупиш та й не заложиш

Вам ще огидно від смороду страти
Та це не довго... багагато хто звик
Вже не вдиковинку шию рубати
Вже не лякає чорний різник...

Речі вже звичні-підмост і плаха
Тільки навіщо зайві слова
Кожен хто туди піднімався
Ніколи не вірив що Бога нема...
  • 0

#245 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 12.08.2008 – 13:50

коли працюєш, то дивовижно, як закручуються думки, наче макарони на виделку, і часто, не виходить розплутати, просто приходиться з"їдати огризок, хоча він такий само смачний як і довга макаронина...
...пишуть, пишуть, а хто читає? давно вже, непам"ятаю коли, заборонили багато писати, щоб щось писати треба пройти цілу комісію, зробити флюрографію, і здати все що тільки можна на аналізи, і тоді, коли все це пройде тобі дадуть допуск до бумаги, я вже не кажу про друкарську машинку, чи якийсь електронний носій інформації. Але хаборона завжди викликає протидію, так і почали писати по стінах, і головне не те що оклись: Маша, я твій Бобрик, чи Давай дружить, ні, все почалось з дваох стрічок, а потім доходило до того, що дорожну розмітку було просто неможливо побачити, після роботи якогось ніким не зрозумілого генія, людство бажало висказатись, краще б не смітили.
Вийшов указ ООН, про заборону на самовільний друк, скрізь, де тільки можна, зошити можна достати тільки для дітей, і утримування їх кимось іншим. крім учнів було вже криміналом, газети і ті почали випускатись практично без полів, щоб на них не можна було писати, і щоб навіть на тому що можна неможна було писати, почали використовували вуглицеві волокна, щоб з залишків полів не омжна було зкласти сторінку, чи ще щось.
отаке от, думаєш, коли приходиться знов заливати ганок багатоповерхівки свіжим бітумом, але, нема нема, відвернешся, і вже хлось напише там якесь слово, і якби якесь погане, ні, будуть намагатися робити якісь смішні завитушки і побільше означень, зараз це модно в колах андеграунду. А куди дивится міліція? і вони тудиж, сам бачив, як на паркані якийсь шпик писав: наша служба і апасна і трудна. просто невірю що він сам придумав, якось воно дуже по народному звучить...
треба домести до кінця алейки, а тоді вже кінчається територія мого будинку, наб"ю требку, і засмалю. Але кажуть в міністерстві народної освіти, що людина яка палить, за час перекуру багато думає, тому недуже люблять тих хто багато думає, чи може ще когось, але дійсно, дуже багато думок за ранок, треба зупинитись, ато заберуть на перевиховання, і завставлять вчити азбуку морзе
  • 0

#246 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 14.08.2008 – 09:40

* * *
Як хочеться упасти, заридати,
І викласти емоції словами.
І рими губляться між свіжими рядками,
Й злітають в небо білими пташками.

Як хочеться припасти до землі
Й забути про турботи і неспокій.
Якби ти знав, як боляче мені,
Моїй душі - глибокій, одинокій...

Якби побачив ти мене крізь час,
Поглянув в очі, виснажені болем.
Можливо, ще є шанс один для нас?
Можливо, ще усміхнеться нам доля?..

Я вдячна небу, що тебе зустріла,
ТОбі я вдячна за кохання муки.
І серце пробивають твої стріли,
І плаче серце кров'ю від розлуки...

Знесилена я падаю від болю,
Ти переміг, я визнала поразку.
Одне тебе прошу - мені дай волю,
Моїй душі свободу дай, будь ласка...

12-13. 08. 2008

Повідомлення відредагував =MAVKA=: 14.08.2008 – 09:41

  • 0

#247 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 14.08.2008 – 11:03

Пишу тобі лиш вірші,
Складаю тобі пісні,
Кохаю твоє обличчя,
Кохаю очі твої...
Кохання - воно на вмирає,
Виживає в тенетах віків.
Кохання - не тільки слово,
Це вияв моїх почуттів.
Дивлюся здалека на тебе,
Не відводжу від тебе очей,
Тобі я складаю ці вірші
Годинами літніх ночей.
Шкода, що мене не кохаєш,
У тебе багато як я...
Я зовсім інша людина!
У мене інше життя!
Ти лиш зверни на мене увагу,
Ти лиш в очі мені подивись,
Ти зразу помітиш, як мені шкода
Як мені шкода, що ми не зійшлись....

Miguel
  • 0

#248 Духовна необмеженість

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 449 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Ukraine(I'm back)

Відправлено 14.08.2008 – 12:51

hey there


I know that writing this letter to you is senseless. I would never add you on my facebook. Anyway, I have this burning desire to share my feelings.
How many hours have I already wasted wandering around the uncrowded streets, hoping to run into you and knowing that this would never happen? How many hours am I yet to spend staring at your number, but still not being able to dial it? What if I'm in love with you, but you don't need me? What if you toyed my heart? What if you are just a player, and I'm just a silly blind girl?!

There is a million of those 'what-if's, and I'm in despair.


Anyway, I hope you are doing fine. Please, don't write me back, don't think about me, don't talk to me...

Just...

Be honest.

At least, be honest with yourself.

Hoping never see your smile again,


A random person you never got to know
  • 0

#249 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 14.08.2008 – 13:12

Bitte schreiben Sie von der Staatssprache. Halten Sie an den Regeln des Forums fest!
Si prega di scrivere PUBBLICA lingua. Rispettare le regole del forum!
S'il vous plaît écrivez par la LANGUE OFFICIELLE. Se tenez aux règles du forum!
Por favor escriba PÚBLICA idioma. Mantenga a las normas del foro!
请写公开语言。 坚持论坛的规则!
يرجى الكتابة بلغة العامة. الى إبقاء النظام الداخلي للمنتدى!
  • 0

#250 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 15.08.2008 – 10:41

Ось це згадав спеціально для =MAVKA= :

Кохання, перший поцілунок,
Прозорий й чистий мов роса...
І з моїм серцем в подарунок
Тобі скажу я ці слова:
"Тебе кохаю! Ти одна
Заполонила серце й душу,
Моє кохання це не гра,
Лиш це я зрозуміти прошу!"
Та цього слова ти не знаєш,
Кохання не відчула ти,
Мені шкода, що вже не зможу
У цім тобі допомогти.
Мене вже більше не зустрінеш,
Не привітаєш ти мене,
Якщо кохання ти не знаєш,
То що ж ти в серці збережеш?
Уже пройшли років години
Й не бачились ми сьомий рік,
І ти тепер чиясь дружина,
І я вже чиїсь чоловік...
У тебе підростають діти,
І знов поповнення в сім'ї,
Та не тобі несу я квіти,
Тепер кохаю я її.
Та пам'ятаю я дарунок,
Що ти мені колись дала -
Прекрасний перший поцілунок
Прозорий й чистий мов сльоза...

Miguel
  • 0

#251 Sterva

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень

Відправлено 18.08.2008 – 23:27

Моя спроба у поезії
Залишаються...
Залишаються тільки букви на прим*ятих листках паперу
Затираю ескізи спогадів, своїм власним бажанням втечі
Я би зараз залізла в землю, ну а може і на Говерлу
Я би зараз змовчала стільки, що не влізе у сотні речень
Залишаються тільки букви, як тату на чолі до знимки
Вже сірчаною кислотою залякати не вдасться сни
Ти залишив мене на небі, як тінь від своєї зірки
Ти скотчем мене приклеїв, щоб я не зірвалась вниз.
Залишаються тільки букви на надгробній плиті й у вІршах
Я втікатиму мабуть довго від алфавіту й власних мрій
Наш розподіл майна короткий і мені відсудили вічність
Я тобі віддаю все решта, як вологу з-під чорних вій.
  • 0

#252 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 19.08.2008 – 10:22

Пішли дні
із тих,
коли весна немов дивиться
у зимове дзеркало.
У повітрі стільки
срібла і шкла,
так гарно і болісно
навкруги,
що душа зі здивування
готова заплакати.
І почуваю, що
я зовсім не на самоті, адже
ще хтось крім мене
дивується вроді
цих по-весняному відвертих
стежок, притрушених
снігом.
Хтось іще,
крім мене, почуває
себе замерзлим деревом,
котре тягнеться до сонячних небес,
що сховались за засмученими
хмарами.
І розтане сніг.
І втече цей весняний холод.
У повітрі запахне травою та
вогкою пилюкою.
А ми все одно
залишимося
удвох.

  • 0

#253 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 19.08.2008 – 17:54

Lacrimosa

Caput І

Сірий дощ ховав їхні сльози...
Усе навколо застилав цей уже по-справжньому осінній дощ....
Дощ разом з ними хоронив літо. А їм було начхати, що вчора літо померло в лихоманці. Коли у всьому світі за секунди вмирали десятки людей, їх хвилювала лише одна смерть. Смерть їх кохання. Смерть, яку було не відвернути. Вони знали, що вона прийде. І забере в них те, що зв'язувало їх несумісні душі. Смерть крокувала під уже зовсім осіннім дощем. Крокувала геть з їх коханням у кишені. Вони дивились їй услід, не намагаючись сховати сльози. Це за них робив дощ. Вони не чекали їхнього "завтра", бо не мали від нього ключа. Їх ключ загубився, коли вони бігли стрімголов услід за мріями і амбіціями. Бігли в різні боки... Лишалось "вчора". І вони мовчки розійшлись додому, щоб знайти давно закинутий ключ від "вчора"...

Caput ІІ

Сірий дощ змивав кров з обгорілої землі...
Війна забрала з собою усе, що їм було так потрібне, щоб не згадувати про їхнє загублене "завтра". Війна убила ті почуття, що ледве встигли народитись після тої всепоглинаючої пустоти. Пустота ще навіть не встигла повністю насититись їх болем, коли стала ще ширшою. І обоє божеволіли на самоті від відчуття того, що їх реальність розбилась кілька днів тому, а сьогодні народилась нова, жорстока і безжальна реальність. Дитя війни і кровопролиття. Їм тяжко було повірити, що така гірка правда могла бути вісником поступового відродження. Відновлення світу, та не їх скалічених душ.
Під її ногами лежали тіла і плила кров змішана з болотом, і дощовою водою. А він з закривавленим лицем сидів на землі і намагався уявити собі що чекало його завтра. Батьки, більшість друзів і просто люди, яким він міг і хотів вірити загинули. Лишилась тільки вона. А вона в той час оплакувала "сьогодні". Бо коли їх "завтра" загубилось, а "вчора" відмовилось вернутись, сьогодні було усім, що вони мали. А зараз воно на останньому подиху вимовило: "Ite, missa est"... І померло лежачи між тих, хто ще був сьогодні. Його похоронять разом з тими, кого вже не буде завтра... Він устав і підійшов до неї. Смерть вже вкотре прийшла і забрала у них те, що вони ховали в надії зберегти. Вона знову крокувала геть по землі, яка уже увібрала кров у себе, щоб навесні розпустились прекрасні квіти. Смерть знову виграла...

Caput III


Смерть стояла на кладовищі... Сьогодні смерть програла. Вона мовчки, розчаровано опустивши голову, покрокувала геть з цвинтаря. Пішла від двох могил зовсім поряд. Могили омивав дощ. Не сірий осінній. Чистий весняний. Дощ плакав над могилами і умивав сірий камінь прісними сльозами. Він не був байдужим... Він ніжно укрив сріблистими краплями багряні квіти на камені. Квіти зірвані там, де колись текла кров.
Вони підійшли до могили. Сьогодні їх було троє. Життя торжествувало, не зважаючи на те, що це було кладовище. Він мовчки оглянув дві могили і бережно поставив біля них білі квіти. Її улюблені квіти. А вона в той час пригортала до себе крихітне створіння і з болем щось ніжно йому шепотіла на вушко. Дитина ще не розуміла навіщо її привели сюди, але уже сумувала, бо емоції вона отримала від Бога значно раніше ніж думки. Їй нічого не говорили імена. Nomina sunt odiosa. Вони не так потрібні, коли йдеться про горе. Але горе дало дорогу майбутньому. І майбутнє спостерігало разом з дощем за мовчазною сценою. Якраз у цю мить життя збороло смерть і пішло зустрічати завтра десь на рубежі між небом і мріями. А дощ уже не ховав їх сльози. Йому було не до того. Він сам ридав над тими, кого учора вже не було. Але він водночас радів, що смерть сьогодні пішла з нічим...

Finis

Ite, missa est - Ідіть, усе скінчено.
Nomina sunt odiosa - О ненависні імена.

Думаю говорити тут нічого не треба. Якщо вас цікавить прочитайте. Просто сьогодні побачила фото з Грузії і мене вони дуже вразили. Ось що вийшло...
  • 0

#254 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 19.08.2008 – 21:38

Десь між рядків закинутих поем,
В словах забутих вік віршів
Кидає пломенисте листя клен
Він з ним свою печаль зронив.

Холодний вітер шепче в осоці,
Співає оду осені між верб,
А верби миють коси у воді,
У тій холоднй воді серпень умер.

І верби глняули в воду,
Побачили свої заплакані лиця,
А вересень випустив з клітки негоду.
І лісу між подихів вітру щось сниться

І сірі горобчики бачать в калюжах
Розбурхане небо, розірвані хмари.
Чого небо плачеш, чого небо тужиш?
Ти - чисте, безмежне, це ми ждемо кари.

Мов іскри упали останні листки
І день дощовий стих мов вітер холодний.
Заплакані верби не вгледять зірки,
Бо небо засмучене надто сьогодні.

Серцебиття дощу по листі стихло,
Мокрі пташки ховаються від ночі.
Оціпеніння мої груди стисло,
Ось осінь застилає мої очі...
  • 0

#255 DarkSun

    тут написана якась тупа фігня

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 752 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Мукачево

Відправлено 19.08.2008 – 22:00

"Дитина ще не розуміла навіщо її привели сюди, але уже сумувала, бо емоції вона отримала від Бога значно раніше ніж думки"
Супер фраза
  • 0

#256 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 20.08.2008 – 21:52

Зі всією симпатією до написаного Ліліт, теми все ж об"єдную
  • 0

#257 Просто Катя

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 118 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 20.08.2008 – 23:41

Моє. Без рими.

У тебе в серці три ангели

У тебе в серці три ангели.

Перший – ангел добра білокрилий.
Коли ти смієшся – у тебе його посмішка.
Його сміх розсипає усюди діаманти…
Його лик в тобі щодня бачу.
Другий – ангел зла чорнокрилий.
Його крик в твоєму гніві.
Він спалює все довкола своїм вогнем.
Але ти його цураєшся.
Третій ангел байдужості сірокрилий.
Я ненавиджу, коли він виглядає з твоїх очей.
Тоді в них – пустка.
Жени його від себе…


У тебе в серці три сонця.

Перше гріє мене приємним весняним теплом
Друге обпікає пекельним жаром
А третє кидає на мою шкіру холодне проміння
Вже змерзла...


У тебе в серці три історії.

Перша – минуле кохання, яке не можеш забути
Воно переслідує тебе і виглядає з старих фотографій
Друга – то я, я з тобою щодня і в горі і в радості
Я твоє «тепер», якщо скажеш – стану твоїм «завжди»
Третя – то інша, не твоя і нею не стане ніколи,
Вона зробить тебе нещасним, бо вона – сірий ангел і холодне сонце.


Не схиб…

Повідомлення відредагував Abrea: 20.08.2008 – 23:43

  • 0

#258 oksdemidova@rambler.ru

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 554 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 22.08.2008 – 09:34

Моє життя у світі
Я не знаю що роблю
Коли моє життя піде я житиму
Я хочу посміхнутися,але немає причини
Хочу в спокої заснути,та світ не дає
Хочу жити на повну,але чорна плівка накриває
Хочу підлетіти,та падаю вниз
Що вище підлітаю,то нижче падаю
Задумуюсь хто я в цьому житті,та думка кудись втікає
Щоб описати хто я тут,вистарчає двох слів"Маленька частинка"
Та вголову не приходить і я не сплю спокійно...


В кожного своє!
В кожного свож життя
В кожного своє мистецтво
В кожного своя частинка світу
В кожного своя половина серця
В кожного своя надія і віра
В кожного своя душа
І тільки я маю два в одному
Моє мистецтво - це моє життя!

Без рими всі вірші в мене B)
  • 0

#259 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 26.08.2008 – 11:54

Стріла

Я лиш стріла. За мене ставлять цілі.
Моє завдання всіх їх досяти.
Вбивати лиш людей таких навїних
я мушу, бо нема в мете мети.
Я впаду десь у лісі, загублюся,
не буде в мене цілей, ні життя,
а може вкинуть, бо з часом я зношуся -
та, що вбивала цілі племена.
Лежатиму в хащах собі в хащах без діла,
звичайна, непотрібна всім стріла...
Та, що вперед завжди летіла,
та, що вбивала цілі племена..
  • 0

#260 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 02.09.2008 – 09:43

І що у нас
залишилось?
Пісня, яка нам
не належала,
стежка, котрою
ми не ходили,
дерева, якими
ми вирішили
не милуватись
тільки
вдвох.
Лише удвох.
І лише
нам двом
залишається
не співати,
не ходити,
не мріяти
тільки вдвох.
Нам лише
удвох
буде гірко
до болю,
до нестями, і слова вже ніяк
не допоможуть.
Бо навіть замовчані
тисячі слів
не можуть
знекровлених
тугою душ
лікувати.

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних