Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#221 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 12.06.2008 – 22:41

Тиша важко дише:
задуха!
Муха стомилась проситись.
Втомлено припала спраглими очима до шкла:
хочеться на волю!
Квіти повернули задоволено голівки:
насміхаються...
ЛІТО!!!
  • 0

#222 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 14.06.2008 – 22:16

Натхнуло

Жінки! Ви – наче диво-птиці!
Вас сервірую зовсім без прикрас
Нафарширую також чим попало:
Чи яблучко внутрі чи ананас
Проте коли закінчую вас жрати
Задумуюсь куди тепер @%#%ти?
  • 0

#223 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 26.06.2008 – 20:15

На арені

Ми на арені між небом і землею
Ведемо бій проти самих себе
Живемо світлом лампи мов брехнею
І спільне серце наче грім об стіни б*є

На нашім обширі між стінами й кутами
Минає день і крутиться земля
А ми метеликами пурхаємо над квітками
Шукаємо осколки нашого життя

І поки наша лампа не погасне
Ми є живі і світло є наше життя
Та знову наше штучне сонце ясне
Погасне і прокинеться пітьма

Останні хворі промені мирають
Шипить і шепче по кутках пітьма
Серцебття в вухах шалені ритми відбиває
Кінця початок і шляху назад нема

Жах тихо затікає в ніздрі
Навколо все вже тоне в темноті
Сховатися, втекти - вже надто пізно
Міцніше затискаєм вогник у руці

Коли останній кисень догорає
Коли все ближче шепчуть кличуть нас
Коли зника чіпке видіння раю
Коли приходить і наш час

Тоді впадуть униз повіки
І вмить відкриють нічні жахи очі
Чекай до ранку - це навіки
З беззвучним криком летимо у пащу ночі
  • 0

#224 provodar

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 291 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Лева

Відправлено 28.06.2008 – 14:28

Ще мить тому..

Ще мить тому, усе було чудово,
Будь-що здавалось радісним й прекрасним
І закінч́илось якось так раптово,
Із перших слів стало до болі ясно.

Ще мить тому, ми бачились і спілкувались,
Розпитували про кожен рух і вчинок,
А потім просто так розстались
І не помітили як швидко час пролинув.

Ще мить тому, усе було всерівно.
Навколо ми не бачили нікого
Хоч інколи поводилися дивно,
Та все ж непомічали цього...

Ще мить тому, я би віддав пів світу
І не питаючи, для чого, і чому
Хотіла волі ти, відчути запах вітру
Для мене була всім.. ще мить тому..
  • 0

#225 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 29.06.2008 – 08:59

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:09

  • 0

#226 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 29.06.2008 – 10:40

потрібні
три рибки
закуска
до пива
хоча
зловживаючи
сцятимеш криво
  • 0

#227 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 01.07.2008 – 12:40

Перегляд дописуSergiy_K (29.06.2008 11:40) писав:

потрібні
три рибки
закуска
до пива
хоча
зловживаючи
сцятимеш криво
о дапааа
оце талантіще))

Ти чув колись брехню?
Чи думаєш, що чув?
І я казала, що люблю,
А ти байдужим був...
У грозах болю і самотності вітрах
Ридаю і кричу...
Згаса житя в моїх очах,
Ти скажеш, що не чув...
І я стояла на краю,
І день погожий був...
І за сльозою капала сльоза,
Ти скажеш, що не чув...
А ти не чув, коли кричала?
Не бачив мого болю?
Не бачив, як над дахами літала?
Не пробував волю?
Я пролітала поверх сьомий,
А ти був унизу.
Закрила очі від утоми,
Співала, ти не чув?
  • 0

#228 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 04.07.2008 – 15:08

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:10

  • 0

#229 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 07.07.2008 – 16:40

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:11

  • 0

#230 Атеїст

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:драстуй, рідне село!

Відправлено 16.07.2008 – 11:21

Цей вірш присвячується одній моїй знайомій, написаний як би від її імені.

Гра в казку

Так тепло душі в напівтемряві свічки...
Думки тихо ллються безжурним потічком...
Так легко і ніжно цілує у вушко
і в шию мене білосніжна подушка,
що навіть не хочеться думать мені
про те, що лежу я в труні...
Ба!.. Тишу мого безтурботного раю
важка чоловіча хода прорізає!
Я чую: все ближче і ближче мій лицар;
герой цей сильніший за злу чарівницю!
Я знаю: він довго вагатись не звик,
омріяний мій мандрівник!
Він зараз підійде, мене поцілує,
і міцно-преміцно його обійму я,
того, хто позбавив мене злих проклять;
за це його буду довічно кохать!
Ще мить - і серця спалахнуть у вогні,
в якому вже губи... О, ні!!!
За що?!. Як же так?!. Знепритомнів, бідака...
А це що за запах? Усравсь з переляку?..
Ех!.. Я третій рік вже тобою хворію,
а ти просто взяв обісрав мої мрії!
Чекала: ти прийдеш забрати з собою,
та ба! - я тобі не потрібна живою,
бо ти невразливий до Ероса стріл -
ти просто серун-некрофіл!

Повідомлення відредагував Атеїст: 16.07.2008 – 11:25

  • 0

#231 Грубий Ян

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 12 повідомлень

Відправлено 17.07.2008 – 07:53

Вася-інопланетянин.

В суботу я мурував ґаночок на дачі.
Мурував у тому еклектично-абстрактному стилі, притаманному лише індивідам з двома лівими руками.
Аж раптом за спиною пролунав молодий дзвінкий голос:
- Дай, Боже, щастя!
Озирнувшись, побачив коло хвіртки молодого високого хлопця селянської зовнішності, з пишним, вигорілим до пшеничного кольору чубом, довгим худим лицем та веселим синіми очима.
- Дякую, дай, Боже, й вам…
- Поміч не потрібна, пане?
Я почухав потилицю.
- Я грошей не візьму, не думайте, просто помогти хотів, мучитеся ж, чесне слово…
- Ну… Поможи, як не жартуєш.
Пацан увійшов, покалатав сапою в кайстрі розчин, скептично зміряв оком мозаїку стіни.
- Холодна стіна вийде, пане. Камінь сирість триматиме.
- То пусте. Я тут тільки влітку буваю, так що утеплення мені ні до чого. А ти мурувати вмієш?
- Та так, трохи…
- Хочеш - лізь на риштовку, хочеш - калатай розчин.
- Я муруватиму…
- А звати тебе як?
- Вася.
- Я - Олег…
І робота пішла.
Хвала Богу, тепер на ділянці є вода, бо як згадаю, як доводилось кілька років тому тягати повні відра від річки (метрів триста під гору), то самому не віриться, як ми спромоглися ту хатину збудувати. Вася мурував швидко, тож я майже не відпочивав. Спритно натягував нитку, з болта змайстрував пйона, а що вже камінець до камінця підбирав, то я аж замилувався. До обіду ми витягли вгору півметра муру.
Обідали всуху, бо не хотілось бабратись з варивом. Сало, цибуля, хліб, теплий чай із термоса, полуниці з цукром на десерт.
А потім знову взялися до мулярки.
І до вечора була квітка!
Змуроване Васею разюче відрізнялося від моїх аматорських спроб.
- Ну, Василю, з мене могорич!
Той спробував заперечити, але я наполіг. Поклавши на дві цегли баняк, заходився варити зупу. Вже коли звечоріло, ми сіли святкувати.
- Сто грамів будеш?
Вася лише кивнув головою.
Закусували теплою перловою зупою, зеленою цибулею, залишками сала.
- Звідки ти?
- Зо села.
- А шо так на дачі прийшов?
- Цікаво… Людей в селі мало лишилось, або на заробітках, або самі старі.
- Знаєш, Васю, ось, візьми пару гривень, а решту візьмеш на другу суботу…
- Мені не тре…
- Не відмовляйся, хлопче, мені буде муляти, як я тобі не віддячу.
- Мені дійсно не треба!
- Візьми-візьми, купиш собі щось!
Вася, зітхнувши, узяв пригорщу купюр і так недбало запхнув їх в кишеню, мов то був жмут лопухів.
- А ти додому не їдеш? - спитав мене по хвилі.
- Ні. Я тут люблю ночувати. Тут тихо, і зірок багато. В місті їх не видно… Слухай, лишайся, у мене ше півпляшки є, радіо включу…
- Добре.
Постеливши стару капу, запасшись "горючим", ми тихо балділи під УХ-радіо, дивлячись на зорі. Вася не зводив зачудованого погляду з магнітоли.
- О, а ще грошей не хтів брати! Купиш собі радейко!
Коли зовсім стемніло, на небо висипали зорі. Чумацький Шлях жирною білою смугою перекреслив небо, раз-у-раз вар’яти-метеори стрибали зі своїх невидимих трамплінів, тонучи в морі ночі.
- От, Васю, дивимось ми на зірки, а звідти хтось дивиться на нас… - після півпляшки мене, зазвичай, тягло на філософію.
- Угу… - відказав закумарений Вася.
- Чого ж вони, гади, не посилають нам сигналів?
- Посилають. - відказав Вася. - Тільки у вас одне радіо, більше ніц нема.
Зміст відповіді майже хвилину блукав п’яними лабіринтами звивин.
- Шо ти маєш на увазі? Переклади!..
- Ну, радіо на такій відстані не почуєш. Радіо - це така дивна річ, яку тільки ви змогли винайти.
Вася раптом захихотів, смішно підхрюкуючи.
- Це як товкти по трубах! Бугага!
Мене, як радіотехніка за освітою, це зачепило.
- Та шо ти тямиш, село? Нічого собі! Звідки тобі знати? І шо це за манера: "У вас… У вас…" Теж мені, пришелець…
- А таки пришелець! Га-га-га-га! - зареготав пацан, та так, що мене інеєм обкидало.
З села? Грошей не треба? А ти, голубе, часом не з психушки утік?
О, чорт! А я його ще й напоїв! Йолоп!
- Ну, і звідки ти?
- А ондечки ми! - він тицьнув пальцем просто в Чумацький Шлях. - Щоправда, нашу систему закриває хмара пилу, звідси не видно…
"Планета Ка-Пекс…"
- І ви що, такі самі, як ми?
- Не віриться, правда? Колесо - воно і в космосі колесо. Спробуй, вигадай тіло більш функціональне, ніж тіло гуманоїда!
- Гм… - я став намацувати в кишені штанів мобілку, щоб викликати "швидку". - І багато вас?
- Багато. Набагато більше, ніж ти собі думаєш. І ти дарма мене селюком назвав - це ви, мов динозаври, сидите на своїй убогій планеті, ліпите свої убогі житла, товчете по небесних трубах, сподіваючись, що хтось почує і поведе вас за собою до світлого майбуття…
Я став задкувати, гарячково набираючи номер "швидкої". Сама собою в руці опинилася шуфля…
- Ех-хех-хех… - скрушно покрутив головою Вася. - Я думав, ти інший, а ти - такий самий, як і всі тут… Розслабся, чоловіче, я піду…
Він підвівся, розвів руки в сторони. Чорний силует на тлі зірок. Раптово простір навколо нас ніби розтягнувся, а тоді знову, зі звуком "Бум!" зібгався.
І Вася пропав.

Обійшовши навколо всю ділянку, я не виявив нікого. Через годину мені стало здаватися, що в усьому винна оковита, але рівненько змурована стіна заперечувала банальний випадок білої гарячки.
Вася був. Був тут, поміг змурувати стіну, поміг випити літр горілки і з’їсти баняк зупи. А потім зле пожартував, та ще й, як виявилось, поцупив магнітолу.
І щез.
До кінця ночі я сидів на ганочку і дивився на зорі. Магнітоли не було шкода, одна лиш думка свердлила мозок - вони сидять там, навпроти, їдять свій попкорн і давляться від сміху, спостерігаючи за нашими недолугими потугами (каламбур, блінн!)
Ну, Вася!.. Ну… А на тобі! (Середній палець!)
  • 0

#232 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 18.07.2008 – 13:21

"... мені завжди подобались його руки"

   … Мені завжди подобалися його руки: великі, сильні, міцні. Здавалося, ними він може охопити світ.
Все трапилося неочікувано: мене не стало. Щось навіки змінилося, все вже було не так. Поволі, шар за шаром, немов різнокольорову луску, почала я скидати шкіру, кістки, артерії. М’язи скручувались у вузли, хрящики – на купки, волосся – у торбинку. Поволі все знаходило свої місця.
Як же так вийшло? Пам’ятаю, ще вчора мала плани, поспішала кудись, будувала життя. Чи то йшла, чи бігла, чи тікала… А серце давало збій. Лікарі казали, що клапан западає. Але що те серце і що той клапан – його руки надійно все тримали. Іти треба, справ купа, немає часу. Зовсім немає часу.
Давно помічала, що весь отой біг, усе майористе життя – всього лиш стара музична платівка з бабусиної антресолі. Дістаєш її, бажану, тремтячими руками, вдихаєш життя, стираєш масні плями чужих післябутербродних рук. Пісня грає, мелодія не стихає. Хвилина за хвилиною, година за годиною, рік за роком – все ті ж ноти, слова, подряпини матової поверхні. Як не оновлюй, не оживлюй, не натирай її до блиску – старечі тріщини не залікуєш жодним розчином. Мою мелодію обірвали його руки.
З тими пальцями я, пам’ятаю, говорила часто. Поволі притискала їх до себе, нашіптувала якісь страшні історії, співала пісень, що ніколи не будуть написані, ніколи не будуть почуті.
Як ішов за вікном дощ, ми завжди ставали навколішки на ліжку і без слів вдивлялися в позапростір. Тоді життя спиняло біг разом із стікаючими краплями. Він ішов і повертався, лишаючи мене наодинці із прочиненою кватиркою. З кожним зникненням серцевий клапан бурчав і зі скрипом сповільнював життя. Зовсім тихо, ледве чутно, немов небажане, билося серце. Стукіт літав кімнатою німим криком і, відбиваючись від стін, падав додолу.
Тієї ночі дощ переріс у град, а він все не повертався. Враз руки, оті сильні та міцні, підкралися ззаду і заговорили із моїм горлом. Спершу – тихо, потім – дужче. Розмова наростала, сублімуючись у плач. Гамір крику заполонив усе: кімнату, підвіконня, дощ. Розмову спинило сторіччя. Руки опустилися і щезли.
Я вже доскладала свої кістки. Тепер можна і відпочити…




  • 0

#233 black sky

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 85 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:з файної Львівської обл.

Відправлено 24.07.2008 – 16:59

Коротенький віршик:

ЛЮБЛЮ...
Люблю тебе...
та ти цього не знаєш,
люблю...
і помираю зкожним днем,
і в тінь себе я знов ховаю,
щоб не побачив ти мене,
щоб не побачив мої сльози,
в очах глибоких і пустих,
і біль-заразу, що в тривозі,
сидить в душі моїй сумній,
душа і очі сяятимуть знов,
Я вірю в це, бо я люблю тебе...
  • 0

#234 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 25.07.2008 – 09:40

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:13

  • 0

#235 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 30.07.2008 – 10:36

Десять діб кохання
(версія пісеньки без цензури)

Я жив собі спокійно й нудно,
Та враз з’явилась мені Ти…
Тобі все було так паскудно,
І я захотів тобі допомогти.
Ти давно вже не хотіла жити,
Наче душу вишкребли коти.
Нічого не могла з цим зробити,
Кинути це все і мертвою лягти.

(Приспів)
Ти – вкрала мою душу,
Якої в мене навіть не було!
Я – зараз тебе задушу,
Мені вже зовсім все-одно!
Віддай, віддай мою душу!
Ти, Ти!!! Саме Ти одна!!!
А як ні – твою я заберу…
Мені не вибратись з лайна!


Очі твої – то іскри небесні
Попадуть у кого–до тла він згорить
Кохання твоє–то жала смертельні,
Жертва твоя над ними висить…
Я душу клав тобі одній рікою,
Я волю всю тобі одній віддав,
По ній пройшлася босою ногою,
Та я тебе богинею назвав!!!

(Приспів)

Не знали б тебе мої очі,
Не знали б тебе мої руки –
Не було б сліз твоїх дівочих,
Не брали б мене пекельнії муки!
Я знаю сам, що винен саме я,
Я знаю все, що ти не запитала,
Гірка і чорна, доле ти моя,
За що мене ти обікрала?!!

(Приспів)
  • 0

#236 Ксюшенька

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 30.07.2008 – 18:17

Життя іде,і все без коректур
Минають дні,а все таке як було
Немає змін,немає в мене змін
Лише в душі дира,і в серці туга.
У зовнішньому світі я чужа
У внутрішньому не знаходжу собі місця
Знайомих вдосталь,але я сама
Самотня я,лише одна в цім світі.
Можливо ще десь є такий,така
Як я,холодна й ненормальна
Але ж в душі у мене зовсім не зима
Це все лиш маски-нужда аморальна.
Без них ми абсолютно не такі
Без них нам краще би жилося
А так,життя іде,і все без змін
А так,життя іде,ми й дальше боїмося!


Життя іде,і все без коректур
Минають дні,а все таке як було
Немає змін,немає в мене змін
Лише в душі дира,і в серці туга.
У зовнішньому світі я чужа
У внутрішньому не знаходжу собі місця
Знайомих вдосталь,але я сама
Самотня я,лише одна в цім світі.
Можливо ще десь є такий,така
Як я,холодна й ненормальна
Але ж в душі у мене зовсім не зима
Це все лиш маски-нужда аморальна.
Без них ми абсолютно не такі
Без них нам краще би жилося
А так,життя іде,і все без змін
А так,життя іде,ми й дальше боїмося!


Життя іде,і все без коректур
Минають дні,а все таке як було
Немає змін,немає в мене змін
Лише в душі дира,і в серці туга.
У зовнішньому світі я чужа
У внутрішньому не знаходжу собі місця
Знайомих вдосталь,але я сама
Самотня я,лише одна в цім світі.
Можливо ще десь є такий,така
Як я,холодна й ненормальна
Але ж в душі у мене зовсім не зима
Це все лиш маски-нужда аморальна.
Без них ми абсолютно не такі
Без них нам краще би жилося
А так,життя іде,і все без змін
А так,життя іде,ми й дальше боїмося!


Життя іде,і все без коректур
Минають дні,а все таке як було
Немає змін,немає в мене змін
Лише в душі дира,і в серці туга.
У зовнішньому світі я чужа
У внутрішньому не знаходжу собі місця
Знайомих вдосталь,але я сама
Самотня я,лише одна в цім світі.
Можливо ще десь є такий,така
Як я,холодна й ненормальна
Але ж в душі у мене зовсім не зима
Це все лиш маски-нужда аморальна.
Без них ми абсолютно не такі
Без них нам краще би жилося
А так,життя іде,і все без змін
А так,життя іде,ми й дальше боїмося!

  • 0

#237 Ксюшенька

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 30.07.2008 – 19:16

[color="#000000"][size="3"]Життя іде,і все без коректур
Минають дні,а все таке як було
Немає змін,немає в мене змін
Лише в душі дира,і в
  • 0

#238 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 01.08.2008 – 10:15

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:15

  • 0

#239 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 01.08.2008 – 21:07

Порожнеча цього замисленого
парку, який звик до
болісного снігу
вже немов минулої
зими,
запрошує біль до мого
серця.
Сніг давно не білий,
та цього й не треба, аби
очам стало прохолодно,
а душі так, немов
її покликано
у тривоги, жаль, нікчемні
здогади, що співають
невеселої пісні
моїм живим, сьогоденним
думкам.
Образи пісні не живі
і не мають
нічого спільного із
ніжними паростками
тепла
цьогорічної весни.
Не живі... Але образи
зроджують
тугу за гірким щастям
минулих днів.

  • 0

#240 Margo

    в тихому очереті чорти плавають брасом

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 842 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 07.08.2008 – 10:46

I appered in the dream,
Where by sea was I.
Where body are screaming,
Only reason not my.

In me sailled the ship
And so lonely it was.
Who can searched for
And who wanted to lost?

I still not understand,
What saddened that ship,
Why it thinking & stand
For whom saerched the crib?

Waves didn’t listen to me,
They just danced in storm.
And that ship they have killed
For the keeping my soul.

перекладу нема, бо зразу писано англійською.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних