Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#201 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 06.05.2008 – 21:25

Над містом п*яним інфанта ридала...
Думки покалічені з даху кидала.
І сльози мов зорі додолу летіли,
Упали на землю і смерть розчинили.
Брехню ту, що сонцем прикинулась вбили,
Вікна замучені тишею вмили
І заспівали мов лебеді ночі,
Що заганяють нам голки у очі,
Коли ніхто уже не чує,
Як паранойя й жах панує,
Коли весна в лихоманці вмирала,
Над містом п*яним інфанта ридала...



Невелика довідочка: інфанта це принцеса-дитина з латинської


  • 0

#202 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.05.2008 – 10:34

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:04

  • 0

#203 Роланд

    Purple haze all around

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1007 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 08.05.2008 – 20:38

цікаво, в думки приходять слова - сильний, більше, ніж просто вірш
  • 0

#204 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.05.2008 – 21:49

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:03

  • 0

#205 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 09.05.2008 – 22:42

Роланд твій вірш про метьолика надихнув мене
напевно буду малювати))

Олеська
супер
можна сказати професіонально)))
а взагалі дуже чуттєво
  • 0

#206 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 09.05.2008 – 22:50

Посвята Олександрі Сергієвій

Чомусь не можу я ніяк збагнути,
Що зовсім хутко прийде та пора,
Коли я гляну в твої любі очі
І назавжди скажу тобі «прощай».
То ж ми ще поряд, так безпечно
Спілкуємось про клопоти життя,
Немов розмова та була і буде завжди…

І я дивлюсь на тебе – намагаюсь
Запам’ятати кожне слово з вуст
І кожний жест твій. Так природно
Звучать слова – молодощі, дрібниці…
Вже північ вдарила. А ти ще поруч.
Я намагаюся в собі замаскувати
Трагедію розлуки у очах своїх,
І посміхаюся – спокійно, але тільки
Є щось гірке до болю в тій усмішці.
І ти це бачиш. Тільки у відпо′відь
Всміхаєшся і заспокоюєш мене,
Хоча ридання ледь не виривається твоє…

Я думаю: невже оте єдине щастя,
Що зірками спадає в людські душі,
Десь заблукало й не дійшло до мене?..
І я покинута стою на бездоріжжі…
Холодними руками розгрібаю
Замерзлий сніг далеко в серці в мене,
Сльозами орошаю лід торішній,
Що глибою наріс в лихі години…

І ти – сама того не знаючи –
Для мене стала прикладом людини,
Стійкої до найбільших бід у світі.
Я поглинала всі твої поради,
Жила законами. І сталось диво-дивне:
Збагнувши, хто то є людина справжня,
Я стала бачити людей і нелюдей.
І світ в мені змінився… От і зараз
Переді мной сидить людина справжня,
І з нею розлучаюсь я назавжди…

Єдина подруго! Чи знаєш ти,
Як мало слів я тут сказала на папері?
В душі лишилося ще так багато.
То ж вибач за несказані слова…
Прощай, єдина подруго… Прощай…

16. 10. 2006
Tǿndering, Danmark
  • 0

#207 Трям

    шопопало

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:планети КВН

Відправлено 09.05.2008 – 23:19

Це якось було натхнення, так вийшов такий білий вірш:

Як часто думаєш про матір?
Як часто думаєш про батька?
Як часто думаєш про сина?
І ще одне...
Чи думаєш ти про Вкраїну?
Я не кажу, що то потрібно...
Я не кажу, що то важливо...
А все-таки, чи думаєш ти про Вкраїну?
От уяви: навколо тиша...
Нема нічого, навіть світла
Пусто...
І ти один....
Не страшно?
Про що ти думаєш тепер?
Про матір, батька чи про сина?
А чи, можливо, про Вкраїну?
Та ні, про ті останні літер сім в таку хвилину не подумать.
У грудях вириває серце, як то хвилина це остання...
Ще мить - життя не стане!
І ти про матір, батька, сина, про все на світі...
Але, напевно, не Вкраїна...
  • 0

#208 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 10.05.2008 – 09:37

Багато поетів вважають, що писати вдалі верлібри - куди складніше, ніж заримовані вірші...
Я ж пишу виключно верлібри)

До мене прийшло
щось інше.
І я вже не знала, з чого
починати.
Я збагнула, просто-таки
усвідомила, що
той письменник
для мене назавжди
залишиться
лише
твоїм улюбленим.
Але дія, про яку
той письменник
писав, ніколи
не стане для мене
ілюзією життя.
Бо всеж –
як би різноманітно
мені на душі
не було –
я жила і до того,
як ти прочитав
перше речення
з твору екзистенціаліста.
Ми вдвох завжди
говорили окремо
і в різні проміжки
часу.
Однак коли сказані
нами думки
співзвучали -
сумно сколихувався
перепочилий
вітер
в замерзлому
гаю самотності.


  • 0

#209 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 10.05.2008 – 14:11

Казка про дівчинку...

Маленька дівчинка жила
у Великому і жорстокому світі.
Маленькі слізки капали на
брудну і грішну землю...
Бо навкруги були великі і страшні
тьоті і дяді.
Але дівчинка заповзала в свою
маленьку хатинку.
І жила в своєму маленькому
світі, без дядь і тьоть.
Бо там її слізки стількали по
її щічках лиш від сміху.
А вночі їй снились маленькі горобчики.
Проте вдень маленька дівчинка
знову плакала у великому світі.
І не розуміла, що сама стане колись
такою тьотьою.
Бо була лиш маленькою заплаканою
дівчинкою...

П.с. помідорами не кидатись....))
  • 0

#210 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 13.05.2008 – 09:31

Паук Володя...
Десь років три тому назад, почувши спочатку на пекаесі (так у Польщі називаються автобусні станції), а потім в автобусі українську мову двох мужчин, я звернувся до одного з них (простіше вдягнутого): Ваш колега мабуть викладач (оскільки той колега був у костюмі та краватці)? Виявилося, що так, але колега був лише доцентом, а просто вдягнутий чоловяга - професором, доктором хабілітованим з математики Володимиром Пауком...
http://www.tu.kielce.pl/organizacja/wbiis/...html/id=1010001
Володя приїхав у Польщу кандидатом фізико-математичних наук, а у Лодзі зробив та захистив докторську дисертацію... Ми познайомилися, доволі часто спілкувалися, оскільки інколи і разом їздили до місця праці у Польщі та назад у Львів, і мешкали в Польщі в одному будинку... Одного разу гостював у Володі у Львові, а минулого року на Юра (06.05.2007) він з дружиною та донькою приїхали на власному Ланосі до мене...
А цього року у той самий день святого Юра Володю похоронили... Це був вівторок... А ще у суботу напередодні десь о 18 год. він зателефонував, повідомивши, що завтра у неділю їде з дружиною у Польщу десь аж на 3 тижні... Привітав з близькими іменинами (зазначивши, що то ж не день народження, яке не передбачає дострокових привітань), отримав від мене побажання гарної дороги...
А у понеділок о 7.00 його Рома повідомила шокуюче - Володя помер... Ще у суботу в 23 год. йому стало погано - як виявилося був мікроінсульт... Що пізніше переріс в обширний інсульт... Талановитої людини, яка мала публікації в солідних журналах, була завідувачем кафедри у польському ВНЗ, наймолодшим Професором Бельведерським з математики у Польщі, не стало... Ще досі не можу у це повірити...

Повідомлення відредагував Weber: 13.05.2008 – 09:36

  • 0

#211 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 15.05.2008 – 09:31

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:06

  • 0

#212 Past

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 650 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 21.05.2008 – 20:24

давно це написала однак не наважувалась кинути взагал :)

Переваги та недоліки хлопців з точки зору маркетингу


Так як оцінювання маркетологічне, то будемо його проводити за концепцією 4Р (хоча якщо вже переходити до переваг, то одне Р ви знайдете обов’язково, експлуатувати буде неважко…як товар).
Отож, хлопець як товар дуже розповсюджений і що саме головне – багаторазового користування…Загалом зовнішній вигляд непоганий, бо як хтось мудро сказав: «Чоловік має бути трохи симпатичнішим від мавпи». А якщо згадати скільки видів тих мавп, то можна розгулятись! Та й все-таки, гарно підібрана зачіска, зі смаком придбаний одяг, туалетна вода і почищені зуби чи не з кожного хлопчини зроблять принца. Однак це не найголовніше. Маркетологічні дослідження дають інформацію, що кожного разу зростає попит на інтелектуальний інтерфейс. Оскільки таких хлопців небагато, то зазвичай їх розбирають дівчата з хитрим інтерфейсом. Міру розвиненості інтелекту можна перевірити, спостерігаючи чи не вживає він фрази на кшталт:
  • «так що ти все-таки хочеш сказати?» або «ти можеш пояснити в чому проблема?» - після ваших годинних пояснень;
  • «завтра буде день» на запитання «які плани на сьогодні?»;
  • сентименти типу «на краю любові»;
  • есемески змісту «передзвоніть мені будь ласка».
Ціна за таку річ як хлопець відповідна. Зазвичай оплачується бартером. Ви йому – чистий попрасований одяг, 5-разове харчування, тепле ліжко, він вам – пусте відро для сміття, гроші на колготки, невмілі компліменти на зразок «у тебе такі незрозумілі очі» і гаряче ліжко…(термін гарантії гарячого ліжка 5 років).
Просування. Цей пункт має декілька значень. Просування як таке залежить від попадання. А просування суспільство здійснює сім’я, школа, ВУЗ і друзі або як висловлюються самі хлопці «афігєзна компанія моїх кєнтів». Як результат якась дівчина тимчасово бавиться хлопцем, або все ж таки його приручає. Залежаний товар буває – це плюс, порівняння будуть схожі до вина. В крайнощах треба пам’ятати, що на кожен товар є свій покупець.
Збут. Звичайним явищем стало позбутися хлопця. Ну хтось позбувається, хтось набуває…Мабуть люди придумали фразу «піти по рукам» дивлячись як заповзятливо дівчата користуються хлопцями. Важливою ознакою збуту має бути його фраза «я йду від тебе». Хай краще думає, що то його рішення. Але ж ви будете мати гарантію, що він не припреться посеред ночі, благаючи його пустити + сам охайно збере свої речі, лишаючи вже прибраним робоче місце для іншого кандидата.

P.S. не судіть строго… я ж феміністочка… статтю написала як домашнє завдання з маркетингу :)

Повідомлення відредагував FeMINIsto4ka: 21.05.2008 – 20:25

  • 0

#213 100000

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 350 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 22.05.2008 – 10:50

Красу зірок незайманого неба
Складу в рядки оці для тебе,
А потім промайнуть роки
Й з чиєїсь легкої руки
Ми знову глянемо на зорі,
Де в спогадах глибокім морі
На хвилях зраджених надій
Пливе кораблик світлих мрій.
І у думках, що зіткані із волі
І знають смак всієхї долі
На карті зоряній отій
Ховатимем утрачений спокій

Повідомлення відредагував 100000: 22.05.2008 – 10:51

  • 0

#214 Грубий Ян

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 12 повідомлень

Відправлено 23.05.2008 – 08:38

Ялинка.

Тато забирав мене з садочка найпізніше - в перезмінку, як на зло, усе починало ламатися, і він зі своїми хлопцями мусив затримуватися, щоб нічна зміна могла дати норму. Мама, наскільки я пам’ятаю, завжди бурчала, та нічого вдіяти не могла. В нічну ремонтники не працювали.
Та я тільки радів з тих запізнень, бо в групі лишалось нас двоє-троє, і весь простір ігрової кімнати був до наших послуг.
Ми вивалювали на підлогу увесь арсенал кубиків-брусочків і починали будувати дзоти.
Ох, ці дзоти! Ми марили війною, коли по телевізору крутили фільми про війну, нас неможливо було відтягти! Гуркотіли танки, ревли в піке літаки, стукотіли кулемети, героїчно били ворога червоноармійці, і ми переносили все це в свої дитячі ігри.
"За родіну!" - кричали ми, скидаючи на ненависні "дзоти" бомби-бочечки зі старого лото, потім з дощечок робили катапульти і обстрілювали укріплення дерев’яними кубиками. Вихователька, вичавлений маленькими варварами лимон, допомагала нянечці прибирати на кухні, тож радості нашій не було меж.
Але скоро приходив тато, і примушував нас прибирати на арені бойових дій.
Так сталось і того разу. Тільки тато поспішав ще більше.
- Олику, вдягайся скоріше!
- Га?
- Не "гакай"! Треба йти додому, мама чекає.
- А чого? - не вгавав я, плутаючись в штанцях.
- Сьогодні старий новий рік.
Таке словосполучення загнало мене в глухий кут. Старий та ще й новий? Як це так?
- Олику, та що ти так довго? Рухайся!
Врешті шалік було туго зав’язано на шиї, і ми вийшли надвір.
Вечір наповнювало жовте світло ртутних ламп. Лапатий сніг роєм білих бджіл ударив просто в очі, так що я ледь не впав з ганочка. З гучним баламканням саночки упали на дорогу, я осідлав їх, і тато хутко повіз мене темними вулицями.
Ми їхали повз стадіон, облаштований під комбінатом, просто за подвійним бетонним муром, всередині якого несли цілодобову варту люті вівчарки. От прийде неділя, і ми з Павліком підемо їх дрочити. Або годувати - але то навряд, мама знає, навіщо я прошу хліб, коли йду надвір. Свариться щоразу, та нас це не спиняє. Найвищий пілотаж - запхати руку в діру в паркані. Тоді ти герой!
Комбінат світився безліччю яскравих вогнів, в променях прожекторів стовпи пари, що здіймалися над обробною фабрикою ("отдєлкою"), робили його схожим на Байконур. Дитяча уява послужливо перетворювала височенні труби котелень в блискучі корпуси ракет, що ось-ось стартують на Марс. Мене вмить охоплювало бентежне збудження, ніби це я хрипким від хвилювання голосом веду зворотній відлік: "дев’ять… вісім… сім…" Нарешті, коли лунає: "Пуск!" - мені здається, що найближча труба здригається, і поволі здіймається вгору…
- Що ви сьогодні в садіку робили? - голос тата вириває мене з країни мрій.
- Віршик вчили.
- Який?
- "Пролетів журавель
Сто морів, сто земель.
Пролетів, проходив,
Крила-ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
Де найкраща є земля?
Журавель відповідає:
"Краще рідної немає!"
- Молодець! - хвалить тато.
Ми повертаємо до гуртожитку. Ліворуч в темряві тоне величезний пустир - там знаходиться траса для мотокросу. Минулого року тато затяг мене на змагання, але мені не сподобалось, надто рідко мотоцикли з’являлися в полі зору. А стрибки з трампліна швидко набридли, краще б мультики по телевізору подивитися… Зате літом ми класно ганяли там на великах! Мені якраз купили "зайчика", я вже навчився їздити без бокових коліс. От швидше б літо! Але ні, зимою теж класно - на санках з подвір’я, з вітерцем і з криком!..
Гуртожиток весь світиться, в тісних коридорах висить гидкий цибуляний чад. В "кубрику" сусідські хлопці тягають по горбатому синьо-білому лінолеумі машинки, але тато не пускає.
- Давай повечеряємо, а потім підеш побавишся. Добре?
Ага, потім! Павліка і Сашу заженуть додому, тоді з ким бавитися? Але тато невблаганний, тож я погоджуюсь.
Сердитий у мене тато.
Мама щось готує. Стіл накрито новою клейонкою ("ціратою"), на ньому вже стоїть кутя (оба-на! класно!), квашені огірки, парує бараболя, апетитно жовтіють шматочки смаженого минтаю. Запізніло помічаю, що в кімнаті, як і всюди, теж смердить горіла цибуля, і через хвилину розумію причину - мама мастила пироги з квашеною капустою.
Тато дістає пляшку, відкриває вишневий (мій улюблений!) компот, потім вмикає ялинку, і кімнату наповнюють різнокольорові зайчики.
Ах, ця ялинка! Тато ледве заніс її в кімнату, така вона була велика та пишна. Ми вбирали її цілий день перед моїм днем народження. Як класно, що день народження у мене за день до Нового року! Три дні суцільне свято - 30, 31, 1! Того року приїхали всі родичі з сіл, навіть похмурий і мовчазний дід Дмитро, якого я боюсь ще більше, ніж тата. А скільки було подарунків! Всі казали: кругла дата, а яка ж вона кругла? Цифру "п’ять" ніяк не покотиш, як би не намагався! Хвостик зверху заважатиме!
Вечеря починається. Тато запалює тоненьку свічку, встромлену в склянку з пшеницею, вони з мамою підводяться, тихо моляться, хрестяться. От смішні! Всі ж знають, що ніякого бога нема! То придумали неграмотні й темні люди, які не вірять в комунізм!
- Христос ся рождає! - тихенько промовляє тато.
- Славім його! - усміхаючись відказує мама.
Ми їмо кутю. У-у-у! Класно!
- Тат, а чо’ ми раніше тільки один раз кутю їли?
- Та чого раз? Того року ми в селі були, в баби Тані. Що, забув?
Я силкуюсь згадати, та марно. Воно й не дивно, заснув, мабуть, змучений добиранням до села…
- Підем завтра сіяти?
- Сіяти?
- Так. На старий новий рік хлопці ходять сіяти. Треба сипати зерно і казати: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Сійся-родися жито-пшениця та всяка пашниця!" А ще можна так: "Не давайте копійки, бо порвуться кишеньки, а давайте паперові, будьте, люди, гонорові!"
- Баламут! - сміється мама…
…Вечеря закінчилась, мама пішла мити посуд. Тато вимкнув світло, нас чарує миготіння гірлянди, блискітки від скляних куль спалахують на стелі, мерехтять далекими зорями… Я вже впевнено повторюю примовляння маленького сіяча, тато хвалить мене. Зненацька хтось стукає у двері. Тато йде відчиняти, я не бачу, хто прийшов - тато розмовляє на порозі.
Гарний у мене татко! Сильний, розумний, а яку мені лопатку для снігу в садочок зробив! Полакував, ще й візерунок на черенку випалив! От!
Тільки випити любить. Мама тоді свариться, плаче, тато нервується, потім звучить це страшне слово: "Розвод." Це коли тато піде і не буде жити з нами.
Я не хочу! Хочу, щоб ми були разом!
Ну, чого вони сваряться? Тато, як п’яний, такий веселий! От на тому тижні ми зайшли в універсам, і він купив мені апельсинового варення. Мама б ніколи такого не купила, сказала б, що дороге, а тато - взяв та й купив! І дитячу залізну дорогу теж він купив! Я ж так люблю поїзди…
Зненацька світло засліпило мене. Тато, якийсь водночас і сердитий, і зляканий, нервово висмикнув з розетки вилку подовжувача, до якого була ввімкнена гірлянда на ялиці. Потім, узявши пляшку, налив у келишок горілки і випив, навіть не скривившись.
Сів, став дивитися на лісову красуню.
- "Виключіть, бо будуть проблеми…" - злий шепіт примусив моє серце тікати в п’яти. - Комуняки…
Я боявся бодай ворухнутися. В такому стані не треба тата дратувати. Проте, через кілька секунд, провівши долонею по обличчю, він глянув на мене уже без злості.
- Лягаєм, Олику, спати. Завтра в садік…
…Нарешті світло згасло. В темряві на ялинкових прикрасах відбивалися вуличні ліхтарі…
  • 0

#215 univ

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 9 повідомлень

Відправлено 23.05.2008 – 19:02

День приходить, ніч заходить... все, однак, буденне є:
Хтось ще спить - він від "вчорашнього відходить", хтось перед дзеркалом стає.
Хто на роботу шкутильгає, а хто - бадьориньким іде.
Усе скрутилось, завентілось, і стало якЕсь - не моє.

Усі чимдуж кудись спішають - побільше манни назбирать.
Скупити ринки й продтовари, ремонти в хатах наклепать.
В очах у нас - кредитні ставки, "де, в кого, що і як дешевше взять?.."
"І хочу, хочу все я ЗАРАЗ, а там що буде - наплєвать"...

Зростає безлад й ентропія, є щось в людських відносинах не те:
Один гуляє, п'є красиво, а другий - з голоду помре.
Неначе, щось не розумієм, сліпі...куди все це нас всіх веде?...
Як так себе (своїх) не поважаєм, то скоро нас Земля змете.

Так ось, порядку нам не дочекатись, коли нема його у головах.
Всім дружно головою битись - шукати істину в думках?...
Нема її, й не буде її там ніколи, де ЕГО власне домінує... страх.
Невже, вожді у нас такі - ніякі... невже, не МИ позначки ставили в листках?...

...відходить злість у каяття, ненависть йде у небуття,
Той, хто якусь тримав образу - прощенням враз собі зробИть "ім'я".
І зір прокинеться - дива: побачить сонце, ріки, гори - ЛЯПОТА...
Пізнає істину душа: все те, що їй потрібно - то є ГАРМОНІЯ.
  • 0

#216 Margo

    в тихому очереті чорти плавають брасом

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 842 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 24.05.2008 – 08:51

Закривши очі, хтось загляне
У глибину, до свого я.
А, може, хтось вогню достане,
Вогню збереження життя.
Вони злітають понад хмари,
Хто не боїться висоти.
Ті, що повітря розсікали,
Ногами вже не хочуть йти.
А це народжений землею
Він добре бачить, хоч сліпий
І розмовляє разом з нею
А він закоханий… німий.
Тепер водою все розмиє
Вона тече, вона – життя.
А хто потоне, не розкриє
Всю повноту свого буття.
  • 0

#217 univ

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 9 повідомлень

Відправлено 26.05.2008 – 16:54

ОБЕРЕЖНО - СУРЖИК.

В селі Івасик бігав і скакав, нічого смутного не знав:
Він із юнацькою юрбою всілякі ігри переграв.
Не знав, що є десь хімії заводи, натомість, - свіжим "воздухом дишав".
Поперек поля - босими ногами пробігав, і все природу "ізучав".

То, десь, побачить як бджола, що навіть фізики не зна,
А все дорогу вибирає справно, де є квітучі клевером поля.
Як то вона, незрозумілим чином, будує форми соти правильним мірилом:
Що, навіть, кандидат наук нам скаже, - "це найекономічніший є путь:
Щоб площу складу забудувать - потрібно шестигранником їх розмічать."...

Вбачав у стаї диких птиць - порядок всіх структурних одиниць:
Як то вони дисципліновно, без мови вивчено дословно
В польоті строять "кутові ключі":
Щоб тим, хто "ззаді" - було комфортно як в засаді -
Аби опору вітру подолать змогли усі охочі, і, щоби пиль не задувала їм у очі...

Один за одним все летять, і так періодично:
Давай вони один другого замінять -
Щоб, часом, хто не завтикав,
І з сил не вибився... і впав...
Щоб переліт удався би у них - екОномо-енергетично.

Тим часом, Івасик усе щось майстрував,
І, поміж тим, думки всілякі в голові гадав:
Чому Земля щокожен рік родить повинна людям чисте диво:
З твердих сім'ян - вирощувать плодів різноманітних так дбайливо?..

Немає клопоту для нас - синтезувать із нІчого продукти.
То все Земля ДАЄ...для чого вона робить це?... що їй іде із того як "прибутки"?...
Хто думав з нас, різцем врізаючись весь час
У диню, грушу чи гарбуз - чому ж у них всіх "РІЗНИЙ ВКУС"?...
І з чого "состоїть" усе з'їстне?... Як чорнозем породжує все те?...

Про те усе він міркував і свіжу моркву поїдав.
Стручком прив'ялої соломи, для голови - убір враз дов'язав.
Й пішов Івасик, пострибав, куди свідомий голос його звав.
Усе знання - йому давалось - у розумовий кошик він збирав...
  • 0

#218 100000

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 350 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 04.06.2008 – 11:01

Думок твоїх солоний колір
По чистому душевнім полотні
Лишає слід мистецтва болі
Чомусь дарований мені

Й за стінами десь там
Цей твір залишиться у мене
Любов'ю прийнятим у храм
Війни за код життя у генах
  • 0

#219 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 04.06.2008 – 14:07

***
Я подивилася в вікно,
Відчула біль у серці
Усе пройшло, пройшло давно,
Та ніжні всі слова ці....
Я запам'ятаю назавжди,
Як ми гуляли повсюди,
Ми говорили про усе,
Ми були просто люди.
Поцілувати ніжну розу,
Обняти в сирощі кущі,
Усе це нам було так просто,
Невже це було так давно?
Я полюбила! Ненароком!
О милий мій прости! Прости!
Я цю любов ховати буду
А ти про неї говори.
***
КОХАЮ
Не розумію я суть слова цього
Не розумію, хоч завжди я біля нього
Не розумію, та весь час кажу його
Чому?Це ж одне слово є всього!

Так тяжко зміст почутого вловити
Нести в руках зів'ялі рози-квіти
І знати, що лиш раз так можна покохати
Та знати, що не зможеш більше це сказати

І мить... Пройшла... І слово це несміло
Зірветься з твоїх уст ще сотню раз
Та зрозуміє серце що лиш раз уміло
Кохати. В перший і в останній раз.

  • 0

#220 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 05.06.2008 – 08:32

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:08

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних