Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#181 КаваНеПийПивоЇжБорщ...

    Т Чарівне Гімно 2009

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3018 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:мами

Відправлено 30.04.2008 – 13:10

Цитата

ну думаю що не чорні а кольорові))
але можливо й чорні якщо вже такі похмурі))
да :")))
може такий сабж і кольоровий. але я думаю такий вже "чорний".
  • 0

#182 Русік

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Коломия не помия Коломия - місто!!!

Відправлено 30.04.2008 – 13:21

Думаю,білі вірші варті уваги,але для мене це не вірші,а просто потік думок без рими))
  • 0

#183 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 30.04.2008 – 13:45

рідко натрапляю на білі вірші, які мені дійсно подобаються. набагато красивіші вірші з римою, але, наприклад, рваною. Теж не дотримуються канони, але стиль цікавіший.
  • 0

#184 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 01.05.2008 – 11:32

Я обожнюю писати білі вірші))Правда це трошка схоже на вірші у прозі, але є і білі вірші...

Мурахи
Тим, хто ховається під парасолями.

Краплі сліпого дощу
Наповнюють простір
Між землею
І небом.
Люди,
як скажені
Поховались в своїх
Картонних коробках.
Вони бояться змокнути
Під рясним літнім дощем.
Вони бояться всього,
Що неприємне
Їм.
Сотні парасольок
Заповнили простір
Між
Небом і землею.
Це їхній своєрідний
Панцир,
В якому вони
Ховаються.
Бо люди –
Мурашки.
Що бояться
Дощу.
Ми маленькі
В цьому безмежному
Всесвіті.
Краплі – ще менші.
А ми їх
Боїмося.
Люди, вилізьте
Зі своїх картонних
Коробок.
Бо ми - не
Мурахи.
Ми – люди.
Чи не
Так?
  • 0

#185 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 01.05.2008 – 12:25

яблучко, дуже красивий вірш
а я можу зрівняти лише свої вірші з своїми
в мене білі вірші значнео красивіше від римованих виходять))
але в білих віршах вміщаєтья більше почуттів
ShakalhomesixVSseven, не знаю чого але мені ні як не подобаються вірші з матюками
напевно того що воно примітивно (не хочу звісно нікого образити)
можливо на думку автора мати додають якоїсь напруги і похмурості безнадії
а мені так не здається
з матами звучить якось тупо
бо мати це слова поперше не з нашої мови
всі матюки прийшли до нас з російської
а по друге це більше просто нецензурні а значить не потрібні в мові слова тож вони не додають ніяких почуттів в вірш
можете не погоджуватись зі мною але я так думаю(((
а от перший якраз прикольний вірш
  • 0

#186 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 01.05.2008 – 13:49

Я інколи в білих віршах вмудряюсь вмістити до 5 думок))Але 5 зовсім різних думок

IQ(Внутрішня істерика)

Свій ранок я починаю з блюзу...
Свій день я закінчую останніми новинами...
Ні, не може бути... Я знову забула свої ноти...
А без них я ніхто... Та хто я взагалі??
В голові хаос, в душі істерика, на обличчі гримаса ідіотки -
хіба то чиясь ідеальна дівчина??
Ще лиш мить і я почну плакати... від своєї тупості.
Мій айк'ю бреше, наївно роблячи мене місс Розумністю.
де мій носовичок?? Мене мучать шмарклі...
Я знову плачу...Не від болю...Від внутрішньої істерики.
Я-кінець щастя, початок глобального краху,
дитя індіго, весни,квітів, що гниє в осінній калюжі.
Мій мобільний розрядився.
Чорт...
  • 0

#187 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 01.05.2008 – 15:38

Я себе вперше спробувала в якості прозаїка... Чекаю відгуків..( і критики також..)
Прогулянка небом
До краю світу - 700 км вверх. Для першого кроку вистачить і 60 см. Але тобі легше пройти 700 км вверх, ніж 60 см по землі. Адже ти себе вважаєш Птахом. І якби не ця клата гравітація і всі закони фізики, то ти б літав по цілій атмосфері, минаючи хмари кольору крему, морозяне повітря і антициклони. Або осідлав найвищі хмари, зробивши з водяної пари коників.
Але... На щастя, ми всі знаходимось в полоні великої Гравітації і лиш ходимо по брудному чорнозему своїми кволими ногами. Проте, ти хочеш літати і та пекуча жага охоплює все твоє тіло, твій мозок і ти смакуєш її ночами, коли мрієш про польоти без парашутів і крил...Ти мрієш про те, що колись таки зможеш літати. І та глибока наївність і сліпа віра в свої плани заповнила все твоє життя.
700 км до кінця неба. Ніби небагато, якби не клята Гравітація. Ти б зірвався і полетів, заливши тут невивчені часи з французської, буденні проблеми і дурнуваті закони фізики. І недочитані книжки Карпи. Ти б злетів з 150-поверхового хмарочосу, щоб перед смертю відчути себе птахом. Ти б зробив усе. Навіть емігрував би на Марс, бо там НЕМА гравітації. Ти б закинув усе.Що і зробив.
І здається, ніби ти був готовий це зробити. Але чи так це?
...Сьогодні по новинах передали, що з Ейфелевої Вежі скинувся самогубець.А може це був ти? Але варто було проплатитись за одну прогулянку небом своїм життям?...
01.05.2008
  • 0

#188 oksdemidova@rambler.ru

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 554 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 01.05.2008 – 18:24

Просто
Просто я люблю і ненавиджу водночас
Просто душа рветься в час
Просто я не така як всі
Просто я десь тихо тихо вночі промовлю твоє ім'я
Просто я від щастя колись помру
Просто я цього не хочу
Та невже все так просто?
Просто промовлю я і з ранку твоє ім'я...

Ну як?
  • 0

#189 Яринка

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 46 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:файне місто Тернопіль

Відправлено 01.05.2008 – 18:53

Життя журналіста 12 липня 2007 12:34 Автор: Ярина
Просто дощ, або Для когось просто замітка


Надворі зараз дощ…Все падає і падає із-за кошлатих хмар, таких сірих та сердитих, що мимоволі думаєш:»На кого вони так вперто тримають свою образу? На кого так сердяться і супляться?»…А життя все йде, мимоволі розганяється ,а потім знову, як в цей дощовий день приповільняє свій плин. А зараз на очі знов насуваються сльози:»Можливо від самотності ,а може, може від думки, що все в цьому світі не довготривале?»Зараз я живу, а колись мене не стане, просто візьму і розлечусь на багато молекул, створюватиму нове життя. Он оці краплинки…Можливо вони сльози наших рідних чи близьких?..

Сумно , холодно, нестерпно…Глоток теплої кави. Думки зараз про зовсім інше. Про мрію, яка неначе тягар на моїх плечах, мені всього 14, а я вже хочу друкуватися, вже хочу, щоб мене визнавали інші, визнавали мене й мої думки…Яка я смішна…Наївна…Хочу думати, що в житті все вдається так легко, а життям керує доля, вона, як маленький режисер вирішує наперед, що станеться в нашому житті, а що ні. А я- смішна, обрала собі професію і вірю, що все станеться, як в моїх мріях.

А надворі дощ, змиває сліди образи, гіркої, першої, дитячої, він заставляє йти далі, робити нові спроби .»Ще раз, і ще раз, і ще раз»,- ніби лунає знадвору, де маленькі прозорі краплинки розбиваються об холодний сірий асфальт, немов мої мрії…
  • 0

#190 Ксюшенька

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 03.05.2008 – 09:21

Я лиш один білий вірш написала в своєму житті,тоді,коли емоції,біль і розчарування мене посто переповнював,і шоб не зганяти ніякої злості на інших людях і нічого такого я виклала всі свої переживання і думки на папері)
  • 0

#191 Роланд

    Purple haze all around

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1007 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 03.05.2008 – 21:28

щойно трохи посидів
і написав під блюз
скажіть
наскільки це відповідає
білому віршу? :rolleyes:

=============================
Стій
Обернись
Що ти бачиш?
Квітку, яка, помираючи дає
нове життя
Хоробрість, яка перетворюється
у страх?
Життя, яке всього лиш -
плин крові у наших венах?
Що є вічність?
Притулок для наших бажань..
Що є ми?
потік...
Почуттів
Добро-зло, краса-потворність
Усе змішалось у тобі
Сил немає, але ти йдеш далі
Небуття - ось моя ціль.
Твоя ціль
невмируща
Життя, яке не може
просто так покинути тебе
Не давши відповіді на
Усі питання повноводні
Запливши в море
Назад нема дороги
А ось і океан
І все.. кінець землі
Нарешті розумієш бескінечність
І пошуки невиправдовні
Бо сили не повернуться
Ніколи
Краплина в океані залишиться
Пустою і не знайти нічого
в ній
Все, що ти бачив
є брехня
Чи може правда?
Що б в вибрав ти стоячи на межі?
Повірити у світ чи зрадити його?
Не бійся..
Життя не закінчується смертю
Вона лиш дзеркало народження твого

Щось змінилось
У душі твоїй
Ти бачиш
Робиш вибір
кожен день
І ось
Дійшов..
Пізнав усе
Тепер кінець
Заради чого жити далі?
О так!
Проклята вічність!
=============================
  • 0

#192 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 03.05.2008 – 21:51

Роланд , браво! Чудовий БІЛИЙ вірш. Сама люблю під музику творити... Але блюз люблю грати на гітарці))
  • 0

#193 КаваНеПийПивоЇжБорщ...

    Т Чарівне Гімно 2009

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3018 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:мами

Відправлено 03.05.2008 – 23:01

зара зробимо по ідеї Роланда.
тіко модерн, блюз>рок>пост рок...
ум.. шоб таке...
буде під це : Neil on Impression\The Perfect Tango\01-neil_on_impression-stars_point_the_forest_gold.mp3

Ніжно прокидається, посміхається,
вона своїми губами зі мною грається.
Ласкає мою щоку рукою,
переповідає, як ще досі зі мною.

Час завмирає,
коли вона очима в мої думки кидається.
Я тихо сиджу, і млію.
Під її голос я плаваю.

Вона діамант...
Вона святе для мене...
Все відам - за для неї...
Хай тішиться моя королева...

Я буду твоїм, я тільки твій.
Ти моє серце, я твоя опора.
Я шалинію лише від слова.
Нашептуй мрії мені.

Я горю у ліжку з тобою.
Розслабляюсь коли на руках зі мною.
Ти саме та...
Частинка коханя, моя...

шось не виходить писати білі вірші... мені лише рифма падає.
таке..

Повідомлення відредагував ShakalhomesixVSseven: 03.05.2008 – 23:03

  • 0

#194 Роланд

    Purple haze all around

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1007 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 03.05.2008 – 23:28

Йа_ЯбЛуЧкО_XD
дякую
якось під блюз легше думки назовні виходять=) слухаючи наприклад Isis взагалі якось відокремлююсь від світу і спримаю їх по телепатичному каналу =))

ShakalhomesixVSseven
емоційно :rolleyes:
  • 0

#195 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 04.05.2008 – 13:45

Роланд, ну так)) Що можеш порадити з блюзу? Обожнюю грати, але так - то не слухаю, хоча обожнюю)( вибачте за маленький оффтоп)

Білий прапор(білий вірш-порада)

Для тих, хто був переможеним.
У повітрі тихо зависло
Мовчання.
Не сховати тієї
Ненависті
В чистих блакитних
Очах.
Які донедавна були в тебе
Закохані.
Сотні сліз проливаються через
Коханих,
Яким на тебе
Все-рівно.
І не важливо, скільки ти сліз
Пролила,
Світ не змилується над
Тобою.
Земля твоїм сльозам
Не вірить.
І не кричи, що світ такий
Жорстокий,
Ти просто не стикалась
З реальними
Проблемами.
Прийми це, дівчинко.
Світ – театр, а ми в ньому
Актори.
І якщо чиїсь слова пішли не по твоєму
Сценарію,
То просто підніми білий прапор
Поразки.
Все в твоїх
Руках!
  • 0

#196 Роланд

    Purple haze all around

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1007 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 04.05.2008 – 15:51

класно =)) писати і читати чиєсь..

Йа_ЯбЛуЧкО_XD
не так вже й багато слухав блюзу.. точніше зовсім мало =))
в мене виникла одна цікава ідея, якою можна спробувати зацікавити знаючих людей..
  • 0

#197 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 04.05.2008 – 19:17

Хм,яка? І які це люди знаючі по-твоєму?
  • 0

#198 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 05.05.2008 – 17:35

я тут в себе ще два свої нашарило
перший так а от на рахунок другого не впевнена що це і справді білий вірш а не проза

Маленька дівчинка хотіла щастя

майже за північ...
крихітна фігурка під ковдрою...
довірливі зараз налякані очі...
широко розплющені...
дивляться в обличчя страху...
а він усе ховається...
в тінях кімнати...
в шелесті гілля за вікном...
у тиші...
а вона така густа і тягуча що тяжко дихати...
місяць немов велика срібна монета...
тихо заглядає дівчинці у очі з-за спини...
а у водянистих глибинах зіниці відбивається сміх страху...
маленька дівчинка не хотіла розуміти страху...
тому просто боялась...
зате страх уже встиг полюбити її спостерігаючи як вона широко розплющеними очима вдивляється у тишу змішану з тінню і краплею божевіля...
страх привик до божевілля...
воно переслідувало його в людських жахах...
маленька дівчинка боялась страху...
вона просто не розуміла...
але вона і не намагалась розуміти
в житті їй вистачало одної істини
вона навіть точно не знала що таке щастя
звідки маленькій дівчинці було пробувати щастя на смак
але воно уявлялось їй у снах
напевно солодке
так хотілось спробувати хоч раз що воно таке
дорослі казали що воно дуже тепле
а зараз їй так не вистачало тепла
у темній холодній кімнаті наодинці зі страхом так хотілось щоб щастя зігріло
страх хотів зігріти дівчинку але не міг
намагався обійняти і утішити її але з великих голубих очей полились гарячі сльози
страх не хотів щоб вона плакала
але чим більше він шепотів до неї тим відчутнішим ставав відчай маленької дівчинки
щастя було у всіх та не у маленької дівчинки що згорнулась під ковдрою і плакала і не у страху що сидів у неї під ліжком
він був безсилий
страх не міг дати щастя
хто бачив колись страх що дає щастя?
зате відчаю у нього було повно навіть для самого себе
страх з болем дивився на біль дівчинки
біль потрохи розчинявся в тиші
лише стіни шепотіли однакові беззмістовні слова
лише тіні стрибали по маленьких білих плечах
місяць все сипав у кімнату своє металеве проміння
воно так чарувало стрибаючи на блискучому волоссі маленької дівчинки
таке враженя наче крапельки ртуті стікали по оксамиті
цей танець нічного сонця на волоссі супроводжувався нечуваною музикою
музикою горя
тихенькими схлипуваннями
шелестом опівнічних розмов між вітром і листям що боялось підвести очі і глянути на сонце
це сонце було вже давно мертве
мертві його промені віддавали сріблом на теплій ніжній шкірі маленької дівчинки
а страх зачарований спостерігав за ейфорією у тиші з відображення у дзеркалі
маленька двічинка глянула у дзеркало і побачила відображення страху у себе за спиною
заплакала ще дужче
страх засмутився
він тихенько підвівся на своїх м*яких лапах і стрибунв за вікно
він пішов зі світанком...
шукати щастя для своєї улюбленої маленької дівчинки яка стомившись плакати все ж таки заснула....


видіння прийшли опівночі
дивні примарні постаті над моїм ліжком
спокійно дивляться на мене в той час коли мене охоплює жах
бліда рука підноситься до мого чола
відчуваю подих вітру на щоках
неначе то не дотик пальців мого божевілля а просто холодний зимовий вітер
пусті очі здається шукають глибоко у мені те що ховаю від усіх
вчепившись пальцями у постіль заплющую очі
хочу щоб вони зникли
а вони не зникають
вони чекають поки я засну щоб украсти мій сон
і на його місці залишити огидні видіння що до холодного поту катують мою свідомість
я не засну бо не зможу далі бачити ці жахіття
а постаті чекають
спокійно розмірено цокає стрілка годинника
у білих очах без зіниць бачу осколки моїх сновидінь
коли я була на волі деколи бачила такі яскраві сни
сонце що танцює на чиїхось усмішках
колір що наповнює все навкруги
а тепер я потрапила у неволю до своїх опівнічних видінь
і вони пожерли мої сни
залишили тільки осколки скла у моїх очах
нав*язані мені сновидіння без кольору і емоцій
навіть без болю
тільки втома
мене починають душити сльози
білі постаті розпливаються перед втомленими очима
але вони не змусять мене заснути
на білих неприродно вузьких губах моїх губителів грають презирливі посмішки
від відчаю стискаю кулаки
не відчуваю від утоми навіть як власні нігті до крові впинаються в долоні
десь глибоко всередині неначе відлуння чийогось відчайдушного крику повного жаху
я не чула як кричала
бо вони нікуди не йшли
стояли над моїм ліжком і мовчки посміхалися
ось що означає дивитись в обличчя жаху
мало хто бачить власний жах так чітко і так близько
таке бліде його обличчя
що дивиться на мене з усіх боків
коли сльози уже не душать а просто розривають моє серце колючим болем починає невистачати повітря
бліді руки тягнуться до мене звідусіль
кричати не вистачає повітря
хапаю зі столу переше що потрапило під руку і замахуюсь
бризкає гаряча тепла кров
хворобливу тягучу тишу розриває болісний крик
сама не своя з жахом дивлюсь на свою сестру що кричить від болю бо її рука простромлена наскрізь звичайною чорнильною ручкою

ну от зацініть будьласка :rolleyes:
  • 0

#199 Роланд

    Purple haze all around

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1007 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Житомир

Відправлено 05.05.2008 – 22:00

Перший - супер :rolleyes:
Другий - ніби спалах блискавки
у голові, але цей грім
такий непередбачливий =)

***
Метелик
Щось звичайне та бліде
але краса, політ
і тонке відчуття
Непереборний потяг до вогню
Квітки, квітки, квітки!
Чому вони такі прекрасні?
Чим не вогонь?
"Та ні", "Чірік-чірік"
Це горобець
"Ми на земілі, це не вогонь"
"Всього лиш пелюстки"
Не може бути
"Можливо ти не звідси,
метелик?"
Щось у польоті горобця,
Щось у бджоли, яка збирає мед
з кульбаби, що палає.
Метелик запалив її
Вони не ті, ні, не такі
Вони народжені в повітрі
Ти ж народився у вогні
Най не обманюються очі
Колір - лиш те, що відняли у тебе
дали ж - у сто раз більше
Тремтячим поглядом
ти оглядаєшся навколо
Воно твоє!
І в той же час, чуже, не рідне
Твій день прийшов
І час прийде
Вже дуже скоро..
Побачить світ, земля, річки
твоє життя, красу твою.
Палай, гори! Розпалюй землю!
Поринь в свою стихію
Вогонь, який випалює байдужість
і випромінює тепло, чудесні почуття
Живіть..
Нарешті.. він приходить
Вже скоро станеш ти єдиним цілим
Із істиною, що завжди в тобі
Вогонь.
Це ти.
  • 0

#200 Катка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 84 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 06.05.2008 – 16:41

Прошу Тебе
Візьми мене з собою
В політ над містом…
Згодна уві сні
Я буду просто поряд
Ледве чутно
Летіти в небо…
Ти дозволь мені.

Я хочу до зірок
Торкнутись прохолоди
Послухати, про що вони мовчать…

Лягти на хмару і дивитись
На спляче місто
Зверху вниз…

Забути все земне
І хай думки всі зникнуть…
Я вільна…
Та яка ж коротка мить…

Пеес. Цієї ночі я була на небі,
Мене з собою він узяв в політ…
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних