Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#161 DarkSun

    тут написана якась тупа фігня

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 752 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Мукачево

Відправлено 18.03.2008 – 10:39

Наше тіло і душа залежать від випадку,
І немає ні в кого ніякого виборую
Наша доля залежить від жорстокого суспільства
І ніколи не втечеш *від себе*
І ніколи не знайдеш *своє я*
Нічого не кажіть, нічого не кричіть *бо все то брехня*
Ми всі маріонетки один одного
Нема у нас керівника ніякого
Заплетуєм себе у чиїсь сіті
У сіті людини абиякої
А потім не знаєм, що нам робити...
  • 0

#162 Лєна ДАД

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 159 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 18.03.2008 – 12:24

Перегляд дописуКатка (21.02.2008 16:07) писав:

хтось надихнув....а хто.....не пам"ятаю(

Коли ти замислишся на хвилинку
І подивишся у вікно –
Зрозумієш, що мене
немає.
Осінній дощ битиме по шибках
І я стікатиму по склу
холодними сльозами.
Не питай, чому все так
сталося
Я все одно не відповім…
Біль просто не дає мені жити,
Він оселився глибоко в серці.
Настільки глибоко, що його видно
в моїх очах.
Тільки ти не дивись у мої очі
Я все одно їх відведу.
Захочеш обійняти мене –
Зроблю крок назад…
Подумаєш, що не
кохаю
І зробиш ще одну
помилку…
Виявляється, що біль –
Сильніший за кохання.
Я врешті-решт знайшла в собі сили
підвестись.
Сьогодні я – інша.
Мене – тієї вже немає.
І я стікатиму по склу
Холодними
сльозами…

Теж красиво, але я не можу міняти упродовж 7 днів репутацію учасників на жаль, а за цей вірш теж би змінила )

А це мій...

Ніч в Агрополі
(Гімн Всемогутній Афродіті)

Як добре зараз десь на морі -
Відпочиває німий пляж,
Спокоєм дихає глибоким
Пісок на березі в Агрополях,
Постогнує десь сонна хвиля,
Уткнувши ніс у камінець,
Завис над простором безкрилий
Двурогий жовтий комірець.

В акваріумі енно-тоннім,
Чаруючи себе й сторонніх,
Зі світу всього прийшлих, й кровних,
Аврора - золота зоря
Танцює еротичний танець ночі:
Рифмує простір, думи, гори,
Часи, віки, одежі, мови,
Весь шлях мурашника людей,

Хай божеволіють й шаліють
Разючий Пестум, Рим, Париж,
Чікаго, Токіо, Єгипет -
Кохання опускається з небес
І надихає на оманне,
Просте і вічне як цей світ
Невиправне людське бажання -
Йде Афродіта з моря в ніч.

1998

Повідомлення відредагував Лєна ДАД: 18.03.2008 – 12:24

  • 0

#163 Amadare

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень

Відправлено 23.03.2008 – 12:37

Вона завжди любила тепло. Любила заквітчану білосніжним цвітом весну, гомінкі води Бугу, коли він виходив з берегів. В дитинстві вона цілими днями бродила зеленим лугом і, сидячи на камені, щовечора проводжала сонце, вдихаючи напоєне медом і прохолодою вечірнє повітря. Чи могло бути щось прекраснішим від весни, яка неначе пробуджувала од сну душу і наповняла серце мріями та новими надіями? Друзі часто порівнювали її з весною. Завжди весела, пустотлива, привітна, неначе сама зіткана із золотого проміння і сонячних зайчиків. Життя для неї ще тільки починалося. Вона чекала на своє велике кохання. Рідні казали їй, що вона дивна. А вона і не заперечувала. Вона просто жила серцем і мріяла внести в цей світ хоча б трішечки добра. В той час, як подруги зустрічалися зі своїми бойфрендами і бігали на дискотеки, вона писала свої трішки наївні вірші і жила сторінками улюблених книг. І вірила.
Вона завжди любила літо. Вечірні прогулянки на мотоциклі з братом, пахучий сінокіс, походи до лісу за ягодами... Любила грозу і зливи, любила мокнути під дощем, не боячись застудитися. Їй навіть подобався свій день народження. Одного дня вона спалила всі свої вірші і малюнки. Вона завжди писала лише для себе. Дурна, непотрібна їй самій писанина. Просто помережені віршованими рядками сторінки старенького шкільного зошита. І вирішила, що настав час жити реаліями. Але літо завжди було для неї поверненням у чарівний світ дитинства. Тому що вона зуміла зберегти в собі ту іскринку, крізь призму якої весь світ здавався дивовижним і казковим. Згодом вона полюбила літо ще з одне – воно нарешті подарувало їй кохання. Таке, про яке вона завжди мріяла і якого так просила і сонячних світанків і вечірніх зір. В той день вона втратила все. Їй вже не було потрібно нічого, лиш би коханий був поряд. Всі її думки, спогади були зайняті лише ним одним. Здавалося, все, що було до того часу, було не з нею і не мало ніякого сенсу. Вона неначе заново народилася на світ. Вона замкнулася від рідних і знову почала писати вірші. Тільки не було вже в них тої оптимістичної ноти… Тепер вона ще тонше відчувала красу природи і помічала ті деталі, на які ніколи не звертала увагу. Та замість радості ця краса завдавала їй невимовного болю і тихого смутку. Подруги кликали її гуляти і вона йшла, щоб хоча б на годину розвіяти свою тугу. Була мовчазною, на тривожні запитання друзів віджартовувалася – брала верх її сонячна натура. Та вдома ставало ще гірше. Її найкращим другом став комп’ютер і віртуальний щоденник. Вони рятували від душевної самотності.
“Вся причина в мені. Насправді я дуже жорстокий. Я боюся причинити тобі біль”, - у нічній тиші часто згадувала слова свого коханого. Їй завжди щастило на зустрічі з незвичайними людьми. “Таке могло статися тільки зі мною”, - вкотре повторювала вона. І обіцювала собі, що зуміє переконати його, що він зовсім не такий. І в тому, що життя хоч і жорстоке, але таке прекрасне! Час ішов. Вона зненавиділа сонце і тепло, тому що погожі дні змушували її відчувати докори сумління за те, що сидить вдома, в той час як життя проходить мимо неї, зачіпаючи лише зрідка своїм крилом. А їй було так добре – наодинці зі своїм смутком, віршами і друзями по інтернету. Вона вірила. що зуміє розтопити кригу в серці коханого.
Одного разу, проснувшись, вона здивовано відчула, як її біль стих і смуток посвітлів. Потягуючись, виглянула у вікно. В обличчя вдарив легкий запах паленого листя і диму. Пахло дощем. І небо було не таким, як її очі, а сірим і негарним, як вважала вона колись. Але яке ж воно, все-таки, красиве. Як же вона раніше не помічала, скільки чарів в осінній зажурі, в шурхоті опалого листя під ногами, у ранкових туманах…? І який красивий золотистий клен під її вікном. На душі чи не вперше за останній час було спокійно і затишно. Неначе природа нарешті увійшла в гармонію з її настроєм. Притулившись гарячим лобом до холодного, запотілого вікна, вона спостерігала за сотнями краплин-голочок. У її душі народжувалось якесь нове, незвідане досі почуття.
Вона любила весну і літо. Але в глибині свого серця все своє життя була закохана в осінь…
  • 0

#164 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.03.2008 – 23:56

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 14:59

  • 0

#165 Степовий Дух

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 12 повідомлень

Відправлено 31.03.2008 – 16:13

Хто, якщо не ти?

Живемо насправді у своїй країні,
А себе поводимо, наче на чужині.
Волю, славу, гордість - сховано в могилі,
Підкорились люди, ми тепер безсилі.

Кожен каже :"Нащо - бути патріотом?"
Кожен хоче їсти, роззявляє рота.
І усі чекають, милості від Бога.
Щоб раптом відкрилась в добробут дорога.

Подивись круг себе - нікого немає.
Тільки про своє кожен думу має.
На свою країну багатьом начхати.
Клянуть Батьківщину, що маленькі хати,

Що маленькі хати, що важка робота,
Що вареник сам - не летить до рота!
Нас перемагає жадібність і хтивість,
Самі здаємося, на потвори милість.

Йде війна без крові, без вогню й заліза,
Боротьба за душі, розумова криза.
Битва за Вкраїну, жахлива облога.
Хто, якщо не ти? Крім тебе нікого!

Дуже хотілось з кимсь поділитись, бо накипіло =(

Олеська:Теми об"єднано
  • 0

#166 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 31.03.2008 – 16:44

А це мій погляд... Дещо песимістичний...
То ж прошу вибачення,бо то була хвилинка слабкості...

***
Убогий світ… Думки невільні, бідні,
І муза каменем воліє до землі,
А мрія крилами тріпоче у повітрі.
Таким життя здалось тепер мені.
Дивлюсь на світ очима молодими,
І сльози відчаю зриваються з очей –
Вони від відчаю, а може і від диму.
Їдкий туман – й життя гірке моє.
Убогий край… І сніг не покриває
Брудноту на дорогах і мостах.
Лети пташинко-мріє! Я благаю!
У світ чужий!.. І полетів мій птах…
. . .
І полетів мій птах у світ інакший… Бачу
Далеку землю – камені, тумани.
Заходить сонце в димці. І неначе
Я тут була колись… Жила… Часами
Я повертаюсь знов сюди – уперто, рвучко,
Щоб подивитись ще раз в ці простори,
І скрикую від радості щось гучно,
Й летять слова за море і за гори…
. . .
Сухі стеблинки диких колосків
Там шелестять спокійно і велично,
І вітер лагідний шепоче щось мені,
І зазива мене у край дивний, і кличе.
Моє волосся в крапельках туману
Холодним променем торкається лиця.
І в північ тиху я задумливо часами
Дивлюсь на ясні зорі. До кінця
Я буду гледіти на зорі непохитно,
Поки зажевріє світанку ясний круг.
І закружляє довкіл мене тихо
Вітрець світанку – мій далекий друг…
. . .
Ти повернулась, мріє?.. Що ж, відпочивай…
Для тебе це також випробування.
Убогий світ, похмурий рідний край…
Чи діждемо коли твого світання?..
  • 0

#167 Marcos

    ....

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3363 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 09.04.2008 – 10:23

Перегляд дописуMarcos (9.04.2008 03:06) писав:

теми з"єднано
Гумор Серьожи видалено
  • 0

#168 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 20.04.2008 – 00:35

Флуд видалено.
  • 0

#169 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 22.04.2008 – 11:49

100 фактів про себе:


1. я добра, хоч мало хто про це підозрює) 2. не люблю рибу 3. навесні в мені прокидається романтик і істеричка 4. ненавиджу, коли мене зраджують і роблять боляче близькі люди 5. складно вибачаю чужі помилки 6. люблю красиві прираси 7. не говорю російкою. спершу це був принцип, а тепер просто не пам"ятаю 30% слів 8. інколи мене лякають великі фарфорові пупси 9. є мало людей, яких я по-справжньому люблю 10. зневажаю глянцеві журнали 11. ніколи не зав"язую волосся у "хвіст" 12. люблю свіжі гарячі булочки і ненавиджу їх за наслідки для фігури 13. щиро вважаю, що брюнети(ки) набагато кращі за блондинів(ок) 14. часто сплю гола 15. не люблю помади 16. в дитинстві мріяла стати ветеринаром 17. я ненавиджу котів 18. досі люблю серіал: "Баффі" і період, що з ним пов"язаний 19. є багато речей, які варто було би сказати і зробити, але я цього не роблю. нажаль 20.мені досі соромно за коробочку цукерок, які вкрала у шестирічному віці 21. мені складно першою знайомитися з людьми 22. у мене є коробка, де лежать багато речей, що пов"язані з минулим. коли поганий настрій, я часто дістаю щось, і тоді носталгія гребе мене у свої лапи 23. хочу назвати сина Орестом 24. боюся висоти, швидкості і психічно здорових людей 25. не люблю нетактовність 26. з усіх квітів визнаю лише троянди і тюльпани 27. ніколи не подобалися м"які іграшки 28. качелі - це пункт в ідеальному побаченні 29. обожнюю солоне 30. перечитала весь український постмодернізм 31. люблю маленьких цуциків і чоловіків. що, по-своєму, схоже. 32. рано вранці і пізно ввечері я злостиве стерво 33. мій скептизм і здоровий реалізм дуже допомагає мені жити 34. в ранньому дитинстві ідеалом чоловіка для мене був Супермен 35. я люблю манну кашу з комочками 36. хотіла би переспати з Анжеліною Джолі 37. у мене постійно міняється настіій 38. в тезі "Яна - безсердечна і жорстока" є чималий відсоток істини 39. я постійно розмовляю сама з собою і нам цікаво разом 40. люблю чорний колір, він досконалий 41. я ніколи не гризла нігтів і не розумію мотивацію людей, які це роблять 42. інколи голосно говорю матом 43. не теплю тупості 44. не хочу виходити заміж за мільйонера 45. інколи зі мною трапляються емоційні сплески і стерики, тим сильніше я ціную людей. які вміють мене в ці моменти підтримати 46. є 3 людини, яких я втратила в житті і про це шкодую. всіх інших виштовхала сама 47. я ненавиджу, коли загинають кутики на моїх зошитах 48. на парах часто розгадую японські кросворди 49. часто хочу опинитися на пірсі літнього вечора, щоб у вухах кричав вітер, а ноги були спущені в воду 50. люблю роли 51. не люблю фотографуватися 52. смачно готую 53. я неадекватна 54. завжди мріяла навчитися малювати 55. наніч читаю орфоепічний словний і отримую від цього дике задоволення 56. не володію геометрією 57. хочу стремянку 58. ненавиджу самбуку 59. на ліжку сплю лише скраю 60. не вирощую вазонів 61. люблю красиві довгі нігті 62. не можу жити без м"яса 63. зневажаю усі прояви чоловічого шовінізму 64. гуляю під дощем, бо ніколи не беру парасольку із принципу 65. мало говорю по телефону 66. лише рік назад купила перші кросівки 67. вмію в"язати 68. мрію спробувати фейхуа 69. ношу лінзи 70. мій позаминулий мобільний назвав себе "Соня" і вмер на кнцерті ОЕ 71. заради людей, яких люблю, іду на все 72. інколи говорю уві сні 73. ненавиджу Партію Регіонів, Росію і Донцову 74. я лінива і часто це мені шкодить 75. не слухаю шансон, Білана і подібне 76. хочу навчитися крачиво писати лівою рукою 77. щиро вважаю, що Вітренко - антихрист 78. не люблю церкву 79. часто міняю свої рішення 80. люблю отримувати смс 81. в мені бореться любов до томатного соку і молока 82. зима - помилка природи 83. люблю витрачати гроші 84. люди кажуть, що я хороша актриса зі специфічним почуттям гумору 85. вмію знаходити неприємності на свій зад і часто отримую від цього задоволення 86. інколи я дуже капризна 87. не вмію співати, але це не заважає мені вити після 3 пляшок пива 88. часто брешу, але коли запитати прямо - завжди відповідаю чесно 89. не вмію ненавидіти, але не заважає робити людям дуже погано 90. у мене є підбірка журнала "Молоко" за останні 4 роки 91. у мене під диваном завжди лежать одні і ті ж 4 дуже конкретні книжки 92. мрію довго не моргати 93. люблю коли цілують очі 94. "Миргородська" - найкраща мінералка в неділю вранці 95. люблю читати чужі листи 96. знаю багато того, про що інші не здогадуються 97. в дитинстві мене хоті назвати Женя або Саша. Дякую, що не назввали 98. Стус - один із небагатьох, заради кого я погодилася би прожити життя в добу 60-их 99. майже не дивлюся ТБ, окрім новин 100. усе це я написала за 15 хв


  • 0

#170 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 23.04.2008 – 08:24

Щойно превеликим задоволенням прочитав допис Салями...
І щось своє маю... :rolleyes:


Дивлячись на "Print Screen"

Пам’ять людини є дивовижним феноменом, який тримає у собі надзвичайно багато зафарбованої в емоції інформації. Варто невеликого поштовху, щоб із глибин підсвідомості винирнуло, здавалося б, давно забуте. Ера комп’ютеризації принесла щось своє у формат поштовхів, зокрема, миттєві фото ярликів твоїх справ, які відображені на комп’ютерному робочому столі, і які легко запам’ятовувати шляхом здійснення кількох простих маніпуляцій: натиснути клавішу Print Screen і вставити виконане тим самим фото робочого стола у, наприклад, документ Word. Перший такий Print Screen зафіксовано у мене 15.02. 2003 р., десь так після близько 3 років після появи у мене Першого комп’ютера.
До речі, про перший комп’ютер. Десь так наприкінці жовтня чи на початку листопада вже далекого 2000 року о 2-ій годині ночі у будинку недалеко від Львівського дріжджового заводу, де я мешкав, з’явився Перший комп’ютер. Його поява була явно не така урочиста та радісна як очікувалося, однак заслуговує на свою невелику історію. 2000 рік ще не був роком цілковитої доступності комп’ютерів, оскільки я офіційно заробляючи десь так 50 долярів за місяць, мусів би працювати 11 місяців лише для того, щоб заробити на цей комп’ютер – процесор "Celeron" частотою 600, вінчестер "Barakuda" місткістю 10 Мгб, відеокарта фірми ATI, яка, на жаль, не підтримувала серйозних на той час забавок типу QWAKE, оскільки не мала так званого 3D акселератора. Комп’ютер був куплений в одній рекомендованій приятелем (як я тоді наївно вважав) Д. (котрий вирішував цим, як виявилося, певні власні фінансові питання) "фірмі" після тривалого вивчення ринку. Перший комп’ютер як перша любов виявився тим першим млинцем, що, як відомо, глевкий. Замість шикарного апарату, що мав справляти враження на оточуючих одним своїм виглядом, це виявилася зібрана на моїх очах машина, у котрій не були презентабельними ні системний блок (зверху), ні монітор (уживаний принаймні 2 роки Philips угорського, правда, народження). Процес зборки мого Першого комп’ютера розпочався десь так о 12.00 дня і завершився десь-так о 24.30 год. Інсталяція програмного забезпечення також потребувала часу і все це зумовило нічну подорож з комп’ютером тарадайкою типу "Москвич" хлопців-складальників нічним Львовом з Привокзальної на Кривчиці. При цьому вони зобов’язалися поміняти монітор на щось нове та престижніше. Однак, я зробив традиційну помилку лохів-користувачів і гонорово заплатив за комп’ютер повністю. Очевидно, що "вживаний принаймні 2 роки Philips" залишився у мене назавжди, бо всілякі тиски, просьби завершувалися безкінечними обіцянками аж до моменту зникнення десь так за три місяці цієї "фірми" взагалі. Після цього виявилося, що приятель Д. спрямував мене до них лише тому, що власник цієї "фірми" мав перед ним певні фінансові зобов’язання, які він і виконав із допомогою моїх 560 долярів – немалої суми на ці часи.
Як процес придбання, так і спроби захисту своїх інтересів, ущемлених у результаті неспівпадання обіцяного та виконаного, забрали багато часу та нервів, однак усе виявилося не аж настільки злим. Перший комп’ютер виявився працьовитою безвідмовною машиною, яка на сьогоднішній день (2008 рік) перебуває у третього користувача, і справно виконує свої функції. Мій другий комп’ютер, придбаний десь так у році 2003 у фірмову магазині (Diawest - тепер Brain) за близько 800 долярів, з погляду надійності є значно гіршим від Першого комп’ютера. Я це називаю феноменом приятеля Д., бо цей чоловік мав легку руку, якщо не враховувати його спроби працевлаштувати мене в одній академії. Були ще певні події пов’язані з Д., які навіть призводили до появи його прізвища у моєму чорному списку людей, із якими не потрібно мати справи, але його посередництво у придбанні Першого комп’ютера було саме таким – дбав про себе, але вийшло не найгірше.
Ось майже і все про цей комп’ютер, якщо не враховувати проблем із програмним забезпеченням, зависанням, а також того, що я планував його подарувати професору Львівського лісотехнічного університету пану Ц. Ще майже 7 років тому. І якось ще досі не подарував... Але це вже інші історії...
  • 0

#171 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 23.04.2008 – 20:44

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 15:02

  • 0

#172 Гість_Zaza_*

  • Гості

Відправлено 24.04.2008 – 09:29

:rolleyes: а ось і моє)))
Привіт всім!я тут вперше.От вирішила ,точніше зважилась комусь показати деякі із свої творів.Оцінюйте.)
Подорож.
Я зустріла тебе у той дощовий день, який не обіцяв нічого доброго.Було надиво тихо й спокійно.Ти стояв на автобусній зупинці, склавши свої великі білосніжні крила докупки...Ти замерз.Намагаючись зігрітись,тулився до скляної стіни зупинки.Я дивилась на тебе широкорозкритими очима...,думала ,що це від температури, я ж хворіла.
Ось тоді,коли я дивилась на тебе, приїхав автобус, ти зайшов до середини.Я,не розуміючи, що це не мій автобус пішла, мов зачарована, за тобою.
Ти сів біля вікна.Білі крила за твоєю спиною тремтіли.Дивився у вікно на сіре місто, а я ,тим часом, крадькома на тебе.Бачила твої білосніжні крила, твоє світле волосся...
Раптом ти обернувся до мене обличчям...По твоїх блідих щоках текли криваві сльози.Ти сказав:"Живи!"
Яскраве світло...Білі стіни...Знову шум людських голосів...

Zaza.
tekilla@inbox.ru
  • 0

#173 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 24.04.2008 – 21:01

подна з самих перших пісульок, просто викладаю, по прицинденту


Все почалось вчорнобилі там мене придумали Мешугани , хто це такі я й сам толком не знаю . Знаю тільки те що вони поєднали в мені відомі і невідомі технології , і поєднали в моєму дизельному серці паливний розподілювач з здатністю діпрісівних станів.
Я НапалмДезЗавр тваринка яка народилась в най радіоактивнішому місці на землі.
Керосінова смерть в мережі під виглядом синьго кабаньчика, я щукав братів і найшов їх. Дивно але я знав що робити треба було стріляти в них, і вони сприймали це повністб і відплачували мені тим же.
Я не хочу бути найкращим , просто хоч я металевий і вмене замість мозку лампи я люблю це, тут мене зрозуміють , а хто не зрозуміє той чванливий покидьок. І перший отримає рокет в буєн.
Швидкість світла в вакуумі 3 на десять в восьмій метра на сикунду , цієї швидкості я не досягну ніколи , але дяга до прискорення в мені закладена .Я зараз малий і рухаюсь трохи схоже на малу дитину, але ця дитина бігає і в руках неї рокет.
Крок і я в польоті ще крок і швидкість моя вже в межах 500 упеесів , рух як в кенгуру оказується ще десь застосовується. Життя заради швидкості , а хто буде заважати той отримає що заслужив.
В меє ім`я Мешугани вклаил три кольри я напевно знаю їхнє значиння але це не має значення, ніякого моє життя немає значиння , але чомусь я з"являюся в цьому місці .
Воно чимось нагадує метро тільки нема реклам і це заспокоює .Огортає теплом і ще чимось про що я не знаю.
Немає значення

Керосінова смерть
  • 0

#174 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 25.04.2008 – 20:21

я сьоні перший раз у вас на форумі тому вирішила в честь прадзника викласти парочку своїх творіннячок
не судіть строго
тапками не кидайте
йадом не заливайте))

Душа зі ртуті,
Серце зі сталі,
В очах свинець,
Зі срібла крила.
Я метал по суті,
Статуя надалі,
Тепла кінець,
Уже давно застигла.
Волосся з золота,
В мозку смола,
Несхитність з титану і
Ніжність зі скла.
Натура зовсім не краса.
Моя ж уся брудна.
Такою як була не стану,
Та всеж інакшою колись була.

Чорна свіча горить у забутті
У тінях білої зіниці,
Білява ніч вмирає на хресті,
У тьмі від ранньої зірниці.
Біла вовчиця місяцю співа,
А він вмиває зорі кров'ю.
У тьмі світанку творяться дива,
А темношкірий день вбиває ніч з любов'ю.
Цілує руки, розриває тіло,
Потоки крові в срібному волоссі,
Шматочки тіні десь у гіллі,
Обривки тьми десь у колоссі.

Тиха темна мелодія смерті
Крізь сірі атласи віків.
Смерть білі крила розпростерла
У чорнім світлі ліхтарів.

У білих зіницях чорних свіч
Блукає пані садом душ
Веде на повідцеві ніч
Дихає криками сотні стуж.

Убрана в чорний шовк із тіні
В прикраси з дорогоцінних зір,
На віях попіл, чорний іній,
І на устах присмак офір.

І так віками без турбот гуляє
В саду із душ, між сірого туману
І її мертва пташка співом розважає.
Встає над горизонтом сонце із титану.

а ось один мій дуже сумний білий вірш

небо..

крапельки чорнила на папері
чому я не можу написати більше?
можливо я давно втратила слова але думки не помирають
їх стирають їх розривають через відчай їх ненавидять
бо вони не помирають
думки - зв*язок з небом
і я йду і розмовляю з небом
навіщо воно мені небо?
хіба не досить землі щоб влаштувати собі тут невеличке небо в калюжі?
чому погляд цілий час звертається до тебе небо?
навіщо мені зачаровано спостерігати як у твоїх найпотаємніших глибинах ховається від нас майбутнє?
після кожного рядочка знак питання
бо я не маю відповідей
лишається гадати
чому ти таке яскраво живе небо?
чому таке глибоке?
ти одне і водночас в множині
невже ти від нас ховаєш маленькі небеса
віддай їх нам
ми заховаємо їх у своїх душах
чому ти деколи таке чорне небо?
тоді коли ми не бачимо ти теж випускаєш свої страхи і болі у барву
і тоді ти таке ж темне як наші померклі очі
і так само як у зіницях відбивається вікно в яке вривається вітер у твоїх бездонних очах блистять сльози-зорі
чому ти так гірко деколи плачеш прісними сльозами небо?
звідки береш біль?
хіба кілометри повітря можуть мати біль
а може десь глибоко в собі ти ховаєш навіть більше болю ніж наші знеможені серця?
ти віриш в Бога небо?
напевно віриш адже ти його бачило
ти і його ховаєш від наших очей
звісно нам не можна довіряти
ховай Бога небо
бо ми перетворимо його не чергову рекламу
ховай від нас чистоту небо
чистота не для людей
не плач небо
воно того не варте
досить нам і лити власні сльози а не відчувати на обличчі ще й твої
деколи солодкі а деколи такі пекучі
ти боїшся небо?
не бійся
всі думки що у тобі розчинились колись випадуть на наші голови рясним дощем
тоді боятись треба буде нам
а ти не бійся небо
ти чуєш наші молитви небо?
не слухай їх
забавляйся тихим вітром у травах
не піклуйся про наші душі
вони не варті
молитви будуть кричати а ти не звертай уваги
наші біди не мають летіти за межі землі
біди це тягар
не давай їм подолати силу тяжіння
нехай пекло лишається на землі
а ти небо лишайся чистим і легким
ти кохаєш небо?
звісно кохаєш те сонце що так тепло тебе обіймає
звісно кохаєш місяць що умиває тебе ртуттю
кохаєш сльози-зорі
ховай від нас любов небо
любов нас уб*є
краще нехай ми будемо споглядати її в тобі
тоді вона така читса і красива
а любов у наших грязних душах буде просто бридкою
ми будемо шукати любові у тобі небо
а ти не ділись нею з нами
любов то відчуття неба
і тому мені не дано любити нічого крім неба
у його очах...

якщо забажаєте то викладу ще))
тим паче що ці вірші я писала дуже давно
а останні в мене вийшли на порядок краще від цих
  • 0

#175 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 27.04.2008 – 14:44

висловлюйте свою думку
білі вірші це для когось легко а для когось навпаки дуже тяжко
хтось радше відшукає потрібну риму в невеликому виборі і вона сама передасть необхідне а інший буде неважливо як довго шукати серед мільярдів слів потрібне бо обмежень нема
але білий вірш може і передати значно більше і висловити думкі точніше
я пробувала писати білі вірші і в мене це вийшло абсолютно спонтанно
без натхнення справжнього і сильного таке написати не можна
якщо маєте свої білі вірші прошу викладіть їх тут
мені дуже цікаво
якщо захочете я можу викинути і кілька своїх
  • 0

#176 КаваНеПийПивоЇжБорщ...

    Т Чарівне Гімно 2009

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3018 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:мами

Відправлено 27.04.2008 – 14:52

приклад, бо я взагалі не в`їхав.
  • 0

#177 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 27.04.2008 – 15:01

білі вірші це вірші без рими
вони просто дуже насичені емоціями і несуть велику психологічну нагрузку
правда я аж ніяк не певна шо в моїх білих віршах ця психологічна нагрузка є але емоційності завались)))

алн от один мій білий вірш
напевно найкращий з всіх шо є
звісно якщо в них є щось варте уваги))


небо..

крапельки чорнила на папері
чому я не можу написати більше?
можливо я давно втратила слова але думки не помирають
їх стирають їх розривають через відчай їх ненавидять
бо вони не помирають
думки - зв*язок з небом
і я йду і розмовляю з небом
навіщо воно мені небо?
хіба не досить землі щоб влаштувати собі тут невеличке небо в калюжі?
чому погляд цілий час звертається до тебе небо?
навіщо мені зачаровано спостерігати як у твоїх найпотаємніших глибинах ховається від нас майбутнє?
після кожного рядочка знак питання
бо я не маю відповідей
лишається гадати
чому ти таке яскраво живе небо?
чому таке глибоке?
ти одне і водночас в множині
невже ти від нас ховаєш маленькі небеса
віддай їх нам
ми заховаємо їх у своїх душах
чому ти деколи таке чорне небо?
тоді коли ми не бачимо ти теж випускаєш свої страхи і болі у барву
і тоді ти таке ж темне як наші померклі очі
і так само як у зіницях відбивається вікно в яке вривається вітер у твоїх бездонних очах блистять сльози-зорі
чому ти так гірко деколи плачеш прісними сльозами небо?
звідки береш біль?
хіба кілометри повітря можуть мати біль
а може десь глибоко в собі ти ховаєш навіть більше болю ніж наші знеможені серця?
ти віриш в Бога небо?
напевно віриш адже ти його бачило
ти і його ховаєш від наших очей
звісно нам не можна довіряти
ховай Бога небо
бо ми перетворимо його не чергову рекламу
ховай від нас чистоту небо
чистота не для людей
не плач небо
воно того не варте
досить нам і лити власні сльози а не відчувати на обличчі ще й твої
деколи солодкі а деколи такі пекучі
ти боїшся небо?
не бійся
всі думки що у тобі розчинились колись випадуть на наші голови рясним дощем
тоді боятись треба буде нам
а ти не бійся небо
ти чуєш наші молитви небо?
не слухай їх
забавляйся тихим вітром у травах
не піклуйся про наші душі
вони не варті
молитви будуть кричати а ти не звертай уваги
наші біди не мають летіти за межі землі
біди це тягар
не давай їм подолати силу тяжіння
нехай пекло лишається на землі
а ти небо лишайся чистим і легким
ти кохаєш небо?
звісно кохаєш те сонце що так тепло тебе обіймає
звісно кохаєш місяць що умиває тебе ртуттю
кохаєш сльози-зорі
ховай від нас любов небо
любов нас уб*є
краще нехай ми будемо споглядати її в тобі
тоді вона така читса і красива
а любов у наших грязних душах буде просто бридкою
ми будемо шукати любові у тобі небо
а ти не ділись нею з нами
любов то відчуття неба
і тому мені не дано любити нічого крім неба
у його очах...


  • 0

#178 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 28.04.2008 – 23:03

давно цікавить чому білі вірші називаються саме білими?
  • 0

#179 КаваНеПийПивоЇжБорщ...

    Т Чарівне Гімно 2009

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3018 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:мами

Відправлено 29.04.2008 – 14:45

а нє, я пишу з рифмою, чорні:")
  • 0

#180 Saturnia

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 271 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:села

Відправлено 30.04.2008 – 12:12

Перегляд дописуNechupara (29.04.2008 00:03) писав:

давно цікавить чому білі вірші називаються саме білими?

напвне тому що то лише чисте почуття
не обмежується ніякими рифмами а тіки словами і все
того й білий вірш

Перегляд дописуShakalhomesixVSseven (29.04.2008 15:45) писав:

а нє, я пишу з рифмою, чорні:")
ну думаю що не чорні а кольорові))
але можливо й чорні якщо вже такі похмурі))
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних