Перейти до вмісту

Творчість учасників форуму


Повідомлень в темі: 543

#101 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 02.11.2007 – 00:48

Шановні панове! Дуже потрібна ваша думка! Річ у тому, що мені треба у найближчі терміни здати в інститут есе на вільну тему, аби не аналітика... Я написала, і якщо вам не складно, прочитайте , будь ласка, і висловіть свою думку ...Я розумію, що воно не коротке, а час-це гроші, але якщо хтось має вільну хвилинку... Що сподобалося, а що ні розкажіть... :angry12:




Про те, як він мене мучив

Ну, ти мене і дістав, милий! Що означає: «Це ти вечір зіпсувала!»? Я тобі так скажу: якби не ти – ми були б ідеальною парою! Ні, почекай, давай з’ясуємо… Подзвонив ти коли? О першій. Запросив у ресторан на сьому? Так було? Так. Я, як дурна, запланувала собі романтичний вечір, вечерю при свічках… Хотіла виглядати гарно, щоб тобі сподобатися! Та я заради тебе гори звернула! Конкретно? Ну, пам’ятєш, спідниця чорна моя, ну, ота, з паском, вона ж у Олі була, то я попросила, щоб вона її мені підвезла. Ти розумієш, навіть чужі люди для наших стосунків все, що можуть роблять, одному тобі байдуже… Ні, я не плачу, ти мене дістав просто!
Що? А, так…Зустрілася я, значить, з Ольчиком, забрала у неї спідницю, а вона знаєш, що розказала мені? Пам’ятаєш, Вовку Рогозу? Як не пам’ятаєш? Два роки тому він з Олькиною сестрою зустрічався… Так от, невдовзі він одружується. Не знаю вже, з ким, але, мабуть добряче вона його обкрутила… Щастить же людям… Звісно, поговорили трохи, бо ми ж аж позавчора бачилися… Що значить, відволіклася, я ж усе про вчорашній вечір…
Приїхала додому, дай но, думаю, поки збиратимуся, у телевізор одним оком гляну… А там фільм якраз ішов мій улюблений… От бачиш, ти мене не любиш, ти навіть не пам»ятаєш, який це фільм! А ми з тобою, милий, його дивилися разом… Згадуй, згадуй.. Зараз перевіримо, наскільки я тобі важлива… Що, не пригадуєш? Так і знала! А я пам»ятаю: «Київська Русь», вечірній сеанс, «Солодкий листопад», сині крісла… Дай но, думаю, одним оком гляну… А там якраз момент отой був, коли Кіану Рівз з нею песиків рятує. Ой, як мені тоді стало шкода… Ні, чому песиків? Себе… Згадала зразу Олега…От він мене любив, на руках носив, хоч і субтильну статуру мав … Ні, до чого тут собаки? Просто згадала… Ну, ти мене дістав!
Тепер стає зрозуміло, що та ситуація була абсолютно необґрунтованою. Так, я припускаю, що те, що я була не зовсім готовою, коли ти за мною заїхав може викликати певні нервування… Але погодься, у даній ситуації трицять хвилин абсолютно нічого не вирішують… Ще і кричати на мене почав! Наче я винна у чомусь… Ні, я не плачу, просто ти мене дістав!
Ні, це ще не все… Що було у ресторані? Ну, визнай, що ти був не правий! А, ти так заговорив… А я скажу, я тобі зараз все скажу…
Ми скільки вже зусрічаємося? Ти навіть таку дату не пам»ятаєш! Вчора, милий, було рівно 17 місяців! Тепер ти маєш зрозуміти, чому я так оскаженіла… Ні? Поясню… Вечір, ресторан, свічки, вечеря… Здогадуєшся, що ти мав далі сказати? Підказую: ми давно зустрічаємося, ти мене любиш і я не молодшаю з кожним роком… Коли ти промовив ті чарівні слова: «Я хочу тобі дещо запропонувати…», я в одну мить подумала, що Катерина Іванівна відтер для мене мама; що сукню я хочу не білу, а кремову, і що Алку на весілля запрошувати не будемо, тому що у сьомому класі вона сказала, що у мене не локони, а патли… А ти, розбив усі мої мрії ущент! Як, що сказав? «Пропоную з’їздити зі мною на рибалку у п’ятницю…». І це, по твоєму, пропозиція, гідна коханої жінки? Казала мені мама: «Не любить він тебе!»… На цьому все! Годі наді мною знущатися! Я заслуговую начоловіка, який би піклувався про мене, цінував та любив… Ти мене, милий, замучив …ну…до Касабланки!
Заїдеш у вівторок?...
  • 0

#102 Втікачка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 76 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Його серця...

Відправлено 08.11.2007 – 15:52

Вони час від часу любили зустрітися… Не дуже часто, але принаймі раз на тиждень…
Тоді вони ставали дітьми – малими, божевільними, відчайдушними. Вони бігали серед жовтого листя, лазили на неосяжні вершини, падали в калюжі і не думали про завтра.
Вони розходилися і знову ставали дорослими, серйозними «дядями» і «тьотями», сиділи в теплих офісах, пили міцну каву і представлялися по телефону моторошно довгими іменами. А потім в когось дзвонив телефон і вони знову вирушали в свій таємний світ дитячих пригод. І знову божеволіли від свіжого повітря, знову злітали на гойдалці, і летіли далеко-далеко, в інші життя…
А потім той світ почав здаватися буденним, в чомусь несправжнім, в чомусь вже не таким дитячим… Принаймі для когось. І хтось пішов… Навіщо? Щоб знову навчитися радіти іншим людям, щоб віднайти внутрішнє світло, щоб відчути важливість кожного дня. І ще хтось зрозумів, що дитинство важливе лише тому, що там продовжують жити глибоко дорогі важливі люди…
І хтось повернувся… Усміхнений, щирий і відчайдушно щасливий….

5.11.2007 р.
  • 0

#103 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 10.11.2007 – 13:51

***
Поглянь крізь сірі хмари на світанок,
Там знов побачиш сонця світло ти,
Там ти побачиш цей похмурий ранок
І зрозумієш - нікуди втікти.
Бо скрізь обличчя сірі, сірі душі
І сірі люди, й сірі почуття,
І сіре море, і повітря, й суша,
І сірий світ, а з ним і все життя.

Чому ж тоді оцей похмурий ранок
На тебе знову тисне звідусіль?
Чому твоє серденько знову в ранах?
Чом тебе мучить цей жахливий біль?

Усе мине, не переймайся, друже,
Усе буде, як хочеш ти. Колись,
коли захочеш цього сильно дуже,
Відкрий ти свої очі і прокинсь...

28.09.07
  • 0

#104 Квіточка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 140 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:З Миколайова ! ! !

Відправлено 17.11.2007 – 23:59

Ти...
Знову ти...
І зараз, коли закриті очі – знову ти!
Я мабуть божеволію – я мабуть все видумую.
Я бачу скрізь тебе – я сміх твій чую всюди і завжди...
Я, я, я вже не я -
А хто я? Що я?
Може лише тінь на твоєму шляху?
Лише безлика сіра тінь – примара, просто зайва крапелька туману?
Я просто сміх, маленька часточка твого сміху, що вирвалась не в той час, не на той жарт?
Може ти й не помічаєш…
Але я тут і поруч, просто тихо мрію...
Просто тихо мрію – що все ж більша за краплинку туману, за тінь, за примару, за частинку твого сміху…
А може, я твоя сльоза – та ти не плачеш… ти не плачеш а коли ти плачеш – я не бачу…
Та якщо раптом ти побачиш щось в моїх очах – то не біль, не страх...
То лиш смуток легкий в моїх очах.
То лиш мрії далекі, то лише мої мрії – ти не зважай!
Знай -
Це ніхто інший…
Це я…
Твоя…

Повідомлення відредагував Квіточка: 17.11.2007 – 23:59

  • 0

#105 anonimous

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 40 повідомлень

Відправлено 20.11.2007 – 17:02

Викину і я пару своїх віршиків... чого будуть пилом припадати...

тільки суворо не судіть...

Тебе не виную, її не виную.
Того, що було, більше не поверну я.
Хто винен у тому, чого не минути?
Хто винен, що часу назад не вернути?
Хто винен, що сонце встає і сідає?
Хто винен, що не мене ти кохаєш?
Ти не уявляєш, що я відчуваю,
Не бачиш, як тихо мене убиваєш.
Це важко, та звикла вже жити без тебе –
Напевно змирилась, що так було треба.
А може і знаєш ти, як я страждаю,
Бо ти її щиро, всім серцем кохаєш.
Я бачу, як любиш її ти, одначе
Ти їй не потрібен, хіба ж ти не бачиш?!
Печальна історія, в котрій є троє.
Ти поряд, та знаю, що ти не зі мною.
Ти знаєш, я майже уже не ревную.
Тебе не виную, себе не виную.


**************

Зазирну у темну ніч з балкона,
Щоб хоч на хвилиночку забутись.
Падають зірки за полігоном.
Їм уже назад не повернутись.

Десь в полях, далеко поза містом,
В бур’янах лежать вони і гаснуть.
Дивлюсь в небо зоряне і чисте,
Закохана, але така нещасна.

Все, що скажеш, я зроблю для тебе
І нічого не прошу натомість.
Все пробачу, якщо буде треба.
Я давно забула слово „гордість”.

Бачу, як ти іншу обіймаєш,
Але зможу й це тобі простити,
Бо я все одно тебе кохаю,
Хоч цього й не зміг ти оцінити...

Повідомлення відредагував KoRn: 20.11.2007 – 17:04

  • 0

#106 Idearter

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 673 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 23.11.2007 – 19:43

Написав десь із 30 віршів, на різні теми, ось один (найперший):
Літом
І знову я,собі тут сам, єдиний
Сижу під тином милим
Дивлюсь на небосхил, що серцю милий,-
І серце радо битись почина.

Згадаю поле рідне, і лісок,
В якому літом я блукаю довго,
І шум травир, чарівний, чую знов,
Солодкий, смак, длспілих яблук чарівних.

Згадаю джерело чарівне,
З якого літом воду п'ю,
І серце радо ожива-
Як я згадаю спів, чарівний, солов'я.

Нічого кращого за літо я не знаю
Люблю пору цю дуже я,
Хороший спомин,навіює вона.
Чудовий слід лишає в серці.

Коханна
Завжди я бачу погляд твій
Він мовби світло десь у далині
Дорогу правильну мені
Ти вказуєш завжди

Я може й бачив ще не все у світі
Але тебе мені вже не забуть
У смутку, горі, радості і втісі
Твій образ завжди в пам'яті моїй

Може багато ще краси у світі
Але для мене то не вся краса
Без тебе, мила, моя
Життя то є страшна нудьга

Але не часто серце в радості співа
Сум часто серце огортає
Тоді достатньо лиш тебе згадати
І сум зника як не було.
  • 0

#107 Гість_nazarich_*

  • Гості

Відправлено 23.11.2007 – 22:38

старано правду заховає
зстарона зміст думок міняє.
старано в очі заглядає
старанно долю долев покоряє.

це віра більш нічого.
ми вірим в те чого небачим.
ми вірим в те чого нечуєм.
ми вірим в Бога-серед нас його немає.
можливо є в думках....десь там далеко.
та серед нас його немає.

ми вірим в те що є життя безмертне.
хоча ніхто цього немав.
ми вірим в те що є безгрішні.
але ж небачив їх ніхто.

ми вірим і живем із вірою...існуєм.
ми долю змінюєм на краще.
так нам здається так ми живемо.
ми віримо із вірою помремо.

ми вірим в пекло
вірим в рай.
та попаєм всеодно у пекло.
отц і святі тепер говорять
це покоління..це століття сатанни
і тільки обранні будут прощенні
і тільки обранні підут в святе небитіє.

ми вірим в це
ми вірим і чекаєм.
ми вірим і про інше забуваєм.

ми вірим в те що є любов на світі.
ми вірим в це й стараємось любити.
ми вірим знаєм ми чекаєм.
любов свою все життя шукаєм

та всетаки вкіці кінців
на віру болт ми забиваєм.
всюму кінець немає віри.
прийде смерть заберить душу.
залишить тільки віру в тілі
і квіти на могилі.
......................................................
чути рев поміж горами
чути шум...птахами
відлітають душі
на війні померлих
невідомих нами тече кров ріками

що граната вбила
чи на міну стали
чи догнала пуля...і їх смерть застала

у сімї щасливі
на війні-солдати.

Смерть приходить тихо
Забирає сотні.
Помирають люди.
Їх звання солдати

Автомат є другом
Магазин є братом.
На війні як треба
Треба бить прикладом.

Тут немає друзів
Все проходить швидко
Тут вмирають швидко.
Тут нема героїв.

Покладуть у ящик
Та й запхають в яму.
Кинуть грудку в трунву
Й закопають в землю..

Прийдуть інші люди.
Інших смерть чекає
а його забудуть.
Лиш сімя згадає

У сімї щасливих
на війні-солдатів
........................................................................
створені для того щоб літати.
В безсмерті над іншими панувати.
Подихом страх вселяти
Крилами життя забирати.

Проклятті народами
Прославлені монстрами
Небесами приховані.
Землею відторгнуті.

Створенні кимось.
Щоб оберігати.
Під владою когось
Що б володарювати

Кількістю обмежені.
Владою нагородженні.
Очима що бачили.
Крилами що не зраджують.

Легендами оспівані.
Лицарями обхаленні.
Драконами названі.
Сотверені із сталі.
Століттям замуровані
Безсмертя дарованні.

Їх паньство Драаакони :angry1:
  • 0

#108 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 25.11.2007 – 10:56

***
Немає, напевно, кохання на світі,
А є лиш жорстокість, страждання та біль.
Тебе, щоб не вбили - тобі треба вбити,
І в голову твою ізнов вдарить хміль.
Хміль від поразок, розлук і вагання,
Хміль від безсилля, горя та сліз,
Хміль цей гіркий, тож марне волання,
А поки є час, друже мій, зупинись...

Пожовкло знов листя, старіє світанок,
А моя душа знов кричить звідусіль.
Втомивсь я від світу цього забаганок,
Бо я лиш нікчемная сірая міль.
  • 0

#109 4esterfielter

    вже не чайнік - самоваррр

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 615 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рівне - Київ - Рівне - Київ (туди-сюди їжджу:)

Відправлено 03.12.2007 – 16:33

Дорога на захід

сьогодні додому
пеленати себе малого
у шафі на запилених полицях
ретро-фото
і я там є
голий-голісінький
в себе дорослого на руках
снило нещодавно
матері

сидіти
довше
ніж
їхати
головне щоб місто виплюнуло корок
на Повітрофлотському
а там далі експрес
в обхід Житомира
щоправда буде зупинка на зорі
навіть коли небо не захоче говорити
зав'яже очі сірою стрічкою
подовжиться куртка у плащ
цигарка нагодує сумніви надією
переїдання тут корисне
потім кожен дорожній знак
шепотітиме
скоро дитинство
і чомусь буде чути як осінь з ночі шкребеться у скло
я певен:
сюр-сюр-сюр
(як улітку сюрчать коники)
це сюрреалізм

а ще трохи
зоопарк автовокзал
таксі графа М.
до свого замку Р.
шухляди з пожовклим рукописом п'ятого класу
на верхній Бастилії

23.11.2007р.


Дорога насправді

до речі таки збулося
все як і планувалося
і навіть зорі
небо не зажадало ні сліпнути ні сліпити
тільки замість коників сюрчали люди
в придорожньому генделі
припарковані
п'яні жигулі з червоними очима
тобто фарами
а далі сталося надцять фатальних збігів
про які краще змовчати
аби не зловживати назвами
лише зазначу про обережне промовляння
і миттєве здійснення сказаного
мара
оце і є безейфорійне
спрощення буття

24.11.2007р., Рівне

*****
це каміння кров узвозу
тече у жилах кожного
хто торкається бруківки
це дихальця хруща що потрапив у вулик
задушені
воском бетону

давай відкриємо тут власну галерею
тільки чому ти опираєшся
ми ж можемо
ми зуміємо
подолати цей шлях
без зайвих питань до себе
і йти легко й вільно даруючи
одне одному заспиртованих комах
навіть не користуватися цим допотопним
фунікулером
і не кидати монетки в ту щілину
ми здатні пішки
не говори про стале
життя є рух
щирий як небо
інакше смерть
(щоправда лише для уривку
душі)

до речі знаєш
обрій сьогодні був кольору
розчавленого ситого комара
велетенського напевне

29.11.2007р.


*****

я повернувся
звідти
опалений вітром
я схожий на чорну діру
натягнута сітка прогинається під масою часу
мене напевно ніхто не бачить
в мене в грудях шахта
шатківниця
в якій щезають душі померлих
ще живих
це крематорій
скидається на те

звідти
я приведу нову групу піддослідних
це надто грубе слово
але єдине що пасує сюди
відчай
чому ви падаєте прагнете втекти зникнути
я не керую вами
протримайтесь довше принаймні вічність
у цих стінах
не падайте

знову
на межі
посеред зораного зоряного поля
там де млин змагається з вітром
я лотосом у повітрі
п'ю молоко
витікаю між ребер
євами
скільки їх ще з мене виросте

але я чорна діра
моя чергова спроба медитації

3.12.2007р.
  • 0

#110 Idearter

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 673 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2007 – 20:05

Вже сонечко зайшло за небосхил
А місяць не прокинувся іще
Лиш пару зірок бачу там
У тім бескраїм, темнім небі

А зірка лиш одна на кожную людину
І вкожного вона своя
І в кожного вона є неповторна
Така ж чарівна і така ж і вічна.
  • 0

#111 Buffoon2002

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 64 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Місто-Герой Київ

Відправлено 07.12.2007 – 13:22

А в мене всі вірші російською. :8:
Але все одно щось веселеньке підкину!

"Любовь к жизни"

Я жизнь люблю, мне в радость жить.
Стою - смотрю как всё блестит.
Прекрасно солнышко горит.
Напрастно, незачем грустить.

Ты улыбнись, на травку сядь
И оглянись - всё дышит. Б*Я*Ь!!!
:)

Кому сподобалась ця весела мурня, можу ще, у томуж дусі. А як ні, то є багато лірики! Хоча виключно все російською мовою(((
  • 0

#112 metamoreFoZza

    антіБлондінка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 356 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:сьомої тучки

Відправлено 07.12.2007 – 15:31

Я розшукаю на папері
Оцю розсипану печаль
І поцілую темно-древні
Уста забутих знань...

Вони тремтливі і вологі,
Хоча дощів нема,
Думки мої під Божі зорі
Цілунок цей здійма...

Ось такє.. :8: :)

  • 0

#113 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 07.12.2007 – 17:02

Перший день зими

Йшов перший зимовий сніг,
Робив ти усе, як міг,
Страждав і свободу шукав,
Кохав й від кохання втікав.
Казали тобі люди скрізь:
"Не треба, не йди, зупинись!",
Та продовжував ти іти,
Хотів ти ту силу знайти.

Сміялася знов голова
І плакало серце знов.
Не потрібні тобі слова,
Коли в твоїм серці любов.

Прощавай, стара фортеце... (Присвячую своїй бАтьківщині -- місту Львову)

Прощавай, стара фортеце,
Прощавай, мій замку,
Знову пісня сумна ллється -
Йду я на світанку.

Прощавайте, рідні стіни,
Прощавай, оселе,
Час прийде, настануть зміни,
Не вернусь я, леле.

Прощавайте, рідні друзі,
Що мене зганьбили
І слова ті у потузі
З мене ви зчавили.

Прощавай, рідненьке місто,
Що плекало душу,
Барв і гордості намисто...
Я вже їхать мушу.

Повідомлення відредагував young: 07.12.2007 – 17:05

  • 0

#114 JoSamB

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:У власних мріях...

Відправлено 09.12.2007 – 17:54

Привіт, я теж намагаюсь писати. Але виходить то все виключно у вигляді прози.

Можна почитати на:

http://libra.kiev.ua...?show_auth=1476


Буду ДУЖЕ рада вашим відгукам (критиці теж, але трохи менше ;) )

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  sakura.jpg   91.5К   23 Кількість завантажень:

  • 0

#115 Квіточка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 140 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:З Миколайова ! ! !

Відправлено 17.12.2007 – 15:39

Вибачайте за граматику і орфографію і не судіть суворо

* * *
Мені так дивно відчувати
Що я одна, що ти не мій
Якби ж то точно правду знати
І не літати серед мрій
Я бачу очі – сині-сині
Вони завжди такі сумні
Так неспокійно щось віднині
І так ніяково мені
Я хочу очі ті не знати
Забути вмить і далі йти
Щоб щохвилини не гадати
Дивився чи на мене ти
І чи мені ті сині очі
Сказати так хотіли щось
Не сніться ви мені щоночі
Вам сниться мабуть інший хтось

* * *
Дурна любов… Яка нестерпна
Я знов не того бачу в снах
Від страху серце в грудях терпне
І сльози знову на очах
Не той – я ніби себе бачу
Сміюся від дурних очей
Це все нічого ще не значить
Ні днів не варте, ні ночей
Не варте сліз, не варте страху
Нічого взагалі – лиш снів
Бодай ота любов лиш прахом
Укриє безліч зайвих слів.
Покинь мене, надія марна
не треба зайвих сподівань
Так, мрія моя була гарна
Але не вартая страждань
Чому я бачу твої очі
Чому з тобою уві сні
Шукаю зустрічі щоночі
І щастя сниться лиш мені
Не хочу жити все в омані
Не можу стерпіти брехні
В коханні моїм не таланить
І доля зраджує мені
Навіщо ж губиш мою душу
я ж не бажаю тобі зла
Забути тебе швидко мушу
Та і хотіла б – не змогла.
  • 0

#116 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 17.12.2007 – 21:11

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 14:48

  • 0

#117 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 17.12.2007 – 22:05

Третiй зимовий снiг

Зорі-сніжинки падали з неба,
Танули швидко в долоні твоїй...
Накинув ти вовняну шапку на себе,
Шапку усіх нездійсненних надій.

Мете хуртовина людських негараздів,
Крізь неї ідеш ти - ні кроку назад!
Мета твоя щира, йди не зупиняйся,
Бо дійдеш колись ти, побачиш той сад...

Цей сад - це щасливі усі сподівання,
Цей сад - це те місце без болі та сліз,
Де ти переборюєш власне вагання
І падаєш тихо, і падаєш вниз.

13.12.2007
Київ
  • 0

#118 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.12.2007 – 15:14

...

Повідомлення відредагував Олеська: 17.01.2011 – 14:47

  • 0

#119 Рудий_лис

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 29.12.2007 – 23:45

Запах Нового року…

Передріздвяна метушня. Із року в рік все незмінно, так само- талий сніг, заклопотаний люд, снування когось у пошуках чогось, зовсім не важливого...для мене, як і не важливі для них...мої думки, бажання та надії...Надія- небесно-блакитна ладія, уся в квітках та в лоскутках моєї зраненої душі. Цей човник-сподівання вже ген за обрієм ледь видніє, зливається з безтурботним небом. Надія на що? Хіба ж можливо пісок знову повернути у пісочний годинник, чи можна час відлічити назад, на самий початок?...Кажуть, душа сама обирає долю і шлях, який вона хоче пройти. Чи то сама вдягла я долю в сіру сукню гаптовану смутком, печаллю та обшиту чорними нитками горя?
Будинок наш певно вже вбрався у святкове- прикрашені кімнати та все ж ті холодні стіни.
Чомусь так не хочеться додому і так страшно йти самій по темним вуличкам рідних дворів. Майже у всіх вікнах палає світло, блимають вогники гірлянд, з привідчинених кватирок, неначі в’юнкі вужі, пошируються аромати страв, наповнюють повітря, вбиваючи запах вулиці і морозної свіжості. Шукаю запах свята, та де ж він? Лишень примарна тінь, штучне, несправжнє - все не те.
Вітерець дме, неначе підганяє, просить пришвидшити крок...і байдуже, що холодно і варто поспішити, ніщо зараз не варте того, аби переборовши втому чимшвидше дістатись до теплої непривітної квартири...хіба що...щось таке знайоме, але на диво нове...пахне мандаринами...тасьмою струменіє запах Нового року, запах мандаринів, що несе он той чоловік...так дивно, наче в дитинстві...
Перед очима вже не ця вулиця з брудним талим снігом, а тепла оселя, ялинка, всміхнена мати і батько вішає мандаринки замість ялинкових прикрас на справжню ялину, все так правильно і так звично. Спогади, неіснуючі спогади з дитинства. Реальність, неначе відро крижаної води, повернуло мене назад. Я майже біжу за цим чоловіком, так необачно, не дивлячись куди, потемну та на щастя тут поруч якраз мій будинок, як добре і водночас розчарування закрадається в серце, мені доведеться відпустити ту ниточку до щасливого дитинства, якого в мене не було...така солодка "нереальність". Чоловік з пакетом завернув до найближчого під’їзду, мені туди ж. Наче давно вже живемо в цьому будинку з мамою, однак ніколи не зустрічала я тут цю людину...дивно. Так і стою навпроти своєї квартири, зяклякнувши від подиву, позаду незнайомця, який вже тисне на дзвіночок. Здається, всміхнена мама аж ніяк не дивується чоловікові.
Цього року буде не так як завжди…
Схопивши пакет з мандаринами, що усміхнений чоловік тицяв мені в руки, побігла до ялинки…заповнювати білі, пусті «аркуші» дитинства…
По-дитячому радію розвішуючи мандарини на ошатну ялинку і все згадую посмішку чоловіка, і нарешті запах Нового року…

моя перша писанина українською...це лишень спогад із дитинства...не мого, чийогось...чийого?!...
  • 0

#120 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 29.01.2008 – 19:31

10. Вогники Праги

Вогники тремтять – тремтить велике місто,
Немов вагаються злякати ніч густу і темну,
І вдалині десь чутно подих міста Праги. Мов навмисне
Ці вогники тремтять так лагідно для мене.

Сумні фасади католицьких кафедралів
Постали велетнями сірими, німими,
Немов оазис спокою вони серед гучних кварталів.
І вогники тремтячі губляться й зникають поміж ними.

Заснуло місто – стало тихо так, лиш тільки
Ці вогники, перлинки, моєму серцю милі,
Дають надію на щасливе завтра, хоч на хвильку
Вини дарують серцю спокій і мрії легкокрилі.

Крізь них вбачаю радість зустрічі світанку,
Це – відображення мільярдів зір небесних.
Тож з вогниками дочекаюсь сонячного ранку,
Й замріяна чекатиму на любу серцю весну…

10.01.2008
Чехія - Україна
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних