Перейти до вмісту

Українські імена


Повідомлень в темі: 183

#161 Вертипузо

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 607 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 14.11.2007 – 11:53

А Нас ))) звуть по простому Богданкою...
П.С. Я отут подмала про основний принципи за якими у нас надають тепер ім"я дитини... Згадала один: Що у школі не могли обізвати...Мене могли Данка-Банка
  • 0

#162 sam

    Just a man...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 660 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Lviv

Відправлено 14.11.2007 – 21:46

обізвуть будь-кого, то ж діти...

Хіба що назвати так, щоб і обзивати не треба було... Типу Тракторина :(

-------------

Мені подобається дівоче ім*я Роксоляна.
  • 0

#163 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 07.12.2007 – 11:45

Символіка рідних імен

Спочатку було мовчання, але воно не могло стати початком... Не можна зрозуміти, що таке Слово, якщо не знаємо Мовчання. Мабуть нам потрібне було тисячолітнє замовчування наших рідних святощів, щоб після цієї темряви слов'янська душа нарешті запрагла світла. Так, без Темряви не пізнаємо Світла, як Білобог не існує без Чорнобога, Тепло без Холоду, Звук без Тиші. Але, перебуваючи тисячоліття у полоні чужої культури, слов'яни мало не втратили свою внутрішню сутність, своє "воймя" (дослівно "в мене, в середину"), тобто своє ІМ'Я.


Слов'яни "стали славними від славлення Богів" - так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовій Книзі. Це загальне ім'я для багатьох сучасних націй, які походять від давніх слов'янських племен і народів. Серед власних імен людей (окремих представників слов'ян) збереглося найбільше з основою на Слав-: Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав, Вячеслав, Доброслав, Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний факт для з'ясування внутрішньої сутності слов'янства й слов'янського менталітету. Мабуть друге місце за поширеністю посідають імена на Бог- та Род-: Богдан, Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир, Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород, Домород, Живород.


Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх ще язичницьких імен Богів та святощів: Велес, Волос, Леляк, Русаль, Перун, Керечун, Дажбогович, Віщун, Чортулинець, Ворожко, Дідух та ін.


Експансія чужої культури й релігії принесла в слов'янські землі й чужинські імена, накинуті нашим народам у примусовому порядку через християнську церкву. Переважна більшість сучасних словників імен містить лише 3-5 відсотків власне слов'янських імен. Нині вже нікого не дивує, що типовими стали грецькі, латинські, єврейські імена, трохи рідше скандинавські. Стало вважатися нормальним явищем, що людинане має жодного уявлення про те, що ж означає її власне ім'я. Це так ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не має ніякого значення. Мусимо знати, що взяте з чужої мови ім'я перестає позначати внутрішню сутність людини (її "воймя"), перетворюючись в незрозумілу кличку, прізвисько, порожній ідентифікаційний код.


Давні філософи Платон, Ориген та ін. вчили, що чаклуни й цілителі мусять користуватися в своїх магічних заклинаннях лише справжніми родовими іменами людей, інакше їхнє лікування буде неефективним, бо ім'я людини, перекладенене чужу мову, буде незрозуміле Богам і Духам, до яких звертається чародій чи знахар. Ця мудрість була здавна відома нашим Пращурам. Саме тому вони довго чинили опір насильницькому охрищенню. Відомо, що першою прийняла чужинські імена саме феодальна знать: князі, бояри та князівські дружинники. Народ дуже довго утримувався від церковних християнських "таїнств" та ритуалів, про що маємо багато документальних свідчень, попівських скарг, царських указів та грамот тощо. Наприклад, у грамоті польського короля Сигізмунда зазначається, що він отримав скарги на людей київських, котрі "жони собі поймучи, не вінчаються і дітей христити не хотять".


Впровадження християнських (переважно юдейського походження) імен почалося з прийняття Нікейським собором 325 р. спеціального правила під номером 30, яким заборонялося надавати християнам язичницькі імена (Бесіда 12 Іоанна Золотоуста на І послання до коринтян). Уже з V ст. це правило виконувалось незаперечно всіма християнськими служителями - охрищуваним надавалися іменана честь християнських "святих", які, як відомо, були здебільшого греками та євреями (адже перші християнські общини виникали як секти юдаїзму). У них також були свої священні імена, серед яких понад 80 відсотків мали основу з іменем юдейського бога Ягве (Єгова, Елох - бог, Елохім - боги). Наприклад: Азарій - "допоміг Ягве", Іван - "Ягве помилував", Еммануїл "з нами Елогім", Ілля - "мій бог Ягве", Ісай - "допомога Ягве", Йосафат - Ягве судив", Йосиф - "Ягве розмножить", Лазар - "Елогім допомогли", Матвій - "дарунок Ягве", Михайло - "подібний Елогім", Авдій - "раб Ягви", Яким - "Ягве спорудив", Яків - "п'ята Ягве". Цей список можна продовжувати до безкінечності.


Гортаючи словники, можемо з подивом відзначити, що наші власні імена є дивовижною мішаниною не тільки імен, прізвиськ, кличок, але й просто безглуздих каламбурів, вживаних у різні часи в Ізраїлі, Греції та Римі: Адам - "болото, глина", Роман - римлянин, Аркадій - пастух, Агнеса - вівця, Марія - має в єврейській мові понад 60 значень, серед яких "горемика, заядла, настирлива, вперта" та ін., Влас - грубіян, Петро - камінь, Лія - телиця, Антон - "вступаю в бій", Артур - ведмідь, Григорій "не сплю", Кіндрат - чотирикутний, Корній - кизил, Марко - молоток, Омелян - суперник, Онуфрій - "маю віслюка", Охрім - назва давньоізраїльського племені, Панас - безсмертний. Пахом - товстоплечий, Пилип - любитель коней, Інна - "плаваю", Нонна - дев'ята, Секлета - член державної ради, Тамара - фігове дерево (смоковниця), Ксенія - чужоземка, Алла - "одміна", Цецилія - сліпа, Клавдія - "кривонога, кульгава", Анастасія - "оживший мрець". Чи треба більше прикладів?


Як би там не було, але з часом ці безглузді для слов'ян імена прижилися, і стали вважатися справжніми, на відміну від рідних родових. Адже з XIV століття почалося справжнє переслідування язичницьких імен. Тому майже кожен українець-русич мав по два імені: одне рідне, котре за традицією надавалося при народженні немовляти батьками, а друге церковне, яке давав піп при охрищенні. Так співіснували офіційні і неофіційні імена, про що знаходимо згадки у документах ще часів Київської Русі: "князь Михайло, зовомий Святополк". Або "ім'я йому хресне Яков, а мирське - Творимир".


Народ довго не міг ні вимовити, ані запам'ятати ці чужинські словоформи, якими називали новонароджених у християнських церквах та костьолах. Втім, українці знайшли вихід і тут: вони намагалися надати чужим іменам власного фонетичного і морфологічного забарвлення. Так Прокофій став Прокопом, Базилій - Василем, Васильком; Даніїл - Данилом, Даньком; Димитрій - Дмитром, Митьком; Гавриїл - Гаврилом; Агафія - Галкою; Агрипина - Горпиною; Анастасія - Настею тощо. Як відбувалися подібні перетворення імен, маємо чимало зразків у нашому красному письменстві.


Іван Нечуй-Левицький у повісті "Микола Джеря" описав таку ситуацію: "Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких йменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому й загубила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою".Подібний вибір імені описав і Микола Гоголь у повісті "Шинель" .


Такі факти відзначали й етнографи. А. Малинка в праці "Родини і хрестини"(1898 р.) писав: "Ім'я дитині звичайно дається на честь святого, якого пам'ять святкується в цей день; якщо ім'я попадається незручне для вимови, то баба просить перемінити його: "Ой, батюшко, дайте інше яке, ато сього й зроду не донесу". І дійсно, такі випадки, коли баба не в силах "донести" імені й перебріхує його до невпізнанності, не поодинокі, тому священикам і передписано давати більш вживані серед народу імена".


Наукою доведено, що людські імена виникли в часи, коли почала складатися мова неандертальців. Олександр Потебня писав: "Чим далі в старовину, тим звичніша й міцніша віра в здатність слова однією своєю появою творити те, що ним означено". Для слов'ян слово було священним, бо вважалося не просто звуком, а особливим станом світу і людини, коли можливо вести діалог з Богами (людини з космосом). В усіх індоєвропейських народів "слово" і "дія" первісно були синонімами, тобто Слово (молитва) теоретично має здатність стати дією, дійсністю. Для цього треба тільки практично увійти в той стан, який створює можливість для такого спілкування з Богами. Наші Пращури знали, коли і де це можливо, бо мали досить точний астрономічний календар, за яким встановлювали строки молінь. Саме поєднання слова і часу давало чудодійні результати їхньої магії. Тому при народженні дитини треба було уважно слухати довкілля, які звуки вловлює слух, звідки вони долітають (з якої сторони світу, з лісу, річки чи з поля і т.д.), дивитися, під якими зорями (сузір'ями) народилась дитина, а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом зрозуміння (передбачення, пророкування) не просто майбутньої долі дитяти, але, в першу чергу з'ясування її внутрішньої сутності (того, що становить її "воймя"), тобто сам об'єкт називання іменем. При такому підході до вибору імен забезпечувався лад (духовний комфорт) людини і її імені, отже - ім'я не суперечило особистісним характеристикам людини.


Ось як книжник XVI століття описує вибір імені дитини у давніх слов'ян: "Перших родів та часів люди... і до недавнього часу давали дітям своїм імена, як отець або мати забажає: або від вигляду і єстества дитяти або від часу, або від речі, або від притчі... Також і слов'яне перед хрищенням їх давали імена дітям як: Богдан, Бажен, Первой, Вторий, Любим та інші такі ж". Тому серед імен язичницької доби знаходимо чимало таких, які вказують на особливості зовнішності (Білян, Боголіп, Гожий, Гладиш, Здоровега, Краса, Прикраса, Синьоока, Світлана, Ясна); особливості характеру (Безсон, Будило, Веселун, Буян, Завид, Жадько, Забава, Лагода, Ладомира, Милоніга, Несміяна, Услада, Шепетуха); час, місце чи погоду при народженні дитини (Годовик - на новий рік, Громовик - під час громобою, Гуляйвітер - у вітряну погоду, Дорога - в дорозі, Дюдько - в холоднечу, Зажинок - перед початком жнив, Квітан - у квітні, Новак - на молодику, Озим - на початку зими, Сніжана - під час снігопаду, Полада - після весняних свят Лади); порядок народжених у сім'ї або кількість дітей (Первак, Одинець, Третяк, Осмак).


Правильності вибору імені наші Пращури надавали величезного значення. Якщо після наречення (називання) дитина плакала, або виявляла інші ознаки невдоволення, то вважали, що ім'я вибране невдало, не відповідає природі новонародженого дитяти, може зашкодити йому в майбутньому. Обряди наречення дитини вважалися обрядами найвищого рівня святості, тому батьки старанно готувалися до них. Вірогідно в найдавніші часи ці обряди виконували священики язичницьких культів - Волхви, Пророки, пізніше - знахарі, баби-бранки (повитухи), а згодом цю роль взяли на себе самі батьки. Хоча і досі в народі існує чимало повір'їв, пов'язаних з називанням дітей. Так, на Півдні України вважають, що вибирати ім'я немовляті має наймолодший член сім'ї (бо діти ще не втратили природнього зв'язку з космосом), подекуди - навпаки, вважають, що ім'я має давати найстарший член родини (як наймудріший). Звичне для нас нині слово "іменини" означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався "нареченням".


Старослов'янське ректи - говорити, промовляти - тісно пов'язане з язичницьким світоглядом давніх слов'ян. Слово уявлялося як швидкий птах, який вилітає з-за паркану (горотьби) зубів і вражає ворогів, як гостра стріла. Слово світить, як Сонце, горить, як Вогонь, сяє, як Зоря. Слово струменить, як гірський потік, пливе, як річкова течія, ллється, як дощова злива. Саме звідси уявлення про подібність мовлення і річкової течії (порівняємо такі вислови як "течія розмови", "розмова протікає", "плавна мова" та ін.). Мовознавці роблять висновок, що старослов'янські річь і ріка походять з одного кореня. Дуже вірогідно, що найдавніші обряди наречення первісно здійснювалися біля води. До нас дійшла цікава писемна згадка (Г. Дяченко) про обряд освячення дитини, під яким слід розуміти наречення з купіллю і введення дитини до віри (показ Богам): "родився увечір, а утрясь (вранці) Божат забожив його в купелі". Отже, людина, яка, побожившись (присягнувши) взяла на себе відповідальність за виховання чужої дитини, в язичницькій релігії наших Пращурів називалась Божат (тобто - кум, до речі, кум - також язичницьке поняття). Як видно, стародавній обряд освячення і наречення дитини був пов'язаний з магічними заклинаннями над водою, що мали здійснюватися на світанку, а також символічною купіллю дитини, після чого здійснювався урочистий показ дитяти Богам - винос на природу до Сонця-Дажбога. Якими словами супроводжувався цей обряд, нам залишається тільки здогадуватися, бо словесна язичницька магія з прийняттям чужої релігії зазнала нищівного удару.


Крім словесної магії, при освяченні дитяти застосовували ще й речову магію, що символізувала обмін подарунками між трьома світами. З приходом душі в Яв (проявлений світ), треба інформувати світ Прави (Божественного Закону, який правує Всесвітом) та світ Нави (потойбічний світ Предків) про те, що послана ними душа втілилась (отримала нове тіло). Для цього необхідно показати матеріалізовану частину тіла новонародженого, звичайно, волосся, яке можна без шкоди зрізати з немовляти, щоб подати знак (через вогонь, воду, землю) світу Прави і Нави. Саме тому обряди з волоссям збереглися до наших днів, їх використовує й християнська церква при охрищенні, але вже з іншим смисловим навантаженням. Не завжди ці знаки передаються правильно. Слід закопувати, спалювати, або пускати на воду це ритуальне волосся, щоб в обмін на цей знак дитина отримала від духів Пращурів і від Богів добру долю, здоров'я, витривалість, духовність.


Нам відомо, що між поколінний обмін інформацією (від Пращура - Прадіда - Діда - Батька - Сину - Внуку) нині значно послаблений. Причини того відомі, але, на жаль, сучасні покоління не бажають звертати на те жодної уваги. Якщо вже ігнорується цей життєвий принцип передачі інформації в діахронії(в часі, в Яві), то що ж казати про духовний обмін (позачасовий, в Праві, Яві й Наві). А наслідки такого збайдужіння даються взнаки вже не одному поколінню українців: втрата державності, руйнація навколишнього середовища,яким опанували чужинці, послаблення здоров'я, розмивання генетичного коду через зміщування націй, а звідси й духовні лінощі, що живлять рабську психологію послаблених індивідів. Послабленість індивідуальності врешті призводить до втрати особистості, а отже - перетворення людини у звичайного біоробота. Якщо це Слово до вас не доходить, то ви вже не Слов'янин, бо "Славони суть от Геліса", тобто Сонця-Дажбога.


Віра в Божественне походження народу - є його духовною метрикою. Так писав великий український Волхв і професор Володимир Шаян, так мислили наші Пращури, так мусимо мислити ми - нащадки Славних. Душа слов'янина - осколок Сонця, який Боги Права посилають на Землю для матеріалізації її в людському тілі. Саме до Сонця душа й повертається після смерті тіла. Тому, хто забруднив душу за життя в Яві, нема повернення до Божества. І ніякі замолювання гріхів, ніяке каяття, ніякі індульгенції не мають жодного значення. Це є послаблення моралі, яку принесла нам чужа релігія.


Велесова Книга нагадує нам: "Будете синами своїх Богів, і сила їхня перебуватиме з вами до кінця". Не слід забувати, що й звичаї наречення слов'янських дітей є нічим іншим як обрядами поєднання з нашими Рідними Богами, тобто прилучення до етнічної енергетики космосу.


Ім'я людини як частина її сутності з давніх часів приховувалася від ворога або просто незнайомої людини. Боялися, що взнавши ім'я, злий чаклун може наслати хворобу, зурочити, а то й завдати шкоди самому життю людини. До речі, й слово уроки також походить від старослов'янського рікти - говорити, тобто заклинати Словом. Отже, зурочити - не тотожне "зглазу" (укр. "пристріту"), що означає зашкодити недобрим поглядом (очима). Знахарки, які виганяють такі хвороби, промовляють "чи ти сказане, чи погадане, чи помислене, чи подумане", тобто називають всі види негативної магії, якими могла бути викликана хвороба. У своїх заклинаннях цілителі обов'язково мали назвати ім'я людини яку лікують, і це мало бути родове ім'я, а ні в якому разі не християнське, як це сталося пізніше з втратою етнічних знань (відання), коли наша давня формула, приміром, "рождений, речений Дажбожий онук Славомир" почала все частіше замінятися "рождений хрещений раб божий Миколай".


Назвати своє ім'я - розкрити таємницю. Жерці, Волхви та інші служителі слов'янських культі в часто приховували свої справжні імена, що були відомі тільки вузькому колу посвячених, а решта людей називали їх іншими (дублікатами імен), або епітетами. Імена людей потребують захисту. Негативний вплив на ім'я спричинює шкоду носієві цього імені.


Українці-русичі, як і всі слов'яни загалом, лихослів'ю протиставляли добру позитивну словесну магію (чари) - хвалу, Славу (славослів'я), величання, віншування.


Слово-здравицю, благословення та слова-обереги: "будь здоровий", "ходи з Богами", "що сказане, те збудеться", "твої слова, та Богу в вуха", "Слава Богу!" та ін. Це стало прекрасною традицією і дожило до наших днів.


Та даремно дехто думає, що можна мирно поєднати традиції наших Пращурів з традиціями чужих народів, які пройшли через наші одвічні слов'янські землі. Існує навіть нав'язувана нам всякого роду "інтернаціоналістами" крамольна думка, що ми нібито ще й збагатилися, сприйнявши чужу культуру чи синкретизувавши її зі своєю. В Іменослові такі експерименти не затрималися. Так, російський історик Татіщев наводить складні язичницько-християнські (рідно-чужинські?!) імена: Петромир, Павлослав, Андрієсвят, Любомар'я. Такі гібриди, на щастя, не прижилися. Однак, чужинство, насаджуване в офіційному державному порядку, приліпилося до нашого народу міцно. Так, що й відрізнити його від свого неспроможні. Дехто й Ісуса Христоса ладен вважати українцем, бо йому хтось (!?) сказав, що Ісус дуже хороший чоловік (бог). Однак, факти вперта річ, і кожен бажаючий може заглянути в словник, або в Біблію, щоб самому переконатися, що ім'я Ісус в перекладі з давньоєврейської означає "Єгова спасе". Чи "спасе" слов'ян, які втратили Слово, юдейський бог - сумнівно.


А чого варті християнські міфи про так званих "святих"? Згадаймо, наприклад, Віру, Надію і Любов, яких так шанують в усій Слов'янщині. Але ж таких жінок ніколи не існувало в природі, не кажучи вже про достовірність їхньої легенди! Існували, щоправда, три дочки відомої Софії, які мали імена: Фіда, Спеса та Харіта. Як же треба було прагнути привити ці культи слов'янам, щоб навіть імена їхні перебрехати по-слов'янськи!? Розумію, як важко деяким набожним християнкам розпрощатися з такими "красивими" та слізними міфами про "святих мучениць" , але, що поробиш - факт є факт! Одне залишається без сумніву - слід очищати нашу свідомість, щоб повернутися до себе і до своїх святинь. Почнемо зі Слова, зі свого рідного імені.


Чую, як мої опоненти одразу ж почнуть скептично заявляти, що до минулого нема вороття, навіщо витрачати зусилля на таку безнадійну справу. Знайдутьсяй такі, що скажуть, нібито не можна міняти людські імена, шукатимуть якісь аргументи на підтвердження своєї позиції. Тож розглянемо й ми деякі історичні факти. З прийняттям християнства слов'яни стали називатися іноді трьома й навіть чотирма іменами: 1) дане при народженні; 2) хрещене; 3) по-батькові; 4) прізвище. Але зміни імені були відомі ще в дохристиянські часи. Вони були пов'язані з переходом в інший віковий період: до семи років дитина могла носити дитяче ім'я, в семирічному віці під час обряду пострижин надавалося доросле ім'я, або прізвище. Нові імена або по-батькові надавалися при вступі в шлюб, зайнятті князівського престолу, посвяченні в священичий сан та ін. Наприклад, княгиня Ольга при шлюбі з князем Ігорем Рюриковичем була перейменована Прекрасою, але цей факт лишився маловідомим, бо цим ім'ям вона ніде не користувалась. Рогнеда після шлюбу з князем Володимиром отримала ім'я Горислава, а Інгігерда, одружившись з князем Ярославом, стала Іриною. Майже до XV століття переважна більшість князів та знатних людей вже мали християнські імена, але не користувались ними. Древні імена вважалися кращими навіть у князівських родинах, тому звичним для князя іменем завжди вважалося родове, а не хрищене. Так навіть сам христитель Руси Володимир не користувався ім'ям Базилій, яке отримав при хрищенні. Така традиція зберігалася дуже довго, як в Україні, так і в Московщині. Посланець римського імператора при царю Олексію Михайловичу в 1661 р. зазначав, що багато-хто з придворнихще мав по два імені - родове й христильне.


Нагадаємо нарешті й такий звичай, коли людині дуже не таланило в житті, вона робила спробу "обдурити


Долю", тобто міняла ім'я, звичайно ж існував певний обряд зміни імені. Існує думка, що й некрасиві, відлякуючі імена виконували роль оберега, захисту від ударів Долі: Некрас, Крив, Блуд, Гніваш, Безобраз та ін. Хоча могло бути й просто негативне ім'я чи прізвисько, власник якого цілком заслуговував його, наприклад, Упир, Обалдуй, Олух (відомі в Московщині). Доросле достойне ім'я давалося по досягненню повноліття й згідно з заслугами людини перед родом і народом: Ратибор, Вогневід, Святослав, Миролюб та ін. Ті, хто нічим себе не прославив, і ніяк не виявив, залишалися зі своїми дитячими іменами: Неждан, Первак, Плаксій, Батюта, Дитята та ін.


В нашому Іменослові подаються популярно розтлумачені імена, пояснюється, що вони означали, чи могли означати в давніх слов'ян. Іноді дається один або кілька можливих варіантів тлумачення імені. Імена зібрані переважно із східнослов'янського масиву, але є значна частина і західно- і південнослов'янських імен, а також імена давніх мешканців Подніпров'я, які були предками племен Київської Русі. Наприклад, імена скіфів і скіф'янок, яких Геродот називає гіпербореями, тобто мешканцями північних земель. Ці імена, хоч і через грецьке посередництво, часто в дещо видозміненому фонетичному вигляді, дійшли до нас як пам'ять про наших Предків. Переважну більшість імен взято із писемних джерел: літописів, берестяних грамот, кабальних і судових книг, словників, творів давніх істориків. Деякі з цих джерел зазначаються безпосередньо в тексті, а решта - вказується в списку використаної літератури в кінці книжки. Біля деяких імен історичних осіб вказуються коротко біографічні дані, чим знаменита була людина, яка носила дане ім'я, а також можливі мотиви надання того чи іншого ймення дитині, залежно від астрономічних (народного зодіаку), погодних умов, чи місця народження. Крім власних імен людей, до Іменослова також увійшли теоніми (імена Богів та релігійно-міфічних осіб), які пізніше могли стати твірними основами для слов'янських прізвищ, наприклад: Дажбогович, Перун, Велесич та ін. На сторінках цієї книги читач також познайомиться з архаїчними звичаями та обрядами наших Предків, що стосуються наречення людей, тих чи інших святкувань чи пророцтв. Зазначимо також, що в Україні такий словник видається вперше після довгих століть забуття рідного іменослова.


Оскільки мова кожного народу має право розвиватися природнім шляхом і безперервно, то було б закономірним і поповнення слов'янського іменослова новими іменами. Та цього не сталося через тисячолітнє духовне рабство накинуте нашим народам християнською "культурою". Уже на початку ХІХ ст. серед українського письменства з'являлися спроби повернутися до рідного іменослова, як наприклад, "Руська Трійця": Маркіян Шашкевич взяв ім'я - Руслан, Іван Вагилевич - Далібор, а Яків Головацький - Ярослав. В 1968 році у Мюнхені вийшов словник українця Василя Ірклієвського "Наші ймення, їх походження та значення", у якому автор чи не вперше за довгі століття зробив спробу поруч із загальновживаними іноземними іменами подати слов'янські імена-новотвори, які виникли внаслідок бажання значної частини інтелігенції повернутися до рідних предківських імен. І хоча деякі з цих імен виявилися дещо штучними й незграбними (Допомогомир, Веселослав, Вірномир, тим більше, що слов'янські мови вже мали простішій природніші варіанти імен зі значенням: Допомога, Веселун, Веселик, Віромир, Вірослав), але загалом поповнення іменослова за рахунок новотворів має розглядатися як позитивне і закономірне явище. Словник В.Ірклієвського виявив чимало причин негативного впливу чужої культури, показав недолугість чужомовних імен, жалюгідність їхніх значень для слов'янських народів. Наприклад, якому слов'янину приємно було б носити ім'я, що дослівно означає "Слава Ягві" (Бенедикт), або "Ягва подасть" (Єремій), чи скажімо "Роди, розмножайся, Ягво" (Йосип)? Такий стан речей, коли людина не знає значення свого імені, є принизливим і ганебним.


Власне ім'я - то не порожній звук: в ньому пам'ять поколінь, неоціненна і незнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього. Тому, відроджуючись як нація, мусимо повернути собі родові імена своїх Пращурів, щоб передати їх своїм нащадкам.
  • 0

#164 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 07.12.2007 – 17:11

Вибираймо собі друге ім’я :8:
  • 0

#165 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 07.12.2007 – 17:21

Власне саме через таке, в поєднанні з іншим, я змінив собі нік з "Киря" на "Сварус". Опісля перегляду мультфільму "Князь Владимир" - там був печенізький хан Куря. І не шкодую, хоч Киря тісно прив`язалось. Ну а по паспорту маю римське ім`я "Сергій".

Цитата

Ім'я походить від римського родового імені Sergius, що в перекладі "високий, вельмишановний", за іншою версією з латинської воно можливо означало 'слуга'. Окрім латинської версії, існує ще одна, про невідоме етруське походження. Сучасний російський варіант імені - Сергєй (Сергей). В давнину використовувалося саме ім'я Сергій, як у росіян, білорусів так і в українців, це старослов'янська форма імені. Священослужителі Православної церкви російського та українського патріархату використовують стару старослов'янську форму імені Сергій. Хоча серед українців в давнину воно було не таке поширене.

(с)Кумалагов Сергій. Етимологія (походження, виникнення, значення) прізвищ та імен
Тобто все, як у Вас в статті..
  • 0

#166 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 07.12.2007 – 17:41

Нік, це псевдонім. У нього инше значення і прмзначення :8:

А слов’янське ім’я собі давно вибрав — Зоресвіт (також подобається Зорекрик, з трансформерів).


Ось стандартні імена ОСИЛАННЯ
  • 0

#167 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 07.12.2007 – 18:50

Чи нік чи псевдонім чи ім`я - власне яка різнця, якщо за ним звертають до людини, якщо саме його енергетика впливає на носія?
  • 0

#168 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 21.12.2007 – 10:42

Перегляд дописуВертипузо (14.11.2007 11:53) писав:

Згадала один: Що у школі не могли обізвати...Мене могли Данка-Банка

Щоб не обзивали треба не ім'ям гратися, а виховувати дитину так, щоб виходячи з її поведінки ні у кого й думки не виникло її обзивати.

Перегляд дописуMrGALL (4.06.2006 12:00) писав:

Я ніколи й не сумнівався (ще й прізвище відповідне) :cool1: :yes:

Олег - ім"я не слов"янське, а скандинавське, точніше давньо-ісландське Helgi - святий, присвячений богам.
  • 0

#169 Варвара

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 62 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 25.12.2007 – 18:33

Я обов"язково дам своїй дитині українське ім"я. На мою думку, це потужний зв"язок з предками.
  • 0

#170 metastaz

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень

Відправлено 28.12.2007 – 04:33

О, я ті статейки уже давно бачила. Цікаво.
От тільки другий варіант, той, що з поясненнями, то дійсно запеклі язичники писали.
А загалом непогано.
Мене, наприклад, Ярина-Марія звуть.

Пригадується, що мені один професор пробував розшифровувати імена.
Ярина - Й-Ар-ина. Ар- приналежність до аріїв. Й - вказує на кшатрійський рід, на вищість класового тану.
Марія - М-Ар-ія. Ар - приналежність до аріїв, М - вказує на материнське начало. Виходить "мати арій" чи "та, що родить арій". Щось таке. Людина, той професор, хороша. Але чи правильно він то трактує, цього уже не знаю. Хоч тепер як, що не професор, то своє тлумачення.
  • 0

#171 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 28.12.2007 – 08:04

Перегляд дописуmetastaz (28.12.2007 04:33) писав:

Мене, наприклад, Ярина-Марія звуть.
Пригадується, що мені один професор пробував розшифровувати імена.

Терпіти не можу таких "прохвесорів" - через них українська нація та історія стає посміховиськом.

Ярина - давньослов"янське ім"я
Марія - давноєврейське

Як це можна валити в одну купу?
  • 0

#172 metastaz

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень

Відправлено 29.12.2007 – 18:46

Перегляд допису-=VJ=- (28.12.2007 08:04) писав:

Як це можна валити в одну купу?

Це риторичне запитання?

Крім того таких професорів багато. Що вже поробиш.. Хоча можна винайти біологічну зброю, яка діє на псевдопрофесорів... Або ж ходити з пістолетом і у всяку погань бах, бах, бах! Ото файно буде! Але тоді залишитися тільки Ви і ще кілька людей, які настільки розумні. :D .

Хоч у принципі згрупувати ці два імені можна. Є кілька варіантів. Ось один:
Якщо брати, що Марія - це українське Маруся. А Марія - біблійне.
За Каганцем (ну, якщо при бажанні опертися на його "Арійський стандарт") твердить, що галілеяни це колишні галичани. Значить біблійне Марія = язичницько-слов"янському Маруся.



Мені подобаються Марк, Остап, Степан, Христина, Будана(але маля так називати не раджу. Все-таки занадто велика схожість із тим будуном, що зранку, після Нового року, стукає у двері.)
  • 0

#173 Сяна

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 42 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів-Золочів

Відправлено 29.12.2007 – 20:02

Згадала собі гарне ім'я - Квітослава (Квіточка), якесь таке світле і гарне..самій такого захотілося:D
  • 0

#174 metastaz

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень

Відправлено 29.12.2007 – 22:06

А мені ще Нагнибіда й Веснянка подобаються..
  • 0

#175 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 11.04.2008 – 10:43

Зустрів сьогодні на теренах ЖЖ таку думку:

Про вживання імен які давно вийшли з ужитку, так звене "возвращение к истокам". Я в цьому бачу лише дешевий випендреж. І навіть якщо дати дитині ім’я з ідейних міркувань, а не в якості випендрежу, це все-одно може виявитись не на користь дитині. Даючи дитині дивне ім’я, ми нав’язуємо дитині певну ідею, свою ідею, і можна отримати результат протилежний очікуваному. Дитина не тільки не виросте в слов’янській традиції, а цілком може її зненавидіти. Виховання дітей в певних традиціях - це прекрасно. Я говорю про ім’я, з яких дитині починати життя в землі, де переважає російська мова і латинсько-грецькі імена. Не простіше назвати доньку Наташею чи Мариною, при цьому уникнути притирки зі світом, а в 16 - нехай себе називае хоч Ядриною

Звідки такі люди беруться...
Як добре, що моя мати свого часу про таку дурню не думала...
  • 1

#176 Kirin

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 218 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львова

Відправлено 20.04.2008 – 22:44

А от є ще одне українське імя - Жанна. У моєї мами таке. А ще Уляна. Також гарне жіноче імя.
  • 0

#177 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 17.05.2008 – 20:16

А моє ім'я- Рейна. А звідки походить це ім'я я й гадки не маю. :rolleyes: може хто знає?
  • 0

#178 Йа_ЯбЛуЧкО_XD

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 649 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:if.ua

Відправлено 17.05.2008 – 20:58

Я - Лідія. Хоча це і моє імя не українське, проте дитину думаю назвати якось незвично, адже не люблю ординарність. ПРоте і моє імя не часто трапляється.
Сподобалось імя Ромашка...)) Оригінально.
п.с. А моя сестра - Віра. Це ж українське імя, чи не так?
  • 0

#179 Інфанта

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 29.05.2008 – 11:42

А мого імені тут теж нема! УСТИНА :)
  • 0

#180 конвалія

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 175 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 30.05.2008 – 09:02

Перегляд дописуІнфанта (29.05.2008 12:42) писав:

А мого імені тут теж нема! УСТИНА :)
А ім'я Ольга - чим не українське?

Це добре, коли дітям дають українські імена, але тут також варто проявити оригінальність, бо в нас на вулиці добра половина дітей Насті і Максими.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних