Перейти до вмісту

Люблю думати!


Повідомлень в темі: 319

#41 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 29.06.2006 – 22:46

тобто то шо я почитав -- це то шо я почитав.. і нічого більше я не отримаю? я тойво, як його, таке читати
  • 0

#42 Їжачок

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 93 повідомлень

Відправлено 13.07.2006 – 22:18

ось роздуми....

Прикріплені файли


  • 0

#43 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 14.07.2006 – 03:33

Когда изчезает субьект вечности, тогда и изчезают все её обьекты. А единственным субьектом вечности является тот, кто хоть раз о ней вспоминает.

За прокупкою матеріального об'єкта стоїть не голий акт матеріалістичного совукупляння, а пошук магічної властивості, яка може забрати орально-анальну стимуляцію на другий план.

(с) Віктор Пілєвін. Generation P.

Постараюся найближчим часом поставити сюда анотацію на твір.

Релігія, яку сповідує тільки одна людина, називається шизофренією.

Повідомлення відредагував hobit: 14.07.2006 – 03:35

  • 0

#44 ПоzZzитивна

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 192 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто: іншої планети...

Відправлено 18.07.2006 – 15:59

А віршики можна?
Хтось скаже сумна
Хтось скаже дивна
Спитає хтось:"А хто вона?"
"Якась дівчина"

Іде по дорозі
Та нічого не бачить
Пояснити не в змозі
Чому очі плачуть

Хтось скаже сумна
Хтось скаже дивна
Спитає хтось:"А хто вона?"
"Якась дівчина"

Люди штовхають
Кожний сварить її
Але вони не знають
Що в неї в душі

Хтось скаже сумна
Хтось скаже дивна
Спитає хтось:"А хто вона?"
"Якась дівчина"

Прийде додому вона і застигне
"Чому болить так душа мені?"
Промовити ці слова лиш встигне
І очі заплющаться тії сумні

Хтось скаже сумна
Хтось скаже дивна
Спитає хтось:"А хто вона?"
"Якась дівчина"
  • 0

#45 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 05.08.2006 – 12:09

згідний. давай ще шось придумаєм на рахунок того, як навчитися не тактично, а стратегічно думати.
  • 0

#46 Integrator

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 59 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківська обл.

Відправлено 11.08.2006 – 15:29

Перегляд дописуПристойна дівчинка (6.06.2006 13:58) писав:

Надіюсь я правильний для цього розділ підібрала=)І надіюсь такої теми тут ще нема, принаймні я не бачила..Ну ось. Цікаво почитати, що ви пишите, коли до вас риходить натхнення=)

Ось перший творик.

Вона створила Його у своїй уяві і Він завжди задовольняв усі її потреби. Не фізичні, звичайно. Але Він її душевно годував. Він знав, коли принести їй перше, коли друге, коли подати на десерт цукерку, а коли її улюблене шоколадне морозиво. Вона любила з Ним розмовляти. Бо Він її слухав, і, як їй здавалось, активно на все сказане реагував: то тішився, то обурювався. Цього не вміла її краща подруга, і тому це був Його великий плюс. Він завжди дивився з нею телевізор, сидів в Інтернеті, критикував надоїдливих людей, заздрив, мріяв…Сперечався, коли їй це було треба…
Згодом, вона на стільки до Нього звикла, що не відчувала потреби у інших людях. Вона перестала перейматись через свій зовнішній вигляд, виходила з дому лиш щоб закупити продуктів, або коли він хотів прогулятись по темному парку. У мобільному телефоні давно уже сіла батарейка, домашній відключили за несплату за два попередні місяці….
А ще згодом до неї приїхала рідня, відчинили двері своїм примірником ключа, який вона дала їм на свою голову із-за необачності ще минулого року. Вони знайшли її на дивані. Телевізор був включений, там саме закінчувалась мабуть кілька сота серія якогось іспанського серіалу. На руках у неї було блюдце із розтанувшим шоколадним морозивом, очі були закриті, біляве волосся неохайно, але доволі мило розкидане по подушці, а на устах сіяла задоволена усмішка. Вона нагадувала маленького ангела…Пульс на її руці не відчувався, серце не билось, а душа так тішилась!!!
Normal, але мало. І за це спасибі.
  • 0

#47 AliSa

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 21 повідомлень

Відправлено 20.08.2006 – 15:29

http://gazeta.univ.kiev.ua/

Там багато і моїх творів, і взагалі є що почитати - аматорське, але теж дуже непогано. Радує те, що в Україні багато талановитих людей.

***
Не кричи і не проси життя,
Не шукай мене крізь прірву часу –
Розділило сіре небуття
І людей безумних черства маса.

Я тобі віддам свій поцілунок,
Я віддам тобі від серця всі слова,-
Хай це буде крихітний дарунок,
Хай це буде доленька нова.

Я піду від тебе без “прощай”,
Я піду і залишу любити.
Якщо буду плакати – нехай:
П р о с т о я не зможу розлюбити.

***
В твоїх очах немає пустоти,
В твоїх очах лиш сонечко і небо.
Колись, може, й мене полюбиш ти –
Бо ж більш мені від тебе і не треба.

Лиш бачити тебе щоразу поряд,
Знайти рятунок у твоїх словах,
Подарувати тобі ніжний-ніжний погляд –
Безмежне сонечко в безмежних небесах.

Та ти не знаєш і не можеш знати,
Як боляче я душу загублю,
Якщо не зможу знову промовчати,
Коли ти скажеш „Я тебе люблю”

Але колись це все-таки зроблю,
Колись нарешті зможу я сказати,
Прошепотіть, що й я тебе люблю –
І знову загадково промовчати <_<


Отаке-от:)
  • 0

#48 Hirosima Nagasaki

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 282 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:7 верств до небес, в кінці лісу...

Відправлено 31.08.2006 – 13:42

Щоденник чорних «хайків»
Присвячую MORRIGHAN
«Світ» - зле, холодне, колюче, сіре страшне слово. Світ – це коридор з незліченною кількістю дверей, і ти маєш знайти свої, пройти ту дистанцію, яку тобі призначено!..
Життя – це зебра. На ній є білі і чорні полоси різних розмірів… воно рухається, не стоїть на місці…
Життя – це наркотик – іноді його хочеться ще і ще, а іноді хочеться позбавитися цієї «шкідливої звички»!!
Життя – не кінофільм, назад не прокрутиш найкращі кадри життя і не натиснеш «Стоп» щоб зупинити мить, а з ним життя і насолодитись ним сповна…
Тиша – заборонений плід до якого ти тягнешся. Вона достигла, налилася соками, а тебе від неї відділяють усілякими перепонами…
Тобі сумно, знайомі, друзі щось від тебе хочуть, «дістають», кожен хоче дати пораду, хоч життєвого досвіду менше твого…
Все летить шкереберть… Навіть улюблена музика і та ріже слух… Тепер тобі подобається лише музика смерті!.. Яка вона? Хто її автор? Бліда, в улюбленому «чорному», з косою витанцьовує на кільканадцятій викуреній пачці цигарок «подруга», диктує свій ритм, такий близький твоїй душі…
Ти одна в цьому сирому, похмурому місті, як крапля дощу в морі… твоє життя – затяжна депресія! Все набридло! Єдине, що не дратує – «чорний» - всі вважають, що ти хвора і тобі потрібно до психіатра! Ніхто не зважає на твій вибір і смак!.. що робити? Є лише один вихід, але є можливість варіатирувати…
За вихід стає лише розплата з життям по всіх рахунках… Життя позбуте сенсу.
Ти вже вирішила: «цей «коридор» не для мене», залишилося зробити вибір на користь одного із варіантів «переходу» в «інший коридор»…
Якраз в мережі з’явився новий сайт, таких як ти, ось тут є те, що треба…
Вирізати лезом в районі зап’ястя кельтський діалект? Тоді це ще раз доведе, що ти – митець. Адже навіть перед смертю митець не перестає творити… Цей «потік» розмалює всі стіни ванної кімнати, розбавить воду в рожевий чи яскраво червоний колір… а ти так любиш чорний!
Ти на балконі 15 поверху? Чому б не бути оригінальнішою і не стрибнути із закритою парасолькою?
Ти – першокласний дизайнер своєї кімнати! Чому б не доповнити цю красу мертвим своїм тілом, що коливається підвішеним на світильнику? Це буде найкращий подарунок для брата. Нарешті він отримає чудову велику кімнату. Знаєш як він зрадіє, що отримав її таким способом!?..
Ні, кращим буде варіант, коли ти проткнеш серце, яке вже давно тобі не належить… мечем чи кинджалом, що подарував тобі «лицар Середньовіччя»! йому буде приємно, що ти згадала його… в останню мить життя!..
Перш ніж ти щось обереш прочитай це:
Если ты рождена в этом мире –
Значит он без тебя одинок!
Значит в чей-то далекой квартире
Кто-то ждет твой внезапный звонок!
Кто-то рад твоей нежной улыбке!
Кто-то хочет быть рядом с тобой!
Это жизнь, это солнце на нитке;
Это фильм, где ты – главный герой;
Это счастье, которое каждый
Обязательно сможет найти;
Это голос, который подскажет
Как быстрее и легче идти!
Это друг – настоящий и верный!
Это враг… но он все-таки твой!
Было б странно и грустно, наверное,
Если б и он помирился с тобой!?
Это жажда любви и познаний,
Это море надежд и потерь!
Среди встреч и среди расставаний,
Только счастью и радости верь!
P.S. і запам’ятай: щоб змінити світ, своє становище в ньому, почни з себе!
Зміни на ці «проблеми» свій погляд і підхід! Пам’ятай: завжди можна змінити щось на краще! Вихід завжди є, просто, не завжди ми його бачимо…
  • 0

#49 azaneleh

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 74 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 19.09.2006 – 18:53

К В І Т К А

Вона плекала її, доглядала за нею, неначе за особистим життям, любила її. Кожен день прожитий з нею був справжнім щастям, дивитися на її красу – це теж було задоволення. Заради неї Вона готова була на все. Так, адже це була її Квітка, не те що безпосередньо її, а просто Вона любила її, як рідну.
Цю Квітку подарувала їй на день народження дуже дорога людина, а потім померла. Ні, не Квітка, а людина, смерть якої змінила усе її життя. Якщо колись її обожнювали, оберігали, боялися завдати найменшого болю, то тепер, на превеликий жаль і її злощасну долю, Вона нікому у цьому великому світі була не потрібна. Хіба що Квітці, яка жила тільки завдяки їй.
Але нещастя не приходить одне. Одного сонячного дня, коли навкруги співали пташки і тихесенько шелестіло зелене листя, прийшов Хтось і сказав, що забирає Квітку. Вона не повірила, бо знала, що цю Квітку їй подарували і тільки вона може за нею доглядати. Але Хтось сказав, що він один із тих, які панують над світом і може робити будь-що, а тим більше з цією Квіткою. Потім він схопив Квітку і сховав у свою чорну засалошану торбу. Вона, як це побачила, неначе знепритомніла – зблідла вся, пожовтіла, як мара стала. А Хтось тим часом рушив в дорогу.
Коли вона отямилася, було все, як завжди –ліс, галявина, глибока річка, листя зелених дерев над нею і легке свіже повітря, яке пахло літом. Але ж де Квітка, невже Хтось її забрав? Вона думала, що це сон, але виявилось, що ні. Так, не сон, Квітка зникла. І де Вона тільки її не шукала, ніде не знайшла того цінного, що було в її житті і допомагало жити –Квітки.
А тим часом безлюдним темним лісом йшов Хтось і ніс у руці її Квітку. Він знущався над нею, як тільки міг. Кидав об тверду чорну землю і підіймав, щоб знову кинути. Якби це була її рідна земля галявини, вона б м’якшала з кожним разом, коли б Хтось кидав Квітку. А так ця чорна пуста земля, не знала Квітки. Може б коли дізналась, то пом’якшала, бо Квітка усім дарувала тепло і серце кожного лагіднішало.
Квітка просила Хтось, щоб той залишив її, але Хтось не мав серця, тому не розумів болю, бо умів тільки робити біль, а не рятувати від нього. Він ішов далі глумився над Квіткою, а вона тим часом розповідала йому про людину, яка достойна так називатися. Це була Вона –та, яка хоч і не подарувала їй життя, але берегла його, цінувала і дорожила ним.
Квітка розповідала, розповідала навіть те, чого не говорила нікому –історію, яку повідала їй та, яка народила:
Я бачила квітку, красиву й прекрасну,
Й росла біля неї трава,
І квітка любила траву ту нещасну,
І квітка травою жила.

Та якось уранці на тую травинку
Ступила людськая нога,
Взяла та людина у руку серпанку
Й лишила травинки життя.

Життя має кожен, та права не має
Будь –хто те життя віднімать
В людини, травини, рослини, тварини,
Бо знову не зможе віддать.

Зітхнула та квітка
Й пелюстки пов’яли від туги, що більше нема
Тієї травинки, що завше любила
Та квітка іще, як жила.
Хтось уважно спостерігав за Квіткою, коли та розповідала. Він бачив, як вона плакала, хвилююче посміхалася і дивилася в його порожні очі. Він дивився і не розумів її слів, дивився і лише по вигляду здогадувався про що та говорить. Але і цього було досить. Хтось, який ніколи не сприймав і не розумів людських почуттів, заплакав. Він щиро плакав і від щирого серця благав, щоб Квітка його пробачила. Хтось лише тепер зрозумів скільки горя він завдав і їй, і іншим своєю безсердечністю. І Квітка його простила, бо уміла вибачати іншим.
Та раптом Хтось шалено став метатися з місця на місце. Він згадав, що Вона залишилася на галявині. Тепер –то він знав, як Вона хвилюється за свою Квітку, бо любить її більше за життя. Лише тепер Хтось зрозумів, чим була Квітка в її житті!!!



*************************************
Ще тільки мить і знов почнеться вічність,
Ще мить і я скажу тобі слова:
“Кохання – це не тільки вірність,
А вірність – не лише слова.”

Кохання – це вода, що ллється в склянку,
Кохання – це лавина із лавин,
Яка змітає все. А наостанку
Лишаться, хто назад не відступив.

Кохання – це неначе промінь сонця,
Який проник у пустку без щілин.
Ця пустка – ви, а та частинка сонця –
Це почуття, яке поборить біль.

Кохання! Що ж іще сказати?
Кохання – вічність і одвічна суть
Людини. Маємо запам’ятати
І не повинні ми про це забуть.

Ще тільки мить і знову буде вічність,
Ще тільки мить і я скажу слова:
“Кохання – це не тільки вірність,
Бо вірність – це лише слова.”




* * *
Чи варто говорити про кохання,
Чи варто говорить про це чи ні?
Чи варто говорити про бажання
В ту мить, коли зневірився в житті?

Чи варто йти по замкненому колу,
Чи варто говорити про любов,
Чи варто розмовляти про тривогу,
Чи варто повертатись знов і знов?

Я йду до тебе, ти мене стрічаєш
І проводжаєш поглядом своїм,
Чи маєш, чи в житті своєму маєш,
Хвилину щастя, щоби стать моїм?
  • 0

#50 KykyRyDZA

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 498 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 20.09.2006 – 12:00

Ñîíöå øóêàëî âåñíè
Ïî âñ³õ çåìåëüíèõ ïðîñòîðàõ
Òàì íå áóëî ìåíå
Òàì áóëà òè
Óòîìëåíà ³ õâîðà

Ñîíöå òåáå çíàéøëî
² âåñíîþ îãð³ëî òâîþ êðàñó
Òâîº îáëè÷÷à
Âîíî æèëî
Íà á³ëèõ êàðòàõ ÷àñó

Ñîíöå ìèíóëå ÷èòàëî
Ç ³ñòî𳿠ñòîð³íîê çàáóòèõ
Ïðàâäèâèõ àáî í³
Íå âñå ïðîïàëî
Íå âñå çàòðóòå

Ñîíöå ïîêàæå íàì ë³òî
×åðåç äåíü à ìîæå ÷åðåç õâèëèíó
Çåìëÿ ïðèéìå êðàñó
Ïøåíèö³ ³ æèòà
² äîáðîì íàêîðìèòü äèòèíó

Ñîíöå ë³òà íåçàäåðæèòü
Âîíî ïðîìèíå ÿê âåñíà
² ïðèéäå îñ³íü
Òåáå áîëèòü ìåíå áîëèòü
Âæå é ñð³áëî íà íàø³õ âîëîñÿõ

Ñîíöå íå ïîâåðíå êðàñè
ßêà ñâîº ïðîæèëà
Áóëî ìèíóëî íåìà
Òåïåð ñïîãàä³â ÷àñè
À ìè âåñü ÷àñ íà êðèëàõ.
  • 0

#51 azaneleh

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 74 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 07.10.2006 – 13:46

Аромат любви & кокетства
В жизни каждой женщины есть определенный период, в который она больше, чем когда-либо притягивает к себе разных осыпей мужского пола. Никто, и даже она сама, не знает, когда именно он наступит – в 15, 20, 35 или 50, так же, как и то, насколько долго он будет продолжаться.
В этот период она становится привлекательней прежнего, хотя с виду, казалось бы, осталась всё та же. У неё появляется специфический запах – «аромат любви и кокетства», который вызывает у мужчин желание им наслаждаться, страсть и сильные чувства: любовь и даже ненависть (услышав отказ).
По мнению окружающих женщин, это всё та же замухрышка. Но только не для мужчин, которые имеют зоркий глаз и острый нюх!!! Именно они становятся первыми кавалерами таких дам, и имеют определённые поблажки и снисходительность.
В это время женщины очень часто влюбляются – и взаимно! Так как обладают так называемым «лёгким дыханием». Главное – из всех ухажеров выбрать того единственного, которого ждала всю жизнь, и с которым хотелось бы прожить её до конца. Как правило, именно в этот период большинство девушек и женщин выходят замуж.
Дождитесь своего часа и не прозевайте своего принца!

Ей было семнадцать, когда она начала ощущать на себе пристальные взгляды посторонних парней и мужчин. Кто-то интересовался, который час, кто-то спрашивал телефончик, кто-то предлагал познакомится, приглашали в кафе, кино, бары, дискотеки, праздники. В общем, липли, как мухи.
Ну а знакомые парни «увидели её с другой стороны», как они любили выражаться. А то, что раньше как бы не замечали, так это из-за «слепоты». «Но теперь-то всё по-другому», - утверждали они.
Но она была вся в учёбе: сессия поглотила её целиком. И на то, чтобы как-то реагировать на ухаживания парней времени практически не хватало. Правда, теоретически его всегда можно было как-то выкроить. Именно это она и делала, когда встретилась с ним и поняла, что нуждается в его обществе и общении, как в воздухе. Каждый день выделяла по часа два, чтобы увидеться с ним и поболтать «ни о чём». И болтали бы они так очень долго, если бы он не решил одним летним утром поговорить об их отношениях и чувствах. Хотя она давно знала, что он к неё больше, чем не равнодушен, но как приятно было услышать это его голосом с чуть заметной дрожью.
Она ответила взаимностью, но не совсем… Сказала, что ей нужно время. И срок был неопределённым: она не любила, чтобы на неё давили.
- Придёт время, и я скажу о своём решении, - ответила она.
- Но когда? – не мог успокоится он.
- Я не знаю. Может, завтра, а, может, через месяц.
- И что ты скажешь?
- Не знаю! Если б мне было известно, я бы прямо сейчас и сказала. Но, если тебя это не устраивает, то…
- Нет-нет. Просто, понимаешь, я не могу понять, кто мы: друзья, пара???
- Друзья, хорошие друзья.
- Но те поцелуи… Ты что со всеми своими друзьями так целуешься?
- Ну, тогда – больше, чем друзья, но меньше, чем пара.
А через неделю он признался ей в любви. Это было совсем по-другому, чем тогда. Чувства типа «нравиться» и «любить» очень разные, хотя и между ними иногда сложно провести границу, но второе поглощает в себе первое и включает ещё много других компонентов.
Он не требовал взаимности. Просто говорил: «Я тебя люблю». Называл её «любимой» и приводил ещё очень много разной образности, которая означала, что он не может без неё жить.
Он не давил на неё, а просто ждал и, казалось, наслаждался теми секундочками, которыми они были вместе. Ведь она могла ответить и «нет»! И что тогда?
Она обижалась – он извинялся. Они ссорились и мирились. Но они никогда не расставались.
Она говорила, что у неё сложный характер (и так оно и было!), а он отвечал, что совсем наоборот и ему всё в ней очень нравиться.
Он очень ревновал. Но она однажды сказала:
- Ревность – пикантная приправа в отношениях, но если её становится слишком много, блюдо невозможно есть.
И он взял это цитату себе на заметку: никогда не показывал чувство своей ревности больше, чем считал нужным. Хотел е понравиться, но был естественным, ведь она любила, чтобы человек был таким, кокой он есть на самом деле, а не играл – со временем это может надоесть.
Но однажды он исчез. Как будто провалился сквозь землю. Она сначала маялась, переживала, думала, что с ним что-то случилось. Но потом поняла, что это конец. Не звонила, не пыталась выяснить отношения. Он не отключал телефон. Хоть она и не звонила, но знала, что он его не вырубил. Он исчез, но только с её жизни, а для окружающих он существовал, как и прежде.
Это было больно… Она не ожидала, что всё произойдёт так неожиданно и скоро. Не могла понять: Неужели так быстро прошла любовь??? А, может, её и вовсе не было???
Она пыталась его забыть. Удалила номер в телефоне, избавилась от подарков. Но как выбросить его телефонный номер из головы? Как не вспоминать моменты их совместной жизни, если всё так и напоминает ей о нём?
Она так хотела, чтобы он позвонил. Может, и он ожидал подобное? Но точно знала, что никогда ему не простит этот фантом.
А сердце всё чаще билось при каждом воспоминании о нём. Слушала музыку, а так хотелось реветь. Но она не давала волю слезам. Пыталась быть сильной и, по мнению окружающих, так оно и было. Но иногда так хотелось выплакаться и рассказать кому-то о том, что твориться у неё в душе.
Было много поклонников, друзей, знакомых, семья, другие проблемы – и, наверное, только это и спасало её от жуткого одиночества, где её преследовал он.
… Шло время. Боль постепенно угасала. Воспоминаний становилось всё меньше и меньше. Она переживала любовь и страсть, разлуку и боль теперь уже много раз.
Но те отношения и чувства, которые переживала в семнадцать лет, она не забудет никогда. Образ того мальчика навсегда останется в её жизни. И она благодарна ему за то, что подарил ей минуты счастья, хоть и такие короткие, научил её любить – искренне и страстно. Благодарна ему за любовь, хоть и такую короткую, но, возможно, единственную в её жизни настоящую любовь.
  • 0

#52 Devor

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 34 повідомлень

Відправлено 08.10.2006 – 01:33

Дещо графоманське

Той самий погляд темно-синій мов тінню в затінку небес
Я проводжаю з гір осінніх у море крижаних чудес.

Де вітер пахощів долоні зриває сніжно-білий цвіт
Де він надовго завмирає – у недосяжності бринить.

І погляд в дзеркалі замарить – згадає спомини святі,
Відмерзне лід, і я сконаю у поцілункові німім.



і ще більш...


А час летить, застигши у просторі. Чотири дзвони до півночі.
І мені нічого не хотілося б згадувати, ні своє минуле, ні довгоочікуване майбутнє. От лишенько, я вам скажу, що коли ви одні й у вас нестримне апатійне становище, коли оглядаєш все навколо напівтормознутим поглядом, так, з не цікавості - то ти насправді слідкуєш за кожним порухом атомів в повітрі, старих будинків чи ба людей. Ти це все приймаєш раптово і вже нічому не дивуєшся! Коли бачиш як повільно розтікається життєва енергія, яка тягнеться шлейфом за кожним створіння цього світу, мов простора мантія. Ти навіть можеш навчитись бачити долі цих людей, і навіть спробуєш їм допомогти, але зрештою лише попсуєш собі нерви об тупі голови, що так чи інакше зроблять по своєму і вмруть сліпцями народившись сліпцями. І все видно лише в таких барвах – апофігізму. Найгірше це те що ти знаєш, що зможеш кинути цей світ собі до ніг, але… мудрість приносить апатію і лінивість, що розкладає нас на перегнилі члени. І всі ми чекаємо спасіння… Первородний гріх їм прощено! Ким питається?! Це ярмо! Єдиний хто з вас його зніме, то той хто і наклав! Це ярмо судного дня, йом-кіппуру. Хоча і є припущення і цієї теоретичної мінливості. Занадто багато людського страху вкладено у цей суд, і звичайно ми цей страх самі і створюємо, боячись, знаючи, що ми грішні і що будемо мучитись до кінця днів своїх. Що настане день коли навіки кожна людина знову з’єднається зі своїм тілом і пізнає насолоду вічного блаженства або ж болю. І жодних альтернатив. Жодних альтернатив – нам – дітям божим, з народження приречених на смерть і існування в болеві чи блаженстві до кінця усього…
Звичайно, всім подобається коли за них вирішують, коли Є на кого покласти свої проблеми – навіть якщо це ти й сам…
Ми віримо, бо страшно, віримо, бо це солодка обмазана кровлю історії брехня самообману, створена нами для нас. І не факт, що бог зараз веде до спасіння не нашу, а якусь іншу расу, поставивши людей у скінчену чергу…

З такими думками прориває дзвін оглухлу кам’яну тишу, і розтікається примарними вулицями стукаючи у вікна втомленому пролетаріатові.
Чекаю далі, а час спливає, спливає піском з ледь поржавілого годинника на ратуші.
Механізм крутнувсь і колесо знову понесло трос у бік, молоток вдаряється об дзвін.
другий дзвін. До мене прийшли душі, попрощатись.
Кого ви проводжаєте, мої вічно живі? Мене? Зрештою це правда. І чого ж ви вибрали таке порожнє безсмертя? Альтернатива віри була перед вами завжди! Станьте в бік, і мовчки дивіться, як тікає ще один.
Вже третій дзвін.
І спогади хлинуть на тебе, мов ті безсмертні душі, що принишкли дивлячись на мене опустілими очима.
Хто ж мене покорить в бою спогадів? Ніхто… Все припинилось з другим дзвоном.
Захмарене небо впустило в себе зорі й місяць. Вони останні хто покаже мені істину. Що ж, відкриєте мені двері?
Останній дзвін.
Мене окутала мла. Сіра мла закутала тіло у каламутну масу. А це приємно відчувати, коли тебе тягнуть.
Стрімко здіймаюсь і поглядаю униз. В дірі, що окутана густим сірим туманом, виднілась постать на ринковій площі, вона лежала склавши руки на грудях і випускала звідтіля срібний промінь, що і пробив цю діру й далі витискає вгору. Легкий озноб зник, як тільки моє тіло розсипалось і піднялось з літнім вітром у цей сірий туман.
Діру затягнуло і мене все ще пхає, витискає пострілом звідсіля.. Чути шепотіння, світло, тінь, і безкінечна пісня, у заквітлих лісах чути моління зла й ридання світла, три світила бавляться у кронах верби, видніються замки, феодальні володіння, тіні людей і химерні створіння. Тут кожен є бог? І знову шепотіння... Спасибі… Тепер я засміюсь і буду далі підійматись бо це не кінцівка, а безмежна – Laterna Magica.
  • 0

#53 МаRі4ка

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 19 повідомлень

Відправлено 17.11.2006 – 23:54

просто хочу поділитися...

ОН… ОНА…

- привет… а что ты здесь делаешь?... ведь все ушли кто спать, кто купаться на пляж…
- да хочу в тишине посмотреть на звёздное небо…
- ты любишь звёздное небо?...
- да, оно прекрасно…
- да, ты прав, в нём можно найти многие вещи…
- тебе нравятся звёзды?...
- да, небо ночью самое прекрасное…
- ложись на коврик, посмотрим вместе…
- хорошо…
- а что вы здесь делаете?! Звёздами милуетесь…?!
- о, романтики нашли себя!...
- пошли по дальше в лес… на пляж… там тише и можно полюбоваться красотой в тишине…?
- пошли…
- где постелем…? Давай здесь…?
- давай…, а муравьев здесь нет…?
- да нет, наверное…
- ну хорошо, стели..
- ой…, смотри, облака похоже на собачку…
- где…?
- вон…
- точно… какие прикольные ушки…, а вот и носик…, передняя лапка…
- как игрушечный…
- да, похоже…
- «… где-то под испанским небом ты, даришь мне любимые цветы…»
- ум…, песня под которую я танцевала свой первый медляк…, смешно вспоминать…, «пионерское» ростояние…, хм…
- да, у всех так было…, а помнишь первый поцелуй…?
- нет, у меня его еще не было…
- правда…?
- да…
- ложись…, с какой стороны…?
- давай с этой, ты не против…?
- нет…, ложись…
- небо просто прекрастно…
- какая полная луна…
- правда…, не страшно…?
- нет, только добавляет мистику…
- ой…, тебя муравьи не кусают…?
- да…
- может постелимся в другом месте…?
- давай…
- холодный песок…, хорошо, что я в носках…, точно…
- да, жаль , что я босиком…, ну что, здесь, вроде бы муравьев нет…
- точно…, давай…
- на том же месте…?
- да…
- давай я лягу тебе на колени…?
- ложись…
- во!
- мурчи…, а я тебя по головке, как котика поглажу…
- МУР…, МУР…
- хм…, ты мне точно мою кошку напоминаешь, точно так же мурчит…
- давай я еще помурчу…?
- давай…
- МУР…, МУР…
- точно…, во время марта…
- почти…
- что-то мне холодно…
- анну…, иди сюда…
- так уютно…
(в его объятиях… она почувствовала себя маленьким котёнком, который укрыт от всего мира, проблемы – такие мелочи… самое приятное, что она ощущала…)
- может пойдём к костру… там тепло…
- давай…
- о! вернулись романтики!
- а вы уже приготовили лежак…?
- конечно…, ложитесь…самое приятное прилечь возле костра…
- ложись возле костра ты, в тельняшке замёрз больше чем я в гольфе…
- не возражаю…
- тепло… уют… в тесноте, да не в обиде…
- конечно вшестером на одном спальнике… мастера…
- а чей спальник…?
- почти мой… моего отца…
- ой! чего раньше не сказал, он похоже плавится… с моей попой…
- жареным запахло…
- мясистым…
- пора завтракать…
- нет, только светает… завтрак в восемь…
- руки на место!... вот так лучше…
(все уснули…он начал гладить рукой её лицо… тело…; ей было приятно… он был очень нежный не смотря не на что… он повернул её голову и очень мягко, непринуждённо… она увидела перед собой лицо красивое, загорелое… он хотел поцеловать… и она… она испугалась, побледнела, потеряла дар речи… она .. она просто, быстра отвернулась… её испуг был велик… и вот она снова почувствовала нежную, ненавящивую руку на её шее.. лице… она испугалась в душе… но не на лице…)
- пропусти…пропусти мне надо встать!
(она пришла на пляж быстро и нервно, сняла шлёпки с носками,… зашла в воду по колено … её штаны намокли, стали тяжелые, грязные… она бродила в воде взад и вперёд… сбывалась её мечта… встреча росвета… но не совсем…её мечта встретить росвет с любимым человеком… она была в полу шаге от своей мечты… она сама во всём виновата…)
- какая дура! отказаться от поцелуя красавца! Он не курит, не пёт, занимается спортом, ему девятнадцать лет… какая же дура! кому-то сказать – засмеёт… я просто трус! Пойду посмотрю, как он там…
(он спал, как младенец… сладким сном, ей хотелось подойти к нему… нежно поцеловать в носик.. в губы.. ласково погладить по волосах… заделать самое приятное утро…но… но нет… она была испугана… она боялась его и обожала… любила и ненавидела…)
- ой! он просыпается… пойду к себе в палатку… переоденусь…
(она была сердита на себя … до вечера… до тренинга… тренинга о любви… подходящая тема…)
- скажите одному человеку… смотря ему в глаза… что-то от души…
- мне было приятно этой ночью… с тобой…
- спасибо… мне тоже…
- извини…
- ты меня извини за…
- спасибо…
(после этого… они остались друзьями… и только друзьями… она в душе полюбила его ещё сильнее… с грустью наблюдала за его флиртами с другими девчонками… в этот момент он пронзил её сердце ножом… он как будто издевался… вот пора уже собираться… она завтра уезжала домой… в другой город… далеко от него… она вся в слезах… соплях… её сердце раскалывалось понимая, что больше такого не сможет пережить…)
- не плач… ты ещё приедешь… всё будет хорошо…
(это было последние, что она услышала от него… на следующий день она уехала… прощалась почти со всеми… кроме… кроме него… хотя очень хотела… но не нашла… это ей никогда не забыть…, а ему…?).
  • 0

#54 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 20.11.2006 – 23:19

Теза про те, що тварини не бачать ситуацію на крок уперед не обов'язково є правильною. Наприклад як тоді що до гніздування? Ну тобто коли будують житло не для себе а для своїх дітей. Їм це у даний момент ніякої вигоди не приносить, та й в жоден інший момент теж. Та все ж вони це роблять. Та мабуть це легко можна пояснити безумовним рефлексом, оскільки саме так роблять всі представники того чи іншого виду. А що ж тоді люди? Мабуть у людей та ж ситуація, тільки у нас тактичне мислення проявляється через умовні рефлекси або досвід - як Вам зручніше. Але знову ж таки це не є універсальним тактичним мисленням. Потрібно вчитись мислити не на основі досвіду, а вміти синтезувати досвід за допомогою одного лиш мислення. Гадаю саме у цьому полягає стрижень тактичного мислення. Та чесно кажучи щось я таких людей ніколи не зустрічав. Це звичайно не означає що їх не існує взагалі, але це означає що в масі своїй ми дійсно мало чим відрізняємось від "братів наших меньших".
Недарма кажуть що є люди розумні, а є мудрі. Розумні оперують лиш готовими знаннями які вони "знають". Мудрі ж вміють синтезувати безпосередньо нові знання, не провіряючи їх справжність так би мовити на практиці. Але як розрізнити чи отримали Ви конкретне нове знання зі вже своїх готових знань/досвіду чи синтезували їх з "нічого"? І чи можливий такий синтез взагалі? Тому що Ви можете думати що думаєте стратегічно, але насправді ваше "думання" дискретне і складається з кусочків "тактичного" думання! Згадалася одна фраза - "лише звільнення від контролю свідомості, логіки дає волю й доступ до чогось найціннішого".
  • 0

#55 Dema V

    404

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 20.11.2006 – 23:27

А я щойно подумав чого варте моє життя :) і я зрозумів, що для кожного по-різному.

А ще якось в голову таке прийшло: життя-то велике колесо, хто стане проти нього буде розчавлений і все одно проиклеїться до того колеса.

Повідомлення відредагував Dema V: 20.11.2006 – 23:29

  • 0

#56 aton

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 105 повідомлень

Відправлено 21.11.2006 – 00:08

Життя можна по різному уявляти..Скажімо, як Гобелен в якому,великий Ткач переплітає Нитки нашого життя між собою.
  • 0

#57 ОпосумкА

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 119 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 22.12.2006 – 01:55

Перегляд дописуhobit (8.11.2005 20:51) писав:

Релігія -- це методи та стимули для розвитку душі, чи комусь це дуже вигідно?

Зараз схиляюся до 2 варіанту. Дійсно, Ніцше доводить, що Християнство ---- релігія слабкої людини. :) Без попереднього читання праці "Антихристиянин" краще не відповідати в цій темі.

А прочитавши Біблію знову будеш схилятись до першого? :P Ніцше-іноді красиві фрази, місцями :) , але його погляд на релігію...необгрунтований . Ця книжка для того, щоб в буремному підлітковому віці з чистою совістю заявляти:"А ось Ніцше писав :yes: ...гонський дядько :yes: ...тепер ясно,чому так багато сатаністів :P ...і взагалі - не лізьте брудними чоботами у мою чисту душу :) , не нав'язуйте стереотипів про християнство" Але і це минає(якщо ти не інфантильний :P ) А далі у що вірити? ;) Ти ще Вольтера почитай - взагалі атеїст(але ж просвітитель, йому знати краще!)
Судячи з усього, у тебе вищезгаданий підлітковий вік ще не минув. :P
  • 0

#58 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 22.12.2006 – 21:08

Перегляд дописуОпосумкА (22.12.2006 01:55) писав:

А прочитавши Біблію знову будеш схилятись до першого? :P Ніцше-іноді красиві фрази, місцями :) , але його погляд на релігію...необгрунтований . Ця книжка для того, щоб в буремному підлітковому віці з чистою совістю заявляти:"А ось Ніцше писав :P ...гонський дядько :yes: ...тепер ясно,чому так багато сатаністів :) ...і взагалі - не лізьте брудними чоботами у мою чисту душу ;) , не нав'язуйте стереотипів про християнство" Але і це минає(якщо ти не інфантильний :yes: ) А далі у що вірити? :) Ти ще Вольтера почитай - взагалі атеїст(але ж просвітитель, йому знати краще!)
Судячи з усього, у тебе вищезгаданий підлітковий вік ще не минув. :P
прочитавши біблію вирішив більше її не читати.

щоб розвіяти стереотипне і відтак упередженне ставлення до сатанізму читайте раз два. Сам я не сатаніст, тому не сприйміть це як пропаганду. Ссилки викладені в ознайомчих цілях.

Дійсно, на момент, коли я писав пост, що ти зацитувала я був під аффектом твору Антихристиянин, і, як ти правильно помітила, не побачив декількох "гонів", які спостерігаються в творі. але я б не був на твому місці таким категоричним. Раціональне зерно в творах Ніцше є, і той декаденс, який відбувається зараз і який був ним передбачений, є дуж вагомим аргументом.

Далі продовжувати не буду, про душу і всьо такоє, це описано в інших постах на цьому форумі.
  • 0

#59 Evol

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1846 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 22.12.2006 – 21:32

Перегляд дописуXobb_Xopxe aka hobit (22.12.2006 21:08) писав:

щоб розвіяти стереотипне і відтак упередженне ставлення до сатанізму читайте раз два. Сам я не сатаніст, тому не сприйміть це як пропаганду. Ссилки викладені в ознайомчих цілях.
ну ознайомився з початком... заповіді якісь не зовсім мудрі... все там чомусь "предоставляет" сатана :)

Цитата

Сатана предоставляет полноценное существование вместо духовных мечтаний.
для когось може й буде повноцінним існуванням жити в гріху, але для людини, яка хоч раз читала Біблію ці слова звучать якось смішно.
цікаві "Одиннадцать Сатанинских Правил Земли". от тільки не розумію до чого там слово "Сатанинских" так як багато християн керуруться деякими з них :)
і навіщо казати, що ти під керівництвом сатани, якщо можна бути під керівництвом бога? ну принаймні надіятись на це ;)
  • 0

#60 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 22.12.2006 – 21:46

Evol
я тут нічого пояснювати не хочу, бо єсть любітєлі прив.язувати те, що людина говорить, до того, в шо вірує. якщо уважно прочитали ссилку раз, то там було написано, чому ця релігія називається "сатанізм", а не шось інше. але, як я казав в попередньому пості, повністю відкидати ідеї не можна.

П.С.: з грубої цинічної і матеріалістичної точки зору віра в бога і всьо йому притаманне таки являється духовним мєчтанійом. тому тут вже залежить від людини, яка сприймає інформацію.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних