Перейти до вмісту

Міжнародна політика

політика

Повідомлень в темі: 6

#1 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 24.02.2016 – 12:42

  • 0

Цитата

The Independence Day parade begins at 12.00 today. More than 1100 military personnel will participate, among them 70 US soldiers and officers. This link takes you to ETV’s live stream of the events as well as an overview of what’s going on.
Participating units will line up beginning 11:20 a.m., the parade proper will begin at 12 o’clock midday. President Toomas Hendrik Ilves as well as Lieutenant General Riho Terras will have speeches.

Over 1100 members of the Defence Forces, the Defence League, and the Estonian Academy of Security Sciences will participate, along with 70 US military soldiers and officers as well as Belgian, Polish, Latvian and Lithuanian units.

If the weather allows it, there will also be a fly-over involving the Estonian Air Force as well as aircraft of the Police and Border Guard Board. Allied forces will participate, including Belgian, Polish and Spanish fighter jets, American Black Hawk helicopters, and an AWACS E-3 observation plane.
Live stream: Independence Day parade in Tallinn's Freedom Square

#2 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 27.05.2016 – 09:41

Пуцьку на саміті G7 в Японії 2016 р. замінив ЄС.
Зображення

Дмитрий Киселев: "Россия выгнала всех из G8".
  • 0

#3 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 12.11.2016 – 10:17

Цитата

Канада – дуже спокійна держава, в ній не прийнято переходити на крик, голосно сперечатися. У країні нескінченні простори, а кількість населення менша, ніж у нас, – усього 33 млн осіб, з яких більше мільйона – етнічні українці. Канада славиться своєю дикою природою, національними парками. У ній звірі не бояться людей, знаючи, що люди не становлять небезпеки для тваринного світу. Любов до природи також об’єднує канадців, як і звичка бути розважливим.
Канадську природу – два найкрасивіших національних парки «Джаспер» і «Банф» – мені демонструвала професорська сім’я: Наталія Пилип’юк та її чоловік професор-україніст Олег Ільницький. Вони показували мені канадську природу з тією гордістю і любов’ю, з якою я іноді показую своїм іноземним друзям Карпати, Львів чи Кам’янець-Подільський.
Українці завжди щиро люблять свою землю, навіть якщо ця земля не є українською. Але Канада – це теж Україна. Це теж земля працьовитих людей, котрі люблять жити в будинках, побудованих власноруч.
Про українських патріотів Канади
  • 0

#4 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 30.11.2016 – 08:30

Чому Україна і українці мають поважати патенти або права власності на контент(пісні, фільми, винаходи, програми, софт) ЄС, США, інших країн?
Який сенс виконувати міжнародні угоди з іншими країнами, якщо вони не виконують своїх обіцянок (Будапештський меморандум, безвізовий режим, тощо)?

Цитата

Державний суверенітет — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів іпосадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Чому на території України міжнародні закони мають перевагу над українськими? Крах суверенітету?

Повідомлення відредагував Тимофій: 30.11.2016 – 08:42

  • 0

#5 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 24.02.2017 – 22:45

Цитата

Steven Pifer, senior fellow and director of the Arms Control and Non-Proliferation Initiative, examines the relationship between the U.S. and Russia in terms of nuclear policy, arms control, and the conflict with Ukraine.

Steven Pifer @BrookingsInst Cafeteria podcast on US-#Russia relations, #Ukraine-Russa conflict & arms control.

Повідомлення відредагував Тимофій: 24.02.2017 – 22:45

  • 0

#6 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 05.05.2017 – 10:58

Цікава аналітична студія про Туреччину, Ердогана і Ататюрка


  • 0

#7 Тимофій

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 325 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 12.05.2017 – 09:39

Цитата

Коли методіївці були перші, що зформулювали ці ідеї, то найзавзятішим їх популяризатором став М.Драгоманів. Вирослий в отруйнім оточенні російських патріотів, переконаний російський державник, релятивіст і еклектик з голови до п'ят, gente Ruthenus natione Russus, як назвав його Франко, – з приємністю вхопився він за тезу, так вигідну і так зрозумілу для кожного провансальця. На його думку, «сварки» між народами пояснюються лиш тим, що люди є «нерозсудні». Тепер цих «сварок» є менше – (шкода, що Драгоманів не дожив до наших днів!), але коли в давнину їх було більше, то це пояснюється, на думку професора, людською іґноранцією: «Коли люди були менше розумні, ніж тепер, то між різними народами були часто сварки. І народи жахались один одного або ворогували поміж собою от так, як, напр., кінь жахається верблюда, або собаки ворогують з котами, і т. д.»[7-1]. А звідси ясний для кожного драгоманівця висновок: як людському вихованню удалося погодити кота з псом, так повинно удатися привернути й мирне співжиття різних рас. Над тим, чи це завдання так легко виконати, як помирити верблюда з конем, чи, напр., лиса з курми, або вовка з телям, – над цим правовірні драгоманівці не задумувалися, бо таке ставлення питання перекидало б догори ногами ціле їхнє відчування світу, в якім priusом мав бути розум, а не від нього незалежні інстинкт та воля.
Та на щастя, світ думав власне так, як Драгоманів (бодай йому так здавалося), «і згодом розумніші люди стали думати, що такий нагніт одного (народу – Д. Д.) над другим – річ неправедна, крайнє нерозумна, невигідна для загалу навіть пануючого»[8-1]. Шляхетним завданням українського «націоналіста» стало, отже, переконувати противника в «безглуздості» його агресії і невигідності її для нього ж самого, однією силою розумових аргументів; точнісінько так, як він гадав переконати Росію заперестати культурний гніт над українським шкільництвом «однією силою педагогічних арґументів»[9-1].
Один з маркантних представників монізму, В. Освальд (полемізуючи з «мілітаризмом») писав, що відносини між націями повинні нормуватися розумовим принципом «енерґетичного імперативу», який чисто «науково наказує їм сидіти тихо і не тратити марно сил у непродуктивній борні»[10-1]. Як з точки погляду «енергетичного імперативу» плуг вище сохи, а полюбовне розмежування сусідів вигідніше вічних сварок і бійок, так, з тієї ж самої точки погляду, вигідніше є мирне співжиття народів, аніж їх ворогування.
Щоб це ворогування спинилося, треба лиш «переконати» ворогів в його безсенсовності! Поколінню, хворому на надрозвиток інтелекту, промовляли до переконання ці наївні арґументи. Вірив у них і Драгоманів. Так, найбільшим аргументом проти надання українству «державноправного характеру» було в нього те, що ці стремління не можуть витримати критики «освіченого» чоловіка; що їх відкинуто «науковою критикою і аналізою». Для нього те, що відкинула наука, не сміє існувати в житті, бо ним же ж «кермує розум». Афект у соціяльнім житті не грає жодної ролі і він радить перенести «точку опертя соціяльного і політичного руху в Росії з почуття і віри на науку і розрахунок». Наука ж, розум, критика, аналіза, переконування, а не інстинкт і воля мають вирішити і національну проблему.

Такий меншбільш був зміст цілої української преси. Перше тон їй надавав Драгоманів, по 1900 році – М. Грушевський. Для нього так само жадання українства диктувалися не спонтанною волею нації, не її іраціональним стремлінням до життя і влади; українські домагання є логічним висновком розважань над розумним устроєм соціяльних і міжнаціональних взаємин. Як такі, ці жадання є «безсумнівні для всякої, просто тільки гуманно і культурно настроєної, людини», хоч би й з ворожого табору. Томуто ці домагання треба було «арґументувати більше від розуму». Правда, тих доказів ворожа сторона не вислухала, і події не пішли за радою професора, але – тим гірше для подій! Бо засадничо мають рацію все таки не події, не та «темна» сила, що панує і над людським розумом, і над вчинками людей, і над їх мотивами, – лише прекрасний розум. Ці докази від розуму, «коли б були услухані в свій час, витворили б тривку моральну зв'язь між українським громадянством з одного боку, російською державністю і великоруським (?) поступовим громадянством з другого»[19-1]. Дотеперішня непримиренність українського і неукраїнського націоналізмів для Драгоманова, так само як і для Грушевського, є, отже, станом патологічним, викликаним «нетямущими» іґнорантами... Яким домом для божевільних мусіла видаватися шанов. професорові історія, яку робили Олександри, Цезарі, Кромвелі, Наполеони, Мадзіні та інші «нетямущі» і «некультурні» люди, що ось вже кілька тисяч років тримають людськість у «патологічному» стані! Ґанді і Лев Толстой мусять видатися для людей цієї психології одинокими світочами людськости...

Типовим представником драгоманівщини в Галичині (хоч наприкінці життя він її й вирікся) був Іван Франко. Всевладність людського розуму для нього найвищий закон. Інтелект і для нього та зброя, якою кожна гуртова одиниця (отже й нація) має боротися за бажаний для неї лад, головна підойма реформ. Він питається: «А ще скажіте, як сей лад перевернути хочем ми? – Не збруєю, не силою – огню, заліза і війни, – а правдою і працею – й наукою»[22-1]. Як бачимо, в наддніпрянця і в галичанина стрічаємося навіть з одними і тими самими словами на висловлення їх спільних думок. І ці думки не були вийнятком у Галичині. В другім збірнику того ж автора читаємо: «Най кождий в руки меч береть – зблизився слави час – не думаю сталевий меч – ми шляхом мира йдем; – тільки науки й правди меч – врагів спалить у пень»[23-1]. «Розум владний без віри основ» – ось його мета, а наука – той «спокійний і щирий провідник», що «шукає виходу з стежок блудних», на які зайшли одиниці, народи, ціла людськість, батожені «егоїзмом» і «ненавистю»[24-1].

Цей свого роду «світогляд» відбивався і в цілій зиґзакуватій політиці українства, вся вона була наскрізь пересякнута драгоманівською вірою в силу розуму і переконання, і то «буржуазна» так само, як і «соціялістична» чи «радикальна». Вся вона властиво виходила з заложення, що непримиренне ворогування між народами – байка, щось штучне, що дасться усунути взаємним порозумінням; вся вона не раз апелювала до драгоманівського порівняння «пса і кота», аби «переконати», кого треба, в «безглуздості» їх неприєднаного до нас відношення, та в можливості, в обопільних інтересах modus'a vivendi між народами, мріючи про «автономії», українські Швайцарії і інші утопії. Нічого ж не було легшого. Чи релігійне почуття, як тепер національне, не було колись також страшним вибуховим матеріялом, причиною страшних війн? Але, нарешті, між різними вірами запанував мир і злагода. Чи ж не можливо так само приборкати силою розуму і національне почуття, як приборкали поволі людожерство, рабство, інквізицію та поєдинки? «І коли ідея релігійної свободи пройшла шлях розвою, де спершу її не признавали, коли панувала нетолеранція, потім з'явилась терпимість, але з широкими привілеями пануючої церкви і лише вкінці прийшла доба повної свободи сумління, – то той самий шлях розвою доводиться перейти і національній ідеї до хвилини її остаточного тріюмфу в указанім нами сенсі»[28-1]. Вправді, людська природа міняється дуже повільно, але може ж змінитися «точка погляду»! Лише більше доброї волі і віри в «тріюмф справедливости».
Це була, отже, їх дорога, дорога українських націоналістів від методіївців, що лишилися глухі на гамір 1848 p., через Драгоманова, що переочив визвольну боротьбу ірляндців, мадярів і балканських слов'ян, – аж до тих авторів меморандумів до Денікіна і Совєтів, що були глухі на шум революції, яка почалася на Україні в 1917 році. Нічого з «почуття», нічого з «волі», ніяких аксіоматичних національних правд, лише «наука», «розум», «аналіза» і «переконання» є тим шляхом, яким ідеться до пізнання правди взагалі і до її запанування у світі.
Націоналізм Дмитро Донцов
Сучасна драгоманівщина, віра населення у "мирні плани", "домовленості" може призвести до фатальних наслідків, як у 20 віку.
Лише через війну одна нація, народ може відстояти, здобути, вибороти незалежність від іншої нації, народу.
Або зовнішньої поліцейської держави за прикладом США, ЄС, СРСР коли народи "мирить" наднаціональна військово-поліційна потуга.

Повідомлення відредагував Тимофій: 12.05.2017 – 09:44

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних