Перейти до вмісту

Чи було ваше дитинство щасливим?

дитинство

Повідомлень в темі: 12

#1 taraBooka

    барабука)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1459 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 08.08.2014 – 14:47

  • 10
В мене про нього непогані спогади, певно, як у більшості - морозиво, повітряні кульки, мультики, бабусині пиріжки, мамині пісні... Але окрім них, було відчуття якоїсь вселенської самотності.
Шлюб батьків тріщав по швах, а врешті вони розбіглися, про що мені було повідомлено пост-фактум, після повернення з села, де я жила все літо у баби й діда. Потім - другий мамин шлюб, її постійна відсутність по лікарнях і народження сестрички.
Коли вона повернулася з пологового будинку, після 8 міс. «вилежування», було відчуття, що в домі з*явилася стороння людина. Я відвикла вд неї настільки, що за всі подальші роки не здолала дороги назад.(
Тому для мене щасливе дитинство - це коли у батьків є час на спілкування з дітьми і є бажання проживати ці роки разом.

#2 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 889 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 08.08.2014 – 22:10

Цікава тема, і терапевтична :)

До попередніх постів: щоб потішити - думаю, що дитинство для всіх травматичне, у тій чи іншій мірі. Новонароджені починають з нуля пристосовуватись до вже готового суспільства, більш або менш приязного. Батьки - теж пережили свої травми і є такими, як їм вдалось з тим поладити. Ще так само діти, є більш чутливі і емоційні, таким тяжче, є менш.

Про себе: моє дитинство було тяжке і пригноблене. Так, як тепер розумію - емоційно, а тоді то навіть не знала чому, бо як є що їсти і пити, і дах над головою, то решта - просто чорна невдячність дбайливим батькам. А вони були теж, як тепер розумію, дуже нещасливими людьми, в основному через сильну релігійність і її фальшиві цінності, які в реальному житті аж ніяк не працювали, але на то (релігійність) теж були свої причини. В деталях - то можна книжку написати, краще хай зараз не зачинаю, але щоб уявити глибину нещастя - у 18 рр. життя не мало для мене ніякого смислу... До того ж я ввесь час хворіла на простудні і якісь навіть непонятні хвороби, теж від емоційного знущання, так думаю. Ще від малої дитини, дуже дуже малої, я розуміла, що щось не то, лиш не бачила виходу, шукала навпомацки. Навіть старі монахині, до яких мене мама водила, щоб я з часом теж пристала до них, вважали мене поза очі тупою і дурною, хоч в очі хвалили і, як самі признались потім, "думали, що з мене нічо не буде". Признались, щоб похвалити, що з мене "щось таки вийшло", по іронії, коли я перестала вірити в ті всі дурниці і їм догоджати. На веселішій ноті - поволі все почало потрохи мінятися, в кращу сторону, і міняється дотепер, теж в кращу, думаю. Факт той, що зараз, коли мені перевалило за 60-ть, я почуваюсь і фізично здоровшою, і понятно, духовно, ніж то було у "квітучих 16-ть", а як геть чисто "пакращає" - то вже не буде часу жити, треба буде збиратись до своїх :) Мораль звідси: вірити собі, не даватись і ніколи не переставати добиватись свого!

Про себе, як маму: тоді я думала, що я краща, ніж була моя, але тепер теж бачу багато недоліків, які, якби можна повернути, ніколи би не повторяла, але тоді я не знала інакше.

Що з того всього можна сказати у висновку: найкраще, що батьки можуть дати дітям - це помогти їм влитися в суспільство, привити позитивні комунікаційні здібності, навчити "читати" співрозмовника по міміці і мові тіла, і реагувати, відповідно. Воно не так страшно, як здається, з тим ми народжуємся, лиш потім нас часто переучують. І, найважніше - виробити впевненість у собі і духовну незалежність, що не сильно протирічить нормам суспільства, але теж не робить його рабом. Чарівне слово - баланс, чи гармонія :)

І ще ще дуже-дуже важне, для теперішніх батьків і майбутніх: діти ні в чому не винні перед нами і нічим нам не зобов'язані! Ні маминими тяжкими родами, ні недоспаними ночами і тяжкою працею на хліб з маслом, ні втомою і поганим настроєм, ні нашим "розчаруванням" у їхніх уявлюваних нами талантах. Це наш обов'язок, як дорослих, брати на себе відповідальність і вагу виховання, якщо ми рішили, чи так сталося, що ми є батьками. Зганяти свою злість на дітях найлегше, бо вони малі і залежні, лиш то вже найбільше свиньство, яке може бути, на жаль - дуже поширене.
  • 2

#3 Armando

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1793 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 14.08.2014 – 05:17

Щасливе дитинство не було, воно буде завжди з Вами!
Школа, станція юних техніків, де будували підводні човни, автомобілі. Влітку їздили в піонерський табір в Карпати, Закарпаття, Вінницьку область.
У вихідні поїздки до бабусі у село, походи за грибами, ягодами. Натуральні продукти, парне молоко, свіжина. Прогулянки лісом та дорогами між полів, гасання на велосипеді по місту та селу.
  • 0

#4 Кульбаба

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 51 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Бровари

Відправлено 31.08.2014 – 14:51

Читаючи попередні пости здумалася... Моє дитинство було досить дитячим, але 90-ті не минули безслідно. Зараз мій син може обирати шоколадну цукерку карамельку їсти, обирати собі іграшки, смак морозива і т.п. Будучи його віку ми про куплені цукерки чули рідко, але якими смачними був звичайний варений цукор з водою, яким ми величали "цукерками"! Масло на столі було, бо ним розплачувалися в господарстві. Думаю, багато хто знає, що таке " бартерний розрахунок".
Зараз ми маємо змогу купити кожному по порції морозива, а тоді... 1 на трьох і від цього вона буле ще смачнішою. 1 цукерка, 1 мандарин-апельсин... Все ділили на 3-х.
У батьків частіше НЕ було змоги щось купити, тому просто дивилася і хотіла))) Але, як на мене, те бідніше дитинство більше дало, ніж теперішнє "батьки купують все (майже все)".
Телевізор для мене вмикався лише, коли були мультики. В інший час - програвач з пластинками або радіо. Мабуть тому я люблю музику)
  • 1

#5 olastina

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 3 повідомлень

Відправлено 17.09.2014 – 15:15

Я мав строгі батьки, які мали мало грошей, але багато сенсу для істинних цінностей. У мене було щасливе дитинство, тому що у мене було батьків, які були здатні любити, пояснити і відповісти на всі мої запитання.
  • 1

#6 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 889 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 18.09.2014 – 18:29

Те, що згадується гарним, було спільне читання книжок. Найперше пам'ятаю, як тато робив масло в масничці, а ми з братом сиділи на колінах і він читав нам Франкові "Коли ще звірі говорили". А може брат був ще замалим і докінця дослуховувала я сама. Було цікаво і трохи страшно, а татові теж час швидше проходив за монотонною роботою. Поки сама не навчилась читати, то старалась вполювати когось "прочитати байку", але тато з мамою здебільшого були зайняті, бабця не мала добрих окулярів і не бачила, а няня, що деколи приходила, не вміла читати. То сильно заохотило самі пошвидше навчитись.

Коли батькам вдавалось роздобути позичені цікаві книжки, вечорами вони читали їх вголос, навіть сліпаючи при нафтовій лямпі. Часто то були переклади на польській мові, але вони її знали, а ми швидко навчились розуміти. Ті вечори були чарівними, переносили у інший світ, де позитивні герої страждали, негативні знущалися і обманювали, але наприкінці добро перемагало зло. Так було зі "Знедоленими" Гюго. Пам'ятаю, як я переживала за Козету, що йшла з відром води лісом і як тішилась, що добрий Ян Вельян якраз нагодився допомогти їй, як класно він вмів обломати жадібних Тенардієрів, і як шкода було хворої Фантини, як я засипала з молитвою про її одужання. Потім вдень, коли заходила мова про книжку, тато і мама були, як мало коли, веселими і з блиском в очах жваво обговорювали. Певно в нічому іншому не було такої згоди між собою, а також нами, як у зацікавленні небаченими краями, пригодами людей, що жили в інші часи, іншим життям, волею автора зрозумілим чорним і білим.

Було ще багато інших книжок, деякі тато навіть переписував у грубі зошити дрібним почерком синім чорнилом, щоб могти потішитись, коли книжку треба було віддати.

А потім ми почали приносити книжки з бібліотеки, цілою подією одного літа було читання разом Жюль Вернових "П'ятнадцятилітнього капітана" і "Дітей капітана Гранта". Ми разом обговорювали баобаби, прерії, 38-му паралель, навіть песика назвали Дінгом. Тяжко було сказати, хто не міг більше дочекатись наступного читання: ми чи тато з мамою. А я від тоді вже знала, що побачу далекі і теплі краї, хоч в Австралії ще так і не була :)))

Як би воно було всьо інакше, якби мої батьки могли жити за своїм власним покликанням, могли здобути бажану, а не нав'язану освіту, подорожувати, досліджувати правдиву, а не уявну і перекручену злими людьми реальність...
  • 1

#7 Valesko

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 198 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Ужгород

Відправлено 19.09.2014 – 08:17

Звичайно... добре памятаю що відбувалось навколо мене.http://www.adme.ru/z...-v-sssr-635855/
  • 1

#8 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6164 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 29.11.2015 – 20:30

для щасливого дитинства треба тільки щоб батьки любили. інше фігня
  • 0

#9 НасТень

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 7 повідомлень

Відправлено 06.12.2015 – 01:45

повністтю з Вами згодна - головне - це люблячі батьки
  • 0

#10 karina1993

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 10 повідомлень

Відправлено 29.12.2015 – 16:10

моє дитинство було щасливим)Можливо і не вистачало фінансів,но це і на краще..Зато зараз є до чого стрімитись)
  • 0

#11 Настенька

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 15 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 21.01.2016 – 00:38

лучшим)
  • 0

#12 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 04.02.2016 – 11:04

Ага)
  • 0

#13 Angil

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 24 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 15.02.2016 – 18:14

Мабуть у більшості дитинство все ж було щасливим. У мене також. ...Тільки цукерки від мене ховали)))
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних