Перейти до вмісту

Корова Замунь чи помилка волхва?


Повідомлень в темі: 5

#1 Greg

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 19 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 05.01.2012 – 12:22

  • 5
Корова Замунь чи помилка волхва?

Починаючи вивчення рідної Православної віри з книги В. Войтовича «Міфи та легенди давньої України», я дізнався про походження нашого, Орійського роду. Ось що пише пан Валерій:
«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:
- Дажбоже наш, ти - досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава!
І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці:
- Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.
Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі - квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.»


Черпаючи духовні сили і натхнення у вірі славних пращурів, що дали початок найвидатнішим цивілізаціям стародавнього світу й створили наймогутнішу державу Русь, і порівнюючи цю віру зі штучною, облудною, лицемірною та людиноненависницькою юдо-християнською релігією, я спалахнув бажанням отримати якомога більше знань про нашу віру. Так у мене з’явилася «Велесова книга» - справжній шедевр давньоруської культури.
Гортаючи її сторінки, натрапив на такий варіант походження нашого роду:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.» (дошка 7-є)

Спершу мені здалося, що мова йде про різні події. Можливо, автор цієї дошки «Велесової книги» мав на увазі походження людини взагалі? Але ж – ні. По-перше, ніде не згадується, що це були перші люди, а також не згадується жоден чужинський народ (перераховуються лише народи, що проживали на наших теренах). По-друге, перечитаймо закінчення цього уривку: «І тако стали діди русове», тобто йдеться про утворення саме руського народу й перераховуються лише ті народи, з яких він врешті й утворився.
Тож маємо явну неузгодженість оповідей про одну й ту саму подію. А оскільки походження роду – це поняття фундаментальне в будь-якій релігії (щоправда, мені до чужинських вірувань жодного діла немає), то я вважаю, що в це питання треба обов’язково внести ясність.
Не маючи підстав брати під сумнів жодне з джерел (ані дослідження пана Войтовича, ані «Велесову книгу»), цілком природно виникає думка, що десь-таки закралася помилка чи сталася якась плутанина.
Тому в мене виникло бажання це з’ясувати. Не те, щоб особисто мені не подобалось походження нашого роду від корови, але я припустив, що плутанина сталася саме в цій версії. На те було кілька причин:
1. Наш рід – Орійський, тож все-таки його походження має бути якимось чином прив’язане до Батька Ора, отже з цих міркувань версія пана Войтовича видається обґрунтованішою.
2. У самій Велесовій книзі Батько Ор неодноразово згадується, як засновник нашого роду:
Дошка 2-а: "Тоді череди повели Праотцове наші, що були Отцем Орієм до краю Руського ведені, і понині там перебувають."
Дошка 4-г: "Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас";
Дошка 6-в: "Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх требищ отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сирію воював, і Єгипет." тощо.
Отже неузгодженість наявна у самій «Велесовій книзі», тому й розв’язок проблеми слід шукати саме тут.
3. Походження від корови (нехай і священної) на той час, коли історія людства налічувала вже принаймні декілька тисячоліть виглядає не зовсім логічним. Отже, версія, подана в «Міфах та легендах давньої України» з цієї точки зору також має перевагу.
4. Окрім самої «Велесової книги» та праць, в яких «Велесова книга» подається в якості першоджерела, я ніде не знайшов згадок про корову Замунь.
Дехто може висунути заперечення щодо пункту 2 моїх міркувань, мотивуючи це наступними рядками з «Велесової книги»:
«І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли» (дошка 4-г) та «Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ» (дошка 6-в), тобто маючи на увазі, що ім’я батька Ора пов’язане саме з утворенням слав’янських племен (слав’янських, а не слов’янських – це не моя орфографічна помилка, а історично правильне трактування змісту та походження цього терміну), яке, виходячи і з першої цитати, і з досліджень сучасних істориків, датується VII – V ст. до н.е. Але ж походження роду Орійського сягає значно глибшої давнини – адже (цитую ту ж книгу В. Войтовича): «Назва орійців зустрічається багато разів у Ведах…», тобто Батько Ор був відомий ще до переселення частини арійців (орійців) до Індії, яке датується ІV – ІІІ тисячоліттям до н.е. Тому стверджую, що у наведених вище цитатах «Велесової книги» йдеться про одне з пізніших втілень Отця Ора.
Але найвагомішим аргументом для мене став уривок із самої «Велесової книги» (дошка 16-а), який є практично тотожнім оповіді В. Войтовича:
«Во врем’я оне був муж, який був благ і доблесний, за що був прозваний отцем в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони худобу: корови і багато овець, і з ними бував він у степах. Та ніде не знайшов мужів для дочок своїх.
Тож молив він Богів, аби роду згасання присікли. І Дажбог почув мольбу ту, і по мольбі дав йому вимолене, як було передречено таємно се: «Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому».
Тут Бог Велес отроча несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку!»
(переклад Г. Лозко)

Отже, як вже зазначалося, я вирішив шукати помилку чи плутанину саме у версії, поданій у «Велесовій книзі»:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Тут варто зауважити, що існують деякі розбіжності у варіантах перекладу цього місця. Окрім зазначеного (Г. Лозко та Б. Яценко) я зустрічав ще такі:
«Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці; і тако стали дідо русове» (Дан Берест) та
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.».
В кожному з наведених перекладів зміст фрази дещо різниться (повернемось до цих розбіжностей трохи згодом), але основа співпадає:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми…»
Тож саме на цій частині я й вирішив перш за все й зосередити свою увагу.
Перше, що мені кинулось у вічі – це те, що слово корова містить буквосполучення ор. Отже, вже туманно вимальовується якась прив’язка до Батька Ора. Так народилася гіпотеза, що волхв – автор дощечки 7-є «Велесової книги» чи неправильно зрозумів відомий йому переказ, чи невірно переписав початковий текст, або ж ця помилка була вже в початковому тексті чи переказі – більш ймовірною мені видається саме ця, остання версія.
Тут мені одразу можуть заперечити, що в оригіналі тексту «Велесової книги» (мається на увазі дослівний запис різ тексту книги кирилицею, виконаний Ю. Миролюбовим) ніякої корови нема, натомість є крава:
«а дажбо нас родіве кренз краву замунь а то бедехшемо кравенце а скуфе антіве русы борусень а суренжецы тако сме стахом дедь русове»
Тут, звичайно, не посперечаєшся, але… Давайте не забувати, що наша православна віра була притаманна всім слав’янським народам (я не маю на увазі на час написання «Велесової книги», оскільки частина слав’янських народів на захід від Русі на той час вже була християнізована – тож я маю на увазі час написання первинного тексту чи виникнення переказу, з якого, ймовірно, взято досліджуваний текст). Звичайно ж, мова цих народів дещо різнилася, хоча загалом була цілком зрозумілою одне одному. Тому я вирішив подивитися корову в усіх слав’янських мовах (звісно ж, в усіх, окрім московської, оскільки її носієм є народ, дуже й дуже далекий як від слав’янських, так і від індо-європейських народів взагалі, тож мова ця розвивалася за власними, зовсім іншими законами, та й на розгляданий час цієї мови ще й близько не існувало, як власне і її носія, бо дикі угро-фінські мерянські племена –майбутні москвини тоді ще бігали в шкурах і полювали на ведмедів у своїх лісах, не маючи й гадки про такі поняття, як народ чи держава). Тож подаю переклад слова «корова» на інші слав’янські мови:
крава - болгарська, македонська, сербська;
карова – білоруська;
krowa – польська;
krava - словацька, словенська, хорватська;
krava – чеська.
Варте також уваги й литовське karve.
Як бачимо, корова в сучасному варіанті існує лише в українській мові, а в переважній більшості сучасних слав’янських мов маємо – крава. Не треба забувати, що навіть на час написання «Велесової книги» (не кажучи вже про час походження ймовірного джерела досліджуваного тексту)сама руська нація, а відповідно й мова, не була ще остаточно сформована і складалася переважно з полян, древлян, сіврів. Та що й казати про ті часи, якщо навіть в сучасних говірках різних місцевостей України наявні доволі істотні діалектичні відмінності.
В принципі, наведені дані можна трактувати як завгодно, і навіть скоріше вони мали б свідчити проти моєї гіпотези, ніж за неї, аби не одне невеличке але: в багатьох давньослав’янських словах буквосполучення ра тотожне буквосполученню оро (порівняй: прах – порох, мрак – морок, врата – ворота, храбрий – хоробрий, град – город тощо). В усіх наведених прикладах слова з ра є нічим іншим, як скороченою формою відповідних слів з оро. Тож по аналогії: кравакорова. До речі ра-оро – не єдина форма скорочення: також можна зазначити ла-ололато – золото, влада – володіти, длань – долоня). Цілком логічно припустити, що спершу з’явилося саме слово, а тоді вже його коротка форма, яка й потрапила до інших слав’янських мов, оскільки розселення слав’янських народів відбувалося саме з теренів України, а не навпаки. Врешті решт, наша сучасна корова напевне, що не зі стелі взялася. Отже, присутність у первинному тексті саме корови, а не крави цілком могла мати місце.
Відстоявши прийнятність слова «корова» в давніх текстах, маємо рухатись далі. Припускаючи, що корінь плутанини саме в «корові», маємо розкласти це слово, виокремивши буквосполучення (а точніше – вже слово) Ор. Маємо к-Ор-ову (оскільки в оригіналі: кренз краву). Тут хочу зауважити, що це словосполучення на мою думку краще перекладати не «од корови», як це зроблено в усіх художніх перекладах, а «через корову», тобто : «І Дажбо нас народив через корову Замунь» - вважаю, що так буде і ближче до тексту (кренз ближче до сучасного через, ніж до од), і точніше за змістом (адже народжує особа жіночої статі від особи чоловічої статі, а не навпаки, тоді як особа чоловічої статі може народити лише через особу жіночої статі, і дарма, що в даному разі в ролі особи чоловічої статі виступає сам Дажбог). Тому тут і надалі перекладатиму кренз як через.
Отже, маємо к-Ор-ову. Відкинувши поки що к- (з ним ми розберемося згодом), отримаємо Орову. Тут, здається, все зрозуміло: адже Орову означає «ту, що походить від Ора». Але маючи на увазі варіант В. Войтовича, в якому йдеться про двох дочок Ора, я припустив, що в первісному варіанті було все ж не Орову, а Орове, тобто множина від Ор (закінчення –ове неодноразово зустрічаємо у «Велесовій Книзі» на означення множини: отцове, русове); або ж Орови – ті, що походять від Ора. Тому пропоную зупинитися саме на варіанті к-Орови, бо цілком ймовірно, що першоджерелом досліджуваного тексту був саме усний переказ (Орови або Орове і Орову фонетично дуже близькі, тож така плутанина виглядає доволі правдоподібною).
Тож тепер маємо к-Орови (к-Орове), отже залишилося розібратися з префіксом к-. Відверто кажучи, спершу й сам не знав, яким боком його сюди втулити, і вже був підготував загальну фразу, що, можливо, у наших предків префікс к- означав, щось похідне жіночого роду. Та подібне необґрунтоване припущення навряд чи б кого задовольнило, тому все ж вирішив спробувати розібратися…
Спочатку мені згадалося, що в сучасній українській мові багато іменників жіночого роду утворюються за допомогою закінчення -ка (дошка, ручка, пляшка, жінка та ледь не безліч інших). Цікаво, що закінчення -ка використовується також при утворенні іменників жіночого роду від відповідних іменників чоловічого роду (студентка, секретарка, русинка, хорватка, господарка, володарка тощо). І в мене виникло питання: а звідки ж це закінчення взялося? Певно, що відповідь ховається в глибині віків, тож мені спало на думку звернутися до санскриту – прадавньої мови, основи якої, за ствердженням багатьох сучасних вчених (і не лише українських), формувалися арійськими племенами (нашими пращурами) на українських теренах. У зв’язку з цим одразу пригадалася всім відома «Камасутра», в якій, як я вже знав, кама означає кохання. Кохання тієї ж миті засоціювалося в мене з продовженням роду, і перед моїми очима постав старовинний знак, поцуплений юдеями з арійських релігій – так звана «зірка Давида» - два перехрещені трикутники, що символізують жіноче та чоловіче начало, причому, якщо розглядати його згори донизу, спершу йде жіноче начало (трикутник, спрямований вістрям вниз), а нижче – мається на увазі розташування основи трикутника – чоловіче начало (вістрям догори). Тож я припустив, що слово кама (кохання), безпосередньо пов’язане з продовженням роду, яке й символізує так звана «зірка Давида», також складається з двох частин, які означають чоловіче і жіноче начало. Тому я вирішив розкласти кама на ка і ма (наштовхнула на цю думку аналогія з китайським інь-янь). Причому, виходячи з розташування трикутників у символі продовження роду, ка має бути жіночим началом, відповідно ма – чоловічим. Можливо, фахівці на цьому місці криво посміхнуться: мовляв, я намагаюся винайти велосипед, бо їм це все давно відомо. Але для мене, як і (впевнений) для переважної більшості православних українців, це новина – тож у будь-якому разі нагадати про це не зайве.
Та повернемося до ка-ма. Зазирнувши до словника санскриту, я знайшов ось що:
кана – дівчина (в іншому словнику знайшов також значення донька);
каньяка – жінка;
калатра – самиця.
Отже, слова, безпосередньо пов’язані по суті з жіночим началом, та які власне й уособлюють це жіноче начало – жінка, дівчина, самиця – у санскриті починаються на ка-, що, на мою думку, цілком підтверджує гіпотезу про те, що ка означає са?ме жіноче начало.
На цьому можна було б і зупинитись, але, про всяк випадок, як то кажуть – для чистоти експерименту і підтвердження гіпотези, що частини ка і ма в слові кама означають жіноче і чоловіче начало, я вирішив перевірити також і ма. Я був дещо розчарований, не знайшовши у словнику слова «чоловік». Але вирішив не здаватися, пригадавши, що, наприклад, в англійській мові, яка також відноситься до арійських, слова «чоловік» і «людина» позначаються одним словом man, що за дивним збігом починається з ма (чи це справді просто збіг?). І знайшов у словнику наступне:
манавах – людина;
март – людина;
матха – чоловічий монастир.
Отже, в дослідженні про значення ка можна сміливо ставити переможну крапку.
І, відволікаючись від нашої «корови», можна зробити два цікаві загальні висновки:
1. Закінчення -ка для іменників жіночого роду в сучасній українській мові, цілком можливо, завдячує санскритському ка, яке означає жіноче начало.
2. Санскритське кама (кохання) має дві складові ка і ма, що відповідно означають жіноче і чоловіче начало.
3. Цей висновок спав мені на думку, коли дану працю практично було вже завершено. Але мені згадалася наша богиня родючості Макоша (інші варіанти – Мокоша, Макеша, Макошь, Мокошь), яка є покровителькою і жіночої животворної сили, і навіть у деяких джерелах виступає, як покровителька кохання. В одному з джерел (якийсь московський Інтернет-ресурс) її ім’я трактується складеним з двох частин: Ма (мати) і кош (кошик, кошара, кош), а відтак сама богиня Макоша, визначається не як богиня родючості, а як богиня врожаю, підсумків господарського року, подавальниця благ, що суперечить переважній більшості джерел і усталеним традиціям православної віри. Тож я ризикую висловити з цього приводу своє власне припущення.: ім’я Макоша розкладається наступним чином: Ма-ка-оша, де ма – чоловіче начало, ка – жіноче начало, а оша – просто закінчення, яке іноді зустрічається в іменниках жіночого роду в українській мові (ноша, калоша, пороша, воша). Поєднання чоловічого і жіночого начала саме й символізує родючість, а отже цілком відповідає уявленню про Макошу, як богиню родючості. Цілком можливо, що друге а (після к) просто «проковтнулося» з часом для благозвучності як зайва ненаголошена голосна перед наголошеною, і, таким чином, першопочаткове Макаоша перетворилося на Макоша. Звичайно, ця версія сумнівна, але, на мою думку, вона варта уваги фахівців – дослідників православної віри.

Але повернемось до корови. Враховуючи вищесказане, слово «корову» в первісному тексті перетворюється на ка-Орови (або ка-Орове): жінок, що походять від Ора, тобто доньок Орових. В результаті маємо:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових…»,
що й вимагалося довести в даному дослідженні.
Але залишаються відкритими ще декілька питань:
- Хто в такому разі є Замунь?
- Як вписується у текст слово кравенці, адже автор дошки 7-є «Велесової книги» виводить його як логічний наслідок походження від корови Замунь?
- Який з варіантів легенди про походження Орійського роду є первинним: про корову чи про дочок Ора?
- Яким чином могла статися розглядана плутанина корова – доньки Орові?
Спробую відповісти на ці питання по порядку.
Отже, звідки взялася Замунь і хто це така? Для початку треба зауважити, що у самій «Велесовій книзі» корова Замунь згадується лише двічі: перший раз – у досліджуваному рядку з дошки 7-є, а другий – у дошці 8(2):
«Тут бо корова Замунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами.»
Тут мушу зазначити, що в оригіналі не Замунь, а Земунь: «ТУБО ТО КРАВА ЗЕМУНЬ ИДЕ ДО ПОЛЯ СЫНІЯ…».
З цього тексту бачимо, що він реально не є інформативним, а швидше являє собою поетичний образ. Тому абсолютно логічно припустити, що він не є окремим джерелом інформації, а базується або ж на тексті дошки 7-є, або ж на її першоджерелі, бо, як я вже писав вище, цілком можливо, що плутанина в тлумаченні оповіді про походження роду сталася на більш ранньому етапі.
Не маючи інших версій, що означає і звідки взялася Замунь, я вирішив знову звернутися до «мови Богів». Знайшов 3 слова, які здалися мені близькими до Замунь фонетично:
saMjan – народжуватись, ставати, походити;
saMbhavana – походження, народження;
samaana – схожий, рівний, однаковий.
Перші 2 я відкинув, оскільки в тексті про народження вже йшлося: «І Дажбо нас народив …». Тому я зупинився на третьому варіанті, який здався мені цілком відповідним за змістом. Підставляючи його в досліджуваний текст замість Замунь, отримуємо наступне:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Як на мене, цілком логічно: рівними (або ж схожими, однаковими) – мається на увазі народами-братами.
Але, можливо, все значно простіше: в оригіналі «Велесової книги» зустрічається слово земен, яке в перекладі подається як земний (лексикографічний словник Велесової книги, ст. 416 у виданні Лозко Г.С. Велесова Книга – Волховник. – Вінниця: Континент-Прим, 2007). Якщо прийняти цей варіант, маємо:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових земних, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
На мою думку, це також прийнятно. Кожен з варіантів ставить під наголос якусь окрему частину речення, загалом не змінюючи його змісту, тому вважаю, що не варто окремо зупинятись на їх порівняльному аналізі: тож вирішуйте самі, який з варіантів видається вам більш ймовірним, більш відповідним до змісту, більш точним чи більш логічним, а я рухатимусь далі…
Настала черга розібратися з кравенцями (в оригіналі кравенце). На початку цієї статті я подав декілька версій перекладу досліджуваного уривку тексту дошки 7-є:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.» (Г. Лозко та Б. Яценко);
«Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці; і тако стали дідо русове» (Дан Берест) та
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.».
Тут же нагадаємо оригінал:
«а дажбо нас родіве кренз краву замунь а то бедехшемо кравенце а скуфе антіве русы борусень а суренжецы тако сме стахом дедь русове»
Як бачимо, ці переклади різняться в залежності від того, який зміст вкладають перекладачі у слово «кравенці». Г. Лозко та Б. Яценко розуміють під кравенцями окреме споріднене плем’я, що жило в давні часи поруч зі скіфами, антами, русами, борусами та сурожцями.
Дан Берест протиставляє кравенців скіфам: «і були ми не скіфи, а коровенці…», вочевидь розділяючи історичну гіпотезу, що скіфи не є нашими предками, а були кочівниками, що прийшли до Північного Причорномор’я з теренів давнього Ірану. Але в оригіналі тексту: «а то бедехшемо кравенце а скуфе» ми не бачимо «не скіфи, а коровенці», тож переклад Дана Береста виглядає надто вільним. Тим більше, що в інших місцях «Велесової Книги» знаходимо рядки, з яких слідує, що скіфи все ж є «нашими», наприклад:
«Тоді Русь пішла в наступ і розбила гунів. Утворили Край Антів і Скіфію Київську» (дошка 7-в)
«І перейшли в степи, і там були з отарами своїми і скіфи були» (дошка 15-а)
«І се скіфи-отці напружились і вразили ворожу силу, і потовкли її» (дошка 17-а).
Хоча заради об’єктивності мушу зазначити, що в одному місці скіфи таки згадуються як чужинці:
«І скіфи наступали, та то були жовтими, а руси були русими й блакитноокими» (дошка 6-в).
Ще в одному варіанті перекладу (вибачте, не знаю, хто його автор) кравенці подаються як збірна назва перерахованих далі слав’янських племен: «і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці…». Саме цей, останній варіант перекладу здається мені найбільш відповідним до думки автора дошки 7-є, оскільки такий народ як кравенці ніде, окрім «Велесової Книги» в історичних джерелах не згадується, тож кравенці (тобто коровичі – ті, що походять від корови) є в цьому разі логічним продовженням його оповіді:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: …».
Підтвердженням цієї думки є й імена перерахованих далі народів. В етимологічному словничку відомого українського історика Степана Наливайка, поданому до праці Сергія Наливайка «Етнічна історія Давньої України» назви цих народів мають у своїй основі бика (тура), тобто чоловічої половини корови. Тут же згадуються і кравенці:
«Кравенці – збірний етнонім у «Велесовій книзі» (дощечка 7є), включає 5 племен – скіфи, анти, руси, боруси й сурожці, означає «коровичі, бичичі, туричі»…»
Отже, думка автора дошки 7-є цілком логічна і зрозуміла. Але що виходить, якщо згідно моєї теорії замінити корову Замунь на «доньок Орових рівними»?
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми кравенці (тобто туричі): скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Ніяких суперечностей зі здоровим глуздом у даному варіанті я не вбачаю. Адже тут може підкреслюватись, що всі перераховані племена, з яких згодом утворився єдиний народ русів (І тако стали діди русове), були спільного походження і мали своїм тотемом тура, як символ могутніх воїнів. Нагадаємо також, що в етимологічному словничку Степана Наливайка назви цих народів витлумачуються саме з санскриту, і так само з санскриту в моїй теорії тлумачиться плутанина з коровою Замунь.
Отже, фраза виглядає цілком логічною і завершеною, тож тут можна було б з кравенцями і закінчити, але я вирішив розглянути й інші можливі варіанти. Тому я знову звернувся до санскриту і знайшов у словнику слово крав’я, яке означає «сире м’ясо з кров’ю». Підставивши цей вираз у досліджуване речення замість кравенці, отримуємо:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми сире м’ясо з кров’ю: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Мабуть, більшість читачів цієї праці одразу вважатиме це речення безглуздим. Але я пропоную не поспішати з висновками. Давайте поглянемо на вираз «сире м’ясо з кров’ю» як на поетичний образ, що означає щось ще не готове, не довершене, яке перебуває в початковому, зародковому стані. Адже цілком можливо, що автор за допомогою цього образу хотів підкреслити, що перераховані народи (скіфи, анти, руси, боруси та сурожці) являли собою щось ще остаточно не сформоване, і лише згодом з них утворилося єдине ціле – русь. На мою думку така версія також має право на існування…
Коли я розповів про цю теорію своєму другові, він висловив припущення, що зі словом кравенце, можливо, також сталася невеличка плутанина, і в первісному варіанті було щось пов’язане не з коровою, а з кров’ю (в оригіналі «Велесової книги» зустрічаються слова крова, крове – кров), тож ймовірно, що в початковому тексті було щось на кшталт кровенце на означення кревних родичів.
Підтвердження цієї гіпотези я несподівано знайшов у одному з варіантів перекладу «Велесової Книги». Я навмисно не долучив цей переклад до інших, оскільки він занадто художній і далекий від тексту оригіналу. Але ось як виглядає досліджуваний уривок у перекладі Арсенії Гай:
«Дажбо нас народив у Корові Замунь відродившись. І кревниками є скіфи, анти, борусень і сурожці, бо по дідах русове.»
Як бачимо, автор перекладу трактує кравенце як кревники, тобто кревні родичі. Якщо прийняти цю гіпотезу і мою теорію про плутанину з коровою Замунь, маємо:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми кревники: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Порівняємо цей варіант з двома попередніми:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми туричі : скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми сире м’ясо з кров’ю: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Я вважаю, що в усіх трьох варіантах маємо ситуацію, аналогічну з варіантами трактування значення Замунь: загальний зміст тексту не змінюється, лише робиться наголос на той чи інший його фрагмент.
Отже, остаточно розібравшись з усіма словами, в яких могла, на мій погляд, статися помилка, в підсумку маємо 6 варіантів ймовірного початкового тексту, який відповідає уривку з дошки 7-є «Велесової Книги». Кожен з варіантів має свій смисловий відтінок, при цьому інформативна частина лишається незмінною в усіх 6 варіантах:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових земних, і були ми кревники: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових земних, і були ми туричі: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових земних, і були ми сире м’ясо з кров’ю: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми кревники: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми туричі: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
«І Дажбо нас народив через доньок Орових рівними, і були ми сире м’ясо з кров’ю: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»


Таким чином, наведені вище рядки являють собою варіанти перекладу первісної оповіді (усної чи письмової), яка слугувала першоджерелом авторові дошки 7-є «Велесової Книги». Усі запропоновані варіанти цілком узгоджуються як із текстом у праці В. Войтовича «Міфи та легенди давньої України»,так і з текстом дошки 16-а «Велесової Книги».
Але тепер будь який читач цієї розвідки, навіть погоджуючись із моїми аргументами, може задати цілком слушне питання: «Гаразд, нехай буде так, але ж так само могла статися і зворотна помилка: тож чи не було все насправді навпаки і в первісній оповіді була саме корова Замунь і хтось помилково витлумачив її як доньок Орових
Аргументація на захист цієї думки може виглядати приблизно так: корова могла бути невірно трактована як ка-Орови, оскільки ка-Орови я виводив із санскриту, і звідси випливає, що мова цього племені була ближча до санскриту, тому саме слово корова мало зовсім інше звучання і написання, звідки й взялася плутанина – невідоме слово корова було сприйняте як ка-Орови. Так, дійсно, корова на санскриті – го, гаві, гаваї. Сліди цього слова бачимо у значенні слова «корова» в інших індо-арійських мовах:
govs – латиська;
kuh – німецька;
ko - данська, шведська;
ku – норвезька;
cow – англійська.
І навіть в українській воно лишило слід: гов’ядо, гов’ядина.
Цілком погоджуючись із логікою даного аргументу, я все ж спробую довести, що було навпаки, тобто варіант з ка-Орови був первинним по відношенню до варіанту з коровою, тим більше, що наведений аргумент може слугувати поясненням помилки як у цьому, так і в зворотному напрямку. Тож прошу ще раз перечитати 4 пункти, наведені на початку статті, від яких я відштовхувався у своїй теорії, припускаючи, що помилка криється саме у варіанті з коровою (додайте сюди також оповідь з дошки 16-а «Велесової Книги»). Але якщо комусь і цих аргументів здається замало – запропоную ще один. Гадаю, всім зрозуміло, що чим далі вглиб віків, тим ближче наша мова була до санскриту. Згадаймо, що саме з санскриту в даному випадку тлумачиться ка-Орови як доньки Орові, можливо також samaana – рівний замість Замунь) і крав’я – сире м’ясо з кров’ю (замість кравенце). Тому, цілком логічно, що саме варіант, який містить санскритські терміни (тобто, варіант, в якому йдеться про доньок Ора) є старшим, а отже – первинним.

Залишилось відповісти на останнє питання: яким чином могла статися плутанина корова – доньки Орові? Я цілком свідомий того, що яку б версію ймовірного розвитку подій я не висунув, будь-який критик може назвати її плодом моєї власної уяви. Це дійсно так, і можна лише здогадуватись, як все було насправді, і це все, звісно ж, з області припущень. Але з іншого боку, аби я не подав жодної версії, як могла статися плутанина з досліджуваним текстом, ця праця виглядала б незавершеною. Отже, ризикуючи наразитись на шквал критики, я все ж спробую подати якесь логічне пояснення ймовірного перебігу подій.
На мою думку, могло статися приблизно таке…
Як відомо, у ті далекі часи мови народів, що згодом стали русами, дещо різнилися між собою, в деяких деталях різнилися і вірування (наприклад, у «Велесовій Книзі» на означення Перуна зустрічаємо також ім’я Інтра). Отже, один з волхвів якогось племені мандрував племенами і ніс слово Боже цим племенам. В одному з таких племен, мова якого трохи відрізнялась від мови народу цього волхва, але в цілому була доволі близька і зрозуміла, він і розповів місцевому люду про походження роду Орійського і його ка-Орови було невірно сприйнято як корову. Згодом (або одразу ж) ця оповідь була записана місцевим волхвом у вже спотвореному вигляді і відтак передавалася з покоління в покоління, доки й не потрапила до автора дошки 7-є «Велесової Книги». Або ж ця оповідь не була записана, а передавалася наступним поколінням в усній формі, доки не була записана волхвом – автором дошки 7-є або кимось із його попередників.
Можливо також, що старовинний рукопис оповіді про походження від доньок Орових через глибину століть потрапив до рук автора дошки 7-є (або ж знов-таки до одного з його попередників) і вже тут текст був невірно витлумачений. Саме така версія здається мені більш ймовірною, оскільки з плином часу змінювалася мова і все далі віддалялася від санскриту, деякі прадавні слова і мовні конструкції поступово забувалися і виходили із вжитку, тож автор дошки 7-є, цілком логічно, міг невірно трактувати деякі терміни рукопису, приписавши певні невідповідності у правописі або ж граматичним помилкам у рукописі, або ж змінам, що сталися у мові за час, що минув від написання рукопису і до його часів…
Також можливо, що в першоджерелі була лише перша частина досліджуваної фрази: «І Дажбо нас народив через доньок Орових», а решта – це вже думка автора дошки 7-є, який невірно зрозумів це речення і на його підставі зробив вже свій висновок: «І були ми кравенці…».
Мабуть, можливі й інші варіанти перебігу подій, але пропоную продовжити цю справу дослідникам - фахівцям або ж читачам цієї праці – потренувати власну уяву та аналітичні здібності…
Ну от здається і все – на мою думку, дана розвідка дійшла логічного завершення.
На останок хочу сказати, що я не історик і не лінгвіст, і взагалі - людина, що до науки не має жодного відношення. І працюючи над цією статтею керувався не якимось фаховими знаннями, а виключно здоровим глуздом і елементарною логікою. Тому останню крапку в цьому дослідженні повинні поставити професійні історики. При цьому ви маєте пам'ятати, що на теперішній час історія являє собою швидше не науку, а допоміжний інструмент ідеології. Тож перш, ніж прийняти на віру аргументи "фахівця з історії" і щодо цієї праці, і щодо будь-якої іншої, спершу мусите з'ясувати, на чиїх ідеологів він працює, або ж у чию ідеологічну концепцію вписуються його твердження.

#2 Уповноважений

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6562 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 05.01.2012 – 20:24

цікаво спочатку. далі читати стомився.
загалом все так притягнуто як у голлівудській брехенці про магічність числа 23
  • 0

#3 Василь

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1505 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Софія

Відправлено 06.01.2012 – 12:31

А десь, крім "Велесової книги", ще є згадка про походження від батька Ора? Посто цікаво...
  • 0

#4 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 06.01.2012 – 15:02


 i 

Офтоп та флейм видалила.
 

  • 0

#5 Greg

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 19 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 06.01.2012 – 22:55

Перегляд дописуВасиль (6.01.2012 12:31) писав:

А десь, крім "Велесової книги", ще є згадка про походження від батька Ора? Посто цікаво...
Я вже казав - "Рукопис Войнича". Із сучасних джерел: В. Войтович "Міфи та легенди давньої України"
Раджу також з цього приводу дуже цікаву статтю Євгена Чорного "Орійська ідеологія": ось тут

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (5.01.2012 20:24) писав:

цікаво спочатку. далі читати стомився.
загалом все так притягнуто як у голлівудській брехенці про магічність числа 23
Маєш якісь конкретні аргументи на заперечення чи просто любиш яйцями подзвеніти?
  • 0

#6 Василь

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1505 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Софія

Відправлено 06.01.2012 – 23:06

Перегляд дописуGreg (6.01.2012 23:34) писав:

Я вже казав - "Рукопис Войнича". Із сучасних джерел: В. Войтович "Міфи та легенди давньої України"
Раджу також з цього приводу дуже цікаву статтю Євгена Чорного "Орійська ідеологія": ось тут

Дякую! Це дуже цікава гіпотеза про походження від батька Ора. Тим більше, що існують твердження, що Ор та Арджун (молодий Ор) є однією й тією ж самою особою. Є ще цікава книга Анатолія Кондратьєва, яку я читав, і мені навіть сподобалась. Правда, вже забув, чи було там щось про батька Ора. Взагалі, українці дуже старанно розробляють тему православ'я Руси-України. Читати приємно...
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних