Перейти до вмісту

Божі заповіді і найстрашніші гріхи. ЯК ми живемо?


Повідомлень в темі: 149

#61 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 02.12.2006 – 13:25

Перегляд дописуhobit (2.12.2006 10:24) писав:

В точку. І явище це називається декаденсом. І причиною його є Ваша релігія, релігія слабких, релігія толпи. Не вірите? тоді читайте.
не котіть на мене бочку. Навіть читати не хочу. Тьфу.

П.С.
"Бог вмер". (Ніцше)
"Ніцше вмер". (Бог)

А то що він під Антихристом ходив, це сліпі не бачать.

Повідомлення відредагував LMax: 02.12.2006 – 13:29

  • 0

#62 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 02.12.2006 – 13:40

Біблія - не для всіх.
Не можна свиню саджати за стіл з собою під час обіду. Це буде в найкращому разі цирк, у гіршому - кровава бійня.
Але 666- й, вийшовши на берег, проголосив: люди, ви всі - діти вовків і свиней і мавп, прямі нащадки їх. І таких, хто не від них - немає. Є тільки "природні" люди (проклятттям затавровані, було таке уточнення, серед багатьох інших).
Після майже столітнього панування 666- й затвердив це поняття в головах всіх живучих на землі. І зараз згадувати Біблію - соромно, хибно й неадекватно...

  • 0

#63 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 02.12.2006 – 23:34

Перегляд дописуLMax (2.12.2006 13:25) писав:

А то що він під Антихристом ходив, це сліпі не бачать.
Перед тим як робити такі заяви ознайомтесь з біографією Фрідріха Ніцше. Не проявляйте свою необізнаність.
  • 0

#64 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2006 – 11:26

Гріха немає. Гріх -- це породження розуму. розуму також немає
  • 0

#65 Kassandra

    Т-Сонятко

  • СуперМодератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5187 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:сплячих левів

Відправлено 03.12.2006 – 11:38

Добро, зло - то така дурниця...це просто баланс сил у світі...суцільного добра неможе бути...але то певною мірою оффтоп..хоч хріх - то така штука. що думаєш-думаєш над ним і до висновків не дойде...я вважаю, що найбільшим гріхом(назвімо це так) є вбивство..ми не можемо керувати чужим жииям, даним аж ніяк не нами..
  • 0

#66 ZipСоване Дівчисько

    В сіданці - шило, в голові - запалення!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 601 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Qiev

Відправлено 03.12.2006 – 12:18

Вона мріяла про ту мить, коли віддасть йому своє молоде тіло, свої гарячі жагучі вуста, свою ніжність, свої лагідні слова: вона тонко відчувала, як він палко цілує її білі високі перса, шию, живіт, все нижче, нижче його пальці, вони торкаються її оголеного лона, неймовірний вогонь палахкоче їй усередині, коли він входить у неї швидко й глибоко, аж до дна і той шал життя двох тіл несе їх обох у незнану таїну задоволення від володіння одне одним... Вона покірно дозволяє йому робити з нею все, що йому
заманеться - він виходить з неї, цілує її гарячий, мов жар, живіт, гладить пальцями розтулені статеві губи, торкається клітора, а потім знову пестить її розпашілу печерку, і коли вона мало не втрачає свідомість, швидко й різко занурюється в її вогенно-розтулену гавань, оточену чорною кучерявою рослинністю. Дика хвиля оргазму накотилась, розлила в лоні неспізнаний досі жар, далі накочується ще одна хвиля... і ще... Він відчуває, як у її печерці жарко й вогко стало і стискає дівчині стегна, глибоко, до кінця, входить в розпечену піч її тіла, шалено цілує її вуста, шию, груди, пальці рук-плечі, вона стискає ноги і розпашілі губи лона обіймають його твердий штир, що занурився в неї до самісінького кореня...
З глибокої уяви її повертає до дійсності голос Оксани:

- Ірино, ти що заснула?

- Нє, сестричко, я замріялась.

- Знову про нього думаєш?

- Умгу.

- Він же старіший за нас.

- Це й добре. Чи ти б не хотіла віддатись йому? Мовчиш, отже, хочеш, як і я, стати його коханкою хоч на одну ніч.

- Я ж іще дівчина.

- А якщо дівчина - станеш жінкою. Давай складемо план.

- Ну, і що з того вийде?

- З того вийде все, що ми з тобою забажаємо, чи ти думаєш він відмовиться прийти до нас пізнього вечора і спізнати нас обох у темній кімнаті.

- А як же ми його запросимо до себе?

- Хм, це ж так просто. Коли батьків і взагалі нікого, окрім нас, не буде вдома,

хтось піде і запросить його прийти, начебто щось допомогти зробити, ну, наприклад,

закрутити лампочку, що згоріла або ще щось...

- А далі?

- А далі хтось перший - ти чи я поведемо його в темну кімнату, де ми все

приготуємо для кохання.

- Що ж ми приготуємо?

- Ми будемо голі-голісінькі, лише халатики.

- І коли він прийде?..

- Наче ненароком дозволити його руці торкнутись грудей або живота, або й...

і рукою притримати його руку, ну і. я думаю, я впевнена, він по черзі кохатиме нас або й обох одразу.

- Якже він кохатиме обох одразу?

- А ми лежатимемо обоє поряд і він кохатиме то одну, то другу.

- Е ні, так не піде, cпочатку нехай одну, а вже потім іншу.

- Ой, сестричко, як це здорово, нам з тобою віддатись одному чоловікові.

Стривай, а ми не завагітніємо?

- Ти що? Він же досвідчений, ми йому скажемо, коли у нас почались місячні І

коли закінчились... і він сам зорієнтується. Не будемо ж ми виходити за нього заміж, у нього сім’я, діти... а ми згодом вийдемо заміж.

- Я так хочу спізнати його, віддатись йому бодай раз у житті. Він розумний,

освічений, вродливий і. врешті, ...мужчина, що живе по сусідству... гріх не скористатись цим, а потім усе життя жалкувати...

- О так! Я мріяла про це і боялась тобі признатись.

- А я боялась признатись тобі.

- Врешті, ми ж рідні сестри і наші бажання і потаємні мрії багато в чому

збігаються.

- Тоді давай обдумаємо в деталях наш план...

-Давай...

Сутеніло. Ігор сидів коло абрикоси на стільчику й курив. Його увагу привернула сусідка Оксана, що в купальнику вийшла на ганок, постояла, подивилась на свою садибу, далі її очі повернулись до нього, дівчина кивнула головою і пішла навпростець з ганку через город до нього.

- Сусіде, чи не могли б ви допомогти? — гукнула Оксана, через сітку огорожі

вистромивши голову.

Він дивився на її оголене тіло, що біліло в сутінках так привабливо.

- Чим я можу тобі допомогти, Оксано? — запитав схвильованим голосом.

- Лампочка перегоріла в спальні, а ми з Іркою боїмося темряви.

- А де ж батько з мамою?

- Поїхали в село в гості до родичів.

- Тоді я йду, - підвівся зі стільця Ігор.


«План спрацював на всі сто» — подумала Оксана в і грудях у неї загорілась жарина впевненості у здійсненні задуманого ними з Іркою плану.

- Ви йдіть у хвіртку, - загукала Оксана до сусіда, ми будемо в кімнаті.

Ігор викинув цигарку, з’їв таблетку «Орбіту», щоб не так гостро чувся запах тютюну з рота, постояв біля хвіртки з хвилину, ніби роздумуючи: йти чи не йти. Сутінки огортали землю і навряд, щоб його дружина Свєтка слідкувала за ним...

Він зайшов у простору веранду, зачинив за собою двері, трохи пройшов І, звернувши ліворуч, увійшов у широкий коридор, котрий ніби розділяв будинок сусіда Олеся навпіл. У коридорі було й геть темно. З однієї кімнати вийшла Ірина, старша із сестер, так-так, Ірина, бо була зодягнена в коротенький халатик, він його бачив на Ірині сьогодні вдень. Вона в правиці тримала запалену свічку. Ігор, ще не дійшовши до дівчини, привітався і раптом аж спіткнувся від несподіванки: поли халата широко розійшлись і дівочі груди, високі, тугі при неяскравому І дещо таємничому світлі свічки заколихались. Ірина опустила свічку нижче, розставивши ноги, ніби зустрівши невидиму перепону, темна чорнота дівочого лона, що його несли назустріч сусідові стрункі, як у лані, дівочі ноги, впала у вічі й блискавкою впилась у мозок, народивши непереборне бажання оволодіти дівчиною тут же, в коридорі, на підлозі. Він ступив крок-другий. Ірина ледь чутно зойкнула і свічка потухла. Ігорева рука потяглась уперед і вперлась в Іринин живіт. Дівчина, прискорено дихаючи, впіймала Ігореву руку і своєю ніжною рукою швидко притисла пальці сусіда до м’якого свого лона. Ігор відчув, як божеволіє від бажання увійти в Ірину, йому перехопило подих. Він чутливими пальцями розтулив губи дівочого багатства і почав масажувати його, легенько погладжуючи. Дівчина пригорнулася щосили до нього твердими персами і. падаючи на м’який килим, потягла його за собою... Він лежав на жарких персах і його чоловічий штик-ніж, якого Ірина сама ввела у свою нірку, гаряче й гостро вперся в палахтюче дно дівочого ставка-нірки. Ірина притишено застогнала від шаленої насолоди, обхопила ногами Ігореві сідниці і швидко стала рухатись усім тілом, обціловуючи свого коханця, її вуста горіли, як і печерка між ногами, все дівоче тіло, котре злилось з Ігоревим, ненаситне, спрагле. достигле й смачне, як стиглий персик, віддавало всю жагу, всю ласку й жадання безкінечної насолоди й кайфу, податливо дарувало себе. Ігор і сам незчувся, в шаленому вихорі кохання з молодою сусідкою, як обоє вони, засліплені божевіллям одночасного оргазму, застигли в обіймах одне одного, а тоді Ірина, майже непритомна, ніжно прошепотіла йому на вухо: «Коханий, іди в спальню, тебе чекає Оксана... іди, любий мій, Іди... ти подарував мені стільки насолоди й кохання...». І вона палко поцілувала свого коханця і знову прошепотіла: «Іди до Оксани... іди... незабудь... вона ще дівчина... зроби її жінкою... вона жде тебе... лише тебе...»

- А ти, як я тебе полишу?

- Іди, а потім, опісля... прийдеш до мене... прийдеш, якщо захочеш мене...

іди...

Ігор підвівся, взяв Іру на руки, обціловуючи їй вуста, шию, груди, пальці рук, обережно поставив на долівку.

- Іди, коханий мій, а я піду в ванну.... і чекатиму тебе у веранді...

Ігор помацав у темряві, знайшов ручку дверей і потягнув на себе. Двері легко відчинились і він, увійшовши на один крок у спальню, наткнувся на голу-голісіньку Оксану, обвив її обома руками за теплі плечі і жадібно впився своїми вустами в її дівочі перса, на котрих ще не лежав жоден із чоловіків.

Оксана взяла його голову у свої руки і доторкнулась пересохлими вустами його вуст, потім опустила руки, знайшла пальці його рук і поклала їх на свою дівочу цноту, порослу густим підліском: «Я й хочу І боюсь.., але більше, мабуть, хочу, як Ірка, стати жінкою... Тільки не зроби мені дитину... Місячні були три тижні назад... перший день місячних.»

Ігор легко підняв Оксану, став на коліна і поклав дівчину, мов дорогоцінну квітку... на твердий лінолеум, застелений тонким килимом. Їх огортала темрява. В Оксани серце билось, мов у впійманої синички, вона й чекала цієї першої миті кохання, коли подарує свою дівочу незайманість сусідові, якого й сама не знала- чи кохала, чи він просто їй дуже подобався і боялась незвіданого болю втрати своєї цноти і честі.

Ігор намацав правицею маленьку тверду подушку біля ліжка, взяв її і, піднявши ніжно Оксану, поклав подушку їй під низ спини.

«Так буде легше і тобі, й мені...»

Вони шаленіли, обціловуючи одне одного. Ігор відчув, як Оксанині ноги почали поволі розсовуватитсь. Ігор непомітно для дівчини поклав одну ногу в проміжок, далі другу, і його чоловічий фауст-патрон вперся в низ дівочого живота. Ігор обома руками розтулив Оксані ноги ще ширше, ввів свого піхотинця у вологу поверхню незайманого дівочого озерця і натискував сильно й уперто, відчуваючи, як дівоче лоно помаленьку піддається. Оксана і від наростаючого бажання, і від незвіданого страху так міцно пригорнулась до свого першого мужчини, який уже ось-ось розірве їй дівочу пліву й увійде в неї. до самісінького дна дістане, і вона вперше відчує і спізнає чоловічу силу й міць і гаряча сперма виллється, як цілющий дощ на пересохлу землю.

«Цілуй мене, любий, цілуй, бо я боюсь болю... боюсь стати жінкою...»

«Яке туге твоє. Оксанонько, тіло, твої перса, - Ігор підклав руки під сідниці Оксані і щосили вперся своїм шаленим солдатом у натягнуту, мов струна, дівочу пліву... і раптом вона порвалась, і його мужній піхотинець стрімко занурився вниз, мовби пірнув у незнайому копанку і діставсь гарячого, як висока ватра, дна. Оксана злякано скрикнула і схвильовано зашепотіла:

- Золото моє, легіню мій перший і наймиліший. що ж ми з тобою накоїли тільки-що? Ти зробив мене жінкою, свою сусідку, яка ще й не мріяла про це, хіба що прагла палко щодня й щоночі про те, щоб віддатись такому, як ти, красивому, розумному. Вже краще тобі, аніж бозна кому, мо п’яниці чи байдужому і до моїх почуттів І до мрій моїх.

- Оксанонько, лебідко моя, навіть дружина моя вже не була незайманою, коли

ми одружились... а ти... ти... скарбе мій золотий, царице моя...

Вони кохались довго й шалено... Оксана, спізнавши вперше солодощі кохання, схвильована й гаряча лежала, прислухаючись до наростаючих хвиль жарув розверзлому своєму лоні, що вперше віддалось чоловікові і прийняло його... Все тіло горіло... вони розморені лежали... він десь знайшов носовика і витирав ним її мокре чоло й обличчя.

- На килимі будуть плями крові, - озвався Ігор.

- Нічого, кохання моє, вранці я виперу і килим, і халат... Ось я й жінка...

- Не бійся, не завагітнієш... я порахував.

- Я не цього боюсь... Ми з тобою згрішили... ти ж маєш сім’ю... Господи, що

на нас із Іркою найшло?., божевілля... прости, небесна сило...

- Вже пізно, Оксанко... те, що сталось, уже сталось...

- Що ж я колись своєму нареченому скажу про втрачену цноту? Іди до мене,

бери мене ще... ой, болить... іди до Іри...

Ігор, залишивши Оксану, мов п’яний, вийшов зі спальні і, тримаючись правицею за стіну, почав рухатись у бік веранди... Дівочі руки обвили йому шию і спраглі Ірині вуста впились у його рот...

- Бери мене... бери...

Він увійшов у неї стрімко й глибоко, аж вона затремтіла вся від божевілля насолоди і за кілька хвилин шаленого кохання жаркі хвилі оргазму підняли її на свій гребінь і понесли бозна куди...

«Як це солодко, віддатись тому, кого жадаєш, кого прагнеш, пий мене... бери мене... легіню мій... бери...»

  • 0

#67 Hytraja Liza

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 17 повідомлень
  • Місто:ЛЬВІВ

Відправлено 03.12.2006 – 13:04

Перегляд дописуZiPСоване Дівчисько (3.12.2006 12:18) писав:

Вона мріяла про ту мить, коли віддасть йому своє молоде тіло, свої гарячі жагучі вуста, свою ніжність, свої лагідні слова: вона тонко відчувала, як він палко цілує її білі високі перса, шию, живіт, все нижче, нижче його пальці, вони торкаються її оголеного лона, неймовірний вогонь палахкоче їй усередині, коли він входить у неї швидко й глибоко, аж до дна і той шал життя двох тіл несе їх обох у незнану таїну задоволення від володіння одне одним... Вона покірно дозволяє йому робити з нею все, що йому
заманеться - він виходить з неї, цілує її гарячий, мов жар, живіт, гладить пальцями розтулені статеві губи, торкається клітора, а потім знову пестить її розпашілу печерку, і коли вона мало не втрачає свідомість, швидко й різко занурюється в її вогенно-розтулену гавань, оточену чорною кучерявою рослинністю. Дика хвиля оргазму накотилась, розлила в лоні неспізнаний досі жар, далі накочується ще одна хвиля... і ще... Він відчуває, як у її печерці жарко й вогко стало і стискає дівчині стегна, глибоко, до кінця, входить в розпечену піч її тіла, шалено цілує її вуста, шию, груди, пальці рук-плечі, вона стискає ноги і розпашілі губи лона обіймають його твердий штир, що занурився в неї до самісінького кореня...
З глибокої уяви її повертає до дійсності голос Оксани:

- Ірино, ти що заснула?

- Нє, сестричко, я замріялась.

- Знову про нього думаєш?

- Умгу.

- Він же старіший за нас.

- Це й добре. Чи ти б не хотіла віддатись йому? Мовчиш, отже, хочеш, як і я, стати його коханкою хоч на одну ніч.

- Я ж іще дівчина.

- А якщо дівчина - станеш жінкою. Давай складемо план.

- Ну, і що з того вийде?

- З того вийде все, що ми з тобою забажаємо, чи ти думаєш він відмовиться прийти до нас пізнього вечора і спізнати нас обох у темній кімнаті.

- А як же ми його запросимо до себе?

- Хм, це ж так просто. Коли батьків і взагалі нікого, окрім нас, не буде вдома,

хтось піде і запросить його прийти, начебто щось допомогти зробити, ну, наприклад,

закрутити лампочку, що згоріла або ще щось...

- А далі?

- А далі хтось перший - ти чи я поведемо його в темну кімнату, де ми все

приготуємо для кохання.

- Що ж ми приготуємо?

- Ми будемо голі-голісінькі, лише халатики.

- І коли він прийде?..

- Наче ненароком дозволити його руці торкнутись грудей або живота, або й...

і рукою притримати його руку, ну і. я думаю, я впевнена, він по черзі кохатиме нас або й обох одразу.

- Якже він кохатиме обох одразу?

- А ми лежатимемо обоє поряд і він кохатиме то одну, то другу.

- Е ні, так не піде, cпочатку нехай одну, а вже потім іншу.

- Ой, сестричко, як це здорово, нам з тобою віддатись одному чоловікові.

Стривай, а ми не завагітніємо?

- Ти що? Він же досвідчений, ми йому скажемо, коли у нас почались місячні І

коли закінчились... і він сам зорієнтується. Не будемо ж ми виходити за нього заміж, у нього сім’я, діти... а ми згодом вийдемо заміж.

- Я так хочу спізнати його, віддатись йому бодай раз у житті. Він розумний,

освічений, вродливий і. врешті, ...мужчина, що живе по сусідству... гріх не скористатись цим, а потім усе життя жалкувати...

- О так! Я мріяла про це і боялась тобі признатись.

- А я боялась признатись тобі.

- Врешті, ми ж рідні сестри і наші бажання і потаємні мрії багато в чому

збігаються.

- Тоді давай обдумаємо в деталях наш план...

-Давай...

Сутеніло. Ігор сидів коло абрикоси на стільчику й курив. Його увагу привернула сусідка Оксана, що в купальнику вийшла на ганок, постояла, подивилась на свою садибу, далі її очі повернулись до нього, дівчина кивнула головою і пішла навпростець з ганку через город до нього.

- Сусіде, чи не могли б ви допомогти? — гукнула Оксана, через сітку огорожі

вистромивши голову.

Він дивився на її оголене тіло, що біліло в сутінках так привабливо.

- Чим я можу тобі допомогти, Оксано? — запитав схвильованим голосом.

- Лампочка перегоріла в спальні, а ми з Іркою боїмося темряви.

- А де ж батько з мамою?

- Поїхали в село в гості до родичів.

- Тоді я йду, - підвівся зі стільця Ігор.
«План спрацював на всі сто» — подумала Оксана в і грудях у неї загорілась жарина впевненості у здійсненні задуманого ними з Іркою плану.

- Ви йдіть у хвіртку, - загукала Оксана до сусіда, ми будемо в кімнаті.

Ігор викинув цигарку, з’їв таблетку «Орбіту», щоб не так гостро чувся запах тютюну з рота, постояв біля хвіртки з хвилину, ніби роздумуючи: йти чи не йти. Сутінки огортали землю і навряд, щоб його дружина Свєтка слідкувала за ним...

Він зайшов у простору веранду, зачинив за собою двері, трохи пройшов І, звернувши ліворуч, увійшов у широкий коридор, котрий ніби розділяв будинок сусіда Олеся навпіл. У коридорі було й геть темно. З однієї кімнати вийшла Ірина, старша із сестер, так-так, Ірина, бо була зодягнена в коротенький халатик, він його бачив на Ірині сьогодні вдень. Вона в правиці тримала запалену свічку. Ігор, ще не дійшовши до дівчини, привітався і раптом аж спіткнувся від несподіванки: поли халата широко розійшлись і дівочі груди, високі, тугі при неяскравому І дещо таємничому світлі свічки заколихались. Ірина опустила свічку нижче, розставивши ноги, ніби зустрівши невидиму перепону, темна чорнота дівочого лона, що його несли назустріч сусідові стрункі, як у лані, дівочі ноги, впала у вічі й блискавкою впилась у мозок, народивши непереборне бажання оволодіти дівчиною тут же, в коридорі, на підлозі. Він ступив крок-другий. Ірина ледь чутно зойкнула і свічка потухла. Ігорева рука потяглась уперед і вперлась в Іринин живіт. Дівчина, прискорено дихаючи, впіймала Ігореву руку і своєю ніжною рукою швидко притисла пальці сусіда до м’якого свого лона. Ігор відчув, як божеволіє від бажання увійти в Ірину, йому перехопило подих. Він чутливими пальцями розтулив губи дівочого багатства і почав масажувати його, легенько погладжуючи. Дівчина пригорнулася щосили до нього твердими персами і. падаючи на м’який килим, потягла його за собою... Він лежав на жарких персах і його чоловічий штик-ніж, якого Ірина сама ввела у свою нірку, гаряче й гостро вперся в палахтюче дно дівочого ставка-нірки. Ірина притишено застогнала від шаленої насолоди, обхопила ногами Ігореві сідниці і швидко стала рухатись усім тілом, обціловуючи свого коханця, її вуста горіли, як і печерка між ногами, все дівоче тіло, котре злилось з Ігоревим, ненаситне, спрагле. достигле й смачне, як стиглий персик, віддавало всю жагу, всю ласку й жадання безкінечної насолоди й кайфу, податливо дарувало себе. Ігор і сам незчувся, в шаленому вихорі кохання з молодою сусідкою, як обоє вони, засліплені божевіллям одночасного оргазму, застигли в обіймах одне одного, а тоді Ірина, майже непритомна, ніжно прошепотіла йому на вухо: «Коханий, іди в спальню, тебе чекає Оксана... іди, любий мій, Іди... ти подарував мені стільки насолоди й кохання...». І вона палко поцілувала свого коханця і знову прошепотіла: «Іди до Оксани... іди... незабудь... вона ще дівчина... зроби її жінкою... вона жде тебе... лише тебе...»

- А ти, як я тебе полишу?

- Іди, а потім, опісля... прийдеш до мене... прийдеш, якщо захочеш мене...

іди...

Ігор підвівся, взяв Іру на руки, обціловуючи їй вуста, шию, груди, пальці рук, обережно поставив на долівку.

- Іди, коханий мій, а я піду в ванну.... і чекатиму тебе у веранді...

Ігор помацав у темряві, знайшов ручку дверей і потягнув на себе. Двері легко відчинились і він, увійшовши на один крок у спальню, наткнувся на голу-голісіньку Оксану, обвив її обома руками за теплі плечі і жадібно впився своїми вустами в її дівочі перса, на котрих ще не лежав жоден із чоловіків.

Оксана взяла його голову у свої руки і доторкнулась пересохлими вустами його вуст, потім опустила руки, знайшла пальці його рук і поклала їх на свою дівочу цноту, порослу густим підліском: «Я й хочу І боюсь.., але більше, мабуть, хочу, як Ірка, стати жінкою... Тільки не зроби мені дитину... Місячні були три тижні назад... перший день місячних.»

Ігор легко підняв Оксану, став на коліна і поклав дівчину, мов дорогоцінну квітку... на твердий лінолеум, застелений тонким килимом. Їх огортала темрява. В Оксани серце билось, мов у впійманої синички, вона й чекала цієї першої миті кохання, коли подарує свою дівочу незайманість сусідові, якого й сама не знала- чи кохала, чи він просто їй дуже подобався і боялась незвіданого болю втрати своєї цноти і честі.

Ігор намацав правицею маленьку тверду подушку біля ліжка, взяв її і, піднявши ніжно Оксану, поклав подушку їй під низ спини.

«Так буде легше і тобі, й мені...»

Вони шаленіли, обціловуючи одне одного. Ігор відчув, як Оксанині ноги почали поволі розсовуватитсь. Ігор непомітно для дівчини поклав одну ногу в проміжок, далі другу, і його чоловічий фауст-патрон вперся в низ дівочого живота. Ігор обома руками розтулив Оксані ноги ще ширше, ввів свого піхотинця у вологу поверхню незайманого дівочого озерця і натискував сильно й уперто, відчуваючи, як дівоче лоно помаленьку піддається. Оксана і від наростаючого бажання, і від незвіданого страху так міцно пригорнулась до свого першого мужчини, який уже ось-ось розірве їй дівочу пліву й увійде в неї. до самісінького дна дістане, і вона вперше відчує і спізнає чоловічу силу й міць і гаряча сперма виллється, як цілющий дощ на пересохлу землю.

«Цілуй мене, любий, цілуй, бо я боюсь болю... боюсь стати жінкою...»

«Яке туге твоє. Оксанонько, тіло, твої перса, - Ігор підклав руки під сідниці Оксані і щосили вперся своїм шаленим солдатом у натягнуту, мов струна, дівочу пліву... і раптом вона порвалась, і його мужній піхотинець стрімко занурився вниз, мовби пірнув у незнайому копанку і діставсь гарячого, як висока ватра, дна. Оксана злякано скрикнула і схвильовано зашепотіла:

- Золото моє, легіню мій перший і наймиліший. що ж ми з тобою накоїли тільки-що? Ти зробив мене жінкою, свою сусідку, яка ще й не мріяла про це, хіба що прагла палко щодня й щоночі про те, щоб віддатись такому, як ти, красивому, розумному. Вже краще тобі, аніж бозна кому, мо п’яниці чи байдужому і до моїх почуттів І до мрій моїх.

- Оксанонько, лебідко моя, навіть дружина моя вже не була незайманою, коли

ми одружились... а ти... ти... скарбе мій золотий, царице моя...

Вони кохались довго й шалено... Оксана, спізнавши вперше солодощі кохання, схвильована й гаряча лежала, прислухаючись до наростаючих хвиль жарув розверзлому своєму лоні, що вперше віддалось чоловікові і прийняло його... Все тіло горіло... вони розморені лежали... він десь знайшов носовика і витирав ним її мокре чоло й обличчя.

- На килимі будуть плями крові, - озвався Ігор.

- Нічого, кохання моє, вранці я виперу і килим, і халат... Ось я й жінка...

- Не бійся, не завагітнієш... я порахував.

- Я не цього боюсь... Ми з тобою згрішили... ти ж маєш сім’ю... Господи, що

на нас із Іркою найшло?., божевілля... прости, небесна сило...

- Вже пізно, Оксанко... те, що сталось, уже сталось...

- Що ж я колись своєму нареченому скажу про втрачену цноту? Іди до мене,

бери мене ще... ой, болить... іди до Іри...

Ігор, залишивши Оксану, мов п’яний, вийшов зі спальні і, тримаючись правицею за стіну, почав рухатись у бік веранди... Дівочі руки обвили йому шию і спраглі Ірині вуста впились у його рот...

- Бери мене... бери...

Він увійшов у неї стрімко й глибоко, аж вона затремтіла вся від божевілля насолоди і за кілька хвилин шаленого кохання жаркі хвилі оргазму підняли її на свій гребінь і понесли бозна куди...

«Як це солодко, віддатись тому, кого жадаєш, кого прагнеш, пий мене... бери мене... легіню мій... бери...»

А ШО ДАЛІ....?
  • 0

#68 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 03.12.2006 – 13:32

Скажу коротко: по його роботі вже все було видно і без біографії.
А з біографії основне:
Больные и слабые должны погибнуть, а сильнейшие — победить. Отсюда афоризм Ницше: «Падающего толкни!»
Чудово! :brovy:

Примером сверхчеловека для Ницше является Иисус Христос.
Невжі Ісус такого навчив його? :) :kozak:

не буду тут далі обговорювати його деструктивний світогляд, бо це офтоп в цій темі.
  • 0

#69 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 03.12.2006 – 13:46

Перегляд дописуhobit (3.12.2006 11:26) писав:

Гріха немає. Гріх -- це породження розуму. розуму також немає
Якраз розум є, і він в більшості бере верх.
  • 0

#70 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2006 – 13:57

Перегляд дописуLMax (3.12.2006 13:32) писав:

Скажу коротко: по його роботі вже все було видно і без біографії.
А з біографії основне:
Больные и слабые должны погибнуть, а сильнейшие — победить. Отсюда афоризм Ницше: «Падающего толкни!»
Чудово! :brovy:

Примером сверхчеловека для Ницше является Иисус Христос.
Невжі Ісус такого навчив його? :) :kozak:

не буду тут далі обговорювати його деструктивний світогляд, бо це офтоп в цій темі.
зрозуміло. браня.
  • 0

#71 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2006 – 14:44

Перегляд дописуLMax (3.12.2006 13:46) писав:

Якраз розум є, і він в більшості бере верх.
ми можете довести існування розуму?
так шо не бзд... по пусякам.
  • 0

#72 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2006 – 21:21

Цитата

Однажды Будда собрал монахов и спрашивает: "Кто из вас сегодня собирается в публичный дом?" - "Как ты мог подумать о нас такое, о Великий! Наши помыслы чисты от скверны благодаря твоему свету,"- отвечали монахи. - "Придется опять идти одному, "- вздохнул Будда, -"вечно один, вот ведь нелегкая карма пророка" © Ра-Хари

Повідомлення відредагував hobit: 03.12.2006 – 21:21

  • 0

#73 L.R.

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 339 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2006 – 00:50

Цитата

Але 666- й, вийшовши на берег, проголосив: люди, ви всі - діти вовків і свиней і мавп, прямі нащадки їх. І таких, хто не від них - немає. Є тільки "природні" люди (проклятттям затавровані, було таке уточнення, серед багатьох інших).
Після майже столітнього панування 666- й затвердив це поняття в головах всіх живучих на землі. І зараз згадувати Біблію - соромно, хибно й неадекватно...


ой Ви кумедні... 666 - не знак антихриста, а всього лиш "шана" імператору нерону. читайте тут:
http://gazeta.mirt.ru/2000/03/05.html
  • 0

#74 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2006 – 11:00

Перегляд дописуhobit (3.12.2006 14:44) писав:

ми можете довести існування розуму?
Мається на увазі інтелект. Навіщо доводити явне?
  • 0

#75 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2006 – 11:36

Перегляд дописуL.R. (4.12.2006 00:50) писав:

ой Ви кумедні... 666 - не знак антихриста, а всього лиш "шана" імператору нерону. читайте тут:
http://gazeta.mirt.ru/2000/03/05.html
Досить примітивна трактовка, тому що до уваги не береться весь зміст послання, а тільки число 666.
Також не береться до уваги пророцтво Даниїла, в якому міститься багато спільного з Обявленням.

От інші трактування:
http://www.biblestud.../qna/3138.shtml
http://www.apocalyps...om/sealrus.html
і ще: http://my666.boom.ru/

П.С. я не берусь стверджувати їх детальну безпомилковість (в чому й можливі відмінності між ними), а по суті в кожному з них говориться про одне. Якщо хочете, можна обговорити це детальніше в спеціальному розділі.
  • 0

#76 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 04.12.2006 – 14:16

Якщо б я мав на увазі інтелект, то б і написав і н т е л е к т

Цитата

Гріха немає. Гріх -- це породження розуму. розуму також немає

Перегляд дописуLMax (4.12.2006 11:00) писав:

Мається на увазі інтелект. Навіщо доводити явне?

Повідомлення відредагував hobit: 04.12.2006 – 14:17

  • 0

#77 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2006 – 15:36

тоді доведіть що розум і ітелект це різні речі.
  • 0

#78 Xobb

    Doctor What'son

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1481 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 04.12.2006 – 15:56

Знову трудним пасвящається:
http://en.wikipedia.org/wiki/Mind
http://en.wikipedia.org/wiki/Intellect
  • 0

#79 LMaXLvIV

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2006 – 16:02

прошу пана написати своє розуміння, інакше підтвердиться Ваша досі необгрунтована теза, що розуму немає саме у Вас на лихо...

А "гуглити" та "лінкувати" я і сам вмію, добре що хоч Вас трохи зашевелив...

Повідомлення відредагував LMax: 04.12.2006 – 16:20

  • 0

#80 Archon-ua

    Літають тут всякі...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 998 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Земля і біля неї...

Відправлено 14.01.2007 – 03:23

На мою думку те що називають гріхом просто вчинок після якого в людини виникає почуття вини...
В залежності від виховання поняття гріха може бути різне
це може називатись по різному але при цьому завжди є почуття вини...
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних