Перейти до вмісту

Болиш? – Боли ж!


В цій темі немає відповідей

#1 Medvid

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 1 повідомлень

Відправлено 22.04.2011 – 11:10

  • 0
Дорогі львів’яни! Шановні колеги у без-цáринні літератури! Намагався щиросердно вчитатися у Ваше хаотичне звернення до Секретаріату Ради НСПУ /раніше так називалося, хоч Ви пишете "до Секретаріату Національної спілки письменників України, м. Київ", - мабуть, відтоді - ось уже понад чотири роки - коли я працював у апараті НСПУ, сталися зміни у називанні!/; не тямлячись на інтернетах, бо досі користуюсь олівцем, пером та друкарського машинкою, здогадуюсь, що йдеться про той відкритий лист Марії Якубовської, тож і її статтю в "Українській літературній газеті" під гаслом "Україна, яку ми обираємо". Читав саме це послання голови Львівської організації НСПУ. Ще за мого секретарювання, а недовгий час і "заступництва" – у супрязі з Петром Осадчуком - зачалася не найгіршого повіття традиція обирати на голів обласних організацій НСПУ письменників-жінок; так-от "ожіночилися" - Дніпропетровська, Рівненська, Полтавська, Волинська, Львівська… Не скажу, чи це була данина гендерній "політиці", чи - може - письменники у різних землях /не областях!/ України втомилися од чоловічої сваволі /…/ але знаю напевне, що такий /така/ письменник, прозаїк, як голова Рівненської організації НСПУ, шанована "мною" ще задовго до "голововіства" - прозаїк такої потуги, що /люблене "мною" тоді порівняння, - хто-зна чому!/ Франсуазі Саган і не снилося! Але читайте її повісті і романи; припам’ятовуйте, як вона, вже у поставі голови, подала до секретаріату проект літературно-театральної студії, і я обстоював цей проект, (не вдалося!) адже усе мало співпадати з Планом основних заходів НСПУ, себто й фінансуванням, що складало на той час чи й не мільйон гривень! (Голова НСПУ, благословляючи одною рукою ту чи ту ідею і жартома називаючи мене – на секретаріатах – «директором» Інституту Молодого письменника, а іншою рукою – секретаря з економічних питань Ан. Іс. Крима – врізав кошти на будь-які проекти). Таким чином здох Тернопільський книжковий форум, "президентом" котрого по трьох роках проведення я став, - а й далі чути волання, що нема де спродати книжку, - був би форум, а затим і книгарні, і розпродаж, і слава! /; і – Голова НСПУ, кажу не лукавлячи, благословляв чимало проектів, аж доки – не "увірвалося", - і таким робом щезли з Основних заходів НСПУ і Міжнародний конкурс "Гранослов", і Тернопільський книжковий форум, і молодіжна газета "Гранословіє", й ін., що рокували несумнівні зрушення у діяльності НСПУ.
Але я не збираюся зоходжуватися довкола своїх проектів та ідей, - Ви, цілком можливо, й не підозрювали про їхнє існування…бо, - адекватнили своє існування не за чином "робіт і днів" / як перекладав Ів. Франко славетне Ѓесіодове/, а за якимись іншими спонуками: Р. Іваничуку – чом би й не стати Героєм України / що героїчного в його писаннях останніх десятиліть?! /; Мих. Косіву – триматися депутатства; Н. Бічуї – лишатися простісіньким членом НСПУ, як і щиро шанованому "мною" Р. Дідулі; Б. Стельмаху – з. д. м. України; а от про кого жаль говорити, то це про своїх друзів. І. Гургулу та Р. Кудлика, - що один секретарював "економікою" НСПУ певний час і був "усунений" з посади, а інший – стараючись коло виживання "Дзвону" – замість лишатися бідовим редактором і видавцем – і чудовим письмаком, - спокушається на "ювілейні" учти, радіючи "посильній фінансовій допомозі, яка уможливила проведення ювілейних урочистостей "Дзвону" / інф. "ЛУ"/.
Але спершу годилося б покінчити з "гендерним" питанням, а вже далі – доштовхнутися до "підписантів". Належить визнати: з приходом "до влади" жінок-письменників аж нічого такого, щоб аж дуже, аж надто у нашім письменницькім бутті не змінилося; навпаки, - і не мені одному здавалося! – жінки-письменниці виявилися не менш вірно підданими служительницями Банковій, 2, аніж "узурпатори"- чоловіки; бо – пригадую - "колючий" голова Полтавської організації НСПУ М. Костенко неоднораз бунтував на Президії й навіть демонстративно виходив із зали засідань / "ми з вами ніколи ні про що не домовимося!" – на адресу Голови НСПУ /; не кажучи про криваві бої довкола створення ДУМу / як "централізованої" бухгалтерії НСПУ/, коли один із заступників Голови НСПУ П. Осадчук виступив в "ЛУ" з цілою програмою шкідливості такого задуму!
Знати було й давніше, як львівські "патріархи" противилися постанню М. Якубовської на головування, але… є Статут, є Положення обласних організацій, згідно яких обирає письменницька громада, і жоден Яворівський, жоден Крим, жоден Медвідь тут не вказ! Якраз на ту пору мені вдалося "звербувати" П. Осадчука / двоє нас було заступників Голови НСПУ – Осадчук і Медвідь/ подати заяви про звільнення з посад заступників, на що мудрий і назнаний на глобальних культурних і політичних баталіях "патріарх", на мій подив, погодився / на Шовковичній, у кав’ярні, неподалік Фонду культури, яким опікується Б.І. Олійник/, хоча й допікував здогад: а раптом Петро Ілліч запідозрить мене у хитруванні.
Моя позиція-застанова була проста: якщо не можеш, не маєш сили противитися небажаним "тенденціям", то відступися, визнай свою поразку, аби згодом не показували пальцем: він там був (хоча й : що ті жалюгідні потуги Медведя – бігати ув "Еней", де гіпсокартоном зашивали малювання Базилевича, й вимагати залишити "для нащадків" бодай одну стіну!). Доречно тут запитати: де ви були, давніші завсідники "Енея", чому наїжджали на Банкову хіба заради себе-презентації, заради "побратимства", помаранч-революції, спротиву Околітенко-опозиції?/
Та останні чотири роки, вже як "рядовий" член НСПУ, лише з преси довідувався: видавництво "Український письменник" ледь животіє; поліклініки - катма; те - в оренді; інше - продано; завітати до Банкової, - куди поткнешся? хіба в бібліотеку, де щиросердно зустрінуть; люба й шанована /щоб там не казали!/ "Літ. Україна" присиротинилася десь на Суворова і заходилася несамовито піарити керівників НСПУ; скандальні "процеси" довкола позову Г. Тарасюк; сором’язливе звернення молодих і не дуже літераторів під гаслом "Маємо право знати" й т. ін. /До речі, письменник Гр. Штонь в одному з інтерв’ю оповідає, як хотів стати на облік, як післяінфартник, в нашу рідну поліклініку; не кажучи вже про чудового прозаїка Вал. Ляхевича, що він хотів безоплатно, як і було раніше, здати аналізи, і як нові владці поліклініки "літфонду" телелефонували Ан. Іс. Криму: до робити? тут якийсь пісатєль...
Та годилося б врешті перейти до "текста" львівських "патріархів", що вони уповають до Секретаріату НСПУ. Од першого й до останнього речення - стилістичні незграбності, плутанина понять, сум’яття недосформованого сумління, розгубленість у формуванні думки, совдепівського гатунку уповання, самопринизливі рефлексії, вірнопідданська "філософія" провінціалів. Й аби не розтікатися мислію по древу, - до чóго це все ведеться: "яка нині прагне очолити всю Національну спілку письменників, про що знаємо з розповідей колег з інших областей"; "Секретаріатові НСПУ необхідно вирішувати, чи авторка такого хаотичного й сумбурного листа може й надалі очолювати численну письменницьку організацію Львівщини".
Важко уявити, що львівський патріарх, себто – всеукраїнський пан Роман Іванович. попри працю над майстровитою проозою останніх років і десятиліть, безнастанно встигає спілкуватися ще й з "колегами з інших областей" ув інтернетівський спосіб; як також важко уявити, що йому, письменнику, Героєві України, не болить те ж, що й Марії Якубовській - звернення "чи не до всього українського народу - від письменників починаючи та Президентом і міліціонерами кінчаючи".
Годилося б насамкінець запитати: Ви, поважніші за віком і від мене, тим більш від Марії Якубовської - письменники, депутати, Герої, ті, що вибороли для нас, молодших, і Конституцію, і демократію /кажу це без іронії/, чомусь раптом сполошилися, коли жінка-письменниця, навіть якщо вона "нині прагне очолити всю Національну спілку письменників", взялася нагадувати /це вже цитата з її статті в "Українській літературній газеті"/, що "питання достойного соціального, матеріального, психологічного та ін. буття сучасного письменника - це найголовніше питання національної державної безпеки"? Ви, маючи змогу / й бажання/ одержувати інформацію "з розповідей колег з інших областей", не мали часу /чи бажання/ обміркувати й обговорити "широким загалом львівських письменників" інтернетівський варіант "необгрунтованих інспірацій" своєї колеги - голови Львівської організації НСПУ?! Кажете, що "лист цей, як нам відомо, був зачитаний на засіданні ради ЛО НСПУ", - але ж рада будь-якої організації /також і тієї, що на Банковій/ є керівним органом межи з’їздом /зборами письменників/, президією та секретаріатом… І шкода,що Ви, авторитетні люди не тільки у своєму краї, але й у всій Україні, не є членами ради такої поважної /здавен - найбільшої за кількістю членів НСПУ/ письменницької організації.
Вважаючи публікацію "відкритого листа" Марії Якубовської "безадресним", Ви самі так і не пояснили, в чім полягає Ваша претензія і Ваша тривога, - ті ж "пояснення", над якими я намагався поміркувати, виглядають насправді "хаотичними й сумбурними", і такими, що викликають не так іронію, але – глузливу посмішку.

В’ячеслав Медвідь,
член НСПУ,колишній секретар Ради НСПУ,
лауреат Національної премії України імені
Тараса Шевченка, Заслужений діяч мистецтв України, нагороджений Почесною Грамотою
Кабміну України



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних