Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#921 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 12.12.2012 – 18:47

Зображення
  • 1

#922 Друг Бобер

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1966 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.01.2013 – 13:39

Якраз актуально


СВЯТ-ВЕЧІР
Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.
Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.
Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.
Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.

Ліна Костенко
  • 2

#923 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 11.01.2013 – 17:34

***
Солодко плакалось. Так молитви і вірші
ходять душею і бавлять торішні сни.
Плакалось. Ні. Не займайте. Не треба. Тихше.
Я розговілась у час, на слова пісний…
Осторонь спогади тупцяли, хтось і вечір.
Осторонь світ по спіралі собі ішов.
Солодко плакалось. Вперше за рік. До речі,
навіть не стало і згадок од підошов…

Софія Кримовська
  • 0

#924 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 26.01.2013 – 23:54

Я іноді ненавиджу народ
  • 13.08.11, 01:50 (взято з нету, прізвища автора немає)
Я іноді ненавиджу народ,
Який мені і доля, і святиня,
Бо вже втомився від отих гидот,
В яких живе він здавна і донині,
Бо вже не відчуваю хвилювань,
Як зустрічаю сироту чи злидні,
Бо змушений ставати без вагань
До різних зграй, бо кажуть, ніби рідні,
Бо знаю, як вмирають від ярма,
Бо замість Храму – банки і крамниці,
Бо ми давали стати до керма
Тим, хто повинні бути у в’язниці!
Гнів, як вогонь, вже огорнув з країв
Байдужість нашу, наче вибухівку.
Та поки що панують шахраї,
Гидкі істоти з нашої верхівки.
Цей – благодійник, меценат. Такі
Руйнують Храм, хоч і будують церкви.
Живцем з’їдять знедолених батьків,
А сироті заслиняні цукерки,
Як кістку кинуть: „На, жери небого!”
Та ще й примусять цілувати ноги.
Той так опух не з голоду чи відчаю,
А від „турбот” за долю України,
Що лик його планується увічнити
На баночці кошерної свинини.
Той – патріот, занадто патріот,
Психіатричний комікс про людину:
Як відкриває, щоб кричати, рот,
Під черепком всі бачать порожнину.
Той, навпаки, так любить цілий світ,
Що власне плем’я ладний затоптати,
Той – демократ, а той – палкий совіт.
Та всі воліють красти й грабувати!
От і тікають бідні земляки,
Як журавлі в чужини відлітають.
І я б утік подалі залюбки.
Господь і совість все не відпускають!

Повідомлення відредагував Ластiвочка: 26.01.2013 – 23:55

  • 1

#925 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 27.01.2013 – 00:08

Друге посланіє

В повітрі мла і смертний одур.
Охляле сонце, як сліпе.
Це спалену твою свободу
І напівмертвого тебе,

Народе мій, вітаю словом
Під небом, від пожеж багровим,
Під гуркоти чужих гармат,
Коли мордує брата брат,

Коли пророцтва найлютіші
Оце сповняються навбач,
Коли скупі перерви тиші
Невтішний роздирає плач.


Потрібен пломінь Єремії,
Та, ненароджений, він згас.
Крутіж лихої веремії
Поніс у вир смертельний нас.

І несемося, як билини,
Понад румовищем руїни,
Аж поки сіркою й вогнем
Нас згубний подих не здмухне

Внизу ж – твоє безформне тіло
Звивається під градом кар:
В чужій руці – безкрила сила,
В своїй – безсилля і тягар.

Роздріблене дощенту крушить
Закон життя. І де ж – вогню
На вожденят вошині душі,
На лицедіїв метушню,

На їдь продажної безради,
На яди дідичної зради,
На віковий коловорот
Хохлацьких охів і глупот?

Актор чужі мавпує міни,
Крутій відсотки тне з легенд,
Нащадний дурень рота слинить –
І всіх їх продає – агент.


Ця зоологія убога
Все застує. А збоку десь
Гірким сміється сміхом Гоголь –
“З самих себе-бо смієтесь” –

І корчить постать вовкулачу,
І тане сміх у пеклі плачу,
І він зникає. І дарма
Сурмить Шевченкова сурма.

Бо і трибун грамофоновий,
І рідномовний графоман
Лиш про “недолю” й “чорні брови”
Вискиглюватимуть пеан.

В тім ярмарку все творче гине,
Задушується все живе,
Все вічне робиться хвилинне,
Й стає живучим неживе.

І мертві душі бенкетують,
Затоплюючи, як отрую,
Ледачу кров, духовий гній
Всім паростям ієрархій.

Герой доби встає в цій аврі
Космічних бур, космічних гроз,
Як спраглий містечкових лаврів
Здрібнілий мікромалорос.

Народе мій, оцей непотріб
Ти за які гріхи придбав?
Чи недівоча пристрасть Мотрі?
Мазепи спізнена доба?

Чи за перебіг надто сковзький
Двірської служби Розумовських?
Чи вбогість життєвих спонук
Поганих внуків і онук?

І з того гойного врожаю
Вже півстоліття п’ємо жах:
Доба нам обжинки справляє
На наших душах і тілах.

Та ти – не виграшка природи,
Не примха лиш земних стихій –
Ти не загинеш, мій народе,
Пісняр, мудрець і гречкосій.

Бо вірю: судні дні недаром
Твій чорний рай зняли пожаром
І пломінь слупами росте,
Сполучуючи з небом степ.

І небо сходить на країну
Крізь зойк заліз, крізь звіря рик,
Крізь дим руїни – Україну
Новий узріє чоловік.

Є.Маланюк.
  • 1

#926 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 28.01.2013 – 14:26

(плюс за білоруську мову)

УРБАНІСТИЧНИЙ МОТИВ

У мене сусіди – люди хороші,
Щоднини вітаємось чемно, як слід...
...А сходи лежать, мов застигла гармошка,
Якою не грають вже тисячу літ.
Не грають. До рук не беруть – недоречна.
Колись-то збирались. Ця звичка мина...
Ми знаємо ціни на імпортні речі,
Сусідів – не знаємо імена.
Ми чемно вітаємось. Чемно минаєм.
Ми так бережемо ретельно свій час.
Ми чемно нічого у них не питаєм,
І чемно вони не питають у нас.
Отак і живемо. Живемо – не тужим.
Живемо – не дружим. І якось живем...
А нас розділяють не стіни – байдужість,
Ота, що одвічно бере за живе.
Отак і живемо. А вечір приходить –
У дверях швиденько повернем ключа...
Тоді на гармонь обертаються сходи
І тихо до ранку самотньо звучать
О.
.Матушек
  • 0

#927 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 28.01.2013 – 15:48

почуваєшся так мов поцупили землю з-під ніг.
Щось цілком очевидне раптово стає ілюзорним.
І вуста - як зашиті - навіщо кричати пісні?
світ далеко не білий,
проте навіть близько не чорний
світ - це так задля рими, бо значення втратив на жаль,
він і справді не здатний хоч якось тебе здивувати
і ця гра у приреченість, танці краєчком ножа - ти чужа
і добряче таки дурнувата
І ці втечі в юрбу
це тотальне втрачання ознак,
збиті рими й ниття
на чиєсь віддзеркалення в рамі
все пусте
і немає кому дорікнути що - так
чи не так..
чи запізно
чи врешті зарано..
вирушають же потяги просто за обрій, а ти..
все ще квилиш, що ,людоньки, йой, закінчилось повітря!
а послала б свій біль під сто сорок чотири чорти
все одно жодний ангел твоєї сльозини не витре.

Надія Пішаківська
  • 1

#928 IamPatriot

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 13 повідомлень

Відправлено 02.02.2013 – 20:08

Цей погляд у вікно,
Такий глибокий безпричинний
Засліплений сяєвом хреста,
Шукаю десь свої причини.

Чому,чому він так блищить?
Невже у ньому Божа сила?
яка за душу так вхопила,
що взір не можу одвести.

Так хай же сила ця,
Усим хто вірить так сумлінно,
Йде в ногу по життю.

Хай поруч йде,допомогає,
Лукаві душі осяває,
хай ревний погляд одведе,
і у майбутнє поведе.

Де я сижу,
Дивлюсь в вікно,
І хрест вже не блищить,
бо темно
Де сили вже нема,бо мгла,
Любов лиш є,вона одна!



Гунтик Владислав Володимирович
Університет ім.Богдана Хмельницького
факультет української філології та комунікацій.

  • 0

#929 Максим Стюфляєв

    Генеральний писар

  • СуперМодератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 725 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Лутугине Луганська область.

Відправлено 22.02.2013 – 12:09

Російською, але дуже добре накладається на мій сьогоднішній мінорний футбольно-політичний настрій:

Четыре дня мы шли опустошенной степью.
И вот открылось нам раздолие Днепра,
Где с ним сливается Десна, его сестра…
Кто не дивится там его великолепью!

Но было нам в тот день не до земных красот!
Спешили в Киев мы — разграбленный, пустынный,
Чтоб лобызать хоть прах от церкви Десятинной,
Чтоб плакать на камнях от Золотых ворот!

Всю ночь бродили мы, отчаяньем объяты,
Среди развалин тех, рыдая о былом;
Мы утром все в слезах пошли своим путем…
Еще спустя три дня открылись нам Карпаты.

Валерій Брюсов. Разоренный Киев.
  • 0

#930 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 26.03.2013 – 22:10

«крила мої холодні і мокрі» –
каже мій птах перелітний
«де ж твоє небо захмарно високе?
де твій обіцяний квітень?
де твої пальці чіпкі і чутливі
всіх алергій моїх свідки?
де твоя впертість?
де твоя хтивість?
де золота моя клітка?»

пташко моя
ти не квапся в неволю
олова й злата не дам я
дам тільки хліба води і солі
дам тобі свіжу пам'ять
вдосталь повітря і психоактиву
чисту шовкову постіль
будем міняти ніжність на хтивість
тисячу років поспіль
будем літати будем співати
в серці терпкого літа
будемо друзів у гості скликати
з ери палеоліту –
сфери з паперу повітряні змії
і літачки із серветок
ми перепишемо всі події
і книги в бібліотеках
ми облаштуємо світ нанóво
виростим власний квітень
тільки не вір ти мені на слово
дай лиш себе зігріти
крила твої мерехтливі примхливі
ти ж бо метелик – не птах ти
як пролетіла крізь грози і зливи
весь нелегальний шлях свій?
не змайстрував я ні клітки ні буди –
не наладнав полону
будь собі вільна
а дім твій буде
у мене поміж долонями


Іздрик

Повідомлення відредагував Поціновувачка сутінків: 26.03.2013 – 22:11

  • 0

#931 Oliva

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 21.04.2013 – 21:15

Василь Стус

Вона лежить, як зібгана вода —
усепокірна і усеприймуща.
І геть здирає з неї шкаралущу
глуха, як пуща, вікова жада.
Як водограй, піднісся пагорб хіті,
щоб дужче бути спаленим дотла,
коли, як млість солодка, увійшла,
ввірвалася в її устяж одкриті
звогнілі надра пружна і движка,
нестерпна, живодайна і убивча
шалена міць. І втіха таємнича
її протнула — з ніг до борлака.
Порожня руро, під ядром волань
дерися вгору, чи зривайся з кручі,
як задвигтіло кишло згаг дрімучих
у реві родив, натерпу й конань!
  • 0

#932 Stepovyk

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 6 повідомлень

Відправлено 22.04.2013 – 00:35

Михайль СЕМЕНКО

ЗАПИТАННЯ

Я хтів би знать — що є життя?
Хто засвітив на небі зорі?
В натхненному бурхливоморі
Сумує людське почуття.
Життя не є цвітучий гай.
Життя є вулиця шумлива.
Автомобіль або трамвай
Тебе роздавить — будь щасливий.
І ходимо як комашня,
Не бачим зор у синім небі.
Нас гнітить, душить метушня!

Не треба!

Мабуть, улюблений.
  • 0

#933 Микола Миколович

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 52 повідомлень

Відправлено 05.05.2013 – 20:35

Лариса Косач ,,Тішся дитино,поки ще маленька''(гарний вірш)
  • 0

#934 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 06.05.2013 – 07:24

ЗАЯВА
Написав заяву дядько
Директору школи:
«Пише Вам, шановний, батько
Петренка Ніколи.
Я учора мав відкриту
Із сином розмову.
Дуже трудно йому вчити
Українську мову.
Він за книжкою, мов бик
Семинтальський, темний.
Бо для нього цей язик
Вроді іноземний.
То ж прошу освободить
Кольку мого, шкета,
Бо не може він учить
Даного предмета.
Ізучать його, вважаю,
Немає потреби.
В заключенні сообчаю
Коротко про себе.
Занімаю, як-то кажуть,
Керівну посаду.
Маю вісім років стажу
Зава лєсоскладу.
А жона моя Олена
Вмєла модельєрша
Шибко грамотна у мене –
В розговорах – перша!
Ми балакаєм із нею
Лиш по городському.
Маїм Дюму, Птоломея,
Шарлока… І тому
Хочем, щоби і хлопча
Виросло культурним.
Хай він руський ізуча
Стіль літературний.
Йому в цьому направлєнні
Дорога відкрита…
Ваш до гроба.
З уваженьєм – Питренко Микита».

Ой, багато ж бо, багато
Розвелося нині
Отаких, як оцей тато,
В нас на Україні.
Ясно, як не дуже знають
Мову українську
На далекому Алтаї
У Баку чи в Мінську,
В Ашхабаді чи в Калузі
Чукчі та евенки…
Тільки звідки в нас в окрузі
Узялись «Питренки»?

Анатолій Цинкуш
  • 1

#935 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 14.06.2013 – 20:15

Цитата

Разучились ценить человечность…
Кто-то добрый по-новому – лох…
В моде выгода и бессердечность…
Мир от шелеста денег оглох…

Измеряется в крупных купюрах
Всё, что раньше ценилось душой…
Если девушка искренна – дура,
Ведь не ценит бумажник чужой…

А на фото мелькают не лица…
Крупным планом не видно глаза…
Чаще яхты, отели, столицы,
Будто не о чем больше сказать…

Ежедневно за счастьем погоня
У людей от зари до зари…
Но не знают о жизни законе –
Счастье то, что имеешь внутри…

Будь богатым душой и однажды
Прибыль даст этот твой капитал…
Не продайся за шелест бумажный,
Чтоб рабом этих денег не стал…

Деньги портить людей не умеют,
Просто маски срывают с людей…
Кто-то делится тем, что имеет…
Кто-то прячет в кормушке своей…

Доброта – это классика, люди!
Это нужно во все времена…
Кто-то скуп и по внешности судит,
Ведь уже вместо сердца «цена»…

А кому-то важнее намного
Продвигаться навстречу мечте,
Не забыв человечность и Бога,
Не сыграв на чужой простоте…

Равнодушие – страшный диагноз,
От него умирает душа…
А впоследствии – зависть и наглость
Человечность убьют не спеша…

Может лучше доверчивость всё же?
Может лучше любовь, чем расчёт?
Бог дающим воздаст и поможет…
У берущих судьба отберёт…

Ирина Самарина-Лабиринт

  • 1

#936 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 30.12.2013 – 15:16

може, й не сезон, але оскільки зима скидається на осінь, то нате


Вересень накочується ніби приплив.
Незручне взуття, заживають коліна збиті,
і всі подряпини - сліди неймовірних див,
затираються, сходять, залишаються в літі.
Велосипеди в дощ ніби кораблі,
припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів.
Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були -
проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.
Літні тераси згортаються, ніби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.
І якщо дихати - то тепер тільки рот у рот,
до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.
Літаки не затримуються, ніби розклад страт.
Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.
Безвідмовний час, найдосконаліший апарат
врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень.
Катерина Бабкіна

  • 1

#937 EduardGol

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 208 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Полтава

Відправлено 30.12.2013 – 19:02

Богдан-Ігор Антонич. Амінь

Закінчений концерт,
лиш відгомін - омана.
Кінець усього - смерть,
таємна та незнана.

І радісне, й сумне
минає мов примара.
Вже бог кладе мене,
мов скрипку, до футляра.

Закінчений вже спів,
уже струна не грає.
Несказане цих слів
хай серце доспіває.

Щоб серце доспівало,
його ти перемінь.
Для щастя треба мало:
гармонії.
Амінь.
  • 1

#938 Власюк

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 776 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 09.01.2014 – 19:03

за прикладом Ластівочки - на російській. дуже сподобався

Цитата

Часто на немецких базарах вижу пряжки с надписью "готт мит унс".



Такие пряжки были у фашистов. Американцы тоже любят вспоминать Бога.
------------------------------------------
Ведь «Алах акбар» — то же самое «Готт мит унс»
-----------------------------------------
Им никто не сказал, что троллейбус идёт на фронт.
Был обычный маршрут и обычный рабочий день.
Заурядные вещи — перчатки, кошёлка, зонт.
Чуть помятые лица невыспавшихся людей.


И никто не планировал гибнуть во цвете лет,
И от боли кричать, и от горя сходить с ума…
Ждал водитель, когда загорится зелёный свет,
Он подумать не мог, что бывает зелёной тьма.


Адский хохот шайтана несётся из этой тьмы –
Он доволен, что снова во всём обвинят ислам.
Как тревожен прогноз аномально жаркой зимы,
День вонзается в сердце осколками телеграмм.


Это та же война, пусть на новом своём витке.
Это чёрная птица нацелила клюв, ярясь.
И не суть, на каком она каркает языке,

И что вьётся вдоль крыл её — готика или вязь.


Ведь «Алах акбар» — то же самое «Готт мит унс»,
Та же самая ложь под словами святых молитв.
Чёрной мессы причастье — тяжёлый солёный вкус,
И не кровью барана в троллейбусе пол залит.


Это та же война, товарищ. С тем же врагом.
За Москву, Сталинград и дальше уже везде.
Нет укромных убежищ, всё ближе разрывов гром,
Нам решать, чему сбыться — победе или беде.


Выходя из дома, поправь наплечный ремень,
Сосчитай патроны мыслей, проверь прицел…
И в обычных делах завершая обычный день,
Отходи ко сну, как солдат, что остался цел,


Чтобы завтра вновь — на страницах и площадях
С многоглавым гадом вести свой неравный бой,
Ни на миг не сдаваясь — иначе не пощадят
Ни тебя, ни Ту, что с мечом стоит за тобой.

Марина Александрова


Повідомлення відредагував Власюк: 09.01.2014 – 19:05

  • 0

#939 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.01.2014 – 14:21

Все так правильно. Всі запарковані, запаковані по місцях,
сплять в легкому смутку на половину з вечірнім димом,
десь за містом перша паморозь починається на полях
і сягає газонів і клумб на в’їзді до міста. З ними
перебуває і віра, й покора, одночасно й спокій, і страх.

Все так виважено – в неї крихкі зап’ястя, червоний рот,
ром у кавовому горнятку, пригоща мандаринів, дезорієнтація
в просторі ночі. Міліцейський патруль обходить район, як колись город
перед сном обходила вже кульгава бабця.
У повітрі з неймовірною точністю порівну радощів і скорбот.

Все так тихо - на свята ніхто не витрушує поночі коврики у дворі,
не збиває кахлі, не грає на віолончелі і у лото не грає,
ніхто не кохається в квартирі праворуч, ліворуч чи нагорі,
ніби всі померли й ніхто нікому нарешті не заважає.
І вона приймає сигнал, можливий лише о такій порі.

І вона гойдається на стільці ніби сплескує в теплому молоці,
І пливе все довкола як у теплій ріці,
і вона легка і порожня, як кулька у малюка в руці,
набирає повітря в себе, розпружується й злітає.
І зникає.

знову Катерина Бабкіна
  • 1

#940 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.01.2014 – 15:50

Він її обіймає, вирушаючи зранку в сонячну каламуть.
А вона говорить: бережи обличчя і руки, передають вітри;
запасні штани, сіль, ведмеже ікло, ніж – не забудь;
в скруті не гризи комірець – я зашила різних туди отрут.
Пам’ятай, що права є, але що немає правил в цієї гри,
іншими словами, куди б не зібрався ти – в добру путь,
але відповідей тобі там не дадуть.

А він відповідає – щодня прогрівай авто, не ходи одна;
бережи старих і дітей, інвалідів, птахів і своїх святих.
не вдивляйся, на мене чекаючи, в ніч, бо у ночі немає дна,
не дивись новин; взагалі, не дивись кругом забагато. Не омина
нас вино і попіл, бинти і постріли, кров і сніг.
З відповідей на сьогодні – тільки зниклі безвісти та зима,
але, з іншого боку, і запитань у мене більше нема.

Усе, проти чого помирають зазвичай, унеможливлює нам життя,
унеможливлює дихання, свободу, gprs-покриття,
доступ до інформації, їжі, світла; контролює серцебиття,
горлом пускає кров, позбавляє кругозору і небокраю.
І обоє мовчать і думають – хай що-небудь його/її збереже,
ріжуть промені мерзлі ранкове небо, немов ножем,
і немає сумнівів, вибору, сліз. Саме час уже.
Вона залишається. Він вирушає.

К. Бабкіна
  • 1



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних