Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#901 kalamar

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4215 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнильщина

Відправлено 17.06.2012 – 11:11

Говорила баба дєду:
«К Бєлодєду я поєду.
Утвержу двомовну мову
І домой вернуся знову».

— Тихше, бабо, не пізди,
К Бєлодєду нєт їзди!»

М. Лукаш.

Бєлодєд то було щось типу Табачника.
  • -1

#902 kalamar

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4215 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнильщина

Відправлено 17.06.2012 – 20:11

Трохи з уже не нової дегенерації.



Іван АНДРУСЯК


ПОВЕРНЕННЯ В ҐАЛАПАҐОС


Повністю тут.




3.

дихай на воду і на пінгвіна
піна збирається на посторонках
падає з неба пісня як піна
на безіменних на посторонніх

нумо латаймо наші когорти
нумо заплачмо за дульсинею
кличте команду знічений нортон
щоб посміятися хором над нею

гаспидні мури

міхи покори

голі хрести

і похрестичі босі

тужно і ніжно

світить аврора

коням і людям

в місті тобосі

4.

намалювавши на лиці
перестарілу маску жриці
я вибираю двох мерців
на ці різдвяні вечорниці

утрьох посьорбавши куті
і перекинувши по чарці
ми пригадаємо катів
з яких цей світ колись почався

благословить не бог а босх
рукою відгорнувши ґражди
і ми підем в ґалапаґос
спокійно

гордо

і назавжди!


Повідомлення відредагував kalamar: 17.06.2012 – 20:12

  • 2

#903 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 26.06.2012 – 16:21

Редактор газети зібрав колектив:
«Вы… типа… ну, это – даёшь позитив!»
Його шеф-редактор учора огрів:
«Які ще там факти?! – Давай позитив!»
Гарикнули й тому із владних верхів:
«Усвой аксіому – дайош позітів!
Народу нє нужен мінор і надрив –
на завтрак і ужин дайош позітів!»

С. Цушко

Повідомлення відредагував Чортеня: 26.06.2012 – 16:22

  • 0

#904 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 29.06.2012 – 14:17

Прощальний романс

А я тебе кидаю
В світі такому холодному.
Всі клятви й обіцянки
Раптом упали в ціні.
І тільки два слова,
Два слова сумління колотимуть:
Пробачиш мені?
Моя мила, пробачиш мені?

Пробач мені, мила,
Яви свою милість, пробач мені.
Звільни мою душу
Від того, що так їй пече.
Тому ми й прощання
Назвали останнім побаченням,
Щоб мати надію —
А раптом побачимось ще.

Але ти мовчиш.
Головою печально похитуєш
І стук твоїх кроків
Відлунює в скроні мої:
"Навіщо ти кидаєш милу,
На-ві-що ти ки-да-єш?
Це ж, може, остання любов,
Тож не кидай її!..."

Останні вагання
Змиває і злизує злива.
Останніх благань
Благенькі блакитні вогні.
А я тебе кидаю,
Я тебе кидаю, мила,
Мов круг рятувальний,
Якого хтось кинув мені.

Олександр Ірванець

  • 2

#905 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.07.2012 – 19:46

***
Приміряю цей, мною недавно ще куплений, світ…
Він старезний, в дірках… Мов народжений для секонд-хенду!
Я по нього ішла тисячами занудних століть,
Щоб узяти у предків у довгострокову оренду…

Ось нарешті він мій! Я по ньому очима пряду,
Доторкаюсь руками, милуюся запахом світу…
Він тепер мій господар і раб, і надовго мій друг!
Вірю я, вірить він: я його не могла не купити!..

А. Гудько
  • 1

#906 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 11.07.2012 – 14:46

Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей
і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.
Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим паче, що стільки із того “далі” тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно
всіх бородатих гуру твого історичного комунізму.
Не народила, не зустріла справжнього мена,
стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену –
нічим пишатись, все радше із списку “різне”.
Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти.
Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм.
Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти.
Втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш,
що таке “немає часу”, що часу взагалі немає.
Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта,
курим удвох на балконі і їздимо часом за місто.
Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа
прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу,
цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти.

Катя Бабкіна

  • 3

#907 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.07.2012 – 13:03

***
Котилися сльози смарагдо-горохами,
Просилася молодість: «А на коня?»
Закінчились тости. Блукаєм у спокої.
І гоголі-моголі п’ються щодня.

Недбалої юності стежку заметено,
Пори молодечої ниють сліди…
Дорога веде де так просто і зелено
Плодами поважності квітнуть сади…

До нашого вогника вас не запросимо –
У кожної ягоди інша пора!
Лягають світанки у ноги покосами.
Сідає за мудрість смішна дітвора.

Ірина Шушняк

***
Пам’ятаєш, малий,
Як манерно водили нас вулиці?
І стрічали посольства
навперто закриті замки?
Пили каву, лате...
Ну, а потім...
А потім я хмурилась…
Що робив ти неправильно?
Підожди… Все було навпаки...

Лоскотали, як гріх,
Мої нерви зухвалі формальності.
І мовчання лилось у чекання
ридаючий світ.
Подзвони. Напиши.
Порятуй від покути реальності,
Запали свічник мрій,
Як старезний монах-кармеліт.

Хай сьогодні одна броджу зранено –
Журяться вулиці,
Допиває вже день
ледь заварений липовий чай.
Прибіжить щастя мить
і дороги бажанням закуряться...
На летовищі липня
як ранок,
як долю вітай…

І. Шушняк
  • 2

#908 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 28.07.2012 – 11:34

ти б ще трохи побув і не йшов так раптово,
бо без тебе так глухо, пронизливо-срібно
ти б послухав мою, як і в тебе, вимову
я вже теж замість [с] кажу [ш], щось подібне
в мене теж, як і в тебе, вже губи напружені
і не усмішка — подив
і очі засмучені
і хода вже повільна
і шарф теж простуджений
бачиш, я за тобою по-справжньому скучила
ти не йди, ти ще встигнеш, вона почекає
я ж чекала, хіба їй не стачить терпіння
а вона
ну хіба вона щось відчуває
їй же байдуже, хто що на кого розмінює

Вікторія Черняхівська

А місяць сьогодні - мов скибка цитрини
у чашці міцного, пахучого мокко.
Відправлю у спам хмарочоси, вітрини,
і чартерним рейсом - на пляжі Марокко.
Забуду пароль до архіву депресій,
змотаю в клубок всі пусті обіцянки...
А ти фанатій від Чигринського й Мессі,
і мацай ту кралю, що п'є тільки "б'янко".
І можеш продати мої діаманти
та пафосне ліжко у стилі бароко...
Я просто звикаю тебе не кохати,
відколи літак приземлився в Марокко.

Ніна Яворська
  • 1

#909 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 28.07.2012 – 14:48

Ти ще такий живий, ніби теплий звір.
Не переходь межу, не здавай, не вір –
світ не лише множина із безглуздих втрат
або осмислених, тож безнадійних, дій.
Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять.
Не засинай так швидко, а краще сядь
і дослухайся в ніч, поки інші сплять:
може ти втратиш теперішній фокус часу й подій,
та залишишся той самий.
В світі і правда нема недоречних зим,
і якщо схоче, то кожен матиме дім,
рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі –
якщо ти тут, то ти вже його заслужив -
світ пароплавів, оленів та орлів,
світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім,
чи принаймні вісім.
Ти ще такий цілий, як горіх чи плід.
Що тебе надіб’є, чим відгородить від
краю, де ти король, чарівник і воїн?
Знаєш, якщо приходиш туди один,
обов’язково чекає на тебе невтомний кінь,
а якщо не сам, то буде у тебе син,
або, може, двоє.
Поки ти ще не взнав нездоланний страх,
поки ніхто не помер в тебе на руках,
поки дихання не спинялось від передозу –
запам’ятай ці сутінки голубі,
подушку м’яту, заїду на губі:
все що в тобі – залишиться у тобі,
Інше – поза.

Я там була і я знаю, про що кажу –
чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу.

Катя Бабкіна

Повідомлення відредагував Поціновувачка сутінків: 28.07.2012 – 14:48

  • 1

#910 Друг Бобер

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1966 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 29.07.2012 – 09:29

ПОВОРОТ

Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість.
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини гострі і щасливі!

Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря, тепле та іскристе.

Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове... і до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти...

Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.

І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.

Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти дорогою одною.

Заметемо вогнем любові межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.

Олена Теліга
  • 3

#911 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 03.08.2012 – 22:24

Бо справжні приходять мовчки, немов додому,
Скидаючи зайвий одяг, колишніх, страх,
Лягаючи поряд з нами не через втому,
Зникаючи десь опівдні в своїх світах.

Мій справжній прийшов запізно. Або зарано.
Без сумніву, став останнім з моїх причасть.
Прийшов завдавати болю, ятрити рани.
Любити до скону, або убивати час.

Бо справжні — не завше кращі. Або ж ніколи.
Або ж ти не був тим справжнім. Але коли
Прийдеш як раніше, болем, жагучим болем,
Роби лише те, що мусиш. Лише боли.

Ольга Кричинська
  • 2

#912 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 12.08.2012 – 15:54

***
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.

***
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.

Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.

***
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

***
Ти дивишся. А я вже — як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по “Гаусівській шляпі”:
отак от — “здраствуй”, а отак — “прощай”.
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і є той випадок єдиний,
коли найбільша мужність — утекти.

Ліна Костенко
  • 1

#913 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 12.08.2012 – 16:34

Сергій Жадан – “Я помру від застуди”


* * *
Я помру від застуди. Наш лазарет
перебазують кудись на південь.
I фронт котитиметься вперед,
і саме почнеться квітень.


І розсипатиметься пустота
між свіжого шрифту воєнних звісток,
мов цукор, спакований на свята
руками київських гімназисток.


У флягах чорнітиме домашнє вино,
і тільки сестра із темного мороку
подивиться холодно за вікно,
знайшовши під подушкою рештки морфію.


І повернувшися їй услід,
я скажу: «Знаєш, сестричко,
все одно нікому крім нас не болить
від наших з тобою шкідливих звичок.


Бо все, сестричко, що є між нас,
і чого між нами, сестричко, немає,
не має імен і не має назв,
взагалі нічого не має.


Просто збиваючись у цьому диму,
серце, з яким я живу роками,
не зупинилось лише тому,
що по ньому били весь час кулаками».


Аж якось, улітку, вганяючи в стрес
душі, зіпсовані марафетом,
до палати зайде червоний хрест
на чолі з моїм президентом.


І лікар, сховавши папери в стіл,
про щось говоритиме не до речі,
і густо лежатиме окопний пил
на сірому президентському френчі.


Коли ж, виходячи, ніби зі сну,
й дивлячись в небо — тепле й зелене,
перш ніж знову піти на свою війну,
він повернеться раптом до мене.


І забувши нараз, що іти пора —
«Невже той самий?» — спитає в конвою.
І лікар розгубиться, а сестра
ствердно кивне головою.

Повідомлення відредагував Чортеня: 12.08.2012 – 16:34

  • 1

#914 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 29.08.2012 – 17:53

***
Про що сумує сивий піаніст
І доторкає клавіш так щемливо?
Якби літа відкликати на біс
І вилити у щедру нотну зливу...

І повернути з попелу весну,
Де на одній із людних вулиць міста
Мрійливий погляд в душу зазирнув,
Розцвів блаженно, мов лілея чиста.

Де обривались лагідні слова
Таким солодким трепетним мовчанням,
Звучала в парку музика жива
І мідні зорі канули в світання...

І так хотілось в пахощах хмільних
Творити, жити, мріяти,кохати!..
Допоки крик холодної війни
Не розірвався вибухом гранати...

Враз заніміла радості струна,
Вчаділі вишні мертво захололи...
Ще й дотепер відлунює війна
Таким пекучим невигойним болем...

О, скільки доль злетіло під укіс
Під градом куль прострелено надії...
Про що сумує сивий піаніст?
Тремтить сльоза непрохана на вії...


(з мережі)
  • 1

#915 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.09.2012 – 08:50

***
Все буде добре, витримаю, зможу –
Ще й не з таких виходила кругів.
Сьогодні доля зиркає вороже,
Сміється хитро з дальніх берегів.

Сама, сама я їй зробила виклик –
Аж дзенькнув ляпас у худу щоку!
Бо прогинатись перед злом не звикла
В начальників на владнім килимку.

Ой, безнадіє, підбери лахміття
І проти вітру злякано тікай,
Моїх думок розбурхані суцвіття
Плащем холодним ти не накривай.

Та я ж не з тих, що плачуть у задусі,
В котрих життя – закручене кільце.
Я витримаю, зможу і проб’юся!
Ще й долі посміюся у лице!

Л. Юферова
  • 1

#916 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 11.10.2012 – 10:48

***
Яке то щастя – просто знати Вас
І Ваших дум мереживо тендітне,
В яке вплелись окрилені слова,
В якому світло веселково квітне.

Яке то щастя випадком зайти
У глиб зими – кульбабову завію
І, розгубивши зерна гіркоти,
Впустити в душу світлу ностальгію.

І доторкнутись справжньої краси –
Таких тендітних граней дивосвіту,
Де перла сліз чистіші від роси,
Де сила слів міцніша від граніту.

Де почуттів вирують кольори
І в теплу душу світять так блаженно
Смарагди-люди, янголів дари...
Де тиха осінь розмовляє з кленом.

Там відпускає смутку тятива,
Стара хатуня дихає гостинно...
Яке ж то щастя – просто знати Вас,
Глибин космічних зоряна Людино...

***
Давайте я насиплю теплих слів
У Вашу душу, оповиту квітнем,
Немов дрібних коштовних камінців,
І в серці Вашім папороть розквітне!

Давайте я нарву того бузку,
Що в небесах розніжився, мов повінь!..
І зронить квітень райдугу дзвінку
У Ваші мрії, ніжно-волошкові!..

І так Вам легко стане у думках,
Така любов затепліє в судинах!..
Розгорне крила небо, наче птах,
Над Вами, найпрекрасніша Людино!

І, зачерпнувши жменями весну,
Вам піднесу, всміхаючись: тримайте!
Давайте я долоні простягну
І обійму Вас лагідно!.. Давайте...

oduvan4ik
  • 2

#917 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.11.2012 – 16:01

***
Тремтить червоно-жовтим падолистом,
Пробуджена зі сну, красуня осінь,
Замріяно-розпатлана, барвиста,
Мов дівчина, звабливо-жовтокоса.

У вікна заглядає, як примара,
Лишає по собі холодну просинь,
Впускає в настрій суму товсті хмари,
Що вчора ще співав дзвінкоголосо.

Ковток тепла прощально-життєдайний, -
Миттєвий подих бабиного літа
Для дум лишає простори безкрайні,
Пускає павутиння оксамити.

Ковтками вересневого повітря
Пори нової поглинаю чари,
Очима барв вбираючи палітру
В душі напівпусті резервуари.

Шукаю спокій в листя шарудінні,
Що в серці занотується пластами.
І слабкістю наповнене проміння
Востаннє п’ю я спраглими вустами…

О. Кучеренко
  • 1

#918 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 13.11.2012 – 15:58

***
Не можна бути справжнім на папері,
А по життю цуратися людей,
Чим далі в ліс…тим красивіші двері!
...Чим далі в себе, – ти лишень спудей.

Не можна за папір сховати очі,
Слова, що з вуст зриваються самі.
Що є в уяві, то не є пророчим,
Що не згоріло, піде в пересів…

Не пересій себе бажаним й справжнім,
Згорай щодень, щоб виграти цей бій!
Будь лиш собою – вільним, епатажним
Не на папері, а життям своїм!

Л. Калиновська
  • 2

#919 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 18.11.2012 – 16:13

***
Так тісно у твоїх обіймах, осене...
Сльота надворі і в душі сльота.
Небесні сльози крижаними росами
Посипались на плечі. Гіркота

Нитками вен розходиться цикутою,
Така сумна розпачлива пора.
І знов наївність відчаєм спокутую,
Душа, як пташка, мерзне на вітрах.

За літодні ціну сповна вже сплачено,
На теплі скроні - пальцями дощі,
І горобці, мов шишки наїжачені,
Безлисто-мокрі всіяли кущі.

В густий туман, розлитий поміж соснами,
Скотився з хмари сонячний мідяк.
Так тісно у твоїх обіймах, осене, -
Аж хрип з душі... Не вирвуся ніяк!..


oduvan4ik
  • 2

#920 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 22.11.2012 – 18:19

***
Отак пройду крізь твій великий подив,
Не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її – й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум’я.
Аби ш то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
І сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи,
Молитись пням… Такі тотальні пні…
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.

Ліна Костенко
  • 1



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних