Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#861 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 22.02.2012 – 16:30

***
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

Ліна Костенко
  • 2

#862 elena_g

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 48 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 26.02.2012 – 10:33

Жiнка

Слова: Григорій Чубай


Сумна жінка яка не чекає нікого

Яка лежить горілиць на березі річки

Сумна жінка яка думає про воду річчину

Що до моря тече

Сумна жінка... Сумна

Вона сама стає річкою поволі

Якось дивно плюскотить на піску

Риби аж вистромлюють голови

Аби те диво загледітити

Білую річку що берега жодного не має

І тече її волосся невідомо куди

І тече її тіло невідомо куди...

Грицько Чубай

  • 1

#863 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.02.2012 – 16:05

Вітаю, п. elena_g, у нашій поетичній спілці. :) Забігайте. Тут затишно. )

Цікавий вірш Романа Скиби. )

Сонце стекло у шпарку.
Темно, хоч в око стрель.
Ходить по древнім парку
Чокнутий менестрель.
Рве золоті ранети.
Топче нетлінний прах.
Киньте йому монету,
Срібну, як Божий Страх.
Знову земля і небо
Зшиті косим дощем.
— Що тобі, хлопче, треба?
Може, подати ще?
Ставить кущам підніжки,
Падає в чорну стинь.
Вистав, бідаче, ріжки,
Бороду відпусти.
Тчуть павуки тенета
На чотирьох вітрах.
Тане в руці монета.
Скапує Божий Страх…
  • 2

#864 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 27.02.2012 – 19:57

Бути старим не страшно — закономірно.

Все ще можна брати велосипед,

І в кіно, пересвідчившись, що все розумієш вірно,

Писати у книгу скарг про дрібні субтитри, смердючий плед

на сидінні, й про те, що дорого непомірно.

Ходити в парк, дивитись чужих дітей,

лякати чужих собак, сварити чужих невісток,

не бути соціальним, не запрошувати гостей,

їсти один кефір, або взагалі не їсти

і щоразу з трепетом, ніби отруту, пити сухе ігристе.

Дні нанизувати обачно, ніби довгасті перли.
Розслабитися, не шкодувати часу, занотовувати думки,

і знати — тебе нікому не треба не тому, що ти _не такий_,
А просто тому, що всі інші уже померли.


Катерина Бабкіна

Прочитано тут: http://silverandglas...com/258163.html


Повідомлення відредагував Поціновувачка сутінків: 27.02.2012 – 19:59

  • 2

#865 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.02.2012 – 20:18

Гарний вірш. :)

Розслабитися, не шкодувати часу, занотовувати думки...


А мені спали на думку рядки Віталія Іващенка:

Показувати можна тільки зрячим.
Співати пісню - тільки тим, хто чує.
Даруй себе тому, хто буде вдячним,
Хто розуміє, любить і цінує.

Повідомлення відредагував Маківка: 27.02.2012 – 20:31

  • 1

#866 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 29.02.2012 – 20:28

***
Така, як всі - босоніж по калюжах,
Промокла під брудним дощем,
Між сірих стін і сірих перехожих,
Така, як всі, - з накинутим плащем.

Збирала мрії, дотики і миті,
Холодні ранки і пророчі сни,
Обіцяні зірки й волошки в житі,
Така, як всі, втікала від весни.

Хотіла волі, щастя і тепла,
Просила в світу спокою і тиші,
А боса під дощем до нього йшла
Така, як всі, а може, трохи інша.

Любила осінь, вірші й молитви
І дивні очі кольору ночей,
Розмови з небом, з серцем битви,
Така, як всі, - лиш крила з-за плечей.

(хто автор - не знаю)

***
Кожен шукає щастя,
тільки ж не всі уміють
чути його присутність,
подих його легкий.
Над бастіоном серця
світить сонце надії,
сонце простої суті -
просто тепло руки.

Вітер такий пекучий,
простір такий незнаний.
Скільки іти в пустелі,
скільки суворих днів?
На горизонті - кручі,
мов кам’яні боввани,
а обабіч не скелі -
тільки стовпи соляні.

Вечір спадає скоро,
щемно голосять звірі.
Як же, як же нам буде? -
ночі не видно дна...
Буде просто й суворо -
буде тобі по вірі.
Серце твоє у грудях -
правда твоя одна.

Мар’яна Савка
  • 4

#867 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 29.02.2012 – 20:45

Перегляд дописуМаківка (29.02.2012 – 20:28) писав:

***
Така, як всі - босоніж по калюжах,
Промокла під брудним дощем,
Між сірих стін і сірих перехожих,
Така, як всі, - з накинутим плащем.

Збирала мрії, дотики і миті,
Холодні ранки і пророчі сни,
Обіцяні зірки й волошки в житі,
Така, як всі, втікала від весни.

Хотіла волі, щастя і тепла,
Просила в світу спокою і тиші,
А боса під дощем до нього йшла
Така, як всі, а може, трохи інша.

Любила осінь, вірші й молитви
І дивні очі кольору ночей,
Розмови з небом, з серцем битви,
Така, як всі, - лиш крила з-за плечей.

(хто автор - не знаю)

***

Оксана Забужко
Останньо часто згадую цей вірш Я. Твардовського


Spieszmy się
Spieszmy się kochać ludzi, tak szybko odchodzą
zostaną po nich buty i telefon głuchy
tylko to, co nieważne jak krowa się wlecze
najważniejsze tak prędkie, że nagle się staje
potem cisza normalna więc całkiem nieznośna
jak czystość urodzona najprościej z rozpaczy
kiedy myślimy o kimś zostając bez niego
Nie bądź pewny, że czas masz, bo pewność niepewna
zabiera nam wrażliwość tak jak każde szczęście
przychodzi jednocześnie jak patos i humor
jak dwie namiętności wciąż słabsze od jednej
tak szybko stad odchodzą jak drozd milkną w lipcu
jak dźwięk trochę niezgrabny lub jak suchy ukłon
żeby widzieć naprawdę zamykają oczy
chociaż większym ryzykiem rodzić się nie umierać
kochamy wciąż za mało i stale za późno
Nie pisz o tym zbyt często lecz pisz raz na zawsze
a będziesz tak jak delfin łagodny i mocny
Spieszmy się kochać ludzi tak szybko odchodzą
i ci co nie odchodzą nie zawsze powrócą
i nigdy nie wiadomo mówiąc o miłości
czy pierwsza jest ostatnią czy ostatnia pierwszą

Спішімо кохати людей так швидко відходять
лишається після них взуття і глухий телефон
тільки те що неважливе як корова волочиться
а найважливіше таке швидке що раптово стається
потім тиша звичайна зовсім нестерпна
як чистота народжена просто з розпачу
коли думаємо про когось залишаємось без нього

Не будь впевнений що маєш час бо впевненість непевна
забирає нам вразливість так як кожне щастя
приходить одночасно як величне і смішне
як дві пристасті слабші від однієї

так швидко відходять як дрізд замовкає у липні
як звук трохи незграбний або як сухий уклін
щоб бачити насправді закривають очі
хоча більш ризиковано народитися ніж вмерти
любимо весь час замало і постійно запізно

Не пиши про те зачасто але раз і назавжди
і будеш такий як дельфін лагідний і сильний

Спішімо любити людей так швидко відходять
ті що не відходять не завжди повертаються
ніколи не відомо коли йдеться про любов
чи перша є остання чи остання перша

Повідомлення відредагував веснянка: 29.02.2012 – 20:50

  • 3

#868 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 29.02.2012 – 20:48

За Забужко вдячна. :) *ці зелені княпки знову скінчилися, завтра тицьну :-)

Вірш Я. Твардовського надихає на роздуми...
  • 0

#869 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 01.03.2012 – 10:20

***
Долі перегорнута сторінка...
Спогадів притихлі голоси...
Наче рання осінь - літня жінка
В аурі прив'ялої краси.

Втомлена, сумна і непомітна,
Та чекає й досі в кожнім сні -
Юність, що мов птаха перелітна,
Так зненацька щезла вдалині.

Рання осінь... Може, ще не пізно
Погукати з вирію любов?
Ще душі у клітці буднів тісно,
Ще вогонь жаги не охолов.

Є ще шанс затримати значиме,
Щось незгасне - ще в очах цвіте.
Наче купина неопалима,
В серці жінки - літо золоте.

Любов Бенедишин

***
А душі заростають, мов стежки,–
М'який спориш, жоднісінького сліду, -
Коли по них не ходять навпрошки
Ні радості, ні сумніви, ні біди...

Я ж над усе ціную битий шлях
Із тополиним сяйвом на обочинах,
В натомлених від спеки споришах,
Колесами й ногами потолочених,

Де кожен день до обрію важкий,
Але по вінця в нім стрімкої повені...
І душі заростають, мов стежки,
Якщо вони нікуди не спрямовані.

Олена Матушек

Повідомлення відредагував Маківка: 01.03.2012 – 10:20

  • 2

#870 Онук Велеса

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 441 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 01.03.2012 – 10:36

НА ВКРАЇНУ!

Звідки так ті думи без кінця пливуть?
Де вони беруть сь, що їх стілько є?
Одна за другою все тай все женуть,
одна переходить, другая встає.

Піду геть далеко, де людий нема,
сяду спочивати під дуб кучерявий,
задивлю ся в небо, а думка сама
десь візьметь ся в тихій, бездонній синяві,
десь вирине, лине, снуєть ся лїниво,
безладна, безформна - а сьвіт занїміє
доокола мене і мов яке диво
щеза менї з виду, зникає, марнїє.
Дерев вже не бачу, хоч вони стотять,
і дуба не чую, хоч гучно шумить,
не чую, що гильки менї шелестять,
що пташка співає, бо менї гудить
Днїпро вже могучий... Уже я пливу
по ньому на чайцї серед козаків
охочих і жвавих, хоч без талану!
Менї вони любі; мов у свояків
радїю, дивлю ся: вони такі дужі,
вусаті, завзяті, а серце в них є
львяне, непохитне, і про все байдужі,
про гроші, богатство, навіть про житє!
І жаль менї стане. Деж менї до них!
Нї сили, нї вроди, нї вдачі юнацтва!
В мене лиш їх думи, тай ті не такі
веселі, буйнії! Деж нам до козацтва!

Вітер зашепоче, а дуб кучерявий
потрусить гильками, листєм зашумить, -
і все пощезає, і я знов на яві, -
немає козацтва, Днїпро не гудить.
І знов задивлюсь я, а шувар буйнїє,
росте в гору скоро, підіймаєть ся, -
ось вже степ просторий, і небо синїє,
і ось Україна розвертаєть ся!
Ах, я її бачу, хоч там не бував!
Се та Україна славна та богата,
сумна а так красна! Я про ню чував
богацько та добре! Коб там моя хата
родинна стояла, - ах, яб величав ся,
паном над панами тодїб себе звав!

Великий Тарасе, кобзарю наш рідний,
ах, ти був щасливий! Ти син України,
ти терпів за неї, за люд її бідний...
Честь душі великій, поклін твоїй тїни!


Олександер Козловський
Хлївчани 9 вересня 1895
  • 2

#871 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.03.2012 – 18:55

***
Не лицемірити, не чванитись пихато,
Не дуракам пускати в очі дим,
Не з мудрим виглядом зазублені цитати
Вигукувати голосом худим, -

Я не цього бажаю, не папуга,
Щоб віддаватись цьому ремеслу.
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.

/Василь Симоненко/

  • 1

#872 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 05.03.2012 – 18:59

Цитата

Вигукувати голосом худим
- як сказав!!!
  • 0

#873 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.03.2012 – 19:15

Перегляд дописуAquarius-ka (05.03.2012 – 18:59) писав:

- як сказав!!!
Ти також це вловила? Влучно ж, га? :)

***
Щоб змінити життя на краще,
Треба вийти за межі звичок,
Збити будні, не знати нащо,
Ніби попіл до попільничок.

Розгубити старі проблеми,
Бути разом старим і юним,
Перекреслити звичні схеми,
Переплутати дощ і струни,

Полетіти, мов камінь з пращі,
Шугонути увись стрілою...
Щоб змінити життя на краще,
Треба стати самим собою.


***
Усе життя - дешевий трюк,
Усе життя - короткий глюк,
Усе життя - відкритий люк,
Дивись під ноги,
А я не вірю в міражі
І переродження душі,
І, як машина в гаражі,

Люблю дороги.***

/Олексій Бик/

  • 1

#874 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 10.03.2012 – 16:56

***
Де веранди плечима туляться
і будинкам віками тісно,
я бродила тобою, вулице.
я блукала тобою, місто.

Я дощами була і зливою,
під повіки ховала хмари.
і була, як тоді, щасливою
в місті дива, любові, кари.

Я літала між віття жовтого,
голубів розганяла зграї.
Міста я не любила жодного,
а за цим все життя вмираю.

Де верандам у плечі холодно,
де дорогам асфальти сняться,
я зустріла його і молодість,
як тоді, у свої сімнадцять.

С. Кримовська

Ще одна сильна річ авторки.



  • 2

#875 марьяна2012

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 11 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Ковель

Відправлено 10.03.2012 – 20:48

Дуже гарні вірші!
Мені ще вірші в журналі "Дніпро" дуже подобаються.
В останньому номері багато поезії про весну.
Ось один гарний вірш
Галина Белей, м. Калуш

Весна
Прощайте, темних хмарок рядна сиві,
Студеним вітром гнані в далину!
Підсніжників найперших тепла злива
Мені у душу хлюпнула весну.

Розтанув сніг,і на усіх бульварах-
Танцюють сонця ніжні промінці.
Я теж кружляю, захмеліла в чарах.
Ласкаю сонце трепетно в руці.

І щось мені шепоче синє небо.
Вальсує ніжно-ніжно білий цвіт...
З Весною бути - є така потреба,
Аби змінити ілюзорний світ.
  • 2

#876 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 12.03.2012 – 16:33

***
Я хвилинами відстань вимірюю,
Течією в майбутнє пливу
Наодинці з єдиною мрією –
Утриматися на плаву.


І не видно сонця зображення,
І дощам не видно кінця,
Інавколо натовп ображених –
На човнах відсутні місця.

Лабіринти тут не будуються,
Для тунелів потрібен ґрунт.
Я іду по уявних вулицях
І в душі назріває бунт.

Всі дороги розмиті зливою,
Все міраж – видіння сумне.
Тут не можна ставати вразливою,
Бо надія покине мене.

***
І що ж у світі варто помічати?
Усе здається купкою дрібниць.
Хвилини, механізми, коліщата…
Багато час ховає таємниць.


Чи може слово простір пережити
І усі інші виміри людські?
Дрібне відсіється в життя у ситі,
Для вічного щілини ті вузькі.


Олена Балера

Повідомлення відредагував Маківка: 12.03.2012 – 16:34

  • 5

#877 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 17.03.2012 – 14:49

***

Де перетинаються дороги,

де кипить базар, немов баняк,

дівчинка просила щастя трохи,

жменьку, дрібку. А без нього як?

Човгали підошви по асфальтах,

курява здіймалася і смог.

І базар гудів захриплим альтом.

День болів неясністю думок.

Ніби ніж, проміння надосіннє –

хоч бери і обрій лезом ріж…

Дівчинка хотіла щастя сильно

і тепла… а простягнули гріш…


Софія Кримовська


  • 5

#878 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 17.03.2012 – 21:32

Мені з тобою добре як ніколи.
За вікнами осінній дощ шумить.
І коли міг би — зупинив би мить, —
Мені з тобою добре як ніколи.

Мені з тобою добре. Я мовчу.
Боюся словом тишу сполошити.
Але без слів неважко зрозуміти,
Чому з тобою і про що мовчу.

Я вимкну світло, й запалю свічу,
І принесу із саду пізні квіти,
І дощ до ранку буде шепотіти
Святі слова, які я промовчу.

Микола Луків написав...
  • 6

#879 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 18.03.2012 – 14:42

Поезія Микола Луківа пройнята такою природністю, справжністю... Чудові рядки. :)

***
І ось прийшла до мене сном,
Неждана і непрохана.
Сльозу змахнула рукавом,
Маленька, наполохана.

Спинилась. Погляд відвела.
Обом незручно стало.
Сказала тихо, як могла:
"А я тебе кохала..."

Назустріч руки простягла
І ще щось говорила,
І на прощання обняла:
"Ой що ж я наробила!

Тепер тобі, як і мені,
Не відати спокою..."
І тихо зникла вдалині
За млою голубою.

***
Листом тебе не потривожу
І телеграми не пришлю.
Забути хочу - і не можу,
Хоч вже не знаю, чи люблю.

Та й ти, напевно, розлюбила, -
Тож хай все лишиться, як є.
Але якась незнана сила
Тебе забути не дає.

І я у спогади вертаю,
Мов у старе німе кіно,
І пам'ятаю, пам'ятаю
Все, що забути не дано.

***
Щастя я не принесу тобі,
А про лихо думати боюся.
Не завжди скоряюся судьбі,
А жіночій вроді покорюся.

Приголуб чи поглядом убий -
Все одно несила не любити.
Будь мені, як обрій голубий,
До якого йти, допоки жити.

  • 7

#880 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 21.03.2012 – 20:42

***

/.../

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!


В. Симоненко


  • 3



Кількість користувачів, що читають цю тему: 3

0 користувачів, 3 гостей, 0 анонімних