Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#821 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 05.01.2012 – 18:33

Чую: хтось схиливсь мені на плечі.
"Хто ти?.." - "Хто? Не бачиш?...
Я, Святвечір".

"Звідки йдеш?.." - "З-над Липи Золотої.
І несу листки барвінку й тої".

"Що це ти? Творити хочеш чари?" -
"Ні, куди! Це лиш різдвяні дари.

Я барвінок рвав там, де могила,
Тою знов, куди вона ходила.

Так уважно ніс їх, осторожно,
Так, як тільки спомин нести можна.

Щоб сухої не зломити вітки,
Не згубить однісінької квітки.

На бери! І бався ними, бався!
Правда? Гарний нам Святвечір вдався?"

БОГДАН ЛЕПКИЙ, 1930р.

Перегляд дописуМаківка (5.01.2012 03:10) писав:

Мете-мете, хурделить, біловіє -
Перини трусить хтось на небесах.
На бізизні рубіном теплим тліє
Троянда, зацілована в снігах...
Особливо: Перини трусить хтось на небесах, - :angry12:

Повідомлення відредагував Aquarius-ka: 05.01.2012 – 18:34

  • 0

#822 wizm

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1133 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дике поле

Відправлено 06.01.2012 – 22:28

В синє море кров Дніпром тече
В синє море кров Дніпром тече
Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша
Там Січ наша на москаля йде

В синє море кров Дніпром тече
В синє море кров Дніпром тече
Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша
Там Січ наша на москаля йде
Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша
Там Січ наша на москаля йде

Попереду отаман іде
Попереду отаман іде
Під ним коник, гей-гоп, під ним коник
Під ним коник так сумненько йде
Під ним коник, гей-гоп, під ним коник
Під ним коник так сумненько йде

"А що ж мені веселому буть?
А що ж мені веселому буть?
На Вкраїну, гей-гоп, на Вкраїну
На Вкраїну москалі ідуть!
На Вкраїну, гей-гоп, на Вкраїну
На Вкраїну москалі ідуть!"

Не страшна нам в лютім бою смерть!
Не страшна нам в лютім бою смерть!
Бій приносить, гей-гоп, бій приносить
Бій приносить славу, волю й честь!
Бій приносить, гей-гоп, бій приносить
Бій приносить славу, волю й честь!

В синє море кров Дніпром тече
В синє море кров Дніпром тече
Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша
Там Січ наша на москаля йде
На москаля йде

  • 0

#823 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 08.01.2012 – 11:39

Василь Стус

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
  • 0

#824 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 08.01.2012 – 17:58

Родина Медівників

Добрий дядько Медівник
скликав всю родину:
може, бік собі припік?
може – іменини?

Каже дядько Медівник:
вся родино славна!
Я завершую свій вік,
спогадаймо давнє.

- Хто прийти до мене встиг,
тому вдяка щира.
Кого з’їджено, за тих
помолімся миром.

Тут – брати
Медовики:
і Пухкий, і Житній,
і цитриновий Міський,
запашний і ситний.

Миколайчик теж є тут –
Пряничок медовий.
Має бороду густу,
ризи – глязурові.

Тут і Місяць, і Зірки
просто із ялинки –
із мигдаликом гірким,
чоколядні спинки.

Є із Польщі мій кузен,
на ім’я він – Пірник.
Він свояцтво береже,
поки меду вірний.

Бо тепер і нас псують –
роблять не до ладу:
замість меду нам дають
тільки мармоляду.

Як живе дідусь наш Мед
в бджоляному раї?
Чи висить його портрет
у вощинній рамі?

Як медово пахли нами
цедра і кориця,
гвоздики і коріяндр,
чоколядна склиця!

А тепер і час не той –
гола вся стільниця:
бо останній вже шматок
з мене залишився...

Ігор Калинець
  • 0

#825 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 08.01.2012 – 18:45

Знову свічка — язичниця
охрестилася
свяченою водицею
знову дерево життя
замаяло веселим рай-деревцем
у твому покою
почепи
між сніжиноньки-снізіроньки
паперового метелика
він мій приятель
я розмалював його спогадом
наївними блискітками
аби не був таким убогим
як справжній
хай дивується
мов дитина
куди діваються
витягнені скалки зашпорів
із пальчиків-потиральчиків
і як їсти борщик
що має вушка
а пудру пампушка.

Ігор Калинець (Орати метеликами /Невольнича муза)
  • 0

#826 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 08.01.2012 – 19:01

Цитата

Erlkönig (Ballade)

Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?
Es ist der Vater mit seinem Kind.
Er hat den Knaben wohl in dem Arm,
Er faßt ihn sicher, er hält ihn warm.

Mein Sohn, was birgst du so bang dein Gesicht? -
Siehst Vater, du den Erlkönig nicht!
Den Erlenkönig mit Kron’ und Schweif? -
Mein Sohn, es ist ein Nebelstreif. -

„Du liebes Kind, komm geh’ mit mir!
Gar schöne Spiele, spiel ich mit dir,
Manch bunte Blumen sind an dem Strand,
Meine Mutter hat manch gülden Gewand.“

Mein Vater, mein Vater, und hörest du nicht,
Was Erlenkönig mir leise verspricht? -
Sei ruhig, bleibe ruhig, mein Kind,
In dürren Blättern säuselt der Wind. -

„Willst feiner Knabe du mit mir geh’n?
Meine Töchter sollen dich warten schön,
Meine Töchter führen den nächtlichen Reihn
Und wiegen und tanzen und singen dich ein.“

Mein Vater, mein Vater, und siehst du nicht dort
Erlkönigs Töchter am düsteren Ort? -
Mein Sohn, mein Sohn, ich seh’ es genau:
Es scheinen die alten Weiden so grau. -

„Ich liebe dich, mich reizt deine schöne Gestalt,
Und bist du nicht willig, so brauch ich Gewalt!“
Mein Vater, mein Vater, jetzt faßt er mich an,
Erlkönig hat mir ein Leids getan. -

Dem Vater grauset’s, er reitet geschwind,
Er hält in den Armen das ächzende Kind,
Erreicht den Hof mit Mühe und Not,
In seinen Armen das Kind war tot.

Johann Wolfgang von Goethe

  • 0

#827 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.01.2012 – 22:01

Кривлякам

Не вигадуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз.
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.

Будьте схожі самі на себе -
Чи розумні, чи просто дурні.
Будьте чортом чи ангелом з небі,
Тільки не будьте штучні й смішні.


Василь Симоненко
  • 0

#828 Чортеня

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 688 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 08.01.2012 – 22:11

Цитата

задовбало
Кожного дня одне й те ж саме.
Ранкові газети, невиспаність, поспіх.
Однакові зануди,
зрештою, цілком оригінальні.
Національна ідея,
ті ж самі суперечки довкола неї.
Нез*ясованість поняття "дискурс".
Питання гендеру,
насправді ж самоутвердження фемінности.
Право на сповідь.
Поспіх, дзеркало, зачіска.
Також постійна відсутність
себе і думки.
Чітка громадянська позиція,
медії, турбота про тебе.
Спрага, поспіх.
...залишається плюнути.
Андрій Любка
  • 0

#829 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 10.01.2012 – 05:23

Став я поневолі
поклонятись квітці:
визбав мене з болю,
май мене в опіці.
Зложу тобі гімни
і піду прочаном,
шлях по мені згине
у краю квітчанім.
Стрінуться побожні:
хто, куди і звідки?
Чи знайти не можна
богоматір квітки?
Де той, що негоже
сина її мучив?
Хоч вінок дав з рожі —
все одно колючий.

Ігор Калинець (Полум*яні посли/Невольнича муза)
Присвячено Дарці Гусак.
  • 0

#830 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 10.01.2012 – 14:15

Рідко цитую російською мовою. А тут слова надто припали до душі.

Цитата

В этом мире я - гость непрошенный,
Отовсюду здесь веет холодом.
Hепотерянный, но заброшенный,
Я один на один с городом.

Среди подлости и предательства,
И суда, на расправу скорого,
Есть приятное обстоятельство:
Я люблю тебя - это здорово.

Я навеки останусь, видимо,
В этих списках пропавших без вести
Hа фронтах той войны невидимой
Одаренности с бесполезностью.

Всюду принципы невмешательства,
Вместо золота плавят олово,
Hо есть приятное обстоятельство:
Я люблю тебя - это здорово.

В царстве глупости и стяжательства,
Среди гор барахла казенного,
Есть приятное обстоятельство:
Я люблю тебя - это здорово.

Я навеки даю обязательство,
Что не стану добычей ворона.
Есть особое обстоятельство:
Я люблю тебя - это здорово!

Хто автор слів - достовірно не знаю.
  • 0

#831 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 13.01.2012 – 10:29

Задума

Моя печаль, прозірчасто-легка,
Акордом плавним віддає у скронях...
І сипле ніч зі зрібного мішка
Сріблястий пил на біле підвіконня.

Скупали в росах ніжні пелюстки
П'янкі жоржини, мальви зореокі,
І промінь світла дотиком легким
Навіює такий жаданий спокій...

Вже чути шурхіт свіжих сторінок -
Душа в задумі спогади гортає...
П'янкі герані свіжих пелюстОк
Насипали в моє горнятко з чаєм...

oduvan4ik
  • 2

#832 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 15.01.2012 – 15:39

***
На світі можна жить без еталонів,
По-різному дивитися на світ:
Широкими очима, з-під долоні,
Крізь пальці, у кватирку,
З-за воріт.
Від цього світ не зменшиться нітрохи,
А все залежить від людських зіниць –
В широких відіб’ється вся епоха,
У звужених - збіговисько дрібниць.

Ліна Костенко

  • 2

#833 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 15.01.2012 – 17:27


 i 

Офтоп видалено
 

  • 0

#834 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 16.01.2012 – 18:54

Телефон мовчить

Телефон мовчить
на столі тільки одне горнятко
нічия троянда
серце далеко бо збоку
правда така ясна аж нелюдська
календар не поспішає
навіть фіранка для годиться
ще є але світу ще немає

Ангеле Божий мій хоронителю
поставмо свічку
бо любов померла

о. Ян Твардовський
1979, 1986
  • 0

#835 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 16.01.2012 – 19:22

Життя

/Василеві Куриленкові/

Зловіщий брязкіт днів, що б'ються на кавалки,
І жах ночей, що затискають плач.
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Розквітли квіти? Зараз, чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім'ята,
Сліпа, безкрила — сунеться на дно.
А ти її лови, тримай, тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним — живи!
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, мов нитка провідна.
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити,
Його пізнавши глибоко, до дна.

Олена Теліга
  • 2

#836 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 18.01.2012 – 08:51

Ой, не знаю, що то за причина -
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться,
Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця,
Ніби поле перед нами стелиться,
Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,
Пролітаю між людьми похмурими,
Козачка вдаряю попід мурами -
Бо хлопчина не дає спокою!

Олена Теліга.
  • 0

#837 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 18.01.2012 – 10:27

Чорна кава

Що було, то було, сподіватися марно,
Але знову над містом блакитні дими.
І заходжу я знов до старої кав'ярні,
Де зустрілися ми, де зустрілися ми.

У кав'ярні сховатися можна, здається,
Від неспокою вулиць і від самоти,
Незнайома дівчина мені посміхнеться,
Але це вже не ти, але це вже не ти.

Загубилося наше недовге кохання
У серпанку невпинно минаючих днів,
Загубилося, наче старенька кав'ярня
Між блакитних димів, прохолодних димів.

Чорна кава спогад сумний виклика,
Чорна кава, як розставання, гірка.
Заблукаю, містом в тумані піду,
Все згадаю, в стару кавярню зайду.

Юрій Рогоза
  • 2

#838 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.01.2012 – 16:09

Мій улюблений змалку вірш:

Тарас Шевченко


ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ



В Путивлі граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
— Полечу, каже, зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. І на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани...


І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
— Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Не мало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий... Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав.



Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі граді Ярославна.
І каже: — Дужий і старий,
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчина,
Носив єси на байда[ка]х
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала, —
Сльозами моря не долить.

І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: — Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи...
Загинув ладо... Я загину!


4 Іюня [1860]

С. П. Б.

Повідомлення відредагував Олеська: 24.01.2012 – 16:09

  • 0

#839 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.01.2012 – 16:40

***
Забіліли сніги: це доволі тепер екзотично.
І забілено все - ні листів, ні чекань, ні пожеж.
Стільниковий мовчить. Стільниковому – флегматично
до зими, слова «ми», до любові... І мені – теж.

Уляна Дудок

Актуальний на сьогодні вірш. ;)

Внутрішній голос

Так традиційно - плачеш. Звісно - жінка.
Так традиційно потайки страждаєш.
Та ляпаса б йому - отак от, дзвінко!
Ні? Дмухаєш на свій уламок раю?

Правічний гріх прадавньої природи
живе в тобі - покутою і святом.
Он - гори посуду, робота, діти, мода...
І все - заради вічного "кохати"...

Любов Долик
  • 2

#840 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 26.01.2012 – 15:56

…І солод слів,
І холод сліз,
І дотик чистий і шовковий…
Візьми мене у темну вись —
Я легша пасем цигаркових.
Повільні очі підніми
(Чи так розводять райські брами?) —
І душу в мене одніми,
І обніми її губами…
…Розломом — ох! — у листопад
Підлогу й стіни закрутило,
Текуче сяйво проступа
Крізь контур той, що звався тілом!
І — відхились…
І — відпусти…
Бо в чорнім космосі даремно
Гудуть натужно, як дроти,
Дві долі, строго паралельні.
А цей потріскуючий шум —
То шерех крил поза спиною…
Любов! Не прихистку прошу —
Свободи,
світлої й страшної…

Оксана Забужко
  • 2



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних