Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#801 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 02.12.2011 – 22:25

сьогодні була злива. метелики вмирали
і випари здіймались розслаблені мов дим
ми вірили у світло бо світло вимикали
ми вірили у камінь бо камінь був твердим

але твоя планета розчинна ніби кава
та зблискують зірками вже заграні в любов
зелені очі мавок блакитні очі мавок
червоні очі мавок –
не виспалися бо

підсмажена медуза – налий ще трохи нафти
тріпочуть прапорами почавши ворожбу
можливо ми не звідси ми трохи космонавти
ми справжні камікадзе ми летимо в трубу

політ нормальний мамо сьогодні була злива
так часто – зранку осінь а ввечері зима...
зима вона хороша
труба вона красива
політ нормальний мамо політ нормальний ма...

Дмитро Лазуткін
  • 0

#802 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 03.12.2011 – 16:35

Сьогодні мій настрій позичений у Романа Скиби.

ДВОЄ

Йшов по воді, не тонув,
тільки човгав підошвами.
Він би поплив, та не вмів, і тому ішов.
Спека була, і човни розсихались дошками.
Риби хвостами торкались його підошов.
Спека була. Там буває вона і в березні.
Важко за сонцем хвилинам тримати лік.
І вурдалак, задихаючись, біг по березі.
Біг і кричав, аби Ти озирнувся вбік.
Тільки слідів на текучій воді не лишається.
П’яні рибалки човнами загрузли в брід.
Був там сліпий. Він казав, що йому ввижається
Постать прозора, що йде по ріці на схід.
Той, що не ти, очманілий від криків півнячих,
Бився на хвилях, та тіло не йшло під них.
Жовк і хрипів, і вони угинались, пінячись.
Він би догнав, але ти вже за обрій зник.
Зле мені, Господи. Зле мені, зле мені, зле мені…
Шерсть вигасає, і сльози мої руді.
Я ж той останній із мудрого твого племені,
Хто, як і ти, не уміє тонути в воді…

А ТИ Й НЕ БАЧИШ...

А ти й не бачиш — я стою за шторою.
Мене нема уже четвертий день.
А над твоєю свічечкою хворою
Глухий годинник кашляє і йде.
Ялинка наша мружиться до місяця.
Літає в сні наш добрий древній кіт.
У цій кімнаті Всесвіт не уміститься.
Навряд чи в ній уміститься і світ.
Згасають тіні. то твій Ангел дмухає.
То замерзають Ельмові вогні.
Іде годинник. сніг іде. ти слухаєш?
Мене немає. холодно мені…

***
Не зачиняйте вікнам світ.
Хай дивляться в дощі.
Хай небеса стікають з віт
На ваші на плащі…
Я — той, хто трохи змок і змерз.
Це теж важлива роль.
Зі мною згідний бурий пес —
Противник парасоль.
Завершать зорі свій політ
На дні калюжних плес.
Не зачиняйте вікнам світ.
Там я і бурий пес.
  • 1

#803 ThatSomeone

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 238 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 03.12.2011 – 17:19

Чорно-біла пані може радуватись мені сподобався вірш Маяковського (той що вчив)
Я вмить закреслив карту буднів
Хлюпнувши фарбами зі склянок
Знайшов я в холодці, на блюді
Вилицюватість океану
З рибин на вивісках строкатих
Читав я губ нових порив
А ви
норктюн
змогли б заграти
на флейті заржавілих ринв?
ЗІ. Писав по пам'яті :lol:

Повідомлення відредагував AwN: 03.12.2011 – 17:20

  • 0

#804 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.12.2011 – 21:44

***
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшений,
Що нищить все! Чи ти, як тихі сни

Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побідки кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?

Чим б'єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

Ти океан: маниш і потопляєш,
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Іван Франко

***
Посварились вітри,
Бо усі закохалися в осінь,
Без коштовних прикрас –
Їй однаково все до лиця.
Листопадова мить
Прохолодного дзвінкоголосся
В капелюшках рудих,
То, напевне, початки кінця?

Вже стікають дощі
По долонях пожовклого листя.
Сотворіння чудес,
Ніби сонцем освячений сум.
Світ ще прагне краси
І крайнеба такий ще барвистий,
А данайці-вітри
Вже руйнують звабливу красу...

Вже човни в небесах
Відпливають в далеку Ітаку
Чи в далеку Колхіду
Шукати новітнє руно,
Золочені щити
Відбивають останню атаку,
І осінню печаль
Молоде утішає вино...

Наталя Терещенко

Повідомлення відредагував Маківка: 05.12.2011 – 21:44

  • 1

#805 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 09.12.2011 – 10:40

***
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.

Василь Стус
  • 1

#806 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 19.12.2011 – 18:05

***
Нехай і холод, і вітри,
І сніг з дощем, і сніг з дощем -
Я від негоди захищу
Тебе плащем, тебе плащем.
Нехай і горе, і біда,
I море тьми, і море тьми -
Я від недолі заслоню
Тебе грудьми, тебе грудьми.
Нехай я буду злидарем
В чужім краю, сумнім краю -
З тобою буде скрізь мені,
Як у раю, як у раю...
Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ -
В моїй короні будеш ти
Як самоцвіт, як самоцвіт...

Роберт Бернс (переклад М. Лукаша)


Повідомлення відредагував Маківка: 19.12.2011 – 18:09

  • 0

#807 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.12.2011 – 19:20

Якби мала змогу, я б у цій гілці жила. :lol:

Натрапила на цікавий вірш Людмили Лук’янець.

***
Коли проблеми напирають зусібіч,
Сховатися у мушлю прагне тіло,
І не торкнешся до натертих пліч,
Та не дає спинитись враже "діло".

Біжить крива, лама хребти, мов хмиз,
І лупає у душу безнадія.
Вам весело? Щасливі? То ж бо -"пліз!"
Щасливий той, хто серцем не хворіє.
  • 0

#808 Друг Бобер

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1966 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.12.2011 – 19:38

А тут я залишу відомі слова мого земляка Івана Франка.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?

Чом твої устонька - тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх - для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
  • 0

#809 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.12.2011 – 19:45

О, Франко. Ех... )) Які сильні рядки випливали з-під пера цього великого поета.

* * *
Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,
Левкоєю пахучо-золотою,
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою,
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою,
Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки,
Як ідеал все ясний — бо далекий.
Я понесу тебе в душі на дні
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні…
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки триває,
Цвістимеш ти,— покіль мій спів лунає.
  • 1

#810 Друг Бобер

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1966 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.12.2011 – 19:56

Перегляд дописуМаківка (24.12.2011 19:45) писав:

О, Франко. Ех... )) Які сильні рядки випливали з-під пера цього великого поета.
І справді. Та я помітив таку особливість, що мова у нього більш твердіша, ніж у інших наших класиків. Відчувається, що Франко.
  • 0

#811 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 24.12.2011 – 20:04

Стосовно "твердості" не скажу. Захоплена його інтимною лірикою. :lol:

* * *

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати;
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.
  • 1

#812 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 25.12.2011 – 21:13

Мимохідь
Сьогодні знову виводжу тінь свою на променаду.
Хтось в надії на вічний кайф обгорткою шурхотить,
Але тільки десять секунд триває смак шоколаду.
Тільки уривки фраз вловлюю мимохідь.

Можливо, єдине, в що можна справді повірити:
Ми — добрий привід, щоб вітер міг нашим волоссям грати.
Я намагаюсь вдихнути якомога більше повітря —
Але все одно його доводиться видихати.

Ти часом обнімеш так, наче ми разом назавше.
А потім усе-таки випустиш. А потім сядеш у потяг.
А потяг зникне за рогом, нікому не розказавши,
Хто кого кличе і в кого залегкий для вечора одяг.

Проходячи наскрізь міста, через юрми шалені,
Ми — просто привід, щоб світло могло нам на лиця лягати.
Щойно встигаєш набрати життя повні легені —
А вже через мить його доводиться видихати.

Світлана Богдан
  • 0

#813 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 29.12.2011 – 13:42

* * *
Не зрадити собі
І не зламатись!
І жити так,
Щоб іскри врізнобіч.
Сміятись у журбі
І не чекати,
Що манна - з неба,
Чи то – з ”панських пліч”.
І вміти, і хотіти,
В простих бажаннях
Передбачати
Важливу суть.
Болючу зраду
І палке кохання
На плаху поруч
Стримано несуть.

Не зрадити собі
І не зламатись!


* * *
Я словами фарбую рядки,
У веселки беру свої пензлі.
Не художник, проте залюбки
Вимальовую стовпчики-вензлі.

Візерунки гаптую в словах.
Час падіння буває, час злетів.
Ця сторінка зовсім не нова
Для художників і для поетів.

Я проста, як в криниці вода,
Та не кожен напитись зуміє.
Я душею завжди молода,
І здається, що я не старію.

Оксана ЩЕРБАНЬ
  • 0

#814 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 31.12.2011 – 14:19

Ти ж день, а я тиждень —
ми різноминущі.
Зворожимо вічність
на кавовій гущі.
Ключі підберемо
до хмар і до скрипок.
Прочинимо небо —
нехай і зі скрипом.
Чи перше, чи сьоме —
яка нам різниця...
Один у нас кучер,
одна колісниця:
Обіймемось, рушим —
полинем, полинем...
Ти ж день, а я тиждень,
все решта — хвилини.


*
Тс-с... Я чую голуба у твоїх грудях...
За шумом крил
Я здогадуюся, що він сивий.
Шкода, що я не можу
Погодувати його з руки —
Він, мабуть, так любить
Кришений хлібчик...
Кожного вечора,
Коли з Місяця падає листя,
Я молюсь Владареві птахів, —
Щоб не кликав Він голуба твого
Раніш від моєї голубки...

Обидва вірші Романа Скиби
  • 0

#815 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 03.01.2012 – 18:39

Поздоровлення з Новим роком, яким починається поема Івана Франка "Коваль Бассім", навіть більше ніж через 110 років актуальне, як ніколи.

З новим роком, браття милі,
В новім щастю, в новій силі
Радісно вітаю вас
І бажаю, щоб в здоров'ю,
В мирі, з братньою любов’ю
Відтепер ішов вам час.
І бажаю, щоб трудяще
Те життя вам якнайкраще
Без біди минало всім,
Щоб думками ви міцніли,
Багатіли, не бідніли,
Щоб веселий був ваш дім.
І бажаю, щоб ми згідно,
Сміло, свІдомо, свобідно
Йшли до спільної мети:
В своїй хаті жить по-свому,
Не коритися нікому,
Лад найкращий завести.
Сим бажанням вас вітаю
І по давньому звичаю
Повну чарку догори!
Щирій праці Бог поможе.
Дай нам Боже все, що гоже!
Що не гоже - чорт бери!
  • 0

#816 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 04.01.2012 – 10:19

Перегляд дописуAquarius-ka (4.01.2012 06:40) писав:

Чудове поздоровлення і дійсно актуальне! Ніколи не читала цієї поеми (при всьому моєму захопленню Франком), дякую, Маківко!
До речі, мене і брат тими ж словами поздоровив.
Приємно чути. :) А ще приємніше, що попри наші часові розбіжності ми знаходимо собі місце у цій теплій рідній темі для віршування. ))

Покажи мені сяйво зорі

Покажи мені сяйво зорі,
Що над містом зійшла Віфлеємом,
Щоб, нарешті, я серцем прозрів
В цьому грішному світі моєму.

Щоб розмерзлась душа, розцвіла
І тягар свій зняла, наче камінь.
Я не хочу щоденного зла,
Закриваю ридання руками.

У молитві Господнє ім’я
Кличу, доки надія не згасла.
Може, я вже насправді — не я,
А — лиш тінь в цьому просторі й часі?

Скільки маю пройти ще доріг,
Щоб себе віднайти і не впасти?
Покажи мені сяйво Зорі,
Без якої — ні долі, ні щастя.

Сергій Рачинець
  • 2

#817 wizm

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1133 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дике поле

Відправлено 04.01.2012 – 20:36

"Если жизнь тебя обманет,
Не печалься, не сердись!
В день уныния смирись:
День веселья, верь, настанет.

Сердце в будущем живет;
Настоящее уныло:
Все мгновенно, все пройдет;
Что пройдет, то будет мило."
А.С. Пушкин
  • 0

#818 Aquarius-ka

    Цьотка-з-Занзібару

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 928 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:На тамтім боці

Відправлено 05.01.2012 – 03:47

Перегляд дописуМаківка (4.01.2012 03:19) писав:

А ще приємніше, що попри наші часові розбіжності ми знаходимо собі місце у цій теплій рідній темі для віршування. ))

Буває, Ви вже філіжанкою ранкової кави, а я лиш спати збираюся. Інтернет, чловєку )))

Мені під настрій згадався Богдан Лепкий.

На Святий вечір

Смеркається. Ослизлий день
Між мурами конає.
В печі червоний блис огень,
А в сінях вітер грає.

Той тихий і сумний настрій
Несе мене світами,
І я лечу на крилах мрій
До батька і до мами.
................................................

Сніжок паде, як срібний пух,
Мороз малює квіти:
Накритий стіл, в куті дідух,
Пустують в сіні діти.

Знайшли собі свистун-горіх
І свищуть в перегони;
Лящить в ушах діточий сміх,
З дзвіниці дзвонять дзвони.

Гей, кілько то минуло літ!
А я так добре чую
Кожухів шелест, скрип чобіт
І щиру пісню тую.

Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
А я все памятаю вас,
Як йдете з колядою.

Ще й нині чую, як Юрко
Співає: „Бог Предвічний”,
Як сопраном пищить Федько,
Баском реве Зарічний.

Скрипливий наболілий спів,
Такий, як хлопські груди.
Та хто його раз зрозумів,
До смерті не забуде.

Ще й нині бачу, як Федір
„Вінчованє” голосить.
Втворились двері нарозтвір,
І батько в хату просить.

І починається річна
У панотця гостина.
Ціле село єднається,
Немов одна родина.

Засіли газди на лавках,
Найстарший на покуттю.
Тріщать склянки в сильних руках;
На стелю мечуть кутю.

Говорять, що важкі літа,
Не вродили ячмені,
Що правди їм ніде нема,
І – затискають жмені.

Говорять: оком де не кинь,
Усюди кривда й горе;
Чи сяк, чи так, та, хлопе, гинь,
Біда тебе поборе...

Говорять, - а слова летять
Молитвою до Бога.
Та чи дійдуть, чи долетять?
Щаслива їм дорога!..

Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
Гей! Що чувати там у вас?
Чи йдете з колядою?

Чи ще живий Федір, Юрко
І мій сусід Зарічний?
Чи й нині, як колись, давно,
Співають: „Бог предвічний”?

Чи й нині мерехтять зірки
Над хатою старою?..
Гей, краю мій, не знаєш ти,
Як тужу за тобою!

Повідомлення відредагував Aquarius-ka: 05.01.2012 – 03:47

  • 0

#819 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.01.2012 – 10:10

Моя мила, супер! :angry12: DON BASS-е, рада бачити у цій темі. Приєднуйтеся! :D

Троянда на снігу

Мете-мете, хурделить, біловіє -
Перини трусить хтось на небесах.
На бізизні рубіном теплим тліє
Троянда, зацілована в снігах...

І застигають пелюстки тендітні,
Неначе кров загусла в кришталі,
Їм сняться дні, шовкові і погідні,
Пухких хмарин повільні кораблі...

Мете-мете, хурделить безпросвітно,
Сріблиться сніг на мокрому плащі...
Багряна квітка, змерзла і тендітна -
Вона, як рана в мене на душі...

І так мені болить ця крапля крові -
Крихке життя на мертвій білизні...
А їй так само хочеться любові,
Як нам з тобою в ці зимові дні...

Автор невідомий

Повідомлення відредагував Маківка: 05.01.2012 – 10:11

  • 2

#820 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.01.2012 – 17:54

***
У жінки не запитують про вік,
Вона завжди душею молодіє,
Коли десь поруч любий чоловік,
Який її обожнює й леліє!

У жінки не запитують про вік,
Бо це її маленька таємниця,
Її думки - окрилені й живі,
Коли вона комусь щоночі сниться!

Тоді вона прекрасна без прикрас
І їй ота закоханість пасує!
У жінки не запитують про час -
Щаслива жінка часу не рахує!
  • 2



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних