Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#81 Anna Lestatovna

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 74 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Запоріжжя

Відправлено 05.09.2007 – 22:48

Вірші... одна з найпрекрасніших речей на світі.
Деякі вірші Бальмонта!! Це мій коханий. а його коханий Бодлєр і Брюсов.. :cool1:
Срібний Вік - оце поезія!!
а чули "Ангел-хранитель" Блока, якщо не помиляюсь.
а "я тебе отвоюю..." Ахматової, якщо не помиляюсь.?
найкраші вірші Бальмонта на готік.ру
  • 0

#82 rainy

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 393 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Полтава

Відправлено 06.09.2007 – 20:39

КАССЕТА.
Наговори мне целую кассету весёлых слов..
И - уезжай опять.
Я буду вспоминать тебя и лето
Не только клавишу нажав...
Чешуйками дождя покрыты,
Как две большие рыбы у причала
Стояли корабли.
Нас в них качало,
Как в люльке...
Но это был не страх, а счастье.
Тогда не ждали мы ненастья.
Оно пришло чуть-чуть поздней...
Нас позабыли, или мы забыли
Те города и улицы?
Дымом окутан город.
Он уже не наш.
Магнитофон собрал всю память нашу,
Нажму я только пальцем
На клавишу.

Я ОБМАНУЛА ВАС

Я обманула Вас,
Что миг бывает вечность.
Что с перелетом птиц кончается тепло.
И позабыты мной давно
Ночей волшебных заклинанья,
Что радость так близка -
Дотронешься случайно,
Ладонь твоя
Поднимет шар земной.
Я обманула Вас?
Нет!
Подарила тайну,
Которая известна
Мне одной

Ника Турбина

Не чекатимеш – і не з’явиться,
полиново в світах посивіє,
і ні в Господа, ні в диявола
не спитає, де взяти сили.

Чи про тебе йому небайдуже,
чи ногами, до крові збитими,
він причовгає ще, не дай Боже,
і захоче тебе любити…
Привітає з твоїм народженням,
не зі щирості – просто етика –
так улесливо підсолоджено,
як цукерки для діабетиків.

Бо ж чекала…
Анна Багряна

Повідомлення відредагував rainy: 06.09.2007 – 20:25

  • 0

#83 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 08.09.2007 – 10:24

***
Навряд ти будеш воском тих свічок
чи намогильних квітів розмарину
не буде більше ні плачу ні кпину
ні в ялених порічок ні стрічок
лише строкатий відлік часу
і той зіпсутий нанівець
лише кирпатий осоружний
кінець кінцем
  • 0

#84 Вертипузо

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 607 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 14.09.2007 – 13:54

ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти.
Один - щонайменший - стезю твою переступає.
Його не запитуєш:хто ти, бо знаєш, хто ти.
Бо є в нього агел - в такого ти думав немає?

Ти думав: хоч нині не треба оцих в самоті.
Найменшого просиш: хоч ти не дивися на мене.
І він опускає зіниці свої золоті,
бо в нього є ангел - ти думав, також прокажений?

Та хто ще поткнеться сюди, де гуляє братва,
хто цих заховає в тумані на рідному полі?
Хто з хворою кров"ю летить під зорею Рздва,
якщо опускає зіниці найменший в юдолі?

Дзвінки у туманах, як в богослужіннях, звучать,
коли наближається
Вірую....
Що ж ви, сараки!
Ви ще на землі, де іще не пройшла Благодать
осподня... І доки несете дзвінки Благодаті,

вам треба іти. Бо леправі не можуть не йти.
Й не можуть вертатись. Лиш ангел вертає додому.
Він ангел найменшого, то ж не питає, хто ти.
Він Господа бачить. заплющивши очі малому.

Василь Герасимюк

Повідомлення відредагував Вертипузо: 14.09.2007 – 13:55

  • 0

#85 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 16.09.2007 – 10:42

***
Не буду змінювать слова
На гірші.
Тобі молитви видавать
За вірші.
Лише стрибне судомно ртуть
Узливу,
І знаєш ти мене забудь...
Можливо.
(с)
  • 0

#86 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 16.09.2007 – 10:46

Спади мені дощем на груди,
Пустелю-душу ороси –
Я стану жить. Я мріять буду
Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами
Гуркоче небо навесні.
Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому,
Якщо ти буря без води –
Пливи у далеч невідому,
А душу збоку обійди…

4.III.1961

Джерело: В.Симоненко. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994.
  • 0

#87 Lady Erato

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 882 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 16.09.2007 – 10:51

(на жаль не знаю автора :rolleyes: )

Сама себе слуга и госпожа
Я не ищу слуги иль господина,
А если и больна душа
Желанием – так ведь оно невинно:
Не опечалить тех, кто мной любим,
Не причинить – ни на мгновенье - боли,
Не сделать зла себе или другим,
Не ущемив чужой свободной воли.
И разве не естественно желать:
Не осуждая – быть не сужденным.
Быть понятым – умея понимать,
Освобождая – быть освобожденным.
Ещё скажу, не покривив душой:
Ни словом, ни желанием единым
Я никому не буду госпожой,
И мне никто не будет господином…
  • 0

#88 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 17.09.2007 – 21:24

***
Востаннє ця облізла електричка.
Старенький ранок кашляє в перон.
Є воснеі така невчасна звичка:
Гасити небо розпачем ворон.
А місто, що готується до свята,
Покутує торшній перегній,-
Є в осені властивість забувати
усіх, навік загублених у ній.
І плаче хтось про листя під гітару,
Щоб двоє в парку слухати зійшлись...
Є в соені потреба мати пару,
Щоб стати знов самотньою колись
Чиїхось правд осмислена суміжність
ні-ні та й розлипається в дощах....
І зостається в осені лиш ніжність.
А може, просто вогкість на очах
(с)
  • 0

#89 Raven@

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 608 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:файна Юкрайна!

Відправлено 18.09.2007 – 07:43

Цитата

Le vent de l'autre nuit
a jete has l'Amour...

P. Verlalne {*}


Под вечер осенний ветер
сорвал золотые листья.
Как грустно деревьям ночью,
как ночь эта долго длится!
Безжизненно-желтый месяц
вплывает в черные ветви;
ни плача, ни поцелуя
в его помертвелом свете.
Я нежно шепчу деревьям:
не плачьте о листьях желтых;
весной заклубится зелень
на ветках, дотла сожженных.
Но грустно молчат деревья,
скорбя о своей потере...
Не плачьте о желтых листьях:
и новые пожелтеют!

{* Ночью ветер сбросил на землю статую Амура... П. Верлен (франц.)}

Х.Р. Хименес

  • 0

#90 rainy

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 393 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Полтава

Відправлено 21.09.2007 – 12:45

Я столько лет тебя искала
Среди безмолвия ночей.
Я так мучительно устала
От встреч ненужных и речей.
Я так мучительно устала
От всех советов и идей,
Я столько книг перечитала,
Я столько видела людей.
Я так мучительно устала
И слушать их, и отвечать...
Я столько лет тебя искала,
Чтобы немного помолчать...
  • 0

#91 Едм

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 136 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:-

Відправлено 21.09.2007 – 13:00

В кiнцi осiнньої дороги в'яне плоть,
I листя шамотить з мишиним шарудiнням.
Оголюється обрiй - i Господь
Стоїть помiж дерев у бiлому одiннi...

© Оксана Забужко

Повідомлення відредагував Adz: 21.09.2007 – 13:06

  • 0

#92 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 21.09.2007 – 13:04

***
З перспективи пташиного лету вежі і куполи,
Притрушені снігом грудневим, дахи незрівняної Праги
Звели звучати мелодії осіннього дня, коли
Цього міста вина тисячолітні твою тамували спрагу
Далеких мандрів та вражень. Помалу гас
Парк на схилі, неначе палітра фрески,
Музиканти на Карловім мості грали осінній джаз,
Стурбований жіночий голос кликав когось по-чеськи.
Й прибульцеві випадковому, що трохи втомився вже,
Ідучи не стільки з нового, як з ніким не знаного світу,
Життя здавалось симфонією Дворжака, чи вітражем
Сецесійним Альфонса Мухи в соборі святого Віта.
  • 0

#93 Tasik

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 44 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 21.09.2007 – 14:10

Віктор Баранов
До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..


мені здається що кожен має задуматися над цими словами!!!!! :rolleyes:
  • 0

#94 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 23.09.2007 – 16:47

МЕРТВІ АВТА

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,
і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,
що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать
і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,
і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа
бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.
Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,
колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута
й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,
з-під площ, з-під трав.

Метрополю,
долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!
(с) Б.І. Антонич
  • 0

#95 Raven@

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 608 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:файна Юкрайна!

Відправлено 25.09.2007 – 15:36

Цитата

Пожухли краски
Летних цветов, вот и я
Вглядываюсь в жизнь
Свою и вижу только
Осени долгие дожди.

  • 0

#96 Chily

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 448 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 25.09.2007 – 15:48

Sing bird, sing a song to me
One there is who cares for thee
Day by day his strong right arm
Keeps both thee and me from harm

:D

Повідомлення відредагував Chily: 25.09.2007 – 15:48

  • 0

#97 Raven@

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 608 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:файна Юкрайна!

Відправлено 25.09.2007 – 16:38

Після перегляду Dead Poet's Society, маю дуже особливе ставлення до наступної поеми.

Цитата

O Captain, My Captain
a poem by Walt Whitman
*in homage to U.S. President Abraham Lincoln after his assassination in 1865*

I.

O Captain! my Captain! our fearful trip is done;
The ship has weathered every rack, the prize we sought is won;
The port is near, the bells I hear, the people all exulting,
While follow eyes the steady keel, the vessel grim and daring.
But O heart! heart! heart!
O the bleeding drops of red!
Where on the deck my Captain lies,
Fallen cold and dead.

II.

O captain! my Captain! rise up and hear the bells;
Rise up! For you the flag is flung, for you the bugle trills:
For you bouquets and ribboned wreaths, for you the shores a-crowding:
For you they call, the swaying mass, their eager faces turning.
Here Captain! dear father!
This arm beneath your head;
It is some dream that on the deck,
You've fallen cold and dead.

III.

My Captain does not answer, his lips are pale and still;
My father does not feel my arm, he has no pulse nor will;
The ship is anchor'd safe and sound, its voyage closed and done;
From fearful trip the victor ship comes in with object won!
Exult, O shores, and ring, O bells!
But I with mournful tread,
Walk the deck my Captain lies,
Fallen cold and dead.

Хто дивився фільм, зрозуміє :) А нижче той самий вірш з поправками автора... :D
Зображення
  • 0

#98 Втікачка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 76 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Його серця...

Відправлено 27.09.2007 – 07:53

Старий, латентність далі буде
А ще життя, отож усе на краще.
Крізь душу пройде безліч люду,
і кожен нарікатиме на щастя.

І буде ще з десяток післямов,
рецензій лютих і прихильних
Та вдруге вже не трапиться покров
тих днів шалених і похмільних.

Життя ще далі буде, не зважай.
Словам моїм не варто йняти віри.
Хоча навідліг кинуте "прощай"
в душі моїй лишає чорні дири.

(с) Олег Соловей
  • 0

#99 Raven@

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 608 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:файна Юкрайна!

Відправлено 28.09.2007 – 22:22

I would walk a million miles
Just to see your pretty face
And I'd climb a million mounrains
Just to feel your warm embrace
And I would stay all night long
Just waitng for the day
That I could see you, baby
Meeting me halfway
  • 0

#100 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 29.09.2007 – 00:30

***

rain comes after rain
and takes him by hand
and from the corner comes the third
with lighting in his fist:
rain tries it run away,
only falls dow killed,
two stand over him and cry
with knifes in hands
from somewhere around one more appears
rain starts to hide behind the corner
and the third says to the second:
you have been walking very long
©
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних