Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#761 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 21.10.2011 – 15:13

взаємне забування телефонних номерів
це те що відбувається опісля
квітів
шоколаду
під'їздів
перших та останніх
спільних
ночей

потім

залишаються порожні коробки
від дарунків
спочатку боляче
а далі байдуже
бо лише
взаємне забування телефонних номерів
рятує
від
любові
(с) Мар'яна Максим'як
  • 0

#762 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.10.2011 – 14:44

***
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

Л. КОСТЕНКО
  • 0

#763 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.10.2011 – 16:40

***
Три сторінки назад — і крапка,
Невеликий сумління слід.
Не любити — це надто слабко,
Для любові існує світ.
Біла нитка, зірки-корали,
Гарне слово "мистецтво", "арт",
Не любити, кажу, — це мало,
На планеті ж бо нас мільярд.
І купається ніч в любистку,
Чути янголів тихий сміх,
Не любити — це надто низько,
Не любити — це просто гріх.
Вітер квіти зрива нестримно
І у неба шукає дна.
Не любити — це надто зимно,
На землі ж бо тепер — весна.
  • 0

#764 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 26.10.2011 – 22:15

Буквально нині перечитувала Миколу Вінграновського. Є ну дуже класні речі. Ось дещо:

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Ярами бурими, гнідими
Тумани впали, поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? Нема порога.
Де родовід? - не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими Вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав:
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища, затихли,
Зозулі лет - ні в тих ні в сих.
Земля - могила для загиблих.
Земля - землянка для живих.

І лиш сльоза з пожеж іржава
Таку ж іржаву доганя -
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита - кого? чого? - пита.
Вдова цілує Перемогу
У перепалені вуста...

Погиб народ. Не стало знаку.
Одна ознака - був такий.
Під мерехтінням Зодіаку
Вербові капці і ложки.

І тут, коли, коли вже мурі
На нас дивилися віки -
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав'язав пупки:

Малі-маленькі - більші-менші,
Дезінфіковані вапном, -
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя.
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.

1978
  • 0

#765 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.10.2011 – 08:44

***
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!


***
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.

Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.

***
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Л. КОСТЕНКО

Повідомлення відредагував Маківка: 27.10.2011 – 08:46

  • 1

#766 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 27.10.2011 – 18:49

Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.
Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.
В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.
Екібана від літа, довершена і проста.

Півгодини дощу, півгодини ясного неба.
Вогко дихає камінь бароко і рококо.
Нагулятися містом, потім піти до себе,
Відігрітись на кухні, запарити молоко.

Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер
Нагинає дерева і листя в саду мете.
І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.
І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,

Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –
То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.
А в долоні від літа – хіба що суха екібана.
І щодень по пелюстці її обриваємо ми.
Мар'яна САВКА
  • 0

#767 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 27.10.2011 – 22:51

Відшукування причетного

На воді, навіть кола по чистій воді
Скороминущі зелені кола
Навіть тоді, навіть тоді,
Як нікого, ніде, ніколи, ніколи...
А що, як і справді раптом ніде,
А що, як і справді раптом нікого,
А що, як і справді раптом ніколи,
І тільки ми, нарочито видимі,
Тільки ми, нарочито існуючі,
Більше всього на світі перелякані
Свого власного небуття
Віримо, що все-таки десь
Віримо, що все-таки хтось
І наше тіло, і наші душі
І дай же нам дне
Бачите, то причинилися двері,
Котрі насправді є.
То прийшов хтось із нас і каже,
Що він бачив сьогодні речі
За видимістю речей,
І що зараз він бачить тіло,
За видимістю нашого тіла,
І, що ми дуже дотепно граємося в живих.
Але стіна, грає в стіну
Іще дотепніше ніж ми.
Але стіна, грає в стіну
Іще дотепніше ніж ми.
І тисяча видимих тигрів
Нас менше лякає
Ніж одна невидима зоря,
Хоча саме її нам невистачає далеко попереду,
Щоб до неї дійти.
Хоча саме її нам невистачає далеко позаду,
Щоб до неї повертати.

Грицько Чубай.
  • 0

#768 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 28.10.2011 – 16:38

дещо про канібалізм


У нутрощах моїх, в таємних схронах,
Отам, де серця міститься підвал,
Де час од часу кров моя холоне,
Завівся невеличкий канібал.

Лихий і ненажерливий, як прірва,
Ні вситити його, ані приспати,
То тут, то там шматок найкращий вирве,
Вночі – і то мастак щось пожувати.

Він іноді краде у мене очі,
Він скептик, в нього погляд, наче лід,
Він наді мною лопає – регоче,
Він жили з мене тягне, паразит.

Ох, він мене вже вимучив порядно,
Та не скажу йому ніколи – згинь.
Він, може, котить серце до інфаркту,
Зате спасе його від ожирінь.

У нутрощах моїх, отут, у грудях,
Там, де душа надкушена місцями,
Живе мій канібал і жити буде,
Його не треба путати з глистами.

Останній день торкнеться мого лоба,
І надійде життя дев'ятий вал.
Не доля це, не старість, не хвороби –
Це з'їв мене мій власний канібал.


* * *


І буде день – я стану зовсім лисим –

Відполірує час мій черепок,

Як баня церкви він на сонці блисне, –

То може і мене помітить Бог.

(олег малашевський)
  • 0

#769 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 28.10.2011 – 17:21

цей вересень – березня брат
і доля його така:
тисяча струн
тисяча врат
і тисяча молока

а серпень зібрав жнива
і просто собі погас
в її руках – голова
в його голові – джаз

це осінь – весні сестра
ніжна терпка м'яка
тисяча мантр
тисяча тантр
і крапелька молока

(с) Юрко Іздрик
  • 0

#770 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 29.10.2011 – 20:11

Малюнки на камені. Перші листки осінні:
Прогулянка містом, якого давно немає.
Нас двоє у світі. Скрипуче соло трамвая.
І очі примружені, карі і світло-сині.
Малюнки на камені. Ящірки срібна спинка.
Люблю тебе ніжно і якось позачасово.
Вітри розсипають волосся. Все зафіксовано
На фото: твій профіль, листя летить неспинно.
Малюнки на камені. Сонце в долоні тепле.
Це згублене місто застелено пелюстками.
Нас двоє на світі. І пальці мої стискають
Пружні і холодні міцні жоржинові стебла.
(с) Мар'яна САВКА
  • 0

#771 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 29.10.2011 – 20:27

Electrо, дякую. Витончено, гарно, від душі... :)

Чудові чотиривірші від Віталія Іващенка.

***
Коли бажань iнтимних пошуки
Тiла єднають в нiжнiм ритмi,
Слова любовi мовим пошепки,
Неначе творимо молитви.

***
А, може, так i треба жити:
То перти плуга, то спiвать,
То плакать... Тiльки не карать
Себе за щось, не так прожите.

***
Від ревнощів стільки трагічних історій,
Та ми не вчимося нізащо.
Як любить тебе, не потрібен ніхто їй.
Не любить - тобі вона нащо?

***
Є фiлософiя бажань:
Якщо їх всi задовольнити,
Не буде смислу далi жити!
Як хочеш жити, то бажай!

***
Якщо у тебе є який талант,
То будуть вороги обов’язково,
Бо бездарi вiд заздрощiв готовi
Паплюжити й ганьбити все пiдряд.

І ще один вірш. Як на мене, сильний.

Немає гіршої образи,
Немає більшої біди,
Коли любов руйнує зрада.
Кричать? Кому? Тікать? Куди?
І тільки виплакавши очі,
Якщо душа іще жива,
Ти розумієш: це не злочин,
В коханні зради не бува.
Любов - це птах. Де схоче - сяде.
Кому захоче заспіва.
Знявсь, полетів… Яка ж це зрада?
Птахів безкрилих не бува.
Тому не плачте, а молітесь,
Щоб птах кохання прилітав,
Щоби душею відігрітись,
Забути болі і літа.

Повідомлення відредагував Маківка: 29.10.2011 – 20:31

  • 1

#772 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2566 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 30.10.2011 – 16:36

*** (Był bal wśród kwiatów)
Pawlikowska-Jasnorzewska Maria


Był bal wśród kwiatów,
szukano królowej.
Lecz trudny był wybór
wśród kwiatów tysięcy.
Ten jest podobny do secesji nowej,
a tamten ma znowu uśmiech za dziecięcy.
  • 0

#773 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 30.10.2011 – 21:52


 i 

Флуд видалено
 

  • 0

#774 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 30.10.2011 – 22:00

«Нічна пісня мандрівника» Ґете у переклади Миколи Бажана.

На всі вершини
Ліг супокій.
Вітрець не лине
В імлі нічній.
Замовк пташиний грай.
Не чути шуму бору.
Ти теж спочинеш скоро, —
Лиш зачекай.

  • 0

#775 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 30.10.2011 – 23:20

ПОЦІЛУНОК

І присмак смерті на устах,
Вино у скронях тьмяно дзвонить,
Облич безтямних п'яна повідь,
І твої очі в дзеркалах.

Принади грації несуть,
Мені на все це наплювати,
Мені не знати рути-м'яти,
І упирів, що душі ссуть.

Криваві губи їх - це сміх,
Що котить золоті кружальця,
Змішалися у шалі танців,
Сідниці їх і груди їх.

Вам зірка в оці до лиця,
А що мене вона не палить,
Візьміть уста мої на пам'ять,
Я п'ю цей вечір до кінця.

Без уст я - іронічний жах,
Що упирем ікластим став би,
З очима ніжними кульбаби,
Якби не очі в дзеркалах.

(с) Віктор Неборак
  • 0

#776 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 01.11.2011 – 22:24

Скажімо так: не тобі одній віддавав, нічого не беручи.
Був ніжний, водив в кіно, пам’ятав на ім’я братів,
Торкався і цілував обережно, завжди і міг і хотів,
світив телефоном в під’їзді, поки шукаєш ключі
І обіймав, коли уві сні кричиш.
Задобрював побутових богів і домашніх гномів в невдалі дні.
Зберігав квитки з особливих концертів або вистав,
Читав уголос, не боявся листівок і меседжів з словом love,
Не боявся близькості, був відвертий, затишний, дуже свій.
...без “навзаєм”, а просто так, але не тобі одній.
І що зробити тепер, щоб в собі загасити глумливе його тепло,
І хто пояснить межу, до якої хоч щось взагалі “твоє”?
Чи той, хто себе розділив, триєдиний, між всіма, що були і є?
Чи ті інші, яким віддавав також, безумовно присутнє зло
Яке потрібно прийняти, щоб все було як було?
Скажімо так: ти така ж як до того, може трішки в рухах напруженіша спина.
Купуєш по два квитки в cinéma і сидиш сама,
Ключі кладеш у окрему кишеню, братів у тебе нема,
І взагалі нікого. Самотність на тебе одну теж окрема, лише одна,
Твоя до сліз, до кісток, до самого дна.
(с) Катя Бабкіна

Такий якийсь пронизливий,щирий і чесний :)
  • 0

#777 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 01.11.2011 – 22:41

***
Якби туман вмів вимовить слова,
Він заволав би, мабуть, що є духу:
"Я цілу ніч кохану цілував
І, мабуть, вперше цвіркунів не слухав!".
Ми там, під небом, вище за усіх
У пристрасті, як в маренні, кружляли
До ранку… А тоді, у всій красі,
З коханою на землю тихо впали.
Зникали непомічені ніким,
Світанки шепотіли в травах "гірко"...
"Чи ти була така щаслива з ким?" -
Мовчить туман і дивиться на зірку.

Перегляд дописуElectra (1.11.2011 22:24) писав:

Такий якийсь пронизливий,щирий і чесний :)
Люба, тут без коментарів. :happy1:
  • 1

#778 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 01.11.2011 – 22:48

А ти в тої баби й запитай. :)

Іронія…

Не долюбила… Ще не маю мудрості
тонкої і досвідченої жінки.
Не запросила. Навіть не осмілююсь…
Та й каву я завжди роблю без пінки.

Не допила, дурманами окутана,
лишивши поцілунок на фужері,
той погляд, що давно осів отрутою
в солодкому, тягучому лікері.

Не дотяглася, не пізнала дотику,
в шовкових простирадлах, на губах…
Опам’яталась, мабуть, вітру подихом
обпечена під краєм неба плахти.

Не дописала. Стрималася в порусі,
лишила місце, змішую відтінки…
Не долюбила. Ще не маю мудрості
тонкої і освіченої жінки…
  • 1

#779 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 01.11.2011 – 22:52


 i 

Обговорення поезії не тут
 

  • 0

#780 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 01.11.2011 – 22:59

віршик надобраніч:)

КОЛИСКОВА
спи моя кохана засинай
все минеться навіть ніч минеться
голосом пролившись через край
тінь моя до тебе доторкнеться
пригорнувшись втомленим крилом
до твоїх ласкавих оченяток
тінь моя освячена теплом
буде біля тебе засинати
будуть кучерявитись зірки
і моя ласкава колискова
то відпустить то пригорне знову
і не відпускатиме віки
неймовірно легко уночі
жити нам що цілий світ забули
спить кохана на моїм плечі
заздрить бог так солодко заснула
(с) Іван Андрусяк
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних