Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#741 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 05.09.2011 – 18:09

* * *
Кому поскаржусь: як мені погано…
Блукає доля десь по манівцях.
Душа вночі одплачеться органно
Вся у рубцях.

Хотіла би повірити: «Це осінь,
Безсоння гріх – то їй не первина».
Та я іще заплуталась не зовсім –
Цвіте весна.

Я не шукаю, хто у всьому винен,
Сама собі прощаю і велю.
Нас тільки час (лиш він) розполовинив,
А я люблю.

ОБІЙМИ

Так щільно припасовані грудьми,
Що слів уже ніяких і не треба.
З твоїх очей на мене впало небо,
Травневе небо посеред зими.

І терпнуть губи, наче від хурми,
І серце виривається із ребер,
Спроможне перескочити у тебе –
Так щільно припасовані грудьми.

Я не берусь приборкувать шторми,
Всевладдю миті віддаюсь огребом.
Підносить пристрасть на найвищий гребінь:
Не ти, не я, а неподільне – ми,
Так щільно припасовані грудьми.

НЕ НАЗАВЖДИ ІДУ

(рондель)

Не назавжди іду, я натхненням до тебе вернуся,
Як напровесні в серце постука веселий капіж.
Доторкнися губами до родимки в лівому вусі,
І волосся моє у ласкавих долонях поніж.

Я не вмію без тебе,та я неодмінно навчуся,
І дорогу свою віднайду на вітрах роздоріж.
Ти сумуєш, мій рідний? Не треба, хороший, облиш –
Не назавжди іду, я натхненням до тебе вернуся.

З цеї миті ми стали на ціле кохання мудріш,
Тільки голос навіщось зрадливо і сумно здригнувся,
Тільки погляд зробився за терен осінній терпкіш...
Не назавжди іду, я натхненням до тебе вернуся,
Як напровесні в серце,постука веселий капіж.

СОНЕТ

Закохуюсь щораз, коли побачу.
Моїх натхнень єдина муза – ти.
Сонетами не вимолю пробачень,
Та відірватись, як від смакоти,

Не можу. І не хочу. Мов незряча,
Тягнусь туди, де промінь теплоти.
А кажуть, у жінок мінлива вдача –
Моїх натхнень єдина муза – ти.

Що споглядать життя своє безпутне –
Чомусь минуле ближче, чим майбутнє.
Твій теплий слід у ньому не простиг.

Сама за себе вже мудріша й старша,
Як на духу, признатися не страшно:
Моїх натхнень єдина муза – ти!

Наталя Горішня
  • 1

#742 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 07.09.2011 – 11:19

***
Вимріяна і близька донині,
Незнайома, але й знана теж,
Заховавшись в довгій самотині,
Вже мене не кличеш, не зовеш.
Спогадами не повернеш хвилі,
В сумі сновидіння не відкинь,
Не скорись непам'яті в знесиллі
І фантазувати не покинь.
Не зрони кохання в теплім гніві —
Ти мені дорогу перейшла,
Опустивши очі мовчазливі,
Лиш на серці легкий сплеск весла.
Може, ти нічого не забула,
Може, ти і досі зберегла
Серце, розтривожене і чуле, —
Тільки все припорошила мла.

Василь Стус

***
Незвичайне нині в нас побачення,
Там, де вечір спить в озимині,
Запитає місяць: "Що б це значило?"
Усміхнеться й підморгне мені.
Та йому не відповім ні слова.
На табло мобільника - твій код...
І з тобою буде в нас розмова
Під зірками... і без перешкод.
Тисяча чи більше кілометрів
Пролягли між нами навпростець.
Ні омана, ні колючі нетрі
Не зупинять мови двох сердець.
В листопад чи заметіль студену
Я ловлю лише твоє "Алло!"
Постріляли паростками зерна,
Щоб кохання казкою було.

Лукія Василевська

Можливо, цей вірш уже цитувався тут. Але не згадати його не можу.

КВІТНЕВИЙ ЛИСТ

Не повіриш: я не засмучена.
Усміхнися: не ображаюся.
Знаю я - моє серце змучене,
Та не бідкаюсь і не каюся.
Не повіриш: я не змінилася,
Все така ж чудна і закохана…
Пам'ятаєш, як я дивилася
Перелякано і сполохано?..
Так, звичайно, я помудрішала,
Але час душею не бавився,
Неможливо це - стати іншою, -
Хай би ще сто років наклалося!
Не подумай. Я не забула -
Кожен порух твій пам'ятаю,
Кожну мить, що, як сон, минула,
Я щоночі назад вертаю.
Не сумуй. Я завжди з тобою...
Вірю: наша любов освячена.
Я вітаю тебе з весною!
Не "прощай" кажу - "до побачення!"

Анна Багряна

Повідомлення відредагував Маківка: 07.09.2011 – 11:20

  • 1

#743 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 13.09.2011 – 20:14

***
Не чекала,
Не вміла,
Не знала, що треба так мало:
Просто слухати мовчки, ковтать, як сльозу, крадькома…
Увіходжу в Ваш голос, як в ніжну, застуджену хмару, -
На такій висоті, що й землі вже під нами нема.
А була ж невразлива!
А сміхом же била навідліг!
Всі освідчення й клятви скидала, як руку з плеча!..
І прониже мене, наче спалах раптового світла,
При байдужім прощанні сліпучий, короткий одчай.
Ударяючись, думка об думку металом у слід проскрекоче.
Це придумала я ачи хтось мені так поробив?
І чуття розпашілі мої, мов запалені очі,
Студить Ваша душа фіолетовим і голубим.

Не можу не пригадати ще цього вірша Ліни Костенко. Хоч він, ймовірно, вже публікувався тут - все одно чудовий. :rolleyes:

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги, -
Людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви – мій щоденний, звичним мій тренаж,
Мої гантелі, турніки і штанги.

Спортивна форма – гарне відчуття.
Марудна справа – жити без баталій.
Людина від спокійного життя
Жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі –
То в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевне, буде вольтова.
:rolleyes:
  • 2

#744 Spalah

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 111 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Торчин, Волинь

Відправлено 13.09.2011 – 21:32

* * *
Спи - еще зарею
Холодно и рано;
Звезды за горою
Блещут средь тумана;

Петухи недавно
В третий раз пропели.
С колокольни плавно
Звуки пролетели.

Дышат лип верхушки
Негою отрадной,
А углы подушки -
Влагою прохладной.

1847

* * *

Сияла ночь. Луной был полон сад. Лежали
Лучи у наших ног в гостиной без огней.
Рояль был весь раскрыт, и струны в нем дрожали,
Как и сердца у нас за песнею твоей.

Ты пела до зари, в слезах изнемогая,
Что ты одна - любовь, что нет любви иной,
И так хотелось жить, чтоб, звука не роняя,
Тебя любить, обнять и плакать над тобой.

И много лет прошло, томительных и скучных,
И вот в тиши ночной твой голос слышу вновь,
И веет, как тогда, во вздохах этих звучных,
Что ты одна - вся жизнь, что ты одна - любовь,

Что нет обид судьбы и сердца жгучей муки,
А жизни нет конца, и цели нет иной,
Как только веровать в рыдающие звуки,
Тебя любить, обнять и плакать над тобой!

2 августа 1877

* * *

Толпа теснилася. Рука твоя дрожала,
Сдвигая складками бегущий с плеч атлас.
Я знаю: "завтра" ты невнятно прошептала;
Потом ты вспыхнула и скрылася из глаз.

А он? С усилием сложил он накрест руки,
Стараясь подавить восторг в груди своей,
И часа позднего пророческие звуки
Смешались с топотом помчавшихся коней.

Казались без конца тебе часы ночные;
Ты не смежила вежд горячих на покой,
И сильфы резвые и феи молодые
Всё "завтра" до зари шептали над тобой.

1860

* * *

Еще весна,- как будто неземной
Какой-то дух ночным владеет садом.
Иду я молча,- медленно и рядом
Мой темный профиль движется со мной.

Еще аллей не сумрачен приют,
Между ветвей небесный свод синеет,
А я иду - душистый холод веет
В лицо - иду - и соловьи поют.

Несбыточное грезится опять,
Несбыточное в нашем бедном мире,
И грудь вздыхает радостней и шире,
И вновь кого-то хочется обнять.

Придет пора - и скоро, может быть,-
Опять земля взалкает обновиться,
Но это сердце перестанет биться
И ничего не будет уж любить.

1847

* * *

ВЕСЕННИЙ ДОЖДЬ

Еще светло перед окном,
В разрывы облак солнце блещет,
И воробей своим крылом,
В песке купаяся, трепещет.

А уж от неба до земли,
Качаясь, движется завеса,
И будто в золотой пыли
Стоит за ней опушка леса.

Две капли брызнули в стекло,
От лип душистым медом тянет,
И что-то к саду подошло,
По свежим листям барабанит.

1857 (?)
____
Афанасий Фет
  • 0

#745 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 15.09.2011 – 19:54


 i 

Офтоп видалено
 

  • 0

#746 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.09.2011 – 18:31

***
І солод слів,
І холод сліз,
І дотик чистий і шовковий…
Візьми мене у темну вись —
Я легша пасем цигаркових.
Повільні очі підніми
(Чи так розводять райські брами?) —
І душу в мене одніми,
І обніми її губами…
…Розломом — ох! — у листопад
Підлогу й стіни закрутило,
Текуче сяйво проступа
Крізь контур той, що звався тілом!
І — відхились…
І — відпусти…
Бо в чорнім космосі даремно
Гудуть натужно, як дроти,
Дві долі, строго паралельні.
А цей потріскуючий шум —
То шерех крил поза спиною…
Любов! Не прихистку прошу —
Свободи,
світлої й страшної…
Оксана ЗАБУЖКО

Не говорім палких освідчень


Не говорім палких освідчень –
Словес безбарвних перетертих.
Бо зорі вниз летять у відчаї,
В ту ніч освідчуючись смерті.

Бо трави в темінь проростаючи,
Життю освідчуються в ночі.
Тож зрозуміймо, не питаючи,
Свою задуманість пророчу.

І розкажім собі обіймами
Про тишину над оболонями.
Най зорі падають невпіймані,
Минаючи твої долоні!

Тож розкажім собі безмовно так,
Тож розкажім собі цілунками,
Як спивши соку велемовного,
Вночі трава зростає лунко.

І будьмо так! – мовчання мовбито,
З багатомовними очима…
Свою любов безслівно мовити
Навчімо, дівчинко, навчімо.
Григорій ЧУБАЙ

***

Країно чорних брів й важких повільних губ,
Темнавих губ, що їх не процілуєш,
Як тепло ти лежиш! як тепло ти німуєш!
І понад нами місяць-однолюб!
Лиш очерет навстоячки щось пише,
Навпомацки по шепітній воді,
І над водою й очеретом тиша
Виводить в небо зорі молоді.
Там час себе по ниточці тороче,
А тут, а тут, де все тривога й щем,
Де до душі душа притислася і хоче
Іще, іще!..але куди ж іще?..
М. ВІНГРАНОВСЬКИЙ
  • 1

#747 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.09.2011 – 18:55

***
Поверни мені, горличко,
зацілована солов’ями,
щоб мовчали дуби,
щоб зорі мовчали,
і мовчали жаріючі перса твої.
Поверни мені ніч,
хай і крадену — нашу.
Поверни мені губ
полинову п’янку гіркоту.
Заверни у сувій
час, що сплив проміж нас,
як не щільно
ми з тобою ховались від нього,
як не добре
не пускали до себе той час.
Бачиш, сутінь пливе,
як туманна хитка лебедиця.
В шиби стукає дзьобом
сизуватий і гамірний дощ.
Поверни мені, горличко,
свій голос печальний,
як легке ластів’їне крило
і свої тугогруді обійми.
В. СТУС
  • 0

#748 Topper

    Т-Безсмертний

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2584 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 26.09.2011 – 19:01

Є вірші – квіти.
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є – каторжани.
Б.А.
  • 0

#749 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 26.09.2011 – 19:30

Настрій

10 днів на роздуми
чи варта а чи варта
очі вмиті росами
самогонки кварта
10 днів без посмішки
дзвонити не дзвонити
де ти спиш мій котику
я хочу тебе вбити.

Роман Малко




 i 

Офтоп видалено
 

  • 0

#750 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.09.2011 – 20:29

***
Я тебе зацілую сьогодні
І надіну вінець королев.
Твої губи, я бачу, згодні,
Щоб на них самоствердився лев.

Я тебе вознесу понад хмари
І зірками осиплю плоть,
І навію ще й інші примари:
Ти - богиня, а я - господь.

А вже завтра зникну завчасно...
І цікаво дивитись тоді,
Як запалена зірка згасне
Із небес у якійсь лободі.
Тор ВАРРА

***
Посипались в курник сріблясті зграї,
Блакитну чашу місяць не допив.
Летять в туман надщерблені трамваї,
Хитаються будови і стовпи.

Пливе земля у простір неспокійна,
Надранні хмари просять у танок.
Я п'яний щастям і вином подвійно
І величаю щастя і вино.

І згадую. А з споминами лунко
Пливе у безвість пісня білих ніг,
Цвітуть в кутках забуті поцілунки
І тиха пристрасть пестощів твоїх.

Міцну любов я вихилив і випив,
І кинув чарку у нічний туман.
Збираю квіти, що колись розсипав
Невтомний і зрадливий Дон Жуан.
Андрій ГАРАСЕВИЧ


***
Ті цілуєш, цілуєш грайливо-розпусно.
Проглинають уста. Вже достa…та достa!
А в очах золотих щирим медом загусла
Чистота, чистота.

Так бентежно мені: гімназистка… повія…
Я кохаю тебе й зневажаю в цю мить.
Ось і все. На губах і на віях
Романтично мій слід – цвіт конвалій –
ряхтить.
Петро ФЕДОТЮК
  • 0

#751 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 29.09.2011 – 11:34

осінньо-настроєве...

Костенко Ліна :: "Двори стоять у хуртовині айстр..."

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

Повідомлення відредагував Ластiвочка: 29.09.2011 – 11:34

  • 0

#752 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 30.09.2011 – 19:17

Осіння ностальгія

Востаннє ця облізла електричка,
Старенький ранок кашляє в перон.
Є в осені така невчасна звичка -
Гасити небо розпачем ворон.

А місто, що готується до свята,
Десь палить гнів і виметений гній.
Є в осені властивість забувати
Навік усіх загублених у ній.

І плаче хтось між листям під гітару,
Щоб двоє в парку слухати зійшлись.
Є в осені властивість мати пару,
Щоб стати знов самотньою колись.

Чиїгось правд обдумана суміжність...
Ні-Ні... Тай розсипається в дощах.
І зостається в осені лиш ніжність,
а може просто вогкість на очах.
Роман СКИБА
  • 0

#753 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 30.09.2011 – 20:04

Дяка Spalah-ові за чудові рядки.

***
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - душу,
А я її в світах шукати мушу...
Зронило літо веселкові сльози,
Коли купало сонце в верболозі.
Згубило літо не сльозу - перлину,
А я без неї ні слабка, ні сильна...

Літа кружляють хороводом душу,
А я тебе знайти в тім колі мушу.
Як не впізнаю, то навік застигну
У розсипах печалю і бурштину...
Згубила я сама вчорашній вітер,
Тепер його шукати маю світом.
Ведуть літа свій хоровод неспішний,
А я без нього ні свята, ні грішна...

Зронила весна золоте намисто,
Як мріяли сади ще лише цвісти.
Згубила весна не намисто - серце,
А я без нього ні жива, ні мертва...
І лиш зима нічого не губила,
Мов наречена, все манила білим,
І усміхалась холодно чарівно,
Та ні зрадлива я була, ні вірна...

Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію...

Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію...
А я без неї жити не умію...
Ольга ГУРА

А тут слова покладені на музику.


Повідомлення відредагував Маківка: 30.09.2011 – 20:02

  • 0

#754 Spalah

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 111 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Торчин, Волинь

Відправлено 30.09.2011 – 20:32

 Маківка (30.09.2011 20:17) писав:

Осіння ностальгія

Востаннє ця облізла електричка,
. . .
Роман СКИБА
Дуже люблю цей вірш Скиби.

* * *
Ця пісня тепер одна із моїх улюблених...

Повідомлення відредагував Spalah: 30.09.2011 – 20:35

  • 0

#755 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 04.10.2011 – 22:35

на джинсах потертих - сліди від рясної трави,
ручної трави - не дощі лиш бувають рясними,
а звірі ручними

і хвилі усі острови
чимдуж заливають - бо весни, бо осені, зими
і літа солодкі немов пізнавання тебе
примружені дотики, клаптики цивілізацій
торкаються шкіри, ховаються поміж дверей
збираючи підданих серед іскристих пульсацій

і сором дерев прикривають старі голуби
бо помахи крил - це не просто вибагливі жести
і в ніч проростають гриби мов скарби
даруючи те що крізь митницю не перенести

бо кожен кордон має право на інший кордон
а ти свої сни наче стиглу білизну розвішуй
щоб зранку дізнатися - що є ривок, що полон
і звідки життя обирає не кращих а інших

(с)Дмитро Лазуткін
  • 0

#756 Пластун

    хрєновенький генерал

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1990 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Волинь

Відправлено 05.10.2011 – 21:02

Мій кінь упав, і ворог наді мною, —
Ні щит не захистить вже, ні кинджал...
Сам рідний брат, підкравшись стороною,
Ціну своєму слову показав.

Злилося все у скреготі сталевім,
До неба зойк встає на толоці.
Від жаху поховались навіть леви,
Зіщулившись до розмірів зайців.

Століття промайнули чи година? —
Не буде ні століть вже, ні годин.
Ми полягли, не ставши на коліна,
І ось іду на ворога один.

І він уже заніс холодне жало,
Та, перш ніж в серце вцілити мені,
Хай сп'є і він жаги мого кинджала,
Криваво захрипівши на коні...

За ним спішить розлючена підмога,
Мені привіт готує з-під щита.
А я один. Та ще зіниця бога.
Та ще моя священна правота.

Б.Мозолевський
  • 0

#757 Electra

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Володимир

Відправлено 07.10.2011 – 10:46

цей вересень – березня брат
і доля його така:
тисяча струн
тисяча врат
і тисяча молока

а серпень зібрав жнива
і просто собі погас
в її руках – голова
в його голові – джаз

це осінь – весні сестра
ніжна терпка м'яка
тисяча мантр
тисяча тантр
і крапелька молока

(с) Юрко Іздрик
  • 0

#758 ThatSomeone

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 238 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 16.10.2011 – 06:37

Взагалі то я не дуже люблю читати вірші і улюблених немає, виняток Енеїда.
"Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак
Но греки як спаливши Трою, зробили з неї скирту гною
Еней, забравши деяких троянців, осмалених як гиря ланців, п'ятами з Трої накивав"
З.І. Писав з пам'яті.
  • 0

#759 Маричка

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 7 повідомлень

Відправлено 17.10.2011 – 13:49

А мені подобаеться сучасна поезія. Вона така різна...складна...або навпаки проста і душевна.
Ось наприклад
Мені з тобою добре як ніколи.

За вікнами осінній дощ шумить.

І коли міг би – зупинив би мить, –

Мені з тобою добре як ніколи.

Мені з тобою добре. Я мовчу.

Боюся словом тишу сполошити.

Але без слів неважко зрозуміти,

Чому з тобою і про що мовчу.

Я вимкну світло, й запалю свічу,

І принесу із саду пізні квіти,

І дощ до ранку буде шепотіти

Святі слова, які я промовчу.
В Дніпро прочитала...мені сподобалось.
  • 0

#760 Paw

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 37 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 19.10.2011 – 18:26

Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, -
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари - плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить!


Іван Франко
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних