Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#721 Брунька

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 6 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Чернівці

Відправлено 22.05.2011 – 16:54

Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно. (Стус)

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік. (Стус)


Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб. (Стус)
  • 0

#722 чийськлонхіхі

    Ледар

  • Заблоковані
  • PipPip
  • 10 повідомлень

Відправлено 23.05.2011 – 03:54

Бігали, стрибали
А куди не знали.
А коли дізналися
То тоді всі ... [і таке буває]
  • 0

#723 helenga

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 7 повідомлень

Відправлено 08.06.2011 – 14:08

СКІФСЬКА БАБА

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба,
стоїш в степах… Курай і бугила…
Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!
За сто віків дитя не привела!
Були б у нього кремінь-ноженята,
ото вже б гупотіло по ланах!
Чого смієшся? Космос нежонатий,
а ти стоїш одна у полинах.
Невже ж таки ніхто не женихався?
А висить же в музеях твій портрет.
Тобі козацький череп усміхався,
Та це — минуле. Ти дивись вперед.
Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,
Зрадецькі хани з профілем шулік…
Ти це забудь. Усе це застаріле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.
А ти стоїш. Звітріли коси й руки.
Скришились плечі,— може, скажеш, ні?
Були б у тебе кам’яні онуки.
Ти розумієш, бабо? Кам’яні!
Ото — літак, а не якась дараба.
Це все — прогрес. А ти стара як світ…

…Сміється баба, клята скіфська баба,
сміється, ухопившись за живіт.

Журнал Дніпро

  • 0

#724 Forever Autumn

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 26 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Луцьк

Відправлено 08.06.2011 – 14:45

18.06.03
Кожна порядна самка
Мріє про принца із замку,
З блакитними, чіста, очима,
Шоб був чемоданчик з грошима.
І коник шоб був білосніжний,
Шоб принц до неї був ніжний,
Жиб мав на поясі шпагу.
Прискакав би до неї в общагу,
Вона би наморщила писок,
І сказала: "Я с мущінамі на уліце нє знакомлюсь..."
А принц набухався в сраку,
Пропив всьо бабло і коняку,
Прийшов серед ночі і гордо
Набив би тій мрійниці морду.
Та от незадача: у нас на селі
Принців немає — одні рагулі.

(С) Оверхілл
  • 0

#725 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 20.06.2011 – 16:25

Ти мовчиш по-особливому.
Це мовчання видає,
Що живеш ти у щасливому
Часі. І у тебе нині є
Задоволення від творення
Насолоди. Як же ти
Так умієш і не дихати
За секунду до мети?!
Хилитається повітря
Ледве чутно. Буревій
Наближається. По вістрю
Ходить ангел сам не свій…
Світ накрила тиша з тиш,
Тільки мить – і закричиш!
В.Кузан
  • 0

#726 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 20.06.2011 – 17:49

Така, як всі - босоніж по калюжах,
Промокла під брудним дощем,
Між сірих стін і сірих перехожих,
Така, як всі, - з накинутим плащем.

Збирала мрії, дотики і миті,
Холодні ранки і пророчі сни,
Обіцяні зірки й волошки в житі,
Така, як всі, втікала від весни.

Хотіла волі, щастя і тепла,
Просила в світу спокою і тиші,
А боса під дощем до нього йшла
Така, як всі, а може, трохи інша.

Любила осінь, вірші і молитви,
І дивні очі кольору ночей,
Розмови з небом, з серцем битви,
Така, як всі, - лиш крила з-за плечей.

Автор невідомий



Тебе я видумав для себе
Із сонячних сліпих дощів,
В зіниці вклав шматочки неба
Відлуння лип в звучаннях слів.
У коси вплів листочки з хащі,
Де осінь бавиться дзвінка.
На вигляд може ти ще краща,
Ще краща, тільки не така.

Кохана, що мені сказати,
Як змалювати образ твій,
Кохана — де тебе шукати
У непрозорості людській?
Кохана, я скажу як вмію,
Подавши руку без вагань,
Кохана — схожою на мрію
Хоч на хвилиночку ти стань.

Тебе я видумав з ведіння
Із перечитаних книжок,
А ти сховавшись із-пів тіні
Озвучуєш звабливий крок;
Тебе я видумав із тиші,
Із пісні, що мене гука,
Я знаю у житті ти інша -
Та будь хоч трішечки така.

Вадим Крищенко


Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.
Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю!

Василь СИМОНЕНКО




За вікнами день холоне,
у вікнах - перші вогні.
Замкни у моїх долонях
ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
каміння жорстоких днів.
І срібло свого полину
мені поглади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
співало, мов вільний птах.
Щоб ти, найміцніший, сперся,
спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим
легким, мов дитячий сміх,
згашу полум’яне пекло
в очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
проріже перша сурма,
в чорний задимлений морок
тебе я зберу сама.

Не візьмеш плачу з собою -
я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю -
цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті
для крику і для мовчань
Вуста рішучі, як вистріл,
тверді, мов лезо меча.

Олена Теліга
  • 0

#727 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 21.06.2011 – 09:08

***
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь в далечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

Ліна Костенко

***
Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

Микола Луків

***
Чоловік твій найме сторожу
Непідступних і злих людей.
І мене, наче силу ворожу,
Чатуватиме кожен день.
Але я не прийду оружно,
Не гримітиму, як гроза.
Просто місто засиплю ружами,
Хто б і що б мені не казав.
Ти побачих їх квіт спросоння -
Забіліє в твоєму вікні.
Я ж стоятиму, наче сонях,
В центрі вулиці, вдалині.
Чоловік твій прикусить губи
І подумає: "Як він міг?!"
- Одягайся тепліше, люба,
То не квіти, то випав сніг...

Автор невідомий

***
Ти моя й не була. Просто жінка чужа.
Тож чому така рідна до болю?
Де в коханні проходить межа,
Та, що круто так змінює долю?
Маки в житі цвітуть, аж світанок горить,
Ці вуста націловані, ніжні.
Я пройшов ту межу, промайнула та мить,
Ми лишились по сторони різні.
Скільки років пройшло і здалося – кінець.
Все забулось, зів’яло, зітліло.
По коханню топталися, хай йому грець,
А воно все не гасло, жевріло.
Ось зустрів я тебе, і той попіл, і дим,
Що труїли і серце, і душу.
Все розвіялось. Ось я один,
Як на сповіді мовити мушу.
Ти така, як була, як намріяв колись,
Ті ж уста, і ті руки, і брови.
І ті коси, що так перед очі вились,
І той сум у очах, і тепло твої мови.
Ніби все, як було, і вже ти не чужа,
Хоч рідніших не було ніколи.
Я півкроку зробив, та проклята межа
Пролягає між нами відколи.

Автор невідомий
  • 0

#728 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 27.06.2011 – 00:05

Оксана Забужко

НОВИЙ ЗАКОН АРХІМЕДА
— так, за переказом, мовив занурений
у роздуми Архімед римському легіонерові,
коли римське військо взяло Сіракузи.
NB: коло для давніх греків — не тільки
форма запису думки, а й символ цілості
та суверенності духовного життя взагалі.


Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.

Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.
Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!

А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор,
різким,

Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.

При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, —
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!

Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! — бо нема в них
для тебе користі,

Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!
О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос
тарате”, —

Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.

Родос, 29.04.2000
  • 0

#729 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 15.07.2011 – 10:06

***
żyję nie widując gwiazd
mówię nie rozumiejąc słów
czekam nie licząc dni

aż ktoś przebije ten mur

Rafał Wojaczek
  • 0

#730 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 20.07.2011 – 00:36

***
Нехай сьогодні буде дощ,
хай струменить вода,
бо так запрагло — хоч-не-хоч —
це серце-вереда.
Нехай не буде нині дня,
хай примеркає світ.
І, поцуравшися ждання,
ступай у власний слід.
Оце, здається, справжній край,
це краю краю край.
Ще хтось шепоче: повертай,
а другий хтось: чекай.
Душе, відшукуй власний слід,
де знані всі стежки,
імла заткала весь овид,
гримкочуть лотоки,
і тільки келія моя
космічним кораблем
летить. Минає день за днем
усе, чим знидів я.

Василь Стус


***
Коли тобі обридне власне тіло
і остобісілий буремний дух —
перечекай себе. Немає сили,
яка б довіку ввергла нас між скрух.
То, звомплений, візьми себе у руки
і порадій, що всьому є кінець.
На голову пропащу ринуть круки,
а хтось там теше чорний гробовець.
Скажи, а як ти всесвіт упізнаєш
без цього галактичного ждання?
Ти вічністю, мов кров’ю, підпливаєш,
простуючи в безвихідь навмання.

Василь Стус
  • 0

#731 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 22.07.2011 – 12:50

***
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук — і квітів весняних.

Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!

Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
перлинами летить до випадкових ніг.

Олена Теліга
  • 0

#732 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 22.07.2011 – 13:38

***
Махнуть рукою! Розіллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завірюха, —
Ах, як я хочу віднайти вікно
У сірім мурі одностайних рухів!

А в тім вікні нехай замерехтить
Чиєсь обличчя — вперте і сміливе,
Щоб знов життя — надовго чи на мить —
Розколихалось хвилею припливу.

Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплиснувся найсвітлішим плином,
Де очі інших, очі ворогів
Не домішали яду, чи полину.

І в душній залі буде знов рости
Така дитинна й божевільна мрія:
Що задля мене хтось зуміє йти
Крізь всі зневаги — так, як я умію!

Олена Теліга
  • 0

#733 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 24.07.2011 – 18:27

Не зовсім схоже на те, що я люблю, але дуже змістовний вірш.

Прокрустові щасливці
— У тебе задовгі руки, —
cказав Прокруст. —
Відрубаємо —
і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, —
сказав Прокруст. —
Відрубаємо, —
і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, —
сказав Прокруст. —
Відрубаємо —
і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, —
сказав Прокруст. —
Відрубаємо —
І ти будеш щасливий.
— У тебе завелика голова, —
сказав Прокруст. —
Відрубаємо —
і ти будеш щасливий.

Потім були загальні збори, на яких
безрукі, безногі, безвухі, без’язикі,
безголові щасливці
в один голос величали Прокруста,
бо без нього ніколи б
не мали щастя.

Надія Кир’ян
  • 0

#734 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 31.07.2011 – 14:37

Пригадалися гуморески Павла Глазового. Із життя. :lol:

Сільська ворона

Із села Старі Кислиці,
Із далеких країв,
До Києва до столиці
Горобець прилетів.
Біля стадіону
Він уздрів ворону,
Що із того ж села
До столиці прибула.
Та ворона не мовчала,
А горлала,
аж харчала.
Горобець підсів до неї
Та й питає:
- Як же так?
Дома ти „кар-кар” співала,
Тут вигукуєш „как-как”.
А ворона: - Вот чудак.
Тут же Кієв, как-ні-как!

Моральна підтримка

Чогось не поділили
Гадюка і змія.
Гадюка засичала:
- Зміюку знищу я!
А жаби як почули,
Гукнули хором їй:
- Тобі ми допоможем,
Коли почнеться бій!
Противниці зійшлися –
І почалась війна.
- Ква-ква! –
гукають жаби,
Аж котиться луна.
Противниці воюють,
Запеклий бій іде,
А жаби „Ква!” гукають,
Ревуть, аж гай гуде.
Гадюка усі сили
Напружила свої,
Перемогла зміюку
І знищила її.
А потім жаб спитала:
- Чого ж це ви мені
Не подали підтримки
В такій важкій борні?
Образилися жаби,
Гукнули хором: - Квак!
За що ти нас паплюжиш
І ображаєш так?
Ми чесно й благородно
В запеклій боротьбі
Допомагали криком
І кваканням тобі.
Гірку мораль до цього
Додати вже пора б,
Але скажіть, будь ласка,
Нащо дражнити жаб? :)
  • 0

#735 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 08.08.2011 – 23:14

Василь Стус

Тріпочуться троянди, мов живі,
обтяжені дощем, шаріють з ранку.
Вертай до хати, вилюби коханку
і обцілуй від ніг до голови.
З її пахучих вранішніх долонь
спиватимеш молозиво кохання,
коли ряхтять троянди спередрання
і спить, як породілля, оболонь.

25.9.1972

Йоганн Ґете в перекладі Василя Стуса

ВІДВІДИНИ

Я б прокрався до своєї любки,
тільки ж замкнені у неї двері.
Ох, коли б то мав ключа в кишені,
аби стиха увійти до хати.

Дівчини не стрів би я в світлиці,
не знайшов би і в її кімнаті,
поки аж покій не прочинивши,
я побачив би, як до канапи
моя люба голову схилила.

За роботою вона заснула,
не пускаючи із ніжних пальців
ні ниток, ні шпиць, ані в’язання.
Сів би я скраєчку на канапі,
сну її сполохати не смівши.

Чарувався б спокоєм чудовним,
подивляв би склеплені повіки,
губи, на котрих спочила вірність,
щоки, що милують погляд рідним.
Тільки щире й безневинне серце
злегка зворушає сонні перса.
Розметалося дівоче тіло,
сповнене солодкого бальзаму.

«Розбуджу» — причаєне бажання
налягло б на душу звеселілу
і заслало б мій бентежний погляд.
Як же, моя люба, напівсон твій,
кожен погляд твій зрадливий може
не подати звістки, що на тебе
ніжний погляд милого чекає?

Вічка золоті твої закриті, —
ті, що поглядом мене чарують,
І вуста солодкі не зворушить
ані мова, ані поцілунок.
Розв’язалася чудовна стрічка,
нерухомі твої ніжні руки,
що мене так часто обіймали,
і долоня, подруга чарівна
милих поглядів твоїх скрадливих.
Від кохання я утратив певність,
хто це — я ачи Амур крилатий?
Із очей відкинувши запону,
так закохано тобою мріє!

Довго б так сидів я і втішався
цим любовним скарбом свого серця,
що у сні здавався ще милішим.
І не зважився б її збудити,

а поклав би двоє померанців,
дві троянди я поклав би стиха
і навшпиньки вибрався б із дому.

Ти відкрила б вічка, моє щастя,
враз помітила б дари барвисті
і, напевне б, дуже здивувалась
дружньому данню й закритим дверям.

Стріну янгола я, ледве смеркне.
І вона сторицею віддячить
за офіри ніжного кохання.

************************************

Як белькотіння це жагуче
так дивно одмінив папір!
Тепер ходи із двору в двір
і листя підбирай осіннє.

Те все, що в обширі ховалось,
розгублене — то тут, то там,
в одну обкладинку убгалось,
одкрившись приязним очам.

Що вірші з вадами — не дивно:
докінчуй книжечки — і край.
Світ повен протиріч. І знай —
ти суперечливий зарівна.
  • 0

#736 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 09.08.2011 – 08:47

Але ж Ґвинтик... :gryzin: Чарівнющі рядки як для початку світлої днини. Дяки. :-)
Ну гаразд. Тоді з раннього Павличка трішки теплих навівань. ;-)
***
Ти, мов яблуко з галузки,
Впала в трави молоді.
Я звільнив тебе від блузки,
Клавши руку на груді.
Я звільнив тебе від льолі
І від інших одежин,
Розглядаючи поволі
Кучерявий, гострий клин.
Я на нього настромився,
Я відчув небесний біль,
Я злетів, я народився,
Наче з кокона мотиль.
Я крильми моливсь преклонно,
Богу дякував за те,
Що світило твоє лоно,
Наче ябко золоте.

***
Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
І грай, і грай, та струни не порви,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Подібний до згорілої трави.

Моя кохана, завтра я воскресну,
Ти ж нині невоскреслого кохай.
Я не поїду більше ні за Десну,
Я не подамся більше за Дунай.

***
Між персами твоїми – жолобок,
Задолина життя і пропадання,
Туди, немов нитки в один клубок,
Збігаються мої думки й жадання.
Там погляд мій свої стежки снує,
Вникаючи крізь блузу і сорочку,
Зникає дивно там єство моє,
Мов крапля на вишневому листочку.
Та ні, я виникаю із води,
Мов рятувальна виспа в океані.
І починаються мої важкі труди
Між горами на тій святій поляні.
На мене сходить воля звідтіля,
Де є одна гора, а поруч – друга.
І твої груди тверднуть, як земля,
Яка, немов рятунку, прагне плуга.

***
Спадала вниз оголена вода
Просяяна, весела, молода,
Як дівчина, що вибігла з ріки:
Ряхтіли в сонці стегна і литки,
Сміялась проть прозора і нага,
Біліла на губах її жага,
Горіли клином кучері між ніг,
Я, роздягаючись, до неї біг,
Вона приймала радісно мене,
Як дух, я входив в тіло водяне.
Вона сміялась від моїх торкань,
Просила: ”Що ти робиш? Перестань!”
І тілом, що лилось, як сонця плин,
Мені вмивала душу до глибин.
Натішившись, я падав на траву,
І слухав її мову дзвонкову,
І чув, як сміх її під серце б’є,
Як випаровує життя моє!

***
Хочеш бути, як монашка,
Та чинити все опроть:
Цілувать голівку цвяшка,
Що заходить ніжно в плоть.

Хочеш бути, як владчиня,
Та під іронічний сміх
Обертати на трачиння
Вірних підданців своїх.

Хочеш гратися зі мною,
Наче киця з мишачком.
Хочеш спати з сатаною
І молитися тайком.

Хочеш... Я так само хочу
Мати лише тебе одну -
Як чортицю, поторочу,
Монахиню і княжну.

***
Злітає сукня і сорочка,
Злітає ліфчик, як мотиль...
І сиплеться із колосочка
Зерно божественних зусиль.

Зерно таємного творіння,
Що з Божої руки зросло,
Що в ньому сховане коріння
Й нового колоска стебло.

Візьми собі, моя богине,
І передай за даль століть
Душі моєї всі клітини,
А плоті - лиш єдину кліть.

***
Спідниця, втята на півслові,
Неначе тятива туга,
І ліфчика дзвінки шовкові,
Де схована грудей жага,
І погляд, що шукає цілі,
Брат ятагана й батога,
І зуби, як сніжинки, білі,
І млосна на устах юга...

І я хмелію. Та не дуже,
Кажу тобі - це не воно!
Це так із мене жарти струже -
І вже не вперше - сатана!
Борюсь! А після перемоги,
Як лежимо вже ледь живі,
Намацую маленькі роги
Під косами на голові.

П. с. Тут немає жодної вульгарності. Лише ніжність, природність і щирість. :P

Повідомлення відредагував Маківка: 09.08.2011 – 08:59

  • 1

#737 Miguel

    ХРАНИТЕЛЬ

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3807 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна

Відправлено 09.08.2011 – 12:03

Лермонтов - "Демон" (уривок)

Клянусь я первым днем творенья,
Клянусь его последним днем,
Клянусь позором преступленья
И вечной правды торжеством.
Клянусь паденья горькой мукой,
Победы краткою мечтой;
Клянусь свиданием с тобой
И вновь грозящею разлукой.
Клянуся сонмищем духов,
Судьбою братий мне подвластных,
Мечами ангелов бесстрастных.
Моих недремлющих врагов;
Клянуся небом я и адом,
Земной святыней и тобой,
Клянусь твоим последним взглядом,
Твоею первою слезой,
Незлобных уст твоих дыханьем,
Волною шелковых кудрей,
Клянусь блаженством и страданьем.
Клянусь любовию моей:
Я отрекся от старой мести,
Я отрекся от гордых дум;
Отныне яд коварной лести
Ничей уж не встревожит ум;
Хочу я с небом примириться,
Хочу любить, хочу молиться.
Хочу я веровать добру.
Слезой раскаянья сотру
Я на челе, тебя достойном,
Следы небесного огня -
И мир в неведенье спокойном
Пусть доцветает без меня!
О! верь мне: я один поныне
Тебя постиг и оценил:
Избрав тебя моей святыней,
Я власть у ног твоих сложил.
Твоей - любви я жду как дара,
И вечность дам тебе за миг;
В любви, как в злобе, верь, Тамара,
Я неизменен и велик.
Тебя я, вольный сын эфира,
Возьму в надзвездные края;
И будешь ты царицей мира,
Подруга первая моя;
Без сожаленья, без участья
Смотреть на землю станешь ты,
Где нет ни истинного счастья,
Ни долговечной красоты,
Где преступленья лишь да казни,
Где страсти мелкой только жить;
Где не умеют без боязни
Ни ненавидеть, ни любить.
Иль ты не знаешь, что такое
Людей минутная любовь?
Волненье крови молодое,-
Но дни бегут и стынет кровь!
Кто устоит против разлуки,
Соблазна новой красоты,
Против усталости и скуки
И своенравия мечты?
Нет! не тебе, моей подруге,
Узнай, назначено судьбой
Увянуть молча в тесном круге
Ревнивой грубости рабой,
Средь малодушных и холодных,
Друзей притворных и врагов,
Боязней и надежд бесплодных,
Пустых и тягостных трудов!
Печально за стеной высокой
Ты не угаснешь без страстей,
Среди молитв, равно далеко
От божества и от людей.
О нет, прекрасное созданье,
К иному ты присуждена;
Тебя иное ждет страданье.
Иных восторгов глубина;
Оставь же прежние желанья
И жалкий свет его судьбе:
Пучину гордого познанья
Взамен открою я тебе.
Толпу духов моих служебных
Я приведу к твоим стопам;
Прислужниц легких и волшебных
Тебе, красавица, я дам;
И для тебя с звезды восточной
Сорву венец я золотой;
Возьму с цветов росы полночной;
Его усыплю той росой;
Лучом румяного заката
Твой стан, как лентой, обовью,
Дыханьем чистым аромата
Окрестный воздух напою;
Всечасно дивною игрою
Твои слух лелеять буду я;
Чертоги пышные построю
Из бирюзы и янтаря;
Я опущусь на дно морское,
Я полечу за облака,
Я дам тебе все, все земное -
Люби меня!..
  • 0

#738 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.08.2011 – 20:10

***
Так мало для щастя треба:
В кватирці шматочок неба,
В тарілці шматочок м’яса,
З похмілля три літри квасу.

Кіно раптом без реклами,
А тещу назвали "мамо".
І зятя вже сином кличуть.
Комусь хтось грошей позичить.

Для щастя не тре багато:
Комусь щоб нова лопата,
Для когось щоб дні критичні,
Комусь бойовик трагічний...

Мобілку, машину, бакси...
Комусь щоб аби до РАКСу.
То щастя, якщо для тебе
Вже досить шматочка неба.

***
Зорю засвітила пізню,
припала до вуст вустами.
Словами розкажеш після,
як серце брело містами,

мостами, уздовж парканів,
де тліли листи і листя,
де сонце в тумані п’яне,
де ранили люди вістрям...

То завтра, а зараз гою
цілунками рани світу,
медами течу, нугою,
у кожній клітинці квітну...

Горю у твоїх обіймах,
здіймаюся димом, дибом
до ранку, до неба піни -
ще я і не я вже ніби...

І зорі гашу світанком,
на груди складаю пір’я...
Твій ангел, твій гріх і бранка,
волхвиня, богиня, мрія...

***
Мій ніжний хлопче, поміж нами слів
на сім життів або лише на подих...
Ти сонцем невідомості заплів
мої думки мені самій на подив...

Мій сивий хлопче, не рахую літ –
моя душа раніше посивіла,
ніж ти уперше вимовив: «Привіт»
і крила дарував, і крилам силу...

Мій все ще хлопче, сивий, ніби бог,
з перепусткою вічності у слові...
Ми тільки мить колись були удвох,
а все життя здалося дріб’язковим...

С. Кримовська

Повідомлення відредагував Маківка: 26.08.2011 – 20:38

  • 1

#739 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 28.08.2011 – 14:46

КРОПИВА
(із рослинного циклу)

не од жалю тонкого а од жала
(мурашка жала і згребла в стіжки)
ця молодість соката і тужава
щокатих стебел сонячні мазки

немов у м’язи улила природа
усю себе приречену на шал
рослинний спорт – яка краса і шкода! –
аж розпашівся тисячами жал

бо не чіпай красуню колихку
вона тебе любити не хотіла
(мурашка жала – червоніла шкіра
стіжки наклала – а вони в соку)

Іван Андрусяк
Прочитано тут
  • 0

#740 Маричка

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 7 повідомлень

Відправлено 02.09.2011 – 22:49

Дорога…ночь…и ветер в спину
Я не могу тебя терять
Садишься в тесную машину
И на прощанье даришь взгляд.
Твои глаза полны тревоги,
Но в то же время суета
Разводит нам мосты, дороги –
Я остаюсь теперь одна!
Мы были вместе лишь мгновенье
И показалось мне на миг,
Что я твоя любовь, желанье,
Твой трепет, ласка или крик.
Твой поцелуй дарил мне нежность,
Объятья вызывали дрожь.
Скажи, нужна ли моя верность,
Или и это была ложь!?
Ты далеко и нет надежды,
Что будем вместе потом мы,
А чувства так чисты, безгрешны,
И сердце ждет взамен любви!
Я жду звонка, душа в истоме,
Тебя я вижу лишь во сне!
Люблю тебя, не понимая,
Нужна ль моя любовь тебе!?
Нажаль вірш не мій, в Дніпро прочитала
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних