Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#701 Онук Велеса

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 441 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 15.03.2011 – 10:05

Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.

Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.

Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.

Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
Накреслю Свастику на хаті
і буду спати вже спокійний.

14 березня 1936
Богдан-Ігор Антонич
  • 0

#702 lilija

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 67 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Шепетівка

Відправлено 15.03.2011 – 21:09

Уляна Галич (Гак)

Прочитання одного ієрогліфу

вуличками старого Токіо
простує дівчина
дівчина в білому кімоно
хто вона?
в неї мечі на стінах
самурайські мечі на стінах
і сакура за вікном
яка цвіте щороку рясніше
щороку чимраз рясніше

у її господині довгі коси
тісно заплетені на потилиці
чорні як пір’я ворона
чорні коси як дихання Фудзіями

мандрівники не знають її імені
прибульці не вірять що вона існує
дівчина купує кошик свіжої фугу
у маленького рибалки на причалі
прямісінько на причалі
мокрому від сліз моря і хлопчика

вона буде чистити отруйну фугу
гострими як сонце ножами
як червоне сонце
що не заходить ніколи
вона буде вдивлятись в їхні блискучі леза
і співатиме пісню
давню пісню про мечі та поцілунки
подаровані забутим самураям

дівчина в білому кімоно приготує суші
в саду знову розквітне сакура
і на її гіллі повсідаються ворони
чорні-чорні повсідаються на гіллі сакури
маленький рибалка вийде у море
добра вода його чекає
і велика риба

о Фудзіямо ти нарешті навчився вбивати
і твій подих так само чорний
як чорні коси
дівчини котра й досі гуляє
вуличками старого Токіо


Павліна Пришлюк
Підвеснок

харкаючись під ноги, мабуть хвора
бліда, прищавенька, підпила і розгониста
кривими каблучками мнучи місто
в погоні вслід за стресами і депресіями
така собі півхвойдочка на нині і на вчора
і навіть не весна, а підвеснок коронований
царівною півсвіту

збиваючи носки черевичків
збиваючи бурульки із даху
згубила на землі рукавички
жовтого латаття

зриваючись на істерики першими грозами
термометри під пахвою - температурниця
така собі на нині та завтра - натурниця
для всіх поетів, закоханих і художників
шалена, згуляна, карикатурна
і навіть не весна, а підвеснок коронований
царівною лямурною...


Ніка Новікова (Гак)

Так повільно кохаються янголи, білі лицем,
перетоплені сонцем і хіттю в знеструмлений холод.
жовті пагони фар проростають в кімнату, і кволо
світять зорі, що згасли, та досі не вірять у це.

йде під вікнами ніч,
і ховає від світла лице.

так повільно кохаються й падають, падають ще.
до землі, як до неба - дерева вимірюють відстань.
від зими до зими наливається небо над містом;
а зимою пожовкле вмирає, лишаючи щем,

що здіймається парою вгору
все вище...
і ще –

їх обійми (ти бачиш, їм заздрять. ти заздриш їм сам),
ніби пальці, що злиплись від клею, кістки, що зрослися.
тане сніг, і оплакує лід ексгумоване листя,
і дерева гойдають заграву в гілчастій колисці,
і дороги вкриває рясна ліхтарева роса...

жовте небо над містом -
це ти,
це напевно ти сам.

з неба падають янголи холоду – білі, дрібні;
роззираються хижо, чатують на вичахлий подих.
чорні зуби-будинки надкушують місяць, що сходить...

замітаючи теплих собак, що сміються вві сні,
з неба падає сніг.
з неба падає й падає сніг.
  • 0

#703 barmaleychuk

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 16.03.2011 – 21:57

ось, мій улюблений...



Живе на світі людина

Живе на світі людина:
Надії , розлуки, тривоги.
Змінити немає змоги
Долю – вона єдина.

Як подих весни – світанок.
Це лагідні руки мами,
Що всюди встигають за нами.
Це долі світанок – як ранок.

І ми, як розбурхані бджоли,
Діти живої природи,
Щасливі й невтомні з нагоди,
Яку вже не вернеш ніколи.

Юність – це сонце, що сходить:
Веселе, привітне, ласкаве.
Подвигів час не для слави,
А для сумління й свободи.

Готова здолати вершини,
Все вище здіймаючись вгору,
Безмежних сягнути просторів
Юність омріяно лине.

Квітне, як травень весною.
Зустрічі аж до світання.
Перше велике кохання
Приходить цією порою.

Світлі і чисті бажання:
І радість, і розпач, і муки.
Роками години розлуки
Стають і приносять страждання.

Полудень – сонце в зеніті.
Найвищого злету роки.
Вони, мов життя маяки,
Найяскравіші у літі.

Швидко збігає час,
Плин його не зупинити.
Плідно творити і жити
Життя закликає нас.

Поступ – це зважені кроки.
Здобутки – це досвід і вміння,
Великі і труд, і терпіння,
Знання і довічні уроки.

І як би того не хотілось –
До осені хилить літа.
Вони, як добірні жита,
Гарним врожаєм вродились.

Скажу я по правді – відверто.
Полиште і лемент, і гам:
Що доля відміряє нам,
Того ми у неї варті.
  • 0

#704 barmaleychuk

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 16.03.2011 – 22:05

Підсніжники

Пора пробудження природи -
Така терпка солодка мить.
Від найчарівнішої вроди, -
Побачиш – і душа щемить.

З-під снігу перші ніжні квіти,
Провісники тепла, надій
Звуть просто жити та радіти
І не коритись долі злій.

Як символ сподівань і віри
Людей, земного майбуття -
Це квіти злагоди й довіри,
Весни посланці і життя.

Сказати мушу

Було так завжди, так воно і є,
Хто каже правду в вічі – той в опалі.
За правду віддає життя своє,
Щоби сліпців навчить, як жити далі.

За правду дякувать ніхто мені не стане,
Хоч і лікує душі правда й час.
Прозріння світлий день для нас настане,
Поки ще доля вибирає нас.

Хай як не прикро, а сказати мушу:
Давно вже серце спопеляє жаль.
Розтоптано лукавством чисту душу –
Тепер живе там туга і печаль.
  • 0

#705 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 18.03.2011 – 15:19

Цитата

А у меня на подоконнике Весна
Сидит, смеется, ножками болтает.
От счастья тихо сердце замирает,
И чаще стало ночью не до сна.

А у меня в глазах давно апрель,
И с сердцем в унисон стучится,
Переливается и веселится
Уже такая бойкая капель.

А у меня в душе уже листва,
Шумит, нашептывая песню,
Мне жить так в мире интересно,
Ты подожди - мы вместе к облакам...

А у меня......весна...весна...ВЕСНА!
И ветер в губы ласково целует.....
И кровь улыбки добрые волнуют,
И снова стало ночью не до сна
незнаючийвірш
  • 0

#706 barmaleychuk

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 20.03.2011 – 13:33

Зоря кохання

Серед зірок в небесній вишині,
В той день, коли ти народилась,
Засяяла зоря твоя мені,
Мого кохання зірка загорілась.

Цвіте весна – і молодіє світ,
Співа душа – і серце молодіє.
Ще не зів’яв кохання мого цвіт,
Бо ще зі мною Віра і Надія.

На світі важко без кохання жити.
В пітьмі шукаю я зорю свою.
І губи шепчуть: «Зірко моя, де ти?
Світи мені – я так тебе люблю.

Зійди мені – я так тебе чекаю,
У трепетнім чеканні я живу.»
Відроджуюсь в коханні і згораю,
Не маючи кохання наяву.
  • 0

#707 lilija

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 67 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Шепетівка

Відправлено 21.03.2011 – 00:02

Оксана Забужко
Королівство Повалених Статуй

Так, як діти при автопортретах
Двох чортиків - маму і тата,
Учепивши за них
Власних рук нетверді патики, -
Я малюю на склі
Королівство Повалених Статуй,
І гармошкою бгаються обриси ніжні й тонкі,
В Королівстві Повалених Статуй відкрито всі брами -
Бо уже й мародери не ходять
По піднятій - махом! - траві...
Неіснуючі храми?
О так, неіснуючі драми -
А які ж бо реальні, о боже, які ж бо живі...
Позолота і ляпіс
Злітають немов епітелій,
Із уражених лепрою ликів князів і святих,
І присівши чи то на надгробок,
Чи то на шматок капітелі,
Гробарі в чорностроях
Пожовклий розкурюють стих...
Десь там щит Дон-Кіхота,
Десь кинуто плащ Казанови,
Десь намет, де Хмельницький гостив європейських послів...
В Королівстві Повалених Статуй відлунює мова -
Із іще не прочахлих -
А вже нерозучених слів...
Я малюю те все,
Що зникало, зникає і зникне,
Я у власний рисунок як в брижі дивлюсь на воді...
Там в траві десь лежить
Голова переможної ніке.
Я її намалюю -
І крапку поставлю тоді...
  • 0

#708 Родослава09

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 717 повідомлень
  • Місто:Велесниця

Відправлено 24.03.2011 – 08:17

"Авеля плем'я, падло із жиру,

Здохнеш - землю угноїш хоч раз!



Каїна плем'я, вам не до миру -

Ваша робота жде ще на вас.



Авеля плем'я, кайся, молися -

Скоро загине неправди тінь!



Каїна плем'я, в рай заберися,

I злого Бога на землю скинь!"

Шарль Бодлер, "Каїн і Авель" (з поетичної збірки "Квіти зла")

Повідомлення відредагував Родослава09: 24.03.2011 – 08:18

  • 0

#709 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 25.03.2011 – 22:38

Богдан-Ігор Антонич
Концерт з Меркурія

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.

Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.
  • 0

#710 lilija

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 67 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Шепетівка

Відправлено 29.03.2011 – 21:07

Наталка Ліщинська
Бо...

Зневірені = зневажені = знедолені.
Подолані не ворогом – покорою.
Покарою самі собі призначені.
Позначені клеймом раба – заплачемо.
Заплатимо ясир і заголосимо
Піснями солов’їними, праотчими.
Премудрими думками розбредемося
І станемо нарешті вільним демосом?

Зневірені = зневажені = знедолені.
Подолані не ворогом – покорою…
  • 0

#711 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 01.04.2011 – 09:33

Закину те, що Маківка дала в міні-чаті.


Мова і язик (П. Глазовий)

Розмовляє наша мова з Руським Язиком.
- Мы с тобой,- Язик говорить,- Не в ладах живем.
Опечален мой двуглавый, мой родной орел
Тем, что ныне в Украине мало русских школ.
Малышей русскоязычных надобно беречь.
Ты же знаешь, как их портит народная речь.
- Отакої ! – каже Мова. - Я ж сестра твоя,
То чого ж російським діткам. Шкодитиму я?
І чого ворогувати. Мові з Язиком?
- Да пойми, - Язик говорить,- Речь же не о том.
Ты же знаешь, сколько русских в Украине есть.
И других русскоязычных всех не перечесть…
- А вони, - питає Мова,- звідки прибули?
Ми сюди їх вербували чи за чуб тягли?
Чом твої російськомовні прагнуть увесь час,
Щоб не стали їхні дітки схожими на нас ?
Від столиці України до найдальших сіл
Все ставало менше й менше українських шкіл...
- Ну так что ж ? – Язик питає. – Я для всех родной.
Я – Тургенев, Достоевский, Пушкин и Толстой.
- Не хвилюйся , - каже Мова.- Ми шануєм їх.
Ти поглянь на руськомовних діточок своїх.
Подивися на сучасну молодь у містах
Та послухай краєм вуха, що в них на вустах.
Що їм Пушкін? Що Тургенєв? Що для них Толстой?
Та для них уже й Чапаєв більше не герой.
Знаєш, скільки тут про нього наплели гидот?
Петька, Анка і Чапаєв – брудний анекдот.
Про Тургенєва й Толстого навіть річ пуста.
Де ти бачиш їхні книги? Хто тут їх чита?
Від еротики й порнухи аж тріщать ларки.
Все ж то творять доморослі наші “русаки”.
Ти у нас російськомовну пресу переглянь.
Чим натоптана й набита та газетна дрянь?
Уяви, що твій Тургенєв прочитав би те,
Що братва російськомовна про жінок плете,
Як смакує походеньки безсоромних дам.
Він сказав би : - Это мерзость! Это стыд и срам.
- Ты права, - Язик промовив.- Слушай мой ответ.
Мне от этих щелкоперов тоже жизни нет.
Прикрываясь русской речью, этот гнусный сброд
Растлевает и позорит мой и твой народ.
Говорю тебе по-братски, истину любя:
Ты, сестра, от этой мрази береги себя.
Защищайся, отбивайся, а не то – капут:
И тебя они угробят, и меня сожрут.
- Ну спасибі , - каже Мова, - За такі слова.
Триста літ мене чавили, але я – жива,
Бо мене оберігає Божа благодать.
Є прислів'я : Бог не видасть – Свині не з'їдять.


* * *

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кулік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
– І не знає мови!

(дуже люблю останню гумореску).
  • 0

#712 barmaleychuk

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 04.04.2011 – 12:13

Усе, в що вірю я

Слово - як молитва,
Слово - мов ікона.
Воно і мир, і битва,
І вічна оборона.

В усе, що вірю я, –
Єднає Батьківщина.
Бо тут душа моя,
Мов пісня вільна, лине.

Днів земних літа –
Стрічкою картина.
В юність поверта
Пісня журавлина.

Не злічить доріг,
Де прийшлось ступати.
Найсвятіша всіх
Та, що зве вертати.

Проліски в лісах –
В повітрі запах м’яти.
Волошки, що в житах,
Хочеться обняти.

Стежиною пройтись,
Травами з росою.
Умитись, як колись,
Джерельною водою.

Та згадати дні
Ті стрімкі дитячі.
Мрії чарівні
Побудити сплячі.

Через роки забуте
Видіння стає нам.
Собі себе вернути –
Себе зустрівши там.
  • 0

#713 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 04.04.2011 – 20:37

barmaleychuk
хто автор?
  • 0

#714 ssven

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 10 повідомлень

Відправлено 13.04.2011 – 21:04

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
  • 0

#715 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 14.04.2011 – 07:48


 i 

Офтоп видалено
 

  • 0

#716 Онук Велеса

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 441 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 29.04.2011 – 08:51

Якби мій народ учився в моря -
Він рабом би не зостався,
А в долині сліз, нужди і горя -
В квітах щастя запишався.

Якби він відчув величну волю,
Що з морського дна несеться -
Він не марив би, а бивсь за долю,
Як о скелі море б"ється...

Якби ти, мій милий цвіте, знала
Зміст жагучого кохання, -
Ти-б на струнах свого серця грала
Не лише пісні зітхання.

Якби душу ти мою любила -
Не ховалась за судьбою,
А за щастє наше вільні крила
Понесли-б тебе до бою!..

(Олександр Неприцький-Грановський)
  • 0

#717 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 04.05.2011 – 22:49

JASNOŚCI PROMIENISTE

Jasności promieniste,
Niebiańskie rosy czyste,
Pomagajcie każdemu
Ziemi doznającemu.

Za niedosiężną zasłoną
Sens ziemskich spraw umieszczono.
Gonimy dopóki żywi,
Szczęśliwi i nieszczęśliwi.

To wiemy, że bieg się skończy
I rozłączone się złączy
W jedno, tak jak być miało:
Dusza i biedne ciało.

Czesław Miłosz

***
З очима безгрішними – звідки беруться такі ото? —
Істеричка, химерниця, відьма в чаду незагоєних слів…
Ти просто не знав, що мене неможливо покинути.
Ти просто не знав, озирнувся і — через плече — пожалів.
А подив з’явився нізвідки, як води у березні:
Невже-таки – ти, і невже-таки — я, і невже-таки — ні?!
(Дівчатко в чоботях і джинсах стояло на голому березі —
А човен без весел тікав по ріці, як рука по струні!)

Словами пояснень,
Немов цигарками погаслими,
Заповниш цей вечір о стелі навислій, як дим...
Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано,
А я тебе не пожалію — і не розповім!

Ти потім прийдеш із дощу, в перекрошенім шарфі картатім, —
Як з пам’яті пальців моїх твоє мокре волосся мине;
Ти потім збагнеш, що до мене не можна вертатись:
На тих крутосхилах, на тих берегах вже немає мене!
І так, наче руки з плечей опадають, безвладністю змучившись , —
Всі дні опадуть, і на холоді сліз зазвучать:
Мій плащ, нашорошений вітру, і очі щонайнеминучіші —
І губи твої догоряють, як вогник свічі...

Оксана Забужко

***
Мій дім Вас не любив.
Ні, він не бив чашок,
Що Ви стискали в пальцях, мов навіки,
І не дзвенів шибками, коли, шок
Од Ваших слів долаючи, повіки
Здригалися — мої, не чхав дверцями шаф,
Не підкладав Вам на підніжку килим, —
Мій дім був жінкою, як я й моя душа, —
А значить, знав, що треба бути милим.
І все-таки мій дім Вас не любив!
Я остаточно взнала це по тому,
Як Вам всміхнулась, осміхом слабим, —
І враз відчула, що не маю дому.

Оксана Забужко
  • 0

#718 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 06.05.2011 – 06:50

Цитата

Вы видели – как плачут старики?
Беззвучно, без надрыва и истерик…
Слеза сползёт в бороздочках щеки,
А в выцветших глазах – желанье ВЕРИТЬ,
Что нам с тобой их интересна жизнь,
И где болит, и что приснилось ночью…
И слышишь ты, как сердце их дрожит,
И как оно тепла простого хочет…
Вы видели, как ждут они звонка,
Обычного звонка по телефону?
Как сухонькие пальчики дрожат,
Не замечая кнопочек знакомых…
Какое счастье слышать наконец
Их тихий голос – добрый и земной…
Какое счастье знать, что где-то есть
Твой самый-самый человек родной.
Пусть никогда не плачут старики.
Пусть голос их звучит по телефону.
Мы дети, пока есть кому звонить…
Пока мы любим их, пока мы помним ...
Ольга Морева

  • 0

#719 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 06.05.2011 – 08:23



***
Береги Любові ("Ти просто поверни моє кохання...")

Де береги любові я побачу
і промінь почуття, що не згорає?
Чи я дізнаюсь, що для Тебе значу?
Як упіймати те, чого не знаю?
Навіщо нам іти по краю долі?
Чому самотньо в серці вечорами?
Про що мовчать стурбовані тополі
і зорі, що тремтять вночі над нами?

Чому так складно мріяти про Тебе –
таку близьку і водночас далеку?
Навіщо - коли треба і не треба –
моїх думок в Твій край летять лелеки?

Яким би був до Тебе дотик перший
і зоресвіт очей твоїх шовкових?
Чи поцілунком ніжним перевершиш
все, що у снах я мріяв кольорових?

Чи Ти мені писатимеш віршами,
як я шепочу всім єством до Тебе?
Чи будеш виглядати вечорами
зорю, що нас єднала через небо?

Які складні й пекучі запитання!
Якщо ми відповісти не зумієм -
Ти просто поверни моє Кохання.
Нехай воно зі мною спопеліє…

М. Ісаєвич
  • 0

#720 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 22.05.2011 – 16:31

Kilka słów …

powiedzianych przez telefon
włożonych w kopertę
wysłanych na adres
kogoś kto samotność
zna bardzo dokładnie
na każdej drodze
potyka się o nią

czasami wystarczy
kilka chwil skradzionych
ciepło czyjejś dłoni
pochwycone w biegu
czyjś uśmiech znany
wyłowiony w tłumie
który wracał będzie
nocą bezsenną
kiedy gwiazdy płaczą

do szczęścia trzeba
tak bardzo niewiele
wystarczy że będziesz
na odległość ręki
na głębokość wzroku
na słyszalność serca
wystarczy że słowa
wyrosną jak mosty

chyba najtrudniej
spełnić marzenia
te najbardziej proste.

Ks. Wacław Buryła
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних