Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#661 wizm

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1133 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дике поле

Відправлено 25.12.2010 – 19:05

Василь ТЕРЕЩУК

Не літа шкода - шкода нас.
Бо ми його любили мало.
Бо не збирали й те, що впало.
Усе гадали: маєм час.
Кусаймо ж лікті.
Холоди
Заклали підмурки в’язниці,
Де не співають навіть птиці,
Не чути щебету води.
Диктує дощ нудний указ,
А нам здається, що голосить.
І ми, немов осінні оси,
Чужі меди крадемо й зносим.
Не літа шкода - шкода нас...

* * *
Пора старатися на зиму –
До лісу йти за сушняком,
І дощ назвати свояком,
І сад побачити без гриму.
Пора розтратити, мов гроші,
Всі теплі дні, щоб без жалю
Комусь зізнатися: “Люблю”,
Не дочекавшись листоноші.
Пора засвоїти навіки
Душі, порожній, мов казна:
Ця осінь нам – найкращі ліки
Від ран, що завдає весна.
  • 0

#662 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 26.12.2010 – 16:38

Перегляд дописуМаківка (24.12.2010 18:52) писав:

Іду до тебе по стежині
Поміж зажурених полів,
....
Виправлюся. ))) Авторка цих чудових рядків - молода поетеса Оксана Скакодуб. Твори її відзначені на кількох Всеукраїнських поетичних конкурсах і публікувалися в колективному альманасі подільських літераторів.

***
Любов сьогодні вийшла з берегів,
пройти по лезу бритви захотіла.
Я ставив дамби і в’язав плоти,
вона їх підминала і трощила.

Здирала сніг, кусала трепет губ,
крізь хащі рук вривалася у тіло.
Гаряча магма забивала дух,
до горла підступала і топила.

Не чула ні порад, ні засторог,
ні клятв у вірності, ні слів пощади.
Вона була, як божевільний Бог,
який зійшов у пекло раю ради.

Цілунком душу випекла до тла,
і в тій пустелі раптом обімліла.
Коли вертала знов до джерела -
дорогу хвилерізи заступили.

Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

Повідомлення відредагував Маківка: 26.12.2010 – 16:39

  • 0

#663 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 27.12.2010 – 21:49

* * *
…А раптом ти на рідного лиш схожий?
А ми ж цю мить розплавлюєм на гріх!
Хтозна, чому інакше вже не можем.
Тож вміла я зникати від усіх!

Життя моє було – як вічна втеча,
де вслід кричали спалені мости…
Були громи у ньому і хуртечі,
а в них себе ж нелегко зберегти!

Та враз – зупинка. Звідки ти і хто ти?
Гальмує серце, мов останній бій,
і світ пливе уперше, а не всоте.
Невже це ти? Невже… настільки свій?!

Біжить світанок в кольоровий настрій,
по вулицях розхристано біжить…
Ну, здрастуй, щастя нечекане! Здрастуй!
І як мені цю радість пережить?

Вона мій сум даремний переможе:
нема причин, щоб ти прийти не зміг.
…А що, як ти на рідного лиш схожий
і ми цю мить розмінюєм на гріх?..

* * *
Немає вже злетів, немає падінь…
Лиш ти, наче хрестик натільний.
З моїх передбачень, пророцтв і видінь –
я тільки від тебе невільна!

Нема бездоріжжя і навіть доріг…
З усіх найжорстокіших тверджень –
ти раптом мене у мені переміг!
Єством всім від тебе залежна.

Немає окремо від тебе мене,
є світ наш один, неподільний.
Чому так все сталось – ніхто не збагне,
бо фатуму влада всесильна!

Торкаюсь тебе – воскресаю немов,
без тебе в душі спопеляюсь.
На вістрі чужих пересудів-обмов –
за все, що не сталося, каюсь!

Одного тебе несподівано жду
і стверджено вірою сильна.
Тому у молитвах біду відведу,
бо ти – наче хрестик натільний!


* * *
Ким я для тебе, коханий мій, буду?
Спробуй, відкрий таємницю…
Може, смішним, семимісячним чудом,
може, крилом від жар-птиці…

О, які дивні й міцні ці тенета!
Знову іду лабіринтом…
Слідом за мною відлунює: “Де ти?”
Ніби з торішнього літа…

Загадка Долі і загадка Неба.
Нащо тобі мій неспокій?
Синім вогнем прикипіла до тебе,
далі – ступити ні кроку.

Думи небесні – струмом крізь мене.
Скапую нервами й болем.
Може, я просто розірвана вена
чи зачароване коло…

Але в минулому десь залишилось
те сірооке дівчатко…
Знаєш, між іншим, тобі і не снилось:
просто я – Місяця частка!

* * *
…А наша зустріч – як нещадний вирок.
Яка фатальна і болюча мить!
Ти прилетів – і знов летиш у вирій.
В житті моєму вкотре вже гримить!

Тож зупинись, побудь хоча б хвилину,
поглянь, як я запалюю сірник…
В очах твоїх запечена провина,
в моїх – тривожний сум іще не зник.

І зблідла свічка спалить небезпеку,
коли з вином розколеться бокал…
Чи то до щастя й справді недалеко,
якщо зніму тернового вінка?

Тебе із серця, наче муку, вирву!
Не знаю, чи на мить, чи назавжди…
А потім теж – як полечу у вирій!
І навіть не скажу тобі куди!

* * *
Ну що ж… Іди!
Не зваблюй цю печаль!
Тускніють очі боляче і страшно.
Мене ти, ніби книжку, не читай,
а просто йди! Ось так, не дочитавши…

За звичкою мене переступи.
Або навхрест мовчанням перекресли.
Камінна я. Господь мене зліпив,
щоб я дарма не відбулась, не щезла.

І не хвилюйсь. Не буде нарікань.
Нічого, що земля не раз хитнеться.
Як зможеш, то іди, не зволікай!
Від спогадів неспокій захлинеться.

Я бита градом, струмом блискавиць,
де кожна мить – то гра на виживання.
Серед чужих очей, знайомих лиць
ти кара мені божа і остання!

Т. Я.

Повідомлення відредагував Маківка: 27.12.2010 – 21:53

  • 0

#664 Яскрава

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 134 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 28.12.2010 – 06:01

Я научилась просто, мудро жить... (1912)


Я научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.

Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.

Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.

Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.

Анна Ахматова
  • 0

#665 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 30.12.2010 – 18:34

*** (rozbieliły się...)

Rozbieliły się mroki grudniowe,
dzień się zrobił podobny do dnia...
A myślałam - nie zmrużę już powiek,
umrzeć nie chcę, a żyć - jakoś strach...

Rozstąpiły się góry lodowe,
ciepły promień dosięgnął do dna...

A myślałam - nie zmrużę już powiek,
umrzeć nie chcę, a żyć - to nie ja.

Zazgrzytały traktory bojowe,
do remontu im trzeba, bo rdza...

A myślałam, że zgubił się człowiek,
umrzeć trudno, a żyć - czy się da?

Wyśpiewały się pieśni lipcowe,
wykrzyczały się krzyki do dna...

Teraz będzie weselej i zdrowiej,
a co złote, to złote, to trwa.

Rozśpiewały się ptaki majowe,
coraz bliżej i bliżej do dnia,
powitajmy dzień chlebem i słowem,
i muzyka niech gra, niech nam gra!

Agnieszka Osiecka

Umrzeć z miłości

Chociaż raz
warto umrzeć z miłości.
Chociaż raz.
A to choćby po to,
żeby później chwalić się znajomym,
że to bywa.
Że to jest.
...Umrzeć.
Leżeć na cmentarzu czyjejś szuflady
obok innych nieboszczyków listów
i nieboszczek pamiątek
i cierpieć...
Cierpieć tak bosko
i z takim patosem,
jakby się było Toscą
lub Witosem.
...I nie mieć już żadnych spraw
i do nikogo złości.
I tylko błagać Boga, by choć raz,
choć jeszcze jeden raz
umrzeć z miłości.

Agnieszka Osiecka
  • 0

#666 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 02.01.2011 – 13:10


 i 

Приколи видалено.
 

  • 0

#667 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 12.01.2011 – 22:20

Прийду до тебе променем у ліжко,

не дам доспати, додивитись сон.

Читай мене, гортай мене, як книжку…

І хай уже сигналять у клаксон,



а нам нема коли – вчимо напам’ять

вуста, коліна, пальці, голоси…

Прийду до тебе променем, що спалить.

А ти, здається, й душу віддаси.
/Кримовська/
  • 0

#668 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 13.01.2011 – 01:29

Все, що Ленін думав, мріяв —
мов народжене дитя,
втілюється у життя.
Мудра партія — надія
й правда нашого життя.

Людям же рішать належить
про похід мабутніх літ.
О, який думок політ!
Затаївши подих, стежить
зачудований весь світ…

Торжествуй ти, Україно:
високо знялись ми ввись!
Прямо йдем ми — не навскіс.
Бо ще здавна воєдино
із Росією зрослись.

Навстіж у Майбутнє брами…
Що нам вітер! Що нам бриз!
Ленін з нами, — Ленін скрізь!
Ми з народами-братами
ідемо у Комунізм.

Тицяйте мені плюсики, шановні теревенчани.

Повідомлення відредагував Безбожник: 13.01.2011 – 01:30

  • 0

#669 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 13.01.2011 – 08:40

Безбожник
це ваш улюблений вірш????фу, яка гидота! Зіпсували усю романтику
  • 0

#670 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 13.01.2011 – 09:00

Перегляд дописуЛастiвочка (13.01.2011 08:40) писав:

Безбожник
це ваш улюблений вірш????фу, яка гидота! Зіпсували усю романтику

А в тебе ? Шо це воно ?:

"Прийду до тебе променем у ліжко,
не дам доспати, додивитись сон
"....

Чистої води - садізм, над стомленим роботою мужиком. Ти б ше пльотку прихватила у ліжко...От я і вирішив після цих слів подати щось світле, радісне, життєве, зігріваюче душу, шоб люди не були шоковані твоїми ліжко-поетичними уподобаннями. А шо може людям зігріти душу ? Га?....Лєнін і партія. Отако.

Повідомлення відредагував Безбожник: 13.01.2011 – 09:02

  • 0

#671 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 13.01.2011 – 09:21

Перегляд дописуManfred (13.01.2011 09:12) писав:

Дійсно, що може бути краще? :happy1:

Ги...не гірше Ластівчиного садизму.

В работе, и в песне, как в громе сражений
Ты с нами, наш гений,
Наш Сталин, ты нас ободряешь в борьбе.
Становятся мысли твои нашей силой,
Ложатся в сердца, как железо в горнило,—
Наш Сталин, мы песню поем о тебе!

Мы клятву даем, что в бою оградим мы
Свой берег родимый
От всех, кто завидует светлой судьбе.
Как солнца на небе никто не потушит,
Так нашего счастья никто не нарушит, -
Великий наш Сталин, клянемся тебе!

Повідомлення відредагував Безбожник: 13.01.2011 – 09:31

  • 0

#672 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 13.01.2011 – 11:09

И гроб опущен уж в могилу,
И все столпилося вокруг...
Толкутся, дышат через силу,
Спирает грудь тлетворный дух...

И над могилою раскрытой
В возглавии, где гроб стоит,
Ученый пастор, сановитый,
Речь погребальную гласит...

=================

Тихо плачу и пою,
Отпеваю жизнь мою.
В комнате полутемно,
Тускло светится окно,
И выходит из угла
Старым оборотнем мгла.
Скучно шаркает туфлями
И опять, Бог весть о чем,
Все упрямей и упрямей
Шамкает беззубым ртом.
Тенью длинной и сутулой
Распласталась на стене,
И становится за стулом,
И нашептывает мне,
И шушукает мне в ухо,
И хихикает старуха:
«Помереть — не померла,
Только время провела!»
=================


Хотел бы я, чтобы в своей могиле,
Как нынче на своей кушетке, я лежал.
Века бы за веками проходили,
И я бы вас всю вечность слушал и молчал.
============================

Повідомлення відредагував Безбожник: 13.01.2011 – 11:11

  • 0

#673 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 13.01.2011 – 16:33

пане Безбожнику, я вас прошу як рідну маму(тата не прошу вже давно ніц) - не ставте таку гидоту. Давайте про любоф щось, душа потребує романтики.

Manfred :happy1: :happy1:

Змінено тарифи на любов.
Ні, панове, на продажну – знижки.
Тож, напевне, доведеться знов
В жеку помінять платіжні книжки.

Чи будуть субсидії? Чом ні?
Для дітей війни, пенсіонерів.
Довідки зберіть про склад сім’ї.
Нерви в чергах? Ну а що без нервів?

Дорого? Лічильники будуть,
такі самі як на газ чи воду.
Ми знайдемо спроможності (мабуть)
все зробить для власного народу!

Піднята ціна – такий закон!
З першого числа. Хіба це нове?
Прокидаюсь! Слава Богу – сон.
Треба закохатись! Терміново!
  • 0

#674 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 13.01.2011 – 17:09

Перегляд дописуЛастiвочка (13.01.2011 16:33) писав:

пане Безбожнику, я вас прошу як рідну маму(тата не прошу вже давно ніц) - не ставте таку гидоту. Давайте про любоф щось, душа потребує романтики.

Про любов ? Це коли, він та вона..удвох..милуються одне одним..щось ніжно говорять поміж собою...в душі романтика, яку ти потребуєш...нє вапрос, для тебе, Ластівочко, хоч зірочку з неба.

В тени навеса —стол простой,
в муравке, словно в тине.
Чугун с окрошкою густой
стоит посередине.

И слышен голос в тишине:
— Какой я сон видала!..

И все, что видела во сне,
Смирнова Ксения в звене
девчатам рассказала:

— Погодка славная была,
стоял денек погожий.
И за околицей села
мне встретился прохожий.

Остановился он. И я,
как вкопанная, стала.
Зашлася душенька моя:
я Сталина узнала.

"Товарищ Сталин, —мыслю я,—
по чьей великой воле
в такой одежке с вами
я здесь повстречалась в поле.

Да я бы сбегала домой,
обновку б хоть надела..."

А он глядит, такой родной,
и я гляжу несмело.
Гляжу, подружки, и стою.
А он: «Вы удивились?»
И руку подает свою,
и мы разговорились.

Он с трубкою своей резной,
в костюмчике военном,
таким душевным был со мной,
сердечным, откровенным.

А наше поле за двором,
ну, просто чудо, право:
лежало золотым ковром
налево и направо.

«На славу рожь, хорош овес, —
работали примерно:
хороший, — говорит, — колхоз
у вас в селе, наверно».

Я говорю ему,
что наш колхоз в большом почете.
Он вынимает карандаш
и пишет все в блокноте.

Повідомлення відредагував Безбожник: 13.01.2011 – 17:10

  • 0

#675 Меланка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 100 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Ген, ген он там

Відправлено 13.01.2011 – 21:20

Про любов:

Не просто сказати те,
що у тебе на серці лежить,
а тим більше сказати це тій,
через кого це серце болить.
Йдеш у школу ти щодня,
вона прийде напевно знаєш,
та так буває, і її нема,
"я їй чужий" -- чомусь гадаєш.
Проходиш ти по коридорі,
і ось вона на зустріч йде,
ти все обдумав і говориш:
"Привіт!Як справи?" тай усе.
І розумієш лиш тоді,
коли вона зайде за ріг,
що ти змовчав і не зумів,
сказати те, що так хотів.
І так проходить кожний день,
потрохи сумніви находять,
а може справді ти чужий,
чому ж інакше не говориш,
не говориш з нею про те,
про що так мрієш розказати,
про почутя свої й таке,
про що в вірші не написати. :happy1:

Повідомлення відредагував Меланка: 13.01.2011 – 21:21

  • 0

#676 Монблан

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 442 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 14.01.2011 – 08:53

За тобой
через года
иду,
не колеблясь.
Если ты —
провода,
я —
троллейбус.
Ухвачусь за провода
руками долгими,
буду жить
всегда-всегда
твоими токами.
Слышу я:
«Откажись!
Пойми
разумом:
неужели это жизнь —
быть привязанным?!
Неужели в этом есть
своя логика?!
Ой, гляди —
надоест!
Будет плохо».
Ладно!
Пусть свое
гнут —
врут расцвеченно.
С ними я
на пять минут,
с тобой —
вечно!
Ты —
мой ветер и цепи,
сила и слабость.
Мне в тебе,
будто в церкви,
страшно и сладко.
Ты —
неоткрытые моря,
мысли тайные.
Ты —
дорога моя,
давняя,
дальняя.
Вдруг —
ведешь меня
в леса!
Вдруг —
в Сахары!
Вот бросаешь,
тряся,
на ухабы!
Как ребенок, смешишь.
Злишь, как пытка...
Интересно мне
жить.
Любопытно!

Роберт Рождественский
  • 0

#677 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 16.01.2011 – 18:45

Омар Хаям

Жизнь пронесется, как одно мгновенье,
Ее цени, в ней черпай наслажденье.
Как проведешь ее - так и пройдет,
Не забывай: она - твое творенье.

Коль день прошел, о нем не вспоминай,
Пред днем грядущим в страхе не стенай,
О будущем и прошлом не печалься,
Сегодняшнему счастью цену знай!

Коль можешь, не тужи о времени бегущем,
Не отягчай души ни прошлым, ни грядущим.
Сокровища свои потрать, пока ты жив;
Ведь все равно в тот мир предстанешь неимущим.

Не бойся козней времени бегущего,
Не вечны наши беды в круге сущего.
Миг, данный нам, в веселье проведи,
Не плачь о прошлом, не страшись грядущего.

***
Лучше пить и веселых красавиц ласкать,
Чем в постах и молитвах спасенья искать.
Если место в аду для влюбленных и пьяниц,
То кого же прикажете в рай допускать?

***
Когда фиалки льют благоуханье
И веет ветра вешнего дыханье,
Мудрец, кто пьет с возлюбленной вино,
Разбив о камень чашу покаянья.

***
Увы, не много дней нам здесь побыть дано,
Прожить их без любви и без вина грешно.
Не стоит размышлять, мир этот стар иль молод:
Коль суждено уйти, не все ли нам равно?

***
Любя тебя, сношу я все упреки
И вечной верности не зря даю зароки.
Коль вечно буду жить, готов до дня Суда
Покорно выносить гнет тяжкий и жестокий.

***
Кто чар ее не избежал, отныне знает счастье,
Кто пылью лег у милых ног, душой впивает счастье.
Измучит, станет обижать, но ты не будь в обиде:
Все, что подобное луне, нам посылает счастье!

***
Из-за того, что не пришло, ты не казни себя,
Из-за того, что отошло, ты не кляни себя,
Урви от подлой жизни клок и не брани себя,
Покуда меч не поднял Рок, живи, храни себя.

***
Были б добрые в силе, а злые слабы,
Мы б от тяжких раздумий не хмурили лбы!
Если б в мире законом была справедливость,
Не роптали бы мы на превратность судьбы.
  • 0

#678 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 20.01.2011 – 17:23

Нещодавно натрапила в мережі на поезію Сергія Бабінцева:

***
А ты попробуй счастье подарить
Родным, вложив все чувства до конца.
Попробуй комплименты говорить
От сердца, не для красного словца.

А ты попробуй радовать других,
В чужую жизнь с советом не влезать.
И ранним утром встав не с той ноги,
Попробуй никому не показать.

Попробуй никого не обижать,
Поступки не штампуй чужим клише,
Ты ж знаешь, от себя не убежать,
Но можно поменять себя в душе.

На хмурый взгляд улыбкой отвечать
Попробуй, подтяни все тормоза.
Попробуй за спиной не уличать,
Уж если надо - говори в глаза.


Попробуй каждым часом дорожить,
Дарить и получать душевный свет.
И ты поймёшь, что значит в счастье жить
И радоваться, радуя в ответ.
  • 0

#679 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 20.01.2011 – 23:44


 i 

Власну творчість пишіть сюди: http://www.tereveni....?showtopic=3804 , а обговорення тут: http://www.tereveni....showtopic=13779 . Офтоп видалила.
 

  • 0

#680 Маківка

    пані Ексцентричність

  • Заблоковані
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3933 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Країна казкових мрій

Відправлено 21.01.2011 – 17:04

Так обережно падав, падав сніг,
І одягав мене в незримий холод.
І одягнув. І вже й на серце ліг.
І не спитав, чи хтось йому дозволив…


***
Темно-кара ніч заголосила
І дощем розмазала шибки.
Хтось об блискавицю вдарив крила,
Скрикнули розтоптані зірки.

Ми лишились там, минуловічні,
Визбиравши сонце у пітьму.
Вітер люто в душу мою свище
Зреченим: «Чому…чому?... чому?»

Страшно так: не буде листопадів –
Згублених осінніх посланців.
Тільки холод скам’янілим градом
Битиме, мов осуд, по лиці.

***
Ця вічність схожа на печаль,
Де три дороги:
Одна – моя, одна – твоя,
А третя – з Богом.

Мою дорогу замело,
А сум зостався.
Безкрилий ангел прилетів
І дивувався.

Твоя ж дорога без кінця
І без початку,
А посередині стоїть
Лиш чорна цятка.

Спалила свічка дві душі,
І віск холоне.
А біля Місяця стоїть
Вино червоне.

Нас ніч розп’ята у житті
Перехрестила…
Ми не пили вина, але
Ми в нім втопились.

А по небесному лиці
Сльоза гаряча…
Це Бог нам дивиться услід
І тихо плаче.

***
Біжу я по хребті тяжких доріг,
Під страхом Божим досягаю завтра.
Біжу одна. І вже не чути ніг.
Та все не можу зрушити зі старту.

Моїх ілюзій дивний камертон
В душі пульсує неповторним танго.
Живу-вмираю, може, років сто
І схожа я з далеким бумерангом.

І відчуваю: прийде чорний день,
А небо залатають сиві хмари…
Я зникну вся до крихточки пісень
Хіба що хтось у снах мене намарить…

***
Ти підеш вперше із ночі в ранок,
Життя роздерши, як свіжу рану.

Але здобувши безмірну тугу,
Забравши душу, ти підеш вдруге.

Багато ліній у долі стерті,
Де сум останній – початок смерті.

А в неї завше нема секретів…
Її впізнавши, ти підеш втретє.

Ти підеш мовчки – та вже востаннє…
Зітреться точка твого вертання.

***
Наскільки я постаршала – не знаю…
Тобі до мене вічність плюс печаль.
Розмову ні про що не починаю:
Ця мука трохи гірша палача.

Хоч ти для мене значиш так багато –
Відкрита рана – погляд мій услід.
Колись вже відбулась нестерпна втрата –
Який страшний у долі заповіт!

Наскільки я постаршала – не знаю…
У задзеркаллі дух мій спопелів.
Як жаль, що нас нічого не єднає,
Окрім кількох переболілих слів…

***
Ось така я – і темна, і вічна –
З покоління чужих світів.
Не дивися у серце магічно
Через призму людських почуттів.

Розтроюдиш мій гордий спокій,
Защемивши мене, як нерв.
Тільки з Місяцем однобоким
Буду бачитись я тепер.

Ось така – і темна, і вічна –
В передгроззі нестерпних мук…
Не дивися у серце магічно –
Там зітхає небесний стук.

***
Якось ми неправильно живем,
Проростаєм сивим болецвітом…
Втратою, буває, щось знайдем,
Щоб самим в собі не овдовіти.


/.../

Т. Я.

Повідомлення відредагував Маківка: 21.01.2011 – 17:20

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних