Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#561 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 04.03.2010 – 01:47

Владимир Маяковский

СТИХИ О РАЗНИЦЕ ВКУСОВ


Лошадь
сказала,
взглянув на верблюда:
"Какая
гигантская
лошадь-ублюдок".
Верблюд же
вскричал:
"Да лошадь разве ты?!
Ты
просто-напросто -
верблюд недоразвитый".
И знал лишь
бог седобородый,
что это -
животные
разной породы.

---


ЛИЛИЧКА!

Вместо письма

Дым табачный воздух выел.
Комната -
глава в крученыховском аде.
Вспомни -
за этим окном
впервые
руки твои, исступленный, гладил.
Сегодня сидишь вот,
сердце в железе.
День еще -
выгонишь,
можешь быть, изругав.
В мутной передней долго не влезет
сломанная дрожью рука в рукав.
Выбегу,
тело в улицу брошу я.
Дикий,
обезумлюсь,
отчаяньем иссечась.
Не надо этого,
дорогая,
хорошая,
дай простимся сейчас.
Все равно
любовь моя -
тяжкая гиря ведь -
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
горечь обиженных жалоб.
Если быка трудом уморят -
он уйдет,
разляжется в холодных водах.
Кроме любви твоей,
мне
нету моря,
а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.
Захочет покоя уставший слон -
царственный ляжет в опожаренном песке.
Кроме любви твоей,
мне
нету солнца,
а я и не знаю, где ты и с кем.
Если б так поэта измучила,
он
любимую на деньги б и славу выменял,
а мне
ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
И в пролет не брошусь,
и не выпью яда,
и курок не смогу над виском нажать.
Надо мною,
кроме твоего взгляда,
не властно лезвие ни одного ножа.
Завтра забудешь,
что тебя короновал,
что душу цветущую любовью выжег,
и суетных дней взметенный карнавал
растреплет страницы моих книжек...
Слов моих сухие листья ли
заставят остановиться,
жадно дыша?

Дай хоть
последней нежностью выстелить
твой уходящий шаг.
  • 0

#562 Katod

    вєтєран

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3642 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 04.03.2010 – 08:14

з дитинства пам"ятаю, брат вчив на конкурс дикламаторів, я туди вчив якусь смішилку, але не пройшов, вирішили взяти якусь серйознішу дівчинку, але от вірш брата, точніше Дмитра Білоуса



Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,,
й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, непомнящий родства.

Не раді родичі обновам.
Чи ти об'ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала,

ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!

Повідомлення відредагував Katod: 04.03.2010 – 08:15

  • 0

#563 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 06.03.2010 – 03:37

ОМГ, він чарівний! :)

Дмитро СТАХОВСЬКИЙ

* * *

Усе як завжди. Й лякатись не слід.
Попелом вкрилась твоя мінералка.
Русалки приходять вночі і в обід:
Перші провісники стану Алко.

Останнім потягом їдеш на Львів.
Не доїжджаєш, вертаєш в Одесу.
Зникаєш у темряві рейок і днів.
А в ліжку твоєму спить стюардеса.

Ти їх ніколи не вигравав.
Тільки русалок ловив у тарілці.
Як справжній митець, правду шукав
У каві, вині і розлитій горілці.

Горілка була солодка на смак.
У каві русалки давно померли.
Хочеться все списать на ніштяк
І кинутись вниз головою з Говерли.




ЦИКЛ ”ОПТО-МІСТИЧНЕ”

”Що? Де? Коли?”

ЩО нас поховають,
ДЕ — невідомо. Тоді,
КОЛИ ми помремо…

* * *

Напевне, нас все ж розстріляють
за те, що плюнули

в герба.

І почестями поховають
На безіменній висоті

ртутного стовпа.

* * *

Над нами будуть плакать вдови,
Вмиваючись турецькими сльозами.
І хтось знайомий скаже ”Дрова!
Усе, приїхали, злізаймо!”

***

Повідомлення відредагував чорно-біла: 06.03.2010 – 03:49

  • 0

#564 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 07.03.2010 – 20:02

Боже, спаси нас від скверни,
Виведи нас із проваль,
Щоб ми зрозуміли, доперли,
Що ми не такі, як москаль!

Бачиш козацькі могили,
Кров, мов багровая шаль...
Тебе, Українцю, родили
Не так, як родився москаль!

І зорі тебе колихали,
Й стежки тебе мчали у даль.
Тобі колискову співали
Не ту, яку слухав москаль!

Тебе народили герої
Із серцем, немов пектораль.
Пануй в свому власному домі
І дякуй, що ти не москаль!

Бо ми споконвіку тут жили,
Тут пам'яті вічна скрижаль.
І предки твої говорили
Не так, як говорить москаль!

Нас війни й історія били,
Однак наша сила, як сталь,
Бо пращури наші не пили
Отак, як бухає москаль!

Бо рідне попсою не стерти,
У спирті не втопиш мораль...
О Боже, не дай нам померти
Отак, як вмирає москаль!
  • 0

#565 kalamar

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4200 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнильщина

Відправлено 08.03.2010 – 20:36

Якось читав дуже гарного вірша О. Ірванця про кохання, Антарктиду та Роберта Фолкона Скотта. На жаль в интернеті того вірша нема, а журналу, звідки його було читано, теж у мене не залишилось. Пам'ятаю, там були такі гарні слова - "А птиця пінгвін у блакитному небі божественну пісню співає". Дуже зворушливий вірш :( . Добре було б, якби хтось запостив, хто його має.
А ось инший вірш який мені дуже подобається.

Юрій Андрухович

Козак Ямайка

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки очей не вип'ють а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми Гаїті
і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало

і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари
якого лисого чорта з яких попідземних фаун
та й зрадили нас у битві морські косарі корсари
а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун

а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром
а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне
дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром
і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне

кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком
кажу йому схаменися покайся кажу паскудо
невже коли ти європа то вже не єси чоловіком
якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо

а дік то химерна штучка плекає папугу пугу
плеще мене позаплічно заламує руки в горі
оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу
to be or not to be каже і булькає i’m sorry

невільницю каже маю зі шкірою мов какао
купи сизокрилий орле маркотно ж без господині
город засівати не конче прицмокує так лукаво
город на ній проростає тютюн ананаси дині

наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша
тільки ж ярму не дається шия моя душа
та вже його і не чую плюю на погану суплику
конику мій невірнику апостоле мій хома
піду на зорю вечірню зріжу цукрову сопілку
сяду над океаном та вже мене і нема
  • 0

#566 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 12.03.2010 – 19:41

Игорь Северянин сказав:

Это было у моря, где ажурная пена,
Где встречается редко городской экипаж...
Королева играла - в башне замка - Шопена,
И, внимая Шопену, полюбил ее паж.

Было все очень просто, было все очень мило:
Королева просила перерезать гранат,
И дала половину, и пажа истомила,
И пажа полюбила, вся в мотивах сонат.

А потом отдавалась, отдавалась грозово,
До восхода рабыней проспала госпожа...
Это было у моря, где волна бирюзова,
Где ажурная пена и соната пажа.
Февраль 1910

  • 0

#567 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 12.03.2010 – 22:23

***
так буває – потроху мов пошепки
до очей підступають сніги
хоч збирай їх у відра та кошики
пробачай найдавніші борги

і новітні і будь-які… сіється
щось повітрям …
долоні відкрий-
зрозумієш відчуєш – тут світиться
там згорає
твій голос – не твій

не чужий – просто голос і програно
все шо війни а решта – твоє
не лічи бо усе подароване
зле – бо мусиш і добре – бо є

хз чиє, але подобається
  • 0

#568 Ім'я якої не називають

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 44 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ - велике село.

Відправлено 12.03.2010 – 22:36

Білі руки – чорна кава
білі руки, що наливають чорну каву.
малюють пейзаж у стилі постмодерну
ці білі руки підтримують осінню тему
і обіцяють завжди по справжньому любити.
і на останню її банально-брехливу фразу
художник тримає її руки своїми білими руками.
так без відворотно дивиться їй у вічі
і просить лише одне - не повторювати своїх помилок двічі.
ці білі руки наливають чорну каву
а люблять трав’яний чай і її губну помаду.
так через фатальні помилки і його помилкові образи,
не матимуть часу щоб поговорити про спільне майбутнє,
і з відвертістю щиро брехатимуть байдужі фрази.
  • 0

#569 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 15.03.2010 – 23:50

Зинаида Гиппиус - БОЛЬ

Красным углем тьму черчу,
Колким жалом плоть лижу,
Туго, туго жгут кручу,
Гну, ломаю и вяжу.

Шнурочком ссучу,
Стяну и смочу.
Игрой разбужу,
Иглой пронижу.

И я такая добрая,
Влюблюсь - так присосусь.
Как ласковая кобра я,
Ласкаясь, обовьюсь.

И опять сожму, сомну,
Винт медлительно ввинчу,
Буду грызть, пока хочу.
Я верна - не обману.

Ты устал - я отдохну,
Отойду и подожду.
Я верна, любовь верну,
Я опять к тебе приду,
Я играть с тобой хочу,
Красным углем зачерчу...
----------
Шарль Бодлер

ПОСМЕРТНЫЕ УГРЫЗЕНИЯ

Когда затихнешь ты в безмолвии суровом,
Под черным мрамором, угрюмый ангел мой,
И яма темная, и тесный склеп сырой
Окажутся твоим поместьем и альковом,

И куртизанки грудь под каменным покровом
От вздохов и страстей найдет себе покой,
И уж не повлекут гадательной тропой
Тебя твои стопы вслед вожделеньям новым,

Поверенный моей негаснущей мечты,
Могила - ей одной дано понять поэта! -
Шепнет тебе в ночи: «Что выгадала ты,

Несовершенная, и чем теперь согрета,
Презрев все то, о чем тоскуют и в раю?»
И сожаленье - червь - вопьется в плоть твою.

ЧАСЫ
(кста,у Фармер є пісня на ці слова)

Часы! угрюмый бог, ужасный и бесстрастный,
Что шепчет: «Вспомни все!» и нам перстом грозит, -
И вот, как стрелы - цель, рой Горестей пронзит
Дрожащим острием своим тебя, несчастный!

Как в глубину кулис - волшебное виденье,
Вдруг Радость светлая умчится вдаль, и вот
За мигом новый миг безжалостно пожрет
Все данные тебе судьбою наслажденья!

Три тысячи шестьсот секунд, все ежечасно:
«Все вспомни!» шепчут мне, как насекомых рой;
Вдруг Настоящее жужжит передо мной:
«Я - прошлое твое; я жизнь сосу, несчастный!»

Все языки теперь гремят в моей гортани:
«Remember, еstо memоr» говорят;
О, бойся пропустить минут летящих ряд,
С них не собрав, как с руд, всей золотой их дани!

О, вспомни: с Временем тягаться бесполезно;
Оно - играющий без промаха игрок.
Ночная тень растет, и убывает срок
В часах иссяк песок, и вечно алчет бездна.

Вот, вот - ударит час, когда воскликнут грозно
Тобой презренная супруга, Чистота,
Рок и Раскаянье (последняя мечта!):
«Погибни, жалкий трус! О, поздно, слишком поздно!»

ИСКУПЛЕНИЕ

Вы, ангел радости, когда-нибудь страдали?
Тоска, унынье, стыд терзали вашу грудь?
И ночью бледный страх... хоть раз когда-нибудь
Сжимал ли сердце вам в тисках холодной стали?
Вы, ангел радости, когда-нибудь страдали?

Вы, ангел кротости, знакомы с тайной злостью?
С отравой жгучих слез и яростью без сил?
К вам приводила ночь немая из могил
Месть, эту черную назойливую гостью?
Вы, ангел кротости, знакомы с тайной злостью?

Вас, ангел свежести, томила лихорадка?
Вам летним вечером, на солнце у больниц,
В глаза бросались ли те пятна желтых лиц,
Где синих губ дрожит мучительная складка?
Вас, ангел свежести, томила лихорадка?

Вы, ангел прелести, теряли счет морщинам?
Угрозы старости уж леденили вас?
Там в нежной глубине влюбленно-синих глаз
Вы не читали снисхождения к сединам
Вы, ангел прелести, теряли счет морщинами?

О, ангел счастия, и радости, и света!
Бальзама нежных ласк и пламени ланит
Я не прошу у вас, как зябнущий Давид...
Но, если можете, молитесь за поэта
Вы, ангел счастия, и радости, и света!
----------
ууууу..тре вчити французьку,тре вчити французьку..
  • 0

#570 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 18.03.2010 – 16:14

ВУХО

Праве вухо чує
ту любов що зараз

а та що минула
— і більше не прийде —
та любов завжди в лівому вусі гуде



ЛЮБОВ

Буває любов важка
як сіль чи камінь який треба з’їсти
передбачлива
двомісну могилу замовляє відразу
затинається як учень що по складах читає
тонка як облатка бо зворушення повна
є любов божевільна егоїстка роззява
як осінь трохи хвора з місяцем зрадливим
є любов що була тілом потім стала духом
і та що не минає — бо неможлива



ЛЮБОВ

Спершу не могли повірити
казали одне одному
наша любов така велика
неохопна як листя
так високо так близько
потім що так не буває
тому що усе минає

але Ти що знаєш птахів до одного
і всі буки в лісі
знаєш що любов як вічність
без до і після

© о. Ян Твардовський
Пер. з польської Дзвінки Матіяш
  • 0

#571 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 25.03.2010 – 00:35

Весняне

Весняним розпашілим небом
Потяглись у рідні краї
Журавлі, шпаки, гуси-лебеді,
Білоконі і бакаї.
Ось вони долетять, розглянуться
Хижим поглядом навкруги,
І за ними услід потягнуться
Боделани і сацюки.
В Каліфорнії у далекій,
У глухому яру за селом
Пал Іванич, прикутий лебідь,
Рветься в небо і б`є крилом!..
Гей, птахове! Ви вірно робите,
Що крізь терн летите до зірок!
Є що тут поклювати-подзьобати,
Є й посрати на що через крок!

Олександр Ірванець
  • 0

#572 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 16.04.2010 – 16:14

одвічні казки
Чи сідлають ще коней в дороги,
Чи ще скачуть тридев'ять земель?
Через простори і через смоги,
Щоб догнати не встиг журавель.

Чи шукають в цариць черевички,
Чи сповняють обіцяне ще?
Чи шаріються в панночок личка,
Чи надійне кохане плече?

Хай комп'ютери вежами стались,
Пиво й спокій комфортом манять..
Хочу я щоб казки не мінялись,
Щоб відвага вела сильну стать.

Щоб жінки залишались жінками,
І не брали у руки мечі.
Щоб шляхетність світила між нами,
Як у темряві - вогник свічі.
(незнаючийвірш)
  • 0

#573 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 27.04.2010 – 08:44

Так хочеться бути слабкою.
Хоча б на якусь лише мить…
І знати, що поруч з тобою
Є той, хто тебе захистить.

Від сліз. І від слів нехороших.
Сховатись за мужнє плече.
Є дещо цінніше за гроші -
Це погляд коханих очей.

Так хочеться бути слабкою.
Відчути обіймів тепло,
Щоб хтось ніжно гладив рукою,
Мов ангел зігрів під крилом…

І хочеться бути чиєюсь…
Коханою.

Навіть без слів,
Щоб кожен твій подих і погляд
Хтось серцем своїм зрозумів…
  • 0

#574 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 27.04.2010 – 08:56

***
Л.В. Лифшицу

Я всегда твердил, что судьба - игра.
Что зачем нам рыба, раз есть икра.
Что готический стиль победит, как школа,
как способность торчать, избежав укола.
Я сижу у окна. За окном осина.
Я любил немногих. Однако - сильно.

Я считал, что лес - только часть полена.
Что зачем вся дева, если есть колено.
Что, устав от поднятой веком пыли,
русский глаз отдохнёт на эстонском шпиле.
Я сижу у окна. Я помыл посуду.
Я был счастлив здесь, и уже не буду.

Я писал, что в лампочке - ужас пола.
Что любовь, как акт, лишина глагола.
Что не знал Эвклид, что сходя на конус,
вещь обретает не ноль, но Хронос.
Я сижу у окна. Вспоминаю юность.
Улыбнусь порою, порой отплюнусь.

Я сказал, что лист разрушает почку.
И что семя, упавши в дурную почву,
не дает побега; что луг с поляной
есть пример рукоблудья, в Природе данный.
Я сижу у окна, обхватив колени,
в обществе собственной грузной тени.

Моя песня была лишина мотива,
но зато её хором не спеть. Не диво,
что в награду мне за такие речи
своих ног никто не кладёт на плечи.
Я сижу в темноте; как скорый,
море гремит за волнистой шторой.

Гражданин второсортной эпохи, гордо
признаю я товаром второго сорта
свои лучшие мысли, и дням грядущим
я дарю их, как опыт борьбы с удушьем.
Я сижу в темноте. И она не хуже
в комнате, чем темнота снаружи.

1971


Бродський (с)
  • 0

#575 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 27.04.2010 – 09:02

Між українцями й хохлами
Була різниця й нині є.
Бо українець слово мами
Таки вважає за своє.

Хохол на рідне хмурить брови
І морщить носа не дарма -
Українець має рідну мову,
А у хохла її нема.

Є різні погляди на благо і красу
І все оте залежить від людини.
Один шукає українську ковбасу,
А іншому потрібна й пісня України.
  • 0

#576 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 27.04.2010 – 17:48

"Любитель цветов"

В горах Валькирий
где бродят надменные павлины
я увидел цветок
размером со свою голову
а нагнувшись, чтобы
его понюхать
лишился мочки уха
кусочка носа
одного глаза
и половины пачки
сигарет.
на следующий день
я вернулся
чтоб выдрать проклятый цветок
но он показался мне таким
красивым
что вместо него
я придушил
павлина.
  • 0

#577 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 27.04.2010 – 18:07

Перегляд дописуTeo (27.04.2010 17:48) писав:

"Любитель цветов"

В горах Валькирий
где бродят надменные павлины
я увидел цветок
размером со свою голову
а нагнувшись, чтобы
его понюхать
лишился мочки уха
кусочка носа
одного глаза
и половины пачки
сигарет.
на следующий день
я вернулся
чтоб выдрать проклятый цветок
но он показался мне таким
красивым
что вместо него
я придушил
павлина.
:cool2:
це хто?
  • 0

#578 ВакуОлька

    Найпостожерливіша

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1558 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 27.04.2010 – 19:58

Флуд видалено
  • 0

#579 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 28.04.2010 – 07:52

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги, —
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

© Ліна Костенко
  • 0

#580 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 29.04.2010 – 21:11

Зважаючи на події останніх днів, абстрагуюся від усього за допомогою поезії Ліни Костенко.

Уривок з поеми «Зоряний інтеграл»

Плюс мінус життя.
Таблиця розмноження.
Квадратний корінь із мрій романтика.
Два пишем, три помічаєм.
Розношена
Щоденна
прОста
математика.

Душа підіймається до вищої.
Душа обчислює суму площ:
минуле — майбутнє — живі і знищені —
правда — поезія — атомний дощ.
Дракон — Атлант — телефон — калина —
віра — вірус — мільярди — нулі…
Життя оперує безконечно малими.
Ми всі поодинці — також малі.

Але з усмішки,
з потиску рук,
з брехні, убитої наповал,
історія — найскладніша з наук —
обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ.

Із найдрібніших зоряних крихт!
Вища математика віку:
З СУМИ БЕЗКОНЕЧНО МАЛИХ
ВИНИКАЄ БЕЗКОНЕЧНО ВЕЛИКЕ.

© Ліна Костенко

Написання у режимі CapsLock не моє, а авторське.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних