Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#541 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 09.12.2009 – 11:28

Я НІЧОГО
Я нічого від тебе не хочу,
Ні кохання, ні ночей без сну,
Треба правді дивитися в очі,
Більше нам не зустріти весну.
Що робити з бажанням – не знаю,
Та наразі скажу лиш одне,
Терпкий поклик забутого раю
Ще живий, та колись він мине.
Він відпустить мене і навіки
Перейду я в пекельні сади,
Я сама; ти мене не покликав,
Не просив мене навіть: “Не йди!”.
Я дивлюсь у сумні твої очі,
Дуже шкода тих втрачених мрій...
Я нічого від тебе не хочу,
А тебе... ти давно вже не мій.
/Наталка Очкур/
  • 0

#542 phobos

    Дивний незнайомець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2601 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Павутина

Відправлено 10.12.2009 – 16:13

Sergiy_K, БАН на 14 днів. Допис видалено.
  • 0

#543 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 18.12.2009 – 00:11

Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду.
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч розкидає сріблястії шати...

Кедр до мімози схилився і спить,
Ніжно мімоза щось кедру шумить.
Море купається в місячнім світлі,
Дихають важко троянди-розквітлі.

Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду...
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч над землею розкинула шати...

Олександр Олесь

Повідомлення відредагував Ґвинтик: 18.12.2009 – 00:12

  • 0

#544 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 23.12.2009 – 23:40

Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий! ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст
О моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств.

Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя? иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь...
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.

Серьога Єсєнін.
  • 0

#545 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 28.12.2009 – 11:08

Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених. /Л.Костенко/
  • 0

#546 Безбожник

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2624 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Геєна огненна, вул Петра і Павла 666.

Відправлено 28.12.2009 – 20:45

Балада про Ластівочку.

Як струмки задзюркотіли
І прийшла весна в Карпати
Ластівочка прилетіла
Заходилась цвірінчати

Так же гарно цвірінчала
Та біда не забарилась
(Звідкіля та кицька взЯлась ?)
Тіко пір"я залишилось...

Ластівочко ! Шоб не було на мене гону, попереджаю : це дуже древня, українська народна пісня.
  • 0

#547 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 29.12.2009 – 22:11

НОВОРІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Народе мій, задовбаний, забитий,
Мов доктор Паркінсон на роздорожжу!
Я все ж тебе продовжую любити.
Тож зараз щось як бовкну, як зморожу!..

Буває, звечора душа — бездонна діжка.
Ми долю, мов козу по п’яні водим,
А вранці ледь підводимося з ліжка,
І підсумки безрадісні підводим.

Так й рік старий сумні залишить віхи,
Не радує ніщо нас, і не бавить.
У світі нам не залишилось втіхи —
Південна Африка, і та накрилась навіть.

Тож ми з пустими картами банкуєм,
Не хтось один, цілісінька країна.
Ще правда, є попереду Ванкувер,
Та хто в нас вміє плигати з трампліна?

В політиці ж тим більше все давно
З’ясовано, і висновки незмінні.
Там кожне чмо вважає, що воно
(І лиш воно!) потрібне цій країні.

Тому нам ані біло, ані чорно,
Нам ані плохо, ані харашо –
Якщо ми вибираємо з нічого,
То й виберем собі якесь ніщо.

Та поки-що переведімо подих
І додивімось новорічний сон:
Три доктори-волхви стоять при вході:
Альцгеймер, Даун й той же Паркінсон.

Хоч за плечима в них важка дорога
І пил тії дороги на плечах,
Не безнадія навіть — безнадьога
Так сумно в їхніх світиться очах.

Вела їх зірка, та умить погасла,
Забилося небесне решето.
Хоч очі і вдивляються у ясла,
Але у яслах — невідомо хто.

Пізнати й роздивитися не можна,
Хоч як ти головою не крути:
Чи тигр з косою, чи свиня грипозна,
Чи бик донецький, для своїх крутий?

Та хто б там не лежав, воно по суті,
Як вище говорилось, повне чмо,
Тому волхви йому і принесуть
Пакуночок смачного ГМО.

А також — замість ладану і смирни —
Із димедрольчиком валокордін,
Щоб рік був хоч би лагідним й сумирним,
Бо вдалим вже навряд чи буде він.

Та з певністю не буде він і гіршим.
Він просто стане з попереднім в ряд.
Говориться ж: «Хай гірше, аби інше» —
Сумна народна мудрість після втрат.

Наш номер ще не випав! Кінь не вибіг!
Бо на Майдані й він, і ти, і я
Тому п’ять років, як зробили вибір.
І помогло воно? Щось не дуже…

Отож пора нам сон цей перервати
(Не гоже спати в новорічний час!)
І одне одному почати дарувати
Те добре, що є в кожному із нас.

Самі ми бути вміємо щасливі,
Хай подиха держави динозавр!
Ми можемо сказати «Да пашлі ви!»
Усім, і тому, хто це нам сказав.

Засмикані нещадною добою,
Ховатись все ж не будемо в кущі,
А просто поділімося любов’ю,
Яка живе у кожного в душі.

Жорстке життя заламує і трощить,
Та думаю, нікому не облом
Ділитися останнім, найдорожчим,
В душі найглибше схованим добром.

І як колись життя присмалить п’яти
В далекім чи близькому майбутті —
Згадаємо 2009-й,
Як не найгірший в нашому житті.

Ще мусим пережити певні дати.
(Це розуміє він, і я, і ти) —
Кінця часів в 12-м діждати,
А перед тим ще Євро провести!

Життя відділить зерна і полову.
Є час на релакс, є — на боротьбу!
І в результаті все в нас буде кльово,
Не був би я Підскарбій «Бу-Ба-Бу»!

Олександр Ірванець

Подумала, що зараз якраз це актуально. З наступаючим Новим роком!
  • 0

#548 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 03.01.2010 – 17:01

Дмитро ЛАЗУТКІН

* * *

обличчя стерло вимушений сміх
ти знаєш більше ніж у цьому вальсі
вікно
підходиш дивишся на сніг
сік апельсину злижуючи з пальців

тобі здається хтось тебе чекав
тобі здається ця серйозність личить
жива комаха серед штучних трав
чому мовчиш тебе гукали тричі

метро останнє піде за дніпро
я вірю в холод як палають щоки
блищить крижинка
коле згадка про
розгублено-непевні перші кроки

але дарма
не треба тільки сліз
адже цей сум
то випадок і штраус
хоча надалі люба стережись
солодких снів і надто довгих пауз

***
  • 0

#549 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 03.01.2010 – 19:19

Кость Москалець
Остання зима


Остання зима і сумні сажотруси
Полюють на птахів червоних як жар
Порожні двори я все більше боюся
Що білу пожежу не спиниш на жаль
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я бачу повсюди зачинені двері
І хочу довідатись де я живу
Але сажотруси псують мені нерви
І я дістаю нетутешню траву
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Зажурені пси над Китаєм літають
І падають з неба побачивши мак
Вони дуже чемні але я вважаю
Що це не врятує від смерті ніяк
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Але пам’ятай що існує надія
Дарована птахам і дикій траві
Тут більше не плаче пророк Єремія
Він знає що всі ми нарешті живі
Цей жар не гасне дотла
Він палає у снах
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай!
Давай! Давай!
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Давай...
  • 0

#550 Гайка

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 34 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Артемівськ

Відправлено 03.01.2010 – 19:20

Федеріко Гарсія Лорка
ЗУСТРІЧ

Ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
Ти — чого, сама знаєш.
А я — не питайся.
Іди собі своїм шляхом,
а в мене на п'ястях
од гвіздків знать ями-рани,
мов після розп'яття.
Ізмарнів я геть до снасті
од тої напасті.
Іди собі помаленьку,
йди, не оглядайся,
та Пречистій, як і я,
молись до причастя,
бо ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
  • 0

#551 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 03.01.2010 – 20:04

Під Новий рік.

Так вип"єм за тверезість і прозор,
За зимний розум і холодне серце,
За логіку, як лік проти музики,
За математику - протиотруту
Від всіх химер.
- За наш останній гарт!



Євген Маланюк.
  • 0

#552 young

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 558 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:рочка**

Відправлено 06.01.2010 – 22:58

Борис-Ігор Антонич

вже
час
нас
зве

ще
раз
нас
жде

кров
біль
зов

піль
це
я
  • 0

#553 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.01.2010 – 01:56

Spieszmy się kochać ludzi, tak szybko odchodzą
zostaną po nich buty i telefon głuchy
tylko to, co nieważne jak krowa się wlecze
najważniejsze tak prędkie, że nagle się staje
potem cisza normalna więc całkiem nieznośna
jak czystość urodzona najprościej z rozpaczy
kiedy myślimy o kimś zostając bez niego

Nie bądź pewny, że czas masz, bo pewność niepewna
zabiera nam wrażliwość tak jak każde szczęście
przychodzi jednocześnie jak patos i humor
jak dwie namiętności wciąż słabsze od jednej
tak szybko stad odchodzą jak drozd milkną w lipcu
jak dźwięk trochę niezgrabny lub jak suchy ukłon
żeby widzieć naprawdę zamykają oczy
chociaż większym ryzykiem rodzić się nie umierać
kochamy wciąż za mało i stale za późno

Nie pisz o tym zbyt często lecz pisz raz na zawsze
a będziesz tak jak delfin łagodny i mocny

Spieszmy się kochać ludzi tak szybko odchodzą
i ci co nie odchodzą nie zawsze powrócą
i nigdy nie wiadomo mówiąc o miłości
czy pierwsza jest ostatnią czy ostatnia pierwszą
  • 0

#554 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 16.01.2010 – 00:00

Леонід ТАЛАЛАЙ (класне прізвище, до речі. я теж таке хочу)))

ЧАША

Хотілося випити
Все до краплини,
А більше розхлюпав
І розплескав…

І чаша – не винна,
І доля – не винна,
Це просто від щастя
Тремтіла рука.
  • 0

#555 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 16.01.2010 – 01:56

Юрій АНДРУХОВИЧ

НОВОРІЧНЕ

це ненастанне кружляння снігу
западає остання сутінь старого року
тридцять перше грудня нафарбовані вії
вежа ратуші завмерла кранова стріла

розквіт міської ялинки ретуш на обличчях
коломбіна з лотком паляниць і медяників
штучні вогні посіяні по очах і вікнах
маска реґулювальника на перехресті

запотілі скельця кухонь кватирки навстіж
переповнені сміттям відра порожні коробки
святі зі снігом у кам’яних складках
зупинені механічні ляльки

вихлюпуються кінотеатри й автобуси
люди будьте щасливі в новому році
грамофонні виконавці

потрясають склепінням площі

я приніс тобі кулю зі світла й цукру

люди будьте щасливі щедрот вам небачених
паперові квіти ростуть із теплих майстерень
і ти любиш білу дорогу і свою родинну країну
і це ненастанне кружляння снігу
  • 0

#556 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 16.01.2010 – 19:19

Флуд видалено
  • 0

#557 Dovgapanchoha

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 307 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 18.01.2010 – 01:28

<_<
Стихи о советском паспорте
Владимир Маяковский



Я волком бы
выгрыз
бюрократизм.
К мандатам
почтения нету.

К любым
чертям с матерями
катись
любая бумажка.

Но эту...

По длинному фронту
купе
и кают
чиновник
учтивый
движется.

Сдают паспорта,
и я
сдаю
мою
пурпурную книжицу.

К одним паспортам —
улыбка у рта.
К другим —
отношение плёвое.
С почтеньем
берут, например,
паспорта
с двуспальным
английским лёвою.

Глазами
доброго дядю выев,
не переставая
кланяться,
берут,
как будто берут чаевые,
паспорт
американца.

На польский —
глядят,
как в афишу коза.
На польский —
выпяливают глаза
в тугой
полицейской слоновости —
откуда, мол,
и что это за
географические новости?


И, не поверяув
головы кочан
и чувств
никаких
не изведав,
берут,
не моргнув,
паспорта датчан
и разных
прочих
шведов.

И вдруг,
как будто
ожогом,
рот
скривило
господину.
Это
господин чиновник
берёт
мою
краснокожую паспортину.

Берёт —
как бомбу,
берёт —
как ежа,
как бритву
обоюдоострую,
берёт,
как гремучую
в 20 жал
змею
двухметроворостую.


Моргнул
многозначаще
глаз носильщика,
хоть вещи
снесёт задаром вам.
Жандарм
вопросительно
смотрит на сыщика,
сыщик
на жандарма.

С каким наслажденьем
жандармской кастой
я был бы
исхлёстан и распят —
за то,
что в руках у меня
молоткастый,
серпастый
советский паспорт!

Я волком бы
выгрыз
бюрократизм.
К мандатам
почтения нету.
К любым
чертям с матерями
катись
любая бумажка.

Но эту...
Я
достаю
из широких штанин

дубликатом
бесценного груза.
Читайте,
завидуйте,
я —
гражданин
Советского Союза.


1929
  • 0

#558 wizm

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1133 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дике поле

Відправлено 24.01.2010 – 18:21

За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині
Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, б###я, українець
Якщо сала не їстиму я.

Народна творчість
  • 0

#559 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 03.02.2010 – 20:06

Цитата

Если друг твой в словесном споре
Мог обиду тебе нанести,
Это горько, но это не горе,
Ты потом ему все же прости.

В жизни всякое может случиться,
И коль дружба у вас крепка,
Из-за глупого пустяка
Ты не дай ей зазря разбиться.

Если ты с любимою в ссоре,
А тоска по ней горяча,
Это тоже еще не горе,
Не спеши, не руби с плеча.

Пусть не ты явился причиной
Той размолвки и резких слов,
Встань над ссорою, будь мужчиной!
Это все же твоя любовь!

В жизни всякое может случиться,
И коль ваша любовь крепка,
Из-за глупого пустяка
Ты не должен ей дать разбиться.

И чтоб после себя не корить
В том, что сделал кому-то больно,
Лучше добрым на свете быть,
Злого в мире и так довольно.

Но в одном лишь не отступай,
На разрыв иди, на разлуку,
Только подлости не прощай
И предательства не прощай
Никому: ни любимой, ни другу!

  • 0

#560 Кароока

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 97 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 20.02.2010 – 23:12

Она всегда рядом,
Но в тоже время так далеко,
В её глазах совсем другой мир –
Без боли, без страданий, без любви…

В её глазах не прочитаешь монолог души,
Пряча за улыбкой что-то снова куда-то спешит,
Ещё так наивна, но хочет казаться взрослой,
Сложные чувства для неё игра, ведь это просто.
А она стала счастлива, собрав несчастья в порции
И лишь в контакте её статус обнажит эмоции.
Она любит поплакать, но не скажет, что ей сниться,
О её слезах расскажут только песни на страницах.
Она любила сочетание красного с чёрным,
Её любовь к азартным играм не понять учёным,
Меняет маски порой так часто,
Что даже сама не понимает зачем строит глазки.
Пытается казаться самостоятельной льдинкой,
Хотя сама так хочет стать чьей-то половинкой,
Не смотрит на часы – уверена, что всё успеет
И убегает, когда вдруг становится теплее.

Я видел, как она плачет - она тоже любит,
Но этих слов вслух не произнесут её губы,
Она привыкла делать вид, что всё хорошо
И лишь подруга знает, что дождь ещё не прошёл.
Летает в облаках, играя в ангела или ребёнка,
Только что грустила, но смеётся звонко,
В очередной раз от скуки ставит в тупик,
И снова не понятен проведённый с нею миг.
Стала невольной птицей собственных фантазий!
Дай мне героем твоих грёз побыть ещё хоть разик!
Её ответы - это скобочки и многоточия,
Больные строки не растопят сердце обесточенное.
Она любила интернет, чтобы скрывать дрожь в голосе,
А я любил смотреть, как ветер развевал её волосы,
С её ресниц опять слетит очередной челнок,
Он также как она - и вроде не один, но одинок!

Такая милая, даже когда такая смешная,
Такая сильная снежинкою в объятьях тает.
Смотри не раздави, но она сама раздавит,
Поставит точку, а потом ещё две рядом ставит.
Она могла бы стать любимой, отперев засов,
Но предпочла остаться той единственной из снов,
Она могла бы сделать чей-то мир намного ярче,
Но просто не решается, смирившись поступать иначе...

******************************************

Життя – це посмішка уранці,
Це фотографія у рамці,
Життя – це посмішка крізь сльози,
Життя – це сонце і морози!

Життя – це квіти навесні,
Життя – це жарти і пісні.
Життя – це кайф, як не крути,
Життя - знаряддя для мети!

Життя – це щастя, що навколо,
Це біль, що серце всім колола.
Життя – це вулиці, це люди,
Життя навколо! Воно всюди.

Життя – це віддане кохання,
Життя – це мрії, сни, зізнання.
Життя – любити до останку,
А не любити до світанку!

Життя – це бачити себе
В очах, що люблять лиш тебе!
Життя – це інколи образи,
Життя – обірвані всі фрази!

Життя – це ревнощі, сумління,
Життя – це страх, це рух, горіння..
Життя – це все ж таки й страждання..
Але і дружба, це палання!

Життя – це погляд несміливий,
Це погляд ніжний і звабливий!
Життя – прогулянки до ранку,
Життя – це поцілунок зранку!

Життя – холодні грози літом,
Життя – це бути з цілим світом!
Життя – це страх перебороти,
Це щось зробити, як всі проти!

Життя – побути десь самому,
Життя – поспати не удома!
Життя – побути в небезпеці,
Життя – це вижити у спеці..

Життя – кричати досхочу,
Життя – зізнатись «так. Брешу!»
Життя – це когось врятувати,
Життя – комусь коханим стати!

Життя – це просто заблудитись..
Це на коліна опуститись!
Життя – гуляти під дощем,
Бути з заплаканим лицем.

Життя – в собі знайти все ж сили,
Щоб просто жити.. мати крила!
Життя – це полюбити те,
Що ненавидів більш за все!!!

Життя – пробачити образи,
Не згадувати більш ті фрази!
Життя – це витерпіти біль,
Не сипати на рану сіль…

Життя – це полюбити все,
І захід сонця, і себе!
Життя – це встигнути, як я
Все ж полюбити це життя!

Повідомлення відредагував Кароока: 20.02.2010 – 23:13

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних