Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#481 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 11.10.2009 – 22:33

Сонет


Переживи всех.
Переживи вновь,
словно они -- снег,
пляшущий снег снов.

Переживи углы.
Переживи углом.
Перевяжи узлы
между добром и злом.

Но переживи миг.
И переживи век.
Переживи крик.
Переживи смех.

Переживи стих.

Переживи всех.



Бродський


Одиночество


Когда теряет равновесие
твое сознание усталое,
когда ступеньки этой лестницы
уходят из под ног,
как палуба,
когда плюет на человечество
твое ночное одиночество, --

ты можешь
размышлять о вечности
и сомневаться в непорочности
идей, гипотез, восприятия
произведения искусства,
и -- кстати -- самого зачатия
Мадонной сына Иисуса.

Но лучше поклоняться данности
с глубокими ее могилами,
которые потом,
за давностью,
покажутся такими милыми.
Да.
Лучше поклоняться данности
с короткими ее дорогами,
которые потом
до странности
покажутся тебе
широкими,
покажутся большими,
пыльными,
усеянными компромиссами,
покажутся большими крыльями,
покажутся большими птицами.

Да. Лучше поклонятся данности
с убогими ее мерилами,
которые потом до крайности,
послужат для тебя перилами
(хотя и не особо чистыми),
удерживающими в равновесии
твои хромающие истины
на этой выщербленной лестнице.

1959

Бродський
  • 0

#482 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 17.10.2009 – 16:24

ОНА БЫЛА В ПАРИЖЕ
В.Высоцкий


Наверно, я погиб. Глаза закрою - вижу.
Наверно, я погиб: робею, а потом -
Куда мне до нее! Она была в Париже,
И я вчера узнал - не только в нем одном.

Какие песни пел я ей про Север дальний!
Я думал: вот чуть-чуть - и будем мы на "ты".
Но я напрасно пел о полосе нейтральной,
Ей глубоко плевать, какие там цветы.

Я спел тогда еще - я думал, это ближе -
Про юг и про того, кто раньше с нею был.
Но что ей до меня! Она была в Париже,
Ей сам Марсель Марсо чего-то говорил.

Я бросил свой завод, хоть в общем, был не вправе,
Засел за словари на совесть и на страх,
Но что ей до меня? Она уже в Варшаве,
Мы снова говорим на разных языках.

Приедет - я скажу по-польски: "Проше, пани,
Прими таким, как есть, не буду больше петь!"
Но что ей до меня? Она уже в Иране, -
Я понял - мне за ней, конечно, не успеть.

Ведь она сегодня здесь, а завтра будет в Осле -
Да, я попал впросак, да я попал в беду!
Кто раньше с нею был и тот, кто будет после,-
Пусть пробуют они. Я лучше пережду.
  • 0

#483 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 17.10.2009 – 18:49

Ігор Калинець

тієї ночі нас наздогнала погоня
щемливих поглядів і тільки
нам зрозумілих слів

тієї ночі твої вуста закінчувалися
як море приливом і відпливом

тієї ночі твої перса виносили
на червоних вістрях зблукалі
рибини пальців

тієї ночі безмежна глибінь
лона поглинула трьох мене
вчорашнього нинішнього і
завтрашнього
  • 0

#484 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 17.10.2009 – 19:32

Віктор НЕБОРАК

Шістнадцять свіч.
Вона в передчутті солодкої пітьми
і вознесіння
густим потоком теплого насіння
в пульсуючі світила золоті.
Чекає, перелякана, осіння...
Опівночі з'являються оті уже знайомі —
грішні і святі — її коханці перші — сновидіння.
І ковдру відгортають юнаки,
їх дихання торкається волосся.
І де пітьма вглибає у пітьму, загуслий промінь розтає,
тому що іншому вона шепоче — ось я...
Та їм усім віддасться все-таки!
  • 0

#485 крокуючий

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 12 повідомлень

Відправлено 23.10.2009 – 11:03

Василь Стус

О, скільки слів, неначе поторочі!
І всі повз мене, ніби кулі, б'ють,
і всі мою живу минають суть,
а тільки строчать, строчать, строчать, строчать.
А я іду — крізь ці слова облудні,
незнані досі. Тут передова,
де всі твої бійці — одні слова.
І сіють зраду спогади марудні,
що передовіряються перу
і забивають дух тобі єдиний,
і тьмою тьмиться образ України,
допіру він розтане — й я помру.
І в помережані увійду ночі,
де ні жалю, ні радощів не ймуть,
а так живуть — і смерть свою жують.
О, скільки слів, неначе поторочі.
  • 0

#486 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 23.10.2009 – 11:15

Леся Українка

[17] Забуті слова

То вже давно було. Мені сім літ минало,

а їй, либонь, минуло двадцять літ.

Сиділи ми в садку, там саме зацвітало,

і сипався з каштанів білий цвіт.

Вона не бавила мене і не учила,

я кидала і забавки, й книжки,

щоб тільки з нею буть, вона уміла

єдину забавку – плести вінки.

Я подавала їй квітки, і листя, й трави

і з рук її не зводила очей.

Здавалося, вона плела не для забави,

а щоб зробить оправу для речей.

В її речах слова котились, наче хвилі,

мов сльози по її замучених братах,

в вінку, здавалось, блідли квіти білі,

і в’янули слова журливі на устах.

То знов зривалися слова палкі, ворожі,

мов грізні вироки всім тим, що кров лили,

в вінку палали кров’ю дикі рожі,

слова, мов квіти ярії, цвіли.

Шумів зелений лист, а голос той коханий

про волю золоту співав мені, –

в вінку мінився злотом ряст весняний,

і золотим дощем лились пісні…

То вже давно було. Давно пора минула

таких червоних необачних слів;

либонь, вона й сама про них забула –

хто дбає про вінки, що замолоду плів?

І я забула їх, не пригадаю й слова

з тих наших довгих запальних розмов,

а тільки барва їх, мелодія раптова

тепер, як і тоді, мені бунтує кров.

І та мелодія не може заніміти:

не раз, як тільки лист од вітру зашумить

чи блиснуть проти сонця ярі квіти,

вона зненацька в думці забринить.

Неначе хто її поставив на сторожі,

щоб душу в кождий час будить від сна,

щоб не заглухли в серці дикі рожі,

поки нова не зацвіте весна.

9.07.1900



На пам’ять 31 іюля 1895 року

Тепер прощай! Хто знає, чи надовго…

Ми, може, хутко будем походжати

По горах київських та по гаях волинських,

А може, поки зійдемося знову,

Води багато утече з річок

І сліз з людських очей. Хто теє знає?

Колись я думала для тебе на прощання

Увити гарне рондо чи сонет

І рифмами уквітчати навколо,

Немов гільце весільне, – та шкода!

Тепер посох садочок мого серця,

Не знаю, чи коли й одмолодіє.

Торік бувало тут, над сим потоком,

Звивала я тобі вінки барвисті,

Тоді ж, бувало, і квітчасті вірші,

Жартуючи, лилися з-під пера, –

Але тепер нема квіток для мене

Ні в полі, ні в діброві, ні в душі.

Колись я мала той дівочий звичай,

Як покидала край який надовго,

Збирати квітки з наймиліших міст

І брати їх на пам’ятку з собою,

Тепер взяла я грудочку землі,

Колись її положать надо мною…

Сестрице люба, я тобі бажаю

Ясного щастя (коли се не мрія!),

Щоб «радою» і радістю ти стала

Усім, кого ти любиш. Я бажаю,

Щоб сеє перше і безмірне горе

Було остатнім у твоїм житті.

Коли ж яка смутна година прийде

І сльози самохіть поллються із очей,

Тоді поглянь, кохана, на схід сонця

(В ту сторону, де наша Україна)

І пригадай, що десь є хата й серце,

Тобі одкриті завжди. Може, думка

(у сторону нещасної Вкраїни),

і пригадай, що там у тій країні

є хата й серце, що для тебе завжди

одкриті навстежи… І, може, твоя думка

На схід полине, а печаль на захід.

Для мене, сестро, щастя не бажай

(Ми з ним чогось не можемо ужитись!),

Ти побажай мені одваги й сили більше

Сповняти той великий заповіт,

Що я несу з собою на Вкраїну…

Хай спогад мій між вами буде краще,

Ніж я сама була, – адже здалека

Тумани навіть золотом сіяють, –

Як будете про мене споминати,

Тож «споминайте добрими словами»!

Для мене спогад про те щастя й горе,

Що всі ми вкупі тут переживали,

Тим буде, чим молитва для набожних.

А вас усіх… ні, годі вже! Прощай!



[1895]
  • 0

#487 Zuzik

    наглий, самоувєрєнний хам!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1126 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 26.10.2009 – 21:22

* * *

Никого не будет в доме,
Кроме сумерек. Один
Зимний день в сквозном проеме
Незадернутых гардин.

Только белых мокрых комьев
Быстрый промельк моховой,
Только крыши, снег, и, кроме
Крыш и снега, никого.

И опять зачертит иней,
И опять завертит мной
Прошлогоднее унынье
И дела зимы иной.

И опять кольнут доныне
Неотпущенной виной,
И окно по крестовине
Сдавит голод дровяной.

Но нежданно по портьере
Пробежит сомненья дрожь,-
Тишину шагами меря.
Ты, как будущность, войдешь.

Ты появишься из двери
В чем-то белом, без причуд,
В чем-то, впрямь из тех материй,
Из которых хлопья шьют.

Б.Пастернак. 1931
  • 0

#488 Zuzik

    наглий, самоувєрєнний хам!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1126 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 27.10.2009 – 10:56

Уронит ли ветер
в ладони сережку ольховую,
начнет ли кукушка
сквозь крик поездов куковать,
задумаюсь вновь,
и, как нанятый, жизнь истолковываю
и вновь прихожу
к невозможности истолковать.
Себя низвести
до пылиночки в звездной туманности,
конечно, старо,
но поддельных величий умней,
и нет униженья
в осознанной собственной малости -
величие жизни
печально осознанно в ней.
Сережка ольховая,
легкая, будто пуховая,
но сдунешь ее -
все окажется в мире не так,
а, видимо, жизнь
не такая уж вещь пустяковая,
когда в ней ничто
не похоже на просто пустяк.
Сережка ольховая
выше любого пророчества.
Тот станет другим,
кто тихонько ее разломил.
Пусть нам не дано
изменить все немедля, как хочется,-
когда изменяемся мы,
изменяется мир.
И мы переходим
в какое-то новое качество
и вдаль отплываем
к неведомой новой земле,
и не замечаем,
что начали странно покачиваться
на новой воде
и совсем на другом корабле.
Когда возникает
беззвездное чувство отчаленности
от тех берегов,
где рассветы с надеждой встречал,
мой милый товарищ,
ей-богу, не надо отчаиваться -
поверь в неизвестный,
пугающе черный причал.
Не страшно вблизи
то, что часто пугает нас издали.
Там тоже глаза, голоса,
огоньки сигарет.
Немножко обвыкнешь,
и скрип этой призрачной пристани
расскажет тебе,
что единственной пристани нет.
Яснеет душа,
переменами неозлобимая.
Друзей, не понявших
и даже предавших,- прости.
Прости и пойми,
если даже разлюбит любимая,
сережкой ольховой
с ладони ее отпусти.
И пристани новой не верь,
если станет прилипчивой.
Призванье твое -
беспричальная дальняя даль.
С шурупов сорвись,
если станешь привычно привинченный,
и снова отчаль
и плыви по другую печаль.
Пускай говорят:
«Ну когда он и впрямь образумится!»
А ты не волнуйся -
всех сразу нельзя ублажить.
Презренный резон:
«Все уляжется, все образуется...»
Когда образуется все -
то и незачем жить.
И необъяснимое -
это совсем не бессмыслица.
Все переоценки
нимало смущать не должны,-
ведь жизни цена
не понизится
и не повысится -
она неизменна тому,
чему нету цены.
С чего это я?
Да с того, что одна бестолковая
кукушка-болтушка
мне долгую жизнь ворожит.
С чего это я?
Да с того, что сережка ольховая
лежит на ладони и,
словно живая,
дрожит...
  • 0

#489 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 27.10.2009 – 23:57

ЛЮБІТЬ УКРАЇНОК

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську — без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками...

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві — як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним...
За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,
В машині, в коморі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви —
І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкень та лемкинь
Гуцулок любіть, подолянок
Таврійські дівки, слобожанські жінки —
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких
Угорок, грекинь, караїмок
І кримських татарок – бо люблячи їх
Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна нелюблена, втрачена мить
Примушує жінку старіти

Любіть українок — щотижня, щодня
А буде можливість — і двічі
Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять —
Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок —
Затямте, Тарасові діти:
Єдина можливість приборкать жінок —
Це їх РЕГУЛЯРНО любити!


Тарас Шевченко-Задунайський
  • 0

#490 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 28.10.2009 – 00:38

«Осіння пісня» від майстрів

Є більше десятка (починаючи від Василя Стефаника) українських перекладів знаменитої «Осінньої пісні» Поля Верлена. Музику цього вірша побудовано на заколисувальному повторі сонорних «л» та «н». Ключове слово першої строфи «скрипка» звучить українською зовсім інакше, ніж французькою («violon»), — різко. Лукаш у своєму перекладі цю різкість поглибив (багато «р» і шумних). Кочур же вирішив замінити скрипку «струнами» й зберегти милозвучність оригіналу.

Les sanglots longs
De violons
De l'automne
Blessent mon coeur
D'une langueur
Monotone.

Paul Verlaine


Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада...
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.

Микола Лукаш


Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі
В голосіннях.

Григорій Кочур

Цитується за книгою Максима Стріхи «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням»
http://www.ut.net.ua/art/167/0/2040/
  • 0

#491 Twinkle

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1625 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 29.10.2009 – 19:28

Анна Ахматова

Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король.

Вечер осенний был душен и ал,
Муж мой, вернувшись, спокойно сказал:

«Знаешь, с охоты его принесли,
Тело у старого дуба нашли.

Жаль королеву. Такой молодой!..
За ночь одну она стала седой».

Трубку свою на камине нашел
И на работу ночную ушел.

Дочку мою я сейчас разбужу,
В серые глазки ее погляжу.

А за окном шелестят тополя:
«Нет на земле твоего короля...»
  • 0

#492 dark

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 281 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 29.10.2009 – 22:01

З дерев опадає убрання,
і вітер у сурму гука.
Покірна краса умирання,
чому ти мені так близька?

І осінь, і дим над рікою…
О земле, подібна пісням,
чому я всім серцем з тобою,
немов умираю я сам?!

Неначе зорі погасання,
коли у сльозах небеса,
покірна краса умирання,
осіння прощальна краса.

В.Сосюра
  • 0

#493 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 29.10.2009 – 22:37

Я хочу тебе бачити
Ти не знаєш про це
Не здогадуєшся
Хоч може і на тебе якось діють
Хвилі мого настрою
Але то про інше
Лиш побачити
Ще раз переконатися
Що все у тебе звичайне
Ніс волосся вуха
Руки і ноги
Ось тільки очі
Щось є у твоїх очах
Дивлячись на них
Відчуваю полегшення
Дивлячись у них
Забуваю минуле
Розчиняюся в ночі
Вдивляючись у вікно літака
У межу між світлом і темінню
Таку виразну у нічному далекому леті
Згадую твій погляд
І полегшено зітхаю
Згадую твій погляд і мене охоплює тепла хвиля
І я хочу тебе бачити
Хоч ти ні про що й не здогадуєшся
А я
Здогадуюсь раптом сам
Про себе
Я здається вже люблю тебе
Я хочу тебе бачити
© Юрко ПОКАЛЬЧУК
  • 1

#494 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 29.10.2009 – 23:03

Евтушенко Е.
Упала капля и пропала
в седом виске,
как будто тухо закопала
себя в песке.
У дружба и любовь не так ли
погребены
как тающее тело капли
внутрь седины?
Когда есть друг, то безлюбовье
не страшно нам,
хотя и дразнит бес легонько
по временам.
Бездружье пропастью не станет,
когда любовь
стеной перед обрывом ставит
свою ладонь.
Страшней, когда вовсеоружье
соединясь
и безлюбовье и бездружье
окружат нас.
Тогда себя в разгуле мнимом
мы предаём.
Блуждая в боли, будто в поле,
когда пурга,
мы друга ищем поневоле
в лице врага.
Ждать утешения наивно из чёрствых уст.
Выпрашивание чувств противно
природе чувств.
И человек чужой, холодный придёт в испуг
В ответ на выкрик сумасбродный:
"Товарищ, друг...!"
И женщина вздохнёт чуть слышно
из тёплой мглы,
когда признанья наши лишни, хотя милы.
Но среди вязкого болота, среди потерь
так хочется обнять кого-то:
"Товарищ, верь!"
И разве грех, когда сквозь смуту,
грызню, ругню
так хочется сказать кому-то:
"Я вас люблю"?
  • 0

#495 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 30.10.2009 – 10:40

Я б хотіла обійняти небо
забути землю хоч на мить,
Пригорнутись з ніжністю до тебе,
Так, щоб по землі лилась блакить.

Але кожен з нас в своєму світі,
Помисли у кожного свої,
Лише у веснянім верховітті
Чути непроспівані пісні.

Їх колись для когось проспіваєм
(Чи один для одного… Хто зна?),
І над світанковим небокраєм
Знову дивна пісня залуна.

Замовкає з часом пісня кожна,
Їй струну спиняє тишина,
Та цієї зупинить не можна
Бо у ній кохання і весна.

© Надія Гаврилюк
  • 0

#496 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 30.10.2009 – 20:11

...і згадувати, як почалась зима в вашому місті,
як кожен, хто зважився лишитись і жити,
жити, чіпляючись за сніг і повітря,
жити, роблячи зусилля, щоб жити;
як кожен з твоїх знайомих
прагнув відвести від тебе потоки часу
і як їх всіх накривало першими ж хвилями,
випікало зсередини, мотало світом,
як кожному перебивало хребет ранковим промінням
і кожен хотів робити так, як він хотів,
хоч і не знав іще як.

З важкої зими, з затяжної депресії вибиратись в довгих вагонах;
історії, з яких ніколи не виплутаєшся,
любов, до якої ніколи не звикнеш;
між летючих сутінків, між тунелів, каналів,
станційних складів, ешелонів з нафтою,
що – говоритиму – що мені робити без тебе
в цій пустоті, яка наповнена
твоєю відсутністю, ненаписаними тобою листами,
ненаговореними розмовами, невидимими небесами,
нечутним теплом, неіснуючим богом;
в мене і звичок, як виявилось, немає,
у нас всі звички були спільні;
і які можуть бути звички серед такого снігу,
до якого ніяк не можна звикнути.

Як починалася та зима? -
ось вони лежать в ліжку,
проспавши заняття,
програвши битву,
над ними лише дахи і небо,
і ніхто не знає, що їм зараз потрібніше.

Баржі пливуть на Югославію,
янголи ремонтують бакени.
Тільки дерева рвуться вгору,
щоби, коли він покличе, бути до нього ближче.

Вранці ввозять до міста овочі,
і світиться золотом проти сонця
пісок, перемішаний з кров’ю і вермутом
на зубах і сорочках робітників.

Ніколи не виплутатись з цього криміналу,
ніколи не звикнути до цієї країни,
ніколи не забути про необхідність смерті,
ніколи не згадати її пояснення.

Жадан
  • 0

#497 dark

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 281 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 30.10.2009 – 20:32

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страгть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!

І.Франко
  • 0

#498 Лія

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 113 повідомлень

Відправлено 31.10.2009 – 22:45

Макаревич Андрей

Давайте делать паузы в словах,
Произнося и умолкая снова,
Чтоб лучше отдавалось в головах
Значенье вышесказанного слова.
Давайте делать паузы в словах.


Давайте делать паузы в пути,
Смотреть вокруг внимательно и строго,
Чтобы случайно дважды не пройти
Одной и той неверною дорогой.
Давайте делать паузы в пути.


Давайте делать просто тишину,
Мы слишком любим собственные речи,
И из-за них не слышно никому
Своих друзей на самой близкой встрече,
Давайте делать просто тишину.


И мы увидим в этой тишине
Как далеко мы были друг от друга,
Как думали, что мчимся на коне,
А сами просто бегали по кругу.
А думали что мчимся на коне.


Как верили, что главное придет,
Себя считали кем-то из немногих
И ждали, что вот-вот произойдет
Счастливый поворот твоей дороги.
Судьбы твоей счастливый поворот.


Но век уже как-будто на исходе
И скоро без сомнения пройдет,
А с нами ничего не происходит,
И вряд ли что-нибудь произойдет.
И вряд ли что-нибудь произойдет.
  • 0

#499 Twinkle

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1625 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 31.10.2009 – 22:52

Є на світі така покута:
Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусило бути,
І чого в житті не було.

Уривок з Ліни Костенко
  • 0

#500 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 01.11.2009 – 00:03

в докір деяким запроторенцям в реал



Пишіть листи і надсилайте вчасно,
коли їх ждуть далекі адресати,
коли є час, коли немає часу,
і коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! – і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних