Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#461 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 16.09.2009 – 13:40

Я справді люблю гори й води,
Та більш за все люблю життя,
Бо в ньому бачу перешкоди
На все моє й твоє буття.

А як без цього жити, я не знаю.
Та й, чесно кажучи, не думаю про це.
Я просто сонцю усміхаюсь
І щиро прошу в нього все.

Найбільше прошу ласки і тепла
І світла прагну для нових вершин,
А там — зеленоокого кота
Для теплих і холодних зим.
  • 1

#462 Torry

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Димер

Відправлено 17.09.2009 – 19:20

Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п'яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
Олександр Олесь...
  • 0

#463 BOLERO

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 355 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Славетний Львів

Відправлено 17.09.2009 – 22:47

А я гуляю по Москві,
І бачу пам’ятник Бандері,
Величний тризуб на Кремлі,
І синьо-жовтий стяг в оселі.
Величний пам’ятник Донцову,
Петрівка вже стоїть без грат,
Повсюди чути нашу мову,
І люблять всі мій автомат.
Повсюди гарні краєвиди,
На дротах москалі висять,
І я крокую без огиди,
У ГЕТО, де вуйки з Тель-Авіва кричать.
Нема вже в світі комуністів,
Нема ляхів і москалів,
Немає негрів, шовіністів,
І всяких Путінів – козлів.
Нема вже в світі Мавзолею,
Оздоби вже на Соловках,
Спалили Леніна, тварюку,
А Кучма з’їв його весь прах.
Повсюди майорять прапори,
Червоно-чорнії – святі,
Нема московського терору,
І злоте св’ястя на стіні.
Яскраво світить ясне сонце,
Нема кацапської свині,
Червоно-чорний у віконці,
І я щасливий у Москві.
  • 0

#464 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 18.09.2009 – 18:32

Владимир Маяковский

ФЛЕЙТА-ПОЗВОНОЧНИК

поэма

За всех вас,
которые нравились или нравятся,
хранимых иконами у души в пещере,
как чашу вина в застольной здравице,
подъемлю стихами наполненный череп.

Все чаще думаю -
не поставить ли лучше
точку пули в своем конце.
Сегодня я
на всякий случай
даю прощальный концерт.

Память!
Собери у мозга в зале
любимых неисчерпаемые очереди.
Смех из глаз в глаза лей.
Былыми свадьбами ночь ряди.
Из тела в тело веселье лейте.
Пусть не забудется ночь никем.
Я сегодня буду играть на флейте.
На собственном позвоночнике.

1

Версты улиц взмахами шагов мну.
Куда уйду я, этот ад тая!
Какому небесному Гофману
выдумалась ты, проклятая?!

Буре веселья улицы узки.
Праздник нарядных черпал и черпал.
Думаю.
Мысли, крови сгустки,
больные и запекшиеся, лезут из черепа.

Мне,
чудотворцу всего, что празднично,
самому на праздник выйти не с кем.
Возьму сейчас и грохнусь навзничь
и голову вымозжу каменным Невским!
Вот я богохулил.
Орал, что бога нет,
а бог такую из пекловых глубин,
что перед ней гора заволнуется и дрогнет,
вывел и велел:
люби!

Бог доволен.
Под небом в круче
измученный человек одичал и вымер.
Бог потирает ладони ручек.
Думает бог:
погоди, Владимир!
Это ему, ему же,
чтоб не догадался, кто ты,
выдумалось дать тебе настоящего мужа
и на рояль положить человечьи ноты.
Если вдруг подкрасться к двери спаленной,
перекрестить над вами стёганье одеялово,
знаю -
запахнет шерстью паленной,
и серой издымится мясо дьявола.
А я вместо этого до утра раннего
в ужасе, что тебя любить увели,
метался
и крики в строчки выгранивал,
уже наполовину сумасшедший ювелир.
В карты бы играть!
В вино
выполоскать горло сердцу изоханному.

Не надо тебя!
Не хочу!
Все равно
я знаю,
я скоро сдохну.

Если правда, что есть ты,
боже,
боже мой,
если звезд ковер тобою выткан,
если этой боли,
ежедневно множимой,
тобой ниспослана, господи, пытка,
судейскую цепь надень.
Жди моего визита.
Я аккуратный,
не замедлю ни на день.
Слушай,
всевышний инквизитор!

Рот зажму.
Крик ни один им
не выпущу из искусанных губ я.
Привяжи меня к кометам, как к хвостам
лошадиным,
и вымчи,
рвя о звездные зубья.
Или вот что:
когда душа моя выселится,
выйдет на суд твой,
выхмурясь тупенько,
ты,
Млечный Путь перекинув виселицей,
возьми и вздерни меня, преступника.
Делай что хочешь.
Хочешь, четвертуй.
Я сам тебе, праведный, руки вымою.
Только -
слышишь! -
убери проклятую ту,
которую сделал моей любимою!

Версты улиц взмахами шагов мну.
Куда я денусь, этот ад тая!
Какому небесному Гофману
выдумалась ты, проклятая?!

2

И небо,
в дымах забывшее, что голубо,
и тучи, ободранные беженцы точно,
вызарю в мою последнюю любовь,
яркую, как румянец у чахоточного.

Радостью покрою рев
скопа
забывших о доме и уюте.
Люди,
слушайте!
Вылезьте из окопов.
После довоюете.

Даже если,
от крови качающийся, как Бахус,
пьяный бой идет -
слова любви и тогда не ветхи.
Милые немцы!
Я знаю,
на губах у вас
гётевская Гретхен.
Француз,
улыбаясь, на штыке мрет,
с улыбкой разбивается подстреленный авиатор,
если вспомнят
в поцелуе рот
твой, Травиата.

Но мне не до розовой мякоти,
которую столетия выжуют.
Сегодня к новым ногам лягте!
Тебя пою,
накрашенную,
рыжую.

Может быть, от дней этих,
жутких, как штыков острия,
когда столетия выбелят бороду,
останемся только
ты
и я,
бросающийся за тобой от города к городу.

Будешь за море отдана,
спрячешься у ночи в норе -
я в тебя вцелую сквозь туманы Лондона
огненные губы фонарей.

В зное пустыни вытянешь караваны,
где львы начеку,-
тебе
под пылью, ветром рваной,
положу Сахарой горящую щеку.

Улыбку в губы вложишь,
смотришь -
тореадор хорош как!
И вдруг я
ревность метну в ложи
мрущим глазом быка.

Вынесешь на мост шаг рассеянный -
думать,
хорошо внизу бы.
Это я
под мостом разлился Сеной,
зову,
скалю гнилые зубы.
С другим зажгешь в огне рысаков
Стрелку или Сокольники.

Это я, взобравшись туда высоко,
луной томлю, ждущий и голенький.
Сильный,
понадоблюсь им я -
велят:
себя на войне убей!
Последним будет
твое имя,
запекшееся на выдранной ядром губе.

Короной кончу?
Святой Еленой?
Буре жизни оседлав валы,
я - равный кандидат
и на царя вселенной,
и на
кандалы.

Быть царем назначено мне -
твое личико
на солнечном золоте моих монет
велю народу:
вычекань!
А там,
где тундрой мир вылинял,
где с северным ветром ведет река торги,-
на цепь нацарапаю имя Лилино
и цепь исцелую во мраке каторги.

Слушайте ж, забывшие, что небо голубо,
выщетинившиеся,
звери точно!
Это, может быть,
последняя в мире любовь
вызарилась румянцем чахоточного.

3

Забуду год, день, число.
Запрусь одинокий с листом бумаги я.
Творись, просветленных страданием слов
нечеловечья магия!

Сегодня, только вошел к вам,
почувствовал -
в доме неладно.
Ты что-то таила в шелковом платье,
и ширился в воздухе запах ладана.
Рада?
Холодное
"очень".
Смятеньем разбита разума ограда.
Я отчаянье громозжу, горящ и лихорадочен.

Послушай,
все равно
не спрячешь трупа.
Страшное слово на голову лавь!
Все равно
твой каждый мускул
как в рупор
трубит:
умерла, умерла, умерла!
Нет,
ответь.
Не лги!
(Как я такой уйду назад?)

Ямами двух могил
вырылись в лице твоем глаза.

Могилы глубятся.
Нету дна там.
Кажется,
рухну с помоста дней.
Я душу над пропастью натянул канатом,
жонглируя словами, закачался над ней.

Знаю,
любовь его износила уже.
Скуку угадываю по стольким признакам.
Вымолоди себя в моей душе.
Празднику тела сердце вызнакомь.

Знаю,
каждый за женщину платит.
Ничего,
если пока
тебя вместо шика парижских платьев
одену в дым табака.
Любовь мою,
как апостол во время оно,
по тысяче тысяч разнесу дорог.
Тебе в веках уготована корона,
а в короне слова мои -
радугой судорог.

Как слоны стопудовыми играми
завершали победу Пиррову,
Я поступью гения мозг твой выгромил.
Напрасно.
Тебя не вырву.

Радуйся,
радуйся,
ты доконала!
Теперь
такая тоска,
что только б добежать до канала
и голову сунуть воде в оскал.

Губы дала.
Как ты груба ими.
Прикоснулся и остыл.
Будто целую покаянными губами
в холодных скалах высеченный монастырь.

Захлопали
двери.
Вошел он,
весельем улиц орошен.
Я
как надвое раскололся в вопле,
Крикнул ему:
"Хорошо!
Уйду!
Хорошо!
Твоя останется.
Тряпок нашей ей,
робкие крылья в шелках зажирели б.
Смотри, не уплыла б.
Камнем на шее
навесь жене жемчуга ожерелий!"

Ох, эта
ночь!
Отчаянье стягивал туже и туже сам.
От плача моего и хохота
морда комнаты выкосилась ужасом.

И видением вставал унесенный от тебя лик,
глазами вызарила ты на ковре его,
будто вымечтал какой-то новый Бялик
ослепительную царицу Сиона евреева.

В муке
перед той, которую отдал,
коленопреклоненный выник.
Король Альберт,
все города
отдавший,
рядом со мной задаренный именинник.

Вызолачивайтесь в солнце, цветы и травы!
Весеньтесь жизни всех стихий!
Я хочу одной отравы -
пить и пить стихи.

Сердце обокравшая,
всего его лишив,
вымучившая душу в бреду мою,
прими мой дар, дорогая,
больше я, может быть, ничего не придумаю.

В праздник красьте сегодняшнее число.
Творись,
распятью равная магия.
Видите -
гвоздями слов
прибит к бумаге я.
  • 0

#465 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 24.09.2009 – 00:05

Василь Симоненко

Я не помру від розпачу і муки,
Лиш в одинокі ночі навесні
Все будуть сниться милі, теплі руки
І оченята сині і ясні.

І будеш ти у кожному диханні,
І будеш ти навіки при мені
Гасить зірки очима на світанні,
Палить мене в безжальному вогні.

І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.

07.09.1963
  • 0

#466 Natali93

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 194 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 26.09.2009 – 18:53

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Василь Симоненко
  • 0

#467 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 28.09.2009 – 23:36

Олександр Ірванець

Любіть!..

Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту.
Любіть Індіану. Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.

Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди.
Айову любіть. Каліфорнію теж.
І пальми крислаті Флоріди.

Дівчино, хай око твоє голубе,
Та не за фізичної вади —
Коханий любити не встане тебе,
Коли ти не любиш Невади.

Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджіо-штат,
Монтану і Луїзіану.

Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Аризони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.

Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незникому.
Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф,
Люби.
І люби — Оклахому!..
  • 0

#468 Natali93

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 194 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 29.09.2009 – 19:12

Сиджу. Дивлюся у вікно
І думаю лише про Тебе,
Далеко за горою сонечко зайшло,
І перша зіронька заграла в небі.

Сиджу. Дивлюся - за вікном
Мотив осінній у повітрі вже кружляє,
А погляд твій овіяний теплом,
Все глибше в душу западає.
  • 0

#469 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 03.10.2009 – 17:21

Ігор Калинець

«панно...»

панно
з очима
більшими
за айстри

вже й наче
осінь
осінній настрій
вже я
лагідний
мов щойно
з ікони

кучері з позолітки
елегійно
дзвонять

щоденно
ходжу
з козубом
на прощу

у лісовика
що з ратицями
грибів
випрошую

та думаю
як квітку
з городця
вашого
вкрасти

панно
з очима
більшими
за айстри
  • 0

#470 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 05.10.2009 – 12:15

У цьому світі все можна купити.
Можна купити дім, літак і пароплан,
Але чи можна нам купить, щоб жити
Валізу щастя, гордості й тепла?

Чи можна нам купити совість?
Прозору, чисту, вільну від брехні?
Чи можна нам купить думки прозорі.
Щоб нам казали на погане "Ні!" ?

Чи можна нам купити стільки щастя
Щоб влізло у кишені до повна?
І чи купити нам кохання вдасться,
І щоб любов у нас навіки і одна?

Сьогодні можна майже все купити.
Дітей, родину чи якесь майно?
Але чи можна так зробити, щоб любити
Те що купив? Не можна все одно...
С.Касянчик(здається)
  • 1

#471 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2566 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 05.10.2009 – 12:29

"Bóg"

Kto Boga stworzył
uczeń zapytał
ksiądz dał się przyłapać
poczerwieniał nie wie

A Bóg
chodzi jak po Tatrach w niebie
tak wszechmogący, że nie stworzył siebie

ks. Jan Twardowski
  • 0

#472 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 06.10.2009 – 19:52

Разве можно от женщины требовать многого?
Вы так мило танцуете, в Вас есть шик.
А от Вас и не ждут поведения строгого,
Никому не мешает Ваш муж-старик.

Только не надо играть в загадочность
И делать из жизни "Le vin triste".
Это все чепуха, да и Ваша порядочность -
Это тоже кокетливый фиговый лист.

Вы, несомненно, с большими данными
Три-четыре банкротства - приличный стаж.
Вас воспитали чуть-чуть по-странному,
Я б сказал, европейски - фокстрот и пляж?

Я Вас так понимаю, я так Вам сочувствую,
Я готов разорваться на сто частей.
Восемнадцатый раз я спокойно присутствую
При одной из обычных для Вас "смертей".

Я давно уже выучил все завещание
И могу повторить Вам в любой момент:
Фокстерьера Люлю отослать в Испанию,
Где живет Ваш любовник... один... студент.

Ваши шляпки и платья раздать учащимся,
A "dessous" сдать в музей прикладных искусств.
А потом я и муж, мы вдвоем потащимся
Покупать Вам на гроб сирени куст.
Разве можно от женщины требовать многого?
Там, где глупость божественна, ум - ничто!

Вертинский А. 1933
  • 0

#473 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 08.10.2009 – 11:16

Флуд видалено.
  • 0

#474 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 08.10.2009 – 23:36

Марія Матіос
ІЗ ДНІВ ОПТИМІЗМУ

Веселої трави зелені походеньки,
Зеленої весни веселі молитви.
І що воно життя –
коли його лиш жменька?
А грішниць – мов ікон.
Закочуй рукави.

Отож,
Печалі вбік
І смійтеся жвавенько,
Любіться до плачу,
Мій голубе, і Ви.
Бо що воно життя?
Великі витребеньки,
Що скінчаться ось-ось
Під горбиком трави.
  • 0

#475 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 09.10.2009 – 18:32

Ігор Калинець

Облуда

Якщо це було, то були твої руки,
очі були, груди були, були, було...
Була буколіка, буйволиці й буйволи,
і червоне будило, що будило, було.

Якщо це було, то було все облуда,
блудницею тоді ти, пречиста, була,
тоді ти пречистою, блуднице, стала,
бо ти стала — і не стало тебе.

Якщо це було, то в мені щось зістало:
та непевність, та буйність, той щем.
І бубон будила, що будить і в будень,
біль за буйволами, біль за реальністю речей.

************

Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.

1966

Повідомлення відредагував Ґвинтик: 09.10.2009 – 18:38

  • 0

#476 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 09.10.2009 – 23:10

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п*янкою
Кімната втратить риси супокою
Бо речі увійдуть в один кортеж
Обернеш шпиль на срібло і кришталь
Наділиш тіні здатністю дитину
Одна із пелюсток розсуне стіни
Ти даль подолаєш .. іншу даль
В людей уже нема своїх святинь
Ти можеш встати першою .. одначе
Знай, біля тебе жоден не зоплаче
І пам*ятай в одній свого свій стиль
Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п*янкою
Кімната втратить риси супокою
Бо речі увійдуть у твій кортеж


В. Івасюк
  • 0

#477 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 10.10.2009 – 00:29

Он капитан, и родина его - Марсель,
Он обожает споры, шум и драки,
Он курит трубку, пьет крепчайший эль
И любит девушку из Нагасаки.

У ней следы проказы на руках,
У ней татуированные знаки,
И вечерами джигу в кабаках
Танцует девушка из Нагасаки...

У ней такая маленькая грудь
И губы, губы алые, как маки...
Уходит капитан в далекий путь
И любит девушку из Нагасаки.

Кораллы, алые как кровь
И шелковую блузку цвета хаки
И пылкую, и страстную любовь
Везет он девушке из Нагасаки.

Вернулся капитан издалека
И он узнал, что джентльмен во фраке
Однажды, накурившись гашиша
Зарезал девушку из Нагасаки...

У ней такая маленькая грудь,
И губы, губы алые как маки,
Уходит капитан в далекий путь,
Не видев девушки из Нагасаки...

В. Висоцкій
але слухати звичайно куди краще
  • 0

#478 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.10.2009 – 00:40

Щойно ми народились,
Нам вручили по ложці
І сказали: в майбутнім
Вас чека бочка з медом.

Треба йти прямо-прямо
Треба йти й не звертати,
Й ви побачите бочку
Й буде в бочці тій мед.

Й от, здається, збулося -
Ми по вуха в тій бочці,
І було б все, як треба,
Тільки в бочці - не мед.

Юрко Позаяк
  • 0

#479 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.10.2009 – 23:10

Сергій Жадан




ЦИТАТНИК

В почині завжди є процес

твого народження. І це –

суттєвий крок до заморок

життя. Під владою зірок

вже наростає твій процент,

що зменшує твій строк.

Та разом з тим це та пора,

коли виходить на-гора

твоя залежність від умов

народження. І ти, немов

сліпий, не здатен вибирать

поміж вітчизн і мов.

Тому твоя вітчизна – це

твоє тавро і твій кацет,

чий прояв є надміру злим,

бо туго стягнено вузли,

і хоч гидке твоє лице,

та мусиш бути з ним.

Вітчизни – різні. І твоя,

на жаль, не з кращих. Все ж не я,

так інші цей сприймають край

з утіхою. Тож, хоч тікай,

“любов к отчизні” в цих краях

завжди була за кайф.

“Любов к отчизні” є слова,

з яких повинен випливать

життя людського вічний сенс,

хоч як на мене спосіб сей

кохання плідно убива

саме поняття “секс”.

Вітчизна це, скоріше, звір,

тому, якщо ти маєш зір,

на нього пильно озирнись:

любов до нього – шлях униз.

У цьому випадку, повір,

чесніше онанізм.

Вважай, тобі не повезло,

бо здавна згублене весло,

яким би вигріб ти звідсіль.

І це була б розумна ціль,

бо громадянство тут є зло,

що роз’їда, мов сіль.

Країна ця – великий гріх

людей і Бога. Наш поріг

навряд чи подолать кому –

він неприступний, ніби мур.

І це нагадує скоріш

не дім, але тюрму.

У тому сенсі, що таки

ти звідси міг би утекти.

Проте – за чим? Щоб десь вночі –

і побивайся, і кричи

в надії марній зішкребти

лілею на плечі.

Простіше вірити, що ти

сидиш в оточенні води

або пісків, їх не пройти,

тому кордон – кінець мети,

де розбудовано пости

і зірвано мости.

І це об’єднує народ,

підтримує нейтральність вод

і невгасимий блиск в очах.

Суспільству ж прагнеться вбачать

в усьому цьому вищий код

ментальності. Хоча,

на перший погляд, їх не є –

подібностей, чий сплав дає

основу єдності, але

єднання є, хоч і мале.

Наприклад, сонце, що встає,

чи спільний туалет.

Крім того, може об’єднать

розмитий шлях, відсутність дна.

Потопи, струси чи вогонь –

це об’єднає будь-кого.

І можна, зрештою, додать

фольклор і алкоголь.

Тепер ти знаєш, де ростеш,

тим більше – з ким. Уважно стеж,

як неба згорнено сувій,

як простір біль тамує свій,

як насідає дикий степ

і порожніє світ.

Хоча, здавалося б, речей

та явищ – тьма. Та все тече

і змінюється, біжучи

від нас, мабуть, не без причин.

Тож речі тануть нам з очей,

мов стравлені харчі.

І не втішає навіть те,

що виробництво їх росте.

Всі речі поглина земля,

і це наводить переляк,

та вартість кожної, проте,

не збільшує ніяк.

Але на берегах Ріки

Життя є речі більш тривкі.

Насамперед – існує час,

й тому, хто все це поміча,

спада на думку, що роки

є плинні, мов сеча.

Іще існує відчуття,

що все гаразд, та до пуття

це відчуття ні я, ні ти

в собі не можем віднайти,

тому сприймаємо життя

з відсутністю мети.

Існує небо, а затим –

десяток-другий перспектив,

копа означень, сотні назв,

освіта рас, злягання мас,

і Бог, що в межах самоти

охороняє нас.

І смерть – косою чи серпом

врізає віку нам обом,

і мста – густа, мов тінь хреста,

між нами вперто вироста,

і давить соляним стовпом

небесна висота.
  • 0

#480 carry

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 570 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 10.10.2009 – 23:25

Я свяжу тебе жизнь...
Из пушистых мохеровых ниток...
Я... свяжу тебе жизнь...
Не солгу ни единой петли...
Я... свяжу тебе жизнь...
Где узором по полю молитвы...
Пожелания счастья...
В лучах настоящей любви...
Я... свяжу тебе жизнь...
Из веселой меланжевой пряжи...
Я... свяжу тебе жизнь...
И потом... от души подарю...
Где я нитки беру?
Никому... никогда... не признаюсь...
Чтоб связать тебе жизнь...
Я тайком распускаю свою..

ото шось люблю...
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних