Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#441 Misercord

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 488 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 24.07.2009 – 13:58

Федеріко Гарсія Лорка:
"РОМАНС О ЛУНЕ, ЛУНЕ"

Луна в жасминовой шали
явилась в кузню к цыганам.
И сморит, смотрит ребенок,
и смутен взгляд мальчугана.
Луна закинула руки
и дразнит ветер полночный
своей оловянной грудью,
бесстыдной и непорочной.
- Луна, луна моя, скройся!
Если вернутся цыгане,
возьмут они твое сердце
и серебра начеканят.
- Не бойся, мальчик, не бойся,
взгляни, хорош ли мой танец!
Когда вернутся цыгане,
ты будешь спать и не встанешь.
- Луна, луна моя, скройся!
Мне конь почудился дальний.
- Не трогай, мальчик, не трогай
моей прохлады крахмальной!

Летит по дороге всадник
и бьет в барабан округи.
На ледяной наковальне
сложены детские руки.

Прикрыв горделиво веки,
покачиваясь в тумане,
из-за олив выходят
бронза и сон - цыгане.

Где-то сова зарыдала -
Так безутешно и тонко!
За ручку в темное небо
луна уводит ребенка.

Вскрикнули в кузне цыгане,
эхо проплакало в чащах...
А ветры пели и пели
за упокой уходящих.
  • 0

#442 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.07.2009 – 11:39

Не на сполох


З усіх на світі доріг - я хочу, щоб ти прийшов,
бо досі риси твої у мене в очах стоять.
Хай світить тобі крізь ніч пекуча моя любов,
і неба зелений дзвін гукає твоє ім"я.
Не згасять люті вітри тоненьку зірку-свічу,
бо кличе вона тебе, і дзвін ридає вночі.
Бо через мільйон розлук - я хочу, щоб ти почув,
я хочу, щоб ти прийшов, знесилений і нічий.
торкнутись губами рук, обтерти пісок з чола,
піднести до спраглих вуст живої води ковток...
Нехай в протилежний бік дорога твоя вела -
ти поруч, ти тільки мій, не скреслить сього ніхто.
Така оаза для двох - мій світ належить тобі,
і в серці, неначе дзвін, лунає твоє ім"я.
Я хочу, щоб ти прийшов і тут залищив свій біль.
тебе нагордить світ - тією, котра не я.
А я чекаю тебе, аж очі всотала в даль,
з усіх на світі дріг - на поклик дзвну прийди.
Бо горло стискає крик, і гасне жива вода,
гарячий пісок краде уявні твої сліди,
і плаче тонка свіча...се добре, що можна - так,
що світ мене не впіймав, бо власне, і не ловив.
Торкнутись губами рук - ти вільний, як синій птах,
і тільки в серці ніяк не стихне печальний дзвін...


Надія Пішаківська
  • 0

#443 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 26.07.2009 – 20:36

Александр Кочетков

БАЛЛАДА О ПРОКУРЕННОМ ВАГОНЕ

- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!

1932

Марина Цветаева

Б. Пастернаку

Рас-стояние: версты, мили…
Нас рас-ставили, рас-садили,
Чтобы тихо себя вели
По двум разным концам земли.

Рас-стояние: версты, дали…
Нас расклеили, распаяли,
В две руки развели, распяв,
И не знали, что это — сплав

Вдохновений и сухожилий…
Не рассорили — рассорили,
Расслоили…
Стена да ров.
Расселили нас как орлов-

Заговорщиков: версты, дали…
Не расстроили — растеряли.
По трущобам земных широт
Рассовали нас как сирот.

Который уж, ну который — март?!
Разбили нас — как колоду карт!

24 марта 1925

Борис пастернак

Зимняя ночь

Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.

И падали два башмачка
Со стуком на пол,
И воск слезами с ночника
На платье капал.

И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Повідомлення відредагував =MAVKA=: 26.07.2009 – 20:45

  • 0

#444 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 30.07.2009 – 17:57

Роберт Бернс
Переклад Миколи Лукаша

Нехай і холод, і вітри


Нехай і холод, і вітри,
І сніг з дощем, і сніг з дощем —
Я від негоди захищу
Тебе плащем, тебе плащем.

Нехай і горе, і біда,
І море тьми, і море тьми —
Я від недолі заслоню
Тебе грудьми, тебе грудьми.

Нехай я буду злидарем
В чужім краю, сумнім краю —
З тобою буде скрізь мені
Як у раю, як у раю...

Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ —
В моїй короні будеш ти
Як самоцвіт, як самоцвіт...

---------------------------------------

Іван Франко

Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні.
  • 0

#445 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 31.07.2009 – 18:00

КАЗОЧКА ПРО ТРЬОХ ВЕЛЕТНІВ

У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода і Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.

— Ми велетні, ми велетні, ми велетні,
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!

І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.

Ліна Костенко
  • 0

#446 ШАХІСТ

    ГЕНЕРАЛІСІМУС

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 974 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:ДОНБАСЬКИЙ КРАЙ

Відправлено 31.07.2009 – 18:50

Мій найулюбленіший вірш це: А. С. Пушкин " К Анне Петровне Керн"

Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолётное виденье,
Как гений чистой красоты

В томленьях грусти безнадёжной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный,
И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный.
Рассеял прежние мечты
И я забыл твой голос нежный, ,
Твои небесные черты.,

В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои,
Без божества, без вдохновенья,
Без слёз, без жизни, без любви.


Душе настало пробужденье.
И вот опять явилась ты,
Как мимолётное виденье
Как гений чистой красоты.

И сердце бьётся в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слёзы, и любовь


  • 0

#447 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 07.08.2009 – 09:42

ФІЯЛКА

Фіялка у степу росла
і непомітна, і мала,
але собою славна.
Аж тут дівчатко молоде
услід за чередою йде.
Сюди, сюди
веселий лине спів.

Фіялка думає: біда!
Була б я гарна й молода,
а не сумна фіялка,
то знала б, що дівча знайде,
зірве й притулить до грудей.
Бодай, бодай
хоч на коротку мить.

Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча
її маленька ніжка.
Стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт.
Хвала, хвала,
тобі, дівча, й за це!

Ґете, переклад Василя Стуса
  • 0

#448 bendera.UA

    Комбінатор....мясо-горілчаного комбінату.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2306 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:вокзал Київ-Пас - Дарниця

Відправлено 07.08.2009 – 09:53

не знаю хто точно автор вірша, але це з Білянського "Мая дружина відьма" (може і сам Білянський хто зна):
[indent]Падает небо ажурным дождем,
Бывшее некогда синим.
Мы умираем, творим и живем
В мире изломанных линий.
Как силуэт, отраженный в окне
Долгой вагонной дороги,
Изморось дней в очищающем сне
Взвесят небрежные боги.
И подведут неучтенный баланс
С уймой ошибок на бланке,
Щедро отдав подвернувшийся шанс -
Встретиться на полустанке.
Там, где грохочет на стыке ветров
Бешеный поезд Вселенной,
Мы разглядим неземную любовь,
Ставшую гордой и тленной...
Мы улыбнемся, почувствовав связь
Судеб, как вечных истоков.
Злоба уйдет, и отмоется грязь,
Ты уже неодинока...
Не уходи! И тогда и теперь
Висну плющом на балконе
И обреченное время потерь
Пересыпаю в ладонях...[/indent]
  • 0

#449 Twinkle

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1625 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 07.08.2009 – 12:47

Одарка Романова, У сповідальні

Гук веселий карнавалу,
Регіт, співи серед ночі,
Все умовкло, все затихло,
Рим закрив веселі очі.
Він прокинувся уранці
Під сумні тривожні дзвони:
То побожнії сеньйори
Поспішались до Мадонни.
От чернець сидить і тихо
"Pater noster" він читає,
І понуро на прочанок
Із віконця поглядає.
Підійшла до сповідальні
І упала на коліна
Бліда, гнучка, мов лілея,
Чорноока сеньйорина.
- О рятуй мене, мій падре!
На тебе моя надія...
Mea culpa, mea culpa!..
Чи простить свята Марія?..
І вона йому на ухо
Щось тихесенько сказала,
І сльоза з очей гарячих
На холодний мармур впала.
- То була одна хвилина...
О мій падре! Як згадаю -
Плачу, плачу!.. І сумую
І вернуть її бажаю...
- Затремти ж, геєно, пекло!..
Ти річей моїх жахайся,
Сатано, що гріх посіяв!..
Зараз, грішнице, покайся! -
Так хотів чернець сказати.
Та згадав - неначе вчора
На його дивилась пильно
Теж коханая сеньйора.
І світив чудово місяць,
І чудово сяли зорі...
- О щасливая година! -
Він сказав тоді сеньйорі.
В молодих очах надія
І кохання розцвітало...
То була одна хвилина...
Далі... далі все пропало!
Він забув давно сеньйору,
І вона його забула,
І щасливая година,
Мов чудовий сон, минула.
А тепер в старечім серці
Знов воскресла та хвилина...
Він мовчить, забув всі речі...
І замовкла сеньйорина.
Гріх, геєна, пекло, кара -
Він усе перебирає,
А уста його німіють,
Що сказати, сам не знає.
Хто щасливий був хвилину,
Той ніколи не забуде...
- Хай простить тебе Мадонна
І Господь за гріх не суде!...
  • 0

#450 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 08.08.2009 – 15:15

ЩАСТЯ

З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст.
Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.

Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю риск, небезпеку й сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське, — не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, —
байдуже.

Богдан-Ігор Антонич
  • 0

#451 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 10.08.2009 – 12:37

Спішімо

Спішімо кохати людей так швидко відходять
лишається після них взуття і глухий телефон
тільки те що неважливе як корова волочиться
а найважливіше таке швидке що раптово стається
потім тиша звичайна зовсім нестерпна
як чистота народжена просто з розпачу
коли думаємо про когось залишаємось без нього

Не будь впевнений що маєш час бо впевненість непевна
забирає нам вразливість так як кожне щастя
приходить одночасно як величне і смішне
як дві пристрасті слабші від однієї

так швидко відходять як дрізд замовкає у липні
як звук трохи незграбний або як сухий уклін
щоб бачити насправді закривають очі
хоча більш ризиковано народитися ніж вмерти
любимо весь час замало і постійно запізно

Не пиши про те зачасто але раз і назавжди
і будеш такий як дельфін лагідний і сильний

Спішімо любити людей так швидко відходять
ті що не відходять не завжди повертаються
ніколи не відомо коли йдеться про любов
чи перша є остання чи остання перша

о. Ян Твардовський
Пер. з польської Дзвінки Матіяш


Spieszmy się

Spieszmy się kochać ludzi, tak szybko odchodzą
zostaną po nich buty i telefon głuchy
tylko to, co nieważne jak krowa się wlecze
najważniejsze tak prędkie, że nagle się staje
potem cisza normalna więc całkiem nieznośna
jak czystość urodzona najprościej z rozpaczy
kiedy myślimy o kimś zostając bez niego

Nie bądź pewny, że czas masz, bo pewność niepewna
zabiera nam wrażliwość tak jak każde szczęście
przychodzi jednocześnie jak patos i humor
jak dwie namiętności wciąż słabsze od jednej
tak szybko stad odchodzą jak drozd milkną w lipcu
jak dźwięk trochę niezgrabny lub jak suchy ukłon
żeby widzieć naprawdę zamykają oczy
chociaż większym ryzykiem rodzić się nie umierać
kochamy wciąż za mało i stale za późno

Nie pisz o tym zbyt często lecz pisz raz na zawsze
a będziesz tak jak delfin łagodny i mocny

Spieszmy się kochać ludzi tak szybko odchodzą
i ci co nie odchodzą nie zawsze powrócą
i nigdy nie wiadomo mówiąc o miłości
czy pierwsza jest ostatnią czy ostatnia pierwszą

ks. Jan Twardowski
  • 0

#452 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 10.08.2009 – 17:48

Богдан-Ігор Антонич

ТРИ СТРОФИ З ЗАПИСНИКА

Мов птах, співає телефонна трубка,
мов чорний птах в ліщині срібній дроту.
Коли покине друг і зрадить любка,
що вибереш: зненавість чи скорботу?

О квітко звуків в чорнім шовку сяєв!
Музика б’є в обличчя, мов зле птаство.
Життя нам юний захват відбирає,
мов скнара, заздрий на своє багатство.

Вже вмієш зорі на слова міняти,
вже висловиш вогонь душі страдальний —
наприкінці на досвід став багатий:
життя трудне мистецтво ненавчальне.

МІЙ ДАВНІЙ ГОЛОС


Палкий, нічим незаспокійний,
ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійне
з корінням вирву з штольні серця?

Терпке похмілля свіжих ранків
п’янить, як і давніш п’янило.
Дивлюсь в блакитну призму склянки,
де заламалось небо в хвилі.

Рожевий чай, мов піна з сонця,
зелений морок сном колише.
Заслуханий у дружній вітер,
свій давній голос чую в тиші:

“Аж юне серце затремтить,
незаспокоєне й несите.
Устами спраглими в цю мить
всю хмільність світу хочу спити”.
  • 0

#453 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 18.08.2009 – 23:18

Мені забули подзвонити...
Яка дрібничка, що й казать,
Таке буває – ми ж не діти,
Ми стільки вмієм забувать!
Ми вмієм знати і уміти,
Передбачати і могти,
А от дрібничку – подзвонити!-
Нам у думках не вберегти.
Ах, наші дні, ах, обіцяння,
Ах, заклопотаність без меж!..
Але спіткнешся об чекання,
Чеканням душу обпечеш,
Чеканням душу обморозиш,
І світ чекально заболить.
Та нагада розумний розум:
Тобі
забули
подзвонить...
/Олена Матушек/

Я не люблю стоять на задніх лапках
І зневажаю тих, хто так стоїть.
На чотирьох, як суджено собакам,
Нехай на перебитих, та своїх.

Я не люблю догідливо у вічі –
Принада цукру звабна і легка,
Ховаючи в очах голодний відчай,
Піду шукати чесного шматка.

Я не люблю – під дуду і у танець,
Де оплесків дешева хлюпота;
Манежу фейєричного вигнанець,
Піду ганять бездомного кота.

І мерзнуть взимку, і самотньо плакать,
І друга – не хазяїна – шукать...
Хай інший хтось стоїть на задніх лапках.
Якщо йому до цього не звикать.

  • 1

#454 Бася

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 26 повідомлень

Відправлено 19.08.2009 – 01:27

Не счесть потерь... Лишь однорукий
Стучит облезлый тополь в дверь.
Все меньше встреч, одни разлуки.
Не счесть потерь...
Дожди... Покров... Как мало смеха,
Как нынче малолюден зал!
Где друг? — Ушел... Где друг? — Уехал...
Где друг? — Предал...
Не счесть потерь... Рыдай, валторна!
Венки... Распахнутая дверь.
Песок... Зеленый холмик дерна.
Не счесть потерь...
Не счесть... Беде равновеликий,
За ужасом встает рассвет.
В просветах — люди, лица, лики,
Которых нет...

Анатолий Аврутин

***

...И этот дождь закончится, как жизнь...
И наших душ истоптанная местность
с провалами изломов и кривизн
вернется в первозданную безвестность.

Там, в темноте, Предвечная Река
к своим пределам тени предков гонит,
и мечутся, как звери, облака
под взмахами невидимых ладоней,
и дождь, слепой, неумолимый дождь,
питая переполненную сушу,
пророчеством становится, как дрожь
художника, рождающего душу.

...И наши голоса уносит ночь...
Крик памяти сливается с пространством,
с молчанием, со всем, что превозмочь
нельзя ни мятежом, ни постоянством...
Не отнимая руки ото лба,
забудешься в оцепененье смутном,
и сквозь ладони протечет судьба,
как этот дождь,
закончившийся утром.

Владимир Леви
  • 0

#455 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 21.08.2009 – 07:52

настроєве)))))
Прийди в мій сон.........
Хоча б на мить.
Саме таким яким ти є.
Невимріяним, а ось тим,
Яким ввійшов життя моє
І в сні не розбуди мене
Хай ще побуду я з тобою.
Прийди в мій сон і в тому сні
Поговори зі мною.
Цей сон про нас - і в ньому ми
Разом щасливі до нестями,
І так буде усе життя -
Ніщо не стане поміж нами.
Тепер у сні ми разом йдем
Кудись далеко - на край світу.....
Не помічаєм й часу ми
Чи вже зима чи кінець літа?
Я міцно-міцно у руці
Стискаю дві твої долоні -
Я їх боюся відпустить
Хай ще побуду я в полоні
Цих ніжних рук.
Вони мої –
Бо пестять вони лиш мене.
А може те все тільки в сні?? -
Тоді ти не буди мене.
Марта Якубенко
  • 1

#456 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 25.08.2009 – 19:04

офтоп викинула. Українцю попередження
  • 1

#457 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 03.09.2009 – 14:04

Вчора ввечері в інеті надибала вірш, який мене дуже вразив. Автора не знаю.

Ко мне ангел седой приходил поутру.
Он был болен, метался в горячем бреду.
Звал меня то ли в ад, то ли в рай,
Все просил - “Выбирай!”

Он обжег свои крылья в полете ко мне,
Схоронил свою душу в священной золе,
Равнодушие встречных глаз
Принимал за отказ.

Он был добрым, он плакал, встречаясь со злом.
Он хотел меня взять и укутать теплом.
Я ж пред ним не открыла застывшую дверь,
Я сказала ему: “Не теперь!”

Говорили потом, что он быстро старел,
Черным стал, позабыв, что когда-то был бел,
Что из дома, где жил ангел мой,
Вышел черт вчера дикий, хромой.

Он исчез в темноте, но твердила молва,
Что тащил по земле он два белых крыла.
И пред тем, как в ночи пропал,
Обернулся и захохотал.
  • 0

#458 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 03.09.2009 – 14:18

Усі нищівні перемоги ведуть під укіс.
Фланелеве небо давно не турбують подробиці.
Мовчіть, пасажирко Харона, платіть за проїзд,
хоч власне багатшим від того навряд чи хто зробиться..
Лише кілометри шалено за плечі летять,
і в дзеркалі втомлено мружиться псевдощасливиця.
Як завжди, запізно приходить дурне каяття,
і хочеться все перекреслити - та неможливо се..
Стара ангелиця пильнує малих бісенят.
А може сьогодні такий карнавал в небожителів.
Як гроші фальшиві, штампуються дні без присвят,
і постскриптумово - услід надсилаються титули.
І смерть - на десерт - чорне дерево поміж долонь.
Не плачте, панянко, відстрочено Армагедон.

Надія Пішаківська
  • 0

#459 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 15.09.2009 – 20:18

ось і все — осінньо і безбожно
бити дзеркала — моя стихія...
падає на воду пил дорожній
холод пробігається по шиї

сонце десь у ранку на порозі
з ароматом свіжої отрути...
я зустріти янгола невзмозі
надто нестикуються маршрути

але біль наскрізний і судомний
але шал — тваринний і гарячий
я залишу кілька повідомлень...
оленятко, я також незрячий

б’юся головою головою
ти мене не чуєш бо... не чуєш
майбуття росте в мені травою
я кохаєш я телефонуєш

будь в мені назавжди будь як-небудь
як твій кіт що ластиться зміїно...
всі шляхи впинаються у небо
й рвуть мене на рівні половини

Дмитро Лазуткін
  • 0

#460 Psihopadka

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 189 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурдому

Відправлено 16.09.2009 – 13:26

дуже гарний вірш....чий не знаю

Здавалось що життя це казка,
Але здавалось так лишень,
А виявилось що поразка,
Поразка кожний новий день.
Невже прекрасним ти назвеш,
Ненависть і страждання?
Хіба що просто все пошлеш!
Нема в житті кохання.
Нема у світі почуттів,
Немає розуміння,
Нема! Бо «хтось»))) усе поїв,
Любов в житті - каміння.
Каміння сіре і тверде,
Воно вбирає в себе зло,
Життя ще гірше і сумне,
І зникло з світу все добро.
І хтось посміє ще сказати,
Що все життя – цікава казка?
Він помиляється, ЖИТТЯ -
Це всього на всього поразка!
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 3

0 користувачів, 3 гостей, 0 анонімних