Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#421 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2566 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 17.06.2009 – 23:00

Перегляд дописувеснянка (17.06.2009 22:43) писав:

Згадала найулюбленішу гумореску...Даруйте, якщо яке слово не те - писала з пам"яті.


Павло Глазовий

Кухлик


Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
-В Україні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
В тему "Мовна ситуація")

По темі:

Kazimierz Przerwa-Tetmajer
Lubię, kiedy kobieta...

Lubię, kiedy kobieta omdlewa w objęciu,
kiedy w lubieżnym zwisa przez ramię przegięciu,
gdy jej oczy zachodzą mgłą, twarz cała blednie
i wargi się wilgotne rozchylą bezwiednie.


Lubię, kiedy ją rozkosz i żądza oniemi,
gdy wpija się w ramiona palcami drżącemi,
gdy krótkim, urywanym oddycha oddechem
i oddaje się cała z mdlejącym uśmiechem.


I lubię ten wstyd, co się kobiecie zabrania
przyznać, że czuje rozkosz, że moc pożądania
zwalcza ją, a sycenie żądzy oszalenia,
gdy szuka ust, a lęka się słów i spojrzenia.


Lubię to - i tę chwilę lubię, gdy koło mnie
wyczerpana, zmęczona leży nieprzytomnie,
a myśl moja już od niej wybiega skrzydlata
w nieskończone przestrzenie nieziemskiego świata.
  • 0

#422 jakobz

    Подстрєкатєль

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна,саме дно

Відправлено 18.06.2009 – 08:08

У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай,— каже,—
Може, так і треба».
Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці. Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата —
Адамові діти.
І той... і той... а що ж то я?!
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте!
Єй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п'ю,
А не кров людськую!
  • 0

#423 Панночка

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 472 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 19.06.2009 – 17:46

I все-таки до тебе думка лине,
Мiй занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сi очi бачили скрiзь лихо i насилля,
А тяжчого вiд твого не видали,
Вони б над ним ридали,

Та сором слiз, що ллються вiд безсилля.

О, слiз таких вже вилито чимало, -
Країна цiла може в них втопитись;
Доволi вже їм литись, -
Що сльози там, де навiть кровi мало!

Леся Українка

1895
  • 0

#424 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 22.06.2009 – 14:11

***
спершу — лише предтечі
далі — розклад псується
ти вже збираєш речі
в лівій кишені серце

ти вже виходиш з ліфта
ловиш свою маршрутку
ця катастрофа літа
може й не привід для смутку

може так ліпше і треба
світло безпечне як стронцій
ось воно моє небо
я тут працюю — сонцем

так-от — звичайно просто
начебто з глини ліпиш
цей побутовий космос
цей безкінечний фініш

ти ж відчуваєш мабуть
наш термодатчик висне...
палить мене палить
кисню мені кисню...

Дмитро Лазуткін
  • 0

#425 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 24.06.2009 – 08:42

ВЕСІЛЬНА НІЧ

Палає ніч пташиним співом.
Хто ж, люба, ложе нам постелить?
Дивись, як сяє мерехтливо
у вікна місяць — чару келих.

Хрещатим мохом і коханням
нас оплете нестямне щастя.
Сто місяців тремтить зарання
у снах гарячих і квітчастих.

10 березня 1935

Богдан-Ігор Антонич

Повідомлення відредагував Ґвинтик: 24.06.2009 – 08:52

  • 0

#426 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.06.2009 – 09:29

Вірш на аграрну тематику


Стодола рів...
Сто доларів...


Український паліндром


І що сало? Ласощі...


Олександр Ірванець.
  • 0

#427 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 29.06.2009 – 18:20

Василь Симоненко

Я дивлюся в твої перелякані очі,
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Тільки знаю: не треба! Не треба!
Міг раніше я жить
І не думать про тебе.
Все вривалося в душу, в тривожне чоло —
Все на світі було,
Лиш тебе не було.
А тепер уже й світу, здається, нема —
Тільки ти залишилась сама.
Але а протестую, волаю: не треба!
Та не можу вже жить
І не думать про тебе.

17.12.1961
  • 0

#428 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 01.07.2009 – 22:11

Моя любов палала маками.
Сіяли очі.
Губи плакали.
І так невтримно, відчайдушно
Моя любов палала маками.

А макам вік недовгий суджений.
Немов рубінові посудини,
Росою чистою сповнялися,
Хоч знали - вік недовгий суджений.

Рятуйся від любові втечею!
Та вже уста смагою спечені
І сивий попіл ліг на серце.
Чому ж не рятувалась втечею?

А маки тихо осипалися.
Оце і все, що позосталося.
А ти надіялась на чудо?
А чуда, бачиш, і не сталося...
/Галина Гордасевич/
  • 1

#429 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 04.07.2009 – 20:40

П’ючи біду, неначе оковиту,
я заховався, змовкнув і затих.
Ні ворогів, ні друзів дорогих,
ні сліз, ані клятьби, ані привіту,
ані небес, ні сонця — теж нема.
Мені затоваришила пітьма,
і мури світять, коли ніч безсонна
стоїть, мов небезпечна оборона —
ледь по кутках снується павутинням,
мовляв, козаче, наберись терпіння,
не нарікай на долю ненаситу
і пий біду, неначе оковиту.
Василь Стус
  • 0

#430 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 04.07.2009 – 20:42

Нанизаны звуки на тонкую нить.
Ты можешь связать меня, можешь убить.
Меня это вовсе не будет смущать,
Я, может быть, даже не буду кричать.
Разорвано сердце ночной тишиной,
Я стать бы могла твоей мёртвой женой,
Не сопротивлялась, не сбросила пут,
Ждала пока пальцы мне горло сожмут.
Когда, наконец, ты меня разорвёшь?
Когда ты под рёбра засунешь мне нож?
И вырежешь знак у меня на спине
И как-то ещё прикоснёшься ко мне?
Ты холоден, хмур, ты не можешь согреть,
Сожги моё платье, я буду гореть.
Сломай мою руку, ударь о косяк,
Я так извелась, что согласна и так...
Не майся, не мучься, ты не одинок,
Я рядом с тобой - кучка пепла у ног
И пара обглоданных белых костей,
Невинная жертва любовных страстей...
(с)Ольга Пулатова

Повідомлення відредагував Sensssorika: 04.07.2009 – 20:42

  • 0

#431 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 04.07.2009 – 21:44

Я не люблю тебе. Знічев"я - тижнями
чекаю випадкового дзвінка.
По телефону можна бути ніжною
і вперше - говорити без лекал,
на самоті - не захлинатись тишею
і не шаліти від чужих пісень.
По телефону можна бути іншою:
ти не побачиш - вибачиш.І все.
Сміється тиша, таємниці творячи,
і ти, напевне, теж- з її руки.
По телефону не буває боляче,
коли у космос тягнуться гудки...


Надія Пішаківська
  • 0

#432 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 06.07.2009 – 22:54

МІСЯЧНЕ СЯЙВО

Твоя душа — витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид,
Та сповнені таємною журою.

Вони співають на мінорний лад,
Як від любові їм життя розквітло,
Та радості не чути з тих рулад,
Що в місячне перецвітають світло.

В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.

Поль Верлен
Перекладач: Микола Лукаш
  • 0

#433 jakobz

    Подстрєкатєль

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2067 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна,саме дно

Відправлено 06.07.2009 – 22:56

За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині
Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, бля, українець
Якщо сала не їстиму я.
:happy1:
  • 0

#434 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 10.07.2009 – 21:24

Ні пережити-перенити,
Ні переснити-переспати...
Це неможливо припинити,
Це неможливо перестати
Нема тепла й на волосину
Ні на Землі, ні в небесах.
Це наче Сонце йде на зиму,
Це наче вересень в сльозах.

http://pry4ilok.live....com/91829.html

----------------------------

БАРВІНКОВА ЩИРІСТЬ

Кохай мене звичайно й просто,
так, як кохають всі дівчата.
Коли проходиш білим мостом,
зоря в твоє волосся вп’ята.

Так палко вміють цілувати
лиш ті, що перший раз цілують.
В тремтінні слів твоїх крилатих
я барвінкову щирість чую.

9 квітня 1935
Богдан-Ігор Антонич
  • 0

#435 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.07.2009 – 22:21

Ты меня не любишь, не жалеешь,
Разве я немного не красив?
Не смотря в лицо, от страсти млеешь,
Мне на плечи руки опустив.

Молодая, с чувственным оскалом,
Я с тобой не нежен и не груб.
Расскажи мне, скольких ты ласкала?
Сколько рук ты помнишь? Сколько губ?

Знаю я — они прошли, как тени,
Не коснувшись твоего огня,
Многим ты садилась на колени,
А теперь сидишь вот у меня.

Пуст твои полузакрыты очи
И ты думаешь о ком-нибудь другом,
Я ведь сам люблю тебя не очень,
Утопая в дальнем дорогом.

Этот пыл не называй судьбою,
Легкодумна вспыльчивая связь,—
Как случайно встретился с тобою,
Улыбнусь, спокойно разойдясь.

Да и ты пойдешь своей дорогой
Распылять безрадостные дни,
Только нецелованных не трогай,
Только негоревших не мани.

И когда с другим по переулку
Ты пойдешь, болтая про любовь,
Может быть, я выйду на прогулку,
И с тобою встретимся мы вновь.

Отвернув к другому ближе плечи
И немного наклонившись вниз,
Ты мне скажешь тихо: «Добрый вечер...»
Я отвечу: «Добрый вечер, miss».

И ничто души не потревожит,
И ничто ее не бросит в дрожь,—
Кто любил, уж тот любить не может,
Кто сгорел, того не подожжешь
.
Сергій Єсєнін.
  • 0

#436 Лія

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 113 повідомлень

Відправлено 11.07.2009 – 01:14

Есть люди, как забитые оконца

Есть люди, как забитые оконца,
В которые не проникает солнце:
Заложенные глухо кирпичами,
Закрытые решетками-замками.
Такие окна кажутся слепыми.
Нам не понять, что прячется за ними.
Возможно, пустота и мрак клубится,
Жизнь замерла. Легко стеклу разбиться, -
И вместо стекол вырастают стены,
Чтоб оградить от боли, от измены.
Но в самовольном этом заточеньи
Живет душа в надежде на спасенье.
За створками жемчужиной таится,
Раскрыться и довериться боится.
Но свет любви живителен и нежен,
Вселяет силы, если ты повержен.
Он открывает горизонты веры,
Дает покой и благодать без меры.
И тем, кто в заточении томится
Свободу дарит окрыленной птицы.
Не прячьте сердце под семью замками.
Хранимое пронзенными руками,
Оно не разобьется. А под вечер
В нем запылают трепетные свечи.
И словно мотыльки, на свет слетятся
Друзья, и захотят навек остаться,
У огонька, сияющего ясно.
Откройте окна, люди! Жизнь прекрасна!

26.11.2007 г.
г. Киев Александра Лазаренко
  • 0

#437 Усміхнена

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 116 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Січеслав

Відправлено 11.07.2009 – 15:31

Я ненавижу человечество,
Я от него бегу спеша.
Мое единое отечество -
Моя пустынная душа.

С людьми скучаю до чрезмерности,
Одно и то же вижу в них.
Желаю случая, неверности,
Влюблен в движение и в стих.

О, как люблю, люблю случайности,
Внезапно взятый поцелуй,
И весь восторг - до сладкой крайности,
И стих, в котором пенье струй.

Константин Бальмонт.
  • 0

#438 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 13.07.2009 – 10:50

Ліна Костенко

Пінг-Понг

— добридень —
— здрастуйте —
— як справи? —
— спасибі — добре — як у вас? —
— робота — літо — спека — спрага —
— а настрій? —
— добре —
— все гаразд —
— неправда — очі —
— вам здалося —
— ви зблідли —
— обережно — м’яч! —
вогнем мовчання зайнялося —
схрестились погляди — пробач —
кажи слова легкі й порожні —
кажи їх знов — кажи їх знов! —
а так дивитися не можна —
в настільнім тенісі розмов!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Богдан-Ігор Антонич

МАЛИЙ ГІМН

Стріла намірена до лету,
струна настроєна до гри.
Червоні зорі, мов монети,
в калитці вечора лягли.

А серце? Серцю лиш п'яніти,
тремтіти і кохать йому.
Звеличую усоте вітер,
звеличую стокрот весну.
12 березня 1935
  • 0

#439 wizm

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1133 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дике поле

Відправлено 22.07.2009 – 20:04

Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!

Т.Г.Шевченко
  • 0

#440 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 22.07.2009 – 23:49

Богдан-Ігор Антонич
КОРЧМАРСЬКІ ЧАРИ


Кіптява свічка й ніж щербатий,
червінна королева з карт.
Змішалась ява з сном крилатим
і все недійсне – ніч і чар.

Тремтять уста на чарки вінцях,
і горло здавлює відчай.
Корчмарю, сто даю червінців,
лиш місяця мені продай!
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних